РЕФЕРАТ
на тему:
“Пенсія як соціально-політична категорія. Проблеми і перспективи
становлення правової пенсійної системи в Україні”
ПЛАН
1. Соціально-правова природа пенсій
2. Види пенсій
3. Проблеми діючої системи пенсійного забезпечення
4. Напрями і завдання пенсійної реформи
5. Пенсійна реформа 2004 р. та її наслідки
Список використаної літератури
1. Соціально-правова природа пенсій
У юридичній літературі досить докладно розглянуто питання пенсійного
забезпечення, а зокрема поняття “пенсія” та її суттєві ознаки. Отже
пенсія це:
періодичні виплати, що проводяться за рахунок коштів соціального
страхування з метою матеріального забезпечення робітника, службовця чи
його сім’ї у зв’язку з завершенням повного великого циклу його трудової
діяльності або у зв’язку з остаточним чи тривалим вибуттям його з числа
повноцінних працівників;
матеріальне забезпечення громадян у старості, по інвалідності та в разі
втрати годувальника, а також за вислугу років у вигляді систематичних
грошових виплат;
регулярна (періодична) грошова виплата соціально-аліментарного
призначення, що провадиться особам похилого віку, інвалідам та іншим
категоріям громадян та їх сім’ям у випадках, передбачених законом із
суспільних фондів споживання у зв’язку з їх (або особи, на утриманні
якої вони знаходяться) минулою трудовою або іншою суспільно корисною
діяльністю, яка припинена або замінена більш легкою діяльністю з
передбаченої законом поважної причини; виплата, розмір котрої
співвідноситься, як правило, з минулим заробітком. Ця виплата є для
непрацюючих пенсіонерів основним джерелом засобів до існування;
щомісячні грошові виплати громадянам за рахунок держави для їхнього
матеріального забезпечення в старості, в разі інвалідності, втрати
годувальника, а також за вислугу років;
щомісячні виплати з фондів для непрацездатних, що призначаються в
розмірах, співвіднесених з минулим заробітком, особам, які впродовж
установленого строку займалися суспільно корисною діяльністю й досягли
певного віку;
виплата, що провадиться державою у зв’язку з настанням певної обставини
у житті людини, – досягнення певного віку, інвалідності, смерті
годувальника;
державна виплата, яка провадиться з Пенсійного фонду з метою
матеріального забезпечення непрацездатних громадян у зв’язку з їх
минулою трудовою чи іншою суспільно корисною діяльністю у розмірах, як
правило, співвіднесених з минулим заробітком пенсіонера;
щомісячні грошові виплати, що надаються громадянам при досягненні
певного віку, настанні інвалідності, в разі втрати годувальника, а також
у зв’язку з тривалою професійною діяльністю.
Як відомо, чинне законодавство до трудових пенсій відносить наступні:
за віком;
по інвалідності;
в разі втрати годувальника;
за вислугу років.
Для них характерні такі риси:
пенсія—це платіж, що провадиться державою у грошовому вираженні. Існуюча
сьогодні практика видачі пенсії товарами чи послугами є вимушеною
тимчасовою акцією держави у перехідний період;
вказані платежі здійснюються регулярно, тобто періодично у встановлені
законом строки. Чинне законодавство передбачає щомісячну виплату пенсій;
кошти на виплату пенсій виділяються із спеціально створених для цього
джерел (страхових фондів, державного бюджету);
розмір щомісячної пенсії залежить від трудового стажу, заробітку, умов
праці. При проведенні пенсійної реформи розмір пенсії залежатиме від
тривалості страхового стажу і величини заробітку, з якого сплачуються
внески;
пенсія призначається лише тоді, коли настає передбачений законом
страховий випадок (досягнення певного віку, інвалідність, смерть
годувальника);
участь громадян у створенні страхових фондів, з яких виплачується
пенсія;
коло осіб, які мають право на пенсію, точно окреслене в законі і
розширеному тлумаченню не підлягає. До нього належать непрацездатні
громадяни, а також іноземці та особи без громадянства, котрі на законних
підставах проживають не території України. Умови, за яких виникає
суб’єктивне право на відповідний від обов’язкової суспільно корисної
діяльності шляхом надання матеріального забезпечення, яке може замінити
основні джерела засобів до існування;
порядок призначення та виплати пенсій регламентується нормативними
актами найвищої юридичної сили – законом. Відповідно до ст.92
Конституції України виключно законами визначається основи соціального
захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Визначення поняття “трудова пенсія” повинно врахувати й ті зміни, що
відбуваються сьогодні у пенсійному законодавстві. Таким чином, трудова
пенсія – це залежно від тривалості трудового (страхового) стажу роботи і
величини заробітку, з якого сплачуються страхові внески, щомісячна
грошова виплата особі із спеціально створених для цього державою фондів
за умов і в порядку, передбачених законодавством.
