Контрольна робота
з дисципліни:
«Державне регулювання економіки»
1.Сутність державної регіональної політики, її мета та завдання.
2.Механізм реалізації державної регіональної політики та його складові
3.Сучасна концепція розміщення продуктивних сил.
Тема: Регіональна політика.
План
1.Сутність державної регіональної політики, її мета та завдання………………3
2.Механізм реалізації державної регіональної політики та його
складові…….13
3.Сучасна концепція розміщення продуктивних сил……………………………16
4.Список використаної літератури……………………………………………….20
1.Регіональна політика – сфера діяльності суспільства, яка
реалізує інтереси держави щодо регіонів і внутрішні інтереси самих
регіонів з урахуванням природи сучасних регіональних процесів, а також
цілей і завдань розвитку суспільства.
Об’єктом державної регіональної політики є регіон,
соціально-економічна сутність якого відображає система суспільних
відносин із забезпечення відтворювальних процесів у межах конкретної
території. У зв’язку із цим регіоном може бути й спеціальна вільна
економічна зона та інші законодавчо визначені територіальні утворення.
Суб’єктами державної регіональної політики є органи державної влади,
представницькі органи та органи місцевого самоврядування. Засобом
реалізації державної регіональної політики є управління, одна із галузей
якого – управління регіональною економікою.
Регіональна політика – складова державної політики, сукупність
організаційно-правових та економічних заходів, здійснюваних державою у
сфері регіонального розвитку. Вона має сприяти раціональному
використанню природно-ресурсного, людського, виробничого,
інвестиційно-інноваційного та інших потенціалів, створювати умови для
врахування особливостей кожної території (природно-географічних,
історичних, ресурсних, виробничих, соціальних, демографічних та ін.) в
контексті загальнодержавних інтересів.
Розбудова незалежної правової держави, що відбувається в Україні, та
реформування системи управління зумовлюють зростання ролі територій у
проведенні економічних трансформацій і становленні нових форм
господарювання. Сьогодні значно розширюються функції і завдання регіонів
щодо раціонального використання природних ресурсів, забезпечення
зайнятості населення та розвитку зовнішньоекономічних зв’язків. Від
того, наскільки оптимально поєднуються інтереси держави і окремих
регіонів, залежить збалансованість розвитку народногосподарського
комплексу.
В цілому регіональна економічна політика характеризується
певною сукупністю цілей, завдань, механізмів, які в кінцевому підсумку
визначають її стратегію і тактику. Вона грунтується на врахуванні
широкого спектра національних, політичних, соціальних факторів, що і дає
змогу ефективно впливати на регіональний розвиток. При визначенні
пріоритетних напрямів регіональної економічної політики беруться до
уваги демографічні, екологічні, виробничі та інші проблеми, вирішення
яких сприяє загальному економічному піднесенню регіонів.
Кабінет Міністрів України розробив і вніс на розгляд Верховної
Ради України проект Закону України «Про концепцію державної регіональної
політики», згідно з якою ця політика являє собою систему заходів
організаційного, правового та економічного характеру, що здійснюються
державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її поточних
і стратегічних цілей. Головне їх спрямування — це забезпечення
раціонального використання природних ресурсів регіонів, нормалізація
життєдіяльності населення, досягнення екологічної безпеки та
вдосконалення територіальної структури економіки.
Об’єктами регіональної економічної політики можуть бути різні
адміністративно-територіальні утворення або їх сукупність, суб’єктами —
органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, які безпосередньо
виконують функції щодо забезпечення соціально-економічного розвитку
регіонів. Державна регіональна економічна політика грунтується на
положеннях Конституції України, Закону України «Про місцеве
самоврядування в Україні», інших нормативно-правових актів.
На нинішньому етапі соціально-економічного розвитку її
головною метою є збільшення національного багатства країни на основі
підвищення соціально-економічного розвитку регіонів, ефективного
використання їх природно-ресурсного і науково-технічного потенціалу,
раціоналізації систем розселення та досягнення внутрірегіональної
збалансованості. Ця мета може бути значно деталізована стосовно
конкретних сфер суспільного розвитку.
