Реферат на тему:

Основи формування організаційно-господарських структур і утворення в них
фінансового капіталу

Основною ланкою в економіці народного господарства є підприємство. В
умовах централізованого управління соціалістичною економікою
підприємствами називалися в основному державні організації, заводи,
фабрики, будівельні комбінати, будівельно-монтажні трести, великі
виробничі та науково-виробничі об’єднання. Підприємство —найбільш
стійка, довгочасна і масштабна форма організації економічної діяльності.

Поворот до ринкової економіки зумовив створення нових
організаційно-господарських форм підприємств, не властивих
планово-директивній економіці. А з появою законодавства про підприємства
і підприємницьку діяльність внесено деяку визначеність у поняття про
організаційно-правові форми підприємств.

Підприємством називається самостійний суб’єкт господарювання, створений
у встановленому чинним законодавством порядку для виробництва продукції,
виконання робіт і надання послуг з метою задоволення суспільних потреб і
одержання прибутку.

Таке визначення підприємства в законодавстві наблизило його до тих, що
були властиві економіці ринкового типу. Однак воно не розкриває
організаційної суті підприємства як системи. Підприємство — це
сукупність взаємодіючих підрозділів, об’єднаних організаційними і
виробничо-технологічними зв’язками. Інакше кажучи, підприємство — це
організаційна виробничо-технологічна система. Така система становить
велику кількість доцільно впорядкованих взаємопов’язаних виробничих
структур та елементів виробництва, необхідних для функціонування і
розвитку цієї системи.

Системи можуть бути відкритими і закритими. Відкрита система обмінюється
матеріальними цінностями, енергією, інформацією з навколишнім
середовищем, тобто взаємодіє з ним. Закрита система не взаємодіє з
навколишнім середовищем. Зв’язок підприємств із зовнішнім середовищем
здійснюється через ринок, конкуренцію на ньому, рух капіталу, соціальні
відносини, державне регулювання тощо. Зовнішнє середовище впливає на
все, що відбувається всередині підприємства, визначає можливість його
виживання. Отже, розвиток підприємства залежить від того, якими будуть
економічні обставини, політичний і соціальний стан, ставлення до
підприємництва, правова база.

Якщо підприємство хоче функціонувати стабільно в умовах змін зовнішнього
середовища, воно мусить самокоригуватися. Але оскільки в Україні
зовнішнє середовище змінюється в напрямку ринкової економіки, то й
підприємства як відкриті мікросистеми мають змінюватися в тому ж
напрямку. У зв’язку з переходом до ринкової економіки змінюються й цілі
функціонування підприємств, що потрібно враховувати при реорганізації і
перетворенні їх на фірми, акціонерні товариства та інші форми.

Відкриті системи мають бути здатні до самоорганізації, тобто
переборювати внутрішні обмеження, досягати нових, стійкіших станів.
Забезпечити свій економічний розвиток зможуть тільки ті підприємства,
які одночасно з руйнуванням старої структури зможуть створити нову,
адекватну зміненому зовнішньому середовищу стійку структуру.

У перехідній економіці спостерігається тенденція до створення
підприємств у формі акціонерних товариств закритого типу. Така
організаційно-господарська форма властива підприємствам, що функціонують
в умовах ринку.

Закриті акціонерні товариства найчастіше створюються з обмеженою
відповідальністю і є об’єднаннями партнерів із спільною господарською
діяльністю. Засновують їх організації, підприємства і громадяни, між
якими існує стійкий, постійний діловий контакт, відбувається взаємодія
на основі виробничо-технологічних зв’язків і взаємної заінтересованості
в досягненні спільної мети. Учасники товариства з обмеженою
відповідальністю відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в
межах свого паю в капіталі товариства. Юридичні особи як засновники —
учасники товариства зберігають свою самостійність і права юридичних
осіб.

