.

Організаційно-економічний механізм активізації залучення прямих іноземних інвестицій в економіку (дипломна робота)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
0 24949
Скачать документ

Дипломна робота на тему

Організаційно-економічний механізм активізації залучення прямих
іноземних інвестицій в економіку

Зміст

TOC \o “1-3” \h \z \u HYPERLINK \l “_Toc169366242” Зміст PAGEREF
_Toc169366242 \h 2

HYPERLINK \l “_Toc169366243” Перелік умовних скорочень PAGEREF
_Toc169366243 \h 3

HYPERLINK \l “_Toc169366244” Вступ PAGEREF _Toc169366244 \h 4

HYPERLINK \l “_Toc169366245” Розділ 1. Сутність прямих іноземних
інвестицій, як соціально-економічної категорії PAGEREF _Toc169366245
\h 6

HYPERLINK \l “_Toc169366246” 1.1 Сутність та класифікація інвестицій.
Прямі іноземні інвестиції. PAGEREF _Toc169366246 \h 6

HYPERLINK \l “_Toc169366247” 1.2 Напрями впливу іноземних інвестицій
на економічний розвиток приймаючої держави. Переваги та недоліки.
PAGEREF _Toc169366247 \h 10

HYPERLINK \l “_Toc169366248” 1.3 Досвід зарубіжних країн у
ефективному залученні іноземних інвестицій PAGEREF _Toc169366248 \h
19

HYPERLINK \l “_Toc169366249” Висновки до Розділу 1 PAGEREF
_Toc169366249 \h 24

HYPERLINK \l “_Toc169366250” Розділ 2. Аналіз стану та механізмів
залучення прямих іноземних інвестицій в економіку країни PAGEREF
_Toc169366250 \h 25

HYPERLINK \l “_Toc169366251” 2.1 Україна на міжнародному ринку
інвестицій: привабливість для інвесторів PAGEREF _Toc169366251 \h 25

HYPERLINK \l “_Toc169366252” 2.2 Аналіз ефективності залучення
інвестиції в українську економіку PAGEREF _Toc169366252 \h 37

HYPERLINK \l “_Toc169366253” 2.3 Оцінка бар’єрів активізації
залучення прямих іноземних інвестицій в Україну PAGEREF _Toc169366253
\h 58

HYPERLINK \l “_Toc169366254” Висновки до Розділу 2 PAGEREF
_Toc169366254 \h 68

HYPERLINK \l “_Toc169366255” Розділ 3. Механізми активізації
залучення прямих іноземних інвестицій в економіку країни PAGEREF
_Toc169366255 \h 71

HYPERLINK \l “_Toc169366256” 3.1 Умови активізації залучення
інвестицій PAGEREF _Toc169366256 \h 71

HYPERLINK \l “_Toc169366257” 3.2 Сприяння залученню інвестицій та
пріоритети їх заохочення PAGEREF _Toc169366257 \h 77

HYPERLINK \l “_Toc169366258” 3.3 Механізми активізації залучення
інвестицій в економіку країни PAGEREF _Toc169366258 \h 95

HYPERLINK \l “_Toc169366259” Висновок до Розділу 3 PAGEREF
_Toc169366259 \h 104

HYPERLINK \l “_Toc169366260” Висновки PAGEREF _Toc169366260 \h 107

HYPERLINK \l “_Toc169366261” Список використаних джерел PAGEREF
_Toc169366261 \h 115

HYPERLINK \l “_Toc169366262” Додатки PAGEREF _Toc169366262 \h 117

INDEX \c “2” \z “1049”

Перелік умовних скорочень

ПІІ – прямі іноземні інвестиції;

ТНК – транснаціональна корпорація;

ЦСЄ – Центрально-східна Європа;

ВВП – валовий внутрішній продукт;

Вступ

Незалежно від рівня економічного розвитку будь-яка держава прагне
залучити іноземний капітал, одержуючи прямий і непрямий ефекти від
інвестиційних вкладень. Найбільшу роль у залученні інвестицій відіграють
макроекономічні фактори, у т. ч. ємність внутрішнього ринку, валютна
стабільність, політична стабільність, рівень розвитку інфраструктури,
наявність кваліфікованої робочої сили.

Проте на даний час ПІІ не відіграють належної ролі у забезпеченні
ринкової трансформації української економіки, її становленні та
зростанні. Хоча вони і мають ринкову суть та спрямовані на сприяння
розвиткові в Україні приватної власності, підприємництва,
реструктуризації економіки й підвищенню її конкурентоспроможності,
переходу на інноваційний шлях розвитку.

На законодавчому рівні було вжито низку заходів, які були покликані
докорінно поліпшити умови інвестування в реальний сектор економіки.
Проте також слід відзначити значні політичні ризики в країні, які так і
не були подолані протягом 2004-2007 років. Без узгодженої роботи
Президента України, Верховної Ради та Кабінету міністрів неможливе
ефективне подальше трансформування економіки. Зокрема, зниження
податкового тиску є наступним серйозним викликом для нашої влади, як
виконавчої так і законодавчої.

Мета і задачі роботи. Метою дипломної роботи є надання обґрунтованих
пропозицій щодо удосконалення економічного механізму залучення ПІІ в
Україну.

Предметом дослідження виступає організаційно-економічний механізм
залучення ПІІ в економіку України.

Об’єктом дослідження сучасні процеси та тенденції в сфері залучення й
розміщення ПІІ в Україні.

Робота містить три розділи, які логічно об’єднують окремі питання
іноземних інвестицій в нашій країні.

Інформаційна база. В роботі було використано дослідження українських та
іноземних економістів-експертів, які спеціалізуються на тематиці
залучення іноземних інвестицій, покращенні інвестиційного клімату
держави та формуванні організаційно-економічного механізму залучення ПІІ
в Україну. Також використовувались офіційні статистичні джерела,
національні та іноземні періодичні видання та джерела Інтернет.

Розділ 1. Сутність прямих іноземних інвестицій, як
соціально-економічної категорії

1.1 Сутність та класифікація інвестицій. Прямі іноземні інвестиції.

Термін “інвестиція” походить від латинського слова invest, що означає
“вкладати” [2]. Інвестиції – це вкладення капіталу з метою його
подальшого збільшення. У сучасній зарубіжній літературі термін
“інвестування” часто трактується як придбання цінних паперів (акцій,
облігацій). В Україні його частіше ідентифікують з терміном “капітальні
вкладення”, тобто вкладення у відтворення основних фондів (споруд,
оснащення, транспортних засобів).

Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р. зі
змінами і доповненнями [6] визначає інвестиції як усі види майнових та
інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та
інші види діяльності, у результаті якої утворюється прибуток (дохід) чи
досягається соціальний ефект.

Отже, залежно від термінів освоєння інвестиції можуть бути довго -,
середньо – і короткостроковими. Відповідно до методології Національного
банку України короткостроковими вважаються інвестиції до одного року,
середньостроковими – до трьох років, довгостроковими – понад три роки.

За характером участі в інвестуванні вирізняють інвестиції прямі і
портфельні. Прямі інвестиції здійснюють інвестори, які беруть
безпосередню участь у виборі об’єктів інвестування і вкладають в них
кошти (майно, активи) з метою одержання доходу й участі в управлінні
виробництвом. Портфельні інвестиції здійснює пасивний інвестор –
інвестиційні чи фінансові посередники. Оскільки не всі інвестори мають
необхідну кваліфікацію для ефективного добору об’єктів інвестування і
управління інвестиціями, то певна їхня частина купує цінні папери, що
випускаються інвестиційними і фінансовими посередниками. Зібрані кошти
посередники вкладають у найефективніші, на їхній погляд, об’єкти
інвестування, управляють ними, а потім розподіляють отриманий прибуток
між своїми клієнтами – інвесторами.

За об’єктами вкладання коштів (майна) вирізняють інвестиції фінансові і
реальні. Фінансові інвестиції – це вкладення коштів у різні фінансові
інструменти, фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові)
банківські вклади, депозити, паї та ін. Реальні інвестиції – це
вкладення коштів (майна) у реальні активи – матеріальні і нематеріальні.

Інвестиції в нематеріальні активи поділяють на інноваційні та
інтелектуальні. Інноваційні інвестиції – це вкладення в нововведення. За
стабільної економіки всі інвестиції повинні бути одночасно й
інноваціями. За кризових умов можливі інвестиції на підтримку діючих,
але технічно відсталих виробничих фондів. Інноваційна форма здебільшого
складається з інтелектуальних інвестицій. Інтелектуальні інвестиції – це
вкладення в об’єкти інтелектуальної власності, що випливають з
авторського права, винахідницького права, права на промислові зразки і
корисні моделі.

Інноваційні інвестиції в нематеріальні активи здійснюються двома
основними формами:

а) шляхом придбання готової науково-технічної продукції та інших прав
(придбання патентів на наукові відкриття, винаходи, промислові зразки і
товарні знаки; придбання “ноу-хау”; придбання ліцензій і т. ін.);

б) шляхом розробки нової науково-технічної продукції (як на
підприємстві, так і за його замовленням у відповідних інжинірингових
фірмах).

У світовій практиці під прямими іноземними інвестиціями (ПІІ) розуміють
капіталовкладення в іноземні підприємства, які забезпечують контроль над
об’єктом розміщення капіталу і відповідний доход. За міжнародними
нормами частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дає
право такого контролю – 25%, за американськими – 10%, австралійськими і
канадськими – 50%. ПІІ здійснюються у формі створення дочірніх компаній,
асоційованих (змішаних) компаній, відділень, спільних підприємств тощо.
Сьогодні найчастіше створюються змішані компанії за участю місцевого
капіталу.

ПІІ прийнято вважати як безпосередню участь іноземного інвестора у
виборі об’єкта інвестування, здійсненні вкладень, отриманні кінцевого
результату. Іноземний інвестор бере участь, як правило, у всіх стадіях
інвестиційного процесу, у тому числі в інвестиційних дослідженнях,
проектуванні, будівництві, технічному оснащенні побудованих чи
реконструйованих підприємств тощо.

ПІІ за міжнародною класифікацією поділяються на:

а) вкладання компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і
частка акцій у дочірніх та асоційованих компаніях);

б) реінвестування прибутку;

в) внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик
між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями.

У практичному ракурсі можна розрізнити такі варіанти здійснення
інвестицій:

Складальний завод – є компромісом між прямим експортом і закордонним
виробництвом. Він дає можливість уникнути великих транспортних витрат і
водночас скористатися більш низькими митними тарифами на незавершені
вироби. Фірма використовує місцеву робочу силу.

Контракти на виробництво з місцевим виробником дають можливість фірмі
обійтися без інвестицій у виробництво і без витрат на транспорт і
митницю. Однак виникає проблема контролю якості, ризик передати
виробничі ноу-хау іноземній фірмі, яка згодом може стати конкурентом.
Цей ризик знижується, якщо головними факторами конкурентоспроможності є
імідж марки і маркетингове ноу-хау.

Ліцензійні угоди. Ця форма інвестування має більш формальний і
довгостроковий характер. Фірма (ліцензіар) передає місцевій фірмі
патент, марку, найменування, “ноу-хау» і надає технічну допомогу.
Фірма-покупець (ліцензіат) виплачує початкову суму і роялті. Переваги
угоди для обох партнерів ті ж самі, що й для договору франшизи. Проблема
полягає в ускладнені контролю та відсутності прямої участі фірми, що
продала ліцензію. Є ризик утрати ринку фірмою-ліцензіаром, якщо через
кілька років ліцензіат вирішить діяти незалежно.

Спільні підприємства. Транснаціональна фірма вкладає частину капіталу і
має право голосу в керуванні створюваною фірмою. Така позиція забезпечує
кращий контроль над операціями. Співробітництво з місцевою організацією
– це фактор, що полегшує інтеграцію в незнайоме середовище.

Пряме інвестування. Фірма самостійно інвестує у виробництво в іншій
країні, купуючи підприємство, що діє, або створюючи нове. Це максимальна
участь фірми у виробництві за кордоном.

До ПІІ належать інвестиції, які передбачають встановлення
довготермінових фінансово-економічних відносин і відображають тривалий
інтерес і контроль, що виявляє і здійснює організація – резидент однієї
економіки або країни щодо підприємства, яке є резидентом іншої економіки
або країни. Організація-резидент – це прямий іноземний інвестор або
материнське підприємство.

ПІІ свідчать про наявність тривалого інтересу у резидента однієї країни
(прямого інвестора) у підприємстві-резиденті іншої країни (підприємстві
з прямими інвестиціями).

Першою й основною причиною здійснення прямих інвестицій за кордоном є
прагнення до найбільш вигідного вкладення капіталу, що досягається
виробництвом товарів та послуг на місці. На це й спрямована більша
частина прямих інвестицій.

Друга причина – техніко-економічна. Частина прямих інвестицій спрямована
на створення за кордоном власної інфраструктури зовнішньоекономічних
зв’язків (складів, баз, транспортних підприємств, банків, страхових
компаній, торговельних компаній тощо), тобто товарно- та
послугопровідної мережі для забезпечення збуту.

Третя причина – економічна та політична нестабільність, високі податки у
країні походження інвестицій, необхідність “відмивання” незаконних
коштів тощо. Тому відбувається так звана втеча капіталу. Особливо
активно такий капітал надходить у країни та території з пільговим
оподаткуванням компаній, які там реєструються, але які здійснюють свої
операції за межами цих країн та територій (так звані офшорні компанії).

Ці три основні причини конкретизуються залежно від фірми, галузі, країни
прикладення капіталу та часу, коли приймається рішення.

Зазначимо, що нині в Україні існує роздроблений і слаборозвинений ринок
інвестиційних ресурсів. Організації, що працюють на ньому, діють
недостатньо скоординовано і неефективно. Слабкий розвиток інформаційної
інфраструктури ринку став перешкодою для активних дій вітчизняних
підприємців і потенційних інвесторів.

1.2 Напрями впливу іноземних інвестицій на економічний розвиток
приймаючої держави. Переваги та недоліки.

Іноземні інвестиції відіграють велику роль в економічному розвитку
будь-якої держави незалежно від рівня її економічного розвитку – чи то
промислово високорозвинута країна чи «бананова республіка».

Важливість ПІІ значно зросла у 80-90-х рр. минулого століття, коли їх
почали розглядати як один із основних засобів інтеграції національної
економіки у світове господарство на основі перенесення виробничих
потужностей, переведення капіталу, передавання технології,
управлінського досвіду і навичок, інновацій у приймаючу країну, нерідко
в більшу економіку (щоб досягти так званого «ефекту масштабу»).

Іноземні інвестиції сприяють економічному зростання приймаючої економіки
на основі ефективнішого використання національних ресурсів. Можна
виділити два канали ефективності:

Прихід іноземних фірм на національний ринок призводить до заміщення чи
витіснення менш ефективних національних компаній, що спричинює
перерозподіл внутрішніх ресурсів між більш і менш рентабельними
компаніями і сприяє зростанню середнього рівня продуктивності праці і
середніх доходів на душу населення у приймаючій країні.

Іноземні інвестори не одержують економічних переваг від зростання
продуктивності праці у вигляді більшого прибутку на відміну від
резидентів приймаючої країни, які мають вищий середній рівень доходів за
рахунок припливу ПІІ.

Створення закордонних філій і дочірніх компаній сприяє підвищенню
середнього рівня продуктивності праці. Розрізняють дві основні причини
цього явища:

іноземні компанії мають вищий рівень вкладення капіталу на одиницю
праці, що безпосередньо впливає на зростання продуктивності праці;

як правило, іноземні компанії – більші структури (у порівнянні з
національними фірмами) і сприяють зростання продуктивності праці за
рахунок так званого ефекту масштабу.

Крім того, в іноземних компаніях вищий середній рівень заробітної плати
з урахуванням того, що певна частка зростання середньої продуктивності,
пов’язана з припливом ПІІ, проходить через місцеві фактори виробництва.

Другий канал ефективності іноземних інвестицій пов’язаний із посиленням
конкуренції на місцевих ринках за рахунок іноземних компаній. Діяльність
останніх спонукає національні фірми працювати ефективніше. У такий
спосіб діяльність закордонних фірм сприяє швидшій передачі нової і
передової технології й удосконаленої практики менеджменту місцевим
фірмам на основі вертикально інтегрованих зв’язків і так званого
показового (чи демонстраційного) ефекту.

ПІІ зіграли важливу роль в економічному розвитку багатьох країн.
Яскравим прикладом є нові індустріальні економіки Східної Азії і
Латинської Америки. У чотирьох країнах-членах Асоціації держав
Південно-Східної Азії (АСЕАН) – Малайзії, Філіппінах, Індонезії і
Таїланді – приплив іноземних інвестицій у деякі галузі промисловості
(головним чином в електроніку й автомобілебудування) сприяв
трансформації структури національних економік і зміні їхньої
спеціалізації від експортерів сільськогосподарської продукції і
мінеральної сировини до великих виробників і експортерів переважно
готової промислової продукції. Прями іноземні інвестиції безпосередньо
впливають на формування інвестиційних фондів приймаючої країни. Можливо,
іноземні капіталовкладення зможуть стати додатковим джерелом поповнення
національних капіталів, що сприятиме розширенню капітальних ресурсів
приймаючої країни. Частка останніх виявляється більшою, ніж фактична
частка іноземних інвестицій. Наприклад, у країнах, що розвиваються,
частка ПІІ у валових внутрішніх капіталовкладеннях у середньому
становила близько 7 % у період 1991-1997 рр., хоча в обробній індустрії
цей показник значно вищий. Даний ефект може бути пов’язаний із
конкуренцією між національними фірмами.

ТНК надають приймаючій країні свої міжнародні канали закупівель,
виробництва і збуту, що створює умови для доступу на світовий ринок
національних фірм і розширення чи, навпаки, скорочення їхніх зв’язків із
місцевими постачальниками.

Як правило, ТНК реінвестують велику частину отриманого прибутку в
дочірні компанії і меншу частину прибутку вивозять за кордон. Тобто, на
відміну від місцевих фірм, вони більше зацікавлені в тому, щоб залишати
отримані прибутки для реінвестування в приймаючій країні. Це також
сприяє вищому рівню формування капітальних фондів у національній
економіці. Навіть коли ТНК використовують національні джерела
фінансування капіталовкладень, їхня експансія може здійснюватися на
основі формування капіталу, якщо вона не веде до витиснення місцевих
виробників.

Водночас, особливістю портфеля міжнародних інвестицій є валютний ризик
інвестора. У досить добре диверсифікованому портфелі, однак, цей ризик,
як показує практика, значно менший від ризиків національних ринків,
оскільки падіння одних валют означає посилення інших. Падіння ж валюти
інвестора означає зростання курсів іноземних валют і, отже, підвищення
прибутковості портфеля міжнародних інвестицій. Крім того, валютний ризик
може бути істотно зменшений за рахунок використання спеціальних методів
захисту від його несприятливої зміни (методів хеджирування). Варто також
враховувати, що міжнародний інвестор, згодний на ризик заради високої
прибутковості, може одержати її не тільки від швидко зростаючих
національних економік і (чи) окремих іноземних компаній, але й від
зростання курсу іноземних валют.

Дослідження впливу іноземних інвестицій на економічний розвиток
приймаючої країни встановили, що:

ПІІ можуть збільшити обсяг сукупного капіталу, а відтак, сприяти
економічному росту. Однак необхідно, щоб іноземні інвестиції не
витісняли відповідні суми національних капіталів унаслідок зростання
конкуренції на ринках;

ПІІ сприяють економічному зростанню, якщо вони більш рентабельні чи
прибуткові у порівнянні з національними капіталовкладеннями;

внесок ПІІ у посилення економічного росту можливий тільки за наявності
зв’язку між цими інвестиціями і рівнем кваліфікації трудових ресурсів.

Можна припустити, що ПІІ більш ефективні у порівнянні з національними
капіталами. Однак деякі економісти вважають, що працівники місцевих фірм
мають вищий рівень знань і великі можливості доступу на внутрішній
ринок. Якщо закордонна компанія прийняла рішення про вихід на ринок
конкретної країни, вона повинна компенсувати переваги, якими володіють
місцеві фірми. Швидше за все, діяльність закордонної компанії базується
на нижчих витратах виробництва у порівнянні з місцевими фірмами, а також
на вищому рівні продуктивності праці. Для країн, що розвиваються, більша
ефективність ПІІ, мабуть, пов’язана із поєднанням передових
кваліфікаційних навичок і технологій з використанням місцевої робочої
сили і виробничих потужностей.

Прями іноземні інвестиції – основний канал передачі передової технології
країнам, що розвиваються, і державам з перехідною економікою. Але
негативну роль можуть відіграти окремі фактори. Наприклад, в умовах
протекціоністської торгової політики ПІІ можуть бути єдиним шляхом
доступу на внутрішній ринок (на відміну від традиційного експорту
товарів у приймаючу країну). Аналогічно уряд може запропонувати стимули
іноземним інвесторам, щоб заохочувати ПІІ з метою поповнення валютних
резервів і розвитку конкретних галузей, що є стратегічними з погляду
промислової політики. Наслідком такої політики може бути приплив ПІІ.

