РЕФЕРАТ

на тему:

Основні напрями державного регулювання економіки

ПЛАН

Вступ

1. Зміст державного керівництва у сфері економіки

2. Система центральних і місцевих органів управління

у сфері економіки, їх компетенція

3. Правові засади організації управління економікою

4. Державний контроль і нагляд у сфері економіки

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

З усіх галузей і сфер, що регулюються адміністративно-правовими нормами,
найбільш складними є ті, які належать до економіки. Формування Україною
власної економічної політики пов’язується з визначенням головних її
напрямів на основі принципів демократії, свободи підприємництва і
відкритості для інтеграції у світове економічне співтовариство.
Ефективна національна економіка є гарантією незалежності держави.
Розвиток законодавства з питань економіки за роки незалежності України
пов’язаний зі змінами в правових формах її регулювання, переходом до
ринкових механізмів.

Органи державної влади здійснюють заходи щодо поглиблення правової та
адміністративної реформ, створення гарантій проведення ринкових
перетворень, невідворотності переходу до ринкової економіки.

Перехід до ринкового механізму регулювання економічних відносин
передбачає постійне поглиблення правового впливу на економічні процеси,
розширення сфери застосування загальнодержавних програм розвитку
економіки, приватизації державної та комунальної власності,
демонополізації, конкуренції, безвідходних технологій (екологізації
суспільного виробництва). Важливе значення надається пошуку оптимальних
форм організації економіки, її галузей та комплексів, прискоренню
підприємництва, стимулювання науково-технічного прогресу, введення нових
технологій, підвищення ефективності та інтенсифікації інвестиційної і
зовнішньоекономічної діяльності. Вводяться нові адміністративні
регулятори — ліцензування, квотування, здійснюється структурна
перебудова народного господарства.

За таких умов, а особливо в кризовій економічній ситуації, державне
управління є не тільки необхідним, навпаки — його значення підвищується.
Лише держава в особі її органів влади може: здійснювати економічну і
соціальну політику з метою забезпечення інтересів усіх верств населення;
пом’якшувати стихійні процеси ринкової саморегуляції з метою запобігання
хаосу в економіці; стимулювати ринкову економіку, забезпечувати
ефективність її функціонування з одночасним обмеженням і попередженням
негативних наслідків економічної влади власників, особливо монополістів;
гарантувати захист національних інтересів і внутрішнього ринку від
зовнішньої економічної та політичної експансії.

У державному управлінні економікою йдеться не про поновлення
адміністративно-командної системи, а про створення нової системи
управління, яка б здійснювала виконавчу владу на засадах регулювання,
координації, заохочення вибору найбільш пріоритетних напрямів
діяльності, самостійності в пошуках варіантів розв’язування
різноманітних проблем.

1. Зміст державного керівництва у сфері економіки

Державне керівництво у сфері економіки повинно мати за мету створення
механізму демократичного управління, який би спрямовувався і
контролювався виконавчою владою. Президентська влада при цьому має бути
максимально пристосована для енергійного керівництва виконавчою владою,
забезпечувати принципи соціальної справедливості, людської гідності та
відповідальності держави перед громадянами, а останніх — перед державою
і суспільством.

Державне керівництво у сфері економіки має за мету органічне поєднання
заходів економічного зростання і фінансової стабілізації з активною
соціальною політикою, стабілізацією та наступним підвищенням життєвого
рівня населення, його платоспроможного попиту, який нині є основним
стимулюючим чинником виходу із економічної кризи. Основними напрямами,
що охоплюються державним керівництвом у сфері економіки, є: фінансова
політика та її стабілізація; грошово-кредитна політика і зміцнення
банківської системи; інноваційно-інвестиційна діяльність; прискорення
приватизаційних процесів; посилення управління державним сектором
економіки; зовнішньоекономічна політика і залучення іноземних
інвестицій; подолання платіжної кризи; політика доходів та регулювання
заробітної плати; стимулювання малого бізнесу; соціальна політика
(погашення заборгованості у виплаті заробітної плати, пенсійна реформа,
зайнятість населення та ін.).

