РЕФЕРАТ

На тему:

Поняття та види корпоративної форми інвестування. Акціонерна форма
інвестування. Державне регулювання інвестування в статутні фонди
акціонерних товариств

Корпоративна (в т. ч. акціонерна) форма інвестування – це вкладення
коштів в акції підприємств що мають форму акціонерних товариств, і в
статутні фонди (майно) інших підприємницьких організацій корпоративного
типу. До таких організацій належать: господарські товариства
(акціонерне, з обмеженою відповідальністю, з додатковою
відповідальністю, повне товариство і командитне товариство), виробничий
кооператив, господарські об’єднання, промислово-фінансові групи. Кожна з
цих господарських організацій має свої специфічні риси, що обумовлюють
особливості інвестування до статутних фондів (майна) таких товариств.

Інвестиції, що здійснюються у корпоративній формі, досить різноманітні,
що викликає необхідність їхньої класифікації. Останню можна здійснювати
за різними ознаками.

В залежності від господарського результату такого інвестування
розрізняють:

портфельні інвестиції – вкладення коштів в незначні за обсягом (1–5%
статутного фонду) пакетів акцій або відповідної частки у статутний фонд
(майно) підприємницької організації корпоративного типу з метою
отримання дивідендів; як правило, так званий портфельний інвестор,
вкладає інвестиції в кілька, а то й у значну кількість підприємств,
страхуючи себе від значних збитків, ш° можуть бути спричинені
негараздами в роботі котрогось з таких підприємств;

фінансові інвестиції – придбання значних за розміром (від 10 до 40%
статутного фонду) часток (пакетів акцій) у статутному фонді (майні)
підприємці з метою перепродажу їх стратегічним інвесторам, якщо
вартість акцій досягає максимального росту,

стратегічні інвестиції – вкладення коштів у придбання контрольного
пакету акцій або відповідної частки в майні (статутному фонді)
підприємства з метою здійснення над ним контролю і отримання
максимального прибутку чи досягнення іншого необхідного інвестору,
соціального результату від діяльності такого підприємства (наприклад,
Убезпечення інших господарських організацій, що належать інвестору чи в
яких він бере участь, проекцією такого підприємства).

Залежно від організаційно-правової форми підприємницької організації, у
статутний фонд (майно) якого вкладаються інвестиції, розрізняють:

• акціонерну форму;

• форми товариства з обмеженою відповідальністю;

• товариства з додатковою відповідальністю;

• повного і командитного товариства;

• в окремих випадках – виробничого кооперативу.

Специфіка інвестування в зазначені види господарських організацій
залежить від їхніх характерних рис та належності до певного виду –
товариства, що належить до об’єднань капіталів, або до товариства, що є
персональним об’єднанням (об’єднанням осіб).

Об’єднаннями капіталів визнаються такі господарські організації
корпоративного типу, в яких домінують майнові елементи (основним
обов’язком їхніх учасників є внесення вкладів); персональна участь може
бути необов’язковою (в акціонерному товаристві), чи незначною (в
товаристві з обмеженою відповідальністю та товаристві з додатковою
відповідальністю1).

Персональними об’єднаннями визнаються такі підприємницькі організації
корпоративного типу, учасників, яких (або їх частина) мають приймати не
лише майнову, а й персональну участь (трудову, вести справи товариства)
в діяльності товариства. До таких організацій належить повне і
командитне товариство, а також значною мірою виробничий кооператив.

Від виду підприємницької організації, в яку інвестор вкладає кошти,
залежать обсяг і характер його прав та обов’язків, ступінь ризику та
відповідальності (в передбачених законом випадках). Так участь
у підприємницьких організаціях, що належать до об’єднань капіталів,
найменш обтяжлива для інвестора, оскільки вимагає переважно йот
майнової участі, а також пов’язана з незначним ризиком за результати
фінансово-господарської діяльності такої організації (акціонери та
учасники товариства з обмеженою відповідальністю ризикують коштами,
сплаченими за акції чи внесеними як вклади, а учасники товариства з
додатковою відповідальністю, крім ризику втрати сплаченого вкладу несуть
обмежену додаткову відповідальність у межах, визначених установчими
документами товариства чи законом (довірчі товариства).