Ефект впливу ПІІ на економічний розвиток залежить від рівня кваліфікації
робочої сили в приймаючій країні. Існує тісний взаємозв’язок між
іноземними інвестиціями і рівнем освіти зайнятих осіб. ПІІ, як сказано
вище, – основний канал передачі технології, а її реалізація вимагає
відповідного рівня підготовки місцевих кадрів, що могли б ефективно
працювати з передовими технологіями. Це, у свою чергу, визначає вплив
закордонних капіталовкладень на трудові ресурси: на рівень зайнятості,
на вартість оплати праці, а також на підвищення кваліфікації.

Поряд із позитивним впливом іноземних інвестицій зокрема і капіталу в
цілому на економічний розвиток і зростання економіки приймаючої країни
спостерігаються і потенційні негативні ефекти:

витіснення національних капіталів і компаній (так званий ефект crowding
out);

відтік капіталу з країни на основі трансфертного ціноутворення.

У цьому сенсі заслуговує на увагу досвід країн ЦСЄ, де роль іноземного
капіталу оцінюється зовсім не однозначно. Високі темпи економічного
зростання на початковому етапі інтенсивного припливу іноземних
інвестицій змінилися їхнім істотним падінням. Критичного рівня досягло
безробіття (Польща – 19%). Важким тягарем стали масштабна дефіцитність
платіжного балансу (вона багато в чому перевищує критично припустимий
рівень) і зовнішня заборгованість. Це типове явище для країн із високою
часткою ПІІ.

Значні загрози можуть виходити від ПІІ. Насамперед, вони можуть вести до
посилення залежності економіки від іноземного капіталу. Перш за все це
стосується інвестицій у підприємства, які здійснюють переважно експортне
виробництво в рамках схем виробничої кооперації ТНК. Погіршення світової
економічної кон’юнктури вестиме до згортання цих виробництв незалежно
від економічного становища всередині країни. Небезпечним у цьому сенсі є
також “викруткові” виробництва, які повністю забезпечуються імпортними
комплектуючими і не мають ні власних технологій, ні можливості
диверсифікувати джерела постачання.

Хоча задля справедливості слід зазначити, що на даний час такі явища, як
експлуатації іноземними інвесторами «дешевих» ресурсів, політичний тиск
на країну-реципієнта, неадаптованість «абстрактно-економічних матриць»
МВФ до специфіки країни, та ін. є надзвичайно рідкісним явищем. Значно
більшою стратегічною загрозою є і лишається загальна відсталість
національного підприємництва у порівнянні із іноземними структурами.

Таким чином, важливою складовою економічної політики приймаючої держави
щодо іноземних інвестицій є здійснення належного регулювання процесів їх
залучення та використання. В разі неефективного регулювання державою
вказаних процесів позитивний ефект від іноземних інвестицій може стати
незначним, а іноді – й нівелюватися.

Також слід згадати так званий кумулятивний ефект масштабу інвестицій,
оскільки рівень та масштаб іноземних інвестицій мають здатність
самопідтримуватися та ланцюгово зростати після досягнення певного
технологічного рівня і розміру. Показовою є така статистика. У світовій
економіці майже дві третини валових ПІІ припадає на розвинені країни, із
них більша частина концентрується у високотехнологічних галузях.

Зрештою, глобалізація – це об’єктивний процес і через це не може
розглядатися в контексті альтернативи: добро чи зло. Проблема в іншому.
Ідеться про вибір моделі, у рамках якої реалізується політика залучення
ПІІ й інтеграції, зокрема й на їхній основі, у систему глобалізаційного
процесу. Із урахуванням знов-таки світового досвіду можна вести мову про
дві базові моделі такої інтеграції.

Перша з них – інтеграція в межах так званої наздоганяючої стратегії.
Принципи такої стратегії зрозумілі: будь-яке суспільство, котре відстало
в своєму розвитку, має прискореними темпами, зокрема й за сприяння ПІІ,
пройти шлях розвинених країн. Ідеться про досвід передусім країн
Латинської Америки, на основі якого будувалися демонстраційні моделі
МВФ. Принципам згаданої стратегії віддавали перевагу в попередні роки
реформ і ми. Констатуючи це, потрібно визнати й інше: практика розвитку
останніх десятиліть незаперечно довела фактичний провал наздоганяючої
стратегії. Насправді йдеться про стратегію адаптації «другого» світу до
потреб розвинених країн, консервацію існуючої ієрархії економічних
відносин, різнорівневої системи міжнародного поділу праці, що склалася
сьогодні. Нинішній центр, або «глобальне ядро» (Збігнєв Бжезинський),
сформувався за участі ресурсної бази (в її широкому розумінні)
багатоповерхової за своєю природою «периферії», і без її подальшого
використання забезпечити власний розвиток не може. Не міг раніше, не
може й тепер. Як свого часу метрополія не могла існувати без
колоніальних володінь, так і сучасний цивілізаційний центр немислимий
без багатоярусної периферії.

Нам потрібно піднятися до розуміння цих вельми неприємних для нас, але
водночас принципово важливих реалій, враховувати, що існує й
альтернативна модель інтеграції в систему глобальної економіки. Вона
також добре відома. Це модель країн Східної Азії, котрі сприймають
глобалізацію на своїх власних умовах. Головне в ній – використання
особливого роду протекціонізму: свідомої протидії негативним аспектам
ПІІ, протиставлення їм активної політики зміцнення національного
капіталу, здатного на рівних не лише конкурувати, а й співробітничати з
іноземним інвестором.

Достатньо позитивним є досвід створення статусу “імпортозаміщуючого
підприємства”. Його мета – врегулювання платіжного балансу країни та
досягнення “валютної самоокупності” інвестицій. Держава прямо підтримує
іноземних інвесторів, які працюють з вітчизняними сировиною та
комплектуючими, реалізують всередині країни продукцію, яка зменшує
потребу в імпортних аналогах.

Світовий досвід виходить з того, що правове регулювання іноземних
інвестицій включає в себе два аспекти: національно-правовий
(внутрішньодержавний) і міжнародно-правовий. Правовий статус іноземних
інвестицій у приймаючих країнах характеризується великою
різноманітністю, що визначається відмінностями у політиці приймаючих
країн до іноземного капіталу. Правовий режим іноземної власності
визначається, насамперед, внутрішнім законодавством приймаючих країн
(гірничим законодавством, законодавством про розробку природних
багатств, спеціальними інвестиційними кодексами).

Говорячи про захист економіки у зв’язку із залученням іноземних
інвестицій, слід мати на увазі не її захист від іноземних інвестицій,
які конче необхідні, а доцільно вести мову про нейтралізацію негативних
ефектів неминучого процесу, про забезпечення інвестиційного механізму
системою безпеки.

Створюючи сприятливі умови для вкладання іноземного капіталу, оголошуючи
про національний режим для нього, практично в усіх країнах світу процес
залучення іноземних інвестицій в тій чи іншій формі регламентується:
їхній приплив заохочують в одні галузі виробництва і обмежують в інші.
Вочевидь, що для кожної з країн – донорів, які є основними імпортерами
капіталів в економіку країни-отримувача, держава повинна напрацьовувати
та проводити цілеспрямовану політику щодо залучення іноземних
інвестицій, яка має базуватися на принципах загальнодержавних
пріоритетів щодо іноземного інвестування та на концептуальному
визначенні галузей економіки держави, їх ведучих підприємств, набуття
контролю над якими з боку іноземного капіталу загрожуватиме економічній
безпеці державі.

Таке визначення дає можливість країні-отримувачу побудувати свої системи
захисту – від дій недобросовісних іноземних інвесторів та впливу
негативних явищ, що супроводжують процес будь-якого іноземного
інвестування, та заохочення – з метою залучення іноземних інвесторів до
інвестування економіки за пріоритетними напрямами. Ці системи повинні
включати відповідні заходи на рівні законодавчої та виконавчої влад. На
законодавчому рівні мають бути вирішені питання щодо заборон та
обмежень, які стосуються діяльності будь-якого іноземного інвестора на
території країни, на рівні виконавчої влади – прийняті конкретні рішення
щодо умов діяльності на ринку капіталів кожного з іноземних інвесторів з
урахуванням визначених для кожного з них пріоритетів інвестування та
діючих міжурядових і міжгалузевих угод тощо.

Потенційні інвестори з-за кордону в усіх розвинених індустріальних
країнах (окрім США, ФРН, Італії і Швейцарії) повинні отримати
спеціальний урядовий дозвіл на здійснення капіталовкладень. Та навіть
якщо для трансферту капіталу не треба попереднього дозволу, іноземний
інвестор має повідомити про нього компетентний державний орган (ФРН,
Італія). У багатьох країнах існує механізм контролю за поглинанням
національних фірм зарубіжними інвесторами. Скажімо, у Німеччині при
захопленні 25% акціонерного капіталу компанії інвестор зобов’язаний
інформувати її про це. В Японії для встановлення закордонного контролю
необхідне одностайне схвалення ради директорів корпорації. У
Великобританії скупка іноземцями контрольного пакету акцій великих
підприємств обробної промисловості може бути заборонена у випадку, коли
вона вступає у протиріччя з національними інтересами. При цьому для
запобігання небажаній скупці уряд може викупити акції об’єкта, що
передбачається для поглинання.

Конкуренція за залучення ПІІ на міжнародних ринках капіталів вимагає від
національних урядів запровадження спеціальних сприятливих умов для
діяльності іноземних інвесторів. зокрема, особливий режим стосовно
іноземних інвестицій запровадили більшість розвинутих країн та країни,
що розвиваються. Також більшість країн, що розвиваються та
постсоціалістичних країн для заохочення надходжень прямих інвестицій
широко використовують приватизацію державних підприємств.

Використання спеціальних пільгових умов таїть в собі небезпеку
залучення до країни спекулятивних капіталів. Відтак воно має
поєднуватися з активним регулюванням форм і напрямів діяльності
іноземних інвесторів у країні. Світовий досвід свідчить, що найбільш
фундаментальні стимули ПІІ стосуються базисних характеристик економіки
країни-реципієнта, в той час роль спеціальних стимулів, які створює
держава, є другорядною.

Протікання інвестиційних процесів, їх характер, інтенсивність та
результативність, а також управління ними залежить від інвестиційного
клімату, що сформувався в державі, тобто від стану правового,
фінансового, соціально-економічного та суспільно-політичного середовища
в її межах, яке зумовлює ту чи іншу ступінь привабливості для
інвестицій.

1.3 Досвід зарубіжних країн у ефективному залученні іноземних інвестицій

Мотиви здійснення іноземних інвестицій для пошуку економічної
ефективності полягають у раціоналізації структури розпочатого раніше
інвестиційного проекту (спрямованого на пошук ресурсів або ринків) у
такий спосіб, аби створити для інвестора умови єдиного управління
економічними процесами, розпорошеними географічно. ТНК, що прагне
підвищити ефективність, планує скористатися регіональними відмінностями
в забезпеченості ресурсами, культурі, інституційному устрої, економічній
системі та політиці, а також у структурі ринків, зосереджуючи
виробництво в невеликій кількості місць для обслуговування численних
ринків. Аби іноземне виробництво, спрямоване на підвищення ефективності,
мало сенс, потрібно, щоб закордонні ринки були відкритими та добре
розвиненими. Саме тому до такого виду інвестицій зазвичай вдаються на
регіональних інтегрованих ринках.

Досвід приватизації у Східній Європі дав поштовх до виникнення великої
кількості способів приватизації, починаючи від ваучерної приватизації та
купівлі підприємств трудовими колективами і закінчуючи продажем
стратегічним інвесторам. Наслідки приватизації залежно від способу її
проведення виявилися разюче відмінними. Існує багато доказів на користь
того факту, що ваучерна приватизація, яка призводить до розпорошення
власності, не спроможна підвищити ефективність приватизованих
підприємств. Натомість входження на ринок іноземних фірм через
приватизацію створює конкуренцію і позитивно впливає на процеси
економічної трансформації. Це твердження справедливе щодо країн Східної
Європи загалом та України зокрема.

Щодо досвіду окремих країн, де іноземні інвестицій відіграли велику роль
у становленні економіки, то можна навести такі приклади:

Австрія. У державі створено ефективну систему підтримки інвестиційної
діяльності іноземних інвесторів. Головною організацією по супроводженню
іноземних інвестицій у країні є Австрійська бізнес-аґенція (АБА), котра
здійснює свою діяльність під егідою Федерального міністерства економіки
та праці Австрії. Основним завданням агенції є надання безкоштовних
послуг іноземним інвесторам, які прагнуть працювати в пріоритетних
галузях австрійської промисловості та сільського господарства. АБА має
свою штаб-квартиру у Відні та ще два відділення – у Нью-Йорку і Токіо.
Палітра послуг агенції охоплює як надання загальноекономічної інформації
про рамкові умови підприємницької діяльності в Австрії, так і
специфічних консультацій під час вибору інвестором місця, галузі
інвестування, включаючи допомогу у виконанні формальностей в оформленні
необхідних документів. При цьому АБА працює у тісній кооперації з
відповідними уповноваженими органами австрійських федеральних земель.

Великобританія. Країна є досить активним учасником інвестиційних угод,
які на першому етапі використовувалися переважно з метою захисту
інвесторів. Сьогодні до таких угод включаються також заходи із захисту
внутрішнього ринку проти надмірного впливу корпорацій. Залученням
інвестицій активно займаються агенції сприяння інвестиціям, котрі
надають комплексну інформацію з питань, які цікавлять інвесторів.
Важливу роль у лобіюванні бізнес-інтересів та розвитку контактів
відіграють спільні торгові палати (joint chambers of commerce), що
знаходяться під патронатом впливових персон із зв’язками в уряді та
бізнесі. Агенції сприяння інвестиціям та спільні торгові палати, як
правило, мають відповідні бюджети для проведення виставкових заходів.

Іспанія. З метою підтримки вкладення іспанськими компаніями своїх коштів
за кордон у країні діє програма фінансування великих іспанських
інвестицій за кордоном (PROINVEX) та програма підтримки іспанських
зовнішніх інвестицій (ІСЕХ). Згідно з цими програмами, іспанським
інвесторам надаються кредити та гарантії, а також фінансова підтримка
для покриття фінансових ризиків. Крім того, у країні створено фонд
COFIDES, метою діяльності якого є фінансова підтримка іспанських
інвесторів за кордоном.

Корея. У країні створено Корейський центр сприяння іноземним інвестиціям
(Korea Investment Service Center – KISC), який функціонує в структурі
Корейського агентства сприяння торгівлі та інвестиціям і є державною
неприбутковою структурою. При цьому KISC виступає в ролі основної
організації, здатної забезпечити потенційного інвестора широким спектром
безкоштовних консультативних послуг на всіх стадіях роботи – від
попереднього вивчення місцевого ринку до супроводження проекту, що
реалізується.

Функції захисту інтересів іноземних інвесторів, які вже працюють на
південнокорейському ринку, покладено на Офіс омбудсмена з питань
іноземних інвестицій, головним завданням якого є надання експертної
підтримки та супроводження проектів у випадках, коли іноземний інвестор
стикається з проблемними питаннями або відвертими порушеннями чинного
законодавства чи кодексу поведінки з боку представників державних
органів.

Німеччина. У ФРН відсутні спеціальні закони й органи, що здійснюють
безпосереднє регулювання залучення ПІІ. Від іноземців – співвласників
компаній не вимагається отримання дозволу на перебування і роботу в
Німеччині, якщо вони зберігають постійне місце проживання на
батьківщині. Суттєві обмежувальні заходи щодо залучення ПІІ, зокрема
фінансові та валютні обмеження щодо іноземного капіталу, у ФРН відсутні.

Як правило, всі платежі за кордон можуть вільно здійснюватися будь-якою
особою і в будь-якій валюті; немає обмежень обсягу та характеру
укладених у цій сфері угод. Проте комерційні банки ФРН повинні
повідомляти Центральний банк про всі грошові перекази за межі країни,
сума яких перевищує 1 тис. євро.

При здійсненні іноземних інвестицій в економіку ФРН попереднього дозволу
не вимагається, за винятком випадків, пов’язаних з продажем або
передачею нерезидентам державних цінних паперів ФРН. Однак для ведення
діяльності як національних, так і іноземних підприємців у харчовій,
медичній та фармацевтичній промисловості, у галузі транспорту,
банківській сфері й у страховому, готельному і ресторанному бізнесі
необхідно отримати спеціальні ліцензії, які видаються на рівні
федеральних земель.

Під час здійснення підприємницької діяльності у ФРН до іноземних
фізичних та юридичних осіб застосовуються такі самі правові норми, що
діють відносно місцевих підприємств і бізнесменів. Базові ставки
податків зобов’язують кожну іноземну компанію сплачувати у вигляді
податків у середньому 70 % свого прибутку. З урахуванням податкових та
інших пільг, компанія фактично сплачує у середньому трохи менше, ніж 50
% власного прибутку. Крім того, дозволяється вираховувати протягом 5
років із суми, яка підлягає оподаткуванню, збитки попередніх двох років
(але не більш як 5 млн. євро). Дозволено також переносити ці збитки на
необмежену кількість років уперед.

Дедалі більшого значення набуває заохочення та стимулювання діяльності
іноземних компаній у регіонах, які відстають за своїм економічним
розвитком. Щоб подолати різницю у розвитку земель, було створено систему
стимулювання інвестиційної діяльності.

Сполучені Штати Америки. У США немає установ, які займалися б залученням
інвестицій в окремі сектори економіки держави. Згідно з американським
законодавством, ці питання покладаються на галузеві міністерства США.
Водночас існують приватні структури, асоціації та об’єднання
підприємств, які займаються залученням іноземних інвестицій. Ці
організації, асоціації, інститути та об’єднання надають інформаційну
допомогу підприємствам відповідних секторів як внутрішнього ринку США,
так і потенційним та реальним партнерам з інших країн.

Франція. У країні створено однакові сприятливі умови для іноземних і
вітчизняних інвесторів, якими передбачено безкоштовне виділення
майданчиків під будівництво, підведення до них за рахунок державного або
регіонального бюджету електричної, каналізаційної мереж тощо.

Швейцарія. Держава є одним із провідних інвесторів у світі, тому вона
зацікавлена не стільки в припливі іноземних інвестицій, скільки у
розміщенні власних фінансових коштів у інших країнах. Саме тому, за
ініціативою Державного секретаріату економіки, у 1997 р. було створено
Швейцарську організацію сприяння інвестиціям (СОФІ). Головна мета
створення СОФІ – сприяння ефективній реалізації інвестиційних проектів
відповідно до угод між швейцарськими підприємствами та їхніми партнерами
в країнах, що розвиваються, і з перехідною економікою. Організація
приділяє велику увагу трансфертам нових технологічних розробок. Вона
виконує такі завдання: сприяння інвестуванню до країн, що розвиваються,
та з перехідною економікою; надання інформації щодо інвестиційного
режиму країни реалізації інвестиційного проекту; допомога у пошуках та
виборі партнерів; консультаційні послуги, визначення інвестиційної
стратегії, виконання доінвестиційних досліджень і фінансового
інжинірингу, підтримка на стадії впровадження проекту.

Швеція. Для залучення іноземних інвестицій, надання допомоги у
започаткуванні бізнесу в країні створено Шведське інвестиційне
агентство. Іноземні компанії, які планують інвестувати та започаткувати
бізнес у Швеції, можуть безкоштовно отримати в агентстві інформаційну,
консультативну та інші види допомоги. Шведське інвестиційне агентство
пропонує також послуги з надання вичерпної інформації щодо загального
стану економіки, аналітичних матеріалів по галузях економіки,
започаткування бізнесу в різних галузях економіки; допомагає у пошуку
шведських ділових партнерів, встановленні контактів з офіційними колами;
надає рекомендації щодо отримання професійних послуг у Швеції
(адвокатських, бухгалтерських, управлінських, з найму робочої сили
тощо).

Японія. Для стимулювання припливу інвестицій у країні створено Японську
раду з питань інвестицій, до складу якої залучено представників
приватного сектора. Основними напрямами діяльності ради визначено:
спрощення процедур реєстрації інвестицій, створення контактного офісу з
питань залучення інвестицій у кожному міністерстві економічного блоку
уряду; покращення бізнесового середовища, стимулювання процесів злиття
та купівлі суб’єктів підприємницької діяльності; поліпшення умов роботи
і життя найманих працівників; надання допомоги місцевій владі в регіонах
в залученні ними ПІІ; широке розповсюдження інформації (як у країні, так
і за кордоном) про можливості залучення інвестицій в економіку Японії.

Висновки до Розділу 1

У першому розділі роботи розглянуто походження та типи інвестицій,
наведені їх класифікації на різноманітними ознаками, розглянуті різні
варіанти здійснення інвестицій та їх причини. Також досліджено вплив
іноземних інвестицій на економіку приймаючих країн, розглянуто канали
ефективності та особливості портфельного інвестування. Зокрема,
відзначена вища ефективність прямих іноземних інвестицій у порівнянні із
національними капіталами. Зазначено, що іноземні інвестиції часто є
каналами передачі передових технологій країнам, що розвиваються, і
державам із перехідною економікою. Водночас у першому розділі розкриті
не тільки позитивні, але й негативні моменти, якими може
супроводжуватися процес привнесення прямих іноземних інвестицій. Тут
можна згадати підвищену залежність приймаючої країни від іноземного
капіталу, сильну кореляцію із світовою ринковою кон’юнктурою, надлишок
«викруткових» виробництв навзамін створення повноцінних спільних
підприємств. Певна увага приділена ефектам від залучення інвестицій,
базовій моделі інтеграції економіки приймаючої сторони у глобальні
економічні процеси. Також розкрита важливість побудови національної
стратегії із залучення інвестицій водночас передбачаючи систему захисту
від недобросовісних інвесторів. І, нарешті, наведений досвід зарубіжних
країн у справі залучення іноземних інвестицій, зокрема типи та характер
діяльності різноманітних державних структур, що покликані створювати
ефективні системи підтримки інвестиційної діяльності іноземних
інвесторів.

