Методологічні основи державного регулювання аграрного сектора економіки

 

У теорії державного регулювання економіки наголошується на необхідності
системного підходу до вибору засобів і методів впливу держави на
суб’єктів економічних відносин. У літературі зустрічається різна
класифікація методів державного регулювання економіки, в залежності від
обраних критеріїв. Зокрема, виділяєють дві групи методів державного
регулювання економіки, використовуючи дві ознаки: форми впливу та засоби
впливу. За формами впливу він виділяє прямі та непрямі методи
регулювання, за засобами впливу – правові, адміністративні, економічні
та пропагандистські методи [1, с.67].

До об’єктів державного регулювання економіки, виходячи з аналізу
літературних джерел, можна віднести: економічні підсистеми,
соціально-економічні процеси, відносини, ринки, організації,  окрему
людину.

Державна підтримка сільськогосподарських виробників в різних країнах має
велику історію і спочатку, вводилась саме в кризово-депресивні періоди
аграрного розвитку. Тому є всі підстави вважати, що сільське
господарство розвинених зарубіжних країн досягло високих показників
ефективності завдяки тривалій фінансовій підтримці держави. Так вважає і
один з авторитетних американських економістів Дж.К. Гелбрейт: «Державне
втручання в інтереси сільського господарства – усуспільнення
сільськогосподарської технології, підтримка сільськогосподарських цін
для заохочення нових методів – мають істотне значення для збалансованого
розвитку…. У відсутності таких суспільних заходів надходження
продуктів харчування… було б недостатнім, а вартість (подібно вартості
житла і медичної допомоги) дуже високою…. В основному, в результаті
таких державних заходів розвиток сільського господарства був задовільним
в промислово розвинених країнах. Якщо виявиться сільське господарство
вільним від державного втручання … розвиток, безперечно, був би
недостатнім, а до теперішнього часу, можливо, і небезпечно низьким» [2,
с.352].

Таким чином, для обґрунтування подальших напрямів розвитку сільського
господарства України, потрібна розробка принципово нового методичного
підходу, що надало б можливість здійснювати управління та регулювання у
сфері державної підтримки сільськогосподарського виробництва на
перспективу. На сьогодні ці напрями недосконалі.. Серед основних причин
цього є недотримання вимог законів України, що призвело до невиконання
таких стратегічних напрямів, як розвиток сільськогосподарського
машинобудування і забезпечення сільськогоспо-дарського товаровиробника
сільськогосподарською технікою, мінеральними добривами та засобами
захисту рослин, захист та поліпшення використання земель
сільськогосподарського призначення, регулювання ринків
сільськогосподарської продукції, страхування сільськогосподарських
культур та ризиків, розвиток селекції у рослинництві і тваринництві,
розвиток рибного господарства та будівництво риболовного флоту,
будівництво об’єктів соціальної сфери на селі, розвиток аграрної науки
та освіти тощо” [8, с.5-6].

До напрямів державного регулювання сільського господарства слід віднести
застосування і впровадження концепції державного регулювання аграрного
сектора економіки на основі методів організаційно-правових засад щодо
подальшого його опрацювання. Інакше неможливо відпрацювати підходи до
організації сільськогосподарських ринків, розробити ефективні цінову,
податкову, кредитну, інвестиційну та інші політики. А як відомо, від
розвитку агропромислового комплексу залежать продовольча безпека країни
і функціонування внутрішнього продовольчого ринку, забезпечення
сільського населення робочими місцями та соціальна стабільність в
суспільстві [6, с. 123].

Термін „концепція” (від лат. розуміння, система) визначається, як певний
спосіб розуміння, трактування будь-якого предмета, явища, процесу;
основна точка зору на процес (предмет); керівна ідея. Вживається для
позначення провідного задуму, конструктивного принципу в наукових,
художніх, технічних і політичних видах діяльності [9, с. 69].

