Реферат на тему:

Перспективи розвитку капітального будівництва у ринкових умовах.
Підприємницька діяльність у будівельному комплексі України

Організація підприємницької діяльності в будівельному комплексі України

Капітальне будівництво є однією з найважливіших галузей народного
господарства, від якої залежить ефективність функціонування всієї
системи господарювання в країні. Від розвитку будівництва залежать також
вихід економіки держави з кризового стану й виведення її на світовий
рівень. Як правило, основні інвестиції здійснюються в будівництво.

Як показує світовий досвід, розвинені країни велику частину валового
національного продукту витрачають на розвиток і оновлення виробництва та
капітальне будівництво (наприклад, останніми роками у США — З трлн
дол.). В усіх країнах визначаються найважливіші напрями державних
інвестицій та забезпечується їх державне фінансування. Це насамперед
сільське господарство, видобуток золота, розвиток паливно-енергетичного
комплексу та ін.

В Україні треба створити умови для реконструкції таких важливих для
економіки народного господарства підприємств, як нафтопереробні та
цукрові заводи, підприємства з переробки сільськогосподарської продукції
та паливно-енергетичного комплексу. Цю проблему доцільно вирішувати із
залученням іноземних інвестицій.

За рахунок залучення ресурсів приватного сектора необхідно
запроваджувати та розвивати на акціонерній основі виробництво вантажних
автомобілів різної вантажопідйомності та високоякісних будівельних
матеріалів.

В Україні розроблено Концепцію переходу будівництва до ринкових
відносин, в основі якої лежить роздержавлення власності, створення
суб’єктів ринкових відносин у формі орендних, кооперативних, акціонерних
та малих підприємств, що дасть змогу здійснити демонополізацію й
розвивати конкурентні засади, перейти до ефективніших організаційних
структур: концернів, кооперацій, асоціацій, холдингових компаній.

У капітальному будівництві існує комплекс питань, пов’язаних з
корпоратизацією та приватизацією виробничих об’єднань. Заміна державної
форми власності на акціонерну не сприятиме якісній зміні в діяльності
підприємств, якщо не буде розроблено цілісної стратегії розвитку з чітко
сформульованими цілями, структурованими за рівнем та сферами діяльності.

Акціонерна форма господарювання дасть змогу отримати добрі економічні
результати як акціонерам (збільшення прибутків), так і державі
(збільшення надходжень у бюджет від податків), а також забезпечить такі
можливості:

• централізацію індивідуальних капіталів, які згодом можуть утворити
великий акціонерний капітал;

• децентралізоване переливання інвестиційних і кредитних ресурсів у
сфери найбільшого їх використання;

• демократизацію управління підприємствами та громадського контролю;

• структурну реорганізацію в економіці, розвиток нових підприємств,
випуск нових товарів і надання нових послуг, підвищення технологічного
рівня та рентабельності підприємства;

• довгострокові перспективні інвестиції.

У капітальному будівництві державні структури перетворюються на ринкові
дуже повільно через велику кількість і специфічну різноманітність
господарських структур та їх елементів.

5.2. Структура управління будівельним комплексом України. Методи
активізації інвестиційної політики

Нині структура управління будівельним комплексом України є такою:
Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики (далі —
Держбуд), державні корпорації, обласні об’єднання, концерни, трести.
Реформувати створені на базі галузевих міністерств концерни і асоціації,
що є локальними монополістами, недоцільно через заінтересованість
підприємств у збереженні тісних технологічних зв’язків і необхідність
концентрації фінансових ресурсів. Існуючі концерни та асоціації можна
зберегти, але їх діяльність має будуватися за такими принципами:

1. Державні корпорації, концерни та асоціації є господарськими
об’єднаннями і не виконують жодних державних функцій.

2. Ці структури або мають визначений законодавством статус державних
підприємств (об’єднань) (і тоді всі підприємства, що входять до їх
складу, обмежуються у правах), або є добровільними об’єднаннями
(асоціаціями) підприємств, що користуються всіма правами, але делегують
частину своїх повноважень органам управління об’єднання на договірних
засадах.