Зокрема, в економічній сфері вона полягає у досягненні
економічно доцільного рівня комплексності господарства регіонів та
раціоналізації їх структури; створенні економічних передумов для
розвитку підприємництва та ринкової інфраструктури, проведення земельної
реформи та приватизації державного майна, інших ринкових перетворень;
створенні і розвитку спеціальних (вільних) економічних зон;
удосконаленні економічного районування країни. У соціальній сфері
головна мета регіональної економічної політики України реалізується у
конкретних заходах, націлених на стабілізацію рівня життя усіх верств
населення з поступовим підвищенням рівня добробуту на основі єдиних
соціальних стандартів та посилення усіх форм соціального захисту
населення; забезпеченні продуктивної зайнятості населення через
ефективне регулювання регіональних ринків праці та міграційних процесів;
сприянні покращанню демографічної ситуації з метою збільшення тривалості
життя та забезпечення природного приросту населення в регіонах;
формуванні раціональної системи розселення на основі збереження існуючих
та створення нових населених пунктів; активізації функціонування сіл та
малих міських поселень, регулювання розвитку великих міст. У екологічній
сфері державна регіональна економічна політика спрямовується на
запобігання забрудненню довкілля та ліквідацію його наслідків,
впровадження механізму раціонального природокористування, збереження
унікальних територій та природних об’єктів.
На основі чіткого визначення мети державної регіональної
економічної політики обгрунтовуються її основні завдання. Серед
пріоритетних завдань на тривалу перспективу державними органами
управління визначено структурну перебудову економіки регіонів України,
насамперед промислових регіонів і центрів з надмірною концентрацією
підприємств важкої індустрії та складною екологічною обстановкою
(Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська області, міста Київ,
Харків, Одеса, Кривий Ріг, Маріуполь та Макіївка). При здійсненні
структурних трансформаційних процесів передбачається поліпшити
екологічну ситуацію у промислових центрах Донбасу, Придніпров’я,
Прикарпаття та на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення
внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Важливе місце серед завдань регіональної економічної політики
посідають соціальні питання, вирішення яких можливе лише на основі
радикальних змін у сучасній політиці зайнятості та ринку праці. У
перспективі передбачається активізувати діяльність щодо створення нових
робочих місць у споживчій сфері, організаціях ринкової інфраструктури,
малому та середньому підприємництві виробничої сфери. Це дозволить
забезпечити працевлаштування осіб, які вивільняються з промислових
підприємств, та підвищити рівень зайнятості населення у сфері
обслуговування.
Необхідною передумовою соціального прогресу країни та одним з
важливих завдань регіональної економічної політики є поліпшення
демографічної ситуації у регіонах України на основі подолання процесів
депопуляції й покращання соціально-побутових умов життя населення,
здійснення заходів щодо підтримки сімей з дітьми та найменш соціально
захищених верств населення, зростання рівня споживання населенням
товарів та послуг.
У виробничій сфері пріоритетними завданнями визначено
розвиток експортних та імпортозамінних виробництв у регіонах, де для
цього є сприятливі умови (вигідне транспортно-географічне положення,
необхідний економічний та науковий потенціал). Це дозволить суттєво
вплинути на експортний потенціал територій, вдосконалити структуру
експорту держави, розширити зовнішньоекономічні зв’язки.
Особлива увага приділятиметься розвитку
сільськогосподарського виробництва на основі удосконалення його
спеціалізації та підвищення рівня інтенсифікації з метою нарощування
експортного потенціалу, комплексної інтеграції переробних галузей з
виробництвом сільськогосподарської продукції та сировини.
Завданнями регіональної економічної політики передбачається
повніше використання рекреаційних ресурсів Криму, районів узбережжя
Чорного та Азовського морів, Карпат, а також сприятливих за кліматичними
та природними факторами районів Волинської, Вінницької, Полтавської,
Черкаської та інших областей з метою формування в майбутньому
високорозвинутих рекреаційно-туристичних та оздоровчо-лікувальних
комплексів державного і міжнародного значення.
