Лобізм і його роль в діяльності сучасних парламентів. шляхи
удосконалення регламентації діяльності лобістів в парламенті України

 

Лобізм (від англ. — «кулуари») — термін, що позначає розгалужену систему
контор і агентств монополій або організованих груп при законодавчих
органах, що чинять тиск (аж до підкупу) на законодавців і чиновників з
метою ухвалення рішень (певних законопроектів, отримання урядових
замовлень, субсидій) на користь організацій, що представляються ними.

Українська держава зіткнулася з проблемою сприйняття такого явища як
лобізм зовсім недавно, оскільки  за часів панування
адміністративно-командної системи управління орієнтація була не на
соціальну диференціацію, а на соціальну уніфікацію, що, зокрема,
виражалося у формуванні єдиної нової спільності «радянський народ», в
проголошенні ідеї безкласового суспільства [6]. Передбачалося, що тільки
одна партія — КПРС — зможе виразити загальнонародні інтереси, захистити
в якнайповнішому об’ємі різноманітні прагнення і сподівання людей.

З іншого боку, при слабких демократичних традиціях і нормах цей важливий
соціальний інститут був деформований, виявлявся у формах, властивих для
авторитарного суспільства. Жорсткість і односпрямовність
командно-адміністративних структур, практично безмежне всевладдя
партійно-державного апарату і його чиновників підмінили лобізм відомчою,
корупцією, «телефонним правом». Отже, зрівняльно-номенклатурні ідеї  і
їх реалізація на практиці перешкоджали розширенню цивілізованого
лобізму, не дозволяли йому «розвернутися».

Цілі лобізму різноманітні. Проте навіть в країнах з багатими
демократичними традиціями лобізм переслідує переважно
соціально-економічні цілі, пов’язані з вирішенням питань власності і
прав розпорядження нею; наданням прав на ведення конкретної діяльності;
державним замовленням; квотами, ліцензіями; дотаціями, кредитами;
тарифами на енергоресурси; економічними і податковими пільгами;
фінансуванням соціальних програм тощо.

Цілі, які переслідує лобізм, можуть досягатися різними засобами і
методами. Їх вибір залежить від політико-правової ситуації, що
складається в даній країні, потенційних можливостей суб’єкта і
особливостей об’єкту лобіювання. У світовій і російській практиці
поширені наступні форми лобізму:

1) виступ на слуханнях в профільних комітетах законодавчого органу;

2) складання законопроектів і винесення їх на обговорення парламенту;

3) організація пропагандистських кампаній в засобах масової інформації з
приводу підготовлюваних або прийнятих рішень;

4) проведення науково-практичних конференцій за участю представників
законодавчих і старанних властей;

5) психологічний тиск на депутатів і представників виконавчої влади
(дзвінки, листи, телеграми в їх адресу, особисті візити впливових діячів
і місцевих виборців);

6) мітинги, страйки, демонстрації, пікети та інше.

Лобістська діяльність відрізняється наступними рисами:

1.  Лобізм жорстко пов’язаний з політичною владою. Можна навіть вивести
таку закономірність: лобізму більше, як правило, там, де сконцентрована
реальна влада. Тобто лобізм — свого роду ознака влади. І навпаки, він не
виявлятиметься там, де влада відсутня або де вона виступає лише як
номінальна сила. Органи влади і посадові особи виступають об’єктами дії
лобістів.

2.  Лобістська діяльність завжди ведеться в чиїх-небудь інтересах
(класів, шарів, регіонів, партій, громадських організацій, націй,
конфесій та інше).

3.  Лобісти виконують функцію посередництва між впливовими зацікавленими
групами, фінансовими корпораціями, комерційними організаціями,
політичними партіями, суспільними об’єднаннями (блоками), громадянами і
державними структурами (законодавчими і виконавчими органами влади).

4.  Лобізм допускає можливість відстоювання інтересів не лише
організацій і об’єднань, але і окремих осіб. Адже у певних громадян і їх
колективів можуть бути як загальні, так і суто індивідуальні інтереси. І
ті, та інші поважно навчитися законно відстоювати.

