Реферат на тему:

Роль і значення прямих іноземних інвестицій та їх активи

Зміст

Роль і значення прямих іноземних інвестицій та їх активи

Засади здійснення прямих іноземних інвестицій

Аналіз обсягів і ефективної дії прямих іноземних інвестицій

Список використана література

Ідеальної стратегії розвитку, яка використовує прямі іноземні
інвестиції для всіх країн одночасно, не існує. Придатна стратегія має
містити у собі специфіку, відбивати рівень економічного розвитку,
ресурсний потенціал, специфічні технологічні риси та конкурентні умови.

До того ж кожна стратегія має враховувати можливості уряду. Так,
відповідна стратегія для країни з розвиненим індустріальним і трудовим
потенціалом та добре розвиненим адміністраційним апаратом має
відрізнятися від стратегії для країни з рудиментарною індустрією,
дефіцитом робочої сили та слабкою адміністративною структурою. Узявши до
уваги ці загальні положення та прийнявши конкурентоспроможність за
довгострокову ціль, доцільно визначити роль прямих іноземних інвестицій
у країнах, що розвиваються, і в Україні зокрема.

Більшість країн, що розвиваються, вважають прямі іноземні інвестиції
важливим джерелом розвитку. Однак економічні ефекти від прямих іноземних
інвестицій майже неможливо виміряти з високою точністю. При оцінюванні
ефективності розвитку від застосування прямих іноземних інвестицій
використовують один з двох основних підходів:

• економетричний аналіз відносин у структурі ПІІ та різноманітні засоби
відображення економічної ефективності;

• кількісний аналіз аспектів внеску ПІІ без спроб урахування нової норми
прибутку.

Політика використання ПІІ має протистояти двом тенденціям ринкових
невдач. Перша випливає з інформації або координації невдач в
інвестиційному процесі, яка може призвести країну до залучення
неефективних ПІІ або до їх недостатньої кількості. Друга стає
актуальною, коли власні інтереси інвесторів не збігаються з економічними
інтересами країни, що їх залучає. Це може призвести до того, що ПІІ
негативно впливатимуть на розвиток або дадуть позитивні, але статичні
результати.

Приватні та суспільні інтереси звичайно можуть бути різними у кожному
конкретному випадку місцевих або іноземних інвестицій: політика
спрямована на те, щоб нейтралізувати розбіжності у поглядах усіх
інвесторів. Однак деякі розбіжності можуть бути специфічними для
іноземних інвесторів. Уряди багатьох країн також відчувають, що
закордонна власність має бути контрольована з неекономічних причин,
наприклад для того, щоб тримати руку на пульсі культурної та
стратегічної діяльності тощо.

Отже, втручання у ПП може мати не тільки економічне забарвлення, а й
соціальне та політичне.

У своєму розпорядженні ПП мають набір активів. Деякі з них є власністю
інвестора, інші — можливо, запозичені ним. Власні активи є тим, що
літературний термін визначає як «переваги прав власності» функціонування
скрізь.

Невласні активи — це фінанси, капітал, поточні витрати та інші, що
можуть бути залучені на ринках, принаймні їх частина.

Власні активи можуть залучатися лише від фірм, які їх створюють. Вони
можуть бути відтворені іншими фірмами, але вартість ПП тут буде
надзвичайно високою (особливо у країнах, що розвиваються, та у таких, де
залучені провідні технології). До речі, з усіх власних активів
найпривабливішими є технології. Але існують також інші ознаки
привабливості: торгова марка, кваліфіковані кадри, можливість
організовувати та об’єднувати виробництво в межах кількох країн або
засновувати ринкові мережі.

Крім того, перевагою є привілейований доступ до ринків неприв-ласнених
активів. Загалом ці переваги означають, що можна успішно співпрацювати з
країнами базування, що розвиваються, якщо ці країни зможуть використати
свої переваги у відповідній формі.

Активи, що входять до структури ПП, визначаються як капітал, технології,
доступ до ринку, навколишнє природне середовище та інші види.

Капітал. Прямі іноземні інвестиції — це пряме вкладання фінансових
ресурсів у приймаючу країну. їх потоки є більш стабільними і краще
піддаються контролю, ніж комерційна заборгованість або портфельні
інвестиції.