Державна регіональна економічна політика України формується і
реалізується таким чином, щоб забезпечити територіальну цілісність
держави, створити рівновигідні умови функціонування регіональних
господарських комплексів з метою активізації ролі територій у проведенні
економічних реформ та вирішенні нагальних соціальних проблем. Сучасна
державна регіональна економічна політика України, як це визначено
нормативними документами, грунтується на таких основних принципах:
визнання і дотримання загальнодержавних пріоритетів та забезпечення
органічної єдності завдань щодо соціально-економічного розвитку країни
та розвитку продуктивних сил регіону;
правове забезпечення економічної самостійності регіонів на основі
розмежування повноважень між центральними і місцевими органами
виконавчої влади та органами місцевого самоврядування й підвищення їх
відповідальності щодо вирішення завдань життєзабезпечення і комплексного
розвитку територій;
дотримання вимог екологічної безпеки при реформуванні структури
господарських комплексів і розміщенні нових підприємств;
досягнення економічного і соціального ефекту за рахунок використання
переваг територіального поділу праці, раціонального природокористування,
розвитку міжрегіональних зв’язків.
Цілі регіональної економічної політики можна
класифікувати за такими ознаками:
1) За змістом: економічні цілі (закріплюють систему економічних
відносин); соціальні цілі (відображають стан населення і рівень його
життя); політичні цілі, ідеологічні цілі (характеризують програмні
вимоги тих чи інших партій і суспільних організацій, які переважають в
органах регіональної влади); релігійні цілі (охоплюють етичні і моральні
проблеми віруючого населення регіону) тощо.
2) За терміном дії: стратегічні цілі, тактичні цілі, оперативні цілі.
3) За ознакою рівня управління: народногосподарські, міжгалузеві,
галузеві, регіональні, а також цілі підприємств і організацій різних
форм власності та їх структурних підрозділів.
Визначення цілей регіональної економічної політики на сьогодні є
одним з найважливіших питань практики. Причиною цього є те, що регіон
ніколи у нас не виступав суб’єктом формування цілей управління на
території (за винятком спроби з раднаргоспами). Йому тільки відводилася
роль засобу реалізації державних цілей, причому в умовах, коли про ціну
їх досягнення ніхто не турбувався. У Концепції державної регіональної
політики визначені головна мета і завдання державної регіональної
політики:
– збільшення національного багатства країни шляхом ефективного
використання природно-ресурсного і науково-технічного потенціалу кожного
регіону та тісного співробітництва між регіонами;
– послідовне здійснення заходів щодо поступового підвищення рівня
соціально-економічного розвитку регіонів та ефективності територіального
поділу праці, раціоналізації систем розселення;
– врахування економічних, соціальних, історико-культурних та інших
особливостей регіонів під час проведення економічних реформ на місцях;
– дотримання внутрішньорегіональної збалансованості
соціально-економічного розвитку, екологічного стану,
соціально-демографічного і суспільно-політичного процесу.
Серед економічних цілей у вказаному документі визначено:
– досягнення економічно і соціально виправданого рівня комплексності та
раціоналізації структури господарства регіонів, підвищення
життєзабезпечення галузей виробництва у ринкових умовах;
– створення сприятливих умов для розвитку підприємництва та ринкової
інфраструктури, активного проведення приватизації державного майна,
земельної реформи, реформи у галузі державного оподаткування та інших
ринкових перетворень;
– формування і розвиток спеціальних (вільних) економічних зон з
визначенням насамперед локальних територій для їхнього розміщення, а
також облаштування кордонів і налагодження на новій основі системи
зв’язків між прикордонними регіонами;
– удосконалення економічного районування країни.