Розділ 2. Аналіз стану та механізмів залучення прямих іноземних
інвестицій в економіку країни

2.1 Україна на міжнародному ринку інвестицій: привабливість для
інвесторів

Стратегічною метою української зовнішньоекономічної політики є активне
залучення країни до міжнародних інтеграційних процесів. Однак реалізація
цього завдання потребує концентрації значних інтелектуальних,
матеріальних, фінансових і природних ресурсів для розвитку стратегічних,
«проривних» технологій як основних чинників конкурентоспроможності у
світовій спільноті.

Для нашої країни, що стала на шлях інтеграції у світове господарство і
прагне створити відкриту економічну систему, участь у процесах руху
капіталу і як імпортера, і як експортера є питанням стратегічно
важливим. Сьогодні ж участь України в цих процесах важко назвати
активною, а з позицій залучення закордонних капіталовкладень їй
доведеться конкурувати з країнами, ринки яких виявляються зараз більш
привабливими для інвесторів.

Зокрема, щоб досягнути рівня, необхідного для вступу до ЄС, за оцінками
деяких експертів Україні потрібен річний ВВП близько 300 млрд. дол., або
6 тис. дол. на душу населення. Економічні передумови вступу до ЄС
базуються на тому, що такий достаток дозволяє країні в основному
вирішити найнагальніші соціально-економічні проблеми. Так, ВВП на душу
населення в Німеччині становить 25 тис. дол., Польщі – 4,5 тис. В
Україні ж – щойно перевалив за 1,9 тис. дол. Ані в Європі, ані в Азії,
ані в Північній Америці вже майже не залишилося країн із таким рівнем
ВВП на душу населення і середньою зарплатою трохи менше 80 дол. на
місяць. Простий математичний розрахунок свідчить: щоб 50 млрд. дол. ВВП
перетворилися на 300 млрд. за щорічного зростання навіть на 10%
знадобиться 20 років.

З іншого боку, формування нового глобального економічного порядку
створює унікальні можливості. Міжнародна торгівля зростає в середньому
на 6-8% за рік, що вдвічі більше, ніж зростання продукції у світовому
масштабі. А зарубіжні інвестиції стабільно випереджають звичайну
торгівлю. Через ці ринки капіталу обертається щодня не менше 1,5 трлн.
дол. (400 трлн. дол. на рік). Саме фінансові ринки найяскравіше
демонструють процеси економічної глобалізації.

Глобалізація світової економіки та європейська інтеграція ставлять перед
Україною питання про власне геополітичне позиціонування. Понад те,
сьогодні для нашої держави проблема визначення свого реального місця у
світі стає критичною. Адже правильний вибір визначатиме успішний
економічний розвиток країни та її здатність максимально ефективно
інтегруватися до глобального простору. Сама ж реалізація інтеграційних
планів залежить від того, чи зможе країна у певні терміни залучити
критичну масу інвестицій. Таким чином, зараз перед Україною стоїть
двоєдине завдання – визначення пріоритетів розвитку та побудова
ефективної інвестиційної моделі, здатної забезпечити фінансування
модернізації й нарощування виробничих потужностей.

Тому залучення іноземних інвестицій в українську економіку є одним з
найважливіших завдань, яке має бути в найближчі роки вирішене
економічним керівництвом України. Звертання до закордонних джерел
капіталу необхідне нашій країні з кількох причин:

– економічна криза і різке скорочення внутрішніх інвестиційних ресурсів
роблять необхідним звернення до закордонних джерел фінансування як
конкретних проектів у сфері виробництва, так і у бюджетної сфері (через
збільшення зовнішнього державного боргу);

– залучені іноземними інвесторами в українську економіку сучасні
технології здатні істотно підвищити конкурентоспроможність вітчизняного
виробництва (що особливо важливо для експортноорієнтованих галузей);

– підприємства з іноземними інвестиціями, створюючи нові робочі місця,
сприяють підвищенню рівня зайнятості населення України і зниженню
соціальної напруги;

– конкуренція підприємств з іноземними інвестиціями зі «старими»
українськими підприємствами на внутрішньому ринку може мати істотне
значення в боротьбі з монополізмом;

– у довгостроковій перспективі «вбудовування» України у світовий цикл
руху капіталу сприятиме інтеграції країни у світове господарство і
знаходженню оптимальної «ніші» у всесвітньому розподілі праці.

В Україні, інвестиційна діяльність регламентується відповідними
Законодавчими положеннями. Серед них слід насамперед відзначити Закон
України “Про інвестиційну діяльність”, Закон України “Про іноземні
інвестиції”, Закон України “Про режим іноземного інвестування”, Закон
України “Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в
Україні”, Закон України “Про цінні папери та фондову біржу”, які
створюють правову основу інвестиційної діяльності.

В умовах інвестиційної кризи в Україні залучення іноземних інвестицій
стає завданням, від ефективності вирішення якого залежать хід, темпи і
багато в чому результати проведених реформ. В умовах переходу від однієї
господарської системи до іншої потрібна величезна кількість інвестицій
для забезпечення такого переходу.

Маючи безліч альтернативних пропозицій з більш сприятливими, ніж в
Україні, умовами, іноземний капітал не поспішає і не буде поспішати
інвестувати в українську економіку. Готовність інвесторів вкладати
капітал у економіку тієї чи іншої країни залежить від існуючого в ній
інвестиційного клімату.

Криза на фондовому ринку в жовтні 1997 р. в Азії і Латинській Америці та
світова фінансова криза 1998 р. негативно вплинули на фінансову систему
і економіку України, а також показали, що Україна в значній мірі
інтегрована в макроекономічні процеси. Зокрема, ми щороку відчуваємо
прямий вплив світової цінової кон`юнктури, особливо по галузях, що є
експортно-орієнтованими та складають значну частину валютних надходжень
у державу. У зв’язку з цим найважливішим завданням у залученні іноземних
інвестицій є оцінка інвестиційної привабливості України на міжнародному
рівні. Такою оцінкою займаються спеціалізовані рейтингові агенції.

Рейтингові агенції вперше виникли на фондовому ринку США. Тому часто при
аналізі організації їхньої діяльності звертаються до досвіду двох
найбільших американських рейтингових агенцій, що працюють на світовому
інвестиційному ринку – Moody’s Investors Service (1900), Standard &
Poor’s Corporation (1941). Серед інших авторитетних організацій такого
типу слід визначити: Duff & Pils, Fitch Investors Service, McCarty,
Crisanti & Maffei (США), International Bank Credit Analisys
(Великобританія), Agense d’Evalution Financiere (Франція), Japan Bond
Research Institute, Nippon Investors Service (Японія), Canadian Bond
Rating Service (CBRS), Dominion Bond Rating Service (DBRS) (Канада),
Australian Ratings (Австралія).

Особливе місце в аналізі фінансових і виробничих структур в Україні
рейтингові агенції приділяють двом факторам – політичному ризику і
якості кредитного портфеля.

Перший кредитний рейтинг Україні-емітенту був присвоєний Японським
рейтинговим агентством Nippon Investors Service в листопаді 1997 р. під
випуск цінних паперів, що дістали назву «самурай-бондів». Опублікований
рейтинг був достатньо високий ВВ+, проте фінансова криза в Азії стала
основним фактором, який не дозволив здійснити заплановану угоду.

У січні 2005 р. міжнародне агентство Fitch Ratings підвищило
довгостроковий кредитний рейтинг України з рівня В+ до ВВ-(стабільний).
Це свідчило про позитивну динаміку розвитку української економіки і
появу у вітчизняного бізнесу імунітету від політичних потрясінь.

Стимулами до зростання інтересу інвесторів до України мають стати вступ
України до Світової Організації Торгівлі та можливе створення зони
вільної торгівлі з ЄС (2007-2008 рр.), а також отримання країною
інвестиційного кредитного рейтингу ВВВ-. У 2003 р. Російська Федерація
мала інвестиційний рейтинг ВВ- (як Україна зараз), а 31 січня 2005 р.
вона отримала рейтинг ВВВ- (рейтинг інвестиційного рівня агенції
Standard & Poor’s). За деякими експертними оцінками Україна планує
отримати такий рейтинг за два роки.

Рейтинги, які надає Moody’s, є визначниками, перш за все, державного
ризику. Крім вказаних рейтингів існує ще цілий ряд додаткових рейтингів,
які відображають можливість короткострокових інвестицій.

Всесвітньовідоме американське видання Wall Street Journal разом з
американським фондом Heritage Foundation опублікували іще один дуже
цікавий рейтинг – «індекс економічної свободи» (Додаток З). Рейтинг
цікавий тим, що дає можливість довідатися, хто ми і де знаходимося у
глобальній економіці. У рейтингу ми займаємо 32 місце з кінця або 125 з
початку, при чому послідовно погіршуючи свою оцінку після значного
прориву у 2004-2005 роках. Відповідно до результатів останнього
дослідження Україна трохи втратила позиції порівняно з попереднім
рейтингом. Кількість балів: 3,85 (у 1995 р. – 3,7; у 1996 – 3,8; у 1997
– 3,75; у 1998 – 3,8; у 1999 – 3,8; 2000 – 3,6; 2003 – 3,59; 2004 –
3,49; 2005 – 3,16; 2006 – 3,24). Економічні категорії оцінюються за
п’ятибальною шкалою, і чим вище бал, тим гірше оцінка. Яскраво видно
сплеск позитивних очікувань іноземних інвесторів щодо покращення
економічного клімату в державі відразу після «Помаранчевої революції».
Нажаль, також видно, що непродумана та недалекоглядна політика урядів
Тимошенко та Януковича спричиняють подальше розчарування іноземних
інвесторів щодо стрімкого входження нашої країни у світову економіку та
змушують проводити обережну і вичікувальну політику в сфері
інвестиційного співробітництва з Україною.

Названі проблеми переважують такі риси України, як могутній, хоча
технічно застарілий виробничий апарат, наявність дешевої і
кваліфікованої робочої сили, високий науково-технічний потенціал.

У цілому можна відзначити формування певних тенденцій, що у тій або
іншій мірі якісно характеризують розвиток іноземного інвестування в
Україні:

переважаюча кількість партнерів із країн, що розвиваються, (по кількості
інвестицій) і партнерів із промислово розвинутих країн (по обсягу
інвестицій);

поступове збільшення частки інвестицій із країн СНД;

реалізація спільних інвестиційних проектів, як правило, на двосторонній
основі;

орієнтація підприємств з іноземними інвестиціями на виробництво товарів,
якими світові ринки практично насичені і на сферу послуг;

обережність західних партнерів щодо збільшення інвестицій, що обумовлено
відсутністю надійних гарантій по їхньому захисту, наявністю прямого і
непрямого контролю за такими інвестиціями, невідпрацьованість стратегії
і тактики виходу на практично невідомий і раніше закритий ринок;

активність малих закордонних фірм, що орієнтовані на швидке повернення
невеликих інвестицій або вигоду від разових операцій, по суті,
посередницьких або відверто спекулятивних;

нерівномірність розподілу інвестицій по галузях і регіонам України, їхня
зосередженість у промислових центрах України, як-от у Києві;

переважання частка майнових внесків іноземних інвесторів у загальних
обсягах інвестицій, слабке використання механізмів фінансового ринку для
інвестування.

Це пов’язане з тим, що будь-якого конкретного року кількість іноземного
капіталу, що його можливо вкласти в іноземні інвестиції, обмежена.
Капітал вкладається туди, де умови інвестування прозорі й передбачувані,
де інвестиції можуть принести гарний прибуток.

Не слід також забувати, що чим менше імідж країни відповідає очікуванням
інвестора, тим нижче оцінюється інвестиційний клімат і тим на більші
поступки й пільги мусить погоджуватися держава для залучення капіталів.
І навпаки, поліпшення інвестиційного клімату дозволяє державі послідовно
знижувати пільги, вирівнюючи їх до міжнародних стандартів, і створювати
конкурентний інвестиційний ринок.

Світовий досвід свідчить, що країни з перехідною економікою не в змозі
самостійно вийти з економічної кризи без притягнення й ефективного
використання іноземних інвестицій, Акумулюючи капітал, забезпечуючи
доступ до сучасних технологій і менеджменту, іноземні інвестиції не
тільки сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, але і
роблять динамічними інші чинники в розвитку ринків товарів і послуг.

Галузева структура іноземних інвестицій формується в основному за
рахунок внутрішньої торгівлі, харчової промисловості, машинобудування і
металообробки, фінансових послуг. Серед інших галузей відносно вагомі
наука, охорона здоров’я, побутове обслуговування, зовнішня торгівля,
будівництво, хімічна промисловість.

Аналізуючи галузеву привабливість України можна зробити висновок, що в
даний час найбільш інтенсивні інвестиційні процеси повинні
спостерігатись у високорентабельних сферах, що не потребують значних
вкладень капіталу при забезпеченні його швидкої віддачі. Це, насамперед,
сфера внутрішньої торгівлі, переробка сільськогосподарської продукції,
легка промисловості.

Структура іноземного інвестування по регіонах України характеризується
традиційним залученням прямих інвестицій в економіку Києва,
Дніпропетровських, Харківських, Донецьких, Одеських, Запорізької та
інших областей (Рис. 2.1).

Рис. 2. SEQ Рисунок \* ARABIC 1 Розподіл ПІІ за регіонами України

(станом на 1 січня 2007 року)

Характеризуючи стан іноземного інвестування в економіку України в
цілому, його можна визначити як кризовий в порівнянні з динамічними
процесами, що відбуваються в міжнародній економіці.

Як кризову можна також охарактеризувати і внутрішню інвестиційну сферу.
Найкращим показником привабливого інвестиційного клімату для іноземного
інвестора є активні внутрішні інвестиції.

Огляд ринку ПФТС у січні 2006 р. показав зниження індексу ПФТС на 2,39 %
– до 344,54 пунктів. Разом з тим в останній тиждень 2005 р. відбулося
його зростання на 4,46 %. Зниження індексу ПФТС в січні 2006 р. було
визвано падінням цін на акції основних гравців. Загальний обсяг торгів
на ринку ПФТС за другий тиждень січня 2006 р. зменшився на 74,5 % – до
287 млн. грн. При цьому обсяг торгів акціями впав більше ніж у 34 рази –
до 17,6 млн. грн. Тому рейтингове агентство Fitch Ratings, аналізуючи
стан регіональних фінансових ринків, зробило висновок про погіршення
прогнозів українських суверенних рейтингів з позитивних до стабільних,
що сигналізує про підвищення політичних і економічних ризиків

Наразі в Україні відбувається абсолютне і відносне зменшення
інвестиційних ресурсів, хоча, по оцінках спеціалістів, для стабільного
економічного росту інвестиції повинні складати 20-25 % валового
внутрішнього продукту. Так, розвинуті країни мають середньорічну питому
вагу капіталовкладень (gross capital formation) 16-22 % і темп приросту
валового внутрішнього продукту 2-3 %. В даний час інвестиції
здійснюються в здебільшого в короткострокові проекти, знижена
інвестиційна активність у базових галузях народного господарства, слабко
завантажені будівельні комплекси. Питома вага довгострокових
інвестиційних кредитів у ряді значних комерційних банків складає лічені
відсотки, а то і частки відсотка. При цьому не можна не згадати проблему
збалансованості внутрішніх і зовнішніх інвестицій.

Для України іноземний капітал сьогодні особливо необхідний у тих сферах
економіки, активізація яких допоможе вивести її з кризового стану, зняти
наростаюче соціальне напруження в суспільстві. Це насамперед виробництво
продуктів харчування, товарів широкого попиту та послуг, ліків та іншої
життєво важливої продукції. І справа тут не лише в тому, щоб забезпечити
населення необхідними товарами та послугами, але й у тому, щоб здійснити
їх імпортозаміщення, звільнивши валютні ресурси, що витрачаються зараз
на імпорт товарів народного споживання або сировини для їх виробництва.

Аналіз поданих оцінних чинників дозволяє віднести Україну в цілому до
категорії країн із середнім рівнем розвитку. Проте при всіх інших
сприятливих обставинах невирішеність проблеми власності на землю різко
знижує її привабливість як об’єкта довгострокових вкладень. Крім того,
до чинників, що дестабілізують економіку України, можна віднести тягар
податкового законодавства, обмеження, пов’язані з рухом капіталу,
нерозвиненість фондового ринку, складне фінансове положення більшості
підприємств. Проте Україна має потужний, промислово-розвинений
виробничий потенціал, розвинену інфраструктуру, вигідне географічне
положення. Позитивний вплив мали проведена грошова реформа, стабілізація
національної валюти і керованість інфляційними процесами. За рівнем
економічного потенціалу, як свідчать експертні оцінки, Україна входить у
число перших п’ятьох країн Європи, а по ефективності його використання
знаходиться в другій сотні країн світу.

У підходах до оцінки інвестиційної привабливості будь-якої держави
пріоритетною є позиція іноземного інвестора. З цієї точки зору
інвестиційну привабливість економіки держави слід розглядати як
сукупність оцінок різних рівнів і складових привабливості та окупності
інвестицій. Для цього необхідно дослідити такі основні складові частини
загальної проблеми інвестиційної привабливості економіки:

1. Сформулювати напрями характеристики інвестиційної привабливості
економіки.

2. Визначити рівні характеристики та оцінки інвестиційної привабливості
економіки.

3. Визначити методи обчислення оцінок інвестиційної привабливості різних
рівнів економіки.

4. Визначити систему показників оцінки інвестиційної привабливості
різних рівнів економіки.

Загальна характеристика інвестиційної привабливості економіки включає
п’ять основних складових, які одночасно характеризують відповідний
напрям інвестиційної конкурентоспроможності економіки:

ресурсну;

інфраструктурну;

фіскальну;

регуляторну;

економічну.

Під ресурсною привабливістю економіки розуміється наявність,
достатність і збалансованість природних, людських і
матеріально-технічних ресурсів, їхні кількість і якість, ефективність,
мобільність і ліквідність. Наявність достатніх ресурсів для початку
успішної діяльності інвестора є однією з важливих умов прийняття рішення
про вкладення капіталу в економіку конкретної країни. Нерідко рішення,
що ґрунтуються на ресурсній привабливості, є визначальними і приймаються
навіть стосовно слаборозвинутих країн, особливо, якщо йдеться про
інвестування сировинного, напівфабрикатного або трудоємкого виробництва.

Під інфраструктурною привабливістю розуміється наявність достатньо
розвинутої інфраструктури в країні або регіоні, куди намічається
інвестування, яка забезпечувала б успішну реалізацію інвестиційного
проекту, ліквідність створених у процесі інвестування основних фондів і
продукції. При цьому слід розглядати виробничу, обслуговуючу (сервісну),
ринкову та соціальну інфраструктури. Що стосується виробничої
інфраструктури (а це масштаби і рівень розвитку підприємницької
діяльності, кількість підприємств і підприємців), то її недостатній
розвиток може мати позитивне значення для прийняття інвестором рішення
про інвестування у сфери виробництва.

Під фіскальною привабливістю розуміється сукупність сприятливих умов
оподаткування залученого капіталу, а також створеного в процесі
інвестування бізнесу і його результатів. Причому для інвестора мають
значення як рівень податкового тиску, кількість податків і зборів, так і
складність (бюрократизація) податкових процедур.

Під регуляторною привабливістю економіки розуміється сукупність
сприятливих умов для підприємницької та інвестиційної діяльності,
помірна регуляторна політика держави та органів влади на всіх рівнях,
достатня лібералізація господарських відносин підприємства з державою,
її владними структурами на всіх рівнях та між суб’єктами підприємницької
діяльності.

Під економічною привабливістю розуміється сукупність умов, процесів і
результатів вкладення інвестицій та реалізації інвестиційних проектів
підприємствами і компаніями. Економічна привабливість свідчить про
ефективність інвестування капіталів на основі загальногалузевих або
загальнореґіональних даних про умови і результати господарської
діяльності підприємств до інвестування і незалежно від інвестування. На
підставі оцінки економічної привабливості інвестор може з’ясувати,
наскільки успішно функціонує той чи інший сектор економіки у конкретному
регіоні незалежно від обсягів інвестування і, таким чином, прийняти
рішення про доцільність та ефективність інвестування.

По кожному з цих п’яти напрямів інвестиційної привабливості для її
кількісного виміру і оцінки необхідно сформулювати систему відповідних
показників. При цьому за основу слід брати як об’єктивні статистичні
дані, так і суб’єктивні вимоги інвесторів, забезпечення яких є важливою
умовою високої іміджевої оцінки інвестиційного клімату та реального
припливу іноземних інвестицій у конкретні галузі економіки і регіони.

