Реферат на тему:

Нетарифні обмеження, переробка товарів за межами митної території

Вступ

В даній контрольній роботі розглянемо такі питання: нетарифні обмеження
в Україні та характеристика митного режиму переробки товарів за межами
митної території. Дані питання є вкрай акутальними для сьогодення,
оскільки нетарифні обмеження, наприклад, одержали широке поширення у
світовій практиці і вони досить суттєво впливають на світову торгову
систему, щодо митного режиму переробки товарів за межами митної
території, то це питання впливає на внутрішню та зовнішню сторону
економіки нашої країни і потребує вивчення та вдосконалення.

1. Нетарифні обмеження в Україні (поняття і класифікація)

Нетарифні обмеження здійснюються адміністративними, фінансовими,
кредитними й іншими мірами. Усього їх нараховується більш 800.

Нетарифні обмеження прийнято класифікувати на такі групи:

Обмеження, пов’язані з державним втручанням у торгівлю (субсидування
експорту, державні закупівлі, торгові операції державних підприємств і
т.д.).

Митні й адміністративні імпортні формальності, включаючи методи оцінки
митної вартості товарів, класифікацію тарифів і т.д.

Стандарти, включаючи вимоги до упаковування і маркірування товарів.

Специфічні торгові бар’єри (квотування і ліцензування імпорту,
установлення максимальних цін).

Імпортні збори (імпортні депозити, кредитні обмеження і т.п.).

За останні роки нетарифні обмеження одержали широке поширення у світовій
практиці, саме вони, а не тарифи створюють головну погрозу існуючій
світовій торговій системі, що склалася за десятиліття, які пройшли після
закінчення другі світовий війни. По наявних оцінках, число нетарифних
бар’єрів збільшується в чотири рази кожні 15 років і зараз більш
половини світової торгівлі є об’єктом нетарифних обмежень у тієї або
іншій формі.

Широке поширення нетарифних перешкод на шляху розвитку міжнародної
торгівлі пояснюється низкою причин.

По-перше, більшість нетарифних обмежень не регулюються міжнародними
угодами і, отже, їхнє введення є прерогативою урядів окремих країн. Тому
уряди можуть вільно маніпулювати різноманітними видами нетарифних
обмежень торгівлі, що практично неможливо у відношенні тарифів, що
регулюються ВТО.

По-друге, нетарифні бар’єри звичайно не призводять до негайного
підвищення ціни товару, а отже, не лягають додатковим податковим тягарем
на споживача. Введення ж тарифу припускає збільшення ціни товару на суму
мита. Тому населення спокійно сприймає звістку про введення нетарифних
обмежень, а уряд в цьому плані має широкі можливості.

Імпортна квота, або контингент, є одним із найбільше поширених видів
нетарифних обмежень міжнародної торгівлі. Відзначимо, що поряд з
імпортними квотами існують квота на експорт товарів. Проте експортні
квоти заборонені міжнародними угодами й у рамках даної роботи
розглядатися не будуть. Квотування здійснюється урядовими органами на
основі видачі ліцензій. Ліцензія є документом, що дозволяє ввіз у країну
визначеної кількості товару в рамках виділеної квоти. Одночасно держава
забороняє неліцензований імпорт.

Найефективнішим способом розподілу ліцензій є відкритий аукціон.
Конкурсний продаж імпортних квот не тільки приносить державі прибуток,
але і вибиває грунт із під ніг хабарників і корупционерів.

Проте поряд із ринковим механізмом використовуються й адміністративні
методи розподілу ліцензій. У цьому випадку ліцензії одержують ті фірми,
що закріпилися на ринку даного товару і на ділі довели свою спроможність
ефективно здійснювати зовнішньоторговельні операції. Проте
адміністративний розподіл, нічого не даючи державної скарбниці, створює
сприятливий грунт для хабарів і корупції.

Імпортні квоти одержали широке поширення в Західної Європі відразу ж
після закінчення другої світової війни. Сьогодні вони застосовуються
практично всіма розвитими країнами для захисту головним чином свого
сільськогосподарського виробництва.

Оскільки головне призначення квоти складається в тому, щоб утримати
обсяги імпорту на незмінному рівні, ріст внутрішнього попиту підвищить
ціну товару. При старому обсязі імпорту внутрішнє виробництво і
споживання збільшаться. Еквівалентний квоті тариф збереже ціну товару на
колишньому рівні, але ціною збільшення обсягу імпорту.