Серед головних цілей і завдань у соціальній сфері вказано:
– підвищення рівня добробуту і забезпечення єдиних мінімальних
соціальних стандартів та соціального захисту населення незалежно від
економічних можливостей регіонів;
– стабілізація рівня життя населення, створення міцних засад для його
підвищення в усіх регіонах;
– гарантування продовольчого забезпечення регіонів, створення
високопродуктивних галузей в агропромисловому виробництві, вихід на
продовольчі ринки світу;
– гарантування соціальних прав громадян, встановлених Конституцією
України, забезпечення зайнятості населення шляхом удосконалення
функціонування ринків праці та регулювання міграційних процесів;
– запобігання погіршенню демографічної ситуації, гострим проявам
депопуляції населення;
– здійснення заходів економічного і соціального характеру, спрямованих
на збільшення тривалості життя та природного приросту населення у
регіонах;
– формування раціональної системи розселення шляхом збереження існуючих
та створення нових населених пунктів, активізації функціонування сіл та
малих міських поселень, регулювання розвитку великих міст і сприяння
якісним перетворенням у них.
В екологічній сфері цілі державної економічної політики такі:
– регулювання господарської збалансованості регіонів;
– запобігання забрудненню довкілля, ліквідація наслідків його
забруднення;
– ефективне використання та відтворення природних ресурсів;
– впровадження економічного механізму природокористування;
– збереження генетичного фонду;
– екологічно обґрунтоване розміщення продуктивних сил регіонів.
Особливо важливим є визначити стратегічні цілі, які пов’язані з
якістю економічної системи, її збереженням чи перетворенням. Вони у свою
чергу трансформуються у тактичні, які фіксують крупні блоки дій з
досягнення стратегічних, а тактичні – в оперативні, які визначають
щоденні конкретні дії з досягнення перших і других.
Отже, необхідно мати чітке і продумане визначення стратегічних
цілей, щоб потім сформувати конкретну програму їх перетворення у часі і
у просторі в реальність. Неправильне формування цілей може призвести до
формування нереальних планів регіонального розвитку.
До стратегічних завдань регіонального розвитку України належать:
– реконструкція економіки промислових регіонів і великих міських
агломерацій через конверсію оборонних та цивільних галузей, модернізацію
інфраструктури, оздоровлення екологічної ситуації, роздержавлення і
приватизацію;
– подолання депресивного стану аграрно-промислових регіонів, відродження
сіл і малих міст. прискорене відновлення втраченої життєдіяльності в
сільській місцевості, розвиток місцевої та соціальної інфраструктур,
підвищення ефективності використання сільськогосподарських та інших
угідь;
– стабілізація соціально-еконмоічного становища в регіонах з
екстремальними природними умовами і переважно сировинною спеціалізацією;
– продовження формування промислових вузлів і центрів з пріоритетним
розвитком виробництва, пов’язаних з комплексним використанням видобувної
сировини установлених екологічних стандартів;
– стимулювання розвитку експортних та імпортозамінюючих виробництв у
районах, що мають для цього найбільш сприятливі умови;
– формування регіональних економічних ринків, вільних економічних зон, а
також технополісів як регіональних центрів впровадження досягнень
вітчизняної і світової науки, прискорення економічного та соціального
прогресу;
– переспеціалізація окремих прикордонних регіонів, створення тут нових
робочих місць і прискорений розвиток соціальної інфраструктури з
урахуванням можливої передислокації військових частин;
– розвиток міжрегіональних і регіональних систем (транспорту, зв’язку,
інформатики), які забезпечували б і стимулювали б структурні зрушення та
ефективність регіональної економіки;
– подолання надмірного розриву в рівнях і якості життя населення окремих
областей.
Для того, щоб економічна регіональна політика могла реально
здійснюватися на практиці, цілі необхідно ранжувати відповідно до
пріоритетів соціально-економічного розвитку з урахуванням
виробничо-економічних і ресурсних можливостей регіону.
‚
„
o
ue
????????????„
th
Для оцінки господарських пріоритетів використовують комплекс
показників, серед яких, наприклад, обсяг виробництва, якісні параметри
продукції і послуг, рівні соціальних стандартів (так звані
соціально-економічні орієнтири), що дають можливість конкретизувати
цілі; це показники наявності та використання ресурсів та показники
ефективності, які відображають синтез цілей – співвідношення затрат та
результатів.
