Реферат на тему:
Регулювання обсягу споживання матеріальних благ і послуг
Показники обсягу споживання матеріальних благ і послуг характеризують
середні рівні споживання населенням найважливіших продовольчих товарів
(м’ясо, молоко, яйця, риба, хлібопродукти, картопля, овочі, фрукти) та
платних послуг. Середні рівні споживання продовольчих товарів можна
розрахувати за допомогою балансових розрахунків валових ресурсів м’яса,
молока, яєць, картоплі, зерна, овочів, що робляться для обчислення
показників розвитку сільського господарства. Обсяг споживання платних
послуг прогнозується відповідно до прогнозу доходів та структури витрат
населення на основі прогнозних споживчих бюджетів і балансу грошових
доходів і витрат населення.
Для прогнозування рівня життя населення та його державного регулювання
використовують показники соціальних гарантій населенню, такі як:
прожитковий мінімум (мінімальний споживчий бюджет); величина вартості
прожиткового мінімуму; вартісна величина «споживчого кошика» з продуктів
харчування; межа малозабезпеченості; мінімальна заробітна плата та
мінімальна пенсія; стипендія; допомога та інше.
Споживчий бюджет — це балансовий розрахунок, який характеризує обсяг і
структуру споживання населенням (або його окремими суспільними
верствами) матеріальних благ та споживчих послуг.
Споживчий бюджет складається з індивідуального бюджету, що формується
індивідуальними доходами, та грошової оцінки послуг, які надаються
населенню із суспільних фондів споживання.
Розрахунки споживчого бюджету проводять у цінах відповідних років.
Прогнозування бюджету здійснюється з допомогою побудови моделі динаміки
і структури споживання, орієнтованої на досягнення раціонального
споживання населенням матеріальних благ і послуг.
Прогноз споживчого бюджету застосовується для:
а) оцінки досягнутого рівня життя населення;
б) пошуку найбільш ефективних шляхів поліпшення добробуту народу;
в) обгрунтування рівня доходів сімей, оплати праці, доходів, соціальних
виплат та пільг.
Мінімальний споживчий бюджет — це балансовий розрахунок, що визначає
такий обсяг доходів, який уможливлює задоволення потреб в їжі, одежі,
предметах господарського вжитку, культурних запитах на рівні мінімальних
фізіологічних норм, достатніх для життєдіяльності здорової дорослої
людини, розвитку дітей, збереження здоров’я людей похилого віку.
Розмір споживання за мінімальним бюджетом обумовлюється:
а) рівнем матеріального виробництва;
б) умовами життєдіяльності людей.
Мінімальний споживчий бюджет розраховується за такими методами:
— статистичний метод, за яким існуюча структура споживання береться за
мінімальну і використовується для формування мінімального споживчого
бюджету. Метод доповнюється бюджетними обстеженнями, які дають змогу
ліпше обгрунтувати обсяг і структуру споживчих витрат;
— структурний метод означає використання існуючого співвідношення між
видами витрат населення на придбання матеріальних благ і споживчих
послуг, зокрема між продовольчими та іншими товарами для прогнозування
структури бюджету на майбутнє;
— нормативний метод спирається на використання науково-обгрунтованих
нормативів споживання окремими громадянами чи їхніми сім’ями
матеріальних благ і послуг. Цей метод дає змогу встановити межу
бідності, коли відтворення погіршується. За цією межею мінімальний
споживчий бюджет уже не збігається навіть із прожитковим мінімумом.
Визначаючи мінімальний споживчий бюджет, використовують розрахунки
мінімальних «споживчих кошиків» (продовольчих та непродовольчих). Набори
кошиків визначають за нормативами, що їх розраховують наукові заклади
для статево-вікових груп населення на душу населення в середньому по
країні.
Вартісна оцінка товарів і послуг, які входять до складу «споживчих
кошиків» може відігравати роль довгострокового соціального нормативу
малозабезпеченості лише за достатнього попиту та пропозиції товарів і
послуг. За умов інфляції, спаду виробництва ці «кошики», як і
мінімальний бюджет, втрачають практичне значення і не можуть
використовуватись для будь-яких розрахунків.