Друге розходження полягає в тому, що імпортна квота припускає розподіл
ліцензій. Якщо уряд не виставляє ці ліцензії на відкритий аукціон, а
розподіляє їх адміністративними методами, то фірми, яким вони
дістануться, одержать монопольний прибуток. Тому потенційні імпортери
прикладуть масу зусиль для захисту своїх інтересів в уряді і навіть
будуть готові запропонувати взятки офіційним особам. Отже, імпортні
квоти містять у собі зерна корупції.

І, нарешті, по-третє, імпортна квота обмежує імпорт цілком визначеним
обсягом, тоді як ефект уведення тарифу не завжди однозначний. Останнє
пов’язано зі ступенем еластичності попиту і пропозиції, значення котрих
часто невідомі. Тому зниження обсягу імпорту в результаті введення
тарифу може виявитися не таким, яким воно очікувалося.

Експортні субсидії і компенсаційні мита

Поряд з імпортною політикою існує державна політика в області експорту.
У області експортної політики держави частіше удають до субсидування,
чим до оподатковування.

Субсидія являє собою грошову виплату, здійснювану з метою фінансової
підтримки вітчизняних експортерів і непрямої дискримінації закордонних
імпортерів.

По суті, мова йде про державну дотацію виробникам при їхньому виході на
зовнішні ринки, що покриває різницю між витратами і виторгом. Подібно
тарифу експортна субсидія може бути специфічною або адвалорною. Її
введення стимулює експорт, хоча розплачуватися припадає товариству в
цілому.

Проте пряме субсидування експортерів суперечить міжнародним угодам. ГАТТ
у рамках «Токіо-раунд» (1973-1979р.) розцінила експортні субсидії як
несумлінну конкуренцію і вимагає від країн-експортерів приймати
відповідні міри у виді компенсаційних мит. Пізніше ВТО підтвердило
заборону на пряме субсидування експорту. Тому на практиці
використовується, як правило, непряме субсидування експортерів у формі
звільнення експортних товарів від деяких видів місцевих податків,
надання кредиту на пільгових умовах.

Надання експортної субсидії звичайно обгрунтовується розуміннями
політичного характеру. Країна-імпортер, виявивши факт експортного
субсидування, по правилах ВТО має право прийняти відповідні міри, увівши
компенсаційне мито. Компенсаційні імпортні мита нейтралізують експортні
субсидії й у цілому для світового господарства виграшні.

У цих умовах достатньо поширеною практикою маскування експортної
субсидії є надання кредиту іноземним державам. Надання експортного
кредиту обумовлюється повинністю іноземної держави одержувати товари
тільки у фірм тієї країни, що надала цей кредит. Форми й умови
експортного кредитування можуть бути різноманітними, хоча вони
переслідують ту саму ціль — сховати, замаскувати факт субсидування
експорту.

«Добровільне» обмеження експорту

Даний вид нетарифних обмежень міжнародної торгівлі відбиває таку
ситуацію, що коли країна, яка імпортує, спонукає свого партнера по
торгівлі «добровільно» скоротити свій експорт. Замість введення
імпортних квот країна, що імпортує, натискає на країну, що експортує,
вимагаючи від неї введення обмеження на вивіз визначеного товару.

Подібна ситуація виникає тому, що коли зростає обсяг закордонного
експорту, створюються перешкоди на шляху розвитку власного виробництва.
Приводом для висування вимог про введення «добровільного» обмеження
експорту є, як правило, заяви вітчизняних виробників, що підтверджують,
що необмежений ввіз того або іншого товару через кордон призводить до
втрат на виробництві і дезорганізації місцевого ринку. Засобом тиску на
партнера по торгівлі виступає погроза введення торгових обмежень на
настільки високому рівні, що поставить під сумнів саму можливість
міжнародної торгівлі між країнами.

Практика показує, що країни, що експортують, з неохотою йдуть на
обмеження свого експорту, але зрештою звичайно приходять до консенсусу.
«Добровільне» обмеження експорту, по суті, являють собою ті ж імпортні
обмеження, але перенесені з меж країни, що імпортує, на територію
країни-експортера.

Повоєнний досвід говорить про те, що «добровільне» обмеження експорту
використовується в якості методу торгової політики, що проводиться
розвинутими країнами світу в конкурентній боротьбі один з одним. З
1950-х рр. США і ряд розвинутих країн застосовували «добровільне»
скорочення експорту у відношенні текстильних виробів із Японії, а
пізніше по таких товарах, як автомобілі, взуття, сталь, труби,
телевізори.

Якщо тиск, що робиться на торгового партнера, дає бажані результати, то
по своїх наслідках «добровільне» обмеження експорту рівноцінне імпортній
квоті.

