Оцінка механізмів залучення інвестиційних ресурсів в аграрний сектор
України

 

Законодавчо визначено, що інвестиції — це всі види майнових та
інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та
інших видів діяльності для отримання прибутку або досягнення певних
соціальних ефектів. Таким чином, інвестиції є засобом для одержання
вигод (у вигляді доходу або прибутку) в першу чергу для інвестора ,
інакше буде просто відсутня мотивація для їх здійснення.

Для інвестиційного забезпечення аграрного сектора економіки необхідна
виважена державна підтримка. Держава має виконувати функції гаранта
стабільності інвестиційного клімату за рахунок проведення
регламентованої та передбачуваної податкової, амортизаційної, митної,
цінової та кредитної політики.

Послідовна системна інвестиційна політика, що має на меті формування
прибуткових підприємств в аграрному секторі, дозволить створити
передумови для виробництва конкурентної продукції, структурної
перебудови АПК та розвитку сільського господарства.

В сучасних умовах підприємства агропромислового комплексу постали перед
проблемою нагромаджування власного капіталу для здійснення або
модернізації виробництва. Невирішеним залишається питання отримання
довгострокових позичок в комерційних банках. Водночас, в
агропромисловому виробництві спостерігається тенденція скорочення
обсягів фінансових ресурсів у господарствах усіх форм власності.
Внаслідок цього сформований раніше ресурсний потенціал, особливо у
сільському господарстві, рік у рік вичерпується. Фактичні строки
експлуатації більшості основних засобів у 2-2,5 раза перевищують
нормативні.

Для подальшого розвитку аграрного сектора істотною перешкодою
залишається висока зношеність основних засобів виробництва, застаріла
техніка та технології. Зокрема, щорічне зношення основних засобів,
насамперед технічних, у 10 разів перевищує їх оновлення. Через різке
зниження платоспроможності сільськогосподарських товаровиробників
фондоозброєність у галузі зменшилась у 4,5 раза.

Пріоритетними напрямами капіталовкладень є: введення в дію тваринницьких
приміщень; будівництво елеваторів, оптово-роздрібних ринків
сільськогосподарської продукції, заводів з альтернативних видів палива;
зведення теплиць закритого ґрунту;будівництво комбікормових, силосних та
сінажних споруд; рекультивація земель.

В останні роки частка капітальних вкладень у розвиток сільського
господарства України коливається в межах 5-7 відсотків. Це зумовлено
відсутністю фінансових можливостей сільськогосподарських  
товаровиробників.   За шість місяців 2009 року загальні обсяги
інвестицій по Україні склали 56,7 % до відповідного періоду 2008 року.

Станом на 1 липня 2009 року в агропромисловий комплекс України було
залучено 7944,3 млн. грн. інвестицій в основний капітал (14,7 % від
загального обсягу інвестицій в економіку – 54081,7 млн. гривень). З них
4756,5 млн. грн. вкладено в харчову та переробну промисловість, 3181,8
млн. грн. у сільське господарство та 5,9 млн.грн у рибництво (відповідно
8,8%, 5,9 % та 0,01% від загального обсягу інвестицій в економіку).
Обсяги залучення інвестицій в сільське господарство в порівнянні з
відповідним періодом 2008 року становлять 54,3%, у тому числі: в галузі
рослинництва 54,3%, тваринництва – 52,5%, надання послуг у рослинництві
і тваринництві, облаштування ландшафту – 184,1%, рибальство та рибництво
—  61,6%. Спостерігається зниження у І півріччі 2009 року темпів
залучення інвестицій і в харчову промисловість, обсяги освоєння яких
становлять 64,8 % до відповідного періоду 2008 року [2].

З початку 2009 року спостерігається зменшення обсягу освоєних інвестицій
в основний капітал майже в усіх регіонах. У 2009 р. машинно-тракторний
парк сільськогосподарських підприємств налічував: — 153,8 тис. тракторів
(8 од. на 1000 га ріллі); — 36,8 тис. зернозбиральних комбайнів (3 од.
на 1000 посівної площі зернових без кукурудзи); — 5,1 тис.
бурякозбиральних машин (16 од. на 1000 га посівної площі буряків); — 2,9
тис. кукурудзозбиральних комбайнів (1,3 од. на 1000 га посівної площі
кукурудзи). Енергетичні потужності в сільськогосподарських підприємствах
становлять 53,9 млн. к. с. (280,7 к.с. на 100 га посівної площі).