В Україні на сьогодні напрацьовано велику кількість інвестиційних
проектів. Вибрати з цього широкого загалу проектів, які подаються
владними структурами держави як пріоритетні, успішні та інвестиційно
привабливі, прийнятний для себе проект іноземному інвестору дуже
непросто. Логічно, що навіть з-проміж мінімальної кількості проектів є
більш та менш успішні. А у міру зростання кількості проектів розбіжність
в оцінках їхньої успішності набагато більша. Тому для інвестора дуже
важливе значення має оцінка інвестиційної привабливості цих проектів як
бази для прийняття рішення щодо вибору конкретного з них.

Не меншу роль відіграють наявність відповідної матеріально-технічної
бази, специфічних умов діяльності, а також традиції і менталітет
місцевого населення, які можуть бути особливо прийнятними для реалізації
конкретного інвестиційного проекту.

Наприклад, вдалий вибір шведською компанією об’єктом вкладення
інвестицій у переробку томатів Каховського району Херсонської області
(та створення компанії «Чумак») значною мірою був зумовлений тим, що
місцеве населення, котре проживає навколо Каховського водосховища,
традиційно успішно займалось вирощуванням томатів і відчувало гостру
потребу в збуті й переробці продукції своїх підсобних господарств. Тому
важливе значення має оцінка інвестиційної конкурентоспроможності
конкретних регіонів, міст і районів у реалізації конкретного
інвестиційного проекту.

Крім цього, на інвестиційний клімат держави суттєвий вплив мають:

приховане безробіття;

неможливість виконання державою своїх обов’язків щодо соціального
захисту громадян;

відсутність ефективних процедур банкрутства, захисту прав власників;

високий рівень злочинності;

– слабка дисципліна виконання законодавчих актів.

Основними причинами погіршення інвестиційного клімату в Україні є
по-перше, заполітизованість економіки, а по-друге, негативні наслідки
приватизації, до яких призвело збочення та заміна такої основної мети
приватизації, як сприяння розвитку виробництва, на отримання прибутку в
короткий термін.

Серед інших моментів слід зазначити, що іноземні інвестори навряд чи
залишилися задоволеними скасуванням податкових пільг, що діяли у вільних
економічних зонах, попри умови, закладені у інвестиційних договорах та
норми спеціальних законів, що вже має наслідком розвиток гострих
суперечок і назрівання “інвестиційних” скандалів.

З метою наповнення державного бюджету народовладці у новій редакції
виклали положення Закону, що регулюють операції з передачі основних
фондів до статутного фонду юридичної особи для формування цілісного
майнового комплексу в обмін на емітовані нею корпоративні права, у тому
числі при ввезенні основних фондів на митну територію України (крім
підакцизних товарів) або їх вивезенні за межі митної території України.
Ці операції були включені до складу об’єкту оподаткування податком на
додану вартість. І відтепер передача українському підприємству основних
фондів в обмін на корпоративні права прирівнюється з метою оподаткування
ПДВ до постачання або імпорту товарів, місце надання яких перебуває на
митній території України і оподатковується за ставкою 20%.

Тому нові кроки влади, що спричинили погіршення податкових умов
вкладення іноземних інвестицій в якості основних фондів дещо йдуть у
розріз із загальною програмою держави по залученню і заохоченню
інвестицій.

2.2 Аналіз ефективності залучення інвестиції в українську економіку

Надходження ефективних ПІІ для потреб розвитку національної економіки є
важливим якісним індикатором міжнародної привабливості держави, ознакою
якості інвестиційного клімату та ключовим показником
конкурентоспроможності держави на міжнародному ринку капіталу. Разом із
тим, оскільки міжнародні інвестиції керуються ззовні національного
політико-економічного поля, вони є індиферентними до проблем
національної економіки та, в разі неналежного національного моніторингу
і контролю, можуть містити вагомі виклики для національної економіки.

Серед таких імовірних викликів: провокування внутрішніх дисбалансів
товарних чи фінансових ринків, консервація неефективної структури
національного виробництва, монополізація окремих стратегічно важливих
або соціально значущих сфер національного господарства та ринків збуту,
надмірна невідшкодовувана експлуатація національної сировинно-ресурсної
бази чи виробничих потужностей, можлива деформація умов конкуренції на
ринку через застосування необґрунтованих пільг, надмірний відплив
фінансових ресурсів через репатріацію прибутків тощо.

Потенційно Україна є інвестиційно привабливою країною, оскільки має
чималу кількість недостатньо використовуваних фізичних і людських
ресурсів, великі резерви невкладених заощаджень (на мільярди доларів),
місткий внутрішній ринок споживання (близько 50 млн. людей – один з
найбільших у Європі), а також безперешкодний вихід до ще більших ринків
Росії та колишніх республік СРСР. Крім того, Україна через свою
стратегічну важливість посіла третє місце (після Ізраїлю та Єгипту) за
обсягом отриманої від США допомоги.

Україна також одержує великі кошти від таких міжнародних організацій, як
Світовий банк, МВФ та ЄБРР. Більша частина цього фінансування надходить
у вигляді технічної допомоги для розбудови ринкової економіки та системи
правових інституцій, що є основою розвиненої ринкової економіки.

Західні економісти доводять, що планування економічного зростання в
країнах, що розвиваються, немислиме у сучасних умовах без можливості
допущення іноземного капіталу в економіку країни. Вони також
припускають, що сприятливий вплив іноземного капіталу на господарство,
що розвивається, буде позитивно позначатися у всіх випадках незалежно
від того, у якій формі він надходить до національної економіки: у формі
приватних прямих інвестицій і кредитів, у вигляді державних інвестицій і
кредитів чи у будь-якій іншій формі.

У кожному випадку знаходяться аргументи, що виправдовують і рекомендують
іноземний капітал як найбільш ефективний засіб для досягнення
національного процвітання. Прямі частки капіталовкладення в
промисловість не тільки приносять країнам, що розвиваються, чистий
приріст національного багатства, але і спричиняють приплив іноземних
фахівців, що сприяють підйому технічного і культурного рівня країни,
полегшують можливість підготовки кваліфікованих кадрів, сприяють
поширенню найсучасніших технологічних методів.

Дійсно, з одного боку, іноземний капітал, залучений в національну
економіку і ефективно використовуваний, впливає на економічне зростання,
допомагає перебороти відсталість, інтегруватися у світову економіку. З
іншого боку, залучення такого капіталу накладає певні зобов’язання,
створює різноманітні форми залежності країни-позичальника від кредитора,
викликає різке зростання зовнішнього боргу. Таким чином, для
національної економіки іноземний капітал може мати неоднозначні
наслідки.

Зважаючи на це, держава має відігравати активну роль у формуванні
сприятливого інвестиційного клімату, сприянні залученню ПІІ, що
надходять у країну, до здійснення позитивних соціально-економічних
зрушень в державі, дотриманні паритетних умов між іноземними та
національними інвесторами на внутрішньому ринку.

У перші роки незалежності України іноземні інвестори обережно ставилися
до нової держави і не поспішали вкладати кошти в її економіку. Так, з
1992 по 1994 р. включно в Україну надійшло лише 484 млн. дол. США
іноземних інвестицій. Протягом 1995-1998 рр. обсяг залучених інвестицій
постійно збільшувався. У 1996 р. було залучено на 31 % інвестицій
більше, ніж попереднього року, у 1997 р. – на 16 %. У 1999 р. приріст
інвестицій в Україні залишився позитивним, однак, через світову
фінансову кризу, зменшився проти 1998 р. на 37 %. У 2000 р. наслідки
згаданої кризи було нейтралізовано і довіра іноземних інвесторів до
української економіки відновилася. Зокрема, приріст іноземного капіталу
вдвічі перевищив рівень попереднього 1999 р., і ця позитивна динаміка
продовжувалася.

У 2001 р. приріст інвестицій дещо знизився порівняно з 2000 р., що
значною мірою пояснюється побоюваннями інвесторів напередодні
парламентських виборів. У 2002-2003 рр. обсяги залучених інвестицій
стрімко зростали. Так, 2002 р. вони були в 1,4 рази, а у 2003 р. – в 1,3
рази більшими за попередні роки.

У 2005 році ми стали свідками безпрецедентних об’ємів іноземних
інвестицій у 7,87 млрд. грв., левову частку яких склали кошти, отримані
від реприватизації «Криворіжсталі», яка одна внесла до рекордної цифри
4,8 мільярди. Хоча й не такий вражаючий, як попередній, рік 2006-ий
ознаменувався значним приростом ПІІ в Україну, ставши другим найкращим
за всі часи.

Згідно з даними, наведеними в “Експрес-доповіді” HYPERLINK
“http://ukrstat.gov.ua/” Держкомстату України № 39, опублікованій 19
лютого 2007 р., минулого року в Україну вкладено інвестицій на суму
понад 4,58 млрд. дол.

Вивіз капіталу з України нерезидентами у 2006 р. також зріс: 552,6 млн.
дол. проти 375 мільйонів у 2005 р.

Наростаючим підсумком ПІІ за звітний рік збільшилися на чверть,
перевищивши 21 млрд. дол. станом на 1 січня 2007 р. (Рис. 2.2). За
відсутності зростання чисельності населення не могли не збільшитися й
ПІІ на душу населення – з 349 дол. до 456,6 дол.

На основі даних у: Державний комітет статистики України,
Експрес-доповідь, № 39, 19 лютого 2007 р.

Рис. 2. SEQ Рисунок \* ARABIC 2 Прямі іноземні інвестиції в Україну
наростаючим підсумком з початку інвестування (станом на 1 січня 2007
року)

Цей показник відстає від аналогічних показників держав Центральної і
Східної Європи, зокрема Польщі, Угорщини та Чехії (Табл. 2.1), що
засвідчує поки що низьку конкурентоспроможність України щодо залучення
ПІІ в міжнародному регіональному співробітництві.

Загальна кількість країн походження ПІІ порівняно з 2005 р. зросла на
одну, сягнувши 119. Чільна п’ятірка країн, інвесторами з яких в Україні
до 1 січня 2006 р. колективно інвестовано понад 1 млрд. дол., до кінця
того року трансформувалася в шістку. Нідерланди не тільки вступили до
клубу, але й обійшли Сполучені Штати, які були на четвертому місці в
2005 р. і на першому – в 2004 р. Зважаючи на те, що в двері клубу з 980
мільйонами доларів стукає Росія, наступного року Україна, цілком
можливо, вітатиме “чудову сімку” країн-мільярдерів з ПІІ.

Таблиця 2.1

Прямі іноземні інвестиції на душу населення в країнах Центральної та
Східної Європи у 2005 р.

Країна ПІІ на душу населення, Євро По відношенню до України,

разів більше

Словенія 13750 46,9

Чехія 9450 32,2

Угорщина 8750 29,8

Польща 6250 21,3

Румунія 3440 11,7

Болгарія 2780 9,5

На основі даних у: Bank Austria Creditanstalt

На 9 країн з вищезгаданих 119 припадає майже 82 % загального обсягу.
Основні країни-інвестори української економіки станом на 01.01.2007 року
наведені в Табл. 2.2:

Таблиця 2.2

Прямі іноземні інвестиції в Україну1)

Обсяги прямих інвестицій на 01.01.2007 (млн. дол. США)2) У % до
підсумку

Всього 21186,0 100,0

у тому числі    

Німеччина 5620,7 26,5

Кіпр 3011,7 14,2

Австрія 1600,8 7,6

Сполучене Королівство 1557,2 7,4

Нідерланди 1493,0 7,0

Сполучені Штати Америки 1418,0 6,7

Російська Федерація 980,8 4,6

Франція 826,8 3,9

Вiрґiнськi острови, Британські 808,3 3,8

Швейцарія 504,9 2,4

Польща 366,0 1,7

Угорщина 364,5 1,7

Інші країни 2633,3 12,5

1)Дані наведено наростаючим підсумком з початку інвестування.

Перелік країн визначено, виходячи з найбільших обсягів інвестицій, що
здійснені в економіку України та внесені в економіку інших країн світу.

2)Обсяги прямих інвестицій в Україну та за окремими країнами-інвесторами
наведено з урахуванням даних Національного банку України та Фонду
державного майна України (щодо різниці між ринковою та номінальною
вартістю акцій, майна тощо, не облікованої у статистичній звітності
окремих підприємств).

На основі даних у: Державний комітет статистики України,
Експрес-доповідь, № 39, 19 лютого 2007 р.

Рис. 2. SEQ Рисунок \* ARABIC 3 Країни, інвестори з яких інвестували
в Україну

понад 1 млрд. дол. США.

Відтак на країни ЄС припадає 15 924,0 млн. дол. ПІІ (75 % від загальної
кількості ПІІ). З них 93,4 % (або 70,2 % від загальної кількості) ПІІ
надійшли з країн – «старих» членів (ЄС-15) (14874,00 млн. дол.), і лише
6,6 % – з нових членів ЄС (1050,00 млн. дол.). Водночас можна виділити
тільки кілька країн, не членів ЄС, які вклали значні суми в економіку
країни – США, Російська федерація, Британські Віргінські острови.
Надходження з країн СНД протягом 2006 року склали 201,8 млн. дол. (4,4%
до загального обсягу). У той же час нерезидентами вилучено капіталу на
552,6 млн. дол.

Дані на початок року відповідно до міжнародної методології, що
застосовується при проведенні статистичних спостережень з інвестицій
зовнішньоекономічної діяльності, можуть уточнюватись.

Таблиця 2.3

Прямі іноземні інвестиції в Україну з країн ЄС1)(млн. дол. США)

Обсяги прямих інвестицій на

01.01.2006 01.01.2007

Всього по країнах ЄС 12069,9 15924,0

Австрія 1439,5 1600,8

Бельгія 45,2 35,8

Греція 19,3 71,9

Данія 130,4 140,2

Естонія 28,5 52,8

Ірландія 45,9 72,2

Іспанія 42,5 47,8

Італія 117,4 132,8

Кіпр 1635,9 3011,7

Латвія 41,5 68,0

Литва 42,3 45,4

Люксембург 77,8 91,9

Мальта 8,8 12,4

Нідерланди 919,5 1493,0

Німеччина 5503,7 5620,7

Польща 225,5 366,0

Португалія 5,1 7,8

Словаччина 93,8 96,9

Словенія 3,5 2,6

Сполучене Королівство 1174,8 1557,2

Угорщина 191,0 364,5

Фінляндія 9,2 13,8

Франція 87,9 826,9

Чеська Республіка 46,8 53,8

Швеція 134,1 137,1

Довідково:

Всього по Україні 16890,0 21186,0

Обсяги прямих інвестицій в Україну та за окремими країнами-інвесторами
наведено з урахуванням даних Національного банку України та Фонду
державного майна України (щодо різниці між ринковою та номінальною
вартістю акцій, майна тощо, не облікованої у статистичній звітності
окремих підприємств).

На графіку нижче (Рис. 2.4) показаний розподіл ПІІ, залучених Україною
за весь час, серед основник країн-інвесторів:

При цьому надходження ПІІ у 2006 р. визначали такі основні тенденції.

1. Відносно високий абсолютний приріст надходжень ПІІ. Протягом року в
Україну надійшло інвестицій на суму 4296,0 млн. дол. США. (Табл. 2.4).
Якщо вилучити з переліку надходжень «Криворіжсталь», у 2005 році, то
спостерігається досить стабільний зріст надходжень коштів з-за кордону в
господарку країни: 2003 – 1322 млн. дол., 2004 – 2252,6 млн. дол., 2005
– 3263,0 млн. дол., 2006 – 4296 млн. дол.

На основі даних у: Державний комітет статистики України,
Експрес-доповідь, № 39, 19 лютого 2007 р.

Рис. 2. SEQ Рисунок \* ARABIC 4 Розподіл прямих іноземних інвестицій
в Україну за основними країнами-інвесторами (станом на 1 січня 2007
року)

У цілому приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці
країни, з урахуванням його переоцінки, утрат, курсової різниці тощо, за
2006 рік склав 54,8% до приросту за 2005 рік. При цьому обсяг приросту
іноземного капіталу за 2006 рік є одним з найбільших за всі роки
інвестування.

Таблиця 2.4

Прямі інвестиції1) (на початок року; млн. дол. США)

  ПІІ в Україну2) Прямі інвестиції з України

1995 483,5 20,3

1996 896,9 84,1

1997 1438,2 97,4

1998 2063,6 127,5

1999 2810,7 97,5

2000 3281,8 98,5

2001 3875,0 170,3

2002 4555,3 155,7

2003 5471,8 144,3

2004 6794,4 166,0

2005 9047,0 198,6

2006 16890,0 219,5

2007 21186,0 221,5

1) Дані наведено наростаючим підсумком з початку інвестування.

Статистичні спостереження за прямими інвестиціями здійснюються починаючи
з 1994 року.

Дані після першої публікації можуть уточнюватись в наступному році
відповідно до міжнародної методології, що застосовується при проведенні
статистичних спостережень з інвестицій зовнішньоекономічної діяльності.

2) Обсяги прямих інвестицій в Україну, починаючи з 2005 року, наведено з
урахуванням даних Національного банку України та Фонду державного майна
України (щодо різниці між ринковою та номінальною вартістю акцій, майна
тощо, не облікованої у статистичній звітності окремих підприємств).

В географічному розрізі у 2006 році найбільше зріс капітал нерезидентів
з Кіпру – на 1375,8 млн. дол. (на 84% відносно попереднього року),
Франції – 739,0 млн. дол. (841%), Нідерландів – на 573,5 млн. дол.
(62%), Сполученого Королівства – на 382,4 млн. дол. (33 %), Угорщини –
на 173,5 млн. дол. (91%), Австрія – 161,3 млн. дол. (11%), Російської
Федерації – на 145,0 млн. дол., Польщі – 140,5 млн. дол. (62%),
Німеччини – 117,0 млн. дол. (2%).

Рис. 2. SEQ Рисунок \* ARABIC 5 Розподіл прямих іноземних інвестицій
в Україну за основними

країнами-інвесторами

На 1 січня 2007р. значні обсяги іноземних інвестицій зосереджено у
фінансових установах (2419,8 млн. дол.), на підприємствах оптової
торгівлі і посередництва в оптовій торгівлі (2264,0 млн. дол.) та в
організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду,
інжиніринг та надання послуг підприємцям (1773,4 млн. дол.). Сталою є
зацікавленість інвесторів до підприємств металургійного виробництва та з
виробництва готових металевих виробів, у які нерезидентами вкладено
1398,3 млн. дол., і з виробництва харчових продуктів, напоїв та
тютюнових виробів – 1274,6 млн. дол.

Про наявність ПІІ звітувало 12,8 тис. підприємств України. Серед
регіонів провідні місця за обсягами інвестицій займають м. Київ –
5538,2 млн. дол. (4447 підприємств та 26,1% обсягу іноземного капіталу в
економіку країни), Дніпропетровська – 2331,9 млн. дол. (795 та 11,0%),
Харківська – 1015,4 млн. дол. (547 та 4,8%), Київська – 879,0 млн. дол.
(566 та 4,2%), Донецька – 837,1 млн. дол. (385 та 4,0%) та Одеська –
703,8 млн. дол. (751 та 3,3%) області.

Сума кредитів та позик, отриманих підприємствами України від прямих
інвесторів, на 1 січня 2007р. становила 1964,6 млн. дол. Найбільше їх
надійшло з Нідерландів – 271,8 млн. дол., Німеччини – 270,3 млн. дол.,
Кіпру – 267,3 млн. дол., Сполучених Штатів Америки – 266,6 млн. дол.,
Російської Федерації – 211,0 млн. дол., Польщі – 116,9 млн. дол.,
Сполученого Королівства – 114,5 млн. дол., Австрії – 107,1 млн. дол. та
Франції – 97,4 млн. дол.

Загальний обсяг ПІІ, включаючи позичковий капітал, на 1 січня 2007р.
становив 23150,6 млн. дол.

У 2006 році з України в економіку інших країн світу спрямовано 16,2 млн.
дол. прямих інвестицій. Інвестування здійснювалось переважно у вигляді
грошових внесків (92,7%) та внесків у вигляді рухомого і нерухомого
майна (6,6%).

Обсяг інвестицій з України в економіку країн світу на 1 січня 2007р.
склав 221,5 млн. дол., у т.ч. у країни СНД – 102,5 млн. дол. (46,3% до
загального обсягу), в інші країни світу – 119,0 млн. дол. (53,7%).

Рис.2. SEQ Рисунок \* ARABIC 6 Обсяги інвестицій з України,
наростаючим підсумком з початку інвестування

Основними інвесторами з України є підприємства, що належать до таких
видів економічної діяльності, як операції з нерухомим майном, оренда,
інжиніринг та надання послуг підприємцям, обсяги інвестицій яких склали
55,2 млн. дол. (24,9%), діяльність транспорту – 54,9 млн. дол. (24,8%),
фінансова діяльність – 43,9 млн. дол. (19,8%), оптова торгівля і
посередництво в оптовій торгівлі – 29,3 млн. дол. (13,2%), державне
управління – 16,5 млн. дол. (7,5%).

Значні обсяги капіталу спрямовано у Російську Федерацію – 93,2 млн.
дол., Польщу – 24,2 млн. дол., Панаму – 18,9 млн. дол., В’єтнам –
15,9 млн. дол., Сполучене Королівство – 13,9 млн. дол. та Іспанію –
13,8 млн. дол.

