Особливості соціально – політичних аспектів соціальної політики щодо
неповносправних в Україні

 

Україна на шляху до побудови соціально орієнтованої ринкової економіки
має розробити свою теоретико-методологічну базу розробки аналізу та
оцінки державних соціальних програм, яка б враховувала специфічні умови
соціально-економічного розвитку країни, відповідала меті забезпечення
соціальної справедливості та економічного зростання, базувалась на
кращих світових досягненнях у цій сфері.

  

Нині соціальну політику щодо неповно справних нерідко уявляють лише як
заходи у сфері соціального забезпечення, як прикладну галузь, віддалену
від творчого наукового пошуку. Така ситуація багато в чому зумовлена
ставленням до соціальної політики в колишньому СРСР, де в умовах
планової економіки проводили відповідну соціально-орієнтовану
діяльність, відмінну як від соціальної політики дореволюційної Росії,
так і від моделей соціальної політики країн з розвиненою ринковою
економікою.[5]

Позитивним є  те, що в сучасній Україні соціальна політика дедалі більше
розглядається і практикується, як важливий елемент економічної стратегії
державотворення, що цілком відповідає міжнародним стандартам. Це
являється позитивним фактором, бо вирішення корінних соціальних проблем
— необхідна умова стратегії стабільного, сталого розвитку конкретної
людини та суспільства загалом. Аналізуючи нормативно-правову базу
України,   соціальну політику   можна побачити як таку яка поступово
вдосконалюється, наближаючись до міжнародних, зокрема європейських
стандартів. [1]

Соціальна політика  — система правових, організаційних та інших заходів
державних і недержавних установ та організацій, що враховують
економічний потенціал країни і спрямовані на підтримання соціальної
стабільності в суспільстві, створення умов для зростання добробуту
працездатних осіб та забезпечення належного рівня життя тих, хто через
непрацездатність чи інші життєві обставини не має достатніх засобів до
існування. Одним з головних завдань соціальної політики є соціальний
захист, який являється системою державних заходів щодо забезпечення
достойного матеріального і соціального становища громадян.[3] Соціальний
захист інвалідів передбачає не лише їх матеріальне забезпечення і
медичне обслуговування, а й доступ до робочих місць, закладів культури,
освіти нарівні із здоровими людьми. Цілеспрямована боротьба з бідністю
засобами соціальної допомоги та активізацією зусиль населення й дедалі
ширшим охопленням соціальним страхуванням у сучасних умовах також є
одним з основоположних елементів системи соціального захисту. Протягом
останніх 30-ти років у світі склалися стійкі тенденції та механізми
формування політики щодо інвалідів, підтримка урядів різних країн у
розробці підходів до вирішення проблем цієї соціальної групи і наданні
допомоги державним та суспільним інститутам у визначенні та реалізації
політики, адресованої інвалідам.[6]           Основні принципи
формування соціальної політики щодо інвалідів в  загальному вигляді
зводяться до наступних:

• Держава відповідально за впровадження системи, яка працює на усунення
умов, що ведуть до інвалідності, та вирішення питань, пов’язаних з
наслідками інвалідності.

• Уряд має забезпечити інвалідам можливість досягти однакового зі своїми
співгромадянами рівня життя, в тому числі у сфері доходів, освіти,
зайнятості, охорони здоров’я, участі у суспільному житті. Комісія
соціального розвитку ООН в 1993 р. визначила, що непрацездатність
створюється суспільством.

• Інваліди мають право жити в соціумі, де вони народилися, — світове
співтовариство засуджує ізоляцію інвалідів. Для цього суспільство
повинне прагнути сформувати умови для незалежного проживання інвалідів
(самозабезпечення, самодостатність у повсякденному житті).

• За інвалідами повинні бути визнані права і обов’язки громадян даного
суспільства. У компетенції держави знаходяться способи визнання,
забезпечення і реалізації прав і обов’язків інвалідів як членів
суспільства.

• Держава повинна прагнути до загальнодоступності заходів щодо інвалідів
на всій території країни, незалежно від того, де проживає інвалід
(місто, село, адміністративна територіальна одиниця та ін.)

• При реалізації політики щодо інвалідів повинні враховуватися
особливості інваліда або груп інвалідів: всі інваліди в силу специфіки
свого захворювання перебувають у різних стартових умовах, і забезпечення
прав і обов’язків громадян країни — кожної групи інвалідів вимагає свого
комплексу заходів. [4]

Структурним елементом громадянського суспільства є його соціальна
організація. Економісти виділяють три основні групи населення:
підприємці, наймані робітники і непрацездатні громадяни. Забезпечення
зваженого балансу економічних інтересів і статків цих груп є важливим
напрямом соціальної політики. Що ж до непрацездатних громадян, то їм
необхідно забезпечити адресну соціальну допомогу, визначити норми
соціального забезпечення і обслуговування, які дозволять підтримувати
прийнятний рівень їхнього життя.

E

I

?