При системному оцінюванні цілей регіональної політики та при
обґрунтуванні напрямів її реалізації необхідно також враховувати
регіональні інтереси, які можуть виступати як база оцінки щодо цілей.
На різних регіональних рівнях тісно переплітаються економічні,
політичні, екологічні та інші інтереси, причому чим вищий рівень, тим
більше суб’єктів вступає у відносини, тим ширше коло інтересів.
Територіальні (регіональні) інтереси – це відносини між
індивідами і соціальними групами з огляду на забезпечення умов свого
існування та розвитку на територіальній одиниці. Натомість галузеві
інтереси пов’язані із забезпеченням умов конкретного виробництва. Якщо
провідниками галузевих інтересів є певні міністерства, відомства,
асоціації, профспілки, то відстоювати регіональні інтереси повинні
передусім органи місцевого самоврядування.
Галузеві та територіальні інтереси взаємопов’язані та можуть
збігатися повністю, частково або зовсім не збігатися. Наприклад, інтерес
до охорони навколишнього середовища нині є одним з головних на
будь-якому рівні.
Регіональні інтереси охоплюють не весь спектр інтересів
населення, підприємств тощо. Керівники підприємств мають певні інтереси
щодо функціонування цих підприємств, однак усі вони та члени їх сімей є
ще місцевими жителями. Тому вони залежні від рівня і способу життя
населення регіону, місцевого бюджету, місцевої виробничої і соціальної
інфраструктури, політичного мікроклімату тощо. А це означає, що всі вони
(хоч і різною мірою) є носіями регіональних інтересів.
У регіоні тісно переплітаються різні інтереси – особисті й
колективні, колективні і суспільно-господарські, відомчі і територіальні
та інші. Саме тому керуватися лише галузевими інтересами при управлінні
у сьогоднішніх умовах неможливо.
Первинний загальнорегіональний інтерес полягає у гарантованій
реалізації на кожній території конституційних прав та умов для цього. На
основі їх реалізації формуються інтереси, зумовлені прагненням
стабілізувати відтворення тих чи інших умов регіонального життя, які
позитивно оцінюються населенням, суб’єктами господарювання. Стабільна
основа регіональних інтересів є природною, оскільки регіон не може як,
наприклад, підприємство, ліквідуватися, саморозпуститися. Регіональні
інтереси – це зацікавленість у стабільному відтворенні та примноженні
соціального, природно-ресурсного, демографічного, господарського
потенціалу регіону. Якщо це порушується, то регіон переходить до рангу
депресивного і без державної допомоги вийти з цього стану
Також існують суттєві відмінності між регіональними та
державними інтересами. Так, держава як суб’єкт господарювання
зацікавлена у максимальному видобутку і переробці сировини і ресурсів. У
цьому є певні інтереси і регіону: він зацікавлений у виділенні
інвестицій та матеріально-технічних ресурсів, створенні нових робочих
місць, розвитку інфраструктури. Проте як суб’єкт природокористування
регіон не менше зацікавлений у екологічних обмеженнях і навіть забороні
збільшення видобутку і переробки ресурсів у зв’язку із зниженням
техніко-екологічної безпеки і погіршення якості довкілля. Проведення
певної господарської політики на території конкретної
адміністративно-територіальної одиниці має відповідати державним
інтересам. Однак лише невелика частина регіональних інтересів
автоматично реалізується через загальнодержавну політику. Саме тому
регіональна економічна політика повинна зайняти чільне місце серед
засобів управління економікою держави.
2. Механізм реалізації державної регіональної економічної
політики — це система конкретних економічних важелів та
організаційно-економічних засобів, за допомогою яких здійснюється
державний вплив на просторову організацію суспільства, забезпечується
соціально-економічний розвиток регіонів, вдосконалюється структура
їхнього господарського комплексу. Основними складовими цілісного
механізму державної регіональної політики України, як визначено діючими
нормативними документами, виступають: відповідна законодавчо-нормативна
база, бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку,
прогнозування і програмування, розвиток різних форм територіальної
організації продуктивних сил (створення спеціальних економічних зон,
міжрегіональне та прикордонне співробітництво тощо).