Найбільші інвестиції в економіку країн світу здійснено підприємствами
Харківської – 65,5 млн. дол. (29,6%), Одеської – 39,9 млн. дол. (18,0%),
Дніпропетровської – 22,1 млн. дол. (10,0%) областей, міст Києва –
53,1 млн. дол. (24,0%) та Севастополя – 18,9 млн. дол. США (8,6%).

Рис. 2. SEQ Рисунок \* ARABIC 7 Розподіл прямих інвестицій з України
за основними країнами інвестування

2. Збереження високої географічної концентрації надходження ПІІ в
Україну. В 2006 році зберігалася тенденція, за якою більшість інвесторів
походять з країн ЄС – на 132 % порівняно з початком року (на 3854,1 млн.
дол.). У порівнянні із 2005 роком зменшилася питома вага інвестиції з
офіційних офшорних територій, що можна сприймати як позитивний момент в
трансформації інвестиційного клімату. Низька частка інвестицій, що
офіційно надходять з країн СНД, є ознакою відсутності зацікавленості
компаній з пострадянського простору, насамперед – російських в прозорій
діяльності на території України відповідно до міжнародних
економіко-правових норм.

3. Збереження слабкої ролі іноземних інвесторів у модернізації
економічного комплексу країни. Вагома частина ПІІ (близько 70 %)
орієнтовані на підприємства лише високоприбуткових та швидкоокупних
сегментів національної економіки (зокрема оптова та роздрібна торгівля,
металургія та оброблення металу, харчова промисловість та перероблення
сільськогосподарських продуктів, фінансова діяльність, операції з
нерухомістю, транспорт і зв’язок тощо), та не беруть участі у розвитку
інших менш дохідних галузей національної економіки.

Рис. 2. SEQ Рисунок \* ARABIC 8 Структура ПІІ в Україну (станом на 1
січня 2007 року)

Значний приріст іноземного капіталу у звітному році спостерігався на
підприємствах, що здійснюють фінансову діяльність – на 1273,6 млн. дол.,
операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг
підприємцям – на 717,3 млн. дол. і на підприємствах промисловості – на
834,3 млн. дол., у т.ч. добувної – на 72,0 млн. дол. та переробної – на
752,5 млн. дол. Серед галузей переробної промисловості найбільше зросли
обсяги іноземних інвестицій у виробництво іншої неметалевої мінеральної
продукції (на 159,5 млн. дол.), металургійне виробництво та виробництво
готових металевих виробів (на 151,9 млн. дол.), машинобудування (на
147,1 млн. дол.), виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових
виробів (на 103,0 млн. дол.) і хімічну та нафтохімічну промисловість (на
92,0 млн. дол.). На підприємствах оптової торгівлі і посередництва в
оптовій торгівлі капітал зріс на 519,1 млн. дол., будівництва – на
306,4 млн. дол., діяльності транспорту та зв’язку – на 96,8 млн. дол.,
сільського господарства, мисливства та пов’язаних з ними послуг – на
80,0 млн. дол.

Рис. 2. SEQ Рисунок \* ARABIC 9 Структура надходження прямих
іноземних інвестицій у 2005 році

Надзвичайно низьким є рівень внесків у вигляді нематеріальних активів –
лише 2,53 млн. дол. у 2005 р. (3,60 млн. дол. у 2004 році), що вказує на
слабке внесення іноземними інвесторами технологічних інновацій на
підприємства-реципієнти.

4. Здійснення ПІІ з метою посилення позицій іноземних інвесторів, вже
присутніх на українському ринку, купівля існуючих підприємств, зокрема
через процес приватизації, а не створення нових підприємств та
виробництв. Як вже зазначалося вище, 80,5 % з сумарного приросту ПІІ в
Україні у 2005 р. склали дві операції з придбання акцій вже існуючих
потужних ефективних українських компаній.

5. Підвищення регіональної концентрації ПІІ. Якщо станом на 01.01.2005
р. на 5 регіонів-найбільших реципієнтів ПІІ (м. Київ, Дніпропетровська,
Одеська, Київська та Донецька області) припадало 58,1 % їх загального
надходження, на 01.01.2006 р. цей показник склав уже 64,0 %. Тільки в м.
Київ та Дніпропетровську область надійшло 48,0 % всіх ПІІ. В 2005 році в
регіональному розрізі найбільші ПІІ надійшли в Дніпропетровську область
(896,13 млн. дол.), м. Київ (757,93 млн. дол.), АР Крим (128,54 млн.
дол.), Луганську область (123,31 млн. дол.). Щоправда, станом на
01.01.2007 р. спостерігалася тенденція до більш рівномірного
розподілення об’ємів по областях – на ключові області припало близько 56
%. Лідерами все ще залишаються Київська та Дніпропетровська область –
41,1% всіх ПІІ спрямовано саме у ці регіони (Рис. 2.10).

Для більшості країн характерна концентрація їхніх інвестицій в окремих
регіонах. Так, інвестиції з Нідерландів зосереджено переважно у
Київській області – 53 %. На м. Київ припадають найбільші частки
інвестицій майже всіх країн-інвесторів: з Німеччини (53 %), Віргінських
островів (39 %), США (37 %), Великобританії (34 %), Швейцарії (32 %) і
Кіпру (28 %).

Німеччина та Росія – єдині країни, чиї інвестиції є в усіх регіонах
України. При цьому 53 % німецьких інвестицій припадає на м. Київ, на
Львівську область – майже 9 %, у десяти областях вони складають від 2 до
5 %.

Інвестиції з США зосереджено у п’яти регіонах, на які припадає 83 %
їхнього загального обсягу, – м. Києві (37 %), Донецькій (19 %),
Дніпропетровській (13 %), Київській та Одеській (по 6 %) областях.

Майже 70 % британських інвестицій зосереджено у шести регіонах України,
зокрема у м. Києві (34 %), Харківській (9 %), Дніпропетровській (8 %),
Чернігівській, Одеській та Донецькій (по 6 %) областях.

Такий самий обсяг (68 %) кіпрських інвестицій припадає на три регіони
(м. Київ, Дніпропетровську і Запорізьку області), в інших областях вони
незначні.

Найбільш рівномірно між регіонами розподілено інвестиції із Швейцарії:
на м. Київ припадає 32 %, Сумську область – 15, Львівську і Харківську –
по 8, Одеську і Донецьку – по 6, Дніпропетровську область і АР Крим – по
5 %.

Водночас “найбідніші” на ПІІ області майже не отримують вигод від їх
надходження. Їхня частка в загальному обсязі ПІІ в України з кожним
роком знижується. Так, якщо станом на 01.01.2004 р. на 20 регіонів (19
областей та м. Севастополь) припадало 29,9 % ПІІ, на 01.01.2005 р. –
28,0 %, станом на 01.01.2006 р. – лише 26,9 % і 17,5% станом на
01.01.2007 р. Вказані регіони мають також найнижчі показники накопичених
ПІІ в розрахунку на душу населення (Рис. 2.10).

Рис. 2. SEQ Рисунок \* ARABIC 10 Регіональний розподіл прямих
іноземних інвестицій в Україну

(станом на 1 січня 2006 року)

Підсумовуючи, слід зазначити, що якісно новими тенденціями у здійсненні
ПІІ в Україну у 2005 році стали знакові придбання активів українських
підприємств ВАТ “Криворіжсталь” та АППБ “Аваль”, що, по суті, є приходом
на внутрішній ринок України нових потужних транснаціональних «гравців»,
які суттєво впливатимуть на відповідний сегмент національного ринку.
Дана тенденція мала продовження і у 2006 році, оскільки ми були свідками
лавиноподібної хвилі входження міжнародних банківських інституції на
ринок. Досвід минулого року засвідчив, що прихід на національний ринок
великих транснаціональних корпорацій обумовлений насамперед не умовами
інвестиційного клімату України, а міркуваннями оптимізації управління
капіталом самих ТНК.

Суттєвим є те, що такі компанії не схильні спиратися на усталені
галузеві та міжгалузеві зв’язки (які часто пов’язані з переплетінням
внутрішніх політико-економічних інтересів) і, скоріше за все, діятимуть
згідно жорстких ринкових правил, керуючись міркуваннями економічної
доцільності, кон’юнктури світового ринку, завданнями утвердження на
регіональному ринку та підтримання конкурентоспроможності інших дочірніх
(материнських) компаній за межами України. Відтак це зумовлює
середньострокові зміни у конкурентній ситуації на внутрішньому ринку та
загострить питання виходу з ринку неконкурентоспроможних національних
суб’єктів.

Зміни в тенденціях надходження ПІІ в Україну виводять на порядок денний
низку вагомих стратегічних проблем, а саме:

відсутність дієвих, інституційно визначених механізмів регулювання
діяльності ТНК в Україні, які регламентують дії потужних іноземних
інвесторів, запобігають вчиненню ними недобросовісних акцій та
заохочують інвестування стратегічних для України напрямків економічної
діяльності;

незв’язаність залучення ПІІ в Україну з потребами модернізації
економіки, імпортозаміщення, розвитку експорту наукоємної продукції з
високим вмістом доданої вартості тощо;

несформованість транснаціонального капіталу українського походження,
подальший розвиток якого стримуватиметься внаслідок
неконкурентоспроможності відносно нових потужних учасників українського
ринку;

відсутність механізмів запобігання виведенню з під оподаткування
грошових потоків з боку потужних іноземних компаній через використання
можливостей трансфертного ціноутворення в рамках ТНК;

ймовірність використання ПІІ нерезидентами як механізму подолання
українських імпортних бар’єрів та завоювання внутрішнього ринку України
з подальшим економічним витісненням реальних або потенційних
конкурентів.

Враховуючи суттєву потребу національної економіки в ПІІ, але зважаючи
при цьому на реальні та потенційні загрози забезпеченню національної
конкурентоспроможності, ключовим завданням є необхідність ревізії
існуючої практики залучення ПІІ в Україну.

Водночас різке нарощування присутності іноземного капіталу в економіці
України, яке мало місце протягом 2005 р., актуалізувало проблеми впливу
підприємств з іноземним капіталом на якість зовнішньоторговельного
обороту України та реалізацію її позитивного потенціалу в міжнародному
співробітництві. Перед державою стоїть завдання спрямування припливу
іноземних інвестицій на розвиток зовнішньоторговельного потенціалу та
включення вітчизняного виробничого та науково-технічного комплексів у
міжнародні коопераційні ланцюги, яке б дозволило максимально ефективно
використати наявні та перспективні конкурентні переваги.

Врахування та попередження таких викликів посилює вимоги до державної
політики щодо залучення та регулювання діяльності іноземного капіталу в
Україні.

Аналіз тенденцій розвитку підприємств з прямими іноземними інвестиціями
(ПІІ) в Україні у середньостроковій ретроспективі дозволив визначити
низку наступних особливостей:

Посилення впливу підприємств з іноземним капіталом на
зовнішньоторговельну динаміку. За останні п’ять років підприємства з ПІІ
майже в 2,4 разу збільшили свій внесок у формування загальних обсягів
зовнішньої торгівлі товарами та послугами;

Зростання присутності іноземного капіталу у базових експортоорієнтованих
галузях.;

Зберігається можливість прояву монопольної поведінки підприємств з
іноземним капіталом на окремих сегментах ринку, пов’язаних з
експортно-імпортними потоками;

Домінуючий вплив на характер та обсяги зовнішньої торгівлі підприємств з
іноземним капіталом особливо виявляється у торгівлі з європейськими
країнами;

Зростає роль підприємств з ПІІ у формуванні позитивного сальдо
зовнішньої товарної торгівлі;

Зниження ваги давальницьких схем у формуванні товарного експорту та
імпорту України;

Питома вага імпорту давальницької сировини у загальному обсязі товарного
імпорту значно скоротилась.

Зберігається низька активність підприємств з іноземним капіталом у
формуванні експорту з високою часткою доданої вартості України. Слабкою
є активність іноземного інвестування у машинобудування (обсяги ПІІ в
машинобудування в 2,8 разу менші, ніж у оптову торгівлю, в 1,5 разу
менші ніж у фінансову діяльність, в 1,3 разу – ніж в операції з
нерухомістю), що може розглядатися як один із чинників зменшення частки
продукції машинобудування у структурі експорту до країн, торгівля з
якими найбільшою мірою забезпечується підприємствами з іноземним
капіталом.

Аналіз зазначених тенденцій та умов функціонування підприємств з
іноземним капіталом в Україні дозволяють констатувати нереалізованість
значного потенціалу міжнародної кооперації вітчизняної економіки у
виробничій сфері, що гальмує темпи якісної інтеграції вітчизняних
виробників у міжнародний поділ праці та зміцнення їхньої присутності на
товарних ринках країн – торговельних партнерів.

Нарощування товарного імпорту та експорту підприємствами з іноземним
капіталом забезпечується здебільшого через використання вітчизняної
сировини, кадрів та виробничих потужностей для обслуговування проміжних
ланцюгів виробництва високотехнологічної продукції. Цьому сприяють
відсутність реальних кроків щодо розробки сучасних технологічних циклів
виробництва готової продукції, повільність структурних змін в економіці,
низькі внутрішнє інвестування та капіталізація підприємств
промисловості.

Важливим чинником, що пояснює тенденції неадекватного нарощування
зовнішньоторговельних потоків країни через підприємства з ПІІ є
збереження низького рівня національної науково-інноваційної бази, що
знижуватиме якість науково-виробничої кооперації, віддалюючи Україну від
опанування ключових позицій в регіональних промислово-технологічних
ланцюгах. При цьому формується стійка залежність від імпорту виробничих
потужностей, необхідних (критичних) напівфабрикатів, можливостей
комерціалізації наукових розробок, що обмежуватиме потенціал нарощування
експорту конкурентоспроможного несировинного товарного та
високотехнологічних послуг.

Активно експлуатуються й сформовані з участю іноземного капіталу мережі
оптового та роздрібного збуту, високий рівень прибутковості яких
стимулює нарощування імпорту готової продукції.

В той же час підприємства з іноземним капіталом, нарощуючи експорті
потоки, виступали дієвими гравцями, через які Україна виходила на
зовнішні ринки. У найближчі роки ця тенденція збережеться, а такі
підприємства формуватимуть позитивне сальдо своєї зовнішньої торгівлі.

Загалом, тенденції глобального та внутрішнього економічного розвитку
обумовлюватимуть у середньостроковій перспективі зростання у формуванні
зовнішньої торгівлі України ролі підприємств з ПІІ, на які вже у
найближчі роки припадатиме близько 40-45 % експорту з України та близько
35-40 % її імпорту.

Зростання рівня відкритості та інтегрованості економіки України у
світову господарську систему невпинно підвищуватиме як переваги, так і
ризики, пов’язані з конкурентними діями підприємств з ПІІ. Відтак
стратегія України по відношенню до залучення в країну ПІІ має будуватися
на сприянні поширенню позитивного впливу підприємств з ПІІ на якість
зовнішньої торгівлі та нівелюванні наявних та ймовірних негативних
ефектів.

Україна стратегічно зацікавлена в приході ефективних та добросовісних
іноземних інвестицій, які мають відвернути загрозу консервації низького
технологічного рівня промисловості України, пов’язаного з її сучасною
спеціалізації у міжнародному поділі праці. Зважаючи на це, необхідно
досягти якісних змін в оздоровленні інвестиційного клімату, а також
терміново розпочати формування національного правового середовища з
внесенням відповідних уточнень до нормативних актів, які регулюватимуть
поведінку ТНК на національному ринку.

2.3 Оцінка бар’єрів активізації залучення прямих іноземних інвестицій в
Україну

Досвід залучення іноземних інвестицій у країни Центральної та Східної
Європи та Україну дозволяє виявити низку системних вад
економіко-правового середовища, які заважають їхньому припливові.

Іноземним інвесторам, які вже розгорнули широкомасштабну діяльність на
території України, було запропоновано визначити й оцінити основні
проблеми і перешкоди на шляху такої діяльності. Отримані відповіді
узагальнено в табл. 5.

Вражає той факт, що всі вказані у відповідях типові перешкоди на шляху
ПІІ в Україну зазначені і у спеціальній літературі. Іноземні інвестори
вважають вплив цих чинників суттєвим. Навіть та перешкода, яку визнано
найменш вагомою (проблеми з виходом на внутрішній та зовнішні ринки),
має досить високий показник: СВ = 2,16. Цей чинник також відчутно
стримує ПІІ, хоча його вплив є слабшим порівняно з іншими чинниками.

Як свідчать дані опитування, найбільшою перешкодою є “нестабільне та
надмірне регулювання”. Наступні місця в рейтингу посідають “нечітка
правова система”, “мінливість економічного середовища” та “корупція”.
Йдеться про нестабільність, суперечливість, заплутаність регуляторного
середовища, численність підзаконних актів, бюрократизм та корупцію,
криміналізацію економіки. Ці чинники здатні суттєво ускладнити
довгострокове планування діяльності компанії. Інвестори скаржаться,
зокрема, на раптовість прийняття деяких рішень, прийняття актів, які
вступають в силу негайно, або й мають зворотну дію. Варто зауважити, що
на відміну від інших груп інвесторів інвестори-підприємці визнали ці
фактори менше важливими. Це пояснюється тим, що інвестори-підприємці
здатні швидше пристосовуватися до місцевих умов провадження бізнесу.

Наступним чинником, що стримує надходження ПІІ в Україну, визнано
великий податковий тиск. Зокрема, це стосується регулювання інвестицій у
ВЕЗ і ТПР. І тут потужним важелем стримування іноземних інвестицій в
Україну є вкрай нерівномірний розподіл цього навантаження, яке є
надмірним для легально працюючих суб’єктів господарювання на тлі
існування величезного “тіньового” сектора економіки. Серед перешкод
також названо також проблеми щодо встановлення чітких прав власності,
низький рівень доходів громадян, труднощі у спілкуванні з урядовими та
приватизаційними органами. Для інвесторів-підприємців (СВ = 1,33)
складнощі зі встановленням чітких прав власності є вагомішою перешкодою,
ніж для інших груп респондентів, ймовірно, через більшу чутливість
невеликих інвесторів до невизначеностей, що виникають за умов існування
нечітких прав власності.

Таблиця 2.5

Перешкоди для інвестування в Україну

Ранг Перешкоди

  Середня відповідь інвесторів Загалом

ТНК Підприємці Інституційні МФО

1 Нестабільне та надмірне регулювання 1 1,5 1 1 1,03

2 Нечітка правова система 1,1 1,7 1,5 1 1,21

3 Мінливість економічного середовища 1,1 2 1,25 1 1,27

4 Корупція 1,2 2 1,4 1 1,34

5 Великий податковий тиск 1,45 1,75 1,5 1,5 1,46

6 Проблеми щодо встановлення чітких прав власності 1,55 1,3 2,4 1,5 1,56

7 Низький рівень доходів громадян 1,5 1,7 2,25 1,5 1,69

8 Труднощі у спілкуванні з урядовими та приватизаційними органами 1,6
1,7 2,5 1,5 1,78

9 Мінливість політичного середовища 1,5 2,3 2 1,5 1,82

10 Відсутність інфраструктури 2,2 2 2 2 2,09

11 Проблеми з виходом на внутрішній та зовнішні ринки 1,8 1,7 2,75 2,5
2,16

Примітка: 1 – “основна проблема”; 2 – “другорядна проблема”; 3 – не є
проблемою”. Джерело: Fleming/SARS.

Останні позиції в рейтингу основних перешкод на шляху ПП займають
“мінливість політичного середовища”, “відсутність інфраструктури” і
“проблеми з виходом на внутрішній та зовнішні ринки”, що загалом
трактовані як другорядні проблеми. Для інвесторів, які здійснюють
виробничу діяльність (ТНК та інвестори-підприємці), однією з поважних
перешкод виявився доступ до ринків, водночас для ТНК та міжнародних
фінансових організацій чи не найбільше значення має політична
нестабільність.

В окрему групу складнощів можна виділити проблеми, характерні для
бувших «закритих» економік:

Амортизація та звільнення від податків. Закон України “Про оподаткування
прибутку підприємств” в багатьох інших положеннях не відповідає
міжнародним стандартам, які необхідні для здійснення інвестиційної
діяльності;

Вузькість та неструктурованість внутрішнього ринку. Низький рівень
доходів підприємств та населення веде до недостатнього рівня
внутрішнього попиту та, що не менш важливо, до неможливості
кваліфікованої поведінки покупців, які змушені здебільшого вибирати
якнайдешевшу продукцію.;

Подвійне оподаткування;

Обтяжлива митна політика. Інвестори звертають увагу на перешкоди для
ввезення потрібних устаткування, сировини та комплектуючих, вивозу
виробленої продукції;

Штрафи. Штрафи, які накладаються українськими податковими органами,
найвищі у світі. Часто вони не стосуються збитків, що завдані бюджету, а
просто є звичайними штрафами у розмірі місячної зарплати керівника або
бухгалтера підприємства, на яке накладається штраф;

Бухгалтерський облік. Бухгалтерські стандарти в Україні дуже
відрізняються від стандартів західних країн, зокрема від міжнародних
бухгалтерських стандартів (IAS або GAAP).

