Реферат на тему:

Основи інвестиційної діяльності

Наприкінці 80-х років XX ст. почалося ринкове реформування економік
країн Центральної та Східної Європи. Для цих перетворень стали потрібні
значні довгострокові вкладення капіталу. В економічній літературі і
практиці поширилося поняття «інвестиції».

Термін «інвестиція» походить від латинського слова invest, що означає
«вкладати». Інвестиції — це вкладення капіталу з метою його подальшого
збільшення. У сучасній зарубіжній літературі термін «інвестування» часто
трактується як придбання цінних паперів (акцій, облігацій). В Україні
його ідентифікують з терміном «капітальні вкладення», тобто вкладення у
відтворення основних фондів (споруд, оснащення, транспортних засобів).

Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. зі
змінами і доповненнями визначає інвестиції як усі види майнових та
інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та
інші види діяльності, у результаті якої утворюється прибуток (дохід) чи
досягається соціальний ефект.

Відповідно до цього Закону до майнових та інтелектуальних цінностей, що
вкладаються в підприємницьку діяльність, належать:

• кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

• рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування) та інші
матеріальні цінності;

• майнові права, що випливають з авторського права, уміння та інші
інтелектуальні цінності;

• сукупність технологічних, технічних, комерційних та інших знань, що
оформлені у вигляді технічної документації та виробничого уміння,
необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не
запатентованих (ноу-хау);

• права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами,
оснащенням, а також інші майнові права і цінності.

Ці цінності і майнові права становлять об’єкти інвестиційної діяльності.
Для сутнісної характеристики інвестицій важливе теоретичне і практичне
значення має визначення різновидів за окремими ознаками, їх
функціонально-елементний склад (рис. 1). За формами власності інвестиції
поділяють на такі:

• державні — фінансуються з державного бюджету, місцевих бюджетів,
державними підприємствами;

• приватні — кошти населення (індивідуальних інвесторів), комерційних
структур, колективних підприємств;

• іноземні — запозичені і кредитні ресурси міжнародних інвестиційних
установ, закордонних корпорацій і фірм, спільних підприємств.

Залежно від термінів освоєння інвестиції можуть бути довго-, середньо- і
короткостроковими. Відповідно до методології Національного банку України
короткостроковими вважаються інвестиції до одного року,
середньостроковими — до трьох років, довгостроковими — понад три роки.

За характером участі в інвестуванні вирізняють інвестиції прямі і
портфельні. Прямі інвестиціїздійснюють інвестори, які беруть
безпосередню участь у виборі об’єктів інвестування і вкладають в них
кошти (майно, активи) з метою одержання доходу й участі в управлінні
виробництвом. Портфельні інвестиції здійснює пасивний інвестор —
інвестиційні чи фінансові посередники. Оскільки не всі інвестори мають
необхідну кваліфікацію для ефективного добору об’єктів інвестування і
управління інвестиціями, то певна їхня частина купує цінні папери, що
випускаються інвестиційними і фінансовими посередниками. Зібрані кошти
посередники вкладають у найефективніші, на їхній погляд, об’єкти
інвестування, управляють ними, а потім розподіляють отриманий прибуток
між своїми клієнтами — інвесторами.

За об’єктами вкладання коштів (майна) вирізняють інвестиції фінансові і
реальні.

Фінансові інвестиції — це вкладення коштів у різні фінансові
інструменти, фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові)
банківські вклади, депозити, паї та ін.

Реальні інвестиції — це вкладення коштів (майна) у реальні активи —
матеріальні і нематеріальні.

Інвестиції в нематеріальні активи поділяють на інноваційні та
інтелектуальні.

Інноваційні інвестиції— це вкладення в нововведення. За стабільної
економіки всі інвестиції повинні бути водночас інноваціями. За кризових
умов можливі інвестиції на підтримку діючих, але технічно відсталих
виробничих фондів. Інноваційна форма здебільшого складається з
інтелектуальних інвестицій.

Інтелектуальні інвестиції— це вкладення в об’єкти інтелектуальної
власності, що випливають з авторського права, винахідницького права,
права на промислові зразки і корисні моделі.

Інноваційні інвестиції в нематеріальні активи здійснюються двома
основними формами:

а) шляхом придбання готової науково-технічної продукції та інших прав
(придбання патентів на наукові відкриття, винаходи, промислові зразки і
товарні знаки; придбання «ноу-хау»; придбання ліцензій і т. ін.);

б) шляхом розробки нової науково-технічної продукції (як на
підприємстві, так і за його замовленням у відповідних інжинірингових
фірмах).

Список використаної літератури

Рынок, предприятия и предпринимательская деятельность в Украине. — К.:
Укр-архстрой-информ, 1993. — 120 с.

НемчинскийА. Б., ЗаикинП. Экономическое обоснование инвестиций в
условиях формирования рыночных отношений. — М.: Стройиздат, 1991. —152
с.

Николаев В. П. Введение в рыночную экономику строительства. — К.:
Бу-дивэльнык, 1991.— 152 с.

Радченко В. Нужно ли нам бояться дефицитного бюджета? // Экономика и
жизнь.— 1991. — № 46. — С. 9.

Райзберг Б. А. Рыночная экономика // Деловая жизнь. — 1993. —№ 1. — С.
5-93.

Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли. — М.:
Наука, 1968.

Симоненко К. Чему до сих пор не перестает удивляться Всемирный банк //
Бизнес. — 1999. — № 9. — 1 марта. — С. 14.

Степанов Д. В., Федоренко В. Г. До питання про іноземні інвестиції в
Україні // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 2001. — № 1 (101). —
С. 19-21.

Степанов Д. В., Федоренко В. Г. Страхування як складова частина
інвестиційного процесу // Економіка України. — 2000. — № 12. — С. 80-83.

Щукін Б. М. Інвестиційна діяльність. — К.: МАУП, 1998.

Эклунд К. Эффективная экономика — шведская модель. — М.: Экономика,
1991. —348 с.

Похожие записи