Учасники персональних об’єднань мають брати не лише майнову, а й
персональну участь у товаристві. Остання може полягати у веденні справ
товариства (повне і командитне товариство), чи у трудовій участі
(виробничий кооператив), хоча обов’язки вкладників командитного
товариства та асоційованих членів сільськогосподарського виробничого
кооперативу обмежуються лише внесенням вкладу. Учасники персональних
товариств або їх частина (повні учасники в командитному товаристві)
зазвичай несуть додаткову відповідальність за зобов’язаннями товариства,
якщо закон не передбачає іншого.

Більш ґрунтовно визначитися з особливостями корпоративної форми
інвестування залежно від організаційно-правової форми підприємства, до
статутного фонду (майна) якого вкладаються інвестиції, можна лише на
підставі аналізу характерних рис підприємницьких організацій
корпоративного типу.

Акціонерна форма інвестування

Особливо важливе значення в господарському житті України набули
акціонерні товариства, У формі яких функціонує більшість великих та
середніх підприємств різних секторів економіки. Ця форма широко
застосовується у процесі приватизації майна державних підприємств (за
деякими винятками, передбаченими законодавством: щодо малих
підприємств, радгоспів та деяких інших державних підприємств
агропромислового комплексу)

До характерних рис акціонерного товариства, правове становище якого
визначається статтями 24–29 Закону України “Про господарські
товариства”, а також статтями 1–23, що регулюються правові основи
діяльності усіх видів господарських товариств, належать такі:

• господарська організація корпоративного типу;

• поділ статутного капіталу на частки рівної номінальної вартості, що
іменуються акціями;

• відповідальність АТ за своїми зобов’язаннями лише власним майном;

• відсутність у акціонерів субсидіарної майнової відповідальності за
зобов’язаннями товариства, якщо вони (акціонери) повністю сплатили свої
частки;

• наявність статусу юридичної особи;

• обов’язковість двох установчих документів – установчого договору та
статуту;

• значний ступінь державного регулювання діяльності товариства;

• мінімальна кількість засновників – двоє;

• засновники – фізичні та/або юридичні особи;

• обов’язковість майнової участі акціонерів в АТ і необов’язковість для
них персональної участі;

• наявність власного майна (закріпленого за АТ на праві масності);

• обов’язкова наявність статутного та резервного (страхового) фондів,
вимоги до мінімального розміру, співвідношення і порядку формування яких
визначаються законом (статутний фонд АТ становить загальну номінальну
вартість випущених акцій і не може бути менше суми, еквівалентної 1250
мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної
плати, діючої на момент створення АТ; розмір резервного (страхового)
фонду визначається установчими документами товариства, але не може бути
менше 25% статутного фонду; щорічних відрахувань до резервного
(страхового) фонду не може бути меншим п’ятивідсоткової суми чистого
прибутку товариства);

• придатність форми АТ для підприємств, інших господарських організацій
низової ланки економіки (банків, страхових організацій тощо),
господарських об’єднань;

• корпоративний характер управління та відповідна система органів:

вищий орган – загальні збори акціонерів,

виконавчий – правління,

контрольні — спостережна рада (контроль за діяльністю правління та
захист інтересів акціонерів у перерві між загальними зборами
акціонерів), ревізійна комісія (здійснює контроль за
фінансово-господарською діяльністю правління);

• участь акціонерів в управлінні залежить від кількості акцій, що
належать їм;

• можливість у засновників (акціонерів) вибору типу АТ – закрите чи
відкрите;

• можливість залучення значних інвесторів на правах власників
привілейованих акцій;

• визначення обсягу прав акціонерів залежно від виду (класу) акцій
(прості чи привілейовані), що їм належать;

• вихід акціонера з АТ здійснюється шляхом відчуження акцій.

Акціонерні товариства – досить складні утворення, які мають як
позитивні, так і негативні риси.