У зв’язку з необхідністю розмежування джерел фінансування виплати різних
видів соціального забезпечення планується пенсії за вислугу років
трансформувати у дострокові пенсії, але за своєю суттю вони належатимуть
до трудових.
Найважливішою організаційною формою системи соціального захисту
населення є державне пенсійне страхування. Для цієї системи характерні:
“страховий” метод утворення коштів – нарахування на всіх суб’єктів
підприємницької діяльності та громадян, які працюють на умовах трудового
договору або контракту, страхових внесків і внесення їх до Пенсійного
фонду;
визначений контингент забезпечуваних працівників, деяких інших громадян
і членів їхніх сімей;
специфічні види матеріального забезпечення (пенсії, допомоги,
компенсації та інші соціальні послуги);
керування державними органами.
В Україні створену єдину систему пенсійного забезпечення. Вона
виявляється насамперед у тому, що виплата пенсій практично всім
категоріям пенсіонерів здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фонду
Україні і, частково, дотацій з Державного бюджету, які виділяються на
пенсійне забезпечення. Єдина система передбачає централізоване правове
регулювання, що гарантує повсюдне на всій території країни рівні умови
та норми, однакові можливості здійснення громадянами України одного з
найважливіших соціальних прав.
Бюджет Пенсійного фонду України – основне джерело фінансування
пенсійного забезпечення громадян України, передбачений Законом України “
Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року і Законом України
“Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” від 26 червня
1997 року. Цей бюджет складається зі страхових внесків суб’єктів
підприємницької діяльності і фізичних осіб. Розмір страхових внесків для
платників установлено окремо для підприємців, які використовують працю
найманих робітників, – 32% від об’єкта оподаткування, а для платників,
що працюють на умовах трудового договору (контракту) – 1% від об’єкта
оподаткування. Пенсійний фонд України не включається до Державного
бюджету України. Забороняється використання коштів Пенсійного фонду не
за цільовим призначенням. Під опікою Пенсійного фонду нині знаходиться
біля 14,5 млн. пенсіонерів. Наприклад, в Дніпропетровській області 1
млн. 58 тис. пенсіонерів. З них 831300 получають трудову пенсію,
максимальний розмір якої 59 гривень.
2. Види пенсій
Громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за
віком, з інвалідності, на випадок втрати годувальника та в інших
випадках передбачених Законом України “Про пенсійне забезпечення” від 5
листопада 1991 року.
Іноземні громадяни та особи без громадянства, що проживають на Україні,
мають право на пенсію врівні з громадянами України на умовах
передбачених законодавством або міждержавними угодами. Пенсійне
забезпечення громадян України, які проживають за її межами учиняється за
угодами з іншими державами.
В випадках, коли угодами між Україною та іншими державами передбачені
інші правила, ніж ті, які містяться в Законі “Про пенсійне
забезпечення”, то застосовується правила встановлені цією угодою.
Пенсії бувають трудові і соціальні.
До трудових пенсій належать пенсії за віком, з інвалідності, у разі
втрати годувальника та за вислугу років.