Державне керівництво економікою пов’язане також з дерегуляцією
економіки, яка передбачає реформування процедури ліцензування
підприємництва, реєстрації підприємств, лібералізацію фінансових
операцій, майнових та орендних обмежень.

Зміст державного керівництва у сфері економіки полягає в: удосконаленні
взаємодії центральних органів виконавчої влади і органів державної
виконавчої влади на місцях, органів місцевого самоврядування,
організацій та об’єднань роботодавців; чіткому закріпленні компетенції
центральних і місцевих органів виконавчої влади в економічній сфері;
поглибленні децентралізації в управлінні економікою, гарантуванні
реалізації економічних прав місцевих органів виконавчої влади,
підприємств і установ, невтручанні в питання, віднесені до їх
компетенції та компетенції органів місцевого самоврядування;
удосконаленні правового статусу міністерств і відомств, що здійснюють
управління галузями народного господарства; конкретизації в нормативних
актах (статутах) завдань і функцій центральних органів виконавчої влади,
їх повноважень по координації і регулюванню у відповідних галузях і
сферах управління; передачі в державну власність на місцях підприємств,
установ, організацій загальнодержавної власності або розширенні їх
впливу на таких суб’єктів; підготовці фахівців для галузей народного
господарства, недержавних структур — на договірних засадах, їх
перепідготовці та перекваліфікації та ін.

У нових умовах господарювання важливого значення набуває договірна
практика в управлінській діяльності. Особливо універсальною вона є в
економічній сфері, де на всіх рівнях необхідно впорядковувати
взаємовідносини. Це стосується принципів планування спільної чи
погодженої діяльності сторін, правового механізму скасування чи зміни
раніш прийнятих рішень, спрямованих на здійснення мети договору між
сторонами, порядку вирішення спорів між ними і відповідальності за
невиконання зобов’язань за договором, взаємного подання сторонами
інформації та різних документів. У сфері економіки договірна
управлінська практика ще фактично не склалася, а тому немає конкретного
аналізу змісту і видів управлінських економічних договорів.

2. Система центральних і місцевих органів управління

у сфері економіки, їх компетенція

Одним з головних напрямів державного керівництва економікою залишається
удосконалення системи органів виконавчої влади у цій сфері, встановлення
їх правового статусу на всіх рівнях. Процес формування системи цих
органів і законодавства про них відбувається під впливом розмежування
предметів відання між центром і місцями, підприємствами, установами,
організаціями, підвищення управління в галузях економіки.

Серед органів управління економікою визначальне місце посідає Кабінет
Міністрів України, який розробляє і здійснює загальнодержавні програми
економічного розвитку, забезпечує проведення фінансової, цінової,
інвестиційної та податкової політики, здійснює управління об’єктами
державної власності, спрямовує і координує роботу міністерств, інших
центральних органів виконавчої влади.

Функції та повноваження Кабінету Міністрів у законодавчих актах, крім
Конституції, не закріплені. Практика ж його діяльності свідчить про те,
що він забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює
прогнозування та державне регулювання економіки України, сприяє розвитку
підприємництва на засадах рівності перед законом усіх форм власності та
забезпечення соціальної спрямованості економіки, вживає заходів щодо
демонополізації та антимонопольного регулювання економіки, розвитку
конкуренції.