3. Згідно з антимонопольним законодавством у разі монополістичних дій з
боку цих структур до них застосовуються різні санкції аж до
розформування.

4. У процесі приватизації її об’єктом, як правило, має бути
підприємство, що входить до складу концерну або асоціації.

Досвід і дослідження діяльності акціонерних товариств відкритого типу
(на чолі з холдинговою компанією) свідчать про те, що вони є

найпривабливішою (сьогодні) формою переходу до економічних методів
управління в будівництві. Створення холдингової компанії потребує
організаційної перебудови не тільки у верхньому ешелоні керівництва, а й
у нижньому — на рівні підприємницьких і будівельних організацій, які в
цьому разі є центрами отримання прибутку.

Підприємництво в будівництві, як і загалом в економіці колишнього СРСР,
почало розвиватися з 1987 р. після виходу відповідних постанов уряду, а
також Закону СРСР «Про кооперативи». На першому етапі мале
підприємництво інтенсивно розвивалось саме через цю, нову на той час
форму власності (1991 р. у галузі налічувалося понад 9 тис. будівельних
кооперативів з чисельністю працюючих 244 тис. чол., або в середньому 27
чол. в одному колективі). У подальшому більшість кооперативів
перетворилася на малі підприємства, пік розвитку яких припав на 1993 p.,
коли діяли податкові пільги щодо їх діяльності. У наступні роки цей
процес стабілізувався. Водночас паралельно відбувались роздержавлення й
приватизація будівельних організацій колишніх міністерств і відомств
місцевих органів влади.

На початок 1998 р. функціонувало понад 20 тис. підприємств і організацій
будівельного комплексу, з яких 80 % належали до недержавного сектора, з
них 40 % — приватні підприємства, а решта — підприємства з колективною
формою власності. Серед організаційно-правових форм найпоширенішим є
товариство з обмеженою відповідальністю (майже 60 % загальної
кількості), 8 % становлять акціонерні товариства і лише 1 % — спільні
підприємства.

На частку недержавних підприємств припадає 77 % загального обсягу
підрядних робіт і виробництва продукції промисловості будівельних
матеріалів і виробів.

Отже, можна стверджувати, що недержавний сектор у будівельному комплексі
з 1998 р. вже посів провідне місце, а результати його діяльності багато
в чому є визначальними для формування загальних показників галузі.
Очевидно, що стійка тенденція до збільшення капітальних вкладень,
обсягів підрядних робіт і виробництва будівельних матеріалів та виробів
зумовлена насамперед активністю недержавного сектора будівельного
комплексу.

З урахуванням того, що кількість підприємств і організацій недержавної
форми власності в економіці країни дедалі збільшуватиметься, колегія
Держбуду України прийняла рішення про активізацію діяльності Комітету,
пов’язаної з вирішенням проблем сприяння розвитку підприємництва в
будівництві. Сподіватимемось, що воно стане відправною

точкою тривалого та плідного співробітництва державних органів і
підприємницьких структур у подоланні кризового стану в будівельному
комплексі, стабілізації й нарощуванні виробництва, підвищенні
конкурентоспроможності вітчизняного виробника.

Основні напрями розвитку підприємництва в будівельній діяльності

Поліпшення роботи будівельного комплексу насамперед нерозривно пов’язане
з активізацією інвестиційної діяльності у країні. У межах здійснюваних
урядом кроків щодо створення привабливого інвестиційного клімату в
Україні Держбуд послідовно вживає заходів щодо нормативного врегулювання
будівельної діяльності, спрощення й забезпечення прозорості ряду
процедур на передпроектній стадії, усунення штучних перепон під час
проектування та будівництва.

Так, істотним гальмом для інвестора донедавна була процедура
затвердження інвестиційних програм і проектів, коли треба було окремо
одержати висновки шести обов’язкових державних експертиз. Відсутність
чіткої взаємодії експертних органів призводила до того, що процес
експертизи тривав іноді півроку, а загальна вартість цих робіт досягала
40 % і більше вартості проектно-кошторисної документації.