 На 1 січня 2009 р. особисті селянські та інші господарства населення
мали в своєму розпорядженні 165,0 тис. тракторів та 19,8 тис. комбайнів.
З метою прискорення оновлення машинно-тракторного парку
сільськогосподарських товаровиробників державою фінансуються програми
придбання вітчизняної сільськогосподарської техніки і обладнання на
умовах фінансового лізингу та часткової компенсації вартості складної
сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва.

Лідерами за обсягами зростання освоєних інвестицій у сільське
господарство порівняно з відповідним періодом 2008 року є лише:  Сумська
область ( збільшення на 31,5%) та м. Севастополь ( більше на 19,4%);
майже на рівні минулого року спрацювали Миколаївська, Закарпатська та
Одеська області (відповідно 99,8 %,  95,9%  та  91,3%). Значне зменшення
обсягів залучених інвестицій відповідно до аналогічного періоду 2008
року спостерігається в Луганській (32,19 %), Житомирській (30,8 %),
Хмельницькій (30,3 %), Івано-Франківській (21,5 %) областях та м. Києві
(2,4 %).

Слід зауважити, що питома вага освоєних інвестицій в основний капітал у
сільське господарство України складає 5,9 %. Очолюють такий список
Тернопільська (24,4 %), Сумська (23,5%), Черкаська (22,3 %), Херсонська
(21,1 %), Чернігівська (17,9 %), Кіровоградська (12,4 %), Вінницька
(10,8 %), Хмельницька (10,6 %), Миколаївська (9,6 %), АР Крим (9,4%),
Запорізька (7,6 %), Харківська (7,3 %), Київська (6,5 %) області, у
яких  цей показник значно вище середнього рівня.

В умовах дефіциту фінансових ресурсів в аграрному секторі простежується
стійка тенденція старіння виробничих потужностей. За останні роки значно
знизився рівень оновлення та поповнення підприємств
сільськогосподарською технікою. У зв’язку з щорічним зменшенням
кількісного складу машинно-тракторного парку та його балансової вартості
у сільськогосподарських підприємств зменшуються можливості використання
амортизаційних відрахувань для оновлення основних засобів [6]. Крім
того, тільки незначна частина цих коштів спрямовується на закупівлю
техніки. Практично вся сума йде на поповнення оборотних коштів у зв’язку
з їх дефіцитом.

Потенційними джерелами отримання інвестиційних ресурсів для
агропромислових підприємств може бути емісія облігацій та акцій, лізинг.
Проте, підприємства недостатньою мірою використовують ці джерела через
недосконалість законодавства та з інших причин.

Постачання техніки на умовах фінансового лізингу забезпечує Національна
акціонерна компанія «Украгролізинг «. Переваги придбання техніки на
умовах фінансового лізингу: нижча, ніж у банків, річна відсоткова ставка
— 3,1% на 3-7 років з попередньою оплатою 10% повної вартості; значно
менша сума застави, ніж у комерційних банках; незмінні умови.

У 2009 році Компанією було передано сільгосптоваровиробникам на умовах
фінансового лізингу 851 од. сільськогосподарської техніки та обладнання
на суму 196,7 млн гривень, в тому числі 273 тракторів та 79
зернозбиральних комбайнів. На умовах пільгового кредитування
сільгосптоваровиробниками в 2009 році придбано техніки на загальну суму
понад 3 млн. грн., а в цілому за 2009 рік придбано 1127 од. техніки на
суму близько 2,8 млрд. грн. У сільському господарстві України
розширюється застосування технологій, зорієнтованих на енерго- та
ресурсозаощадження, зокрема, використання в землеробстві широкозахватних
та комбінованих агрегатів, впровадження технологічних операцій
мінімального та нульового обробітку ґрунту.

У 2009 році бюджетні асигнування у сільське господарство збільшилися
проти 2003 року в 3,1 раза і становили 4,9 млрд грн, крім того на
утримання закладів аграрної освіти спрямовано 1,5 млрд грн, на
проведення наукових досліджень — 101,6 млн грн.

В останні роки не спостерігається різке збільшення обсягів інвестицій не
тільки в АПК, але й в економіці країни. Протягом 2005-2010 років частка
інвестицій у структурі ВВП не перевищила 20-відсоткової позначки.
Світовий досвід свідчить, що для стабільного економічного росту обсяг
інвестицій повинен становити не менше 20-25 відсотків обсягу ВВП.

Сільське господарство, однак, поки що посідає незначне місце у
пріоритетних напрямах залучення інвестицій в економіку України. Якщо
взяти до уваги, що харчова промисловість одержує сировину від сільського
господарства, то інвестиційна привабливість сільського господарства
більш проявляється через розвиток харчової та легкої промисловостей.

За умови обмеження інвестиційних ресурсів одним з основних завдань
держави є визначення пріоритетних сфер інвестування. В Україні, як і в
багатьох інших державах, пріоритетність інвестування визначається
територіями, на яких формуються спеціальні економічні зони (СЕЗ), та
об’єктами, розміщеними на цих територіях.

В Україні створено 11 спеціальних економічних зон (СЕЗ) та запроваджено
спеціальний режим інвестиційної діяльності на 66-ти територіях
пріоритетного розвитку (ТПР) у 9-ти регіонах країни, створено 8
технопарків. Таким чином, спеціальний режим поширюється на понад 10
відсотків території України. Причинами низької ефективності СЕЗ та ТПР є
нестабільність законодавства, недостатній розвиток інфраструктури
(транспорту, телекомунікацій) [5]. Так, зареєстровані у СЕЗ підприємства
безмитно ввозять продукцію і здійснюють незначний, переважно,
завершальний етап виробництва товарів. Також спостерігається часткова
або повна монополізація окремих ринків. Прикладом є вимоги вітчизняних
виробників м’ ясопродуктів щодо вилучення м’ясопродуктів з переліку
товарів, які дозволено безмитно ввозити на території спеціальних
економічних зон.

Території СЕЗ мають достатньо високу інвестиційну привабливість та
наявний в них сприятливий клімат для розвитку підприємництва і
розміщення іноземних інвестицій в АПК, що зумовлено встановленням
пільгового режиму оподаткування, а також пільгових митних тарифів на
імпорт устаткування та експорт готової продукції.

Проте, стимулюючи підприємницьку діяльність, створення зон не вирішує
всіх економічних проблем. Тільки за рахунок виваженого державного
регулювання в рамках довгострокових програм, які враховують всі аспекти
економіки (відносини власності, структуру господарства, ринкові
відносини, інфраструктуру, соціальну сферу), можливо досягти позитивних
результатів.

У структурі інвестицій в економіку України важливе місце займають прямі
іноземні інвестиції. Незважаючи на невелику частку в загальних
інвестиціях, вони мають значний вплив на її розвиток.

Станом на початок 2010 р. загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в
Україну становив 40026,8 млн. дол. США, а в розрахунку на одну особу
населення припадало  872,6 доларів США, що у 4,6 разів перевищує
показник 2005 року.  Динаміка росту прямих іноземних інвестицій
приведена на рис.1 [4, с.10].

 

Рис.1. Прямі іноземні інвестиції в Україну (на початок року)

 

Станом на 01.07.09 починаючи, в агропромисловий комплекс України було
залучено 2628,4 млн. дол. США прямих іноземних інвестицій. З них
вкладено 1792,1 млн. дол. США (4,7%) у 769 підприємств харчової та
переробної промисловості та 836,3 млн. дол. США (2,2%) у 668
сільськогосподарських підприємств. Станом на 01.01.10 структура прямих
іноземних інвестицій в Україну за видами економічної діяльності
представлена на рис.2 [4, с.25].

?

?

?

????????$?????

????$??

= США, що в 3,4 рази менше, ніж за аналогічний період 2008 року. При
цьому інвестиційні вкладення у харчову промисловість досягли 106,1 млн.
дол. США. Обсяг залучення іноземних інвестицій в сільське господарство з
початку року збільшився на 32 млн. дол. США.

Основними інвесторами в агропромисловий комплекс України є країни:

— в сільське господарство: Кіпр (317 млн. дол. США), Великобританія    
(133 млн. дол. США), Данія (56,8 млн. дол. США), Сполучені Штати
Америки      (51,5 млн. дол. США), Німеччина (41,1 млн. дол. США),
Австрія (28,9 млн. дол. США Франція (20,7 млн. дол. США), Російська
Федерація   (18,1 млн. дол. США).

— в харчову промисловість: Нідерланди (570,6 млн. дол. США), Швеція
(222,8 млн. дол. США), Кіпр (218,5 млн. дол. США), Великобританія (148
млн. дол. США), Сполучені Штати Америки (98,5 млн. дол. США), Швейцарія
(83 млн. дол. США), Франція (73,2 млн. дол. США), Німеччина (59 млн.
дол. США), Росія   (44,3 млн. дол. США).

З метою стабілізації виробництва та освоєння нових технологій на
підприємствах кондитерської промисловості за рахунок іноземних кредитів
впроваджено ряд нових видів прогресивного обладнання, зокрема, кампанія
«Каргілл» здійснила інвестування у високотехнологічний завод (поблизу м.
Донецька) з виробництва соняшникової олії потужністю 1000 тонн насіння
соняшника на добу. Обсяг інвестицій компанії в цей проект становить
близько 50 млн. дол. США. Досить цікавими є інвестиційні пропозиції
компанії «МакДональдз», діяльність якої має безпосереднє відношення до
аграрного сектора економіки. Кампанія інвестувала в українську економіку
70 млн. дол. США, створивши 2000 робочих місць. Подалі Кампанія планує
вкласти ще приблизно 15 млн. дол. США та додатково створити 500 нових
робочих місць. Інвестиції компанії «Кока Кола» у виробництво
безалкогольних напоїв в Україні досягли 270 млн. дол. США. Реалізація
проектів супроводжується відкриттям нових робочих місць, додатковими
надходженнями до бюджетів усіх рівнів.

Проте, багато потенційних іноземних інвесторів утримуються від
інвестування в аграрний сектор України, мотивуючи це, насамперед,
нестабільністю законодавства в державі, надмірним податковим тиском,
неготовністю більшості українських партнерів дотримуватися договірних
зобов’язань, нечіткою роботою судової системи та іншими фактами, що
формують інвестиційний клімат держави.

Для залучення іноземних інвестицій в економіку України сформувалися як
позитивні, так і негативні чинники. Так, до позитивних можна віднести
те, що на законодавчому рівні практично не існує обмежень щодо обсягу
іноземних вкладень, створено кращі умови для репатріації капіталів та
переказу прибутків, підприємствам з іноземними інвестиціями дозволено
застосовувати метод прискореної амортизації із збільшенням чинних норм
не більше, ніж у два рази.

До негативних відносяться: відсутність пільг для іноземних інвесторів зі
сплати податків та системи субсидій (пільг) у кредитуванні, система
страхування ризиків в Україні тільки започатковується, недостатньо
розвинута інфраструктура села (дороги, зв’язок, комунікації),
недостатньо розвинута мережа комерційних банків, їх філіалів, кредитних
спілок у сільській місцевості.

В останні роки територіальні диспропорції в інвестиційному кліматі мають
тенденцію до зростання. За оцінками Інституту реформ, по показниках
привабливості регіонів по 4-х групах показників (економічний розвиток
регіону, ринкова інфраструктура, фінансовий сектор, людські ресурси)
вони найкращі у регіонах (м. Київ, а також області в порядку значення:
Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Харківська, Одеська, Львівська).
В переліку відстаючих Чернівецька, Хмельницька, Луганська, Чернігівська,
Волинська області.