5.  Лобізм представляє окремим громадянам і групам громадян можливість
побічно брати участь в створенні і підготовці правових і політичних
рішень, і це є важливим, оскільки більшість цих груп можуть не мати
представників в парламенті, зацікавлених у відстоюванні їх інтересів,
аналогічно і в органах виконавчої влади. Таким чином, через лобістську
діяльність можливо реалізувати різні інтереси, які в іншому випадку
могли б залишитися незатребуваними.

Лобізм як повноцінний інститут з’являється тоді, коли вже існують дві
необхідні умови:

1) велике різноманіття інтересів в суспільстві, що виникає унаслідок
його соціальної диференціації, розшарування, «спеціалізації»;

2) розширюється доступ до влади на основі політичного плюралізму, що
характерний перш за все для демократичних режимів. У зв’язку з тим що
влада об’єктивно не в змозі задовольнити одночасно і якнайповніше всі
інтереси відразу, виникає проблема черговості, пріоритету здійснення тих
або інших інтересів. Звідси закономірне прагнення різних груп і шарів
суспільства впливати на поведінку держави з метою переорієнтації
політики в свою користь, стимулювати його, ухвалювати вигідні для себе
управлінські рішення.

Для найбільш ефективної реалізації цілей лобізму в деяких країнах
існують розвинені матеріальні структури.

По-перше, практично всі крупні корпорації, підприємницькі союзи,
професійні асоціації, громадські і різні спеціалізовані організації
мають в своєму складі особи, що займаються тільки лобістською діяльністю
підрозділи, що налічують до декількох десятків і навіть сотень чоловік
(як правило, колишніх радників, сенаторів, міністрів, чиновників,
юристів і інших фахівців, що мають міцні зв’язки, відповідні здібності і
якості).

По-друге, зацікавлені групи, особливо монополії, активно користуються
послугами найманих лобістів, в ролі яких найчастіше виступають впливові
юридичні, пропагандистські і консультативні (професійно-лобістські)
фірми або їх провідні співробітники. Нарешті, нерідко створюються
організації типа підприємницьких, професійних або суспільних по членству
і іншим ознакам, але цілком або переважно лобістські за призначенням.

Лобістська діяльність, на думку А.С. Автономова, схожий на діяльність
адвоката. Тільки адвокат захищає вже порушене право клієнта, а лобіст
прагне забезпечити його право шляхом ухвалення відповідних нормативних
актів.

Лобізм може виявлятися в різних сферах і мати відповідно різні види.
Наприклад, залежно від того, в якій гілці влади вирішується питання,
можна виділити законодавче,виконавче і судове лобіювання [7]. У зв’язку
з тим що тут ухвалюються стратегічні і довгострокові рішення, саме ці
органи є основною мішенню для лобістів.

Що стосується лобізму у виконавчих структурах, то саме в органах
виконавчої влади частіш всього здійснюється лобіювання. Це пов’язано з
тим, що кардинальні питання в нашій країні законодавчою владою поки що
вирішуються рідко. Фактично це відбувається через президентські укази і
постанови уряди. Уряди видіграють домінуючу роль в системі правового
регулювання і мають пряму дію.

Умовно тут можна говорити і про лобізм в засобах масової інформації, які
у зв’язку з потужною дією на свідомість і поведінку людей, у тому числі
і у сфері політики, обґрунтовано вважають за особливу гілку влади.
Лобізм на Заході, зокрема в США, настільки престижний вид діяльності, що
деякі називають його п’ятою, після грошової, гілкою влади.

Залежно від того, в якому управлінському рішенні досягаються цілі
лобіювання, воно може підрозділятися на правотворчі (лобізм в
законодавчих органах через нормативні акти), правозастосовні (лобізм
через акти застосування норм права) і право інтерпретаційне (лобізм
через акти тлумачення права) [10]. В залежності від характеру інтересу,
який «продавлюється», можна виділити політичне, соціальне, економічне,
фінансове, правове і тому подібне лобіювання. Залежно від часу дії буває
«одноразовий» і постійний лобізм [8].