Для виправлення такого становища Держбуд ініціював прийняття
відповідного Указу Президента України, а на його виконання — внесення
необхідних змін і доповнень до Закону України «Про інвестиційну
діяльність». Це дало змогу встановити норму, згідно з якою інвестор
зобов’язаний отримати єдиний позитивний комплексний висновок усіх
державних експертиз. При цьому він звертається лише до однієї інстанції
— служби Укрінвестекспертизи, яка організовує підготовку й видавання
комплексного висновку.

Іншим урядовим рішенням затверджено нове Положення про проведення торгів
(тендерів) у будівництві. Застосування тендерних процедур є
обов’язковим, якщо очікувана вартість будівництва або капітального
ремонту об’єктів і споруд становить щонайменше 200 тис. грн. З метою
підтримки вітчизняних підрядних організацій під час проведення тендерів
передбачається застосування 15%-ї поправки до ціни виконання замовлення
на користь українських претендентів.

Наступним важливим кроком щодо активізації інвестиційної діяльності має
стати законодавче запровадження майнової відповідальності за порушення
умов договору підряду на будівництво об’єктів і споруд. Відповідальність
за недотримання умов контракту рівною мірою мають нести всі учасники
інвестиційного процесу, включаючи державу. Проект такого закону було
підготовлено і внесено до Верховної Ради України.

Триває робота над вирішенням ще одного гострого питання — узгодженості
інтересів інвесторів і місцевих органів влади щодо розвитку соціальної
та інженерно-транспортної інфраструктури населених пунктів, зокрема
встановлення граничних розмірів пайових внесків інвесторів на зазначені
цілі. У деяких регіонах розмір цих внесків досягає вартості самої
будови, що аж ніяк не стимулює потенційних замовників до вкладення
коштів.

Підготовлені Держбудом і підтримані всіма облдержадміністраціями
пропозиції передбачають, що розміри пайових внесків не повинні
перевищувати 25 % загальної вартості будівництва. А для інвесторів, які
створюватимуть нові робочі місця, будуватимуть житло, вирішуватимуть
проблеми незавершеного будівництва, ремонту й реставрації пам’яток
архітектури, надаватимуть відповідні пільги.

Нині підготовлені проекти документів опрацьовуються відповідними
міністерствами й відомствами, органами Верховної Ради України з метою їх
узгодження та якнайшвидшого прийняття.

Держбуд багато уваги приділяє питанню ціноутворення в будівництві та
ремонті. Періодично уточнюється та оновлюється нормативна база, що дає
змогу визначати вартість будівництва та ремонту на всіх стадіях
інвестування. Так, в умовах високого рівня інфляції в Україні було
впроваджено дворівневу систему ціноутворення, що уможливило використання
напрацьованої кошторисної документації та визначення фактичних рівнів
цін складових будівельної продукції. Такий механізм повністю
виправдався, що дало можливість належно захистити і підтримати
вітчизняного товаровиробника.

Держбуд та Академія інвестицій і прогнозування України вже зробили певні
кроки до спрощення порядку визначення вартості будівельної продукції, що
було актуально на тому чи іншому етапі розвитку ринкових відносин.
Науково-технічна рада схвалила нову концепцію ціноутворення, яку після
погодження з Мінекономіки, Мінфіном та Держкомстатом України буде
покладено в основу принципів формування вартості будівництва в
розвинених ринкових умовах. Це дасть змогу оперативно визначати вартість
на всіх стадіях інвестування, забезпечить рівні умови

як для вітчизняних підрядних організацій, так і для зарубіжних фірм, що
братимуть участь у тендерах на будівництво не тільки в Україні, а й поза
її межами.