Ue

< A Oe I O ?толіття активно піднімається питання їхнього навчання, одержання ними технічних засобів пересування, інтеграції їх у суспільство. Соціальна держава бере на себе турботи про матеріальний добробут громадян, здійснює функцію регулювання економіки з обов'язковим урахуванням економічних вимог, забезпечує захист економічних і соціальних прав людини. Перехід України на європейські стандарти життя обумовлює нові підходи до вирішення проблем зайнятості та працевлаштування інвалідів. У державній політиці щодо осіб з інвалідністю пасивні заходи змінюються активними заходами, які пов'язані із забезпеченням їхнього права на працю через надання рівних можливостей на ринку праці, створення сприятливих умов оплачуваної роботи. [7] Серед головних напрямків реформування цієї сфери слід виділити: розвиток пенсійного забезпечення та пенсійного страхування; впровадження системи медичного страхування; реформування системи соціальної допомоги, розвиток адресної допомоги; соціальне забезпечення жінок, дітей, молоді; забезпечення інвалідам рівних з іншими громадянами можливостей для участі в різних сферах життя суспільства тощо.[8] Удосконалення соціального страхування передбачає заходи, спрямовані на законодавче, організаційне, фінансове, кадрове забезпечення сфери соціального страхування на основі Конституції України. Реформування системи загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян має відбуватися шляхом законодавчого визначення умов і порядку здійснення страхування на основі таких основних принципів, як відповідальність суспільства і держави за дбайливе ставлення до особистості громадянина та його потреб; державне гарантування реалізації застрахованими громадянами своїх прав, пов'язаних з отриманням соціальних послуг і матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. [9] Суттєвою складовою соціальної політики щодо неповносправних сьогодні є реформування насамперед тих структурних механізмів системи соціальної безпеки людини, які ставлять працюючого в абсолютну залежність від державної системи соціального захисту. Розв'язання таких суперечностей передбачає насамперед розширення та поглиблення соціально-економічної бази системи соціального забезпечення населення. В її основі повинен лежати перерозподіл функцій із соціального захисту населення і насамперед фінансової відповідальності за його здійснення між державними органами; працедавцями й працівниками. Такий перерозподіл розширить соціально-економічний простір підвищення соціальної безпеки населення, дасть змогу значно послабити потужний податковий прес на державні та місцеві бюджети, підвищить регулятивну ефективність власне державних форм соціального захисту населення й забезпечення соціальних гарантій. [10] Висновки: 1. В Україні недостатньо злагоджена система взаємодії державних   органів влади у вирішенні питань соціального захисту неповно справних та їх працевлаштування. 2. Створення нових і доступних робочих місць державою для людей з особливими потребами допоможе їм соціалізуватися та само реалізуватися  3. Недостатня обізнаність суспільства з проблемами неповно справності спричиняє упереджене ставлення до людей з особливими потребами.  4.Соціальне обслуговування інвалідів має мати нон – дискримінаційний характер, який  долає стереотипи в професійній практиці з даною категорією населення.  Перспективи дослідження : 1. Аналіз та оцінка ефективності соціальних програм, ціль яких покращити життя неповно справних, включаючи соціальну політику щодо них.  2. Проведення дослідження по взаємодії інвалідів з довкіллям.  3. Створення методичних вказівок та порад з покращення соціалізації та  інтеграції в суспільні процеси.   Список використаної літератури 1. Вегера С. Європейські соціальні стратегії і Україна // Україна: аспекти праці.— 2001.—№6. 2. Добровольская Т.А., Шабалина Н.Б., Демидов Н.А. Социальные проблемы  инвалидности / / Социол. исслед. 1988. N 4. С. 79—83. 3. Від соціального забезпечення до соціальної політики: 36. наук. ст. / За ред. Я. А. Жаліла. — К, 2001. 4. Іванова О.Л. Соціальна політика : теоретичні аспекти. – К.: Академія, 2003. – 107с. 5. Овчарова Л.Н., Прокофьева Л.М. Социально-экономические факторы феминизации бедности в России // Экономика и социальная политика: тендерное измерение. Курс лекций. Под ред. М.М. Малышевой. М.: Academia, 2002. 6. Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії. Закон України від 5.10.2000 р , № 2017 – ІІІ // www.rada.org.ua 7. Стратегія заміни системи пільг на адресну грошову допомогу населенню. Затверджена Постановою Кабінету Міністрів від 2.03.2002 р. № 253 // www.rada.org.ua 8. Шишкин  С. В.  Экономика социальной сфери : [учебное пособие] /  С. В. Шишкин. – М.: ГУВШЭ, 2003. – 367 с.  9.  Юрій С. І. Соціальне страхування [підручник] / С. І. Юрій, М. П. Шаваріна, Н.В. Шаманська. – К.: Кондор. – 2004. 464 с. 10. Илларионов А . Уровень государственной нагрузки на экономику и темпы ее развития // Вопросы экономики. — 2000.  № 1.  С. 4—20. 

Похожие записи