.

Правові засади діяльності політичних партій в Україні та їх впливу на здійснення державного управління (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
455 6084
Скачать документ

Реферат на тему:

Правові засади діяльності політичних партій в Україні та їх впливу на
здійснення державного управління

Базовими законодавчо-нормативними актами України, якими регулюються
питання утворення та функціонування політичних партій, на сьогодні є
Конституція України, закони України “Про політичні партії в Україні”,
“Про вибори народних депутатів України”, “Про вибори депутатів Верховної
Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних,
міських голів”, “Про комітети Верховної Ради України”, “Про Кабінет
Міністрів України”, про Державний бюджет України на відповідний рік,
постанова Верховної Ради України від 16 березня 2006 р. № 3547 “Про
Регламент Верховної Ради України”, інші нормативно-правові акти, які
визначають питання взаємодії політичних партій з іншими органами
виконавчої влади (наприклад, Бюджетний кодекс України).

Згідно із Конституцією України (ст. 6) державна влада в Україні
здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
При цьому носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ.
Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та
органи місцевого самоврядування (ст. 5).

Водночас Конституцією визначаються й механізми залучення та участі
громадян у процесах здійснення державної влади. Зокрема, відповідно до
ст. 36 громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні
партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і
свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та
інших інтересів.

Таким чином, у Конституції України зафіксована провідна роль політичних
партій у державотворчих процесах – політичні партії є тією демократичною
інституцією, яка сприяє формуванню і вираженню політичної волі громадян
шляхом участі у виробленні та реалізації державної політики.

Найбільш повно питання, пов’язані з утворенням та діяльністю політичних
партій, їх правами, державною підтримкою та контролем за діяльністю
політичних партій, розкриваються у Законі України “Про політичні партії
в Україні”.

У ст. 2 згаданого вище Закону наводиться таке поняття політичної партії:
політична партія – це зареєстроване згідно із законом добровільне
об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми
суспільного розвитку, що має на меті сприяння формуванню і вираженню
політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних
заходах [6].

На нашу думку, таке визначення поняття політичної партії є дещо
звуженим, хоча повністю відповідає положенням Конституції України.
Найбільш вдалим видається таке: політична партія – це зареєстроване
згідно із законом добровільне об’єднання громадян, яке виражає інтереси
і формулює політичні пріоритети певних суспільних груп, змагається за
здобуття влади шляхом участі у виборах та здійснює вплив на неї через
формування своїх політичних вимог.

Це широке визначення розкриває сутність і риси політичної партії через
окреслення мети й напрямів її діяльності, тобто є, по суті,
функціональним [9].

Що стосується загальних засад утворення та діяльності політичних партій,
то тут необхідно звернути увагу та проаналізувати наступні положення
Закону:

1. Політичні партії в Україні створюються і діють тільки із
всеукраїнським статусом. Ця норма Закону фіксує не тільки загальну
побудову партійної системи України, а й висуває певні вимоги до
політичних партій.

Ця норма є важливою з огляду на те, що, беручи активну участь у
здійсненні державного управління, політичні партії мають враховувати
особливості життєдіяльності всіх регіонів України, зокрема таких
аспектів, як економічний та соціальний розвиток, етнонаціональні, мовні,
культурні та релігійні особливості регіонів.

2. Політичні партії є рівними перед законом. Органам державної влади,
органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам заборонено
виокремлювати у своєму ставленні певні політичні партії чи надавати їм
привілеї, а також сприяти політичним партіям у провадженні їх
діяльності. Втручання з боку органів державної влади та органів
місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню
діяльність політичних партій та їх місцевих осередків забороняється.

На нашу думку, ця норма потребує уточнення, оскільки до цього часу не
прийнято закон, яким регулюються питання діяльності в Україні
опозиційних партій. Без законодавчого закріплення прав партій, що
перебувають в опозиції, вимога щодо неупередженого ставлення органів
державної влади до всіх політичних партій, за умови пропорційної
виборчої системи, є сумнівною.

3. Членом політичної партії може бути лише громадянин України, який
відповідно до Конституції України має право голосу на виборах.
Громадянин України може перебувати одночасно лише в одній політичній
партії.

Важливість цієї норми полягає в тому, що, встановлюючи обмеження участі
в партії суддів, працівників прокуратури, працівників органів внутрішніх
справ, співробітників Служби безпеки України, військовослужбовців,
працівників органів державної податкової служби, ця норма, з одного
боку, відокремлює здійснення державного управління від політики, а з
другого – частково вирішує питання щодо неупередженого ставлення органів
державної влади до політичних партій.

4. Наведені у ст. 8 права політичних партій та гарантії опозиційної
діяльності партій є дещо загальними. На сьогодні гостро постало питання
щодо закріплення конкретних прав за тими політичними партіями, що
перебувають в опозиції. Зокрема, доцільно законодавчо визначити посади,
на які призначаються виключно представники опозиційних партій (у
комітетах Верховної Ради України, органах державної виконавчої влади
тощо). Крім того, необхідно визначити порядок отримання партіями статусу
опозиційних, а також порядок формування опозиції в цілому (наприклад
формулу, відповідно до якої здійснюється розподіл посад між партіями, що
входять до опозиції). Додатково потребує вивчення питання щодо
запровадження в України інституту “тіньового уряду”. Водночас має бути
законодавчо визначена відповідальність перед суспільством тих партій, що
входять до парламентської більшості. Вважаємо, що без закріплення
відповідних норм у законодавстві постійно існуватиме ризик залежності
державного управління від політичної ситуації у країні.

5. Політичні партії є неприбутковими організаціями. Не допускається
фінансування політичних партій: органами державної влади та органами
місцевого самоврядування; іноземними державами та їх громадянами,
підприємствами, установами, організаціями; благодійними та релігійними
об’єднаннями та організаціями; анонімними особами або під псевдонімом;
політичними партіями, що не входять до виборчого блоку політичних
партій.

Політична партія зобов’язана щорічно опубліковувати в загальнодержавному
засобі масової інформації фінансовий звіт про доходи і видатки, звіт про
обсяг та напрями використання коштів, виділених з Державного бюджету
України на фінансування статутної діяльності політичної партії, а також
звіт про майно політичної партії.

За рахунок коштів Державного бюджету України фінансується статутна
діяльність політичних партій, не пов’язана з їхньою участю у виборах до
органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також
відшкодовуються витрати політичних партій, у тому числі й тих, що
входили до виборчих блоків політичних партій, пов’язані з фінансуванням
їхньої передвиборчої агітації під час чергових та позачергових виборів
народних депутатів України.

Політична партія має право на отримання державного фінансування її
статутної діяльності та відшкодування витрат, пов’язаних з фінансуванням
своєї передвиборчої агітації, якщо на останніх чергових виборах народних
депутатів України виборчий список кандидатів у депутати від цієї партії
отримав три і більше відсотків голосів виборців, які взяли участь у
голосуванні.

Отже, що стосується фінансової складової партійної системи України, то
тут доцільно зобов’язати політичні партії звітувати по всіх джерелах
отримання фінансування та проведення витрат. При цьому зазначені звіти
мають містити деталізовану інформацію щодо фінансування партії та
оприлюднюватись кожні півроку через засоби масової інформації, а також
на постійній основі (у тому числі архівні звіти) на офіційних веб-сайтах
органів державної влади та самих партій.

gdU`

законів України про Державний бюджет України на 2003-2006 рр. дає
підстави стверджувати, що при підготовці державного бюджету необхідно
окремою статтею передбачати видатки на фінансування статутної діяльності
політичних партій та відшкодування витрат, пов’язаних з фінансуванням
передвиборчої агітації із визначенням конкретних обсягів коштів,
оскільки на сьогодні тільки звіти політичних партій можуть надавати
інформацію щодо вартості для платників податків статутної діяльності та
передвиборчої кампанії політичних партій.