Серед запроваджених заходів треба згадати про затвердження базових
розцінок для визначення вартості розробки архітектурно-планувальних
завдань, які надаються забудовникам місцевими органами містобудування й
архітектури, а також про вартість надання технічних умов на під’єд-нання
до інженерних систем і мереж.

Важливим елементом підприємницької діяльності у сфері містобудування та
будівництва є архітектурна діяльність, причому в такому розумінні цього
терміну, як це прийнято у світовій практиці (тобто протягом усього часу
реалізації проекту від задуму до втілення).

З метою узгодження цих процесів з усталеними міжнародними вимогами
Держбуд розробив Закон України «Про архітектурну діяльність». Це дуже
важливий документ, який значною мірою сприяє поліпшенню процесів
проектування й будівництва, встановленню чітких правових та
організаційних норм для здійснення цієї діяльності. Його положення
спрямовані на підвищення вимог до архітектурного й технічного рівня
споруджуваних об’єктів, професійного та кваліфікаційного рівня
архітектурної справи, впровадження нових форм цієї діяльності.

Важливим моментом під час формування бізнес-планів і програм розвитку
підприємств та виробництв є наявність конкретної й достовірної
інформації про подальший розвиток конкретних населених пунктів,
використання й забудову відповідних територій. З метою правового та
нормативного врегулювання цих питань Держбуд розробив ряд важливих
документів для створення чіткої та послідовної системи вирішення
складних містобудівних проблем з урахуванням інтересів усіх учасників
інвестиційного процесу. Зокрема, це Закон України «Про планування і
забудову територій», Генеральна схема планування території України, а
також Концепція сталого розвитку населених пунктів України.

Продовжується формування та вдосконалення нормативної бази у сфері
містобудування — уведено в дію державні будівельні норми «Склад, зміст і
порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів
міських населених пунктів», а також Типове положення про розробку та
видавання архітектурно-планувальних завдань і технічних умов на
проектування об’єктів та ін.

Велике значення для успішного розвитку підприємницької діяльності у
будівництві має формування сучасної нормативної бази будівельної
діяльності. Цю роботу Держбуд розпочав одразу після проголошення
незалежності України: створено відповідну систему класифікації,
сформовано базові організації зі стандартизації та технічні комітети,
організовано систему підготовки, розгляду й затвердження нормативних
документів, налагоджено їх видання та розповсюдження, регулярно виходить
інформаційний бюлетень Держбуду.

Можна стверджувати, що Україна має власну нормативну базу, проте для її
підтримки в актуалізованому стані потрібні великі кошти — близько 2 млн
грн щорічно. На жаль, через обмежені бюджетні витрати такі кошти
Держбуду не виділяються. Тому він вживає заходів, спрямованих на
визначення пріоритетності розробки нормативних документів, залучення
альтернативних джерел фінансування їх розробки, сприяння ініціативній
підготовці й подання на затвердження необхідних стандартів і норм.
Водночас у вирішенні цього питання активнішу участь мають брати й
підприємницькі структури. Особливо це актуально й доцільно під час
розробки й затвердження нормативів щодо використання нових
енергозберігаючих матеріалів і виробів, прогресивних технічних рішень,
сучасних ефективних технологій для житлового будівництва.

Нині, коли житло будується здебільшого за рахунок позабюджетних коштів
(близько 90 %), а приватне житло в новому будівництві перевищує 60 %,
вимоги до житлових будинків переважно визначаються його користувачами та
замовниками. На перший план виходять споживчі якості, функціональні
зручності, комфортність проживання і, звичайно, вартість.

Останніми роками Держбуд цілеспрямовано працює над створенням нових
індустріальних архітектурно-будівельних систем — економічніших і
ефективніших щодо архітектури. Ці перспективні системи пройшли
експериментальне випробування і однаковою мірою можуть використовуватись
для будівництва комунального, приватного та колективного житла. Зокрема,
це системи «Пластбау», «Термодім», «Голдплан», «Рампа», а також система
на основі дрібноштучних порожнистих блоків «сухого» пресування з
використанням місцевої сировини, технологічне обладнання для якої
випускає Черкаський завод «Строммашина». Погоджується питання
застосування в Україні відомої системи «Драйвіт», що значно полегшило б
вирішення теплотехнічної проблеми як у новому будівництві, так і під час
реконструкції й модернізації існуючого житлового фонду.

Здійснюється робота й щодо впровадження нових інженерних систем.
Проведено комплекс експериментальних досліджень і введено в дію
нормативи на дахові газові котельні модульного типу, які повністю
автоматизовані й дають велику економію енергоносіїв порівняно з
центральними. Успішно працює в цьому напрямі спільне підприємство
«Укрінтерм», яке обладнало такими котельнями понад 50 об’єктів в
Україні, а також у Білорусі й Російській Федерації.

Для забезпечення холодним і гарячим водопостачанням житла Держбуд за
погодженням з Міністерством охорони здоров’я й Держстандартом України
рекомендував використовувати пластикові труби чеської системи
«Екопластик», що дешевші та набагато довговічніші й ефективніші, ніж
оцинковані. Розроблено всю необхідну нормативну й технічну базу на
впровадження лічильників газу, води, тепла, а також технічні рішення й
нормативну документацію на впровадження «теплих» вікон, балконних,
протиударних дверей та інших конструкцій, встановлення яких передбачене
чинними нормами.

Слід зазначити: незважаючи на те що бюджетне фінансування на цю
величезну роботу вкрай обмежене, Держбуд зробив усе, аби дати можливість
підприємствам та організаціям застосовувати нові технічні та
конструктивні рішення. Окремі пропозиції були прийняті з ініціативи
підприємств, заінтересованих в упровадженні відповідних систем.

Нові архітектурно-технічні рішення популяризуються на різних виставках
(«Котедж», «Ресурс» та ін.), які стали вже традиційними, а також на
семінарах і конференціях.

Водночас створювати нові підприємства та організації за сприяння з боку
держави розвитку підприємництва в будівельній галузі потенційно
небезпечно. Неякісне, з порушенням норм і правил виконання робіт може
призвести до непередбачуваних наслідків, пов’язаних з виникненням
загрози для життя і здоров’я людей та їхнього майна.

Організація проектування та ліцензування

З уведенням у дію Закону України «Про підприємства» та внаслідок
роздержавлення істотно збільшилась кількість малих підприємств,
персональних творчих майстерень, госпрозрахункових груп, що займаються
проектуванням.

Більшість таких підприємств не мають стабільної структури й постійного
технічного керівництва, а їх виробничий персонал здебільше працює за
сумісництвом. Якість проектної документації таких підприємств перебуває
на дуже низькому рівні.

Часто такі підприємства, майстерні, проектні інститути розроблюють
проекти на свій розсуд без обґрунтованих технічних рішень і
техніко-економічних показників, не дотримуючись державних будівельних
норм щодо погодження та затвердження проектної документації. Часто не
виконуються інженерно-технічні рішення, у проектах відсутні заходи для
захисту підземних частин будівель і споруд від підтоплення, пальові
фундаменти проектуються без передпроектного попереднього випробування
паль.

Саме тому відповідними законами України передбачено ліцензування окремих
видів будівельної діяльності.

Проте слід наголосити, що ліцензування в будівництві має суто
кваліфікаційний характер — ліцензію можуть одержати тільки підприємства
або фізичні особи, які технічно й професійно спроможні виконувати
заявлені види робіт.

Протягом 1996-1998 pp. Держбуд спільно з Держстандартом України створили
Систему сертифікації продукції будівельного комплексу (УкрСЕПРО), у якій
акредитовано близько 20 органів із сертифікації та понад 100 випробних
лабораторій.

Практична робота із сертифікації показала, що є можливість постійно
поліпшувати якість і технічний рівень продукції, захищати вітчизняного
виробника за рахунок деякого обмеження імпорту товарів, для виробництва
яких Україна має власний потенціал.

З огляду на викладене Держбуд підтримав ініціативу Держстандарту щодо
потреби детально роз’яснити п. 12 відомого Указу Президента України з
дерегулювання підприємницької діяльності, який встановлює: «товари
(продукція), крім продуктів харчування, якість та відповідність яких
підтверджена сертифікатами, виданими за межами України згідно з
міжнародними стандартами ISO та іншими міжнародними стандартами, не
потребують повторної сертифікації в Україні».

Така редакція п. 12 Указу Президента України обмежує можливості
вітчизняного виробника, не враховує вимоги законодавства України щодо
безпеки конкретної продукції, робить неконтрольованими шляхи надходження
в Україну неякісної чи навіть небезпечної (за вимогами стандартів
України) продукції.

Сказане стосується розвитку структури будівництва, підприємницької
діяльності, яка не може здійснюватися без капітальних вкладень. Для
цього необхідні бюджетні кошти й іноземні інвестиції. Зрозуміло, що
проблема відшукання такого додаткового подвійного імпульсу розвитку
економіки через будівельні інвестиції заслуговує на вирішення.
Аналітичний принцип будівельних інвестицій можна сформулювати так:
первинне збільшення доходу, спричинене збільшенням інвестицій,
призводить до підвищення норми споживання, що сприяє подальшому приросту
доходу й повторному підвищенню рівня добробуту. Множинний ефект впливає
не тільки на збільшення доходу, а й на нарощування додаткових інвестицій
будівельних організацій з метою задоволення зростаючого попиту
споживачів. За допомогою реалізації будівельних інвестицій та
підприємництва на розвиненій інфраструктурі Україна підноситиме власну
економіку.

В економічно розвинених країнах понад три чверті капітальних вкладень
становлять будівельні інвестиції в нові споруди, реконструкцію та
розширення виробничих потужностей. Завдяки їх реалізації
самоінвестується специфічна будівельна галузь. Одноразовий характер
будівельних інвестицій сприяє піднесенню ринкової кон’юнктури та
стабілізації економічного циклу.

Список використаної літератури

ГазибековД., Анеелиди М. Инвестиционная деятельность перед вхождением в
рыночную экономику. — Ташкент: Изд-во ТИНХ, 1991. — 74 с.

Гильфердинг Р. Финансовый капитал. Исследование новейшей фазы в развитии
капитализма. — М.: Изд-во соц.-экон. лит., 1959. — 491 с.

Голуб Л. Г, Хямаленс В. О. Как управлять инвестициями // экономика
стр-ва. — 1990. — № 12. — С. 14-22.

Грегори П. Рынок финансового капитала в СІЛА и проблемы финансирования
советских инвестиций // Экономика стр-ва. —1990. — № 12. — С. 23-24.

Гусаков В. М., Федоренко В. Г. Стан підприємництва та напрями його
подальшого розвитку на основі науково-технічного прогресу в будівельному
комплексі України // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. —1997. — №1.

Демяненко Н. АПК Украины выйдет на фондовый рынок // Коммерсант Украины.
— 1993. — №13. —С. 11.

Дробязко А. Комментарий к текущей валютной ситуации // Коммерсант
Украины. — 1993. —№ 11. — С. 6.

Емельянов А. С, Беседин В. Ф.. Козуб В. М. Экономика инвестирования в
научно-технический прогрессе. — К.: Наук, думка, 1988. — 311 с.

Ермошенко Н. Н. Экономика: Научно-технический прогрессе, инвестиционная
политика, управление. — К.: Наук, думка, 1990. — 184 с.

Жиляева Н. Золотое правило инвестирования // Экономика и жизнь. — 1992.
— №1.— С. 7.

Зотов М. С. Совершенствование инвестиционного процесса // Вопр.
экономики. — 1985. — № 4. — С. 83-93.

Іткін О. Ф. Економічні механізми інноваційної та інвестиційної
діяльності і реставрації магістральних трубопроводів України. — К.:
Науковий Світ, 2002.

Похожие записи