Важливими напрямками діяльності Кабінету Міністрів є забезпечення
розробки і виконання програм структурної перебудови в галузях економіки,
державної аграрної політики, задоволення продовольчих потреб населення,
проведення земельної та інших реформ. Деякі повноваження і функції
Кабінету Міністрів спрямовані на здійснення заходів, пов’язаних з
реалізацією промислової політики, визначенням пріоритетності галузей
промисловості для прискореного їх розвитку, обсягів продукції (робіт)
для державних потреб, порядку формування та розміщення замовлень на її
виробництво та ін.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері
економіки є Міністерство економіки України (далі — Мінекономіки
України). Мінекономіки України утворене 15 грудня 1999 р. на базі
Міністерства економіки України, Міністерства зовнішніх економічних
зв’язків і торгівлі України, Державного інвестиційно-клірингового
комітету. Національного агентства України з питань розвитку та
європейської інтеграції, Державної служби експортного контролю та
Агентства з питань спеціальних (вільних) економічних зон, що
ліквідовані. Відповідно до Положення про Міністерство економіки України,
затвердженого Указом Президента України від 23 жовтня 2000 p.,
Мінекономіки України організує виконання актів законодавства України і
здійснює систематичний контроль за їх реалізацією. Основними його
завданнями є розробка пропозицій про формування державної економічної
політики; визначення пріоритетних напрямів соціально-економічного
розвитку України, структурної перебудови економіки, проектів прогнозів
та індикативних планів, комплексних економічних державних програм;
координація діяльності органів виконавчої влади, пов’язаної з виконанням
цих програм; створення організаційно-економічного механізму поглиблення
економічної реформи; опрацювання пропозицій щодо державного регулювання
економіки та ін.

Відповідно до покладених на Мінекономіки України завдань воно має право:
координувати здійснення органами виконавчої влади заходів спрямованих на
реалізацію економічної політики України; заслуховувати доповіді
керівників центральних органів виконавчої влади з питань розвитку
економіки; представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у
міжнародних економічних організаціях; координувати розподіл іноземних
кредитів, іноземної технічної допомоги; здійснювати перевірки додержання
підприємствами і організаціями державної дисципліни цін; застосовувати
економічні санкції згідно з чинним законодавством та ін.

З питань реалізації економічної політики рішення Мінекономіки України є
обов’язковими до виконання центральними і місцевими органами державної
виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також
підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності.

У структурі Мінекономіки України створена Державна інспекція по контролю
за цінами. Мінекономіки України підпорядковані відділи в справах
роздержавлення власності та демонополізації виробництва і державні
інспекції по контролю за цінами в АРК, областях, містах Києві та
Севастополі.

В областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у
містах утворені управління економіки відповідних місцевих державних
адміністрацій. Свої повноваження вони здійснюють згідно з Типовим
положенням про управління економіки обласної, Київської та
Севастопольської міської державної адміністрації від 12 січня 1996 p.
(зі змінами від 13 травня 1996 p.) та Типовим положениям про управління
економіки районної, районної в містах Києві та Севастополі державних
адміністрацій від 8 червня 1996 p., затвердженими відповідними
постановами Кабінету Міністрів України. Основними завданнями управлінь
економіки є реалізація державної економічної політики України та її
регіональних напрямів; сприяння комплексному економічному і соціальному
розвитку області (міста), району, вдосконаленню розміщення продуктивних
сил, розвитку міжрегіональних та міжнародних економічних зв’язків;
проведення державної політики в галузі ціноутворення. У межах цих
завдань управління економіки наділені відповідними повноваженнями.

Безпосереднє управління державними підприємствами і організаціями, що
діють у сфері економіки, здійснює керівник — генеральний директор
(директор), який очолює адміністрацію відповідного суб’єкта. Свої
функції керівник організації, установи, підприємства здійснює згідно з
контрактом, укладеним між ним і Мінекономіки України, та статутом
(положенням), затвердженим Мінекономіки України, якщо вони входять до
сфери його управління.