Проте, оскільки країни-експортери звичайно створюють спротив
натискуванню, прийнято вважати, що добровільне обмеження експорту як
засіб торгової політики менш ефективно в порівнянні з квотою.

Демпінг

Обмеження в розвитку міжнародної торгівлі можуть виникати в результаті
демпінгу.

Під демпінгом розуміється експорт товарів по цінах нижче собівартості
або, принаймні, по більш низькій ціні, чим на внутрішньому ринку, тобто
демпінг є формою міжнародної цінової дискримінації.

У міжнародній торгової практика виділяють декілька видів демпінгу.
Постійний демпінг (persistent dumping) — це довгострокова тенденція
монополістів максимізувати загальний прибуток, продаючи товари по більш
високій ціні на внутрішньому ринку, що ізольований за допомогою
транспортних витрат або торгові бар’єри, у порівнянні зі світовим
ринком, де можна зіткнутися з конкуренцією іноземних виробників.

На відміну від постійного спорадичний демпінг (sporadic dumping) являє
собою епізодичний продаж товару на світовому ринку для того, щоб витягти
тимчасову вигоду, не знижуючи ціну на внутрішньому ринку. Необхідність у
спорадичному демпінгу виникає у фірми тоді, коли вона опиняється перед
фактом надвиробництва товарів. Не маючи можливості реалізувати товар на
внутрішньому ринку, з одного боку, і не бажаючи зупиняти своє
виробництво — з іншого, фірма приймає рішення викинути цей товар на
світовий ринок і продати його там по більш низькій ціні, чим внутрішня.

І, нарешті, хижацьким демпінгом (predatory dumping) називається
тимчасовий продаж товару по ціні нижче його собівартості за кордоном.
Цей вид демпінгу має своєю ціллю усунення іноземних виробників із
бізнесу, після чого ціна злітає нагору, а монопольна влада безперешкодно
реалізується на світовому ринку у формі монопольної прибули. На практику
виділення названих видів демпінгу часто утруднено, потребує багато часу
і зусиль.

У загальному плані демпінг є специфічний випадок міжнародної цінової
дискримінації: фірма, що реалізує свою продукцію на два і більш ринки з
метою максимізації одержуваного прибутку змушений зрівнювати граничні
витрати і граничний прибуток на кожному з них.

У світовій торгової практиці демпінг розглядається як форма несумлінної
конкуренції, поза залежністю від того, у якому виді він виступає. Тому
він заборонений як правилами ГАТТ — ВТО, так і національним
законодавством ряду країн. У 1967 р. у Женеві в рамках «Кеннеді-раунд»
був введений у дію міжнародний антидемпінговий кодекс, що передбачає,
зокрема, процедуру визначення шкоди, нанесеної виробникам країни, що
імпортує, і надання доказів про шкоду.

Після того як факт демпінгу установлений, торгові партнери країни, що
здійснюють товарний демпінг, управі застосовувати проти неї торгові
обмеження. Ці обмеження звичайно приймають форму введення
антидемпінгового мита або погрози його введення. Антидемпінгове мито
(antidumping duty) являє собою тимчасовий збір, який вводиться країною,
що імпортує, для компенсації втрат від товарного демпінгу. Звичайно це
мито встановлюється в розмірі різниці між цінами товару на внутрішньому
і світовому ринках.

Технічні, адміністративні та інші сховані види торгових обмежень

Поряд із розглянутими видами обмежень у практиці міжнародної торгівлі
використовуються сховані види торгових обмежень, кількість яких
вимірюється декількома сотнями найменувань. Серед них можна назвати
національні стандарти якості, екологічні вимоги, санітарні обмеження,
вимоги до упаковування і маркірування виробів, внутрішні податки і
збори, вимоги до утримання місцевих компонентів і т.д. Введення деяких
із них є прерогативою центрального уряду, інші встановлюються
регіональною владою. Тому навіть стосовно до одної і тої ж країни вони
утворять систему, що не завжди з’ясовна з позицій звичайної логіки.

В Україні, наприклад, заборонено використовувати у виробництві
продуктів харчування ряду харчових добавок і барвників, що широко
застосовуються в європейських країнах. У той же час у нас діють більш
ніж ліберальні екологічні норми у відношенні автомобілів і деяких видів
техніки.