Пенсією за віком прийнято називати таку пенсію, яка встановлюється з
досягненням певного віку та одночасною наявністю необхідного стажу
роботи. Вік, який дає право на пенсію за віком зазвичай зветься
пенсійним. Термін “пенсійний вік” у законодавстві не вживається.
Натомість у кожному випадку називається вік, із досягненням якого
призначається пенсія за віком. Введення цього терміна охоплює декілька
віків. Пенсійний вік, як і тривалість стажу, встановлюється законом.
Право на пенсію за віком нерозривно пов’язане з трудовою діяльністю
людини. Досягнення пенсійного віку служить підставою для припинення
трудових відносин працівників із роботодавцями, через що у держави
виникає необхідність пенсійного забезпечення громадян. Право на пенсію
за віком мають: чоловіки – при досягненні 60-ти років, які мають стаж
роботи не менш 25 років та жінки – при досягненні 55-ти років і
наявності стажу роботи не менш 20 років.
Пенсія за віком відрізняється від інших видів пенсійного забезпечення,
приміром, від пенсії з інвалідності та за вислугу років. Вона
відрізняється від пенсії з інвалідності тим, що її призначення не
залежить від фактичного стану працездатності людини. Пенсію за віком не
важко відрізнити і від пенсії за вислугу років, хоч обидві ці пенсії
встановлюються незалежно від фактичного стану працездатності. Різниця
полягає в тому, що для отримання пенсії за віком є необхідним певний
вік, а право на пенсію за вислугу років зазвичай не передбачає
досягнення будь-якого віку.
Пенсії за віком – головний вид матеріального забезпечення непрацездатних
громадян, що стосується життєво важливих інтересів мільйонів вітчизняних
пенсіонерів. У загальній чисельності пенсіонерів (близько 14 млн. осіб)
10 млн. пенсіонери за віком.
Право на пільгове пенсійне забезпечення за віком мають учасники та
інваліди війни, а також сім’ї загиблих воїнів. Воно виникає з настанням
таких умов:
досягнення віку (чоловіками – 55, жінками – 50 років);
стажу роботи (у чоловіків – 25, у жінок – 20 років) і наявності
спеціальної юридичної підстави – участі у бойових діях, а далі інвалідів
війни – поранення, контузії чи каліцтва, отриманих під час захисту
Батьківщини чи виконання інших обов’язків військової служби, або
внаслідок захворювання, пов’язаного з перебуванням на фронті чи
виконанням іншого військового обов’язку.
Право на пенсію на пенсію на пільгових умовах мають також батьки та
дружини військовослужбовців, які не взяли повторного шлюбу, загиблих на
фронті чи під час виконання іншого військового обов’язку, або померлих у
період військової служби: чоловіки з досягненням 55-річного віку і
стажем роботи не менш 25 років; жінки – з досягненням 50-річного віку і
стажем роботи не менш 20 років.
Інший вид трудової пенсії – це пенсія з інвалідності. Вона є одним із
видів соціального захисту непрацездатних. Її можна визначити як
щомісячні грошові виплати з Пенсійного фонду, призначувані в разі
встановлення медичним органом однієї з трьох груп інвалідності, які
тягнуть повну або часткову втрату працездатності внаслідок трудового
каліцтва, професійного чи загального захворювання, з інших причин.
Згідно з Законом “Про основи соціальної захищеності інвалідів України”
від 21.03.91, інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму,
обумовленим захворюванням, наслідків травм чи уроджених дефектів, що
приводять до обмеження життєдіяльності, до необхідності соціальної
допомоги й захисту.
Встановлення інвалідності проводять МСЕК, функції яких регламентуються
спеціальною інструкцією “Про встановлення груп інвалідності”,
затвердженою Міністерством охорони здоров’я України та узгодженою з
Федерацією профспілок України 28 грудня 1991 року.
Залежно від ступеня втрати працездатності інвалідність диференціюється
на три групи: I, ІІ та ІІІ.
Законодавство про пенсійне забезпечення вирізняє два види пенсії з
інвалідності залежно від причин інвалідності:
пенсії з інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного
захворювання;
пенсії з інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі не
пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства).
