Макроекономічні індикатори  в системі оцінки впливу державної політики
на інвестиційну активність промислових підприємств

 

Враховуючи багатогранність арсеналу державного регулювання інвестиційної
діяльності в промисловості, використання якого викликає зміну
інвестиційного клімату в економіці, можливе вирішення проблеми
оцінювання дієвості заходів держави полягає в тому, щоб зорієнтувати
систему макроекономічних індикаторів на відстеження фінансових умов
інвестування – по суті, ключової ланки інвестиційної діяльності як в
економіці цілому, так і в її виробничому секторі.

Побудова системи макроекономічних індикаторів, яка сигналізує про зміни
умов фінансування інвестицій за рахунок власних засобів інвесторів
(чистий прибуток та цільове використання амортизації) та позикових
ресурсів, забезпечить своєчасне спрямовування зусиль держави на
поліпшення бізнес середовища та нейтралізацію механізмів, які в умовах
кризи дестабілізують роботу підприємств.

Серед ключових чинників і загальноекономічних умов, що враховуються
індикаторами, – інфляційне знецінення фінансових коштів інвесторів,
зміна режиму оподаткування прибутку й умов формування ресурсів, а також 
зміна реальної вартості (виходячи з темпів інфляції) гривневих і
валютних інвестиційних кредитів[2].

1. Індекс зміни реальної ставки оподаткування прибутку інвесторів.

Інфляційне середовище часто виявляється у виникненні так званого
„інфляційного податку”, який за своїм негативним  впливом часто
перевершує масштаби вилучення прибутку виробників згідно зі встановленим
податковим законодавством.

Суть проблеми полягає в тому, що зростання інфляції об’єктивно збільшує
податковий тягар для виробників за рахунок утворення так званого
„інфляційного надприбутку” (реально це закамуфльовані інфляцією під
доходи витрати виробників). Утворюється  він через прийняту практику
обліку на підприємствах матеріальних витрат і розрахунку фінансових
результатів.

 Підтримка виробничого циклу в колишніх масштабах вимагає в умовах
інфляції все більше і більше оборотних коштів на закупівлю необхідної
сировини й матеріалів, які за період виробничого циклу встигають суттєво
 подорожчати.

Заповнювати нестачу „підточених” інфляцією оборотних коштів доводиться з
чистого (після оподаткування) прибутку.

Фінансування з чистого прибутку оборотного капіталу цілком нормальна
практика, якщо мова йде про приріст оборотних коштів (зокрема для
розширення виробництва); проте навряд чи її можна визнати нормальною,
коли це доводиться робити для продовження виробництва в колишніх або
навіть у скорочених масштабах [3].

У результаті виходить, що реальна ставка оподаткування прибутку для
виробників виявляється вищою за номінальну: зі зростанням цін
збільшується частина прибутку („інфляційний надприбуток”), який по суті
не є доходом виробників, але потрапляє під оподаткування (в ідеальному
випадку, тобто за нульових темпів інфляції, вони рівні). Як результат,
засобів на інвестиції з чистого прибутку не вистачає, тому що вони
виявляються жорстко прив’язаними до потреб фінансування поточної
виробничо–господарської діяльності.

Масштабність цих процесів не слід недооцінювати: через тривалість
виробничого циклу більшість підприємств постійно перебуває в зоні ефекту
„інфляційного надприбутку”, оподаткування якого пригнічує схильність до
інвестування. Причому, чим триваліший виробничий цикл, тим більше
масштаби вилучення з прибутку оборотних коштів.

З урахуванням зазначених обставин розрахунок реальної ставки
оподаткування прибутку у цілому здійснюється за такою формулою:

 

                  (1)

або у відносних величинах – за співвідношенням із базовою (номінальною)
ставкою оподаткування прибутку:

 

                 (2)

– реальна норма податку на прибуток з урахуванням оподаткування
„інфляційного надприбутку”;

kb – номінальна норма оподаткування прибули;

– номінальний (валовий) прибуток до оподаткування;

 – „інфляційний надприбуток”.