Власність акціонерного товариства закритого типу є колективною і
ґрунтується на пайовій власності його учасників. Участь у володінні
майном закритого акціонерного товариства і розмір паю підтверджуються
свідоцтвом або сертифікатом, що не є цінними паперами. Чистий прибуток
між учасниками товариства розподіляється звичайно пропорційно до частки
учасника у статутному капіталі товариства.

Близьким до акціонерного товариства з обмеженою відповідальністю за
суттю і змістом організаційно-правової форми є акціонерне товариство
відкритого типу. Основна структурна особливість такого товариства
полягає в тому, що його майно формується за рахунок відкритого, вільного
продажу акцій. Це найбільш цивілізована, сучасна форма залучення
колективу до власності підприємства.

Акціонерам відкритих акціонерних товариств в обмін на їхню частку у
статутному капіталі товариства (фірми) видається (продається за
номінальною вартістю) цінний папір — акція, яка може бути потім
предметом вільної купівлі-продажу, дарування, застави, тобто акціонер
має право використовувати свої акції на власний розсуд незалежно від
згоди інших членів акціонерного товариства. Відкритими акціонерними
товариствами можуть бути як великі, так і середні підприємства.
Створення акціонерних товариств передбачає залучення великої кількості
учасників. Відкрите акціонерне товариство може бути створене внаслідок
перереєстрації товариства з обмеженою відповідальністю.

Акціонерне товариство — єдиний повновладний власник належного йому
майнового комплексу та інформаційних інтелектуальних цінностей.
Акціонери є власниками тільки цінних паперів, що дає їм право одержувати
певну частку прибутку товариства у вигляді відсотків —дивідендів.

Склад членів відкритих акціонерних товариств може змінюватися внаслідок
вільного продажу і скуповування акцій. Однак засновники мають можливість
передавати свою частку акціонерної власності учасникам того ж товариства
або третім особам лише за згодою інших учасників.

Сукупність індивідуальних капіталів, об’єднаних за допомогою випуску і
розміщення акцій та облігацій, є капіталом акціонерного товариства.
Кошти від випуску і розміщення акцій утворюють власний капітал
акціонерного товариства, що може збільшуватися за рахунок капіталізації
частини прибутку та додаткової емісії акцій. Так фінансовий капітал
концентрується в одному об’єднанні.

Водночас з унітарними формами організації економічної діяльності
підприємств поширюються й асоціативні, тобто об’єднання підприємств. До
нових асоціативних організаційно-господарських форм підприємств
ринкового типу належать концерни, консорціуми, трести, синдикати,
картелі, господарські асоціації.

Об’єднання підприємств створюються на договірній основі. Основний
принцип їх утворення — добровільність входження. Підприємства при цьому
зберігають права юридичних осіб і можуть за бажанням виходити з
об’єднання на умовах, передбачених статутом. При цьому за ними
зберігаються зобов’язання перед партнерами за раніше укладеними
договорами.

Мета створення асоціативних структур полягає у виконанні спільних
дорогих інвестиційних проектів і взаємному обслуговуванні учасників
асоціації.

Розглянемо окремі типи асоціативних організаційно-господарських
структур, що поширені в економіці капіталістичних країн і зароджуються в
українській економіці.

Концерн — це форма великих договірних надоб’єднань, як правило,
монопольного типу, завдяки якій можна використовувати можливість
великомасштабного виробництва, комбінування, кооперування. В Україні,
Росії та інших республіках колишнього СРСР концерни найчастіше
створюються на основі великих державних підприємств та об’єднань.

Такі організаційно-господарські структури завдяки масштабам концентрації
виробництва і капіталу, виробничим потужностям, широким можливостям
диверсифікації виробництва певною мірою стійкі до коливань ринкової
кон’юнктури, можуть вигідно перерозподіляти інвестиційні ресурси,
концентрувати їх на найрентабельніших та окупних напрямах. Однак як
спадкоємці радянської економічної системи концерни, створені в Україні,
несуть на собі відбитки адміністративного управління, низької
мобільності, непристосованості до ринкових умов господарювання.
Приватизація державних підприємств, вивільнення цін, відхід від
централізованого матеріально-технічного постачання і збуту продукції,
прояви інерційних тенденцій серед підприємств, що входять у концерни,
ставлять їх у скрутне становище. Антимонопольні заходи також можуть
ускладнити їх становище.