Першоосновою механізму регіональної економічної політики є
законодавча база, що визначає взаємовідносини держави і регіонів та
відповідні організаційні структури управління соціально-економічними
процесами. На сучасному етапі економічного розвитку держава через
законодавчу базу проводить політику, спрямовану на підвищення
економічної самостійності територій. Водночас вона координує діяльність
місцевої влади на основі визначення співвідношень державного і місцевих
бюджетів, розвитку інфраструктурних об’єктів місцевого та
загальнодержавного призначення, формування централізованих і
регіональних фондів різного цільового призначення.
Механізм державної регіональної політики повинен поєднувати у
собі методи прямого і опосередкованого впливу на соціально-економічні
процеси. За своїм характером ці методи можуть бути заохочувальні та
обмежувальні, активні та пасивні. Їх комплексне поєднання дає змогу
забезпечити високу результативність у досягненні намічених цілей.
В регіональній економічній політиці широко використовуються
такі методи прямого економічного регулювання, як цільове фінансування,
пряма фінансова допомога, надання субсидій та субвенцій тощо. Для
опосередкованого економічного регулювання регіонального розвитку
використовують важелі податкової, кредитно-грошової, амортизаційної,
зовнішньоекономічної політики. Державні органи управління можуть
впливати на регіональний розвиток через такі заходи протекціонізму:
надання податкових пільг для розвитку наукомістких виробництв, створення
акціонерних товариств для завершення раніше розпочатого будівництва,
надання регіонам інвестиційних премій за спорудження об’єктів, що
дозволяють покращити структуру економіки регіону, працевлаштувати
вивільнених працівників, поліпшити екологічну ситуацію тощо.
Принциповим питанням є вдосконалення існуючої системи бюджетного
регулювання та розширення бюджетної автономії територій. Ступінь
державного втручання в господарські процеси вимірюється показниками
питомої ваги державних прибутків і видатків у внутрішньому валовому
продукті — їх висока питома вага свідчить про сильний вплив держави на
економіку. У перспективі передбачається істотно розширити права місцевих
органів виконавчої влади у бюджетній політиці на основі підвищення ролі
місцевих податків і зборів, встановлення науково обгрунтованих
нормативів відрахувань до місцевих бюджетів тощо.
Одним з важливих елементів регіональної економічної політики є
розробка довгострокових, середньострокових прогнозів
соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим, областей
України, міст Києва і Севастополя та державних регіональних програм, за
допомогою яких досягається планомірність у розвитку продуктивних сил,
узгоджуються інтереси галузей і територій. На сьогодні розроблені
проекти регіональних програм соціально-економічного розвитку
Карпатського регіону, Полісся, Поділля, Українського Причорномор’я.
В регіональній економічній політиці особливе місце посідає
економічне стимулювання розміщення нових виробничих об’єктів, здатних
виготовляти конкурентоспроможну продукцію й швидко реагувати на зміну
ринкової кон’юнктури. В першу чергу це стосується розвитку малого та
середнього підприємництва, яке має виражену регіональну орієнтацію і
суттєво впливає на зміни в структурі економіки. Саме малий бізнес може
ефективно вирішувати проблему забезпечення незайнятого населення
робочими місцями. Для досягнення збалансованого розвитку господарства
певної території необхідно сприяти формуванню регіональних центрів
малого і середнього бізнесу, створенню різних типів спеціальних
(вільних) економічних зон, центрів активної науково-технічної
діяльності.