Казенні підприємства виконують свої завдання відповідно до Закону
України «Про внесення змін до Закону України «Про підприємства в
Україні». Управління казенним підприємством здійснюють органи,
уповноважені управляти відповідним державним майном. Органами управління
казенними підприємствами є міністерства та інші центральні органи
виконавчої влади. Вони призначають на посаду та звільняють з посади
керівника казенного підприємства за погодженням з Кабінетом Міністрів
України, затверджують статут підприємства та зміни до нього, здійснюють
контроль за додержанням статуту та приймають рішення у зв’язку з його
порушенням, контроль за використанням майна, яке є у державній власності
і закріплене за казенним підприємством, планування і фінансовий контроль
за господарською діяльністю та ін.

3. Правові засади організації управління економікою

Розроблення теорії розвитку законодавства в економічній cфepi та
формування самого законодавства пов’язуються з визнанням закону як
головного акта в правовому регулюванні, зміною економічних функцій
держави, системи і функцій органів виконавчої влади всіх рівнів. Кризові
явища в економіці та інших сферах, недооцінка управління на всіх рівнях
призвели до того, що правотворчість і розвиток законодавства
відбуваються повільно, в окремих випададках неузгоджено. Недостатньою є
і реалізація прийнятих законів. У багатьох керівників центрального і
місцевого рівнів склалася ілюзія, що вирішення всіх проблем можливе лише
шляхом прийняття відповідних законів. Явними є недооцінка організаційних
заходів, спрямованих на виконання чинного законодавства, послаблення
вимогливості, дисципліни.

Непродуманою є податкова політика, безупинне зростання службовців як в
економіці, так і в інших сферах, адміністрації та управлінського
персоналу державних підприємств (при тому, що вони не працюють або ж
працюють або ж працюють не у повну силу, а кількість працівників,
безпосередньо зайнятих виробництвом, значно скоротилась). В економічній
сфері створюється все більше і більше контролюючих та наглядаючих
структур. Все це, звичайно, негативно позначається на економіці,
управлінні нею та законодавчому процесі.

В цілому адміністративно-правове регулювання забезпечення ринкової
економіки здійснюються у декількох напрямках. З одного боку, воно
включає розроблення та реалізацію системи заходів програмного
керівництва, прогнозування, структурної перебудови народного
господарства, державну підтримку економічного і науково-технічного
потенціалу, а з іншого – створення правової та економічної основи
соціально-орієнтованого функціонування підприємств, господарських
об’єднань, інших організаційно-господарських структур, ефективного
управління державним майном.

Конституція України створила базу для подальшого розвитку економічних
відносин у ринковому напрямі, урівнявши всіх суб’єктів права власності
перед законом. Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права
власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.

Основною правовою формою реалізації державної політики в різних сферах є
затверджені Верховною Радою України загальнодержавні програми
економічного, науково-технічного, національно-культурного розвитку,
охорони довкілля. Головною тенденцією розвитку законодавства про
економіку стає комплексний характер регулювання суспільних відносин.

Програми мають за мету створення господарсько-управлінського механізму,
який відповідає ринковій економіці: гнучких організаційних структур
управління і господарювання, підприємництва, демонополізації,
акціонування, функціонування комерційних банків, фінансового
оздоровлення економіки, зміцнення фінансово-кредитної системи. Починаючи
з Концепції переходу Української РСР до ринкової економіки, в нашій
державі прийнята низка програм — Програма надзвичайних заходів по
стабілізації економіки України від 3 липня 1991 р.; Про основи
національної економічної політики України від 24 березня 1992 p.;
Державна програма демонополізації економіки і розвитку конкуренції від
21 грудня 1993 р. та ін. До такого виду актів можна віднести також
програми розвитку регіонів, галузей народного-господарства.

Зараз підготовлено проект Програми «Україна — 2010», прийняття якої може
стати основою для подальшого економічного зростання, ідеї національного
прогресу.

