Роль суспільної свідомості у досягненні цілей державного

Україна визнана країною з ринковою економікою. З економічною точки зору,
скінчився суперечливий період трансформації: було створено всі необхідні
елементи ринкової інфраструктури; поряд з іншими формами власності
забезпечено існування інституту приватної власності, створено банківську
систему, забезпечено вільний обмін грошей,  завдяки відмові від
директивного планування ринкові суб’єкти стали автономними у своїй
господарській діяльності, розроблено законодавчу базу, яка відповідає
новим ринковим умовам.

 Паралельно відбувалась трансформація суспільної свідомості людей:
пересічні громадяни стали більше покладатись на себе, менше довіряти
державі, що було зумовлено зміною раніше існуючої системи цінностей.
Світогляд людей набув більше раціональних, технократичних рис,
необхідних для існування в умовах ринкової економіки.   Варто відмітити,
що, в основному, серед населення спостерігалася підтримка ринкових
трансформацій.

 Поряд з переліченими позитивними змінами в економіці залишився ряд
невирішених проблем, які гостро проявили себе під час кризи, що настала
одразу після періоду економічного зростання та відносної стабільності.
Структурні диспропорції в економіці поглибилися ще більше, виробництво
залишилось екстенсивно орієнтованим, а малий бізнес незахищеним. Значні
проблеми виникли у фінансовій сфері, що проявилось у невидачі кредитів
та неповерненні депозитів комерційними банками, суттєвому зростанні цін,
в тому числі на товари першої необхідності, значних коливаннях валютного
курсу. Під час кризи деякі здобутки в соціальній сфері були втрачені.
Девальвація гривні та інфляція зумовили подальше збідніння незахищених
верств населення та зниження загального рівня життя українців.

Дані негативні економічні явища ще більше поглибили недовіру населення
України до державного управління, посилилися негативні настрої серед
людей.

В таких умовах роль держави повинна була зрости, а державне управління
повинно було взяти на себе функцію зменшення впливу економічної кризи на
різні сфери життя людей. Для цього необхідно було, в першу чергу
стимулювати сукупний попит, активізувавши інвестиційну діяльність,
надавати допомогу перспективним напрямкам бізнесу (в першу чергу,
інноваційному бізнесу), забезпечити фінансовий порядок, стримувати
“розкрутку” інфляційної спіралі, яка була викликана рядом факторів,
серед яких значне зростання тарифів на енергоносії.

Одночасно необхідно було гасити кризові, часто ажіотажні настрої
населення, підтримувати соціальну сферу, не допускаючи зростання
бідності.  Важливо було не допустити поширення негативних тенденцій в
суспільній свідомості, працювати над відновленням довіри населення до
державного управління та до обраного державою курсу. Саме така роль
відводиться державі в розвинених країнах світу, які є не просто
ринковими економіками, а так званими соціально орієнтованими ринковими
економіками. Адже загальновідомо, що суспільна свідомість не тільки
відображає наявне суспільне буття, але й творить його, здійснюючи
випереджаючу, прогностичну функцію щодо суспільного буття. За певних
обставин суспільна свідомість здатна навіть виступати деструктивною
силою суспільного розвитку, гальмуючи поступальний хід соціального
прогресу.

В Україні державному управлінню, на жаль, не вдалося в повній мірі
реалізувати  покладені на нього завдання в умовах кризи. Механізми
державного управління виявилися недостатньо дієвими, такими, що зазнають
значного негативного впливу від політичної нестабільності. Негативні
настрої населення не тільки не гасилися, але, часом роздувалися ще
більше заради задоволення владних амбіцій різних політичних сил.

На нашу думку, ніщо так не гальмує здійснення на практиці будь-яких
позитивних державних заходів, як нерозуміння їх громадянами держави. Це
зумовлено тим, що саме громадяни є конкретними носіями суспільної
свідомості. Суспільна свідомість – не пуста абстракція. Вона включає
сукупність ідеальних образів – понять, ідей, поглядів, уявлень,
почуттів, переживань, настроїв, що виникають у процесі відображення
соціальним суб’єктом довколишнього світу, зокрема і самої суспільної
свідомості. Суспільна свідомість не зводиться до простої суми
свідомостей індивідуальних, а включає тільки суспільно значущі, типові,
усталені духовні утворення. Суб’єктом суспільної свідомості виступають
суспільство, соціальна спільність (соціальна група, клас, нація) чи
окрема людина, але не як індивідуальність, а як представник певної
соціальної спільності

Духовний світ конкретних людей, їх почуття, настрої, уявлення, погляди,
тобто індивідуальна свідомість громадян (працівників установ та
організацій, підприємців, власників),  поєднавшись можуть перетворитись
на рушійну силу суспільного розвитку, дозволити реалізувати загально
суспільні цілі, або, навпаки, загальмувати  їх (загальносуспільних
цілей) реалізацію.