Недосконалість галузей інфраструктури. Незважаючи на порівняно високий
рівень розвиненості, мережа автомобільних доріг та залізниць, системи
енерго- та водопостачання, зв’язку тощо потребують в Україні суттєвого
вдосконалення;

Нерозвиненість інституційної інфраструктури ринку. Світова практика
сучасного бізнесу пов’язана з постійною співпрацею з різного роду
аудиторськими, консалтинговими та іншими фірмами;

Складність реєстрації суб’єктів господарювання. Реєстрація компанії та
її інвестицій є першою перешкодою для іноземного інвестора, який прийняв
рішення розпочати бізнес в Україні на основі законної підприємницької
діяльності;

Антимонопольні положення. Згідно з Антимонопольний указом створення
юридичної особи, злиття компаній або придбання однієї компанії іншою
потребує затвердження Антимонопольним комітетом якщо, загальна вартість
фондів усіх засновників перевищує 12 млн. дол., частка підприємства на
ринку перевищує 35 % або при придбання прав власності у підприємстві,
коли покупець отримує 25-50%. Оскільки ці показники дуже невеликі,
практично всі інвестиції в акції та створення спільних підприємств двома
або більше учасниками, або придбання акцій існуючого українського
підприємства, вимагають затвердження Антимонопольного комітету;

“Клановість” економіки, нераціональність економічної поведінки. Іноземні
інвестори відзначають необхідність укладення “неформальних” стосунків з
представниками державних органів. Аналізуючи спілкування інвесторів з
державними чиновниками на пострадянському просторі, зарубіжні експерти
навіть “збагатили” англійську мову російським поняттям “крыша”;

Низька якість життя. Йдеться про можливості надання житла, побутових,
транспортних послуг, особисту безпеку іноземців на території України.

Неважко помітити, що значна частка наведених перешкод стосується
макроекономічних чинників інвестиційного клімату, які не можуть бути
усунуті суто заходами з вдосконалення системи державного управління.

Опитування інвесторів показало: приймаючи рішення про інвестування в ту
чи іншу галузь конкретної країни, вони найчастіше виходять з міркувань
привабливості інвестування в ту чи іншу країну порівняно зі своєю
країною (або сусідніми), добре відомій їм за власним бізнесом.
Зрозуміло, що для забезпечення об’єктивності такого порівняння та
обґрунтованості оцінки це має бути зроблено на основі відповідної
системи показників.

Вагомою системною перешкодою для інвестування та ведення бізнесу на
території України є високий рівень питомих витрат виробництва, за яким
Україна сьогодні є неконкурентоспроможною у порівнянні з іншими країнами
Центральної та Східної Європи. До цього слід додати порівняно високу
ціну енергоресурсів та нестабільність енергопостачання, а також
невиправдано високу вартість кредитних ресурсів. Останній фактор заважає
розвиткові суміжних виробництв, що обмежує кумулятивний ефект іноземної
інвестиції.

Перелічені фактори часто роблять більш вигідним імпорт в Україну в
порівнянні з вкладанням капіталу в організацію внутрішнього виробництва.
Саме це, власне, і пояснює домінування чинника оволодіння ринками серед
мотивів інвестування в українську економіку.

Як зазначалося вище, аналіз припливу ПІІ в Україну протягом 1994-2006
рр. свідчить про низьку ефективність державної політики сприяння
залученню іноземних інвестицій. Причинами цього є:

перманентне погіршення інвестиційного клімату як комплексу умов для
підприємницької діяльності, і одночасне зростання потреби в залученні
капіталів, як для поліпшення платіжного балансу, так і для компенсації
дефіциту національного капіталу;

відсутність належного ринкового середовища, яке заохочувало б
добросовісну підприємницьку діяльність та запобігало розвиткові
спекулятивних схем;

недостатній інституційний розвиток держави, який не дозволяє достатньо
чітко стежити за дотриманням чинного законодавства.

У зв’язку з тим, що іноземні інвестиції розглядаються в основному з
позицій поповнення платіжного балансу, а з нещодавна – ще й як засіб
наповнення бюджету в процесі “великої” приватизації (не кажучи вже про
можливість отримання певної “винагороди” чиновниками, що стоять
безпосередньо на ключових позиціях реєстрації підприємства), в центрі
уваги державної політики знаходиться власне процес інвестування –
приплив фінансових ресурсів. Завдання забезпечення умов для ефективної
реалізації інвестицій при цьому нехтуються.

Протягом останніх років при формуванні економічної політики в Україні
постійно наголошувалося на необхідності створення сприятливих умов для
залучення іноземних інвесторів. Серед таких умов, як правило,
називаються досягнення стабільності національної грошової одиниці,
балансування бюджету, мінімізація інфляції. Між тим, досить часто
засоби, за допомогою яких досягалися зазначені цілі, об’єктивно вели до
погіршення підприємницького та інвестиційного середовища в країні.

Таким чином, фактично під гаслом сприяння залученню іноземних інвесторів
спостерігалося витіснення з бізнесу, а зрештою – з країни чи з легальної
економіки вітчизняних капіталів. Збільшення питомої ваги іноземних
інвестицій у валових капіталовкладеннях в українську економіку свідчить
про “ефективність” такого витіснення. За посередництва державної
політики відбувалася своєрідна “конкуренція” між зарубіжними та
українськими інвесторами з цілком передбачуваним результатом.

Українська економіка за своєю структурою не є самодостатньою, а криза,
що триває, та блокування реструктуризації очевидно не дадуть змоги в
близькому майбутньому сформувати на території України замкнені
промислово-інвестиційні комплекси. Затягування процесів реструктуризації
та модернізації індустріальної основи української економіки утримує
Україну як державу поза межами сусідніх з нею геоекономічних регіонів.

Критичного значення досягла загальна деградація транзитної
інфраструктури, розташованої на території країни. Як наслідок, володіння
транзитною територією не приносить Україні потенційного економічного
зиску, оскільки транзитна територія перестає використовуватися для
легальних вантажопотоків ТНК і торгово-економічних блоків. Транзитні
функції набувають в Україні “тіньового” та кримінального характеру, що
призводить до втрати бюджетних надходжень, закріплення за українською
територією негативного міжнародного іміджу. Отримання російськими
фінансово-промисловими групами права власності (варіант – довгострокова
концесія) на транзитні трубопроводи, стратегічні підземні сховища та НПЗ
фактично девальвує геостратегічний статус України як транзитної держави.

Однієї лише наявності в Україні політичної волі та прагнення
інтегруватися в одне із субрегіональних утворень (ЄврАзЕС, чи ЄС) буде
недостатнім для бажаного успіху. Розгортаються процеси, здатні вже
найближчим часом призвести до “виштовхування” України із зони СНД і
позбавити українську економіку перспектив входження найближчим часом у
будь-який геоекономічний регіон чи торгово-економічне об’єднання.

Геоекономічна невизначеність провокує процеси фінансово-економічної
експансії вздовж всього периметру українського кордону. У цих умовах
посилюється територіальна сегментація і диференціація регіонів, де-факто
відбувається м’яке втягування окремих українських регіонів у зону
торгово-економічного і зовнішньополітичного впливу прикордонних країн
(Польща, Туреччина, Угорщина, Росія), що динамічно розвиваються, у формі
фактично нерегульованого урядом України інвестування.

Отже, попри певні позитивні тенденції, відзначені в динаміці економіки
України, є всі підстави констатувати збереження в Україні негативного
інвестиційного клімату. Кінцевим чином, цей складний комплекс
взаємопов’язаних чинників може визначатися інвестором лише суто
індивідуально. В будь-якому разі, головним джерелом інформації для
потенційного інвестора весь час залишатимуться не стільки офіційні
повідомлення щодо “гостинності” країни, скільки фактичний потік ПІІ до
країни та думки щодо перспективності ведення бізнесу в ній практичних
інвесторів.

Використання зовнішніх джерел для залучення капіталу передбачає
передусім подолання взаємної недовіри між іноземними інвесторами,
місцевими підприємцями та урядом.

Серед основних факторів, що не дозволяють подолати взаємну недовіру,
такі:

орієнтація українського уряду переважно на залучення фінансових ресурсів
від міжнародних фінансових організацій (МВФ, МБРР), що призводить до
певної недооцінки необхідності стимулювання приходу приватного
іноземного інвестора;

домінування та вплив на урядову політику в Україні політико-економічних
угруповань, які були орієнтовані на отримання не економічного прибутку,
а рентних доходів, що стимулювало закритість та вороже ставлення до
“чужинців”. Це стосувалось як національних, так і іноземних потенційних
інвесторів;

в урядових структурах та на регіональному рівні управління зберігається
неписане правило, відповідно до якого влада поділяє інвесторів на своїх
(вітчизняних) та іноземних. Однак зрозуміло, що сьогодні від
бюрократичного свавілля потерпає як національний так і іноземний
стратегічний інвестор.

Слабкість національного капіталу закриває для нього можливість серйозної
участі в приватизації великих промислових підприємств і індустріальної
інфраструктури та ставить уряд перед складною проблемою. З одного боку,
подальше “притримування” потенційно прибуткових об’єктів української
економіки в нереформованому вигляді (з розрахунком на “дозрівання”
вітчизняного капіталу) призводить до прискореної деградації і повного
призупинення промисловості, провокує зростання соціальної напруги.
Водночас негрошовий розподіл власності між вітчизняними впливовими
бізнес-групами не забезпечує реалізації інноваційно-інвестиційних
проектів. За таких умов стимулювання і прихід іноземного
транснаціонального капіталу в українську економіку розглядається
експертами як чи не єдиний спосіб, що дозволить якщо не зупинити, то,
принаймні, загальмувати процес деіндустріалізації, а відповідно – і
соціальної деградації в Україні.

Проте залучення іноземних інвесторів на ґрунті приватизації може мати
неоднозначні наслідки. Підприємства продаються за низькими цінами, що
притягує спекулятивний капітал. Власне підприємство при цьому може
зовсім не одержувати інвестиційних ресурсів. Натомість воно одержує
зобов’язання щодо сплати прибутку. В макроекономічному масштабі це
загрожує погіршенням платіжного балансу країни.

0

$

?????????$

&

(

*

,

.

0

2

4

l

n

p

r

NPRTVXZ\^–???”

$

&

Z

\

^

`

b

d

f

???????0

Zf

????????????????????!?f

h

j

c

¤

¦

?

j;

j/

gdr/•

h?b

u

gdr/•

`„?gdr/•

gdr/•

gd™kC

&

F

$AE

UU??

&

AE

E

?