На наш погляд, сучасна концепція державного регулювання аграрного
сектора економіки повинна, перш за все, виходити з того, що в
демократичному суспільстві первісним джерелом влади виступає народ, який
делегує свої повноваження колективним суб’єктам державного управління
(органом законодавчої, виконавчої та судової влади). Згідно з
Конституцією України пріоритетом в управлінні економікою є інтереси
людини з її правом власності та особистим інтересом на відміну від
підходу, який існував до 1994 р. і за яким пріоритет віддався державі.
Пропонуємо при обґрунтуванні концепції державного регулювання аграрної
сфери брати до уваги суспільні цінності. Можна перелічити безліч
можливих суспільних цінностей, але до таких, що мають безпосереднє
значення для оцінки розвитку сільського господарства, слід віднести:
економічну ефективність, соціальну стабільність, справедливість
розподілу ресурсів і прибутків [3, с.145].

Важливим методологічним аспектом державного регулювання аграрного
сектора економіки є також співвідношення між поставленою метою і
досягнутим результатом, суть якого полягає в тому, що між ними ніколи не
буває абсолютної тотожності. Неузгодженість мети і результату є
фундаментальною характеристикою державного регулювання, що зумовлює його
безперервний характер, оскільки кожний досягнутий результат неминуче
ставить нові цілі, які потребують реалізації в умовах, що змінилися [4,
с.181].

Механізм реалізації заходів державного регулювання економічних процесів
в аграрній сфері повинен групуватися на основоположних принципах, які
також є складовим елементом концепції державного регулювання аграрного
сектора економіки. В науковій літературі зазначається, що „… принципи,
як поняття теорії зумовлюється певними законами, відображають сутність
та реальність процесів управління. Вони є результатом наукового
пізнання, формуються людьми, враховують ступінь дослідженості
закономірностей та відносин в управлінні. Безпосередньо на практиці
принципи набувають характеру норми, правила, яким належить керуватися в
управлінській діяльності” [5, с. 188-199].

(

*

*

?економічних умов для діяльності суб’єктів господарювання на аграрному
ринку; зростання обсягів виробництва аграрної продукції та підвищення
його ефективності. Доцільною з нашої точки зору, є пропозиція О.
Могильного наблизити періоди реалізації основних положень концепції
державного регулювання сільського господарства до офіційно визначених
календарних періодів загальнодержавного рівня [7, с. 65].

Щодо першого етапу, вже є результат, мова йде про набуття нашою державою
членства в СОТ, тобто у 2008 р. Україна увійшла в глобальну
агропродовольчу систему. Наступним кроком є  здійснення економічної
інтеграції та розвиток торгівельних відносин з ЄС на рівні асоційованого
статусу і створення внутрішніх передумов для повноправного членства в ЄС
(2009 – 2015 р.р.).

На першому етапі (2009 – 2010 роки) необхідно забезпечити зміцнення
конкурентоспроможності галузі; посилити соціальну спрямованість ринкових
трансформацій у галузі; розробити механізм стимулювання експорту
продуктів переробки сільськогосподарської сировини; сприяти розвитку
вертикальної інтеграції в АПК; запровадити державну систему моніторингу
аграрного ринку.

Завданнями другого етапу (2011-2015 роки) мають бути: подальша адаптація
аграрного законодавства України до законодавства ЄС; удосконалення
механізмів регулювання та підтримки аграрного ринку згідно з вимогами
ЄС; зміцнення позицій України у світовій агропродовольчий системі.

Виходячи з основних завдань державного регулювання аграрного сектора
економіки, які повинні вирішуватись на різних етапах реалізації
концепції, можна вважати, що загалом концепція в пореформений період
повинна бути зорієнтована на економічне зростання системи АПК, тобто
повинна забезпечити збалансоване нарощування продовольчого потенціалу у
довгостроковому періоді [4, с.180-187].

В економічній науці розрізняють два основні типи економічного зростання
залежно від того, за рахунок чого досягається розширене відтворення –
екстенсивний та інтенсивний. Екстенсивний тип економічного зростання
характеризується розширенням виробництва за рахунок збільшення кількості
засобів виробництва при незмінних економічних відносинах. За таких умов
продуктивність праці та її ефективність зростають дуже помірно, або
майже не змінюються. Інтенсивний тип економічного зростання передбачає
безперервні якісні вдосконалення всіх факторів виробництва, так що
сукупний економічний ефект виникає в результаті їх комплексної дії [5,
с. 189].