Обмеження такого роду роблять істотний вплив на напрямки й обсяги
міжнародних потоків товарів і послуг. При цьому не усе з чинних видів
обмежень є протекціоністськими мірами захисту внутрішнього ринку від
іноземної конкуренції. Введення деяких із них продиктовано турботою про
життя і здоров’я населення, прагненням повніше проінформувати споживача
про можливі наслідки, які пов’язані із придбанням і використанням
іноземних товарів і послуг. Для виконання цих вимог часто необхідно
вносити зміни в існуючі технології й одержувати відповідний сертифікат
якості. Проте, чим би не пояснювалося введення схованих видів торгових
обмежень, усі вони дискримінують іноземні товари на користь вітчизняних,
а витрати по введенню такого роду обмежень перекладаються в кінцевому
рахунку на плечі споживачів. У сучасних умовах вибір торгової політики
не є сугубо приватною справою уряду тієї або іншої країни. Будь-яка
країна, уводячи ті або інші торгові обмеження, не може не брати до уваги
колективну думку світового співтовариства, зафіксовану в статутах
міжнародних економічних організацій, двух- і багатосторонніх угодах з
іншими країнами. Переговори в рамках ГАТТ сприяли загальному зниженню
тарифів і розробці кодексу поводження, вимоги якого обов’язкові для
країн-учасниць цієї угоди. Інші країни, не будучи членами ГАТТ, брали
участь у його роботі на правах спостерігачів і розділяли принципи,
проголошені цією організацією.

2. Характеристика митного режиму переробки товарів

за межами митної території

Порядок використання митного режиму «переробка за межами митної
території України» регулюється ст. 237-242, гл. 39 МКУ. Під зазначеним
режимом варто розуміти такий режим, відповідно до якого товари, що
перебувають у вільному обороті на митній території України, вивозяться з
метою їхньої переробки за межами митної території України (при цьому до
них не засто-совуються заходи нетарифного й тарифного регулювання) та
наступного повернення в Україну. У ст. 238 МКУ зазначено, що при
переробці товарів за межами митної території України з ними дозволено
робити ті самі операції, що провадяться при використанні режиму
«переробка на митній території України» 1 (ст. 231 МКУ). Іншими словами,
товари в режимі «переробка за межами митної території України» можуть
вивозитися з України для наступних цілей 2:

Під терміном “переробка” варто розуміти операції з давальницькою
сировиною в зовнішньоекономічних відносинах. Порядок здійснення
зазначених операцій регулюється, зокрема, положеннями Закону №
327/95-ВР. У ньому зазначено, що:

до операцій з давальницькою сировиною в зовнішньоеконо-мічних відносинах
відносяться операції з перероблення (оброблення, збагачення або
використання) товарів (для розглянутого митного режиму — за межами
митної території України) за відповідну плату із застосуванням певного
технологічного процесу, в результаті використання якого міняється код по
ТН ЗЕД (незалежно від кількості переробних підприємств й етапів
переробки) і виходить готова продукція (ст. 1 Закону № 327/95-ВР).

Варто врахувати, що попередньо надана іноземному переробнику для
переробки давальницька сировина повинна бути основним матеріалом на
конкретному та на заключному етапі його переробки і, крім того, складати
у вартісному вираженні не менше ніж 20% 3 загальної вартості готової
продукції, що повертається ук-раїнському замовнику 4. Тільки з огляду на
ці додаткові умови, визначену операцію можна віднести до операцій з
переробки давальницької сировини українського замовника.

Для їхньої обробки (тобто монтажу, зборки та налагодження, внаслідок
чого виходять інші товари), ремонту (у тому числі відновлення та
регу-лювання), для повного використання (витрати) цих товарів, що не є
продуктами переробки, але сприяють процесу виготовлення зазначених
продуктів переробки або полегшують його.

Вивезення давальницької сировини за межі митної території України.
Сплата податків і зборів при вивезенні українським замовником
давальницької сировини за межі митної території України для його
переробки провадиться відповідно до ст. 5 Закону № 327/95-ВР. У
зазначеному пункті розглянуто дві ситуації:

1) Законодавчими актами передбачено порядок нарахування податків і
зборів при вивезенні певних товарів (тобто сировини) за межі митної
території України.