Виникнення концернів у країнах з розвиненою ринковою економікою
історично зумовлювалось насамперед концентрацією фінансового капіталу,
його перенагромадженням в окремих товаровиробників. Найважливішою
ознакою концернів стала єдність власності підприємств, що входять до
них. Таким чином, учасники концернів взаємозалежні не за договором, а по
суті економічних відносин.

Форми організації діяльності та організаційних структур концернів
різноманітні. З позицій ринкового втілення ідеї централізованого впливу
на підприємства, що входять до концерну, цікавим є підхід, який
грунтується на виокремленні холдингової компанії, що є власником
контрольних пакетів акцій усіх підприємств концерну. У централізованій
економіці СРСР аналогом холдингових компаній були так звані головні
організації.

Механізм прийняття рішень в акціонерних товариствах дає змогу холдингу
впливати на господарські, комерційні та фінансові рішення
підприємств-членів концерну. Хоча ці підприємства у правовому аспекті
залишаються самостійними, холдинг може управляти ними в інтересах
концерну як цілісної господарської структури. Крім того, холдинг може
виконувати ряд функцій, пов’язаних із спільною підприємницькою
діяльністю. У разі потреби холдинг може централізувати і перерозподіляти
фінансові кошти учасників концерну.

Дістає розвитку ще одна організаційно-господарська форма об’єднання
підприємств — господарська асоціація. Це добровільно-договірне
об’єднання підприємств з метою координації виробничо-господарської
діяльності, поглиблення спеціалізації і розвитку коопераційних зв’язків,
організації спільної діяльності, мінімальної централізації ресурсів.
Господарські асоціації — найбільш гнучка форма об’єднання

зусиль фінансового капіталу з метою надання допомоги кожному учаснику
асоціації у вирішенні його власних завдань.

На відміну від більш жорсткої форми концернів для господарських
асоціацій характерні такі особливості:

• слабші зв’язки між підприємствами-учасниками;

• можливість одночасно бути членом кількох асоціацій;

• централізація меншої кількості управлінських функцій, що мають
здебільшого сервісний характер.

Господарські асоціації можуть включати підприємства найрізноманітніших
галузей промисловості, мати регіональне або місцеве значення, але при
цьому підприємства завжди повинні становити сукупність взаємодіючих
підрозділів і розвиватись як система.

Важливе місце у функціонуванні господарських асоціацій належить питанням
розробки фінансової політики, загальної політики розвитку, обстоювання
загальних позицій та інтересів членів асоціації у законодавчих і
виконавчих органах влади всіх рівнів.

Розглянемо характерні для підприємств капіталістичних країн асоціативні
організаційні структури, які не дістали поки що належного поширення в
економіці України.

Консорціум — тимчасове добровільне об’єднання підприємств, організацій,
створене для вирішення конкретних завдань і проблем, здійснення великих
інвестиційних, науково-технічних, соціальних та екологічних проектів. У
консорціум можуть об’єднуватись і великі, і дрібні підприємства, які
бажають взяти участь у здійсненні проектного або іншого підприємницького
задуму, але не мають можливості самостійно його здійснити. Консорціум —
потенційно ефективний організаційно-структурний спосіб тимчасової
інтеграції кадрів, потужностей, матеріальних і фінансових ресурсів.
Підприємства можуть об’єднуватися в консорціум для здійснення
високоприбуткового проекту, що потребує для реалізації великих
капіталовкладень, які відволікаються на тривалий термін, і має високий
ступінь ризику.