Оскільки для отримання певного обсягу продукції може бути використана
різна кількість засобів виробництва, жива праця може бути більш або менш
продуктивною в залежності від технічної озброєності. Зростання
продуктивності як живої так і уречевленої праці служить одним із
основних показників економічного зростання. Водночас результативність
праці (як живої, так і уречевленої) може бути виміряна відношенням
результатів виробництва до загальних витрат праці на їх досягнення.

Механізм реалізації концепції державного регулювання аграрного сектора
економіки має містити наступні складові елементи: законодавче
забезпечення; бюджетно-фінансове регулювання розвитку аграрного сектора
економіки регіону; розробка і реалізація державних регіональних програм
щодо розвитку аграрного сектора; бюджетна підтримка АПК регіону з метою
забезпечення продовольчої і економічної безпеки; забезпечення
стабільності функціонування АПК регіону за рахунок підтримки
міжрегіонального та прикордонного співробітництва [9, с. 69].

Отже, зростання аграрного сектора економіки необхідно розглядати як
діалектичний результат взаємодії двох чинників: функціонування ринкового
механізму в сільському господарстві та державне регулювання галузі.
Практика свідчить, що на різних етапах розвитку ринкових відносин
співвідношення ролей держави і ринку закономірно змінюється. Досягнення
найвищих рівнів ефективності сільського господарства залежить від
оптимальності впливу держави стосовно конкретних сфер і напрямків
регулювання, а також “глибини” втручання в ринковий механізм.

Висновки

Отже, концепції державного регулювання аграрного сектора економіки мають
бути притаманними такі риси, як системність, цілісність, визнання за
державою функцій, які доповнюють дію ринкового механізму та забезпечують
умови діяльності для всіх суб’єктів аграрного ринку. Нині
загальновизнаним є той факт, що економічна ефективність найбільшою мірою
досягається в умовах дії конкурентного ринкового механізму. Мета держави
в ринковій економіці — не коригувати ринковий механізм, а створювати
умови для його ефективного функціонування: конкуренція повинна
забезпечуватися скрізь, де можливо, регулюючий вплив держави — скрізь,
де необхідно.

Література

1. Гайдуцький Г.І. Госпрозрахунковий механізм міжгалузевих зв’язків в
АПК / Г.І. Гайдуцький.– К.: Урожай, 1999.– 179 с.

2. Гелбрейт Дж.К. Экономические терии и цели общества/ Дж.К. Гелбрейт.–
М.: Прогресс, 1979.– С. 352-353.

3. Глушко В.П. Основи аграрної економіки: [підручник] / В.П. Галушко, 
Гвідо Ван Хулєнбрук, О.А. Ковтун [та ін.].– К.: Вища освіта, 2003.–
С.144–150.

4. Дацій О.І. Удосконалення механізмів державного регулювання розвитку
нових технологій і високотехнологічних агропромислових виробництв/ О.І.
Дацій //Вісник НАДУ. – 2005. – № 1. – С. 180-187.

5. Копелець О.О. Застосування елементів механізму регулювання розвитку
сільського господарства в рамках систем державного і господарського
управління/ О.О. Копелець; за заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва //
збірник наукових праць НАДУ при Президентові України. – К.: Вид-во НАДУ,
2005. – Вип. 2. — С. 188-199.

6. Максименко С. Інститути та інструменти розвитку територій на шляху до
європейських принципів / С. Максименко; за ред. С. Максименка. -Київ,
2001. -244 с.

7. Могильний О. Критерії ефективності державного регулювання аграрного
сектора економік / О. Могильний // Економіка України. -2003.-№2. -С.65.

8. Політика та розвиток сільського господарства в Україні / за ред. Ш. 
Крамона-Таубаделя, С. Зорі, Л. Штріве. – К.: Альфа-Принт, 2001. – 312с.

Похожие записи