.

Регулювання торговельної діяльності (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
440 3886
Скачать документ

Реферат на тему:

Регулювання торговельної діяльності

У системі зовнішньоекономічних відносин держави головне місце належить
торговельній діяльності. Саме зовнішня торгівля була тією початковою
формою міжнародної господарської діяльності, яка стимулювала розвиток
інших її видів. З формуванням ринку і зростанням залежності від нього
національних господарств, зовнішньоторговельна діяльність стає життєво
важливою для все більшого кола країн, що залучаються до міжнародного
поділу праці.

Міжнародна торгівля — це система економічних відносин країн, метою яких
є ввезення або вивезення товарів та послуг. До товарів, що продаються та
купуються на зовнішньому ринку, належать: готова продукція, сировина,
напівфабрикати, а також призначені для продажу продукти інтелектуальної
діяльності — патенти, ліцензії, фірмові знаки тощо. Міжнародна торгівля
послугами охоплює міжнародний туризм, транспортні послуги, страхові
операції, банківські, біржові та посередницькі послуги, ярмарки та ін.

Надзвичайне поширення торговельної діяльності потребує законодавчого
встановлення певних умов і правил її функціонування. При цьому метою
державного регулювання зовнішньоторговельних операцій є встановлення
найбільш сприятливих умов для вітчизняних виробників, заохочення
вивезення національних товарів на ринки інших країн та обмеження
ввезення іноземних товарів до своєї країни. Залежно від масштабів
втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньої
торговельної політики: вільна торгівля і протекціонізм.

Політика вільної торгівлі не передбачає втручання держави в зовнішню
торгівлю. За цих умов експортно-імпортні відносини регулює не держава, а
ринок на підставі співвідношення попиту та пропозиції. Саме вільна
торгівля стимулює конкуренцію, примушує національні підприємства
підвищувати якість своєї продукції та знижувати ціни. Протекціонізм — це
державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції
через систему певних обмежень. Така політика, з одного боку, сприяє
розвитку національного виробництва та захисту вітчизняного виробника, а
з іншого — може призвести до застійних явищ в економіці, посилення
монополізму та зниження конкурентоспроможності національних товарів.

Як правило, країни ведуть гнучку зовнішньоторговельну політику, котра
поєднує як елементи вільної торгівлі, так і протекціонізм. Політика
вільної торгівлі переважає за умов високого рівня розвитку продуктивних
сил і ринкових відносин, а протекціонізм — за умов становлення ринкових
відносин і недостатнього розвитку експортного потенціалу країни.

Державне регулювання зовнішньої торгівлі може бути одностороннім та
багатостороннім. Одностороннє полягає в застосуванні певних методів
регулювання міжнародної торговельної діяльності з боку однієї країни без
погодження з іншими торговельними партнерами. Багатостороннє регулювання
передбачає попереднє узгодження регулюючих механізмів між державами, що
мають торговельні угоди. Прикладом такого багатостороннього регулювання
торговельних відносин країн світової співдружності є діяльність
Всесвітньої торгової організації (ВТО), яка використовує структури
Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) та положення про торгівлю
між членами угоди. У рамках ГАТТ (ВТО) проводяться переговори з
актуальних проблем зовнішньоторговельної політики та міжнародної
торгівлі.

Регулювання зовнішньоторговельної діяльності здійснюється за допомогою
економічних та адміністративних методів. Економічні методи, у свою
чергу, поділяються на тарифні й нетарифні. Центральне місце в державному
регулюванні зовнішньої торгівлі належить тарифному регулюванню, яке в
Україні спирається на Закон «Про єдиний митний тариф». Митний тариф — це
систематизований перелік товарів із зазначенням мита, яким вони
обкладаються під час перетину митного кордону країни. Митні тарифи
розробляються за товарним класифікатором. Найпоширенішим класифікатором,
що діє в міжнародній торгівлі, є так звана Гармонізована система опису
та кодування товарів, яку Україна почала застосовувати з 1991 р.

Митні тарифи складаються з конкретних ставок мита. Мито — це податок,
який стягується митними органами з товарів, що вивозяться або ввозяться
на територію країни. Запровадження мита сприяє захисту національних
виробників від іноземної конкуренції, забезпечує надходження коштів до
державного бюджету, поліпшує умови доступу національних товарів на
зарубіжні ринки. У міжнародній практиці застосовується експортне,
імпортне, транзитне, антидемпінгове, компенсаційне та інші види мита.
Найбільш широко в процесі державного регулювання зовнішньоторговельних
операцій використовується імпортне (ввізне) мито; експортне (вивізне)
мито застосовують лише окремі країни переважно до товарів традиційного
експорту. В Україні з метою поповнення державного бюджету певний час
застосовувалось експортне мито на шкіряну сировину й кольорові метали.

Величина мита визначається за допомогою ставок, які поділяються на
адвалорні (процентні), специфічні та комбіновані. Адвалорна ставка
встановлюється у вигляді процента до ціни товару, а специфічна — у
грошовій формі на одиницю маси, об’єму або кількості товару. Адвалорне
та специфічне мито по-різному здійснюють свою регулюючу функцію. За
підвищення цін ефективнішим є адвалорне мито, а за зниження —
специфічне. В окремих випадках використовуються ставки змішаного типу
(комбіновані), коли товар одночасно обкладається адвалорними і
специфічними видами мита (наприклад, 40% вартості, але не менш як 3,00
ЄВРО за штуку).

b

d

ae

?