З теоретичної точки зору, державне управління можна визначити як
діяльність органів державної влади щодо реалізації законодавчих,
виконавчих, судових та інших владних повноважень держави з метою
виконання її організаційно-регулюючих і службових функцій як у
суспільстві загалом, так і в окремих його частинах. Точніше зміст
категорії “державне управління” (“public administration”) відобразив би
варіант перекладу “суспільне управління” або “управління суспільством
(громадськими, суспільними справами)”, однак в Україні поширеним є
термін “державне управління”.

Власне, державне управління є суспільним явищем. Його форми, методи,
принципи, характер обумовлюються завжди і скрізь проблемами суспільного
розвитку, що здійснюються в інтересах або певних соціальних верств і
груп, або всього суспільства. Державне управління як явище пов’язане з
системою суспільних відносин не тільки безпосередньо через реальні
управлінські процеси, що відбуваються з приводу суспільного виробництва,
але й опосередковано через свідомість, певні форми знань, різні
управлінські доктрини, теорії й концепції.

Суспільна обумовленість державного управління витікає з його практики як
складної організаційної системи, функціонування якої спрямоване на
задоволення потреб людей у короткостроковому періоді та на досягнення
стратегічної мети певної країни у довгостроковому періоді. Державне
управління здійснюється через систему державних органів та реалізує себе
у вигляді певної державної політики. Державна політика є, фактично,
певним набором дій, обраних з-поміж альтернатив, для досягнення певної
мети.

Теорія державного управління поєднує в собі економічне, політичне,
правове, філософське та інше знання, що дозволяє врахувавши різноманітні
інтереси всього суспільства, його щоденні потреби, забезпечити
досягнення цілей цього суспільства. Тим самим державне управління є
актом державного втручання та визначається виробничими відносинами між
людьми. Згідно відомого закону політекономії, виробничі відносини є
адекватними рівню розвитку продуктивних сил. Тому характер державного
управління визначається в тому числі і рівнем розвитку продуктивних сил.

уктивних сил суспільства, по-друге – від місця і ролі держави в
суспільстві, та по-третє – від взаємовідносин та характеру діяльності
окремих державних органів.

На характер, спрямованість та межі державного управління значний вплив
справляє суспільна свідомість, тобто те, яка роль відводиться державі та
державному управлінню у свідомості громадян певної країни (рис.1).  З
іншого боку, саме державне управління здатне “створювати” суспільну
свідомість, схиляти громадян мислити та діяти у певному напрямку.

Раніше у наукових публікаціях домінуючою позицією були положення, за
якими державне управління розглядалося як управління людьми. І для цього
було достатньо підстав, оскільки державне управління як політична та
владно-примусова діяльність, що одержала ці якості від держави —
політичної організації, вважалося чисто політичною категорією,
покликаною впливати лише на поведінку людей в потрібному для пануючого
класу напрямі. Недостатньо уваги приділялось тому факту, що державне
управління є, по суті, специфічним видом суспільної діяльності.

На сьогодні є зрозумілим, що державне управління є не тільки впливом на
поведінку людей, але й своєрідним механізмом, який впливає на розвиток
всього суспільства. Об’єктом державного управління виступають всі
суспільні процеси, різноманітна діяльність держави, яка охоплює як сферу
суспільного відтворення, так і сферу духовного життя людини. Поряд з
управлінням матеріальними, фінансовими, природними та іншими ресурсами,
які знаходяться у розпорядженні держави, ключовою є здатність державного
управління створити у свідомості людей певну необхідну модель поведінки,
що дозволить як окремим громадянам, так і державі  досягти певних цілей.

Рис.1. Вплив суспільної свідомості на досягнення цілей державного
управління (авторське)

 

Однією з форм суспільної свідомості є ідеологія як система поглядів,
ідей, теорій, принципів, що відображають суспільне буття крізь призму
інтересів, ідеалів, мети соціальних груп, класів, нації, суспільства. Ще
в недавньому минулому роль ідеології сильно гіпертрофувалась, а не
теперішній час явно недооцінюється. Не можна підкоряти ідеології всі
інші форми суспільної свідомості (філософію, науку, релігію, мораль,
право, мистецтво), однак і не можна повністю відмовлятись від ідеології
в суспільному житті. Саме ідеологія є своєрідним механізмом приведення в
ідей в дію, активізації людей.   Відмова від такого механізму
перешкоджає нормальному суспільному розвитку, консолідації зусиль людей.
Недостатньо виробити ефективну програму виходу суспільства з кризи,
потрібно, щоб дана програма відбивала реальні інтереси соціальних
суб’єктів та оволоділа розумом людей.