Слід зазначити, що лідерство м. Києва пояснюється також тим фактом, що
зареєстровані у столиці інвестиції вкладаються в інші регіони, тобто при
оцінці регіонального аспекту необхідно брати до уваги фактор штучного
перерозподілу інвестицій між регіонами (рис. 3).

Найбільша частка інвестицій припадає на м. Київ — 48 відсотків, далі
такі області: Харківська — 18 відсотків, Київська – 5 відсотків,
Донецька і Львівська -3, Запорізька — 2,  інші області – 13 відсотків
.Слід відмітити, що Запорізька область знаходиться на восьмому місці по
залученню прямих іноземних інвестицій. В економіці області працює 2,2%
вкладеного в Україну прямого іноземного капіталу [1].

Про наявність прямих іноземних інвестицій звітувало 375 підприємств
області. Домінуюча частка капіталу нерезидентів (90,8%) вкладена в
економіку м.Запоріжжя. На одного мешканця області приходиться 493,2 дол.
прямих іноземних інвестицій, м.Запоріжжя – 1044,8 дол. США. Прямі
інвестиції в область залучені із 55 країн світу.

Капітал нерезидентів, в основному, зосередився в переробній
промисловості (70,7% загального обсягу прямих інвестицій), а саме: у
виробництві харчових продуктів (24,9%), машинобудуванні (24,0%),
металургійному виробництві (19,6%), хімічному та нафтохімічному
виробництві (1,0%). На торгівлю припадало 10,4% загального обсягу, на
підприємства, основним видом економічної діяльності яких були операції з
нерухомим майном, оренда, інжиніринг – 9,1%.

В останні роки відбувається поступове економічне піднесення в усіх
регіонах України, навіть у слаборозвинутих областях, таких, як
наприклад, Херсонська і Кіровоградська. Крім того, по окремих регіонах
вплив стримуючих факторів надто різний. Наприклад, основною перешкодою
для залучення інвестицій в Одеську та Запорізьку області є нестача
сировини, для Тернопільської та Вінницької — відсутність налагодженої
системи збуту продукції. Існують і спільні для всіх регіонів фактори,
які стримують залучення інвестицій. До найбільш вагомих відносяться:
низький рівень платоспроможності споживачів, високий рівень податків,
нестача оборотних коштів, труднощі з отриманням довгострокових кредитів.

Найбільш поширеною формою іноземного інвестування є спільні підприємства
з виробництва і переробки сільськогосподарської продукції. Однак,
спільні підприємства з іноземними інвестиціями, які функціонують в
регіонах, поки що не забезпечують вирішення там проблеми зайнятості
населення і не впливають позитивно на торговельні баланси областей.

Підприємства АПК, які функціонують із залученням іноземного капіталу,
мають вищий рівень як поточної, так і швидкої ліквідності,
продуктивності майна та рентабельності, хоча в цілому досягнутий рівень
ефективності іноземних інвестицій явно недостатній.

Отже, низькі темпи збільшення обсягів іноземного інвестування та
недостатній рівень його віддачі в АПК в умовах зростаючого дефіциту
ресурсів і зменшення джерел його покриття потребують поглибленого
вивчення проблеми ефективності іноземних інвестицій як в Україні так і в
її регіонах [3].

У ринковій економіці сукупність політичних, соціально-економічних,
культурних, організаційно-правових, географічних та екологічних
факторів, що діють в тій чи іншій країні, які є привабливими або,
навпаки, не привабливими для потенційних інвесторів, формують
інвестиційний клімат.

Для інвесторів особливе значення має визначення пріоритетів
інвестиційної діяльності та вибір її найбільш ефективного спрямування
[7]. Практика світового досвіду показує, що іноземні інвестиції
надходять, насамперед, у ті країни, де створена стабільна й ефективна
законодавча база щодо режиму залучення та використання іноземних
інвестицій.

В останні роки поліпшення інвестиційного клімату у вітчизняному
аграрному секторі, за оцінками більшості інвесторів, не відбулося. Це
зумовлено, з одного боку, проблемами макрорівня (відсутністю сталої
законодавчої бази, стратегії розвитку економіки, інфляційні процеси,
високі банківські відсотки), а, з іншого боку, внутрішніми проблемами
підприємств, які займаються виробництвом та наданням послуг у сільському
господарстві (низький рівень ефективності їх бізнесу, відсутність
належної інфраструктури у сільській місцевості та достатнього рівня
менеджменту їх керівників).

Поліпшення інвестиційного клімату як на національному рівні, так і на
рівні окремих регіонів можливе за рахунок удосконалення інформаційної
складової та застосування маркетингових методів щодо нарощування
інвестиційних можливостей територій.

Сільськогосподарське виробництво завжди належало до ризикованих видів
діяльності внаслідок значної залежності від гідрометеорологічних умов:
кількості опадів, суми ефективних температур, стихійних
гідрометеорологічних явищ. За даними багаторічних спостережень, серед
областей України найбільші ризикованим є ведення сільськогосподарської
діяльності в Одеській, Донецькій, Закарпатській, Кіровоградській
областях та Автономній Республіці Крим. Ризикованість ведення
сільськогосподарської діяльності та екологічна ситуація, що склалася на
території України, є вагомими чинниками для інвесторів щодо прийняття
ними рішення про вкладання коштів у сільськогосподарську галузь.

В Україні до цього часу не сформована чітка стратегія розвитку
економіки, не визначені основні напрями та заходи щодо її реалізації.
Першочергового вирішення потребує велика низка питань, але через
відсутність достатньої кількості ресурсів підтримка цих пріоритетів не
здійснюється достатньою мірою. Природно, це викликає певне нерозуміння з
боку іноземних інвесторів, насамперед щодо питань розвитку
підприємництва, формування дієвої інфраструктури у сільській місцевості,
інформаційного розвитку, започаткування купівлі-продажу землі,
іпотечного кредитування, підвищення рівня доходів та подолання бідності
населення.

Висновки. Вагомими причинами порівняно невеликих обсягів інвестицій, у
тому числі й іноземних, в підприємства аграрної сфери є їх неоптимальна
структура, низький загальний рівень роботи економічних служб в аграрних
підприємствах, відсутність сприятливого середовища та обґрунтованої
концепції економічного розвитку реґіонів, зокрема концепції
інвестиційної стратегії на перспективу з урахуванням реґіональних
особливостей. Зростає вплив і такого чинника, як відсутність
налагодженої системи збуту сільськогосподарської продукції.

Формування сприятливого інвестиційного клімату в ринковій економіці
відбувається як на макро- так і на регіональному рівні шляхом оцінки
існуючих проблем, пошуку шляхів поліпшення ситуації та подальшої
оптимізації сукупності політичних, правових, економічних, соціальних,
організаційних, інформаційних, галузево- та регіонально-специфічних
факторів. Першочерговими умовами для створення сприятливого
інвестиційного клімату є збереження політичної стабільності в країні та
створення і підтримка позитивного міжнародного іміджу України.

 

Література

1. [Електронний ресурс] – Режим доступу: HYPERLINK
«http://investmentzp.org.ua/» http://investmentzp.org.ua

2. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.minagro.kiev.ua

3. Жарун О. Регіональні аспекти інвестиційної діяльності
сільськогосподарських підприємств Черкащини // О. Жарун / Економіка
АПК.- 2008. — № 3. — С. 111-117.

4. Інвестиції зовнішньоекономічної діяльності // за ред. Л.М. Овденко
/Статистичний збірник – К.: Держкомстат.- 2010. – 62с.

5. Інвестиційна політика в аграрному секторі України: проблеми та заходи
щодо їх виршення // М. Кобець, М. Пугачов, Н. Сеперович та ін.[За ред.
Б. Супіханова] / Проект „Аграрна політика для людського розвитку”.-К.:
Україна.-2003.- 43 с.

6. Кирьян С.М. Стан та умови інвестування в аграрному секторі України //
Вісник Полтавського державного сільськогосподарського інституту. —
2000.-№2. -С. — 62-65.

7. Орликовський М.О. Оцінка інвестиційної привабливості аграрного
виробництва регіону // М.О. Орликовський / Економіка АПК. – 2007. — № 1.
— С. 94-98.

Похожие записи