;O;ue

$If`„?a$gd®wA ??????A ??????A ??????A ??????A ??????A ??????A ??????A ??????A ??????A ??????A ??????A ??????A ??????A gd®wA gdr/• gdr/• gd™kC ??????A ??????A / - ??????A / - ??????A / - ??????A / - ??????A / - ??????A / - ??????A / - ??????A / - ??????A / - ??????A / - ??????A / - ??????A / - ??????A / - ??????A / - ??????A / - ??????A / - ??????A / - ??????A / - ??????A / - ??????A / - ??????A / - ??????A / - ??????A / - ??????A / - ??????A / - ??????A / - ??????A / - & F / - $If`„?a$gdr/• gdr/• gdr/• gd:U? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ui J ? J„L„O‡?‰°‹?‹¶‹?????‘?•3/4•p–r–I?aeae**E®cEEE–?EE gdyei J J h¬ h¬ & & F gdr/• gd:U? & & & й). В остаточному підсумку присутність ТНК відчують не тільки окремі області і сегменти ринку. Транснаціональний капітал вплине на економіку і політику в цілому. За таких обставин, єдиним конструктивним кроком може стати розробка комплексної системи законодавства, що регламентує діяльність ТНК в Україні і визначає взаємні права та зобов'язання транснаціональних корпорацій та української держави. Здатність української політичної та економічної еліти свідомо діяти в умовах "примусової глобалізації" стане індикатором її політичної зрілості та здатності забезпечувати економічну безпеку держави. У табл. 6 наведено пропозиції щодо покращення інвестиційного клімату в харчовій промисловості (лідер із залучення інвестицій) та аграрній сфері (один з аутсайдерів). Слід зазначити, що пропозиції стосовно поліпшення інвестиційного клімату дещо відрізняються залежно від галузі діяльності інвесторів, що свідчить про гостроту існуючих проблем у тій чи іншій області. Таблиця 2.6 Пропозиції іноземних інвесторів щодо ефективності заходів, які сприяли б поліпшенню інвестиційного клімату, % позитивних відповідей до загальної кількості Заходи В аграрній сфері У харчовій промисловості Створення в Україні іноземними інвесторами підприємств-резидентів 98 87 Створення спільних підприємств 54 73 Створення промислово-фінансових груп 54 50 Спрощення процедури оренди землі 97 92 Лібералізація ринку землі 83 93 Запровадження застави землі 85 85 Укладення договорів концесії 83 85 Укладення угод про розподіл продукції 59 68 Оптимізація структури виробництва 67 88 Регіональна диверсифікація виробництва 34 61 Галузева диверсифікація виробництва З0 60 Дерегуляція підприємницької діяльності 100 100 Стабілізація законодавства 59 71 Прискорення податкової реформи 100 100 Підвищення прозорості приватизації 99 100 Посилення захисту малих інвесторів 78 95 Розвиток фондового ринку 59 79 Розвиток інфраструктури 95 86 Надання податкових пільг інвесторам 30 65 Розвиток банківської системи 88 91 Зменшення розміру ставок по кредитах 100 100 Спрощення процедур реєстрації інвестицій 99 100 Спрощення процедур зовнішньоекономічної діяльності 84 96 Розвиток страхового ринку 89 100 Поліпшення криміногенної ситуації 68 97 Спрощення податкових процедур 86 96 Спрощення митних процедур 89 93 Спрощення сертифікаційних процедур 95 93 Спрощення ліцензійних процедур 93 94 Обмеження бюрократизації та корупції в центральних органах влади 94 95 Обмеження бюрократизації та корупції в місцевих органах влади 96 96 Обмеження місцевих зборів 98 97 Розвиток ринку нерухомого майна 68 91 Вдосконалення трудового законодавства 72 78 Зменшення кількості контролюючих інстанцій 100 100 Посилення захисту інтелектуальної власності 92 91 Прискорення повернення податку на додану вартість 87 88 Слід відмовитися від спроб будувати економічну стратегію, враховуючи лише суто внутрішні фактори і проблеми та ігноруючи при цьому геоекономічні фактори і процеси глобалізації. Навпаки, геоекономічна парадигма повинна бути первинною при визначенні внутрішньо економічної стратегії та моделі поведінки як державних інститутів, так і суб'єктів господарювання. Зокрема, слід усвідомити, що спроби реструктуризувати українську економіку безперспективні, допоки вони ігнорують сучасні геоекономічні стратегії і моделі поведінки. Геоекономічний підхід до реструктуризації національного господарства виходить не з проектів реструктуризації окремих підприємств чи галузей, а із стратегії реструктуризації української економіки в цілому. Відтак Україна сьогодні потребує геополітичного самовизначення в системі стосунків з основними регіональними економічними та політичними об'єднаннями: ЄС, ЄврАзЕС, ГУАМ тощо. Пріоритети політики, запропоновані респондентами вже згадуваного опитування концерну Flemings/SARS, включають лібералізацію руху капіталу, валютного ринку та репатріації прибутків, зняття обмежень на частку власності та контроль для іноземних компаній, мінімізацію бюрократичних обмежень, зниження податкових ставок та зменшення кількості податків . Порушення міжнародних угод та загального принципу зворотної дії законів завдає шкоди відносинам між іноземними інвесторами та Україною. Крім цього, Україна набуває негативного іміджу країни як такої, що заради незначних додаткових доходів у бюджет нехтує довготривалими вигодами від іноземного інвестування. Проте останнім часом почали формуватись умови, за яких вітчизняний стратегічний інвестор та іноземний інвестор можуть стати потенційними союзниками у питанні формування нового бізнес-середовища, сприятливого для відтворення капіталу. Висновки до Розділу 2 В ході проведеного дослідження в другому розділі було виявлено наступне: Україна має досить суттєві передумови, щоб бути цікавою для іноземних інвесторів. Зокрема, привабливими можуть бути ринок більш ніж сорока восьми мільйонів споживачів, стратегічне в економічному відношенні положення в Європі, можливість експорту виробленої продукції до Центральної Європи, Балкан, Росії, Кавказу й Центральної Азії, найродючіші сільськогосподарські землі у світі та інші природні ресурси, ряд вражаючих технологій, добре освічені і кваліфіковані кадри. Але, попри все це дійсний обсяг іноземних інвестицій в Україну є низьким. Рейтинг інвестиційної привабливості України є незаслужено низький. Характеризуючи стан іноземного інвестування в економіку України в цілому, його можна визначити як близький до кризового. Багато потенційних інвесторів в Україну зараз вичікують. Вони зацікавлені у великому ринку України, у її щедрих ресурсах, у її кваліфікованій робочій силі, проте не поспішають зробити рішучий крок. Потенційні інвестори побоюються таких негативних факторів формування інвестиційного клімату як надмірне регулювання, складні, плутані й високі податки, постійно змінювані правила гри, неможливість виконувати контракти. Все це створює несприятливе середовище для бізнесу й інвестицій. Українські підприємці називають той самий список негативних факторів. За оцінками експертів, для нормального розвитку економіки України потрібно додаткових інвестицій від 80 до 100 млрд. дол. США. Водночас ПІІ за шістнадцять років незалежності становили лише 21,1 млрд. дол. Цифра більш ніж скромна. В 2005р. була зафіксована найбільша сума іноземних інвестицій в Україну в розмірі 7868,1 млн. дол. США. Це відбулося в основному завдяки приватизації найбільшого металургійного комбінату «Криворіжсталь» та банку «Аваль». Якщо не брати до уваги ці два проекти, то в цілому 2005р. можна вважати роком втрачених надій. Після «Помаранчевої революції» багато іноземних інвесторів були напоготові вкладати значні кошти в розвиток економіки України. На залучення інвестицій значно вплинули такі фактори як ліквідація вільних економічних зон, політика реприватизації, яка проводилась урядом Тимошенко, валютно-курсова політика НБУ, яка сприймається як алогічною та непередбаченою, зміни до Закону про ПДВ. Не менш загрозливими для інвесторів були й кроки уряду Януковича. Зокрема, непрозора приватизація «Луганськтепловозу» іще раз підтвердила статус країни, що не може забезпечити прозорі правила гри на інвестиційному ринку. Щодо регіональної привабливості, то можна виділити тенденцію, яка вже є стабільною, а саме що майже 80% іноземного капіталу зосереджено у восьми областях України та м. Києві, що говорить про значні диспропорції. У галузевому розрізі найбільш привабливими для іноземного капіталу традиційно залишаються промисловість, оптова торгівля та посередництво у торгівлі, операції з нерухомістю. У числі лідерів за обсягом залучення іноземних інвестицій перебувають також такі види діяльності як фінансова діяльність, машинобудування, транспорт та зв'язок. Серед основних перешкод для залучення іноземних інвестицій є: недосконалість правового середовища; політична нестабільність; непередбачуваність і непрозорість державної політики; неврегульованість законодавчого забезпечення процесу інвестування; надмірна фіскальна активність держави; вузькість та неструктурованість внутрішнього ринку; обтяжлива митна політика; недосконалість галузей інфраструктури; «клановість» економіки; низька якість життя. Розділ 3. Механізми активізації залучення прямих іноземних інвестицій в економіку країни 3.1 Умови активізації залучення інвестицій З метою створення належних умов для ефективного залучення іноземного капіталу в економіку України та збільшення його обсягів значна увага приділяється питанням удосконалення законодавчої та нормативної бази щодо державного регулювання процесів іноземного інвестування. Важливою умовою формування в Україні інвестиційного клімату є створення стабільного і сприятливого для економіки держави та іноземних інвесторів законодавства. Слід зазначити, що законодавчі акти, спрямовані на залучення іноземних інвестицій, передбачають не лише створення пільгових умов для інвесторів. Основне завдання законодавства полягає у встановленні та гарантуванні інвесторам умов, можливостей, прав, обов'язків і відповідальності у процесі вкладення капіталу та його використання. Законодавство з іноземних інвестицій умовно можна поділити на два напрями: гарантування здійснення інвестиційної діяльності та стимулювання залучення інвестицій. В Україні практично створено основи законодавчої бази, яка регулює діяльність іноземних інвесторів. На сьогодні базовим законодавчим актом, який визначає особливості питань іноземного інвестування, є Закон України "Про режим іноземного інвестування" від 19.03.96 року N 93/96-ВР. Цей Закон відмінив дію Закону України "Про іноземні інвестиції" від 13.03.92 N 2198-XII, Декрету Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування" від 20.05.93 N 55-93 та Закону України "Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні" від 17.12.93 N 3744-XII, але в ньому були збережені у повному обсязі державні гарантії захисту іноземних інвестицій, що надавалися іноземним інвесторам на території України у відповідності з цими законодавчими актами. Зокрема, іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення рятівних заходів в разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. При цьому іноземному інвестору потенційно гарантується адекватна і ефективна компенсація. Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або не належного виконання державними органами України чи посадовими особами передбачених законодавством обов`язків щодо іноземного інвестора. В разі припинення інвестиційної діяльності іноземному інвестору гарантується повернення його інвестиції в натуральній формі або у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі. Держава також гарантує безперешкодний і негайний переказ за кордон прибутків та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій. Якщо в подальшому спеціальним законодавством про іноземні інвестиції будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, визначені вищезазначеним Законом, то протягом десяти років з дня набрання чинності таким законодавством, на вимогу іноземного інвестора, застосовуються гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені Законом України "Про режим іноземного інвестування". Законом України "Про режим іноземного інвестування" для іноземних інвесторів в Україні встановлено національний режим, тобто надані рівні умови діяльності із вітчизняними інвесторами. Іноземні інвестиції можуть вкладатися в будь-які об'єкти, інвестування в які не заборонено законами України. При цьому, іноземні інвестори самі визначають найбільш прийнятну для них форму здійснення інвестицій: шляхом створення юридичної особи, що повністю належить іноземному інвестору, чи за їх частковою участю, або на підставі договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність, укладених з українськими підприємствами. Важливими правовими документами, які регулюють взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності є міждержавні Угоди "Про сприяння та взаємний захист інвестицій". Такі Угоди є гарантом надання справедливого статусу інвестиціям і захисту її на території іншої держави. Вони підписані більш ніж із 50 країнами світу. Ціла низка проектів угод знаходиться в стадії узгодження. На міждержавному рiвнi велике значення має iнвестицiйна привабливість економіки України як сукупність передумов, процесів i результатів підприємницької дiяльностi. Складники цієї привабливості: • Низькі стартові умови органiзацiї виробництва. Наприклад, гiршi умови для виробництва можуть бути для інвестора позитивним свідченням, що вкладені ним iнвестицiї у поліпшення умов виробництва (зниження рівня матерiало-, енерго-, фондомiсткостi, підвищення продуктивності праці) забезпечать конкурентоспроможність; • Низькі стартові умови для модернізації і нарощування виробництва. Наприклад, неефективна структура підприємств, низький рівень їхньої окупності, високий рівень зношеності основних фондів та ін. можуть бути для інвестора позитивним свідченням того, що кошти, вкладені в модернiзацiю, технiко-технологiчне оновлення підприємств, неодмінно забезпечать їхню вищу конкурентоспроможність; • Низькі рiвнi цін, тарифів, заробітної плати, частки ресурсів у собiвартостi продукції, можливість підвищення ефективного виробництва, зменшення собiвартостi продукції. Зрозуміло, iнвесторовi вигiднiше за інших рівних умов працювати в країні, де основні складники виробництва дешевші; • Великі можливості отримання високих фінансових результатів. Зрозуміло, високий рівень рентабельності виробництва у тій чи iншiй галузі в країні інвестування може сприяти підвищенню конкурентоспроможності бізнесу інвестора в цій галузі. З усіма цими складниками економіка України має дуже привабливі умови: дешеві ресурси, можливість знижувати їхню частку споживання та ефективність використання, можливість модернізувати, технічно та технологічно оновлювати виробництво, реорганізовувати підприємства, підвищувати рівень iнновацiйностi, оновлення основних фондів та ін. Хто перший це робить, той має перші позицiї конкурентоспроможності. Найбiльшi шанси для цього мають iноземнi інвестори, які володіють достатнім для таких заходів капіталом. Великий iнвестицiйний потенціал за окресленими факторами має бiльшiсть галузей економіки. Водночас, можна навести тут т.зв «зелену книгу», у якій зокрема викладене чітке пояснення проблем, з якими стикаються іноземні компанії, що намагаються заснувати свої представництва в Україні, а також Україна, коли вона намагається заохотити залучення таких інвестицій до економіки країни. Ці проблеми можна узагальнити таким чином: • Маркетинг України (на загальнодержавному та місцевому рівні) як країни з привабливим інвестиційним середовищем. • Конкуренція з боку інших країн, таких як Росія, Угорщина, Китай • Перешкоди на рівні центрального уряду: складні та мінливі режими оподаткування, ПДВ та ін.; складні процедури отримання ліцензій, права власності на землю та ін.; неспроможність запровадити стимули для залучення інвестицій і мінливість систем заохочення. • Перешкоди у правовій структурі (упередженість під час судових розглядів та ін.). • Перешкоди на регіональному / місцевому рівні: недорозвинена інфраструктура; негативне ставлення чиновників, низький рівень кваліфікації та ін.; надлишкова та іноді корумпована бюрократія. Узагальнюючи вищезазначене, можна виділити привабливі для інвесторів рисами східноєвропейських економік: дешеву, але кваліфіковану робочу силу; довгостроковий потенціал ринку; наявність багатих природних ресурсів; наближеність до ринку Європейського Союзу. Враховуючи деградацію науки і освіти в Україні, постійний відплив найбільш кваліфікованих кадрів за кордон та значний рівень витрат на користування природними ресурсами, в найближчій перспективі іноземних інвесторів можуть приваблювати лише потенціал українського внутрішнього ринку та вигідне географічне розташування України. Останній чинник нині використовується незадовільно, про що свідчить різке скорочення частки провідного європейського інвестора – Німеччини. Інша проблема, яка перешкоджає динамічному надходженню в Україну європейських інвестицій – конкуренція за залучення інвестицій з боку центральноєвропейських країн (Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, країн Балтії). Усі вони розташовані ближче до Європейського Союзу, визначаються “географічним і культурним спорідненням”. Очевидно, що ці переваги центральноєвропейських країн над Україною є факторними, і їхня нейтралізація можлива лише за умови створення більш сприятливого інвестиційного клімату. З іншого боку, те ж географічне і культурне споріднення є факторною перевагою України в залученні інвестицій з Російської Федерації – як у виробництво експортної продукції, так і продукції для її внутрішнього споживання. За результатами опитування, проведеного фахівцями консорціуму Flemings/SARS серед інституційних, підприємницьких інвесторів та ТНК, які здійснили чи планують здійснювати інвестиції в Україну, мотив пошуку нових ринків є домінуючим стимулом для ПІІ в Україні і набагато випереджає інші можливі мотиви, зокрема - досягнення більш високої ефективності та пошук додаткових ресурсів (Таблиця 3.1). Переважання в Україні інвестиційної діяльності, спрямованої на пошук ринків збуту, підтверджується й результатами досліджень Німецької консультативної групи. Таблиця 3.1 Оцінка мотивів іноземних інвесторів щодо інвестування в Україну Ранг Мотив Середня відповідь* 1 Пошук ринків збуту 1,05 2 Пошук ресурсів 2,27 3 Пошук ефективності 2,53 * Відповіді оцінювалися за трибальною шкалою: “1” - основна причина, “2”-другорядна причина, “3” - не є причиною. Дослідженнями консорціуму Flemings/SARS також встановлено, що чинник поліпшення конкурентоспроможності шляхом збільшення виходу на ринки розвинених країн з продукцією, виробленою з дешевих ресурсів, набагато істотніший для ПІІ, вкладених в Україну транснаціональними корпораціями (1,91 проти 2,53 загалом). Оцінка мотиву використання наявних виробничих потужностей (2,32) засвідчила вкрай слабкий інтерес інвесторів до наявних в Україні основних фондів. Це дозволяє зробити досить негативний прогноз щодо перспектив приватизації держмайна іноземним інвесторам. Слід спеціально наголосити на тому, що концерном Fleming/SARS не було залучено до опитування дійсних і потенційних інвесторів з Російської Федерації та держав-членів СНД. Як було показано вище, поведінці інвесторів з цих країн притаманні дещо інші орієнтири та підходи. Західні експерти умови перебування в Україні оцінюють в основному доброзичливо, однак, по деяких позиціях досить критично: 81% експертів позитивно оцінили відношення до них місцевого населення, 70% - рівень культури в публічних місцях. Більше половини опитаних (53%) задоволені рівнем цін в Україні, а 40% - якістю товарів. У той же час негативно характеризується поводження чиновників (80% опитаних), рівень українського сервісу (75%), якість засобів масової інформації (71%), зовнішній вигляд вулиць, стан комунального господарства (64%), система транспортного забезпечення і зв'язку (63%). Серед групи чинників, що негативно вплинули на імідж України, насамперед, відзначили проблеми, які виникли в іноземних інвесторів (50%). На їхню думку, вплив України на міжнародних ринках кредитів і інвестицій мінімальний (так вважають 94% опитаних). Відповідно до рейтингу журналу Central European Economic Review, Україна, займаючи 15 місце з 27 постсоціалістичних країн за рівнем політичної стабільності, знаходиться лише на 21 місці по показниках інвестиційного клімату й етиці бізнесу. 3.2 Сприяння залученню інвестицій та пріоритети їх заохочення Інвестори, які прагнуть вкласти свій капітал в українську економіку з метою здобуття конкурентних переваг у світовому вимірі, переважно зацікавлені в створенні сприятливих умов для розвитку національного товаровиробництва, оскільки їхні технологічні процеси, як правило, передбачатимуть тісну співпрацю з українськими підприємствами різних галузей економіки. В той же час, реалізація їхньої продукції відбуватиметься здебільшого на світовому ринку, отже, українські підприємства навряд чи розглядатимуться цими інвесторами як конкурентні. На думку експертів компанії, першочерговими пріоритетами державної політики мають стати: лібералізація ділової активності та дерегуляція підприємницької діяльності; створення стабільного та передбачуваного правового середовища; покращення корпоративного та державного управління, подолання корупції. За даними дослідження, вживши необхідних заходів щодо вдосконалення інвестиційного та підприємницького середовища та створивши умови, за яких ПІІ зможуть ефективно працювати в країні, Україна повинна була до 2005 року довести їхній щорічний приплив до 3,4 млрд. доларів за базовим і до 6,4 млрд. доларів - за оптимістичним сценаріями. Можна вважати ці орієнтири дійсними і дотепер. Таким чином, існує нагальна потреба здійснення суттєвих зрушень у стосунках з потенційними та діючими іноземними інвесторами, які забезпечили б, нарешті, підпорядкування іноземних інвестицій потребам структурної перебудови економіки та прискореного економічного зростання. Проте активізація іноземного інвестування може розглядатися лише як наслідок пожвавлення економіки, але не як його причина. Відповідно, для залучення іноземних інвестицій необхідно, перш за все, вирішити проблеми макроекономічної стабілізації та активізувати дію всіх важелів економічного стимулювання інвестиційної діяльності, безвідносно до національної належності інвестицій. Найбільш перспективним стратегічним шляхом розвитку економіки України вважається технологічна модель, реалізована шляхом підтримки і стимулювання інноваційних “точок росту”. Проте сьогодні, на жаль, в Україні немає для цього фінансового, а тим більше соціального “запасу тривкості”. З огляду на дефіцит фінансових ресурсів, а також тривалий термін окупності більшості інноваційних проектів, пропонується інша модель вибору пріоритетів, що складається з двох етапів (вони можуть частково сполучатися): 1) Пріоритетне фінансування виробництва товарів народного споживання. Це, зокрема, дозволить завдяки швидкому обороту капіталу в цих галузях у короткий термін збільшити податкові надходження в бюджет і поступово створити матеріальну основу для подальшого фінансування структурної перебудови. 2) Пріоритетне фінансування розвитку виробничої інфраструктури (дорожнє господарство, транспорт, зв’язок), енергозберігаючих технологій і наукомісткого машинобудування, пов’язаного з авіакосмічною галуззю і військово-промисловим комплексом. Вибір наведених інвестиційних напрямків ґрунтується на тому, що поки інноваційні “точки росту” не визначені, необхідно надати пріоритетне значення галузям, розвиток яких дозволить реалізувати факторні переваги і використовувати високотехнологічну складову наявного виробничого потенціалу. Початок реалізації другого етапу можливий в міру виникнення вільних фінансових ресурсів. Виробництва, що не є пріоритетними і не пов’язані з пріоритетними технологічними ланцюжками, повинні функціонувати на загальних принципах, тобто, як правило, без особливої державної підтримки. Потрібно переосмислити і роль держави в процесі зміни технологічних укладів. З огляду на прогресуючу рецесію традиційного технологічного укладу, що супроводжується драматичними соціальними і фінансовими витратами, держава повинна зосередитися на забезпеченні його безболісного згортання з одночасною організацією фінансового забезпечення впровадження нових технологій. Державна підтримка нового технологічного укладу повинна обмежитися розвитком інфраструктури, організацією конкурентного середовища і найбільш сприятливих умов для приватного бізнесу, спрямованого на впровадження найбільш перспективних технологій. Наразі пріоритетні завдання в галузі інвестиційної діяльності, які визначено урядом, не можна вважати дієвими та перспективними. Так, на мою думку, не покращить стану справ в інвестиційній сфері введення в дію Податкового, Митного, Бюджетного, Земельного та Цивільного кодексів; прийняття нового механізму нарахування та використання амортизаційних нарахувань; створення технопарків, розвиток страхових та фондових ринків; впровадження системи спільного інвестування тощо. Приватизація, яка вже проводиться майже 10 років, не принесла очікуваних результатів, тому прискорення її темпів, або очікування її грошового розвитку, теж не змінить ситуацію на краще. Не принесе очікуваних результатів задіяння інструментів вдосконалення механізму захисту прав інвесторів та заходів щодо забезпечення відкритості та прозорості процесу приватизації державного майна, із одночасним застосуванням процедур реструктуризації боргових зобов’язань підприємств, що приватизуються, перед бюджетами та державними цільовими фондами, оскільки суб’єкти господарювання майже усі без винятку неплатоспроможні. Також внаслідок подекуди присутньої неплатоспроможності навряд чи повною мірою спрацюють інститути спільного інвестування та запровадження механізму гарантії збереження вкладів населення. Ключове завдання нової інвестиційної політики полягає в тому, щоб адаптувати сучасну модель інвестування до конкретних умов перехідного періоду, коли внутрішніх принципів самоорганізації ринкової економіки явно недостатньо для вирішення проблем, що виникають. Для цього потрібні: 1) Мобілізація позабюджетних джерел інвестиційного фінансування, за рахунок яких в розвинених країнах забезпечується основна частина капіталовкладень у народне господарство. 