З іншого боку номінальний (оподаткований) прибуток можна визначити в
прив’язці до витратної рентабельності (за собівартістю продукції):

 

           (3)

де St – собівартість продукції в році t;

 rt – рентабельність виробництва за собівартістю в році t;

Qt – обсяг виробництва продукції в році t.

, рівняння  (3) можна представити у такому вигляді:

 

             (4)

, то його можна розрахувати в прив’язці до інфляційного подорожчання
окремих елементів собівартості продукції. Беручи до уваги облікову
практику, що діє на підприємствах, дооцінювати до рівня ринкових цін в
основному необхідно елементи поточних матеріальних витрат і списуваний у
вигляді амортизації основний капітал. Труднощі становить оцінка в цінах
відшкодування споживаної у виробництві сировини та матеріалів. У
загальному випадку масштаби їх дооцінки, як наголошувалося вище, тісно
пов’язані з тривалістю виробничого циклу й темпами зростання цін на
відповідні види матеріально–технічних ресурсів. З урахуванням
необхідності відшкодування інфляційного знецінення поточних матеріальних
витрат у масштабах, адекватних випуску продукції періоду t (тобто в
прив’язці до зміни фізичних обсягів випуску продукції – at) „інфляційний
надприбуток” можна оцінити за такою формулою:

,                       (5)

 – питома вага амортизаційних відрахувань і матеріальних витрат в
собівартості продукції в році t – 1;

 – темпи приросту вартості основного капіталу (у прив’язці до
подорожчання інвестицій) і цін на споживану у виробництві сировину і
матеріали;

 lm – тривалість виробничого циклу;

f(dm, cm, lm) – функція дооцінки поточних матеріальних витрат до рівня
цін їх відшкодування з відповідними параметрами.

У окремому випадку, з метою спрощування припускаємо, що виробничий цикл
дорівнює одному місяцю. Тоді загальний обсяг інфляційного надприбутку
можна розрахувати наступним чином:

 

.                          (6)

Якщо підставити рівняння (4) і (5) в початкове визначення реальної норми
оподаткування прибутку (2), то останнє можна представити в такому
остаточному вигляді, зручному для практичних розрахунків:

                                                                     (7)

 

                           (8)

 

                    (9)

Якщо припустити, що рентабельність виробництва (rt) від періоду (t–1) до
t не змінюється, то рівняння (9) спрощується і набуває такого вигляду:

 

                                                       (10)

 

2. Індекс співвідношення темпів зростання відпускних цін на готову
продукцію промисловості і споживану у виробництві сировину і матеріали.
Іншим сприйнятливим індикатором інвестиційного клімату може бути зміна
номінальних фінансових можливостей інвестування за рахунок прибутку.
Останні багато в чому зумовлюються структурним характером інфляції
(нерівномірним зростанням цін на різні види продукції). Випереджаюче
зростання цін на готову продукцію щодо дорожчання матеріальних витрат
безпосередньо сприяє збільшенню номінальних доходів виробників, і отже,
розширенню їх фінансово–інвестиційних можливостей. Інша ситуація
складається за домінуючої інфляції витрат: їх випереджаюче подорожчання
за жорстких обмежень на збут готової продукції виснажує фінансові
джерела підприємств і як слідство – обмежує можливості інвестиційного
фінансування [4].

Як один з можливих індикаторів зміни фінансових можливостей інвесторів
може використовуватися індекс співвідношення між темпами зростання
відпускних цін на готову продукцію промисловості та споживану у
виробництві сировину та матеріали. Якщо взяти до уваги вже згадуваний
факт, що на промисловість припадає переважна частка всього прибутку, то
аналіз результатів на основі цього індикатора цілком можна вважати
показовим для економіки в цілому.

У цілому розрахунок названого вище індикатора щодо вибіркових
спостережень може здійснюватися щомісячно за такою формулою:

 

,                                              (11)

 – індикатор співвідношення темпів зростання відпускних цін на готову
продукцію промисловості і на споживані у виробництві
матеріально–технічні ресурси;

 – темпи приросту цін відповідно на готову продукцію промисловості та на
споживану сировину та матеріали.

