Шляхи та засоби адаптації освіти України до європейського освітнього
простору

 

Колишня система навчання, що майже цілком визначалася навчальними
планами і державним замовленням на фахівців, могла існувати тільки в
рамках централізованої державної системи і вже не відповідає мінливим
умовам ринкової економіки.

В умовах ринкової економіки збереження централізованої і регульованої
державою системи освіти, втрати, які зумовлені тим, що випускники, не
затребувані на ринку праці, будуть накладатися на інтелектуальний
потенціал країни і можуть бути пролонговані на багато років уперед. В
остаточному підсумку вони можуть позначитися на національній безпеці
країни. Тому у випадку систематичних помилок у методології управління
якістю освітнього процесу втрати можуть бути більш вагомі [1, c. 313].

Тому в даний час ВНЗ потрібно вчитися прогнозувати попит на фахівців
того або іншого профілю на п’ять-десять років уперед і відповідати на
нього змінами в навчальних планах і програмах. У табл. 1 показано
системи освіти в УРСР і Європі.

Таблиця 1. Відмінності системи освіти УРСР і країн Європейського
співтовариства

УРСР Країни Європейського

співтовариства

Державне планове управління.

Безкоштовне навчання.

Однорівнева освіта.

Вузькопрофільне навчання.

Жорсткий навчальний план.

Синхроне навчання.

Прив’язка до ВНЗ. ·      Ринок освітніх послуг.

·      Наявність платного навчання.

·      Багаторівневе неперерервне навчання.

·      Широкопрофільне навчання.

·      Гнучкий навчальний план.

·      Асинхронне навчання.

·      Академічна мобільність.

 

Як видно з табл. 1 міжнародний досвід функціонування вищої освіти в
ринкових умовах показує, що в країнах Європейського співтовариства
принципово інші основа і засади функціонування вищої школи.

Це обумовлено тим, що надання освітніх послуг і необхідність задоволення
особистих потреб в освіті можливе лише через ринок освітніх послуг, який
сприяє підвищенню рівня гнучкості, безперервності і мобільності у
системі вищої освіти. Реалізація цих властивостей для вітчизняної
системи вищої освіти має бути пріоритетною. Вона має забезпечити
реалізацію фундаментальних принципів її функціонування:

·         створення єдиних європейських стандартів вищої освіти, що
базуються на трьох рівнях знань (бакалавр, магістр, доктор);

·         розроблення загальних критеріїв оцінювання якості освіти;

·         введення трансферно-накопичувальної системи освітніх кредитів;

·         взаємного визнання країнами ЄС дипломів європейських ВНЗ
(«Конвенція про визнання кваліфікацій, що належать до вищої освіти в
Європейському регіоні», Лісабон, 1997 рік. В Україні ратифікована в 1999
році [Law, 1273-XIV, 03-Dec-1999]) [3, c. 4].

Метою Європи є досягнення найбільш динамічної у світі економіки
(Лісабонська Стратегія), заснованої на знаннях. Європейська вища освіта
має продемонструвати, що якість освітніх програм і сертифікації
враховується всерйоз і методи гарантії і прояву цієї якості знаходяться
на належному рівні.

Однією з умов ринкової конкурентоздатності результатів діяльності вищого
навчального закладу є наявність у неї системи якості, що відповідає
загальновизнаним вимогам.

Якість вищої освіти є основою створення європейського простору вищої
освіти (ENQA – найбільш авторитетна європейська організація, що є
основним органом, який координує роботу зі створення системи гарантії
якості вищої освіти в рамках Болонського процесу) [5, c. 58].

Ніколи ще проблема якості освіти в Україні не мала такого важливого
ідеологічного, соціального, економічного і технічного значення, як у
теперішній час. Висунення проблеми якості на перший план визначається
низкою об’єктивних чинників:

·         по-перше, від якості людських ресурсів залежить рівень
розвитку країни і її глобальної економічної конкурентоспроможності;

·         по-друге, якість освіти набуває все більшого значення в
забезпеченні конкурентоспроможності випускників вищої школи на ринку
праці;

·         по-третє, специфіка управління якістю освіти полягає в тому,
що управління діяльністю людини, яка є об’єктом педагогічного впливу,
здійснюється через його психічну діяльність, внаслідок чого навчання
несе в собі високу міру невизначеності.

В умовах глобалізації освіти, появи транснаціональної освіти і потужних
корпорацій, які її забезпечують, якість стає чинником, що визначає саму
можливість існування того чи іншого навчального закладу незалежно від
форми власності.

Політика щодо якості освіти, професійної підготовки і сертифікації
фахівців спрямовується на досягнення оптимального ступеня упорядкування
педагогічної діяльності з врахуванням особистісних, соціальних,
економічних і державних потреб та інтересів акціонерів освіти.

Підвищення рівня відповідальності освіти вимогам сучасності й реалізації
освітянської політики щодо якості можливе тільки з урахуванням функції
сучасної школи як соціального інституту. Його функція проявляється в
оновленні соціальних цінностей і норм за рахунок відпрацювання нових та
адаптації прогресивних цінностей зі світового освітнього досвіду,
адекватних соціально-історичним умовам України [4, c.83].