?

ae

#за ціни або навіть собівартість у країні-експортері, через що зазнають
шкоди національні виробники аналогічних товарів. Антидемпінговим митом
може обкладатися й експортна продукція, якщо її ціна суттєво менша за
ціну інших експортерів подібних товарів. Ставка антидемпінгового мита не
повинна перевищувати різниці між демпінговою ціною конкурентного товару
та середньою ціною товару, що експортується або імпортується в країну.

До нетарифних методів державного регулювання зовнішньоторговельної
діяльності відносять: надання субсидій виробникам експортних товарів,
пільгове експортне кредитування, застосування індикативних цін,
установлення мінімальної митної вартості на окремі товари та ін.
Субсидії спрямовано на підтримку національних виробників і за характером
виплат їх поділяють на прямі й непрямі. Прямі субсидії надаються
експортеру у формі безпосередніх виплат на відшкодування різниці між
його витратами та отриманим доходом, а непрямі — є формою надання пільг
в оподаткуванні, позик за більш низькими ставками, пільгових умов
страхування тощо. Експортне кредитування передбачає фінансове
стимулювання розвитку експорту національних товарів. Воно, як правило,
здійснюється у формі надання державних кредитів національним експортерам
під пільгові процентні ставки або іноземним імпортерам за умови
придбання товарів лише вітчизняного виробництва.

У системі нетарифних інструментів є вагомими індикативні ціни,
застосування яких спрямовано на збільшення валютних надходжень від
експорту продукції і зменшення валютних витрат на закупівлю імпортних
товарів. Індикативними називаються ціни на товари, які відповідають
цінам, що склалися на аналогічну продукцію на момент здійснення
експортно-імпортних операцій. Такі ціни можуть запроваджуватись на
товари, щодо експорту яких встановлено особливі режими, спеціальні
імпортні процедури або антидемпінгові заходи. Індикативні ціни розробляє
Міністерство економіки на базі результатів аналізу інформації, яку воно
одержує від митних, фінансових, статистичних, банківських та інших
установ і організацій.

На рівень індикативних цін повинні орієнтуватися підприємці всіх форм
власності, укладаючи зовнішньоторговельні угоди. Контрактна ціна може
відхилятися від індикативної у разі суттєвого відхилення умов
експортно-імпортних операцій від тих, які були враховані під час
визначення індикативних цін. Однак таке відхилення дозволяється лише за
наявності підтвердження контрактної ціни Міністерством економіки.

Щодо окремих імпортних товарів (тютюнові вироби та ін.) держава
встановлює їхню мінімальну митну вартість. Метою її запровадження є
забезпечення повноти сплати податку на додану вартість та недопущення
заниження митної вартості товарів, що ввозяться в Україну. Так, якщо
контрактна ціна товару менша за мінімальну митну вартість, то податок на
додану вартість визначатиметься з мінімальної митної вартості. Перелік
товарів та їхня мінімальна митна вартість затверджуються Кабінетом
Міністрів України, а пропозиції щодо внесення змін до такого переліку
розробляються Міністерством економіки та Державною митною службою
країни.

До найпоширеніших адміністративних інструментів державного регулювання
зовнішньоекономічної діяльності належать квотування та ліцензування.
Квотування — це кількісне обмеження імпорту або експорту певної
категорії товарів, а ліцензування — це умови і порядок надання
державними органами спеціального дозволу на ввезення або вивезення таких
товарів. Перелік товарів, щодо яких встановлюються спеціальні
експортно-імпортні режими чи взагалі забороняється експорт та імпорт,
затверджується Кабінетом Міністрів України. Надання квот та ліцензій на
експорт та імпорт товарів і послуг здійснюється Міністерством економіки.
Експортно-імпортні операції з товарами понад встановлені квоти можливі
за умови сплати ввізного (експортного) мита.

Література

Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної
політики на 2000—2004 рр.: Послання Президента України до Верховної Ради
України. 2000 рік // Урядовий кур’єр. — 2000. — № 34. — С. 5—12.

Бланк І. А. Інвестиційний менеджмент. — К.: ІТЕМ, 1995.

Гальчинський А. Теорія грошей. — К.: Основи, 1998.

Государственное регулирование экономики и социальный комплекс: Учеб.
пособие / Под ред. Т. Г. Морозовой, А. В. Пикулькина. — М.:
Финстатинформ, 1997.

Державне управління: теорія і практика / За ред. В. Б. Авер’янова. — К.:
Юрінком Інтер, 1998.

Єпіфанов А. О., Сало І. В., Д’яконова І. І. Бюджет і фінансова політика
України. — К.: Наук. думка, 1999.

Курс переходной экономики / Под ред. Л. И. Абалкина. — М.:
Финстатинформ, 1997.

Леслі А. П. Аналіз державної політики. — К.: Основи, 1999.

Линдерт П. Х. Экономика мирохозяйственных связей. — М.:
Прогресс-Универс, 1994.

Мельник О. Інфляція: теорія і практика регулювання. — К.: Знання, 1999.

Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання
економіки. — Львів: Укр. технології, 1999.

Панасюк Б. Я. Прогнозування та регулювання розвитку економіки. — К.:
Поліграфкнига, 1998.

Розпутенко І. Управління державними видатками в перехідних економіках. —
К.: Основи, 1993.

Симоненко В. К. Регионы Украины: проблемы развития. — К.: Наук. думка,
1997.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020