Пенсії призначаються за втрати годувальника. Під терміном “утрата
годувальника” розуміється смерть, безвісна відсутність чи пропажа
громадянина безвісти, посвідчені в установленому порядку загсом, судом
чи іншими органами.
Другий вид державної пенсії – це соціальна пенсія. Інститут соціальних
пенсій вперше введено в законодавство про соціальне забезпечення з 1
січня 1991 року Законом Союзу РСР “Про пенсійне забезпечення громадян в
СРСР”. Закон України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991
року також застосовує цей інститут, удосконаливши його і зменшивши вік,
із досягненням якого призначаються соціальні пенсії, до загального
пенсійного віку.
Соціальними пенсіями користується незначна кількість осіб. Так,
наприклад трудові пенсії одержує більше 95% пенсіонерів, соціальні –
менше 5%.
Соціальну пенсію можна визначити як щомісячні виплати з Пенсійного
фонду, призначені непрацюючим, непрацездатним громадянам, які не мають
права на трудову пенсію.
Правовий режим надання соціальної пенсії вирізняється за суб’єктивною
ознакою залежно від категорії одержувачів пенсії, а також за причиною
відсутності права на трудову пенсію. До осіб, які мають право на
соціальну пенсію, належать інваліди I та II груп, у тому числі інваліди
з дитинства, а також інваліди III групи; особи, які не досягли
18-річного віку чи старші за цей вік, якщо вони стали інвалідами до
виповнення їм 18 років, у разі втрати годувальника, діти – інваліди у
віці до 16 років.
На відміну від трудових пенсій, розмір яких визначається стажем,
заробітком, умовами праці, соціальні пенсії враховують лише соціальну
незахищеність громадян. Розмір цих пенсій диференційований: від 30 до
200% мінімальної пенсії за віком. Соціальні пенсії в розмірі 30%
мінімальної пенсії за віком призначаються чоловікам і жінкам, які
досягли відповідно 60- і 55-річного віку, але не мають права на трудову
пенсію без поважних причин. Особи, які досягли пенсійного віку, а також
інваліди III групи, які не мають права на трудову пенсію з поважних
причин, мають право на соціальну пенсію в розмірі 50% мінімальної пенсії
за віком.
За своєю природою соціальні пенсії займають проміжне місце між трудовими
пенсіями та допомогами. Враховуючи це, вчених та практичних працівників
можна поділити на: прихильників соціальних пенсій та їх противників.
Сьогодні в окремих законопроектах пропонується перевести соціальні
пенсії в систему соціальної допомоги і регулювати в рамках законодавства
про соціальну допомогу.
Крім трудових і соціальних пенсій, чинне законодавство встановлює і
додаткові пенсії (ст.9 Закону “Про пенсійне забезпечення”). В даний час
у межах реформування пенсійного забезпечення передбачається паралельно з
трудовими пенсіями в рамках загальнообов’язкового державного пенсійного
страхування і державного пенсійного забезпечення запровадити на новій
підставі додаткові пенсії в системі недержавного пенсійного страхування
через інститут недержавних пенсійних фондів.
З урахуванням цього додаткова пенсія – це форма соціального захисту
громадян, яка полягає у добровільному чи обов’язковому перерахуванні
обумовлених договором внесків до недержавних пенсійних фондів з
наступною щомісячною виплатою особі поряд з основною окремої пенсії при
досягненні нею відповідного віку.
Основними ознаками таких пенсій є:
виплачуються з недержавних фондів, що формуються в основному самими
фізичними особами за місцем їх роботи чи підприємствами, на яких вони
працюють;
є цивілізованим засобом підтримування звичного рівня життя після
залишення роботи;
порядок збирання коштів, призначення та виплати пенсій регламентується
не тільки законом, а й нормативними актами недержавних фондів та
договорами.