До позитивних рис АТ належать:

• легкість створення значного за розмірами капіталу;

• обмеженість ризику акціонера розміром сплачених за акції коштів;

• стабільність майнової бази АТ, оскільки на неї, як правило, не впливає
вихід акціонера з АТ (це відбувається шляхом відчуження акцій іншим
особам, що не веде до зменшення майнової бази товариства);

• необов’язковість персональної участі акціонерів у діяльності АТ;

• можливість залучення до участі у відкритих АТ широких верств населення
та відповідно – розподілу прибутку АТ між ними;

• можливість застосування в різних секторах економіки – державному,
комунальному, приватному, а також змішаних АТ;

• використання форми АТ в процесі роздержавлення та приватизації;

• можливість здійснення контролю над А^ ки володінню контрольним пакетом
акцій стратегічного інвестора).

Негативні риси АТ:

• ігнорування інтересів меншості;

• можливість формування виконавчого органу з найманих працівників і
необов’язковість персональної участі в них акціонерів зумовлює
відчуження останніх від управління АТ;

• складність управління АТ і контролю за його виконавчим органом з боку
акціонерів, що викликана наявністю цілої системи органів: загальних
зборів акціонерів, правління, спостережної ради, ревізійної комісії;

• можливість зловживань з боку засновників у зв’язку з легкістю
акумулювання коштів; . тяжіння до монополізму;

• можливість здійснення контролю над АТ завдяки володінню контрольним
пакетом акцій, якщо такий контроль здійснюється на шкоду АТ та його
акціонерам.

Акціонерні товариства бувають двох видів: відкриті (ВАТ) та закриті
(ЗАТ), які мають свої відмінності. Зокрема, вони відрізняються:

• порядком розміщення акцій (у ВАТ – шляхом підписки та вільної
купівлі-продажу на фондовому ринку, в ЗАТ – розміщенням серед
засновників);

• порядком руху учасників (у ВАТ він вільний, в ЗАТ – дещо обмежений,
оскільки акції такого товариства не продаються/купуються на біржі);

• видами акцій, що випускаються цими товариствами (ВАТ може випускати як
іменні акції, так і акції на пред’явника, а ЗАТ – лише іменні);

• порядком створення (у ВАТ він досить складний, що пов’язано з
розміщенням акцій серед невизначеного кола осіб шляхом підписки, а,
отже, і наявністю етапів, не притаманних ЗАТ: реєстрації Інформації про
акції (що публікується), оголошення про підписку, процедура підписки,
вирішення на установчих зборах питань, пов’язаних з результатами
підписки);

• мінімальним розміром сплати акцій на момент кликання установчих зборів
(у ВАТ він має бути не меншим за 30%, а в ЗАТ — 50% номінальної вартості
акцій);

• переліком обов’язкових для розгляду на установчих зборах питань (у
ВАТ він більш значний, що пов’язане з результатами підписки на акції
ВАТ);

• обсягом обов’язків і відповідальністю засновників: у засновників ВАТ
вона більш значна, що пов’язано з підпискою на акції (обов’язок
повернути особам, що підписалися на акції, сплаченої ними суми у разі:
а) якщо підписка не відбулася;

б) якщо установчі збори вчасно не були скликані і
підписчики акцій зажадали повернення сплачених сум;

в) якщо установчі збори з необхідним кворумом не
вдалося зібрати ні першого, ні другого разу;

• обсягом публічності діяльності (у ВАТ вона більш значна, що пов’язано
з розміщенням акцій серед заздалегідь невизначеного кола осіб, і
передбачає інформування усіх зацікавлених осіб через органи масової
інформації про підписку на акції, про результати фінансово-господарської
діяльності ВАТ).