У цьому випадку український замовник, що вивозить за межі митної
території України давальницьку сировину для її переробки, повинен на
суму вивізного (експортного) мита, інших податків і зборів (крім митних
зборів) видати простий вексель 5 ДПІ за своїм місцезнаходженням. Цей
вексель надає право українському замовнику на відстрочку сплати
зазначеної в ньому суми податків і зборів на період здійснення операції
з давальницькою сировиною (тобто на період з дати вивезення сировини за
межі митної території України до дати ввезення на митну територію
України вже виготовленої з цієї сировини готової продукції), але не
більше ніж на 90 календарних днів з моменту оформлення вивізної ВМД 6.
Якщо ж український замовник ввезе готову продукцію (виготовлену з раніше
вивезеної давальницької сировини) на митну територію України в термін,
на який йому надавалася відстрочка сплати суми, зазначеної у векселі,
цей вексель погашається і вивізне (експортне) мито, податки та збори
(крім митних зборів) не сплачуються 7 (п. 6, ст. 5 Закону № 327/95-ВР).
Слід зазначити, що суми податків і зборів, зазначених у векселі,
нараховуються умовно, тобто вони сплачуються тільки за певних умов
(наприклад, порушення термінів ввезення готової продукції, виготовленої
з раніше вивезеної давальницької сировини). Відзначимо також, що
законодавці, при прийнятті Закону № 327/95-ВР, чітко вказали про
відображення у векселі суми митного (експортного) мита (нараховується на
загальних підставах відповідно до вимог Закону № 2097 і Закону № 2371 за
ставками, установленими на експорт) і, крім того, вказали те, що сума
митного збору у векселі не відображається (митний збір сплачується при
вивезенні давальницької сировини за межі митної території України під
час проходження митного контролю за ставками, затвердженими у додатку №
1 до Наказу № 363). Що стосується інших, зазначених у Законі №
327/95-ВР, «податків і зборів», зокрема, розглянутих нами експортного
ПДВ і акцизного збору, то вони у векселі не повинні відображатися (ПДВ
нараховується за нульовою ставкою при експорті товарів (пп. 6.2.1, п.
6.2 Закону № 168/97-ВР), а акцизний збір, відповідно до ст. 5 Декрету
КМУ № 18-92, не сплачується при реалізації (тобто експорті) товарів за
іноземну валюту).

Ввезення продуктів переробки на митну територію України. При ввезенні на
митну територію України продуктів переробки, виготовлених у процесі
ремонту, обробки, повного використання раніше вивезених товарів
українського замовника, ввізне (імпортне) мито, акцизний і митний збори,
ПДВ сплачуються як при імпорті товарів (відповідно до тих же нормативних
актів, що і при ввезенні готової продукції, виготовленої з давальницької
сировини (див. вище)).

Відповідно до ст. 239 МКУ вивезення товарів за межі митної території
України в режимі «переробка за межами митної території України»
здійснюється з дозволу митного органу (див. Наказ Держмитслужби № 609).

3 Відзначимо, що при розрахунку вартості давальницької сировини у
вартості готової продукції враховується не тільки вартість усієї
вивезеної давальницької сировини, але і витрати українського замовника з
його доставки до іноземного виконавця.

При вивезенні окремих видів давальницької сировини, КМУ може
встановлюватися не 20%, а інше вартісне співвідношення частини цієї
сировини в готовій продукції, що ввозиться на митну територію України. У
свою чергу, Торгово-промислова палата України (або регіональна
торгово-промислова палата в Україні) може підтверджувати обсяг виходу
готової продукції (у відсотках) по окремих операціях з давальницькою
сировиною.

Сума податків і зборів, зазначена у векселі, наводиться в тій валюті, що
є валютою зовнішньоекономічного контракту.

КМУ, залежно від технологічних особливостей виробництва (переробки),
може встановлювати більші терміни проведення операцій з окремими видами
давальницької сировини.

Податки та збори, зазначені у векселі, також не сплачуються, якщо
давальницька сировина: втрачається (псується) внаслідок форс-мажорних
обставин (за умови, якщо їхнє настання підтверджене Торгово-промисловою
палатою України або країни, де відбулася така обставина (це стосується і
готової продукції); внаслідок змін умов зовнішньоекономічного контракту
ввозиться у визначений термін (не більш 90 календарних днів) назад в
Україну в тій самій кількості, асортименті, загальній фактурній
вартості, що і при її вивезенні; ввозиться в Україну (у встановлений
термін) частково (часткова несплата податків і зборів, тобто з частини
завезеної сировини або готової продукції).

Відповідно до Наказу ДПАУ № 83, ДПІ може надати дозвіл українському
замовнику на відстрочку сплати сум, зазначених у векселі, на умові
податкового кредиту (тобто сплати додаткових сум за одержання права на
відстрочку). Приклад розрахунку суми податкового кредиту наведено в
«Школі» № 17/2004.

Готова продукція, виготовлена за межами митної території України з
давальницької сировини українського замовника і яку заборонено
експортувати, відповідно до чинного законодавства України, повинна
ввозиться назад в Україну після її виготовлення. Іншими словами,
український замовник має право виписати тільки письмове зобов’язання
відносно повернення такої готової продукції.