3. Проблеми діючої системи пенсійного забезпечення
В Україні історично склалась однорівнева схема пенсійного забезпечення
на засадах солідарності поколінь, яка певним чином узгоджувалася з
командно-адміністративною системою. За ринкових умов вона не забезпечує
громадянам адекватного заміщення пенсією заробітку, втраченого ними у
зв’язку із старістю, та запобігання бідності серед людей похилого віку.
Внаслідок цього діючою пенсійною системою незадоволені як платники
пенсійних внесків, так і переважна більшість пенсіонерів. Зволікання з
усуненням зазначених суперечностей може призвести до гострої і затяжної
соціальної напруженості.
Основні проблеми діючої системи пенсійного забезпечення в контексті
ринкової трансформації економіки мають соціальний та економічний
характер.
Проблеми соціального характеру
Діюча солідарна система пенсійного забезпечення є соціально
несправедливою – у першу чергу і найбільшою мірою стосовно найбідніших
верств населення.
Середній розмір виплачуваних пенсій дуже низький. Навіть після
підвищення з серпня 2001 року середній розмір трудових пенсій складає
близько 43% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. Особливо
обділені пенсіонери, які одержували високі заробітки і сплачували великі
суми страхових внесків, але не належать до пільгових категорій і
одержують пенсії відповідно до Закону “Про пенсійне забезпечення”.
Проблеми економічного характеру
Діюча солідарна система пенсійного забезпечення є економічно
необгрунтованою і фінансово неспроможною.
Надмірно високі ставки пенсійних внесків спричиняють додаткове
навантаження на економіку. Роботодавці змушені сплачувати до пенсійної
системи третину фонду заробітної плати, що підвищує собівартість
продукції і знижує її конкурентоспроможність, стримує зростання
заробітної плати, не сприяє залученню інвестицій, легалізації тіньового
сектору економіки та доходів населення.
Надмірне пенсійно-страхове навантаження на економіку звужує платіжну
базу і джерела пенсійних надходжень.
Не враховуються особливості перехідного періоду, значна частина фізичних
та юридичних осіб не сплачує пенсійні внески. Глибока і затяжна
економічна криза породила тінізацію економіки та безробіття, суттєво
підірвала і деформувала фінансову базу пенсійної системи. З 28,3 млн.
людей працездатного віку в офіційному секторі економіки зайнято лише
18,7 млн., а систематично сплачують внески лише 15,3 мільйона. Торік 130
тис. підприємств взагалі не сплачували страховий збір, звітуючи про
відсутність господарської діяльності. Не сплачують зовсім або сплачують
не повністю пенсійні внески багато громадян, які займаються
підприємництвом, ведуть особисте підсобне господарство, здають в оренду
землю, майно та житло, працюють за наймом без договору, або самозайняті.
За оцінками експертів, від незареєстрованої підприємницької діяльності
та незадекларованих доходів населення Пенсійний фонд щорічно недоодержує
близько 2 млрд. гривень.
Низький рівень оплати праці і заборгованість з її виплати звужують базу
нарахування пенсійних внесків.
4. Напрями і завдання пенсійної реформи
Метою реформування пенсійної системи є забезпечення належного рівня
життя людей похилого віку на засадах соціальної справедливості,
гармонізації відносин між поколіннями та сприяння економічному
зростанню.
Пенсійна реформа має здійснюватися на системних засадах, перевірених
досвідом інших країн та адаптованих до українських умов, а саме:
· соціальної справедливості, прийнятності, розуміння та підтримки
реформи широкими верствами населення;
· свободи вибору, підвищення зацікавленості і відповідальності громадян
за свій добробут у старості;
· економічної обгрунтованості та фінансової спроможності і стійкості
пенсійної системи;
· сприяння зростанню національних заощаджень та економічному розвитку
країни;
· захищеності від політичних ризиків.
Пенсійні системи удосконалюються практично в усьому світі, і в першу
чергу в країнах з високорозвиненими суспільними відносинами. Це
зумовлено тенденціями старіння населення. Тому, крім підвищення
пенсійного віку, запроваджуються інші, побудовані на принципово нових
засадах, системи пенсійного забезпечення, які розосереджують ризики і
послаблюють їхній вплив.
Для цього у світовій практиці дедалі ширше застосовується багаторівнева
система пенсійного забезпечення, яка має три складові – солідарну
(перший рівень), обов’язкову накопичувальну (другий рівень) та додаткову
або добровільну накопичувальну (третій рівень). Таке поєднання
забезпечує соціальні гарантії та фінансову стабільність пенсійної
системи. Адже солідарна і накопичувальна системи підвладні впливу різних
ризиків: перша вразлива щодо демографічних ризиків і досить стійка до
інфляційних, а друга – навпаки. Реформована солідарна складова
враховуватиме інтереси малозабезпечених верств населення, а
накопичувальна – стимулюватиме до пенсійних заощаджень усіх громадян,
особливо з більш високими доходами.
Для України найбільш прийнятною є багаторівнева пенсійна система. З
урахуванням цього пенсійну реформу слід проводити за трьома напрямами:
реформування солідарної системи, створення обов’язкової накопичувальної
системи і розвиток добровільної накопичувальної системи.
Солідарна система має запобігати бідності серед осіб похилого віку через
перерозподіл частини коштів Пенсійного фонду в інтересах громадян, які
одержували низькі доходи.
Основною метою запровадження накопичувальної пенсійної системи є
підвищення розміру пенсій за рахунок доходу, отриманого від інвестування
частини пенсійних внесків громадян. При цьому пенсійні кошти мають
накопичуватись як шляхом обов’язкового пенсійного страхування, так і
створенням додаткових (добровільних) пенсійних заощаджень.
На початкових етапах реформи пенсійне забезпечення осіб, які не
братимуть участі в обов’язковій накопичувальній системі,
здійснюватиметься за рахунок коштів солідарної системи.
Потреба у додаткових коштах для виконання подвійних зобов’язань буде
максимальною на перших порах реформування пенсійної системи і надалі
поступово зменшуватиметься за рахунок скорочення чисельності осіб, які
отримують пенсію виключно з солідарної системи. За прогнозами, у 2002 –
2006 роках в Україні складеться найбільш сприятлива демографічна
ситуація для запровадження обов’язкової накопичувальної системи з
найменшими фінансовими витратами. Нею треба оптимально скористатися,
оскільки після зазначеного періоду утримання однорівневої солідарної
системи і запровадження накопичувальної буде обходитися значно дорожче.
Важливою і необхідною умовою запровадження багаторівневої системи є
перехід на паритетну систему сплати пенсійних внесків – порівну
роботодавцями та найманими працівниками.
5. Пенсійна реформа 2004 р. та її наслідки
Передбачені три етапи пенсійної реформи:
І етап – 2001 – 2002 роки: створення організаційно-правових та
економічних засад пенсійної реформи і реформування солідарної системи.
Для цього Кабінет Міністрів України має підготувати зміни і доповнення
до законодавства України щодо:
• обчислення пенсій лише із заробітку, з якого були сплачені страхові
внески до Пенсійного фонду;
• передачі з 1 січня 2002 року органам Пенсійного фонду в усіх регіонах
функцій з призначення та виплати пенсій з урахуванням результатів
проведеного експерименту;
• заборони списання заборгованості з обов’язкових платежів до Пенсійного
фонду;
• звільнення з 2003 року від оподаткування частини доходів фізичних та
юридичних осіб, що спрямовується до пенсійних фондів, та оподаткування
інвестиційних доходів, одержаних від вкладення пенсійних коштів, і
введення у систему оподаткування податку з пенсійних виплат з
урахуванням відповідних змін у Податковому кодексі;
• скасування пільг у сплаті обов’язкових платежів із соціального
страхування та створення рівних умов їх справляння незалежно від
способів оподаткування;
• виведення з 1 липня 2002 року загальнообов’язкового державного
пенсійного страхування з системи оподаткування та відновлення прав
Пенсійного фонду як органу справляння зазначених платежів з урахуванням
цих пропозицій при прийнятті Податкового кодексу;
• економічного стимулювання більш пізнього виходу людей на пенсію;
• створення та функціонування системи добровільного пенсійного
забезпечення;
• переходу з 1 липня 2002 року до обчислення розмірів трудових пенсій на
підставі персоніфікованого обліку пенсійного страхування;
• виділення з 1 січня 2002 року з Державного і місцевих бюджетів коштів
на інформаційно-організаційне забезпечення пенсійної реформи;
• залучення з 1 січня 2003 року додаткових джерел фінансування для
поетапного відшкодування витрат Пенсійного фонду на виплату пенсій
сільським пенсіонерам;
• збільшення надходжень до Пенсійного фонду для компенсування його втрат
у зв’язку із запровадженням обов’язкової накопичувальної системи;
• запровадження у 2003 році сплати єдиного страхового внеску.
Протягом цього періоду Уряд має забезпечити:
• погашення заборгованості з виплати заробітної плати та надходження
адекватних сум пенсійних внесків;
• істотне скорочення виплати заробітної плати у натуральній формі;
• реформування діючої солідарної системи, забезпечення її
збалансованості та фінансової стабільності;
• створення системи державного регулювання і контролю у сфері
добровільного пенсійного страхування, а також спеціального державного
регулятивного органу;
• підготовку до впровадження накопичувальної системи;
• підвищення дисципліни сплати пенсійних внесків;
• завершення розмежування джерел фінансування пенсійного забезпечення;
• переведення соціальних пенсій у систему соціальної допомоги на основі
Закону “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям”;
• збільшення не менш як на 12% пенсій та відновлення соціальної
справедливості шляхом поступового зняття обмеження максимального розміру
пенсій з солідарної системи;
• підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців для
багаторівневої системи пенсійного забезпечення та визначення джерел її
фінансування;
Кабінету Міністрів разом з Національним банком і Державною комісією з
цінних паперів та фондового ринку:
• розробити програму розвитку ринку середньо- і довгострокових державних
боргових зобов’язань;
• опрацювати механізми виконання державою своїх боргових зобов’язань та
відновлення довіри інвесторів до державних боргових цінних паперів;
• визначити принципи та нормативи відбору і використання фінансових
інструментів інвестування пенсійних коштів;
• сформувати та регламентувати пакет фінансових засобів захисту
пенсійних коштів від ризиків втрати і знецінення.
ІІ етап – 2003 – 2004 роки: запровадження добровільної системи
пенсійного забезпечення. З цією метою Кабінету Міністрів необхідно:
• створити економічні передумови та інформаційно-технічну базу
запровадження обов’язкової накопичувальної системи;
• запровадити систему державного регулювання та контролю у сфері
пенсійного забезпечення;
• сформувати нормативно-правову базу для банківського сектору, фондового
та страхового ринків з обігу пенсійних коштів;
• запровадити обов’язковість державного пенсійного страхування для всіх
без винятку громадян;
• запровадити обов’язкове нарахування додаткових пенсійних внесків за
рахунок коштів роботодавців на підприємствах з шкідливими умовами праці;
• завершити реформування системи оплати праці і забезпечити паритетність
участі працівників та роботодавців у сплаті пенсійних внесків;
• забезпечити функціонування єдиної централізованої бази даних про
застрахованих осіб та видачу їм посвідчень загальнообов’язкового
державного соціального страхування.
ІІІ етап – 2005 – 2009 роки: запровадження обов’язкової накопичувальної
системи. За цей період Кабінет Міністрів повинен забезпечити:
• запровадження системи державних мінімальних соціальних стандартів та
підвищення мінімальних розмірів заробітної плати і пенсій до рівня
мінімальних державних гарантій прожиткового мінімуму відповідних груп
населення;
• відрахування внесків до обов’язкової накопичувальної системи та
повноцінне її функціонування;
• розмежування джерел фінансування пенсійного забезпечення з виключенням
можливості фінансування будь-яких пенсійних пільг або привілейованих
видів пенсій за рахунок загальних пенсійних внесків;
• уніфікацію та кодифікацію законодавства з питань пенсійного
забезпечення та гармонізацію його з законодавством Європейського Союзу.
Цей пакет заходів є основним, але не вичерпним. У процесі його
реалізації треба постійно аналізувати досягнуті результати і вносити
необхідні корективи.
У 2004 році державні пенсійні виплати становили 38,7 млрд. грн., або
11,2% ВВП (у 2003-му — відповідно 24,5 млрд. грн. і 9,3% ВВП). За майже
незмінної кількості пенсіонерів лише за 2004 рік пенсійні видатки зросли
на 14,2 млрд. грн., або на 58%, тоді як номінальний ВВП збільшився лише
на 25%, а реальний — на 12%. Середня номінальна пенсія за минулий рік
зросла з 182,24 до 316,23 грн., або на 74%(!), а реальна — на 55%. За
цей же час номінальна зарплата зросла лише на 28, а реальна — на 14%.
Значне незаплановане і фінансово не забезпечене підвищення мінімальних
пенсійних виплат спочатку у вересні, а потім внесення у грудні 2004 року
ще більш популістських змін до статті 28 Закону України «Про
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (про те, що
мінімальна пенсія за наявності стажу 20 (25) років встановлюється на
рівні прожиткового мінімуму для непрацездатних) спричинили величезний
дефіцит бюджетів Пенсійного фонду України (ПФУ) і держави. Резерви ПФУ у
сумі 2,3 млрд. гривень зникли вмить. Зруйновано диференціацію пенсій
залежно від стажу і заробітку, оскільки 90% пенсіонерів одержують
однакову «універсальну» пенсію, а також зв’язок між страховими внесками
і виплатами. У підсумку мінімальну пенсію підвищили у січні до половини
середньої зарплати та до 127%(!) мінімальної оплати праці — небачений у
світі показник, гідний Книги рекордів Гіннесса.
Нова пенсійна система не стала справедливішою, оскільки зберігає
нерівність прав громадян за професійною ознакою. Державні службовці,
народні депутати, науковці, прокурори, судді, журналісти та деякі інші
«рівніші» спецкатегорії продовжують одержувати значно більші пенсії за
іншими правилами (законами), хоча сплачували, пропорційно заробіткам,
майже такі самі страхові внески, що й інші громадяни. І хоч би які
аргументи висували на захист цієї несправедливості, таке нехтування
статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність прав громадян,
руйнує суспільну мораль.
Список використаної літератури
Конституція України – Закон України від 28 червня 1996 р. // Відомості
Верховної Ради України (ВВР). – 1996. — №30. – С.141.
Про пенсійне забезпечення – Закон України від 5 листопада 1991 р. //
ВВР. – 1992. – №3. – С.10 (зі змінами).
Про внесення змін у Закон України “Про пенсійне забезпечення” –
постанова Верховної Ради України від 4 червня 1997 р. // Урядовий
кур’єр. – 1997. – 1997. – 25 жовтня.
Сирота І.М. Право пенсійного забезпечення в Україні: Курс лекцій. – К.,
1998.
Міщенко В.І., Гордієнко В.В. Недержавні пенсійні фонди в системі
реформування пенсійної системи України // Фінанси України. – 1997. –
№12. – С.32.
Сивак С. Організаційно правові основи недержавного пенсійного
забезпечення // Право України. – 1999. – №1. – С.119-121.
Сташків Б. Пенсія як об’єкт правовідносин в соціальному забезпеченні //
Право України. – 1998. – №11. – С.89-93.
Сташків Б. Загальна характеристика юридичних фактів у пенсійному
забезпеченні // Право України. – 1998. – №1. – С.115-119.
Сивак С. Конституційні гарантії права на пенсійне забезпечення і
пенсійна реформа // Право України. – 1997. – №12. – С.70-74.
Юридичний словник – К., 1974. – 671.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
