.

Приватизація в Україні та її наслідки. Націоналізація (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1402 9348
Скачать документ

Реферат на тему

Приватизація в Україні та її наслідки. Націоналізація.

Приватизацію державного майна в Україні розпочато з 1992 року, коли
були прийняті Закони України “Про приватизацію невеликих державних
підприємств (малу приватизацію)”, “Про приватизацію майна державних
підприємств”, “Про оренду державного та комунального майна”. В
подальшому були прийняті також Закони України “Про лізинг”(16.12.1997
р.) та “Про оренду землі”(06.10.1998 р.).

Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 р. було створено фонд
державного майна. 07.07.1998 р. указом Президента України було створене
Національне агенство України з управління державними корпоративними
правами.

На початку реформування власності близько 96% всіх підприємств
знаходились в державній власності. Було взято курс на те, щоб в деяких
галузях народного господарства, зокрема, в легкій і харчовій
промисловості, сільському господарстві, торгівлі і сфері побутового
обслуговування питома вага недержавного сектора економіки за кількістю
підприємств становила 95-100%. В цілому в промисловості кількість
підприємств недержавного сектору мала 75%, з обсягом виробленої
продукції понад 50%. На 1.01.1999р. форму власності змінили 61,8 тис.
підприємств та організацій. Понад 70% загального обсягу промислової
продукції виробляється на недержавних підприємствах.

Щороку розробляється фондом державного майна і затверджується Верховною
Радою Державна програма приватизації, в якій визначаються: завдання щодо
приватизації майна, способи її для різних груп об’єктів, квоти
обов’язкового застосування приватизаційних паперів для приватизації
різних груп об’єктів, заходи щодо залучення інвесторів, особливості
участі в процесі приватизації громадян України, іноземних інвесторів та
інших покупців. Визначаються також витрати на проведення приватизації і
надходження коштів від приватизації (Закон “Про приватизацію майна
державних підприємств”. Ст.4-5).

Фонд державного майна здійснює державну політику в сфері приватизації
державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є
загальнодержавною власністю. Фонд та його регіональні представництва не
мають права втручатись у господарську діяльність підприємств.

Національне агенство України з управління державними корпоративними
правами : веде реєстр державних корпоративних прав і проводить оцінку їх
вартості; здійснює повноваження щодо управління частками (акціями,
паями), що належать державі у майні господарських товариств, призначає
уповноважених осіб з управління ними, здійснює контроль за ефективністю
їх роботи, приймає участь у формуванні політики щодо інвестицій у
підприємства, в статутному фонді яких є державна частка. Завдавнням
Національного агенства є поповнення частини бюджету за рахунок
надходжень від управління державними корпоративними правами та
діяльності Агенства на фондовому ринку. Агенство виступає за рішенням
Кабінету Міністрів співзасновником господарських товариств, які
створюються за участю держави, бере участь у визначенні стратегії
розвитку господарських товариств, у статутних фондах яких є державна
частка, здійснює контроль та аналіз результатів їх діяльності, придбання
від імені держави прав власності на акції (паї,частки).

Головним методом приватизації була сертифікатна приватизація (фактично
безоплатна), за допомогою якої планувалось приватизувати близько 60%
підприємств, переважно великих і середніх.

Сертифікати потрібно було вкласти в акціонерні товариства, обміняти на
акції. Власник акцій одержував відповідні дивіденди.

За визнанням Президента Л.Кучми, сертифікатна приватизація не дала
бажаних результатів. Власники сертифікатів не стали реальними власниками
з відповідною мотивацією до праці: початкова вартість сертифікату,
визначена шляхом ділення вартості національних засобів виробництва,
виділених для приватизації, на кількість населення України, складала
10,5 грн. Дивіденди на такий капітал мізерні. До того ж під сертифікатну
приватизацію виділялись підприємства переважно з застарілими, зношеними
фондами, нездатні вести виробництво без збитків. Погіршило ситуацію
створення трастових фондів, інвестиційних компаній, для підтримки
існування яких використовувалась частина тих доходів, які б інакше були
використані як дивіденди. Створення їх сприяло розквіту шахрайства.

Починаючи з 1998 року, головною формою приватизації стала грошова
(оплатна).

Приватизація об’єктів малої приватизації здійснюється шляхом викупу,
продажу на аукціоні та за конкурсом.

Початком торгів на аукціоні вважається момент оголошення початкової ціни
об’єкта. Якщо притягом трьох хвилин не буде запропоновано вищу
(щонайменше на 10% від початкової ціни) ціну, об’єкт вважається
проданим. Право власності передається покупцю, який у ході торгів
запропонував вищу ціну.

При продажу за конкурсом право власності передається тому покупцю, який
запропонував найкращі умови подальшої експлуатації або за рівних умов
вищу ціну. Конкурсна комісія створюється органом приватизації із
спеціалістів, експертів, представника місцевої Ради та представника
трудового колективу об’єкта, що приватизується.