Формування спеціальних економічних зон в Україні дасть змогу
збільшити надходження іноземних інвестицій, створити сучасну виробничу,
транспортну та ринкову інфраструктуру, підвищити ефективність
використання природних ресурсів. Завдяки застосуванню пільгового режиму
оподаткування та митного режиму створюються сприятливі умови для
зростання економічної активності суб’єктів господарювання. З 1996 р. в
Україні діє експериментальна зона «Сиваш». Спеціальні економічні зони
створено у Донецькій, Луганській, Закарпатській областях. Для вирішення
проблеми працевлаштування персоналу, що вивільнятиметься у зв’язку з
виведенням з експлуатації блоків Чорнобильської АЕС, сформована
спеціальна економічна зона «Славутич».
Особливе місце в регіональній економічній політиці належить
різним формам міжрегіонального й прикордонного співробітництва; зонам
активної науково-технічної діяльності, створення яких передбачає
організацію наукових, дослідницьких і технологічних парків, інноваційних
центрів, технополісів тощо.
Велика увага в регіональній економічній політиці приділяється
так званим проблемним регіонам, тобто тим територіям, які вирізняються
серед інших кризовим загостренням певної проблеми, що має негативні
соціально-економічні наслідки для всієї системи господарювання.
Першопричиною загострення цих проблем можуть бути як природні та
техногенні катастрофи, так і соціально-економічні фактори. З погіршенням
загальноекономічної ситуації кількість таких територій постійно зростає,
а розв’язання нагромаджених тут проблем потребує все більше фінансових
коштів та матеріальних ресурсів.
3.Основою нової регіональної парадигми є визнання цілісності і
рівноправності усіх складових єдиної регіональної системи —
природно-ресурсної, економічної, соціальної, інформаційної. Сучасна
концепція розміщення продуктивних сил орієнтується на досягнення їх
сталого розвитку і передбачає: подолання існуючих диспропорцій у
територіальній структурі національної економіки; максимальне
використання переваг територіального поділу праці, особливостей
природно-ресурсного та науково-виробничого потенціалу регіонів;
удосконалення спеціалізації регіонів з урахуванням загальнодержавних
інтересів; активізацію господарської діяльності у регіонах на ринкових
засадах в умовах різних форм власності; забезпечення умов для
прискореного розвитку галузей, що випускають конкурентоспроможну
продукцію, та залучення іноземних інвестицій у регіони, де існують для
цього найбільш сприятливі передумови; створення нормальних умов для
життєдіяльності населення та ліквідацію зон надзвичайних екологічних
ситуацій в окремих регіонах.
Основні концептуальні положення щодо розміщення продуктивних
сил реалізуються в таких розробках прикладного характеру, як
схеми-прогнози та державні програми розвитку й розміщення продуктивних
сил України, економічних районів і областей на перспективу. Вони
необхідні для обгрунтування економічно доцільних напрямів розвитку
продуктивних сил певних територій та розробки цілеспрямованих заходів
державної регіональної економічної політики, які б дали змогу
забезпечити ефективне регулювання процесів регіонального розвитку,
узгодження дій центральних і місцевих органів виконавчої влади у
здійсненні структурної перебудови економіки країни та послідовному
впровадженні ринкових відносин.
До особливостей розміщення і розвитку продуктивних сил за умов
ринкової економіки можна віднести такі:
органічне поєднання державних, регіональних і місцевих інтересів під час
розміщення нових об’єктів при мінімальному залученні зовнішніх ресурсів
та максимальному використанні місцевих;
формування та інтенсивний розвиток об’єктів ринкової інфраструктури та
інформаційних систем з метою створення збалансованих регіональних ринків
виробництва і збуту конкурентоспроможної продукції та послуг, на яких
спеціалізуються регіони;
пріоритетний розвиток наукомістких виробництв з швидкою окупністю
витрат, ресурсозбереженням і значним нагромадженням для активізації
інвестиційної діяльності та структурної реорганізації економіки;
орієнтація на прогресивну структуру регіональної економіки з високою
питомою вагою галузей, що працюють на задоволення потреб споживчого
сектора економіки.