2) Удосконалення бюджетної інвестиційної політики. Подальший розвиток економіки України потребує розробки виваженої стратегії залучення інвестицій. Вона має бути спрямована на залучення довгострокових прямих іноземних та вітчизняних інвестицій у стратегічно важливі галузі економіки. Політика заохочення іноземних інвестицій має стати органічною складовою інвестиційної політики держави. Остання ж передбачає низку узгоджених рішень уряду з приводу реформування економічної політики держави, спрямованого на економічне зростання та досягнення необхідного рівня інвестиційної діяльності всіх підприємницьких структур, зокрема: вжиття дієвих заходів щодо розширення попиту на внутрішньому ринку як запоруки ефективності здійснення інвестиційних проектів. Розвиток внутрішнього ринку та його інфраструктури повинен також суттєво знизити стимули для спекулятивної діяльності; розробка чіткої, обґрунтованої державної стратегії залучення іноземних інвестицій; проведення структурної перебудови економіки; забезпечення стабільності законодавства у сфері інвестування та оподаткування; реформування податкової системи шляхом скорочення загальної кількості податків, зменшення ставок деяких з них та ліквідація економічно необґрунтованих пільг; забезпечення виваженої політики уряду та НБУ у грошово-кредитній сфері; забезпечення гарантій збереження права власності на об'єкти інвестування; проведення адміністративної реформи; зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів підприємництва; створення простих і прозорих механізмів реєстрації підприємств; стимулювання розвитку інститутів сучасної ринкової інфраструктури; усунення перешкод для репатріації прибутків іноземних інвесторів; запровадження амністії некримінальних "тіньових" капіталів, що позбавить їх необхідності здійснювати "псевдоімпорт капіталу", а державу - потреби створювати для цього додаткові пільгові умови; запровадження повного або значного звільнення від податків прибутку, що реінвестується; запровадження митних пільг та пільг щодо сплати ПДВ на конкретно визначений обмежений перелік товарів, які мають суто виробниче призначення або передбачені інвестиційним проектом; сприяння розвитку малих підприємств, в тому числі - на основі іноземних інвестицій, у галузях, визначених як пріоритетні, для полегшення входу в ринок, здобуття досвіду, необхідного для більш масштабного інвестування; стимулювання розвитку фондового ринку, кредитних, інвестиційних фондів та інших фінансових інститутів, що повинні забезпечити можливість корпоративного (спільного) фінансування інвестиційних проектів вітчизняними та зарубіжними інвесторами; забезпечення послідовності та прозорості державної стратегії і тактики економічної політики, формування інститутів гласного впливу підприємницьких структур на процес прийняття рішень; розробка регіональних програм залучення іноземного капіталу на підставі визначення пріоритетних напрямів розвитку регіону у поєднанні з регіональною політикою уряд; безумовне скасування пільг, які стосуються засобів нетарифного регулювання внутрішнього ринку, зокрема - системи стандартизації та сертифікації відповідності і безпеки продукції. Політика повинна спиратися на створенні сприятливих умов для інвестиційної діяльності партнерів з-за кордону в економічному просторі України нарівні з українськими інвесторами, орієнтуватися на надання виважених преференцій довгостроковим інвестиційним проектам, які розраховані на подальше реінвестування частини одержаного прибутку і спрямовані у сфери економіки, визначені як пріоритетні. Одночасно потрібне сприяння підвищенню ефективності використання іноземних інвестицій, контролю за дотриманням інвестиційних зобов’язань, розробці інвестиційної політики з урахуванням інтересів потенційних інвесторів. Перспективною видається орієнтація на реімпорт “тіньових” капіталів, раніше вивезених з країни, на заохочення інвестицій до України представників української діаспори за кордоном. Слід створювати умови для розробки та реалізації спільних інвестиційних проектів на базі регіонального співробітництва разом з партнерами по СНД, ГУАМ, з країн Центральної та Південно-Східної Європи. Як довела практика, запровадження пільгових умов для підприємств з іноземними інвестиціями фактично призвело до вивезення українських капіталів за кордон з наступним їхнім ввезенням під виглядом іноземних. Крім цього, як показав досвід країн Східної Європи та Росії, це веде до залучення значних обсягів спекулятивного капіталу. Оподаткування підприємств з іноземним капіталом повинне здійснюватись в національному режимі, тим більше що іноземні інвестори у переважній більшості вже мають досить значні переваги над вітчизняними - в доступі до кредитних ресурсів, технологій, досвіду управління тощо. Водночас, з огляду на вказану вище високу важливість іноземних інвестицій для перехідних економік, інвестиційна політика України повинна включати спеціальні заходи для цієї категорії інвестицій. В якості спеціального заходу заохочення іноземних інвестицій можливе зниження рівня оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями у визначених пріоритетних галузях економіки при перевищенні інвестиціями певного розміру або виконанні завдань створення нових робочих місць, виконанні соціальних функцій, здійсненні інноваційної діяльності тощо. З огляду на важливе значення, яке надається іноземними інвесторами проблемам особистої безпеки та безпеки ведення бізнесу, слід проголосити намір щодо рішучої декриміналізації економіки, забезпечення особистої безпеки підприємців та їхнього майна. З метою створення адекватної політики щодо регулювання діяльності іноземних інвесторів в Україні слід насамперед визначити співвідношення інтересів конкретного інвестора та країни його базування з набором інтересів, що представляють країну-реципієнта та її суб'єктів господарювання, та визначити категорію "добросовісної інвестиції", за якої ці інтереси прагнуть до взаємного узгодження. Зважаючи на численні перешкоди вкладання ПІІ в Україну, було проведено опитування інвесторів стосовно необхідних дій уряду, які найбільше сприятимуть залученню інвестицій. Саме тому до анкети увійшов блок питань щодо бажаних дій українського уряду, які б сприяли поліпшенню інвестиційної привабливості країни. Відповіді респондентів узагальнено у Таблиці 3.2. Як свідчать результати опитування, найнагальнішими завданнями українського уряду інвестори вважають такі: лібералізація руху капіталу, валютного ринку та зняття обмежень на репатріацію прибутків; зняття обмежень на частку іноземної власності в українських компаніях; мінімізація бюрократичних обмежень; • зниження податкових ставок і зменшення кількості податків. Усі категорії інвесторів майже одностайно підтримують таку позицію. Проте можна спостерігати певну відмінність у позиціях ТНК та інших груп інвесторів. Якщо ТНК наголошують на лібералізації руху капіталу, валютного ринку та репатріації прибутків, а також на знятті обмежень на частку іноземної власності в українських компаніях, то інші групи інвесторів найнагальнішими завданнями уряду вважають мінімізацію бюрократичних обмежень, зниження податкових ставок і зменшення кількості податків. Таку різницю в оцінках можна пояснити кращою спроможністю ТНК (порівняно з інвесторами-підприємцями та приватними інституційними інвесторами) обстоювати свої інтереси. Таблиця 3.2 Оцінка результатів опитування респондентів-інвесторів Захід ТНК Підприємці Інституційні інвестори МФО Загалом Лібералізація руху капіталу,           валютного ринку та зняття обмежень           на репатріацію прибутків 1,1 1,25 1,4 1 1,12 Зняття обмежень на частку іноземної           власності в українських компаніях 1,1 1,25 1,6 1 1,16 Мінімізація бюрократичних           обмежень 1,5 1 1,2 1 1,17 Зниження податкових ставок           і зменшення кількості податків 1,4 1 1,6 1 1,32 Зняття обмежень на доступ           до внутрішнього та зовнішніх ринків 1,5 1,5 2,2 2 1,78 Удосконалення системи контролю           за дотриманням контрактів 1,6 1,75 2 2 1,81 Запровадження рівних умов           діяльності національних та іноземних           інвесторів 2 1,5 1,8 2 1,92 Покращання матеріальної           інфраструктури 1,8 2,25 2,4 1,5 1,97 Збільшення торговельних бар'єрів           для імпорту 2,4 2,75 2,8 2,5 2,62 Примітка. Цифри означають середню оцінку важливості певних кроків (1 - "найнагальніший захід"; 3 - "не є пріоритетом"). ТНК та інвестори-підприємці, які були безпосередньо залучені до процесу виробництва і збуту, більше уваги приділяли питанням вільного доступу до ринків, оскільки нерідко саме цей чинник був для них головною перешкодою. Дивним видається такий факт: тих заходів, що їх часто вважають потужними стимулами для ПІІ (рівні умови для національних та іноземних інвесторів, покращання інфраструктури, посилення бар'єрів для імпорту), інвестори не визнали пріоритетними для українського уряду. У цій групі другорядних завдань для уряду міжнародні фінансові організації та ТНК надають більшої ваги заходам щодо покращання інфраструктури. Інвестори-підприємці, які мають обмежені можливості захисту своїх прав, наголошують на потребі встановити однакові "правила гри" для українських та іноземних інвесторів. Таблиця 3.3 Важливість стану приватизації для прийняття інвестиційних рішень Ступінь важливості Інвестори, % ТНК Підприємці Інституційні МФО Загалом Дуже важливо 60 33 40 100 55 Важливо 30 67 60 40 Не важливо 10     5 Прийнято вважати, що приватизація позитивно позначається на розвитку національної економіки та провадженні бізнесу у країні. Цей вплив виявляється у підвищенні продуктивності, зменшенні неефективного державного втручання в економіку тощо. Іноземним інвесторам, які брали участь в опитуванні, було запропоновано вказати, як саме приватизація вплине на їхню інвестиційну діяльність в Україні. Відповіді респондентів узагальнено у табл. 3.3. Таблиця 3.4 Сподіваний позитивний вплив приватизації за оцінками респондентів-інвесторів Переваги від приватизації Інвестори, % ТНК Підприємці Інституційні МФО Загалом Поява нових можливостей придбання підприємств 13 67 80 50 44 Покращання ділового клімату 100 33 100 100 89 Важливість приватизації для появи нових можливостей придбання підприємств визнали більшість інституційних інвесторів та інвесторів-підприємців. Ці відповіді варто порівняти з попередніми висновками про те, що ТНК не покладалися і великою мірою не покладаються на приватизацію як на спосіб, що дає змогу увійти на український ринок. Таку позицію можуть зумовлювати і надто мала кількість привабливих з точки зору ТНК підприємств, де відбувається приватизація, і скептицизм ТНК щодо прозорості процесу приватизації. Більшість респондентів вважають, що найважливішим наслідком приватизації, яка сприяє підвищенню ефективності, має бути поліпшення ділового клімату у країні. Відповідно, інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, для реалізації яких інвестори претендують на одержання додаткових пільг та гарантій, мають бути представлені лише "добросовісними" інвестиціями і належати до встановлених державною стратегією пріоритетних сфер соціально-економічного розвитку, а саме: мати довгострокове спрямування, орієнтуватись на високий рівень реінвестування прибутку; сприяти створенню нових робочих місць на підприємствах, в які здійснюються інвестиції, і в економіці України загалом; передбачати високий ступінь використання сировини, комплектуючих, обладнання українського виробництва; орієнтуватися на раціональне використання сировинної бази України і зниження імпортозалежності; сприяти розвитку експортного потенціалу; сприяти технологічному та інноваційному розвитку країни, впровадженню сучасних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій; сприяти розвитку українських торговельних марок і технологій; пом'якшувати міжгалузеві та міжрегіональні диспропорції внутрішніх ринків України. Спеціальні заходи щодо стимулювання припливу іноземних інвестицій мають передбачати: зниження рівня оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями при перевищенні певного розміру інвестицій, збільшенні зайнятості; введення більш жорсткого регулювання процесу репатріації капіталу часової відстрочки від вступу підприємства до ладу до початку репатріації прибутку, обмеження частки, дозволеної для репатріації тощо; розвиток практики надання гарантій під іноземні кредити та страхування ризиків комерційними банками та їхніми об'єднаннями через створення для цього належної інфраструктури; надавати всебічну підтримку створенню промислово-фінансових груп з наступним спрямуванням їхніх ресурсів на реалізацію довгострокових інвестиційних проектів та проектів, що вимагають значних обсягів інвестицій за рахунок корпоративного фінансування цих проектів вітчизняними та зарубіжними суб’єктами; сформувати загальнонаціональну інформаційну мережу спеціальних інституцій, аудиторських, консалтингових фірм, яка могла б виступити джерелом достовірної інформації про інвестиційні можливості підприємств, галузей та регіонів, інвестиційні перспективи умови діяльності іноземних капіталів на території України, становище на ринках, виробничий потенціал українських підприємств, макроекономічну статистику, правове середовище тощо; забезпечити створення цілісної структури збору та аналітичного опрацювання інформації про стан кон’юнктури на внутрішніх і зовнішніх ринках, прогнозування перспектив економічної динаміки та вироблення відповідних рекомендацій щодо раціональної поведінки органів державного управління та суб’єктів господарювання. Зокрема, доцільним видається створення для цього науково-аналітичного інституту з паритетним державним та приватним фінансуванням; проводити широку роз’яснювальну та пропагандистську роботу щодо формування ідеології інвестування в реальний сектор як інвестування в майбутнє держави, престижності та вигідності інвестиційної діяльності, пропаганди досвіду найбільших та найуспішніших національних інвесторів; надавати правове, методичне та інформаційне сприяння діяльності малого та середнього бізнесу, проводити широку роз'яснювальну та пропагандистську роботу щодо практики підприємницької діяльності на території України, позитивного інвестиційного іміджу України, формування ідеології інвестування в реальний сектор як інвестування в майбутнє держави; введення економічного механізму страхування ризиків внутрішніх і зовнішніх інвестицій; високий ступінь захищеності прав і інтересів інвесторів за рахунок уведення підвищених вимог законодавства, створення спеціальної системи керування ризиками інвесторів і забезпечення жорсткого нагляду з боку регулюючих органів; створення відповідних інститутів з питань інтеграції промислового і банківського капіталу, мобілізації засобів під ефективні інвестиційні проекти в пріоритетні галузі економіки; забезпечити зниження номінальних і реальних процентних ставок, збільшення рівня монетизації економіки при запровадженні жорсткої дисципліни у платіжних відносинах всіх суб'єктів кредитно-фінансової системи, недопущення надмірного реального подорожчання гривні; забезпечити відновлення основних функцій доходів населення і заробітної плати, першочергово активізувати збільшення доходів тих груп населення, витрати яких орієнтовано переважно на продукцію внутрішнього виробництва. повністю або частково звільнити від податків прибуток, що реінвестується, приділивши особливу увагу розробці та впровадженню стимулюючої податкової політики щодо підприємств, які здійснюють переозброєння своїх виробництв, впроваджують інноваційні продукти у масове виробництво; розробку дієвих механізмів публічного контролю над наслідками діяльності іноземних інвестицій, вкладених на пільгових умовах, дотримання інвестиційних зобов'язань. Варто запровадити персональну відповідальність урядовців за терміни і напрями використання іноземних інвестицій, по яких надано пільги, а також широке інформування про це громадськості; запровадження обов'язкового контролю за походженням інвестиції, вивчення надійності інвестора, введення обмежень на вік фірми-інвестора та інших показників його надійності щодо інвестицій, які претендують на здобуття пільгових умов; вжиття постійних зусиль для зміцнення міжнародного іміджу країни, широке розповсюдження інформації про її виробничий, технологічний, ресурсний потенціал та інвестиційні перспективи. Для активізації інвестиційної діяльності (у тому числі іноземної) треба зробити такі загальнонаціональні кроки: • знизити рівень державного регулювання підприємницької діяльності та забезпечити стабільність відповідного законодавства; • усунути неоднозначність тлумачення нормативно-правових актів і завершити судову реформу;• вдосконалити нормативну базу щодо реалізації прав власності; • завершити адміністративну реформу, забезпечити публічність і прозорість в ухваленні рішень органами влади та врешті подолати бюрократизм і прояви корупції; • запровадити ефективні методи корпоративного управління; • сприяти розвиненості ринків капіталу, передусім банківського сектору, фондового та страхового ринків; • знизити податкове навантаження; • забезпечити стабільність політичного середовища; • активізувати діяльність зі створення позитивного іміджу держави. У сфері створення привабливого інвестиційного середовища для приватного непозичкового капіталу слід вжити таких кроків: • дерегулювання підприємницької діяльності та лібералізація ділової активності; • завершення формування стабільної нормативно-правової бази, яка ґрунтувалася б на принципах рівності всіх інвесторів; • забезпечення прозорості процедур ухвалення рішень центральними та місцевими органами виконавчої влади; • вдосконалення механізмів управління корпоративними правами, в тому числі тими, що належать державі, посилення захисту прав дрібних акціонерів; • підвищення ефективності процедур банкрутства; • забезпечення подальшого реформування податкової системи, в тому числі через зниження податкового навантаження, оптимізацію та підвищення прозорості процедур адміністрування податків, безумовне дотримання прав платників податків; • відновлення інвестиційної привабливості об’єктів приватизації; • подальше проведення адміністративної реформи для вдосконалення та підвищення ефективності державного управління, усунення бюрократизму та проявів корупції; • зміцнення банківської системи України, сприяння концентрації банківського капіталу, практичне запровадження іпотечних механізмів; • відновлення інвестиційної діяльності у спеціальних економічних зонах; • сприяння судовій реформі та безумовному виконанню судових рішень; • створення додаткових стимулів для залучення інвестицій у пріоритетні галузі української економіки. У сфері розвитку інвестиційної діяльності держави: • усунення структурних деформацій в економіці України через випереджальне нарощування темпів розвитку споживчих галузей і сфери послуг; • розширення і модернізація транспортної інфраструктури, зокрема газотранспортної системи, створення умов для зростання обсягів транзитних перевезень, створення національної мережі міжнародних транспортних коридорів на основі залучення інвестицій у розвиток транспортної інфраструктури, дорожнього господарства з використанням механізмів концесії та лізингу; • сприяння збільшенню обсягу інвестицій у галузі зв’язку та телекомунікаційних послуг; • стимулювання залучення інвестицій у наукову, науково-технічну й інноваційну діяльність. Один з найважливіших чинників поліпшення інвестиційного клімату в Україні – створення правового поля, адекватного ринковій економіці. Для цього на державному рівні потрібно: • проводити роботу, пов’язану з укладенням міждержавних угод про заохочення і захист інвестицій та уникнення подвійного оподаткування, обміном інформацією про нормативно-правові акти у сфері інвестиційної діяльності, формуванням стабільних законодавчої бази та умов провадження підприємницької діяльності; • розширювати співпрацю з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком і Європейським банком реконструкції та розвитку щодо надання фінансової допомоги Україні; здійснювати заходи для завершення процесу вступу до СОТ. Для поступової адаптації національного законодавства до законодавства Європейського Союзу та вимог СОТ потрібно ухвалити нормативно-правові акти, що регулюватимуть питання: • подальшого реформування податкової системи; • формування нормативно-правової бази, що сприятиме функціонуванню фондового ринку; • захисту внесків громадян зі страхування їхнього життя, здоров’я, на недержавне пенсійне забезпечення. Застосування названих концептуальних положень повинне сприяти встановленню партнерських стосунків української держави із зарубіжними інвесторами, переведенню їх на рейки економічного прагматизму та усвідомленої взаємоповаги економічних інтересів, цінностей та пріоритетів. Ефект іноземного інвестування та міжнародної співпраці України з зарубіжними партнерами визначається, насамперед, вірним вибором стратегії залучення іноземного капіталу. Приплив іноземних інвестицій в Україну збільшиться за умов суттєвої активізації вітчизняних інвесторів і підприємців. Адже це буде свідченням довіри ділових кіл до гарантій щодо створення сприятливого середовища ведення бізнесу в Україні. В результаті держава може отримати синергетичний ефект посилення ефективності діяльності підприємств і фірм на економічному просторі України. З метою поліпшення економічної ситуації та створення сприятливого інвестиційного клімату було б доцільно створити в Україні єдину спеціалізовану державну структуру, де було б зосереджено базу даних по всіх підприємствах, включаючи підприємства середнього та малого бізнесу, та яка б надавала конкретну інформацію про можливість інвестування в Україні разом з пропозиціями конкретних проектів і пошуком потенційних партнерів, які зацікавлені у співпраці з нашою державою, здійснювала б повний правовий супровід ПІІ в Україні. За цих умов пріоритетними завданнями державної політики щодо підприємств з іноземним капіталом мають стати: перехід від торговельно-посередницького співробітництва у формуванні структури зовнішньоторговельного обороту України до розвитку виробничої кооперації на інноваційній основі; максимальне обмеження проявів недобросовісної поведінки з боку підприємств з ПІІ та потенційних інвесторів, зокрема – щодо запобігання спекулятивному характеру інвестиційної діяльності, зволікання з технологічною модернізацією виробництва на придбаних підприємствах, спроби недобросовісної конкуренції з іншими українськими компаніями на внутрішньому чи зовнішніх ринках, лобіювання преференційних умов, які погіршують конкурентні можливості вітчизняних виробників тощо; регламентування критичного рівня проникнення іноземного капіталу у стратегічні сектори економіки з метою забезпечення економічної безпеки України, обмеження впливу іноземних інвесторів у цих секторах та закріплення за національним (державним) капіталом мінімального (базового) рівня у формуванні зовнішньоторговельних потоків. Досягнення зазначених пріоритетів актуалізує потребу розробки та впровадження державної концепції залучення іноземного капіталу в Україну з визначенням механізмів регулювання діяльності підприємств з ПІІ. Ключовими заходами, що потребують реалізації вже на найближчу перспективу, мають стати: диференціація інструментів регуляторної політики в частині регулювання та стимулювання зовнішньоторговельних потоків залежно від ступеня переробки продукції. В контексті заходів щодо розвитку зовнішньої торгівлі в основу має лягти регресивний принцип сприяння; перегляд чинної законодавчої бази, що регламентує умови функціонування на внутрішньому ринку України національних підприємств та підприємств з іноземним капіталом з метою встановлення рівних конкурентних умов на основі зваженої державної політики надання переваг при здійсненні зовнішньої торгівлі.; узгодження та координація інституційних інструментів реалізації державної політики, направленої на стимулювання потенціалу функціонування іноземного капіталу на внутрішньому ринку; впровадження сучасних форм міжнародного консорціумного фінансування стратегічних інвестиційних проектів, насамперед – у сферах високих технологій та розвитку енергетичної, інформаційної, транспортної інфраструктури; забезпечення ефективності державних цільових програм у науково-технічній сфері через розвиток відкритих форм (тендери, конкурси) отримання державного фінансування, грантів та підтримки.; поширення інформації щодо наявного в Україні та її конкретних регіонах науково-технологічного та кадрового потенціалу, державна підтримка програм обміну з іншими країнами науково-технічними досягненнями на комерційних засадах з метою залучення в Україну підрядів на виконання проектів з виробництва інноваційної продукції V-VI технологічних укладів. удосконалення державних механізмів регулювання ціноутворення та забезпечення поступового переходу на конкурентні ціни щодо вітчизняного експорту та імпорту. Відтак завданням на короткострокову перспективу має стати досягнення якісних змін в залученні ПІІ в Україну шляхом застосування наступних механізмів: розробка та запровадження Кодексу Поведінки підприємств з іноземними інвестиціями, згідно з яким нерезидентам міг би надаватися статус добросовісного іноземного інвестора у разі їхньої відповідності чітким прозорим критеріям; розробка комплексу стимулюючих заходів щодо добросовісних стратегічних інвесторів у ключових напрямках, які, зокрема, мають передбачати: запровадження на певний термін податкових інвестиційних знижок, в розмірі частки капіталовкладень на розширення виробництва та проведення НДКР; запровадження засобів регулювання стандартів поведінки ТНК з іноземними інвестиціями, які займають вагоме становище в галузі промисловості України і можуть впливати на конкурентну ситуацію, з відповідним формуванням механізмів адміністративного контролю за їхнім виконанням, зокрема застосування санкцій за недотримання інвестиційних зобов’язань, недодержання вимог антимонопольного моніторингу тощо; Успіх таких ініціатив залежить не лише від підтримки з боку українських чиновників та урядовців, але й від готовності великого українського капіталу підключитись до "просування" економічних вимог, висунутих іноземними стратегічними інвесторами. 3.3 Механізми активізації залучення інвестицій в економіку країни Як відомо, капітал прямує туди, де його дохідність буде найвищою. Інакше кажучи, приплив капіталу визначається прибутковістю реальної економіки. Критерієм сприятливості умов для інвестування обов'язково має бути прибуток від капіталовкладення. Саме норма прибутку та вигідний і гарантований строк його отримання повинні визначати доцільність капіталовкладення у певну сферу господарської діяльності - це найважливіша умова ринкової економіки. В Україні ж рентабельність промисловості та сільського господарства низька і продовжує неухильно зменшуватися. Така ситуація, об'єктивно обумовлюючи нагальну необхідність стимулювання як внутрішнього, так і зовнішнього інвестування, водночас не приваблює сумлінного інвестора, якому важко знайти вигідне застосування для свого капіталу в економіці із застарілими фондами та низькою рентабельністю. В інвестиційній діяльності утворилося своєрідне "замкнене коло": недоінвестування господарства посилює спад виробництва, що, в свою чергу, спричиняє зниження інвестиційних можливостей суб'єктів господарювання та держави. Капітал спрямовується в окремі високоефективні галузі, наприклад, харчову промисловість, а також у комерційну сферу, яка до того ж приваблює значними "тіньовими" доходами. Ухил зарубіжного капіталу у невиробничу сферу підтверджується і його регіональним розподілом: близько 45% усіх іноземних інвестицій зареєстровано у м. Києві, зосереджуючись там у високорентабельних банківських, торговельних і посередницько-комерційних структурах. Між тим, ситуація, коли доходи від непродуктивної діяльності стають більшими, ніж від продуктивної, є однією із фундаментальних причин інфляції. Інфляція знецінює накопичення вже у процесі інвестування, що також є стримуючим фактором для іноземного інвестора. Все це обумовлює необхідність розв'язання однієї із найскладніших проблем управління економікою - стимулювання інвестиційної активності шляхом реалізації комплексу взаємоузгоджених заходів у кредитно-фінансовій, банківській, приватизаційній, зовнішньоекономічній сферах, насамперед, з боку держави. Саме держава повинна зайняти відповідну роль у вказаних процесах та стати реальним гарантом їхнього успішного здійснення. Щодо конкретних механізмів активізації іноземного інвестування, то в слід згадати такі елементи, як податкові пільги, зокрема прискорена амортизація, зниження ставок корпоративного податку тощо. У країнах, що розвиваються, частіше застосовується практика зниження податкових ставок, повернення податків, надання податкових канікул. їх період може сягати 1-5, іноді 10-25 років. Ще одна форма стимулювання - знижені ставки мита, що надаються на період 5-10, а для деяких проектів - 15-23 роки. Країни, що розвиваються, як і інші держави, дотримуються принципу національного режиму. Однак вони можуть особливо заохочувати іноземні інвестиції, які позитивно впливають на стан платіжного балансу: інвестиції в імпортозаміщуючі та експортноорієнтовані галузі, сферу туризму. У багатьох країнах третього світу застосовуються спеціальні чи додаткові пільги для інвестиційних проектів, особливо важливих для розвитку національної економіки: проекти з передовою технологією, відсутньої в країні, капіталомісткі проекти, проекти в менш розвинуті регіони країни та ін. Отже, у практиці стимулювання іноземних інвестицій промислово розвинених країн переважають фінансові засоби, а в практиці держав, що розвиваються, і країн з перехідною економікою - фіскальні, чи податкові, засоби стимулювання. Частіше використовуються пільгове мито на імпортоване виробниче устаткування (що в промислово розвинених країнах є малоефективним заходом через невисокі ставки мита на більшість видів промислового устаткування - кілька відсотків), зменшення ставок корпоративного податку на прибуток, надання податкових канікул. У країнах із перехідною економікою застосовуються такі методи стимулювання: зменшення стандартного рівня ставки податку на корпоративні доходи, надання податкових канікул, пільгові ставки мита на сировину чи устаткування. У деяких країнах використовується система так званої податкової стабілізації, яка гарантує постійність податкових ставок протягом установленого терміну. У цілому пільги (головним чином податкові) мають індивідуальний характер, їхнє застосування залежить від характеру чи галузі експортної спеціалізації підприємства. У галузевому розрізі пріоритет надається найбільш наукомістким і техноємним галузям. Секретаріат UNCTAD розробив класифікацію засобів стимулювання іноземних капіталовкладень, яка включає три групи стимулів: фіскальні пільги; фінансові пільги; інші пільги. Фіскальні стимули поділяються на такі види: зниження ставки податку на прибуток корпорацій; податкові канікули; збільшення сум амортизаційних відрахувань; дозвіл на подальший залік втрат, отриманих протягом першого періоду роботи, у рахунок майбутніх прибутків; інвестиційні та реінвестиційні знижки; скорочення внесків у соціальні фонди; скорочення суми оподатковуваного прибутку залежно від кількості працюючих та інших витрат на робочу силу; стимули, пов'язані зі зниженням