Величина вартості прожиткового мінімуму відповідає вартісній оцінці
набору прожиткового мінімуму, а також включає витрати на податки та інші
обов’язкові платежі.
Мінімальний споживчий бюджет та величина вартості прожиткового мінімуму
як інструменти соціальної політики можуть бути використані:
як орієнтири для регулювання доходів і витрат населення;
для обгрунтування розмірів оплати праці;
для оцінки матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для реалізації
поточних і перспективних соціальних програм;
для регулювання міжгалузевого зростання заробітної плати, співвідношення
в оплаті праці за галузями.
Для оцінки вартісної величини прожиткового мінімуму слід використовувати
середні ціни купівлі відповідних товарів і послуг з урахуванням всіх
видів торгівлі. Зокрема, витрати на продовольчі товари можуть
розраховуватись на основі середніх цін на продукти харчування, за якими
ведуться подекадні систематичні спостереження в державній і
кооперативній торгівлі і які друкуються в пресі (експрес-інформація
Державного комітету статистики України), а також цін на колгоспних
ринках.
Одним з важливих показників рівня життя населення є вартісна величина
межі малозабезпеченості, яка розраховується за такою формулою:
,
— вартісна величина межі малозабезпеченості, грн.;
— сума вартості споживання продуктів харчування, грн.;
— ціна купівлі продуктів харчування фактична, грн.;
— споживання на душу населення продуктів харчування за тимчасовими
нормами, кг на рік;
— сума вартості непродовольчих товарів, грн.;
— вартість утримання житла, грн. (квартплата та комунальні послуги,
газ, електроенергія, радіо, телефон, телеантена);
46?
?
?
///////////eeeeeeeeeeeeeeee
&
F
gdB ?
? — сума інших послуг, грн.
Для розрахунку прожиткового мінімуму (величини вартості межі
малозабезпеченості) необхідно мати набір продуктів харчування, які
об’єднані в 11 укрупнених груп: хлібопродукти, картопля, овочі, фрукти і
ягоди, м’ясопродукти, молокопродукти, рибопродукти, яйця, цукор,
кондитерські вироби, олія, маргарин.
Тимчасовий набір на 1999 р. розраховано на основі мінімальних розмірів
споживання продуктів харчування для непрацездатного населення,
розроблених Науково-дослідним інститутом харчування МОЗ України (табл.
10.2).
Таблиця 10.2
ТИМЧАСОВИЙ НАБІР ПРОДУКТІВ ХАРЧУВАННЯ
ДЛЯ НЕПРАЦЕЗДАТНОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ НА 1999 р.
Найменування продуктів Кількість (кг/рік на одну особу) Найменування
продуктів Кількість (кг/рік на одну особу)
1. Хлібні продукти
борошно житнє
хліб житній
борошно пшеничне
хліб пшеничний
макаронні вироби
рис
манні крупи
пшоно
гречані крупи
вівсяні крупи
бобові
2. Картопля
3. Овочі та баштанні
капуста
помідори, огірки
морква, буряк
цибуля, часник
баштанні
4. Фрукти і ягоди
фрукти та ягоди свіжі
сухофрукти
0,3
38,0
8,8
62,0
4,1
2,3
0,9
0,9
2,0
1,1
1,9
108,0
27,5
22,0
16,0
8,0
14,5
31,0
1,8 5. М’ясопродукти
яловичина
свинина
птиця
ковбаса
баранина
сало
субпродукти та ін.
6. Молочні продукти
молоко незбиране
збиране молоко, кефір
масло вершкове
сир
сметана
7. Яйця (шт.)
8. Рибні продукти
риба свіжа
оселедці
9. Цукор (включаючи кондвироби)
10. Маргарин
11. Олія
12,0
9,5
5,0
6,6
0,9
2,0
2,0
83,0
22,0
3,9
7,6
4,0
187,5
2,5
0,7
22,5
1,5
6,7
норми фізіологічних потреб у харчових продуктах і енергії для
непрацездатного населення України і рекомендації ФАО/ВООЗ щодо потреб
людини в енергії та білках;
відомості про хімічний склад основних продуктів харчування і витрати
харчових речовин у процесі технологічної переробки продукції (табл.
10.3).