На сьогодні стратегічною метою України визнано побудову соціально
орієнтованої ринкової економіки та забезпечення її сталого розвитку.
Тактичною метою можна вважати вихід з кризи та поновлення економічного
зростання. Дані цілі є пов’язаними між собою, особливо, якщо уточнити,
що потрібно забезпечити інтенсивне економічне зростання, спрямоване на
інноваційний тип розвитку.

Соціально орієнтована ринкова економіка може бути побудована, якщо в
процесі суспільного відтворення органічно поєднаються три складові –
економічна ефективність, соціальна справедливість та ресурсно-екологічна
збалансованість. Економічне зростання, що відбувається без врахування
екологічних та соціальних чинників не може бути тривалим у
довгостроковій перспективі. Так само, неприйнятною є охорона довкілля
ціною нехтування людських потреб та жертвування задоволенням базових
потреб людини. Що стосується масштабних соціальних проектів, позбавлених
економічного  механізму стимулювання ефективної господарської
діяльності, то вони, як свідчить радянський досвід, є також
приреченими. 

В таких умовах, поряд з економічними та правовими функціями державного
управління значної ваги набувають функції створення та підтримки
обраного курсу в суспільній свідомості людей. Необхідно створити
універсальну систему цінностей, доступну та визнану всіма представниками
українського суспільства. Щодо ефективності самого державного
управління, то вона може зрости, на нашу думку, тільки якщо громадяни
будуть лояльними до державного управління, довірятимуть  та сприятимуть
діям владних структур.

 Без забезпечення розуміння населенням основних цілей суспільного
розвитку та відносної єдності інтересів різних соціальних груп, з одного
боку, та представників різних регіонів України, з іншого боку, державне
управління продовжуватиме залишатися слабким та зазнаватиме значного
впливу від різноманітних політичних потрясінь.

Висновки. Таким чином, на теперішній час в Україні поряд з наявними
позитивними змінами в економіці та здобутками у плані переходу до ринку,
недостатньо дієвим залишається державне управління, що яскраво
проявилось в умовах кризи. Неприйнятним є також факт недовіри в
суспільстві до державного управління та будь-яких, навіть позитивних,
державних заходів. Це не може не зменшувати ефективність самого
державного управління при реалізації цілей суспільного розвитку
(стратегічних та тактичних).

Між державним управлінням та суспільною свідомістю існує сильний
взаємозв’язок та взаємовплив. З одного боку, державному управлінню під
силу формувати суспільну свідомість, з іншого боку, саме суспільна
свідомість як всебічна сила суспільного розвитку може або стати
каталізатором досягнення державними управлінням його цілей, або
загальмувати їх досягнення. У цьому зв’язку важливим є формувати
суспільну свідомість, адекватну сучасним реаліям. 

Література:

1. Гаврилов М. І. Філософія демократичної державності. – Донецьк: Вебер
(Донецька філія), 2007. – 380c.

2. Державне управління: європейські стандарти, досвід та адміністративне
право / [Авер’янов В.Б., Дерець В.А., Ославський М.І., Писаренко Г.М.,
Пухтецька А.А.] / [за заг.ред. В.Б. Авер’янова]. – К.: Юстиніан, 2007. –
288c.

3. Карамишев Д.В. Стратегічне управління інноваційними процесами в
системі охорони здоров’я: державні механізми / Національна академія
держ. управління при Президентові України; Харківський регіональний ін-т
держ. управління. – Х.: Видавництво ХаРІ НАДУ «Магістр», 2006. – 304с.

4. Латинін М. А. Аграрний сектор економіки України: механізм державного
регулювання / Національна академія держ. управління при Президентові
України. Харківський регіональний ін-т держ. управління. – Х.:
Видавництво ХарРІ НАДУ «Магістр», 2006. — 320с.

5. Проблеми управління інноваційним підприємництвом екологічного
спрямування: [монографія] / [Бистряков І.К., Біловодська О.А., Божкова
В.В., Боронос В.Г., Волк О.М.]. / НАН України; Сумський держ. ун-т; НДІ
економіки розвитку / [за заг. ред. О. В.Прокопенко]. – Суми:
Університецька книга, 2007. – 512c.

6. Сморж Л.О. Особа і суспільство (філософсько-психологічний аспект). –
К.: МІЛП, 2001. – 384с.

Похожие записи