Відповідно до ст. 6 Закону № 327/95-ВР, українському замовнику за
переробку давальницької сировини дозволено проводити розрахунки з
іноземним переробником як у грошовій формі, так і частиною давальницької
сировини або готової продукції (бартер).

Відзначимо, що якщо при переробці давальницької сировини, обробці,
ремонті і повному використанні товарів українського замовника
використані матеріали іноземного переробника, то при ввезенні цих
матеріалів (наприклад, у складі готової продукції) на митну територію
України сплачуються всі податки та збори, як при імпорті (відповідно до
окремої ВМД) .

При експорті товарів акцизний збір не сплачується (відповідно до ст. 5
Декрету КМУ № 18-92), а ПДВ нараховується за нульовою ставкою (ст. 6
Закону № 168/97-ВР). Що стосується мита і митного збору, то вони
сплачуються відповідно до вимог Закону № 2097, № 2371 і Наказу № 363.
Більш детально про порядок сплати податків і зборів при експорті товарів
див. в ШБ № 10/2004.

Відзначимо, що сума вивізного (експортного) мита, зазначена у векселі,
сплачується українським замовником до бюджету, якщо з давальницькою
сировиною, вивезеною для переробки, або готовою продукцією, виготовленою
із зазначеної сировини, були здійснені певні операції за межами митної
території України (реалізація, часткова реалізація, форс-мажор, не
підтверджений торгово-промисловою палатою, бартер (наприклад, розрахунок
готовою продукцією за її виготовлення), ін.) або вони (давальницька
сировина або готова продукція) не були завезені в термін, на який
давалася відстрочка платежу 8. При цьому, відповідно до п. 19 Наказу
ДПАУ № 83, сума податку (збору), зазначена у векселі в іноземній валюті,
перераховується 9 в гривні за курсом НБУ, що діяв на день платежу.

Залишки переробки, тобто частина матеріалів, речовин, що утворилися
внаслідок виконання операцій з переробки давальницької сировини та мають
господарську цінність, мають бути заявлені українським замовником до
митного оформлення у відповідний митний режим (наприклад, імпорт) або
реалізовані на території держави виробника. При цьому на банківський
рахунок зазначеного українського замовника повинні надійти кошти за
реалізовані залишки переробки не пізніше 90 календарних днів із дня
оформлення вивізної ВМД.

При вивезенні певних товарів (тобто сировини) за межі митної території
України податки і збори, відповідно до чинного законодавства, не
сплачуютьcя.

Реалізація продуктів переробки або товарів за межами митної території
України. При реалізації за межами митної території України продуктів
переробки або товарів (при ремонті, обробці або використанні яких були
виготовлені зазначені продукти), сплачуються податки і збори в такому ж
порядку, якби ці продукти переробки або товари були експортовані.

Розміщення товарів у режим переробки на митній території України (за
межами митної території України, далі — режим переробки) здійснюється з
дозволу начальника митного органу, особи, яка його заміщує, або іншої
уповноваженої, відповідним наказом митниці, посадової особи.

Для отримання дозволу на розміщення товарів у режим переробки (далі —
дозвіл) підприємство подає митному органу за місцем державної реєстрації
підприємства письмову заяву (додаток).

Дозволом на розміщення товарів у режим переробки є резолюція на заяві
посадової особи митного органу, зазначеної в пункті 2.1 цього Порядку.

Підприємствам, які здійснюють регулярні операції з переробки, за
зазначеною письмовою заявою, може надаватися письмовий дозвіл на
кількість операцій, визначену зовнішньоекономічним договором про
переробку. Строк дії дозволу не має перевищувати одного календарного
року.

Товар може бути розміщений у режим переробки в митниці поза місцем
обліку підприємства в митних органах. Для цього дозвіл надається
митницею, що безпосередньо здійснюватиме оформлення вантажної митної
декларації (далі — ВМД), після подання до неї листа-узгодження про
проведення митного оформлення товарів у митниці поза місцем обліку
підприємства.

Разом із заявою до митного органу подаються:

зовнішньоекономічний договір про переробку товарів, який, зокрема,
містить відомості про обов’язковий обсяг виходу продуктів переробки,
конкретний обсяг робіт і строк їх виконання;

додаток до договору про переробку товарів, у якому наводиться
технологічна схема переробки, що відображає всі основні етапи переробки
й процес перетворення товарів, розміщених у режим переробки, у продукти
переробки, а також кількісні показники товарів, розміщених у режим
переробки, та інших товарів, що витрачаються підприємством на здійснення
операцій щодо переробки, на кожному етапі переробки з обґрунтуванням
виробничих утрат товарів, утрат виконавця переробки на кожному її етапі.