Зазначені риси притаманні акціонерним товариствам, що створюються поза
процесами корпоратизації та приватизації. Останні зумовлюють специфіку
акціонерних товариств (наявність одного засновника, що виконує функції
загальних зборів акціонерів, в т. ч. призначає склад правління,
обов’язкову присутність в АТ спостережної ради, порядок формування якої
визначає держава тощо), що передбачається Указом Президента України “Про
корпоратизацію державних підприємств” від 15 червня 1993 р. та
приватизаційним законодавством, насамперед Законом України “Про
приватизацію державного майна”.

Корпоратизовані підприємства до моменту прийняття рішення про їх
приватизацію належать до державної форми власності, а, отже, участь у
них акціонерів-інвесторів, які функціонують на інших, крім державної,
формах власності, практично виключається до прийняття рішення про
приватизацію такого підприємства і затвердження плану продажу акцій
створеного на його базі ВАТ.

Особливості правового становища акціонерних товариств, що створюються у
процесі приватизації, ./часті в них інвесторів розглядатимуться у розі
присвяченому специфіці інвестуванню у процесі приватизації.

3. Державне регулювання інвестування в статутні фонди акціонерних
товариств

Акціонерна форма інвестиційної діяльності зазнає державного регулювання
як і будь-яка інша форма інвестування. Однак державне регулювання
порядку створення, функціонування і припинення діяльності акціонерних
товариств має свої особливості. Насамперед це стосується ступеня такого
регулювання. Він є більш значним порівняно з іншими
організаційно-правовими формами підприємницької діяльності. Це
зумовлено:

а) значною вагою акціонерних товариств в економічному житті (в цій
організаційно-правовій формі функціонує більшість великих і середніх
підприємств у країнах ринкової і перехідної економік, в т. ч української
економіки);

б) тим фактором, що діяльність АТ зачіпає інтереси значних верств
населення – споживачів, найманих працівників, кредиторів,
облігаціонерів, а також численних акціонерів, більша частина яких
(дрібні акціонери) не має реальної можливості впливати на прийняття
рішень в АТ;

в) акумулюванням цими товариствами великих капіталів за рахунок
залучення коштів численних інвесторів – акціонерів і (меншою мірою)
облігаціонерів;

г) відокремлення в АТ капіталу власності від капіталу функції, що
означає здійснення управління справами АТ не всіма власниками акцій, а
переважно професіоналами-менеджерами, з яких формується виконавчий орган
товариства часто-густо на засадах трудового договору (контракту);

д) тяжінням АТ до монополізму;

е) наявність у АТ статусу інституціонального емітента цінних паперів.

В Україні державне регулювання підприємницької діяльності здійснюється:
на законодавчому рівні – Верховною Радою України, яка приймає нормативні
акти вищої юридичної сили, що визначають правовий режим власності,
правові засади та гарантії підприємництва, правила конкуренції та норми
антимонопольного регулювання; (ст.92 Конст.України)

Президентом України в межах його компетенції (зокрема, шляхом прийняття
указів економічного характеру з неврегульованих законами питань у
порядку, передбаченому Перехідними положеннями Конституції);

Кабінетом Міністрів України у встановлених ст. 116 Конституції межах,
міністерствами та відомствами згідно з наданою їм компетенцією Державне
регулювання ринку цінних паперів, одним із основних учасників якого є
акціонерні товариства як емітенти цінних паперів (насамперед акцій),
покладено на підпорядковану Президенту України і підзвітну Верховній
Раді України Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку (далі
ДКЦПФР), яка діє згідно із Законом України “Про державне регулювання
ринку цінних паперів в Україні” від 30 жовтня 1996 р. і Указом
Президента України від 14 лютого 199/ р. № 142/97, яким було затверджене
Положення про ДКЦПФР, а координацію діяльності усіх державних органів з
питань функціонування ринку цінних паперів здійснює Координаційна рада .