Технології. Оскільки країни, що розвиваються, мають тенденцію до
відставання у застосуванні технологій, тому багато з технологій, що
використовуються (навіть у розвинених країнах), можуть бути застарілими.
Важливим тут є те, що застосування наданих цим країнам технологій може
бути відносно повільним. Навіть якщо частину їхнього продуктивного
дефіциту вдається компенсувати за рахунок низької заробітної плати,
технічна неефективність та моральне зношення можуть серйозно зашкодити
якості продукції та відповідно її можливості здолати нові ринкові
запити.

Доступ до ринку. Прямі іноземні інвестори мають доступ до експортних
ринків як для вже існуючих видів діяльності (що переносить їх з місцевих
на міжнародні ринки), так і для нових видів діяльності. Зростання
експорту забезпечує прибутки в умовах технологічного навчання,
реалізації масштабних економічних структур, конкурентних стимулів та
ринкової поінформованості.

Зайнятість, кваліфікація та інструменти менеджменту. Прямі іноземні
інвестори мають у своєму розпорядженні кваліфіковану робочу силу і
можуть застосовувати її за допомогою експертів і використання тренінгів.
Зауважимо, що іноді місцеві фірми не визнають важливою потребу у
тренінгах.

Незважаючи на це зазначимо, що нові прийоми менеджменту можуть
забезпечити великі конкурентні переваги.

Навколишнє природне середовище. Прямі іноземні інвестори часто мають у
своєму розпорядженні чисті технології та сучасні системи менеджменту
навколишнього середовища і можуть використовувати їх у тих країнах, де
вони здійснюють капіталовкладення.

Навіть коли іноземні інвестори пропонують доступ до цих активів, то це
ще не означає, що отримання ПП є кращим шляхом для їх використання. Як
уже зазначалось, в інвестиційному процесі існують недоліки і розбіжності
між іноземними та національними інтересами. Це означає, що уряд має
право втручатись у процес інвестування, щоб сприяти залученню
специфічних видів ПП або регулювати інвестиційний процес.

Тим часом як фінансова допомога міжнародних організацій (зокрема, МВФ,
Світового банку, ЄБРР) є вкрай важливою для України в короткостроковій
перспективі, надалі їй як одній з країн, що розвиваються, належить
спиратися на потоки приватного капіталу. На користь цього твердження
свідчить досвід таких країн, як Малайзія, Сінгапур, Тайвань і Таїланд.
Ці країни досягли чималих успіхів у розбудові своєї стратегії розвитку,
що базується на іноземному інвестуванні національної економіки.

Засади здійснення прямих іноземних інвестицій

Причини експорту та імпорту прямих зарубіжних інвестицій дуже
різноманітні. Головні з них — це прагнення інвесторів розмістити капітал
у тій країні й у тій галузі, де він буде приносити максимальний
прибуток, скоротити рівень оподатковування і диверсифікувати ризик.
Багатовимірні економетричні дослідження, що проводилися під егідою
економічних служб ООН, показали, що специфічні причини експорту та
імпорту прямих інвестицій значною мірою перетинаються, однак їх відносна
роль різна.

Із міжнародного досвіду можна виокремити такі причини експорту капіталу:

• технологічне лідерство;

• переваги у кваліфікації робочої сили;

• забезпечення доступу до природних ресурсів;

• переваги у рекламі та ін.

Технологічне лідерство. Що вище частка витрат на НДІКР в обсягу продажів
корпорації, то більше обсяг її експорту прямих інвестицій в інші країни.
Що нижче частка витрат на НДІКР в обсягу продажів корпорації, то менше
вона експортує прямих інвестицій. Здійснюючи прямі інвестиції за кордон,
корпорації прагнуть утримати тим самим контроль над ключовою
технологією, що дає їм конкурентні переваги. Прямий взаємозв’язок рівня
розвитку НДІКР з обсягами експорту капіталу підтверджується практично
для всіх розвинених країн.

Переваги у кваліфікації робочої сили. Цей фактор звичайно вимірюється
середнім рівнем оплати праці персоналу. Що вище рівень оплати праці в
корпорації, то більше вона експортує прямих інвестицій, і навпаки, з
низьким рівнем оплати праці корпорація мало експортує прямих інвестицій.

Переваги в рекламі. Цей фактор відбиває накопичений досвід міжнародного
маркетингу. Що вище питома вага витрат на рекламу у продажах корпорації,
то більше вона експортує прямих інвестицій, і навпаки, з низькою питомою
вагою витрат на рекламу у продажах корпорація мало експортує прямих
інвестицій.