Для прийняття рішення про видачу дозволу на розміщення товарів у режим
переробки митним органом розглядається можливість дотримання
підприємством установлених законодавством умов переробки, у тому числі
технологічні особливості процесу переробки та можливість ідентифікації
перероблених товарів у продуктах переробки.

Для цього митний орган може використовувати:

рішення митних лабораторій;

довідки та рішення митних органів стосовно вартості чи відповідності
товару до коду за Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної
діяльності;

висновки Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції
України стосовно визначення операцій як таких, що належать до операцій з
давальницькою сировиною, у разі здійснення операцій з переробки (у тому
числі виконання кількох операцій з переробки кількома підприємствами)
відповідно до Закону України «Про операції з давальницькою сировиною у
зовнішньоекономічних відносинах».

Товари можуть бути ідентифіковані шляхом:

надання підприємством відомостей про витрачені ресурси й про технології
виробництва продуктів переробки, достатніх для здійснення обліку
товарів, розміщених у режим переробки на митній території України
(переробки за межами митної території України), та контролю за обсягом
виходу продуктів переробки;

здійснення митного контролю під час проведення операцій щодо переробки
товарів.

При ідентифікації товарів ураховуються характер товарів і види операцій
з їх переробки.

Дозвіл надається підприємству в строк, що не перевищує 15 днів з моменту
прийняття митницею заяви про його видачу.

Дозвіл на розміщення товарів у режим переробки може бути скасований
митним органом, якщо його видано на підставі недостовірних даних, що
мали істотне значення для прийняття рішення про видачу дозволу, або якщо
підприємство, якому видано такий дозвіл, не дотримує положень Митного
кодексу й інших актів законодавства України. Митний орган письмово
повідомляє підприємство про скасування дозволу на розміщення товарів у
режим переробки із зазначенням причини його скасування.

У разі скасування дозволу на розміщення товарів, які перебувають у
режимі переробки, підприємство зобов’язане у строк, що не перевищує
десяти календарних днів з дня його скасування, заявити про зміну митного
режиму, з додержанням вимог Митного кодексу України та інших актів
законодавства України із сплатою всіх необхідних платежів, установлених
законодавством.

Строк переробки товарів на митній території України (за межами митної
території України) встановлюється митним органом під час надання дозволу
підприємству-резиденту виходячи з тривалості процесу переробки товарів
та розпорядження продукцією їх переробки, але, як правило, не може бути
більшим, ніж 90 днів.

У разі зміни умов договору про переробку товарів підприємство
зобов’язане звернутись до митного органу із заявою про отримання нового
дозволу на розміщення товарів у режим переробки.

За наявності дозволу митного органу на розміщення товарів у режим
переробки митне оформлення їх здійснюється із застосуванням вантажної
митної декларації (далі — ВМД), заповненої в установленому
законодавством України порядку.

Разом з ВМД до митниці оформлення подаються такі документи:

зовнішньоекономічний договір про переробку товарів;

товаротранспортні та інші товаросупровідні документи;

зобов’язання про вивезення за межі митної території України (ввезення в
Україну) продуктів переробки в строк, зазначений у дозволі митного
органу на розміщення товарів у режим переробки;

інші документи, подання яких при митному оформленні передбачено
законодавством.

Якщо умовами зовнішньоекономічного договору з переробки товарів на
митній території України передбачається виконання кількох операцій з
переробки кількома підприємствами, то кожне підприємство, що бере участь
у процесі переробки, повинно одержати дозвіл відповідного митного органу
на розміщення товарів у режим переробки.

Переміщення товарів між підприємствами, що беруть участь у процесі
переробки та розташованими у зонах діяльності різних митниць,
здійснюється під контролем митних органів відповідно до Положення про
порядок здійснення контролю за доставкою вантажів у митниці призначення,
затвердженого наказом Державної митної служби України від 08.12.98 N 771
і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.01.99 за N 42/3335.

Переміщення товарів для подальшої переробки іншим підприємством між
митницею оформлення та митницею, у зоні діяльності якої проводитиметься
подальша переробка, здійснюється наступним чином:

Митне оформлення продуктів переробки здійснюється митним органом за
умови подання підприємством ВМД на продукти переробки, що підлягають
вивезенню за межі митної території України, товаротранспортних та інших
товаросупровідних документів, копії ввізної ВМД на товари, що були
ввезені на митну територію України в режимі переробки та окремого
документа — декларації, у якій зазначаються кількість та вартість
українських товарів, витрачених на здійснення операцій щодо переробки
товарів, та яка заповнюється у порядку, установленому Державною митною
службою України відповідно до Митного кодексу України та інших актів
законодавства з питань митного оформлення експорту товарів українського
походження.