Картель — договірне об’єднання підприємств, в основі якого лежить угода
про квотування обсягів виробництва, ціни реалізації, умови продажу,
розмежування ринків збуту. Підприємства, що входять до складу картелю,
юридично самостійні. Зазвичай вони здійснюють збут продукції на
договірних засадах, тобто відповідно до укладеного між підприємствами
договору.

Синдикат — форма договірного об’єднання підприємств, що передбачає
централізацію постачання членів синдикату і збуту виробленої

ними продукції. Створення синдикату дає можливість усунути конкуренцію
між його учасниками у сфері збуту і закупівлі сировини. Для здійснення
зазначених управлінських функцій створюється спеціальний орган. Інший
варіант організації синдикату передбачає передавання цих функцій одному
з учасників договірного об’єднання або дирекції синдикату.

Орган, що займається збутом і закупівлею, збирає замовлення на продукцію
підприємств синдикату і розподіляє їх відповідно до квот, зафіксованих у
договорі. При цьому члени синдикату комерційну самостійність втрачають
цілком, а виробничу — частково. Підприємства синдикату юридично
самостійні, однак фінансовий капітал концентрується в синдикаті.

Учасниками синдикату можуть бути не тільки підприємства, а й об’єднання,
концерни, трести.

В економіці капіталістичного типу трест — форма об’єднання підприємств,
які цілком втрачають юридичну, комерційну й виробничу самостійність і
підпорядковуються єдиному управлінню. У радянській економіці — це
поширена велика організаційна структура, що об’єднувала кілька
організацій, які були самостійними підприємствами.

Список використаної літератури

Федоренко В. Г. і К°. Інвестування. Зайнятість. Освіта. — К.: Науковий
Світ, 2002.

Федоренко В. Г. і К°. Шляхи підвищення ефективності інвестицій в
Україні.: — К.: Науковий Світ, 2003.

Федоренко В. Г. Інвестиційний менеджмент. —К.: МАУП, 1999.

Федоренко В. Г. Інвестиції і капітальне будівництво в ринкових умовах. —
К.: Міжнар. фінанс. агенція, 1998.

Федоренко В. Г. Перспективи розвитку капітального будівництва за
ринкових умов // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1997. — № 2.

Федоренко В. Г. Створення промислово-фінансових груп і проблеми
управління корпоративними правами // Про приватизацію: Держ. інформ.
бюл. — 1999. — № 2.

Федоренко В. Г., Бондаренко Е. В. Будівництво та інвестиції в Україні. —
К: Знання, 1998.

Федоренко С. В. Проблеми залучення іноземних інвестицій і розвиток
економіки України // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1999. — № 2.

Федотова М. А. Доходи предпринимателя. — М.: Финансьі и статистика,
1993.—96 с.

Чернявский А. Д. Организация управления в условиях рыночных отношений.
—К.:МЗУУП, 1994.

Чернявский А. Д. Современные тенденции развития организационных форм
управлення в Украине // Персонал. — 1997. —№4. — С. 3-7.

Чернявский А. Д. Трансформация организационных форм управления в
процессе развития рыночных отношений // Персонал. — 1996. —№2. — С.
22-36.

Шевчук В. Я. Умови ефективного інвестування в будівництві. — К.:
Будівельник, 1991. —112 с.

Шпек Р. Іноземні інвестиції в Україні // Уряд, кур’єр. — 1996. — № 62. —
2 квіт. — С. 5.

Щекин Г. В. К разработке концепции управления современным обществом //
Персонал. — 1999. — № 1. — С. 1-23.

ЩукінБ. М. Інвестиційна діяльність. — К.: МАУП, 1998.

Эклунд К. Эффективная экономика — шведская модель. — М.: Экономика,
1991. —349 с.

ЯкушинЛ. С. Строительство инвестиции//экономика стрва. —1991. — № 4. —
С. 59-62.

Похожие записи