Закони України «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про
загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних)
економічних зон» та інші містять в собі приписи
адміністративно-правового змісту, передбачають збереження регулятивної
ролі держави в галузях суспільного виробництва, розвиток і посилення
контрольно-наглядових функцій держави. Разом з тим звертає на себе увагу
той факт, що законів суто управлінського характеру на сьогоднішній день
(у сфері економіки) немає, в той час як у плані правового забезпечення
економічної реформи розробка нормативних рішень з усього комплексу
управлінських проблем є надзвичайно актуальною. Це стосується таких
напрямів розвитку законодавства, які б регулювали співвідношення
централізованих і децентралізованих форм управління економікою при
збереженні регулятивної ролі держави в ключових галузях суспільного
виробництва шляхом розроблення чітких пріоритетів. Важливим є
становлення публічно-правових норм для надійного захисту прав громадян,
господарюючих суб’єктів.

Актуальною залишається проблема закріплення правового становища органів,
які здійснюють управління галузями економіки, відомчості, що
породжується нормативно-правовими актами, прийнятими міністерствами і
відомствами, узгодженості в діях органів управління економікою.
Неприпустимими є факти підміни законодавчих приписів інструкціями,
наказами, постановами, листами міністерств і відомств.

Важливими в системі правових приписів, що регулюють економічні
відносини, є акти Президента України. Вони певною мірою заповнюють
правовий вакуум у цій сфері діяльності, сприяють ринковим перетворенням,
проведенню економічної реформи, виведенню економіки з кризи. Прикладом
цього може слугувати Розпорядження Президента України «Про невідкладні
заходи щодо прискорення реформ і виведення економіки України з кризи».
Актами Президента України затверджуються положення про відповідні органи
управління та вирішуються інші важливі питання в економічній сфері.

Проблеми розвитку економіки, управління економікою перебувають у центрі
уваги Кабінету Міністрів України. Свідченням цього є нормативно-правові
акти Кабінету Міністрів з економічних питань, встановлення правового
становища органів управління, роздержавлення власності, демонополізації
та ін.

Питання здійснення економічної діяльності знаходяться в полі зору
міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що тією чи
іншою мірою мають відношення до сфери управління економікою, обласних і
районних місцевих державних адміністрацій. Вони також розв’язуються на
рівні державних підприємств, їх асоціацій (об’єднань, комплексів).

Органи місцевого самоврядування також здійснюють відповідні функції у
сфері управління економікою. Вони управляють майном, що є у комунальній
власності, затверджують програми соціально-економічного розвитку,
бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць, контролюють
їх виконання, утворюють і ліквідовують комунальні підприємства,
організації, здійснюють контроль за їх діяльністю.

4. Державний контроль і нагляд у сфері економіки

При здійсненні управління у сфері економіки органи виконавчої влади
загальної, галузевої та міжгалузевої компетенції в різних формах і за
багатьма напрямами реалізують контрольні і наглядові повноваження.
Функції контролю і нагляду виконують органи виконавчої влади (посадові
особи) як безпосередньо в процесі управлінської діяльності, так і через
спеціально створювані в системі управління організаційно-правові форми
контролю.

У сфері економіки контроль (нагляд) тією чи іншою мірою здійснюють
фактично всі спеціально створені інспекції, служби та інші органи
відповідно до своїх повноважень. Це органи державного пожежного нагляду,
залізничного транспорту, органи Міністерства праці і соціальної політики
України, органи, що здійснюють санітарний нагляд, та ін.

Специфічні форми контролю здійснюються по галузях економіки. Органи
Міністерства екології та природних ресурсів України здійснюють державне
управління та контроль за виконанням законодавства, яке закріплює право
державної власності на тваринний світ, ліси, води, надра, охороною
сільськогосподарських та інших земель, виконанням правил використання
земель, землеустрою, правил і норм по ядерній і радіаційній безпеці при
використанні джерел іонного випромінювання та ін. Органи, які здійснюють
державний пробірний нагляд, розглядають справи про адміністративні
правопорушення, пов’язані з виробництвом, переробкою дорогоцінних
металів і дорогоцінного каміння, обліком, зберіганням дорогоцінних
металів і дорогоцінного каміння, їх збиранням і здаванням в державний
фонд, та ін. Органи Державного комітету стандартизації, метрології та
сертифікації України здійснюють нагляд за додержанням стандартів, якості
продукції, правил, що діють в метрології, сертифікації, та ін. В
економіці відповідні управлінські, регулятивні, координаційні,
контрольні (наглядові) повноваження здійснюють податкова адміністрація,
контрольно-ревізійна служба, Антимонопольний комітет України. Звичайно,
вони реалізують свої повноваження не тільки у сфері економіки, айв інших
сферах і галузях діяльності.