Зазначені вище заходи нададуть прозорості фінансовій діяльності партій,
а також спростують або підтвердять твердження щодо лобіювання
політичними партіями не інтересів виборців, а певних
фінансово-промислових груп, що, у свою чергу, позитивно вплине на
формування стійкої партійної системи, надасть легітимності діяльності
політичних партій при виробленні державної політики.

Ще одним нормативно-правовим актом, який справляє істотний вплив на
функціонування політичних партій, є постанова Верховної Ради України від
16 березня 2006 р. № 3547-IV “Про Регламент Верховної Ради України”. Цим
документом встановлюється порядок підготовки і проведення сесій
Верховної Ради, її засідань, формування державних органів, визначається
законодавча процедура, процедура розгляду інших питань, віднесених до її
повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій Верховної Ради.
Тобто відповідно до зазначеного нормативно-правового акта здійснюється
безпосередня взаємодія політичних сил, представлених у парламенті, яка
відображає конфігурацію всієї партійної системи [7].

Тут доцільно відзначити, що хоча в Регламенті чітко визначені порядок
утворення та припинення коаліції депутатських фракцій, а також права
фракцій, які входять до цієї коаліції, питання повноважень та прав
опозиційних фракцій або порядок формування опозиції не передбачені.
Також не передбачені ані в регламенті, ані в Законі України “Про
комітети Верховної Ради України” положення, якими б за опозиційними
фракціями закріплювались посади в органах державної влади або комітетах
Верховної Ради України.

Що стосується впливу політичних партій на здійснення державного
управління, то, крім здійснення політичними партіями законотворчої
роботи, він полягає ще й у перебиранні Верховною Радою України основних
важелів впливу на Кабінет Міністрів України (кадрових та установчих)
після внесення змін до Конституції України 8 грудня 2004 р.

Наслідком указаних вище конституційних змін стало, з одного боку,
посилення взаємозв’язку між законодавчою та виконавчою гілками влади, а
з другого – збільшення залежності стабільної та послідовної роботи уряду
від політичної ситуації у країні. Навіть якщо припустити, що свої
зусилля Кабінет Міністрів України спрямовуватиме виключно на реалізацію
повноважень у сфері виконавчої влади (без ознак популізму, виключно на
професійних засадах), він опиняється заручником відносин “Президент
України – Верховна Рада України”, наслідком чого може стати не тільки
часта зміна урядів, а й переобрання Верховної Ради України у зв’язку з
реалізацією Президентом України конституційних повноважень з розпуску
Верховної Ради України. Таким чином, більш гостро постає питання
політичного забарвлення діяльності уряду.

Також слід враховувати залежність уряду від активності опозиції у
Верховній Раді України, оскільки за умови відсутності конституційно
закріплених гарантій щодо участі представників опозиції в уряді
наслідком багатьох прийнятих урядом рішень можуть стати тривалі
політичні кризи, що негативно позначатиметься на здійсненні державного
управління.

Також до важливих механізмів опосередкованого впливу політичних партій
на здійснення державного управління слід віднести звернення і запити
народних депутатів, комітетів і тимчасових комісій Верховної Ради
України, які мають наслідком прийняття органами державного управління
рішень, спрямованих на врегулювання певних суспільно важливих питань.
Такі механізми впливу політичних партій на здійснення державного
управління передбачені законами України “Про статус народного депутата”,
“Про комітети Верховної Ради України” та “Про Кабінет Міністрів
України”. Проте норми вказаних вище законодавчих актів обмежуються
тільки наданням відповідей на звернення та запити і не містять вимог
щодо обов’язковості вжиття відповідних заходів щодо усунення ускладнень,
порушень тощо.

Висновки. Проведений аналіз дає підстави стверджувати, що законодавство
України, яким регулюються питання функціонування політичних партій та їх
участі у здійсненні державного управління, потребує перегляду: з одного
боку, в Україні розроблений не весь спектр законодавчих та
нормативно-правових актів, а з другого – потребують суттєвого
доопрацювання і чинні.