Економіка масштабу. Що більше розмір виробництва товарів корпорації для
внутрішнього ринку, то більше вона експортує прямих інвестицій, і
навпаки, з малим розміром виробництва товарів для внутрішнього ринку
корпорація, мало експортує прямих інвестицій. Прагнучи вигідно вкладати
капітал в інші країни, більшість корпорацій спочатку якнайповніше
використовують можливості економіки у межах внутрішнього ринку.

Розмір корпорації. Що більше розмір корпорації, то більше вона експортує
прямих інвестицій, і навпаки, малий розмір корпорації дає змогу їй
експортувати лише незначну частку прямих інвестицій.

Ступінь концентрації виробництва. Що вище рівень концентрації
виробництва певного товару в межах корпорації, то більше вона експортує
прямих інвестицій, і навпаки, розпорошеність виробництва певного товару
в межах корпорації не дає їй змогу експортувати більше прямих
інвестицій.

Забезпечення доступу до природних ресурсів. Що вище потреба корпорації в
певному природному ресурсі, то більше вона експортує прямих інвестицій у
ту країну, де є цей ресурс. Низька потреба корпорації в певному
природному ресурсі не стимулює експорт її прямих інвестицій у ту країну,
де є цей ресурс.

Інші причини експорту капіталу. До них належать такі причини: скорочення
транспортних витрат на доставку товару споживачу за рахунок створення
підприємства в безпосередній близькості від нього; подолання імпортних
бар’єрів зарубіжної країни за рахунок створення підконтрольного
виробництва на її території.

Вивчення міжнародного досвіду дає змогу визначити такі причини імпорту
капіталу: технологічне лідерство, рівень кваліфікації робочої сили,
переваги в рекламі, економіка масштабу, розмір корпорації, потреба в
капіталі, кількість національних філій, витрати виробництва, рівень
захисту внутрішнього товарного ринку, розмір ринку та ін.

Такі фактори, як технологічне лідерство, рівень кваліфікації робочої
сили, переваги в рекламі, розмір корпорації однаково впливають на
експорт і імпорт прямих інвестицій. Водночас великий розмір виробництва
товарів корпорації для внутрішнього ринку і ступінь концентрації
виробництва зменшують обсяг імпорту прямих інвестицій.

Потреба в капіталі. Що вище потреба корпорації в капіталі, то більше
вона імпортує прямих інвестицій, і навпаки, за малої потреби в капіталі
вона мало імпортує прямих інвестицій.

Кількість національних філій. Що більшу кількість підрозділів має
корпорація усередині країни, тим більше вона імпортує прямих інвестицій,
і навпаки, що менше підрозділів вона має усередині країни, то менше
імпортує прямих інвестицій.

Витрати виробництва. Що нижче витрати виробництва у країні, то більше
обсяги імпорту прямих інвестицій, і навпаки, зростаючі витрати
виробництва у країні, що приймає, зменшують обсяги імпорту прямих
інвестицій.

Рівень захисту внутрішнього товарного ринку. Оскільки імпорт капіталу є
альтернативою імпорту товарів, то за високих рівнів митного та іншого
захисту внутрішнього товарного ринку країни збільшується імпорт прямих
інвестицій, і навпаки, низький рівень захисту внутрішнього товарного
ринку країни спричинює зменшення імпорту прямих інвестицій.

Розмір ринку. Що більше розмір внутрішнього ринку країни, то більше
обсяг імпорту прямих інвестицій, і навпаки, малий розмір внутрішнього
ринку країни не стимулює імпорт прямих інвестицій.

Зазначимо, що на рівень експорту та імпорту прямих інвестицій впливають
експортна орієнтація промисловості, що базується на іноземних прямих
інвестиціях, а також певні урядові програми економічного розвитку.

Як видно, чинники, що визначають експорт та імпорт прямих інвестицій,
багато в чому збігаються, що спричинює потік перехресних інвестицій.
Переваги в розвитку НДІКР, рівень кваліфікації робочої сили, переваги в
рекламі, що відбиває накопичений досвід міжнародного маркетингу, і
розмір корпорації є одночасно чинниками як експорту, так і імпорту
прямих інвестицій. Економіка масштабу, високий рівень концентрації
виробництва і потреба у природних ресурсах, навпаки, є чинниками
експорту, але не імпорту прямих інвестицій. Потреба в капіталі, значна
кількість національних філій, низькі витрати виробництва, високий захист
внутрішнього ринку і його значний розмір, у свою чергу, є чинниками
імпорту прямих іноземних інвестицій.

3.14. Аналіз обсягів і ефективної дії прямих іноземних інвестицій

Економічна ефективність здійснення прямих іноземних інвестицій
узагальнено визначається впливом міжнародного руху капіталу на прибутки
власників капіталу.