Крім основних функцій (формування та забезпечення реалізації єдиної
державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів
та їх похідних; координація діяльності державних органів з питань
функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних; здійснення
державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів
та їх похідних на території України, додержання законодавства у цій
сфері; захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо
запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів,
застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх
повноважень; сприяння розвитку ринку цінних паперів; узагальнення
практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу
цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення
ДКЦПФР:

• встановлює вимоги щодо випуску (емісії) і бігу цінних паперів
та їх похідних, інформації про випуск та розміщення цінних паперів, а
також встановлює порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації
про їх випуск;

• встановлює стандарти випуску (емісії) цінних паперів, інформації про
випуск цінних паперів, що пропонуються для відкритого продажу, та
порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про їх випуск;

• видає дозволи на обіг цінних паперів українських емітентів за межами
України;

. здійснює реєстрацію випусків цінних паперів та інформації про випуск
цінних паперів;

• встановлює вимоги та умови відкритого продажу (розміщення) цінних
паперів на території України;

• встановлює порядок і видає дозволи на здійснення діяльності з випуску
та обігу цінних паперів, на депозитарну, реєстраційну,
розрахунково-клірингову діяльність з цінними паперами та інші
передбачені законодавством спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення
окремих видів професійної діяльності на ринку цінних паперів, а також
анулює Ці дозволи (ліцензії) у разі порушення вимог законодавства про
цінні папери;

• встановлює порядок складання звітності учасників ринку цінних паперів
відповідно до чинного законодавства України;

• роз’яснює порядок застосування чинного законодавства про цінні папери
(що має забезпечити оперативність і уніфікованість усунення
суперечностей та невідповідностей в діючих нормативних актах;

• приймає акти законодавства у формі рішень Комісії, які не підлягають
державній реєстрації (що є виключенням із загального нормативних актів,
встановлених Указом Президента України “Про державну реєстрацію
нормативних актів міністерств і відомств та інших органів державної
виконавчої влади” від 3 жовтня 1992р. № 493/92, затвердженим на його
підставі Кабінетом Міністрів України відповідним Положенням

Указом Президента України “Про Єдиний державний реєстр нормативних
актів”) від 27 червня 1996 р. № 468/963 та ін.

Виконуючи покладені на неї завдання та функції ДКЦПФР користується
досить значними правами наданими їй відповідно до ст. 8 Закону України
“Про державне регулювання ринку цінних паперів в України”, в т. ч.:

• робити висновки про віднесення цінних паперів до того чи іншого виду,
визначеного чинним законодавством;

• встановлювати обов’язкові нормативи достатності власних коштів та інші
показники і вимоги, що обмежують ризики від операцій з цінними паперами
в ході здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів, інших
видів професійної діяльності на ринку цінних паперів (за винятком
банківських операцій);

• виносити попередження, зупиняти на термін до одного року розміщення
(продаж) та обіг цінних паперів того чи іншого емітента, дію спеціальних
дозволів (ліцензій), виданих ДКЦПФР, анульовувати дію таких дозволів
(ліцензій) у разі порушення законодавства про цінні папери, нормативних
актів ДКЦПФР;

• зупиняти всі операції щодо банківських рахунків відповідної юридичної
особи до виконання або скасування в судовому порядку рішення про
накладення штрафу, у разі виявлення ознак правопорушення у вигляді
випуску в обіг або розміщення не зареєстрованих відповідно до чинного
законодавства цінних паперів або діяльності на ринку цінних паперів без
спеціального дозволу (ліцензії);

• здійснювати контроль за достовірністю інформації, що надається
емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку
цінних перів, та її відповідністю встановленим стандартам;

• проводити самостійно чи разом з іншими відповідними органами перевірки
та ревізії фінансово-господарської діяльності емітентів, осіб, які
здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, фондових бірж
та саморегулівних організацій;

• надсилати емітентам та іншим учасникам ринку цінних паперів,
обов’язкові для виконання розпорядження про усунення порушень
законодавства про цінні папери та вимагати надання необхідних документів
відповідно до чинного законодавства;

• надсилати матеріали до правоохоронних органів стосовно фактів
правопорушень, за які передбачена адміністративна та кримінальна
відповідальність, якщо до компетенції комісії не входить накладення
адміністративних стягнень за відповідні правопорушення ;

• надсилати матеріали до органів Антимонопольного комітету України у
разі виявлення порушень антимонопольного законодавства;

• накладати адміністративні стягнення, штрафні та інші санкції за
порушення чинного законодавства на юридичних осіб та їхніх
співробітників; при цьому можливість застосування санкцій закон пов’язує
з випадками порушення законодавства, а також захистом прав інвесторів,
серед яких значна питома вага належить акціонерам.