Залежно від того на якому рівні влади відбувається лобіювання, воно може
класифікуватися на федеральне (здійснюється в системі найвищих органів
державної влади виправлення) і місцеве (здійснюється в республіканських,
краєвих, обласних органах).

Залежно від того в чию користь вирішується питання, лобіювання може
підрозділятися на наступні різновиди [2]:

— лобіювання різних соціальних структур: громадських організацій, рухів,
партій, груп, шарів (профспілки, антивоєнні і екологічні рухи,
підприємницькі союзи та ін.);

— відомче лобіювання — лобізм міністерств, відомств, державних
комітетів, галузеве «продавлювання» тих або інших інтересів. Так,
існують так звані відомчі депутати, які лобіювали і лобіюють на користь,
наприклад, енергетичного, агропромислового або військово-промислового
комплексів та ін.;

— регіональне лобіювання — дія на владу з боку представників областей і
районів, що вибивають певні пільги і переваги для регіонів.

— іноземне лобіювання — вплив зарубіжних «груп тиску» або національних
общин на ті або інші державні органи з метою добитися від них певних
рішень.

Лобізм вносить до життєдіяльності суспільства як певні позитивні, так і
негативні наслідки. До позитивних рис лобізму можна віднести наступне:

1. Впливаючи на управлінські рішення, він примушує  «триматися у формі»
органи державної влади і управління, та в певному значенні конкурує,
змагається з ними, додає їм динаміку і гнучкість. В умовах розділення
властей кожна з гілок може використовувати те або інше лобі в своїх
інтересах. Так, в Конгресі США законодавці офіційно співробітничають з
лобістськими кадрами певних зацікавлених груп, що, безперечно, тільки
підсилює позиції законодавчої влади.

2. Лобізм виступає інструментом самоорганізації громадянського
суспільства, за допомогою якого мобілізується суспільна підтримка або
опозиція якому-небудь законопроекту, виявляється вплив на політику.
Лобізм в цій ситуації — свого роду суперник бюрократії. Враховуючи
також, що держава в умовах становлення ринкових стосунків все більше і
більше залишає багато що зі своїх позицій у сфері захисту інтересів
різних соціальних груп і шарів, цей вакуум має бути заповнений
відповідними структурами цивільного суспільства.

3.Лобізм створює можливості для забезпечення інтересів меншості, бо
виступає як специфічна форма прояву політичного плюралізму.

4.Утілює собою принцип свободи соціальних недержавних структур:
асоціацій, громадських організацій, соціальних прошарків тощо. За
допомогою лобіювання вони самі намагаються вирішувати свої проблеми,
володіючи певним вибором шляхів і засобів подібного рішення.

5. Застосовується як своєрідне соціально-політичне стимулювання,
направлене на прискорення запровадження в життя тих або інших цілей і
інтересів, на спонуку до конкретних дій. При такому підході лобізм
виступає як спосіб активізації яких-небудь процесів і явищ у сфері
політики.

6. Дозволяє розширити інформаційну і організаційну базу схвалюваних
рішень і набагато переконливіше звернути увагу на визначення «кричущої»
проблеми. Лобісти забезпечують органи державної влади потоком інформації
з того або іншого питання, яке вноситься на парламентське слухання,
«інформують законодавців про те, що відбувається на самому нижньому
суспільному рівні». Через лобіювання додається інтересам різних груп і
прошарків велика злободенність, актуальність, соціальна значущість,
переконуються владні структури в пріоритетному, оперативному і повнішому
їх задоволенні. Тобто лобіювання виступає у вигляді системи
аргументації, механізму підготовки і ухвалення відповідних актів.

7. Лобізм можна розглядувати як інструмент взаємодії представницької і
виконавчої влади. Розподіл влад не протиставляє їх один одному, він має
робочий характер. Тому «взаємодопомога міністерських лобістів і
депутатських комітетів — на користь справі, вона позбавлена корисливого
інтересу і цілком укладається в рамки нормального політичного життя».