Для визначення і відображення дії цього впливу використано графічний
метод його аналізу (рис. 8).

Нехай основною і єдиною причиною міжнародного руху капіталу є різна
прибутковість від його вкладення в різних країнах. Нехай у світі є
країна 1 і країна 2, які мають у своєму розпорядженні капітал у розмірі
відповідно КА і АК’. Разом обидві країни володіють капіта-лом КК’. Прямі
S1 і S2 показують зростання вартісного обсягу виробництва залежно від
обсягів вкладення капіталу відповідно у країнах

1 і 2. Якщо міжнародного руху капіталу немає, то країна 1 інвестує весь
наявний у неї капітал усередині країни й одержує прибуток на капітал
(наприклад, відсоток, дивіденд та ін.) у розмірі КС, а країна

2 також від свого внутрішнього інвестування одержує прибуток K’D.

Обсяг виробництва країни 1 за допомогою цього капіталу скла-дається з
сегментів: а + b + c + d + є + f, де а + f — це прибуток влас-ників
капіталу.

Інші складові являють собою прибуток власників від інших чин-ників
виробництва, таких як земля і праця.

Обсяг виробництва країни 2 складається із сегментів i + j + k, де j + k
— це прибуток власників капіталу, а інші складові являють собою прибуток
власників від інших чинників виробництва.