Виконання ДКЦПФР важливих функцій щодо регулювання ринку цінних паперів
в Україні пов’язане з покладенням на акціонерні товариства обов’язків
щодо:

виконання рішень і розпоряджень ДКЦПФР, приймаються в межах її
компетенції і стосуються акціонерних товариств (пункти 10, 13 Закон
“Про державне регулювання ринку цінних папері в Україні”);

• не перешкоджати представникам ДКЦПФР у здійсненні ними (самостійно
або разом з представниками інших відповідних органів) перевірок і
ревізій фінансово-господарської діяльності АТ (п. 9 того ж Закону, ст.
17 Закону “Про господарські товариства”);

• обов’язкової попередньої реєстрації в ДКЦПФР випуску акцій і облігацій
(ч. 1 ст. 22 Закону України “Про цінні папери та фондову біржу”);

• подання до ДКЦПФР інформації про випуск цінних паперів, що
пропонуються для відкритого продажу (призначені для розміщення серед
заздалегідь невизначеного кола осіб (ч. 2 ст. 22 того ж Закону);

• інформувати (протягом двох днів) ДКЦПФР та фондову біржу (з
відповідною публікацією в офіційній газеті фондової біржі) про зміни, що
відбулися в його (АТ) господарській діяльності та впливають на вартість
цінних паперів або розміру доходу від них (ст. 25 того ж Закону);

• у разі здійснення АТ як виключної діяльності щодо випуску та обігу
цінних паперів отримати на це дозвіл в ДКЦПФР (ст. 27 того ж Закону);

• отримати дозвіл на реєстрацію власників іменних акцій, що випускаються
АТ, якщо останнє бажає здійснювати таку реєстрацію, а кількість його
акціонерів не перевищує встановленої ДКЦПФР межі – 500 осіб1;

• доручити ведення реєстру власників іменних акцій і облігацій АТ
реєстратору, якщо кількість акціонерів перевищує зазначену цифру (межу)
і укласти з реєстратором відповідний договір, умови якого затверджуються
загальними зборами акціонерів;

• випускати цінні папери відповідно до вимог, Умовлених ДКЦПФР (ст.
27 Закону України “ Про господарські товариства” в редакції Закону
від 23 грудня 1997 р.);

• дотримуватися не лише вимог Закону “Про господарські товариства”, але
й порядку, встановленому ДКЦПФР (ч. 2 ст. 38 того ж Закону) у разі
збільшення статутного фонду товариства;

• опублікувати в органах преси Верховної Ради України та Кабінету
Міністрів України і офіційному виданні фондової біржі зареєстровану у
ДКЦПФР інформацію про випуск таких акцій (облігацій) не менш як за 10
днів до початку передплати на акції і облігації, що пропонуються для
відкритого продажу;

• розміщувати акції та облігації, що пропонуються для відкритого продажу
(здійснювати на них передплату), не раніше як через 30 днів після
опублікування оголошення про їхній випуск;

• у разі виникнення будь-яких змін в інформації про випуск акцій та
облігацій, що пропонуються для відкритого продажу, опублікувати
інформацію про зміни, що сталися, до закінчення 30-денного строку з дня
опублікування інформації4;

• не менше одного разу на рік інформувати громадськість про своє
фінансово-господарське становище та результати діяльності у формі
річного звіту шляхом опублікування останнього не пізніше у місяців року,
наступного за звітним з обов’язковим його надсиланням держателям іменних
акцій та реєструвальному органу (ДКЦПФР);

• протягом двох днів надіслати фондовій біржі і реєструвальному органу
(ДКЦПФР), а також опублікувати в офіційній газеті фондової біржі
інформацію про зміни, що відбулися в його (АТ) господарській діяльності
і впливають на вартість акцій;

• забезпечити перевірку річного балансу та довідки про фінансовий стан
аудиторською фірмою. (аудитором);

• допускати представників ДКЦПФР для контролю за реєстрацією акціонерів
для участі у загальних зборах, якщо до початку реєстрації про це
письмово був повідомлений виконавчий орган товариства (ч. 4 ст. 41
Закону “Про господарські товариства”)

Як уже зазначалося, однією з негативних рис акціонерних товариств є їхнє
тяжіння до монополізму, що також зумовлює необхідність регулювання
державою цілої низки питань, пов’язаних зі створенням, функціонуванням і
припиненням діяльності цих товариств. Державна політика в сфері
обмеження монополізму в підприємницькій діяльності здійснюється
уповноваженими на це органами державної влади, органами місцевого
самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та
контролю, серед яких особливе становище займають антимонопольні органи в
особі Антимонопольного комітету України, його регіональних відділень.

Накладені законом обмеження в сфери антимонопольного регулювання
стосуються як самих АТ, так і їх засновників і акціонерів. Товариства
зобов’язані:

• на вимогу антимонопольних органів в особі державних уповноважених,
голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України
подавати документи, письмові та усні пояснення, іншу інформацію з
обмеженим доступом, необхідну для здійснення ними передбачених
законодавством завдань;

• отримати згоду Антимонопольного комітету на:

а) створення господарських об’єднань і вступу до них;

б) ліквідації АТ (за наявності умов, що в статутному фонді такого
товариства частка державної власності перевищує 50 відсотків, якщо
вартість його активів або обсяг реалізації товарів за підсумками
останнього фінансового року перевищує суму еквіваленту 600 тис. доларів
США у валюті України (далі – сума грошового еквівалента), чи АТ є
монополістом, у статутному фонді якого частка державної власності
перевищує 50 відсотків);

в) реорганізації таких товариств у формі злиття чи приєднання, якщо хоч
одне з них займає монопольне становище на певному товарному ринку або
сумарна вартість їх активів і сумарний обсяг реалізації їх товарів за
підсумками останнього фінансового року перевищує суму грошового
еквівалента, що дорівнює о млн. доларів США, і при цьому не менш як у
двох таких суб’єктів господарювання вартість активів або обсяг
реалізації товарів перевищує суму грошового еквівалента, що дорівнює 600
тис. доларів США;

г) придбання чи набуття будь-яким способом у власність, одержання в
управління (користування) часток (акцій, паїв), що забезпечують їх
власникові (володільцю) досягнення чи перевищення 10, 25, 50 відсотків
голосів у вищому органі управління Іншого господарюючого суб’єкта, якщо
сумарна вартість придбання перевищує суму грошового еквівалента, що
дорівнює 600 тис. доларів США за офіційним курсом, що діє на день
подання заяви про намір придбання часток (акцій, паїв}, а також
придбання зазначених часток (акцій, паїв) монопольного утворення
незалежно від сумарної вартості придбання;

д) придбання активів майна у вигляді цілісних майнових комплексів
суб’єктів господарювання чи їх структурних підрозділів, оренда цілісних
майнових комплексів чи їх структурних підрозділів, якщо сумарна вартість
такого майна перевищує суму грошового еквівалента, що дорівнює 600 тис.
доларів США за офіційним валютним курсом, що діє на день подання заяви
до Анти монопольного комітету України;

е) поглинання іншого господарюючого суб’єкта (тобто придбання його
контрольного пакета акцій) в процесі приватизації;

• виконання рішення Антимонопольного комітету України або його
територіального відділення про примусовий поділ АТ протягом визначеного
у рішенні строку (який, однак, не може бути меншим 6 місяців), якщо таке
товариство у встановленому порядку визнане монополістом і з
організаційних, територіальних і технологічних міркувань такий поділ
можливий.