Таблиця 10.3
ХІМІЧНИЙ СКЛАД ДОБОВОГО НАБОРУ ПРОДУКТІВ ХАРЧУВАННЯ,
ЯКІ ВХОДЯТЬ ДО СКЛАДУ ПРОЖИТКОВОГО МІНІМУМУ
№ п\п Хімічний склад речовин Одиниці виміру Кількість
1.
2.
3.
4. Білки
Жири
Вуглеводи
Енергетична цінність г
г
г
ккал 58,6
65,7
295,8
2008,9
Енергетична цінність продуктового набору має становити не менше 2546
ккал на добу, що відповідає міжнародним стандартам (рекомендаціям
ФАО/ВООЗ), а в нашому розрахунку за рекомендацією Мінохорони здоров’я
України вона дорівнює — 2008,9 ккал.
У зв’язку з тим, що держава бере на себе відповідальність щодо
забезпечення лише мінімальних гарантій, що відповідають
науково-обгрунтованим мінімальним рівням споживання населенням
матеріальних благ, дуже важливою для прогнозування й державного
регулювання народного споживання є розробка мінімального споживчого
бюджету населення згідно із законом про мінімальний споживчий бюджет,
установлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру
мінімальної заробітної плати згідно з відповідним законом.
Так, з 1 січня 1999 р. було встановлено величину вартості межі
малозабезпеченості у розмірі 90,7 грн. на місяць, на друге півріччя 1999
р. — 118,3 грн., а розмір мінімальної заробітної плати — 74 грн. (табл.
10.4).
Обчислені прогнозні рівні витрат і споживання на середньому та
мінімальному рівнях можуть використовуватись для прогнозування та
регулювання потреби у відповідних ресурсах, формування держзамовлення та
опрацювання заходів соціального захисту і підтримки добробуту населення.
До системи державного регулювання рівня життя входить, як правило,
індексація грошових доходів населення. Головна мета індексації —
збереження життєвого рівня населення або, як мінімум, захист його
найменш забезпечених верств. Індексації підлягають грошові доходи
громадян, що не мають одноразового характеру: державні пенсії, соціальна
допомога, стипендії, оплата праці, відшкодування в разі втрати
працездатності.
Для індексації грошових доходів населення використовують індекс
споживчих цін на товари і послуги, що входять до складу мінімального
споживчого бюджету.
Компенсація передбачає відшкодування подорожчання окремих видів товарів
і послуг (дитячого шкільного одягу, хліба, комунальних послуг) і
передбачає виплату різниці в цінах громадянам або окремим групам
громадян.
Література
Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної
політики на 2000—2004 рр.: Послання Президента України до Верховної Ради
України. 2000 рік // Урядовий кур’єр. — 2000. — № 34. — С. 5—12.
Бланк І. А. Інвестиційний менеджмент. — К.: ІТЕМ, 1995.
Гальчинський А. Теорія грошей. — К.: Основи, 1998.
Государственное регулирование экономики и социальный комплекс: Учеб.
пособие / Под ред. Т. Г. Морозовой, А. В. Пикулькина. — М.:
Финстатинформ, 1997.
Державне управління: теорія і практика / За ред. В. Б. Авер’янова. — К.:
Юрінком Інтер, 1998.
Єпіфанов А. О., Сало І. В., Д’яконова І. І. Бюджет і фінансова політика
України. — К.: Наук. думка, 1999.
Курс переходной экономики / Под ред. Л. И. Абалкина. — М.:
Финстатинформ, 1997.
Леслі А. П. Аналіз державної політики. — К.: Основи, 1999.
Линдерт П. Х. Экономика мирохозяйственных связей. — М.:
Прогресс-Универс, 1994.
Мельник О. Інфляція: теорія і практика регулювання. — К.: Знання, 1999.
Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання
економіки. — Львів: Укр. технології, 1999.
Панасюк Б. Я. Прогнозування та регулювання розвитку економіки. — К.:
Поліграфкнига, 1998.
Розпутенко І. Управління державними видатками в перехідних економіках. —
К.: Основи, 1993.
Симоненко В. К. Регионы Украины: проблемы развития. — К.: Наук. думка,
1997.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