Якщо КС < K'D, то це означає, що прибутковість вкладення капіталу у країні 1 нижча, ніж у країні 2. Припустимо, що обидві країни зняли обмеження на вільне пересування капіталу. Оскільки прибут-ковість інвестицій у двох країнах різна, частина капіталу AB переміститься з країни 1 у країну 2, у результаті чого прибутковість в обох країнах дорівнюватиме BR. З одного боку, обсяг виробництва за допомогою капіталу, що залишився у країні 1 та інвестований у країну 2, становить суму а + Ь + + с + d + є +f+h. Тут а + Ь + с + d— це продукт, що створюється за рахунок інвестицій усередині країни l,a.h+e +/— те саме, але за рахунок інвестицій у країну 2. При цьому в результаті продуктивнішого використання капіталу за рахунок його інвестування у країну 2 (що позначилося на зростанні прибутковості його вкладення з КС до KE—BR) сукупний продукт, вироблений за допомогою того ж обсягу капіталу, виявляється більшим за початковий на розмір сегмента h. Прибуток власників капіталу зростає до рівня а + Ь + d + є +/+ h. Водночас прибутковість інших чинників виробництва скорочується до сегмента с. З іншого боку, приплив капіталу з країни 1 у країну 2 призвів до зниження прибутковості вкладення капіталу в ній із K'D до K'F—BR. Однак водночас за рахунок інвестування як свого капіталу, так і іноземного, що прийшов із країни 1, у країні 2 збільшився обсяг внутрішнього виробництва з i+j + k до i+j + k+g+h+e +/. Однак сегменти h + є +/ є продуктом, отриманим за рахунок іноземного капіталу, який треба віддати у вигляді прибутків іноземним інвесторам із країни 1. Звідси чисте зростання внутрішнього виробництва складе тільки сегмент g. Через падіння прибутковості від вкладення капіталу в країні 2 прибутки власників капіталу в цій країні скоротяться з j + к до к, а прибутки власників інших чинників виробництва збільшаться з і до і +j + g. У результаті переміщення капіталу з однієї країни в іншу сукупний обсяг виробництва збільшився від [а+b + c+d + e +f\ + [к +j + + i]j\o[a + b + c + d] + [e +/+ g + h + i+j + к]. Тобто це зростання зумовлене додаванням сегментів g + h, із яких h належить країні 1 і виникає завдяки ефективнішому використанню капіталу країни 1 у результаті його інвестування у країну 2, a g належить країні 2 і виникає за рахунок збільшення обсягу капіталу, що перемістився у країну 2 із країни 1. Отже, міжнародний рух капіталу, як і міжнародне переміщення товарів, приводить до збільшення сукупного світового виробництва за рахунок ефективнішого перерозподілу і використання чинників виробництва. При цьому у країні, що вивозить капітал, прибутки власників капіталу збільшуються, а прибутки власників інших чинників виробництва (насамперед праці і землі) скорочуються. У країні, що ввозить капітал, прибутки власників капіталу зменшуються, а прибутки власників інших чинників виробництва збільшуються. Оцінка прямих іноземних інвестицій. Оцінити обсяги прямих інвестицій в історичній ретроспективі практично неможливо. Це пов'язано як із відсутністю національної статистики прямих інвестицій, так і з істотними розбіжностями в їх визначенні і композиціями, прийнятими в різних країнах. Історичні дані про прямі інвестиції існують тільки як окремі приклади. У наш час усі прямі іноземні інвестиції оцінюються в поточних ринкових цінах. Це означає періодичну переоцінку активів і пасивів порівняно з початковою ціною у момент їх придбання. Багато статистичних видань містять інформацію про прямі інвестиції в історичних цінах і в поточних ринкових цінах. При цьому для перерахунку використовуються поточні котирування акцій підприємств з іноземними інвестиціями на найбільших фондових біржах. Найповніші дані про щорічні прямі зарубіжні інвестиції містяться у зведеному платіжному балансі всіх країн світу, що випускає щорічно МВФ. Через те, що до мандату МВФ у початковому періоді його діяльності не входило спостереження за міжнародним рухом капіталу, ця статистика з'явилася у більш-менш повному вигляді тільки з початку 70-х років XX ст. Докладні дані про американські прямі інвестиції за рубежем публікує департамент торгівлі США. Найбільший аналітичний інтерес становлять дані про щорічний вивіз і ввіз прямих інвестицій, а також про накопичувальний (кумулятивний) підсумок їх вивозу і ввозу впродовж кількох років. Більша частина прямих іноземних інвестицій здійснюється між розвиненими країнами у формі перехресного інвестування. Основними прямими інвесторами є провідні індустріальні країни, зокрема США, Японія, ФРН, Великобританія, Франція. Останніми роками, наприклад, США інвестують за кордон приблизно стільки ж капіталу, скільки іноземного капіталу інвестується у США. Серед держав, що розвиваються, основними інвесторами є нафтовидобувні (Саудівська Аравія, ОАЕ) і нові індустріальні країни (Південна Корея, Сінгапур). Ввіз і вивіз прямих інвестицій країнами з перехідною економікою поки що за міжнародними масштабами незначний. Отже, прямі іноземні інвестиції є предметом тривалого інтересу з боку резидента однієї країни (прямого інвестора) до підприємства-резидента іншої країни (підприємства з прямими інвестиціями). Основною метою прямого інвестора є його прагнення розмістити капітал у тій країні й у тій галузі, де він буде давати максимальний прибуток і диверсифікувати ризик. Міжнародне переміщення капіталу приводить до збільшення сукупного світового виробництва завдяки ефективнішому перерозподілу і використанню факторів виробництва. Держава заохочує прямих іноземних інвесторів, надаючи їм державні гарантії через страхування, виключення подвійного оподатковування, врегулювання інвестиційних суперечок за допомогою дипломатичних і адміністративних каналів. Список використаної літератури Бершеда Е. Р. Межотраслевые связи в инвестиционном процессе. — К.: Наук, думка, 1981. —224 с. Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — К.: МП "ИТЕМ", ЛТД "Юнайтед Лондон Трейд Лимитед", 1995. Ганасенко Н. Моніторинг інвестиційного клімату в Україні // Укр. інвестиційна газ. — 1996. — 19 груд. — С. 29. Ганасенко Н. Політичний ризик інвестиційної діяльності в Україні // Укр. інвестиційна газ. — 1997. — 23 січ. — С. 21. Гилъфердинг Р. Финансовый капитал. Исследование новейшей фазы в развитии капитализма. — М.: Изд-во соц.-экон. лит., 1959. — 492 с. Голуб Л. Г., Хямаленс В. О. Как управлять инвестициями // Экономика стр-ва. — 1990. — № 12. — С. 14-22. Грегори П. Рынок финансового капитала в США и проблемы финансирования советских инвестиций // Экономика стр-ва. — 1990. —№ 12. — С. 23-24. Дробязко А. Комментарий к текущей валютной ситуации // Коммерсант Украины.— 1993.—№11.—С. 6. Жиляева Н. Золотое правило инвестирования // Экономика и жизнь. — 1992. — №1. — С. 7. Зотов М. С. Совершенствование инвестиционного процесса // Вопр. экономики. — 1985. — № 4. — С. 83-93. Иванов В. Г., Зворыкин Д. Н. Оздоровление экономической структуры инвестиционного процесса // Экономика стр-ва. — 1990. — № 10. — С. 66-82. Каменева О., Новоселов М., РабинаА. Банки стали авангардом свободных цен // Коммерсант. — 1991. — № 47. — С.14.

Похожие записи