Вивезення за межі митної території України продуктів переробки
давальницької сировини здійснюється відповідно до Закону України «Про
операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах».

Якщо умовами зовнішньоекономічного договору про переробку на митній
території України товарів, що походять з інших країн, передбачено
проведення розрахунків частиною продуктів їх переробки, то ці продукти
повинні бути оформлені в митному режимі імпорту.

При ввезенні на митну територію України продуктів переробки:

Митне оформлення продуктів переробки здійснюється митним органом за
умови подання підприємством ВМД на партію продуктів переробки, що
підлягає ввезенню на митну територію, товаротранспортних та інших
товаросупровідних документів, копії вивізної ВМД на товари, що були
вивезені за межі митної території України в режимі переробки та окремого
документа — декларації на товари іноземного походження, які були
витрачені в процесі переробки українських товарів, порядок заповнення
якої визначається Державною митною службою України.

Ввезення на митну територію України продуктів переробки давальницької
сировини здійснюється відповідно до Закону України «Про операції з
давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах».

Продукти переробки, що ввозяться на митну територію України,
оподатковуються відповідно до закону.

Залишки, що утворилися в процесі переробки, до завершення строку
переробки повинні бути заявлені підприємством до митного оформлення у
відповідний митний режим, залежно від умов зовнішньоекономічного
договору, з додержанням вимог законодавства України.

Відходи переробки підлягають знищенню (утилізації чи видаленню)
відповідно до законодавства України.

Для здійснення контролю за дотриманням митного режиму переробки на
митній території України посадові особи митного органу можуть проводити
перевірку складських, фінансових і технологічних документів, що
стосуються обліку й переробки таких товарів і продуктів переробки на
будь-якому підприємстві, що здійснює операції з переробки товарів.

Посадові особи митного органу здійснюють контроль за обов’язковим
обсягом виходу продуктів переробки, що утворюються внаслідок переробки
цих товарів.

Висновки

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

Нетарифні обмеження здійснюються адміністративними, фінансовими,
кредитними й іншими мірами. Усього їх нараховується більш 800.

Нетарифні обмеження прийнято класифікувати на такі групи:

Обмеження, пов’язані з державним втручанням у торгівлю (субсидування
експорту, державні закупівлі, торгові операції державних підприємств і
т.д.).

Митні й адміністративні імпортні формальності, включаючи методи оцінки
митної вартості товарів, класифікацію тарифів і т.д.

Стандарти, включаючи вимоги до упаковування і маркірування товарів.

Специфічні торгові бар’єри (квотування і ліцензування імпорту,
установлення максимальних цін).

Імпортні збори (імпортні депозити, кредитні обмеження і т.п.).

За останні роки нетарифні обмеження одержали широке поширення у світовій
практиці, саме вони, а не тарифи створюють головну погрозу існуючій
світовій торговій системі, що склалася за десятиліття, які пройшли після
закінчення другі світовий війни.

По наявних оцінках, число нетарифних бар’єрів збільшується в чотири рази
кожні 15 років і зараз більш половини світової торгівлі є об’єктом
нетарифних обмежень у тієї або іншій формі.

Порядок використання митного режиму «переробка за межами митної
території України» регулюється ст. 237-242, гл. 39 МКУ.

Під зазначеним режимом варто розуміти такий режим, відповідно до якого
товари, що перебувають у вільному обороті на митній території України,
вивозяться з метою їхньої переробки за межами митної території України
(при цьому до них не застосовуються заходи нетарифного й тарифного
регулювання) та наступного повернення в Україну. У ст. 238 МКУ
зазначено, що при переробці товарів за межами митної території України з
ними дозволено робити ті самі операції, що провадяться при використанні
режиму «переробка на митній території України» 1 (ст. 231 МКУ).

Використана література

Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №
168/97-ВР.

Закон № 2097 — Закон України «Про єдиний митний тариф» від 05.02.1992 р.
№ 2097.

Закон України «Про митний тариф України» від 05.04.2001р. № 2371-ІІІ.

Митний кодекс України від 11.07.2002 р. № 92-IV.

Наказ Державної митної служби від 13.09.2003 р. № 609.

Наказ № 363 — Наказ Державної митної служби від 23.06.1998 р. № 363 .

Основи митного права. Підручник. – Харків, 2002.

Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч.посібник: 2-ге вид.,
випр. і доп. / За заг. ред. А. І. Кредісова. — К.: ВІРА-Р, 2002. — 552
с.

PAGE

PAGE 14

Похожие записи