8. Лобізм можна оцінювати і як ширше, засіб досягнення компромісу,
спосіб взаємного урівноваження і примирення між собою різноманітних
інтересів. Загальновизнано, що лобістські групи, що відстоюють часом
діаметрально протилежні інтереси своїх «господарів» (державних,
класових, приватних та інших), як це не дивно, на перший погляд,
сприяють збереженню свого роду рівноваги різних сил, знаходженню точок
зіткнення і досягненню консенсусу при ухваленні управлінських рішень,
адже врешті-решт стрижень лобізму — взаємовигідна співпраця.

До негативних рис лобізму можна віднести наступне.

1. Він може стати інструментом пріоритетного задоволення іноземних
інтересів в збиток інтересам державним, тобто реалізуватися часом як
засіб «не патріотизму».

2. Виступає інколи провідником не правової дії (тиск) на державні
органи. Тут вже треба говорити про злочинні види лобізму (хабарництві,
корупції і тому подібне), які підточують фундамент влади.

3. Може служити чинником розвитку і захисту відомчиства, містечковості,
націоналізму, підсилювати крайні форми задоволення спеціальних
інтересів.

4. Лобізм містить в собі чималу небезпеку «розмивання» народовладних
засад суспільства, перетворення демократичних інститутів в потужний
інструмент окремих владних груп.

1/4

3/4

3/4

FЛобістські заходи виступають в певних умовах і у формі прояву
соціальної несправедливості. Як показує соціальна практика деяких
західних держав, результативність лобізму великого бізнесу незрівнянно
вище (у вигляді головним чином фінансово-матеріальних можливостей), ніж
у інших груп і структур. Подібна ситуація, що повторюється постійно,
здатна дестабілізувати обстановку, дисбалансувати інтереси, сприяти
зростанню соціальної напруженості.

6. Дозволяє розширити інформаційну і організаційну базу схвалюваних
рішень і набагато переконливіше звернути увагу на визначення «кричущі»
проблеми. Лобісти забезпечують органи державної влади потоком інформації
з того або іншого питання, яке вноситься на парламентське слухання,
«інформують законодавців про те, що відбувається на самому нижньому
суспільному рівні (і на інших рівнях). Через лобіювання додається
інтересам різних груп і шарів злободенність, актуальність, соціальна
значущість, переконуються владні структури в пріоритетному, оперативному
і повнішому їх задоволенні. Тобто лобіювання виступає у вигляді системи
аргументації, механізму підготовки і ухвалення відповідних актів.

7. Лобізм можна розглядувати як інструмент взаємодії представницької і
старанної влади. Розділення властей не протиставляє їх один одному, воно
повинне мати робочий характер. Тому «взаємодопомога міністерських
лобістів і депутатських комітетів — на користь справі, вона позбавлена
корисливого інтересу і цілком укладається в рамки нормального
політичного життя».

8.Лобізм може використовуватися і в прозаїчніших цілях — як інструмент
збагачення окремих прошарків, еліт. «Лобізм як такий — це існування
потужних груп людей у влади, що роблять всі можливі заходи для
перерозподілу матеріальних ресурсів і благ в свою користь».

Лобізм, як і всяке інший соціальний засіб, може бути спожитий як на
благо всього суспільства, так і в вузько партійних, вузькогрупових і
тому подібне «вузьких» інтересах. Все залежить від
соціально-економічного, політичного і культурного фону, від ряду
обставин, які здатні наділити лобізм як перевагами, так і недоліками.

Для того, щоб він приносив користь всьому суспільству, необхідні
відповідні умови: реальна дія демократичних інститутів і норм,
економічна і політична стабільність, свобода засобів масової інформації,
усталене громадянське суспільство. Тільки за наявності даного набору
чинників розширюються шанси на використання лобізму в суспільних
інтересах, він починає «працювати» в загально соціальних режимах.

В умовах же економічної, політичної і духовної кризи, перехідних
періодів, непередбачуваності, коли кожен прошарок, клас, група прагнуть
«увірвати» саме зараз, лобізм виходить з цивілізованих рамок і набуває
більше мінусів, чим плюсів.