Висновок

Державне керівництво у сфері економіки має за мету органічне поєднання
заходів економічного зростання і фінансової стабілізації з активною
соціальною політикою, стабілізацією та наступним підвищенням життєвого
рівня населення, його платоспроможного попиту, який нині є основним
стимулюючим чинником виходу із економічної кризи. Основними напрямами,
що охоплюються державним керівництвом у сфері економіки, є: фінансова
політика та її стабілізація; грошово-кредитна політика і зміцнення
банківської системи; інноваційно-інвестиційна діяльність; прискорення
приватизаційних процесів; посилення управління державним сектором
економіки; зовнішньоекономічна політика і залучення іноземних
інвестицій; подолання платіжної кризи; політика доходів та регулювання
заробітної плати; стимулювання малого бізнесу; соціальна політика
(погашення заборгованості у виплаті заробітної плати, пенсійна реформа,
зайнятість населення та ін.).

Одним з головних напрямів державного керівництва економікою залишається
удосконалення системи органів виконавчої влади у цій сфері, встановлення
їх правового статусу на всіх рівнях. Процес формування системи цих
органів і законодавства про них відбувається під впливом розмежування
предметів відання між центром і місцями, підприємствами, установами,
організаціями, підвищення управління в галузях економіки.

Серед органів управління економікою визначальне місце посідає Кабінет
Міністрів України, який розробляє і здійснює загальнодержавні програми
економічного розвитку, забезпечує проведення фінансової, цінової,
інвестиційної та податкової політики, здійснює управління об’єктами
державної власності, спрямовує і координує роботу міністерств, інших
центральних органів виконавчої влади.

При здійсненні управління у сфері економіки органи виконавчої влади
загальної, галузевої та міжгалузевої компетенції в різних формах і за
багатьма напрямами реалізують контрольні і наглядові повноваження.
Функції контролю і нагляду виконують органи виконавчої влади (посадові
особи) як безпосередньо в процесі управлінської діяльності, так і через
спеціально створювані в системі управління організаційно-правові форми
контролю.

У сфері економіки контроль (нагляд) тією чи іншою мірою здійснюють
фактично всі спеціально створені інспекції, служби та інші органи
відповідно до своїх повноважень. Це органи державного пожежного нагляду,
залізничного транспорту, органи Міністерства праці і соціальної політики
України, органи, що здійснюють санітарний нагляд, та ін.

Список використаної літератури

Конституція України. – К.: Преса України, 1996. – 80 с.

Адміністративне право України. Підручник для юрид. вузів і фак. / За
ред. Ю. П. Битяка. — Харків: Право, 2001. — 528 с.

Андрусяк Т. Г. Теорія держави і права. — Львів, 2000. — 206 с.

Загальна теорія держави і права / за ред. В. В. Копейчиков. – Київ:
Юрінком, 2002.

Коментар до Конституції України: Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред.
В.В.Копєйчикова. – К., 1998.

Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лекцій. — К., 1998.

Основи конституційного права України. Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За
ред. В.В.Копєйчикова. – К., 2004.

Основи правознавства / За ред. І.Б.Усенка. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун»,

2003. – 416 с.

Ткач Г. Й., Мартьянов І. В. Державна виконавча влада в Україні. //
Вісник Львівського університету. — 2001. — Вип. 25.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи