.

Податкове регулювання (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
335 3789
Скачать документ

Реферат на тему:

Податкове регулювання

Особлива роль у державному регулюванні належить податковій політиці.
Податки є одним із найважливіших видів державних доходів, що їх одержує
держава на підставі своїх владних повноважень. Податок — це обов’язковий
платіж, який стягується до бюджету з юридичних осіб і громадян.

Основними функціями податків є три: фіскальна, соціальна та регулююча.
Сутність фіскальної функції податків полягає в тому, що вони
забезпечують фінансування державних витрат. Сутність соціальної функції
податків — у підтримуванні соціальної рівноваги через зменшення надто
великої розбіжності реальних доходів окремих соціальних груп населення.
Сутність регулюючої функції податків — у тому, що за їх допомогою
здійснюється регулювання економічної кон’юнктури, секторної, галузевої
та регіональної структури економіки, інвестиційної активності,
зовнішньоекономічних зв’язків, науково-дослідних робіт, охорони
навколишнього природного середовища та інших об’єктів.

Сукупність податків, зборів, інших обов’язкових платежів до бюджетів і
внесків до державних цільових фондів, а також сукупність державних
податкових органів та їх компетенція — становлять податкову систему.
Відтак податкова система складається з системи оподаткування та системи
податкових органів.

Податкова система має ґрунтуватися на таких засадних принципах:

1. Принцип обов’язковості сплати податків передбачає встановлення
відповідальності платників податків за порушення податкового
законодавства.

2. Принцип рівності суб’єктів оподаткування та недопущення будь-яких
виявів податкової дискримінації забезпечується однаковим підходом до
суб’єктів господарювання щодо визначення зобов’язань зі сплати податків.

3. Принцип соціальної справедливості означає організацію соціальної
підтримки малозабезпечених верств населення запровадженням економічно
обґрунтованого оподаткування, тобто встановленням неоподатковуваного
мінімуму та диференційованого й прогресивного оподаткування доходів
громадян.

4. Принцип стабільності означає незмінність податків та їх ставок, а
також податкових пільг протягом бюджетного року.

5. Принцип наукової обгрунтованості передбачає встановлення податків на
підставі реальних показників стану та фінансових можливостей
національної економіки. При цьому враховується необхідність досягнення
збалансованості видатків бюджету з його доходами.

6. Принцип рівномірності сплати податків забезпечується встановленням
строків сплати, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного
надходження коштів до бюджету для фінансування видатків.

7. Принцип компетенції означає встановлення і скасування
загальнодержавних податків, а також пільг щодо оподаткування тільки
Верховною Радою України.

8. Принцип єдиного підходу передбачає забезпечення однакового підходу до
розробки законів про оподаткування з обов’язковим визначенням платника
податку, об’єкта оподаткування, податкової бази, строків і порядку
сплати податку та підстав для надання податкових пільг.

9. Принцип доступності забезпечує відкритість норм податкового
законодавства для платників податків.

Система оподаткування — це нормативно визначені органами законодавчої
влади платники податків, їхні права та обов’язки, об’єкти оподаткування,
види податків, зборів та інших обов’язкових платежів до бюджетів,
внесків до державних цільових фондів, а також порядок стягнення
встановлених податкових платежів, зборів і внесків.

Податкові платежі здійснюються лише на підставі податкового закону:
мають бути законодавчо визначені платник податку, об’єкт оподаткування,
податкова база, розмір ставки, податковий період та строк сплати
податку.

Платник податку — це юридична або фізична особа, на яку, згідно з чинним
законодавством, покладається зобов’язання сплачувати податки.

Об’єкт оподаткування — це кількісно виміряний економічний феномен, що
підлягає оподаткуванню (прибуток, додана вартість, майно, доход тощо).
Податкова база — це частка об’єкта оподаткування, на яку нараховується
податок (податкова база, як правило, менша за об’єкт оподаткування,
оскільки законодавством може бути встановлений розмір неоподатковуваного
доходу, надані різні пільги і т. п.). Ставка податку (норма
оподаткування) — це частка податкової бази, що вилучається у вигляді
податків і вимірюється у процентах.

Сплата податку є одним з основних обов’язків юридичних і фізичних осіб.
Реалізація цього обов’язку залежить як від наявності певних
заохочувальних стимулів і їхнього правового регулювання, так і від
чіткого розподілу прав і обов’язків суб’єктів податкових правовідносин.
Згідно із Законом України «Про систему оподаткування» платники податків
і зборів зобов’язані:

вести бухгалтерський облік, складати звітність про
фінансово-господарську діяльність;

подавати до державних податкових та інших органів відповідні декларації,
бухгалтерську звітність та інші документи й відомості, пов’язані з
обчисленням і сплатою податків;

сплачувати належні суми податків у встановлені законами терміни;

допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження
приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов’язані з
утриманням об’єктів оподаткування, а також для перевірок з питань
обчислення і сплати податків.

Керівники й відповідні посадові особи юридичних осіб, а також фізичні
особи під час перевірок, що проводяться державними податковими органами,
зобов’язані давати пояснення з питань оподаткування у випадках,
передбачених законами, виконувати вимоги державних податкових органів
щодо усунення виявлених порушень законів про оподаткування. Після
закінчення перевірки обидві сторони (представник податкового органу та
представник юридичної особи чи відповідна фізична особа) мають підписати
акт про проведення перевірки.

Відповідальність платника податків, що визначається законодавчо, у
загальному вигляді включає:

стягнення податку з прихованого або заниженого доходу;

штрафи в розмірі, визначеному законодавством, які стягуються за певні
види порушень;

стягнення пені в разі затримки сплати податку. Пеня стягується незалежно
від причин затримки податкового платежу і не звільняє платника від інших
видів відповідальності.

Відповідальність платника податків регулюється не тільки за допомогою
фінансових інструментів і в рамках фінансових правовідносин, а й іншими
галузями права.

Система податкових органів складається із законодавчо визначених органів
державної податкової служби, до якої входять Головна державна податкова
адміністрація України, державні податкові адміністрації в АР Крим,
областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в
районах, у містах (крім Києва та Севастополя), районах у містах,
міжрайонні державні податкові інспекції, а також податкова міліція
України.

Головним завданням Державної податкової адміністрації (ДПА) України є:

здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства,
правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю сплати до бюджетів і
державних цільових фондів податків, зборів та інших обов’язкових
платежів;

забезпечення застосування фінансових санкцій та адміністративних штрафів
до порушників податкового законодавства;

захист інтересів держави в судових органах у справах, що стосуються
сплати податків;

робота з платниками податків щодо роз’яснення податкової політики
держави та чинного законодавства;

ведення Державного реєстру фізичних осіб і загальнодержавної бази даних
осіб — платників податків.

Голова Державної податкової адміністрації призначається на посаду та
звільняється з посади Президентом України. Адміністрація є самостійним
органом виконавчої влади.

Податкова міліція України є правоохоронним органом, який захищає
конституційні права громадян та інтереси держави у сфері оподаткування.
Головне Управління податкової міліції України є структурним підрозділом
ДПА України.

За невиконання або неналежне виконання службовими особами державних
податкових адміністрацій і податкової міліції своїх обов’язків вони
притягаються до дисциплінарної та інших видів відповідальності згідно з
чинним законодавством. Службові особи зобов’язані дотримуватись
комерційної та службової таємниці. Збитки, завдані неправомірними діями
службових осіб ДПА, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів
Державного бюджету.

У практиці регулювання застосовуються різні форми оподаткування.
Сутність пропорційної, прогресивної і змішаної форм оподаткування
ілюструє рис. 3.2.

Якщо ЗД — загальний дохід суб’єкта оподаткування; ЧД — дохід після
сплати податку, то пряма ОА (бісектриса) відповідатиме відсутності
оподаткування (Ох = Оуа). На графіку 1 пряма ОВ характеризуватиме
пропорційне оподаткування, яке передбачає встановлення однакової
податкової ставки для всіх суб’єктів оподаткування. Що більший загальний
дохід, то більші й податкові надходження. У разі загального доходу в
розмірі х, дохід, що залишається в розпорядженні суб’єкта оподаткування
після сплати податку, дорівнюватиме уb, а податок — величині уа – уb.
Графік 2 ілюструє прогресивне оподаткування. Тут, що більший загальний
дохід, то більша й податкова ставка. Для кожного значення загального
доходу встановлюється відповідна податкова ставка. Графік 3 ілюструє
змішане оподаткування. Якщо дохід менший за х1, то оподаткування взагалі
нема. Якщо дохід становитиме величину від х1 до х2, то оподаткування
здійснюється за мінімальною податковою ставкою. Зі збільшенням доходу
від х2 до х3 податкова ставка збільшується і т. п.

1. 2.

3.

Рис. Пропорційне (1), прогресивне (2) і змішане (3) оподаткування

Сутність регресивного оподаткування полягає в зменшенні податкової
ставки в міру збільшення доходу суб’єкта оподаткування.

Прикладами пропорційного оподаткування є податок на прибуток, податок на
додану вартість та інші. За змішаною (прогресивно-пропорційною) шкалою
здійснюється оподаткування доходів громадян.

Класифікація податків здійснюється за кількома ознаками: за рівнем
бюджетної системи (загальнодержавні та місцеві); за суб’єктом
оподаткування (юридичні та фізичні особи); за формою оподаткування; за
способом стягнення (прямі та непрямі); за економічним змістом об’єкта
оподаткування (на доходи, на спожи-вання, на майно); за системою
ціноутворення (податки, які відносять на собівартість, та податки, які
сплачують з прибутку) і т. д. (табл. 3.3).

Таблиця 3.3

КЛАСИФІКАЦІЯ ПОДАТКІВ

?

?

u

підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір, плата за землю
та ін.

Місцеві Комунальний збір, готельний збір, курортний збір, податок з
реклами, збір за паркування автотранспорту, ринковий збір, збір за право
проведення кіно- і телезйомок та ін.

За суб’єктом оподаткування Податки з юридичних осіб Податок на прибуток
підприємств, податок на додану вартість, акцизний збір, плата за землю
та ін.

Податки з фізичних осіб Прибутковий податок з громадян, податок на
промисел, збір із власників собак та ін.

За формою оподаткування Пропорційне Усі види податків, крім прибуткового
податку з громадян

Прогресивне Не використовується

Змішане (пропорційно-прогресивне) Прибутковий податок з громадян

Регресивне Не використовується

За способом стягнення Прямі Прибутковий податок з громадян, податок на
прибуток підприємств, плата за землю, податок з власників транспортних
засобів та ін.

Непрямі Податок на додану вартість, акцизний збір, мито

Класифікаційні ознаки Класифікаційні групи Види податків

За змістом об’єкта оподаткування Податки на доходи Прибутковий податок з
громадян, податок на прибуток підприємств та ін.

Податки на споживання Акцизний збір

Податки на майно Плата за землю, плата за користування надрами, податок
із власників транспортних засобів та ін.

За системою ціноутворення Податки, які відносять на собівартість Збори в
цільові державні фонди, місцеві податки та збори, державне мито

Податки, які сплачують із прибутку Податок на прибуток підприємств,
плата за землю, податок із власників транспортних засобів

та ін.

До загальнодержавних податків і зборів належать: прибутковий податок з
громадян, податок на прибуток підприємств, податок на додану вартість,
акцизний збір, плата за землю, плата за використання лісових ресурсів,
плата за спеціальне користування водними ресурсами, плата за
користування надрами, збір за забруднення навколишнього природного
середовища, гербовий збір та інші. Податкові надходження забезпечують
приблизно 70% доходів Державного бюджету України. Основними джерелами
доходів бюджету є прибутковий податок з громадян, податок на прибуток
підприємств, податок на додану вартість та акцизний збір.

Прибутковий податок з громадян згідно із Законом України «Про Державний
бюджет України на 1999 рік» має забезпечити близько 5% доходів бюджету.
Цей податок громадяни України та особи без громадянства, які проживають
на території України і мають самостійні джерела доходів, сплачують, як
правило, за місцем джерела доходу або за місцем проживання.

Об’єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в
Україні, є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік (що
складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний ними
з різних джерел як в Україні, так і за її межами. Громадяни, які не
проживають в Україні, але мають тут джерела доходів, сплачують податок
із цих джерел доходів за ставкою 20% без виключення неоподатковуваного
мінімуму і надання пільг.

Оподаткування доходів громадян здійснюється за змішаною системою, тобто
визначається розмір неоподатковуваного мінімуму, а потім, через кожні
п’ять або десять розмірів неоподатковуваного мінімуму податок
вилучається за прогресивною шкалою.

Податок на прибуток підприємств згідно із Законом України «Про Державний
бюджет України на 1999 рік» має забезпечити близько 5,5% доходів
бюджету. Платниками податку на прибуток визнаються:

суб’єкти підприємницької діяльності, бюджетні організації в частині
здійснення госпрозрахункової діяльності, комерційні банки, міжнародні
організації, що провадять підприємницьку діяльність на території
України;

філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, які
мають самостійний розрахунковий рахунок;

нерезиденти, що здійснюють підприємницьку діяльність через постійні
представництва в межах України.

Об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення
суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових
витрат платника податку та на суму амортизаційних відрахувань.

Ставка податку на прибуток становить 30%, але ця базова ставка може
коригуватися залежно від виду діяльності платника податку. Наприклад,
прибуток від посередницьких операцій, аукціонних торгів і т. ін.
оподатковується за збільшеною, а прибуток підприємств АПК — за зменшеною
ставкою.

Податок на додану вартість (ПДВ) згідно із Законом України «Про
Державний бюджет України на 1999 рік» має забезпечити близько 35%
доходів бюджету. ПДВ — це непрямий податок, включений в ціну товару, що
являє собою частину приросту вартості, яка створюється на всіх стадіях
виробництва і надання послуг або після митного оформлення.

Платниками податку на додану вартість є підприємства, міжнародні
організації, які розташовані на території України, громадяни України, а
також іноземні громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю.

Об’єктом оподаткування є обороти: з реалізації товарів (робіт, послуг)
як власного виробництва, так і підданих обробці, переробці чи придбаних;
з реалізації товарів із частковою оплатою, з передачі товарів без оплати
їхньої вартості всередині підприємства для потреб власного споживання,
витрати на які не належать до собівартості, а також для потреб своїх
працівників; з передачі товарів без оплати їхньої вартості в обмін на
інші товари; з передачі безкоштовно або з частковою оплатою товарів
іншим підприємствам чи громадянам; з реалізації предметів застави,
включаючи передачу таких заставодержателю в разі невиконання
забезпеченого заставою зобов’язання.

Оподаткований оборот включає відвантажені товари, виконані роботи,
надані послуги, які обчислюють, виходячи з їхньої вартості за вільними
цінами й тарифами, державними фіксованими та регульованими цінами й
тарифами, що включають ПДВ за встановленими ставками.

Податок на додану вартість включається в ціни товарів за ставкою у
розмірі 20% до оподатковуваного обороту, який не включає ПДВ. Методика
нарахування ПДВ та порядок його сплати перебувають у постійному русі,
змінюються.

Акцизний збір (АЗ) — це непрямий податок на високорентабельні й
монопольні товари (продукцію), що включається в ціну цих товарів
(послуг). Він згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на
1999 рік» має забезпечити близько 9% доходів бюджету.

Перелік підакцизних товарів і розміри ставок акцизного збору
затверджуються Кабінетом Міністрів. До підакцизних товарів належать:
ювелірні вироби, алкогольні напої, тютюнові вироби, оргтехніка,
автомобілі, бензин тощо.

Платниками акцизного збору є суб’єкти або замовники підакцизних товарів,
а також ті, хто імпортує підакцизні товари громадянам, які займаються
підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи; громадяни
України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які ввозять або
пересилають товари на митну територію України.

Податкові пільги — це інструменти податкового регулювання, що закріплені
в нормативних актах як винятки із загальної схеми обчислення конкретного
виду податку, і стосуються об’єкта, ставки або інших складових
оподаткування. Найчастіше — це повне або часткове звільнення від
податку.

Податкові пільги є альтернативою субсидій, дотацій та інших окремих
інструментів пільгового кредитування. Тому для впровадження податкових
пільг слід додержуватися системного підходу, який має забезпечувати
зв’язок усіх цих інструментів у єдиний комплекс. Система пільг і
привілеїв є своєрідним орієнтиром для юридичних або фізичних осіб під
час вибору ними сфери діяльності, форми одержання доходів.

Можливості застосування податкових пільг в Україні регламентуються
відповідними податковими законами. Правове регулювання пільг
здійснюється, по-перше, на рівні податкових законів, які встановлюють
засадні принципи надання пільг певним категоріям платників, по-друге, на
рівні підзаконних актів, що визначають конкретні пільги для конкретних
суб’єктів оподаткування.

Основними видами податкових пільг є: звільнення, вилучення, знижки і
податковий кредит. Звільнення від податку — це законодавче визначення
конкретних фізичних і юридичних осіб, звільнених від сплати певних видів
податків. Вилучення — це виключення з оподатковуваного доходу, тобто
ситуація, коли окремі види доходів не враховуються для визначення
об’єкта оподаткування. Знижки — це форма податкових пільг, пов’язана з
витратами платника. Податковий кредит — це вид пільги, об’єктом якої є
обчислена сума податку, а не доходи або витрати платника. Цей вид пільг
використовується у формах: зменшення податкового окладу, зменшення
ставки податку, відстрочки платежу, зменшення податкової ставки для
частини доходів і т. д.

Найгострішою проблемою для економіки України є реформування чинної
податкової системи, надання їй нормального, цивілізованого характеру.
Головним завданням держави під час проведення реформи має бути
гарантування стабільності податкового законодавства і відображення цих
гарантій у податковому кодексі.

Література

Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної
політики на 2000—2004 рр.: Послання Президента України до Верховної Ради
України. 2000 рік // Урядовий кур’єр. — 2000. — № 34. — С. 5—12.

Бланк І. А. Інвестиційний менеджмент. — К.: ІТЕМ, 1995.

Гальчинський А. Теорія грошей. — К.: Основи, 1998.

Государственное регулирование экономики и социальный комплекс: Учеб.
пособие / Под ред. Т. Г. Морозовой, А. В. Пикулькина. — М.:
Финстатинформ, 1997.

Державне управління: теорія і практика / За ред. В. Б. Авер’янова. — К.:
Юрінком Інтер, 1998.

Єпіфанов А. О., Сало І. В., Д’яконова І. І. Бюджет і фінансова політика
України. — К.: Наук. думка, 1999.

Курс переходной экономики / Под ред. Л. И. Абалкина. — М.:
Финстатинформ, 1997.

Леслі А. П. Аналіз державної політики. — К.: Основи, 1999.

Линдерт П. Х. Экономика мирохозяйственных связей. — М.:
Прогресс-Универс, 1994.

Мельник О. Інфляція: теорія і практика регулювання. — К.: Знання, 1999.

Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання
економіки. — Львів: Укр. технології, 1999.

Панасюк Б. Я. Прогнозування та регулювання розвитку економіки. — К.:
Поліграфкнига, 1998.

Розпутенко І. Управління державними видатками в перехідних економіках. —
К.: Основи, 1993.

Симоненко В. К. Регионы Украины: проблемы развития. — К.: Наук. думка,
1997.

D

yb1

ЗД

B

A

x

C

0

уb

ya1

yb2

yb3

ya2

x3

x2

x1

ЗД

0

C

D

B

ЧД

A

уа

ЧД

y1

yb2

yb3

ya2

x3

x2

x1

ЗД

0

C

D

B

A

ЧД

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020