Для вирішення проблем якості освіти за кордоном останнім часом
спостерігається зростання застосування стандартів ISO серії 9000 для
побудови і сертифікації систем управління якістю надання освітніх послуг
[6, c. 59].

З упровадженням в нашу економіку міжнародних стандартів ІSO серії 9000
зросли вимоги до підготовки кадрів. Це спричинило необхідність у
сертифікації якості діяльності освітніх установ, у тому числі вищих
навчальних закладів і сприяло розвитку менеджменту якості – однієї із
складових менеджменту вищого навчального закладу. Розвиток теорії
менеджменту якості спрямований на досягнення результатів, відповідно до
цілей в галузі якості надання освітніх послуг, і задовольняє
різноманітні потреби, очікування і вимоги особистості, суспільства і
держави, а також вищих навчальних закладів, які є самостійними
зацікавленими сторонами. Цілі в галузі якості доповнюють інші цілі ВНЗ,
що пов’язані з розвитком, фінансуванням, рентабельністю тощо.

Менеджмент якості грунтується на концепції, в якій йдеться про
застосування:

·         принципів моделі ділової досконалості European Foundation for
Quality Management (EFQМ);

·         вимог міжнародних стандартів ISO серії 9000.

Запровадження стандартів ISO відбувається складно. Це зумовлено тим, що
система освіти України в даний час являє собою поки що певний
конгломерат з характерними рисами як старої радянської системи, так і
нової для України, європейської, англо-саксонської системи освіти,
упровадження якої зумовлено виконанням рекомендацій Болонської
декларації і переходом економіки України на ринкові принципи
господарювання. На тлі цього формується внутрішньосистемний конфлікт, що
вимагає якнайшвидшого системного вирішення, оскільки відповідно зростає
напруженість на ринку праці.

Підходи систем менеджменту якості, які діють у стандартах ISO 9000,
взаємозалежні з моделлю ділової досконалості European Foundation for
Quality Management (EFQМ) і засновані на загальних принципах ( табл. 2).

 

Таблиця 2. Основні підходи до системи менеджменту якості

?        Результати для суспільства

9.        Ключові показники діяльності вищого навчального закладу

 

Як видно з таблиці 2, побудова системи якості ґрунтується на трьох
рівнях: індивідуальному (позиції 1, 2), командному (позиції 3–6) і
корпоративному (позиції 7–9). Це означає, що система якості може
«працювати» тільки при повному взаєморозумінні і налагодженій взаємодії
між співробітниками, командами і керівництвом організації, а також при
обліку на кожному рівні критичних контекстних факторів.

Ця модель є описом «ідеальної» організації європейського зразка. Вона
підкреслює динамічний характер підходів щодо вдосконалення діяльності,
що приводить до поліпшення результатів [2, c. 249].

Шлях до ділової досконалості починається з лідерства, формування якого
здійснюється через розвиток у цьому напрямі тих, хто вже працює у
навчальному закладі, і тих нових співробітників, що приймаються на
роботу, і які володіють відповідними здібностями.

Дана модель містить критерії, що дають змогу проводити порівняльне
оцінювання діяльності вищого навчального закладу, і це застосовується до
всіх видів діяльності і до всіх зацікавлених сторін. Критерії оцінювання
в моделях ділової досконалості EFQМ забезпечують ВНЗ основу для
порівняння його діяльності з діяльністю інших ВНЗ.

Застосування цієї моделі, що базується на використанні критеріїв
результатів і критеріїв можливостей вищого навчального закладу,
припускає, що в міру просування до досконалості в галузі можливостей,
поліпшення будуть відбуватися щодо споживачів, працівників, суспільства
і ключових показників діяльності вищого навчального закладу. І в такий
спосіб буде здійснюватися стійкий розвиток ВНЗ.

В основі ділової досконалості лежать чотири фактори:

1) співробітники;

2) партнерські відносини;

3) процеси;

4) продукція.

Першочерговим стратегічним завданням на шляху до досконалості є
«побудова якості, заснованої на людях» як фундаменті і каталізаторі
поліпшення партнерських відносин, процесів і продукції. Його реалізація
неможлива без глибокого розуміння людської природи, потреб, психології і
поводження людей.

При розгляді методів підвищення якості людських ресурсів є найбільш
важливим. На цьому, зокрема, наголошують рішення Лісабонської
спеціальної європейської Ради від 23-24 березня 2000 року, які в
подальшому отримали назву «Лісабонська стратегія».

Головною проблемою при впровадженні процедур управління якістю в освіті,
як правило, є персонал, оскільки процедури вимагають зміни корпоративної
культури освітньої організації. У першу чергу культури і кваліфікації
керуючого персоналу середньої ланки. Саме від цієї групи залежить,
вдасться чи ні втягнути рядових співробітників у процес удосконалювання
технологій і контролю якості, запровадити у свідомість працюючих
розуміння того, що підвищення якості веде до високого рівня ділової
досконалості.