Акціонерне товариство також зобов’язане в особі органу (особи), що
прийняв відповідне рішення, повідомити Антимонопольний комітет або його
орган про призначення (обрання) однієї особи на одну з перелічених нижче
посад, а саме – керівника, заступника керівника, головного бухгалтера,
члена спостережної ради чи виконавчого, контролюючого органу водночас у
двох або більше конкуруючих між собою суб’єктів господарювання (АТ),
якщо сумарна вартість активів цих суб’єктів за останній фінансовий рік
перевищує суму грошового еквівалента, що дорівнює 6 млн. доларів США.

На засновників АТ покладається обов’язок отри-ати згоду Антимонопольного
комітету чи його органів у разі створення АТ, якщо:

1) засновників не менше двох, а сумарна вартість активів або сумарний
обсяг реалізації товарів, робіт, послуг (далі – товари) засновників за
підсумками останнього фінансового року становить суму грошового
еквівалента, що дорівнює 12 млн. доларів США за офіційним валютним
курсом, який діяв на кінець останнього фінансового року, і при цьому не
менш як у двох засновників вартість активів або обсяг реалізації товарів
перевищує суму грошового еквівалента, що дорівнює 600 тис. доларів США у
кожного;

2) засновників не менше двох, а загальна частка засновників на певному
товарному ринку перевищує 35 відсотків;

3) частка акціонерного товариства, що створюється, за відомо
перевищуватиме на певному товарному ринку 35 відсотків;

4) створення холдингової компанії в процесі корпоратизації чи
приватизації5 (у цьому випадку засновники мають також погодити з
антимонопольними органами проекти установчих документів і планів
розміщення акцій холдингової компанії).

На засновників ВАТ також покладаються обов’язки щодо:

• реєстрації інформації про випуск акцій;

• опублікування цієї інформації у відповідних органах преси; •
здійснення державної реєстрації товариства (цей обов’язок
покладається також і на засновників

• бути власниками щонайменше 25 відсотків акцій товариства протягом двох
років з моменту державної реєстрації останнього.

Антимонопольним законодавством на акціонерів покладаються також певні
обов’язки, що мають попередити монополізацію товарних ринків і
забезпечити можливість здійснення контролю з боку антимонопольних
органів за станом цих ринків. Це стосується випадків придбання
безпосередньо або опосередковано, одноразово або за декілька разів
акцій, що забезпечує її власникові (володільцеві) досягнення чи
перевищення 10, 25, 50 відсотків голосів у вищому органі управління
відповідного господарюючого суб’єкта, якщо сумарна вартість придбання
перевищує суму грошового еквівалента, що дорівнює 600 тис. доларів СІЛА,
що діє на день подання заяви про намір придбання акцій, а також
придбання зазначених пакетів акцій монопольного утворення незалежно від
сумарної вартості придбання. При цьому у разі придбання акцій на
аукціоні, фондовій біржі тощо на зазначених умовах, акціонер
зобов’язаний у місячний термін з моменту придбання пакета акцій згаданих
розмірів повідомити про це Антимонопольний комітет України або його
орган.

Таким чином, інвестування в акціонерне товариство має свої переваги і
недоліки, які інвестор повинен враховувати при обранні форми
інвестування. Відносна легкість створення капіталу за рахунок коштів не
лише засновників, але й передплатників акцій ВАТ, легкість вступу та
виходу з АТ (для цього досить відповідно придбати або здійснити
відчуження акцій); можливість встановлення контролю над останнім у разі
володіння контрольним пакетом акцій, а з іншого боку – необов’язковість
персональної участі у товаристві (що нерідко влаштовує дрібних
акціонерів-інвесторів), обмеженість ризику за результати
фінансово-господарської діяльності товариства сплаченими за акції
коштами тощо, поєднується з численними обмеженнями, що встановлюються
державою з метою захисту суспільних інтересів, серед яких чи не
найважливішими є забезпечення публічності діяльності ВАТ та контроль з
боку анти монопольних органів за придбанням у передбачених законом
випадках значних за розмірами пакетів акцій цих товариств,
реорганізацією та ліквідацією останніх

Похожие записи