Територія України відрізняється своїми розмірами та значною
просторовою диференціацією природних умов, рівнів економічного та
соціального розвитку, спеціалізації промислового та
сільськогосподарського виробництва. Не можна не враховувати й суттєві
історичні, демографічні, культурні, релігійні та інші відмінності. Слід
взяти до уваги й виникнення на заході держави спільного кордону з
Європейським Союзом, який проводить активну регіональну політику та
багато інших факторів. Данилишин Б.М., Олійник Я.Б., Нудельман В.І.,
Романюк С.А., Філіпенко А.С., Балабанов В.Г., Олещенко В.І. Актуальні
проблеми регіональної політики в Україні та шляхи їх розв’язання.
//Україна: географічні проблеми сталого розвитку.
Саме тому є важливим як теоретичний так і прикладний аспекти
формування обґрунтованої регіональної економічної політики України.
Основні принципи сучасної державної регіональної політики
викладені у згадуваній Концепції державної регіональної політики. З
метою провадження її положень в Україні розроблено і прийнято низку
законодавчих актів:
Бюджетний кодекс України,
Земельний кодекс України,
Закон України „Про транскордонне співробітництво”,
Закон України „Про розмежування земель державної і комунальної
власності”,
Генеральну схему планування території України,
Загальнодержавну програму розвитку малих міст,
Програму державної підтримки розвитку місцевого самоврядування України.
Триває обговорення й інших важливих документів на державному
рівні. Фахівці зазначають, що визначальною рисою сучасного етапу
розвитку регіональної політики є перехід від етапу зупинення кризових
явищ до стійкого економічного зростання на основі активної
структурно-інноваційної політики, розширенні фінансових та матеріальних
можливостей держави до вирішення завдань різного рівня у різних сферах
життєдіяльності. Регіональна політика в Україні здійснюється на основі
таких принципів:
– системність, згідно з яким у процесі формування та реалізації
державної регіональної політики мають враховуватися у взаємному зв’язку
загальнодержавні, регіональні та місцеві інтереси, завдання щодо
розвитку усіх сфер суспільного життя, його оптимальної територіальної
організації, усі суттєво значущі фактори;
– географічна обґрунтованість, згідно з яким формування та реалізація
державної регіональної політики мають спиратися на географічні знання
про території, їх природні, економічні, історичні, демографічні та інші
особливості, етнічні і культурні традиції з метою збереження
самобутності окремих частин країни та ефективного використання
ресурсного потенціалу регіонів;
– конституційність та законність, за якими реалізація політики
здійснюється відповідно до Конституції та законів України, інших актів
законодавства та на основі чіткого розподілу завдань, повноважень та
відповідальності між органами державної влади та органами місцевого
самоврядування;
– пріоритетності забезпечення прав і свобод людини і громадянина,
максимальне наближення послуг, що надаються органами державної влади та
органами місцевого самоврядування, до безпосередніх споживачів громадян,
підприємств, установ та організацій;
– забезпечення унітарності України та цілісності її території, включаючи
єдність економічного простору на всій території держави, її
грошово-кредитної, податкової, митної, бюджетної системи;
– субсидіарність, створення належних умов для поєднання централізації та
децентралізації у здійсненні держаної влади, розвитку місцевого
самоврядування;
– диференційованість надання державної підтримки регіонам з урахуванням
рівнів їх соціально-економічного розвитку, природно-ресурсного
потенціалу та інших факторів відповідно до умов, критеріїв та строків,
визначених законодавством;
– стимулювання тісного співробітництва між органами виконавчої влади та
органами місцевого самоврядування для об’єднання їх зусиль з метою
розроблення та реалізації заходів, які становлять спільний інтерес;
створення економічних, правових та інших умов та стимулів для укрупнення
і прискорення формування економічно та фінансово спроможних сільських
територіальних громад, розвитку співробітництва між органами місцевого
самоврядування, їх добровільного об’єднання в асоціації, спілки, союзи
та інші об’єднання для розв’язання проблем, що становлять спільний
інтерес. У разі їх створення слід передбачити делегування їм певних
повноважень.
PAGE
PAGE 6
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