Для цілей практичного моніторингу інвестиційних обставин зручніше
використовувати названий індикатор, обчислений „ланцюговим” способом, у
прив’язуванні до певного базового періоду за формулою.

 

,                                     (12)

 

Перевага саме такої форми розрахунку індексу полягає в можливості
відстеження на його основі не тільки вибіркових змін протягом місяця, а
й  середньострокових тенденцій, зокрема, інтенсивності накопичення у
виробництві потенціалу інфляції витрат. Зі свого боку, це розкриває
можливості щодо короткострокового прогнозування можливих умов
фінансування інвестиційних проектів за рахунок власних накопичень
інвесторів.

3. Індекс реальної вартості інвестиційних кредитів у національній
валюті.

Зміна реальної процентної ставки по довгостроковими інвестиційними 
кредитами виступає одним з ключових чинників, що визначають умови
господарської і фінансової діяльності інвесторів. З позицій
макроекономічної оцінки стану інвестиційної сфери цей індекс має
багатопланову сферу застосування.

По–перше, пряме зіставлення реальної процентної ставки з фактичною
нормою прибутку на вкладений капітал у різних галузях дає змогу твердити
 про формування передумов для економічно доцільного перетікання коштів з
сфери фінансових операцій у інвестиції в реальний сектор. У такому
розумінні цей показник може виступати в ролі циклічного індикатора, що
сигналізує про наближення точки „зламу” траєкторії рецесії інвестицій до
зростання на етапі стійкого перевищення віддачі від інвестицій над
позитивною реальною ставкою відсотка.

¤

??

gdlX-

¤

‘Навпаки, збільшення відриву процентної ставки від норми прибутку у
виробництві свідчить про перевагу інвестування у фінансові активи
порівняно з інвестиціями у реальний сектор.

По–друге, з одного боку, це оцінка змін умов обслуговування раніше
залучених для інвестування кредитів, а з іншого – привабливості
довгострокового кредитування інвестиційних програм для
кредитно–фінансових інститутів. Стійке зростання реальної процентної
ставки, як правило, сигналізує про погіршення умов  здійснення
процентних виплат за раніше запозиченими інвестиційними кредитами і
посилення фінансового навантаження на інвестиційні проекти, що
реалізовуються. Прямим результатом зазначеної ситуації є загальне
зниження віддачи капіталу, що вкладається у виробництво, щодо первинних
проектувань за інвестиційним проектом [5].

Встановлений під впливом темпів інфляції і ринкової кон’юнктури рівень
реальної процентної ставки сигналізує також і про рівень переваги
кредитування інвестицій порівняно з фінансуванням інших операцій.

Нарешті, по–третє, суто практичним аспектом для інвесторів є оцінка
доцільності фінансування запланованих інвестиційних проектів за рахунок
кредитних ресурсів і дослідження можливої фінансової стійкості капіталу.
Порівняння реальної вартості фінансових ресурсів з очікуваною
внутрішньою нормою прибутку на одиницю інвестованого капіталу дає змогу
оцінити:

а) можливість беззбиткового фінансування інвестицій за існуючими умовами
ринкової кон’юнктури (при перевищенні норми прибутку за проектом  над
рівнем реальної «ціни» довгострокових позикових засобів);

б) здатність запланованих інвестицій забезпечити своєчасне повернення
кредитних ресурсів у разі їх залучення як джерело інвестиційного
фінансування.

Розрахунок реальної ставки відсотка за кредитними ресурсами традиційно
здійснюється на основі відомої формули І. Фішера:

 

,                            (13)

де r – реальна процентна ставка;

R – номінальна ставка відсотка;

 d – темпи інфляції.

На практиці формула (13) в її канонічному вигляді широко
використовується для розрахунків реальної процентної ставки в масштабі
місячних величин. Оскільки темпи інфляції зазвичай розраховуються в
місячній термін (у вигляді динаміки змін за місяць), а ставка відсотка –
в річних термінах, то завдання полягає в тому, щоб забезпечити їх
коректне зіставлення. Для перерахунку даних місячного вимірювання в
масштаб річних величин на практиці використовується три способи. У
рамках першого розрахунок проводиться за такою формулою.

 

,        (14)

 

де m – загальна кількість підперіодів в межах річного інтервалу
(найчастіше  береться  12  місяців).

Як видно з наведеної формули, в рамках цього способу місячні темпи
інфляції в масштаб річних вимірювань переводяться за загальноприйнятою
схемою (за формулою складних відсотків). Проте далі вони зіставляються з
вихідним річним номінальним відсотком – по суті в різних масштабах
економічних вимірювань.

Коректніше, на наш погляд, обчислювати річний реальний відсоток на
принципах другого способу позбавленого зазначеного недоліку, за яким
номінальний річний відсоток перераховується в терміни ефективної
процентної ставки (з урахуванням щомісячної капіталізації відсотка), що
забезпечує його реальну зіставленість із темпами інфляції, вираженими в
річному вимірюванні за формулою складних відсотків:

 

,                   (15)

 

де rt – реальна процентна ставка в річному вимірюванні в прив’язування
до умов що виникли в періоді t;

Rt – річна номінальна ставка відсотка (у наведеному виразі
перераховується за формулою простих відсотків у масштаб місячних
вимірювань);

dt – місячні темпи інфляції в період.

Використання формули (15) зі свого боку відповідає банківській практиці
стягнення у позичальника відсотків за інвестиційний кредит. Якщо
кредитним договором не передбачено пільговий період (звільнення на
певний термін від сплати відсотків), то, як правило, відсотки за
інвестиційним кредитом починають виплачуватися вже з наступного місяця
після надання кредиту.

Останній, третій спосіб також широко використовується в практиці
прогнозно–аналітичних досліджень, ґрунтується на визначенні всіх величин
з розрахунку на рік за правилом простих відсотків. Розрахунок реальної
процентної ставки в річному вимірюванні проводиться за такою формулою:

 

,                                 (16)

 

За невеликих темпів інфляції (і відповідно – невисокому номінальному
відсотку) отримувані на його основі результати в цілому виходять
достатньо наближеними до розрахунків за попередньою формулою (15). При
цьому, зазначемо, що результати розрахунків за першим способом щодо
другого і третього суттєво відрізняються практично за будь–яких темпів
інфляції. Із зростанням інфляції погрішність розрахунків за третім
способом щодо другого збільшується.

Слід зупинитися на питаннях параметризації змінних, що включаються у
формули (15) та (16) при їх використанні в практичних розрахунках. У
розрахунках реального відсотка щодо інвестиційних кредитів номінальну
процентну ставку в наведених формулах доцільно прив’язувати до ставки
рефінансування НБУ.

Інша ситуація з темпами знецінення національної валюти. Загальноприйнята
практика оцінки реального відсотка інвестиційних кредитів у
прив’язуванні до темпів інфляції (у макроекономічних дослідженнях
зазвичай використовується зведений індекс споживчих цін) навряд чи може
бути визнана виправданою. Розрахунки реальної „ціни” позикових
інвестиційних ресурсів у контексті поставлених нами цілей (моніторинг
умов інвестування) мають сенс лише з позицій позичальника–інвестора.
Звідси й реальний відсоток за інвестиційними кредитами доцільніше було б
обчислювати в прив’язуванні до динаміки фінансових джерел обслуговування
процентних платежів за  позиковими коштами, тобто до прибутку
інвесторів. А його динаміка далеко не завжди строго прямує в руслі
загальної зміни цін.

На практиці відсутність оперативних і достовірних даних щодо динаміки
доходів виробників змушує вдаватися до компромісного рішення. Як
параметр збільшення номінальної прибутковості інвестицій у зв’язку з
інфляцією, на нашу думку, в крайньому випадку може використовуватися
динаміка відпускних (оптових) цін виробників, але аж ніяк не цін
кінцевого споживання (останні дуже схильні до впливу зростання
транспортних тарифів і постачальницько–збутових націнок), що не мають
нічого спільного з реальними фінансовими джерелами погашення й
обслуговування інвестиційних кредитів.