З 1998 року були введені нові форми приватизації: продаж на відкритих
торгах із залученням уповноважених осіб на конкурсних засадах; продаж
акцій лотами на грошових аукціонах; проведення міжнародних тендерів,
тобто продаж акцій міжнародним інвесторам.

Мета приватизації, врешті решт полягає в тому, щоб передати майно
ефективним власникам, здатним вдосконалити виробництво на підприємствах,
що приватизуються. В Україні приватизована переважна більшість
підприємств. Але обсяги виробництва на них знизились у чорній металургії
у 2,2 рази, у машинобудуванні і в металообробній промисловості – в 2,8,
в хімічній і нафтохімічній – в 2,4 рази, в легкій промисловості – в 4 і
в харчовій – в 2,6 раза.

Важко знайти ефективного інвестора в умовах, коли в Україні погано
налагоджено виробництво нової техніки і технології. Іноземні інвестори
неохоче вкладають кошти в застаріле виробництво. Непоодинокі випадки,
коли іноземний інвестор купує сучасне підприємство заради того, щоб
ліквідувати конкурента (приклад-РЗВА).

Проведення приватизації під час кризи в економіці стимулювало подальший
її розвиток. Для виходу з кризи треба було посилити державне регулювання
економіки, однак приватизація як засіб дерегулювання її послаблювала
вплив держави на економіку, сприяла її дерегулюванню.

Приватизація привела до виникнення класу багатих, перерозподілу
національного багатства та ВВП на користь цього класу, посиленню
диференціації доходів. Багатство нового класу створювалось не на основі
зростаючої економіки, а позаекономічним шляхом, коштом зубожіння
основної маси населення.

Через випуск і купівлю-продаж цінних паперів був введений в дію ще один
механізм перепливу капіталу. Цей механізм менш досконалий, ніж
банківський: рішення про направлення капіталу на придбання цінних
паперів часто-густо приймаються при відсутності необхідної інформації,
розрахунків економічної ефективності. Введення цінних паперів сприяли
розвитку шахрайства, захопленню суспільної власності та чужих коштів
окремими особами.

Приватизація не вирішує найважливішої для нашої економіки в сучасних
умовах проблеми – проблеми прискорення НТП, створення масової
сприйнятливості до НТП. Якщо при дрібному товарному виробництві ринок
безпосередньо оцінює результати роботи товаровиробника, то в сучасних
умовах, коли розвиток економіки визначається реалізацією досягнень НТП,
відновлення ринкового регулювання економіки не означає автоматичного
встановлення матеріальної зацікавленості в прискоренні НТП інженерів,
управлінців, робітників.

Не вирішує приватизація найважливішого сьогодні завдання – залучити до
вдосконалення виробництва якнайбільше працівників народного
господарства. Для цього потрібно зацікавити тих, хто може приймати
участь у вдосконаленні виробництва, в результатах такого вдосконалення.
Але приватизація вирішує це завдання тоді, коли власник одночасно є
працівником (в дрібному товарному виробництві, наділений згідно програми
ЕSОР достатньою кількістю акцій і т.ін.). Приватизація встановлює
зв’язок між кінцевими наслідками діяльності підприємства (прибутком) і
доходами власника, а не зарплатою працівника. Значна кількість власників
не є працівниками даного підприємства і не приймають участі у
вдосконаленні виробництва, але привласнюють його наслідки. Безпосередні
учасники вдосконалення виробництва (інженери, робітники, управлінці)
часто-густо не є власниками. Тому реставрація приватної власності не
забезпечує того вдосконалення виробничих відносин, якого вимагають
сучасні продуктивні сили.

Націоналізація – обернення в державну власність майна фізичних або
юридичних осіб.

Націоналізацію проводять, коли виникає потреба сконцентрувати ресурси
для вирішення в короткі строки завдань по забезпеченню національної
безпеки (наприклад, організація виробництва зброї під час війни).

Націоналізація вугільних шахт та залізниць у Великобританії (1946-1949
рр.) була обумовлена необхідністю зберегти ці галузі, без яких
неможливим було нормальне функціонування економіки, провести структурну
перебудову економіки. Приватний капітал на це не йшов з-за збитковості
виробництва в цих галузях, які програвали в конкуренції з нафтою та
автомобільним транспортом.

Націоналізація іноземного капіталу в країнах, що розвиваються, має на
меті забезпечення економічної незалежності країни, умов для проведення
індустріалізації, відбудови економіки (націоналізація у Франції для
забезпечення реалізації плану відбудови 1947-1952рр.).

Націоналізація може виявитись необхідною для забезпечення екологічної
безпеки країни, захисту споживачів від зловживань природних монополій,
припинення зловживань, пов’язаних з вивезенням прибутку за кордон та ін.

 

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020