Оскільки найбільш вагомі важелі впливу політичних партій на стабільність
та послідовність державного управління, насамперед його основного
суб’єкта – Кабінету Міністрів України, лежать у площині відносин між
Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України, на нашу думку,
Кабінет Міністрів України має бути відповідальним виключно перед
Верховною Радою України. Це може бути забезпечено шляхом внесення змін
до Конституції України в частині повноважень Верховної Ради України та
Президента України щодо призначення Прем’єр-міністра.

Крім того, необхідним є прийняття Закону України “Про опозицію”, який
дасть визначення такому суспільно-політичному явищу, як опозиція, і
законодавчо закріпить за опозицією права призначення своїх представників
на чітко визначені посади в уряді.

Також на сьогодні у законодавстві відсутні норми щодо відповідальності
як коаліції депутатських фракцій за діяльність Кабінету Міністрів
України в цілому, так і окремих політичних сил, що входять до цієї
коаліції, за діяльність міністрів, кандидатури яких висувались ними.

Одночасно з метою підвищення легітимності діяльності політичних партій,
а отже, їх впливу на державне управління, потребують доопрацювання акти
законодавства, які регламентують питання утворення та діяльності
політичних партій, зокрема щодо фінансування політичних партій.

Перспективні напрями подальших досліджень. Враховуючи багатогранність
розглянутої проблеми, потрібно аналізувати законодавчі проекти та
пропонувати доповнення і правки до чинних законів, які базуються на
суспільно-політичних потребах суспільства, а не політично-особистісній
доцільності.

Список використаних джерел

1. Конституція України. – К.: Офіц. вид. Верховної Ради України, 1996. –
80 с.

2. Конституція України від 28 черв. 1996 р. із змінами та доповненнями
від 8 груд. 2004 р. // Відом. Верховної Ради України. – 2005. – № 2. –
Ст. 44.

3. Закон України про внесення змін до Закону України “Про вибори
народних депутатів України” // Відом. Верховної Ради України. – 2005. –
№ 38-39. – Ст. 449.

4. Закон України про вибори депутатів Верховної Ради Автономної
Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів //
Відом. Верховної Ради України. – 2004. – № 30-31. – Ст. 382

5. Закон України про об’єднання громадян // Відом. Верховної Ради
України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.

6. Закон України про політичні партії в Україні // Відом. Верховної Ради
України. – 2001. – № 23. – Ст. 118.

7. Про Регламент Верховної Ради України: Постанова Верховної Ради
України від 16 берез. 2006 р. // Відом. Верховної Ради України. – 2006.
– № 23. – Ст. 202.

8. Дунаєва Л.М. Інституціональні фактори формування і розвитку партійних
систем // Держава і право: Зб. наук. пр. Юридичні та політичні науки. –
Вип. 8. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2000.
– 516 с.

9. Ребкало В.А., Гонюкова Л.В. Партії та громадсько-політичні рухи:
світовий досвід і Україна. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – 88 с.

10. Шелудько В., Вадімова Н. Виборчі фонди політичних партій, виборчих
блоків політичних партій: формування, використання коштів і контроль //
Вісн. Центр. виборч. коміс. – 2006. – № 3 – С. 88.

11. Примуш М. Політико-правове регулювання діяльності політичних партій.
– Донецьк, 2001. – 318 с.

12. Шведа Ю. Теорія політичних партій та партійних систем. – Л.: Тріада
плюс, 2004. – 528 с.

13. Гонюкова Л. Розвиток законодавства щодо фінансування політичних
партій // Вісн. НАДУ. – 2006. – № 2. – С. 311-320; Політичні партії як
чинник демократизації суспільства // Актуальні проблеми внутрішньої
політики: Зб. наук. пр. – 2004. – № 4. – С. 103-111.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020