4. Індекс реальної вартості валютних інвестиційних кредитів

Ставка уряду на залучення іноземних інвестицій у країну, а також
практика вкладень, в сучасне імпортне устаткування останнім часом
роблять усе більш актуальним дослідження валютного сектора
інвестиційного ринку, а саме умов інвестиційного фінансування за рахунок
валютних кредитних засобів.

Розрахунок реального відсотка за валютними інвестиційними кредитами,
через загальну схожість з позиковими засобами в національній валюті має
свої особливості. Серед них, головним чином, – оцінка темпів валютної
інфляції на внутрішньоукраїнському ринку. Відповідно до практики, що
склалася, останню доцільно оцінювати за співвідношенням динаміки зміни
курсу долара на Українській міжбанківській валютній біржі й темпів
зростання цін. У загальному випадку при розрахунку реального відсотка у
виразі (16) замість темпів знецінення гривні використовуються індекси
динаміки валютної інфляції, які визначаються таким чином :

                                                                     
(17)

 – індекс (темп) зміни валютної інфляції на внутрішньому ринку в період
t;  

– місячні темпи інфляції (у прив’язці до зростання оптових цін у
промисловості);

–  місячні темпи зміни курсу валюти на внутрішньому ринку.

З урахуванням наведеного вище співвідношення, реальна ставка відсотка за
валютним кредитом розраховується за такою формулою:

 

,              (18)

 

 – реальна процентна ставка за валютними кредитами в річному
вимірюванні,

– річна номінальна ставка відсотка за валютними кредитами (у наведеному
рівнянні розраховується за формулою простих відсотків з розрахунку на
місяць)

5. Інші індикатори зміни інвестиційного клімату.

Поряд із розглянутими показниками для об’єктивної оцінки й оперативного
моніторингу інвестиційної сфери, на нашу думку, доцільно враховувати:

— індикатори рівня беззбиткових інвестицій, що встановлюють „порогові”
вимоги до ефективності вкладень в основній капітал.

— індекси інфляція в інвестиційній сфері, що враховують темпи зростання
цін на капітальні вкладення в цілому й окремо, – на будівельні роботи;

—  зміну ставки рефінансування НБУ, що характеризує динаміку „ціни”
позикових інвестиційних ресурсів;

— цілий ряд окремих показників, що характеризують фінансову ситуацію та
зміну умов збуту продукції в окремих вузьких секторах ринку, для
дослідження кон’юнктури реалізації конкретних інвестиційних проектів
тощо.

Висновки

Таким чином, запропонована система індикаторів дасть змогу  органам
державної влади оперативно вживати заходи, спрямовані як на поліпшення
інвестиційного клімату в країні , так і формуючи підґрунтя для
схильності  промисловців до інвестування . У рамках динамічної змінної
кон’юнктури на ринках саме розглянуті індикатори здатні найбільш
сприйнятливо реагувати на зміну господарських умов в інвестиційній
сфері.

 

Література:

1. Івашина, О.Ф. Економічний розвиток: інституціональний погляд /
О.Ф.Івашина // Економіка. Фінанси. Право. – 2009. – № 2. – С. 11-14.

2. Корнійчук, Л. Сталий розвиток і глобальна місія України /Л.Корнійчук,
В.Шевчук // Економіка України. – 2009. – № 4. – С. 4-13.

3.  В.Я. Залучення заощаджень в інвестиційний процес економіки України /
В.Я.Карковська // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – № 3(93). – С.
156-162.

4. Марцин, В.С. Організація та проведення оцінки інвестиційного
середовища / В.С.Марцин // Економіка. Фінанси. Право. – 2009. – № 2. –
С. 6-11.

5. Харламова, Г.О. Індикатори інвестиційної привабливості України /
Г.О.Харламова // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – № 3(93). – С.
45-56.

Похожие записи