У цьому контексті досить важливою є підготовка і мотивація персоналу
освітніх закладів, особливо ВНЗ, навчання вповноважених з якості,
менеджерів і аудиторів.

Досвід використання загального управління якістю (Total Quality
Management – TQM) в інших країнах показує, що:

·          кожен співробітник ВНЗ має брати участь у досягненні високої
якості навчання;

·          кожна кафедра, інститут повинні мати своїх «замовників» і
«постачальників» і забезпечувати їх широким спектром освітніх послуг;

·          система управління якістю не може бути ефективною тільки за
рахунок декількох одержимих цією ідеєю співробітників; усі викладачі,
усі кафедри й інші підрозділи ВНЗ мають виконувати свою щоденну роботу
відповідно до стандартного процесу і його удосконалення;

·          колективна організація роботи дає змогу найбільш ефектно
використовувати творчі можливості кожного викладача і співробітника;

·          у традиційній технології навчання реалізація ТQМ покладає на
викладача велике навантаження щодо оцінювання якості знань на основі
великого набору показників; у нетрадиційній – діє комп’ютерна підтримка
процедури оцінювання показників якості.

Наступним кроком використання ТQМ є виховання персоналу в дусі
прихильності базовим цінностям або прийняття на роботу співробітників,
що розділяють такі цінності. Значущість у вищому навчальному закладі
поняття «лідерське поводження» стає вищим, якщо невід’ємною частиною
корпоративної культури стануть довіра, повага, відкритість і т.ін.

Формування партнерських відносин у вищому навчальному закладі означає
створення команд, учасники яких мають необхідні здібності, пройшли
належне навчання і можуть діяти відповідно до прийнятих базових
цінностей.

Лідери й учасники команд, спираючись на базові цінності і використовуючи
необхідні здібності, будують свою повсякденну діяльність на принципі
постійного поліпшення, місії, задачах, цілях і стратегії вищого
навчального закладу.

Оскільки потреби й очікування споживачів змінюються, вищі навчальні
заклади також мають постійно вдосконалювати свою продукцію і процеси.

Це можливо за умов застосування системного підходу до менеджменту якості
в освіті, за допомогою якого у  вищих навчальних закладах аналізуються
вимоги споживачів, визначати процеси, що сприяють одержанню продукції,
прийнятної для споживачів, а також підтримуються ці процеси в керованому
стані.

Розходження між системами менеджменту якості стандартів ISO 9000 і
моделями досконалості EFQМ полягає в їхніх галузях застосування.

Зокрема, стандарти ISO 9000 мають розходження між вимогами до систем
менеджменту якості і вимогами до продукції; концепція ISO полягає в
тому, що вимоги стандарту до менеджменту організації доповнюють вимоги
до якості самої продукції. Основною продукцією ВНЗ є знання, вміння,
методологічна культура, комплексна підготовка фахівців до самореалізації
в суспільстві.

 

Висновки

Таким чином, стратегію сучасної педагогічної освіти становлять
суб’єктивний розвиток і саморозвиток особистості педагогічного
працівника, здатного не тільки обслуговувати наявні педагогічні й
соціальні технології, але й виходити за межі їх нормативної діяльності,
здійснювати інноваційні процеси, процеси творчості в широкому змісті,
тому важливими стратегічними завданнями системи управління інноваційним
розвитком національної освіти нами визначено: використання для
управління закладами освіти, у т.ч. вищими навчальними закладами,
концепцій менеджменту якості (застосування принципів моделі ділової
досконалості European Foundation for Quality Management (EFQМ) і вимог
міжнародних стандартів ІСО серії 9000) та принципів індивідуалізації і
підвищення гнучкості освітнього процесу та орієнтування системи освіти
на особистий успіх фахівця.

 

Література

1. Даниленко Л.І. Управління загальноосвітнім навчальним закладом як
відкритою соціально-педагогічною системою // Зб. наук. пр. УАДУ. – К.,
2005. – Вип. 2.: В 4 ч. – Ч.IV. – С. 312-315.

2. Колісніченко Н.М. Особливості самоорганізованої ринкової моделі вищої
освіти // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. ОФ
УАДУ. – Одеса: ОРІДУ УАДУ, 2007. — Вип. 6. — С. 247-257.

3. Ніколаєнко С.М. Нові форми інтеграції освіти і науки // Педагогічний
пошук. – 2007. – № 2 (54). – С. 3–5.

4. Технологія експертизи управління освітнім процесом у
загальноосвітньому навчальному закладі: Наук.-метод. посіб. / А.М.
Єрмола, Л.Г. Москалець, О.Р. Суджик, О.М. Василенко / За. ред.
А.М.Єрмоли. – Х.: Пошук, 2000.  – 260 с.

5. Sowell Th. Knowledge and decisions, New York. – Basic books, 2005. –
145 p.

6. Morrison K. Management Theories for Educational Change. – Paul
Chapman Publishing Ltd., 2007. – 242 p.

Похожие записи