Приватний бізнес, міняючи структуру економіки, міняє і форми лобіювання
своїх проектів в органах влади, доводячи їх до витончених злочинів і
прямого підкупу. Якщо раніше в умовах адміністративно-командної системи
управління незаперечне перше місце в обмеженому лобістському змаганні
займали галузеві лобі, то тепер все більше і більше
торговельно-фінансовий капітал. Найсильніші лобісти, здатні впливати на
уряд, президентські структури і парламент [3]. Коло його інтересів:
максимальна лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, злам
протекціоністських бар’єрів для ввезення до країни імпортних товарів,
приватизація валютомісткої промисловості, введення приватної власності
на землю. Збиток від такого лобізму, позбавленого обкреслених законом
рамок, визначити вельми непросто. І коли чиновник одночасно є і
депутатом, і представником лобістського угрупування, провести в його
діях грань між протекціонізмом, лобізмом і корупцією практично не
представляється можливим.

У зв’язку з тим, що лобізм має цілий спектр можливих наслідків, він,
безумовно, потребує впорядкування, юридичного оформлення. Суспільство і
держава повинні спільно брати участь в налагодженні механізмів
трансформації негативних моментів лобіювання в позитивних, а також у
використанні ефективних інструментів мінімізації шкідливих результатів
від лобізму і в нарощуванні позитивних, в затвердженні цивілізованих
його початків.

Ймовірно, краще створювати легальні форми для лобіювання, щоб їх можна
було хоч якось контролювати, разом з тим треба усвідомлювати той, що
абсолютного контролю над даним явищем встановити неможливо. Воно
багатолике, багатогранно, утілюється частенько в унікальних формах. У
різних країнах, з причини своєрідності демократичного будівництва,
інститутів і норм, що існують там, намагаються знайти свої шляхи
вирішення проблеми впорядкування лобістської діяльності [1, 3, 4, 5, 6,
9, 11].

Так, в США в 1946 р. ухвалили спеціальний закон про регулювання лобізму,
в якому було встановлено вимогу про необхідну реєстрацію всіх
професійних лобістів. У § 266 сказано, що дія цього закону
розповсюджується на будь-яку особу, «яка безпосередньо або через своїх
представників, службовців або інших осіб збирає або отримує грошові
кошти або інші цінності з метою використання головним чином для
досягнення одного з нижченаведених завдань: а) ухвалення або відхилення
Конгресом Сполучених Штатів якого-небудь законодавчого акту; б) дії
прямо або побічно на ухвалення або відхилення Конгресом Сполучених
Штатів якого-небудь законодавчого акту».

У законі докладним чином була описана процедура реєстрації лобістів
секретарем Сенату і клерком Палати (§ 267). Зокрема, зафіксовано, що
лобіст представляє під присягою письмово заяву, в якій приводяться: ім’я
і адреса установи реєстрованої особи, ім’я і адреса особи, яка його
наймає і в чиїх інтересах воно виступає, терміни найму, сума винагороди,
сума і цілі виділених на витрати засобів. Крім того, лобісти зобов’язані
представляти під присягою докладні звіти, в яких приводяться всі засоби,
отримані і витрачені на вказані цілі в попередньому кварталі, і особи,
якою були виплачені які-небудь суми, а також цілі проведених виплат;
найменування яких-небудь документів, періодичних видань, журналів і
інших публікацій, в яких за ініціативою особи були поміщені статті або
матеріали по законопроектах, яким воно згідно з угодою про найм повинно
перешкоджати або подавати підтримку. У § 269 вказані правові обмеження
лобізму — заборони і заходи відповідальності. Хабарі і відвертий підкуп,
наприклад, членів Палати представників і Сенату заборонені. Заходи
відповідальності були встановлені наступні: штраф до 5000 доларів, або
тюремного вироку на термін не більше 12 місяців, або те і інше покарання
одночасне; як додаткова міра — позбавлення права займатися протягом
трьох років лобістською діяльністю. У 1995 році було прийнято новий
закон, який зробив більш дієвим контроль за цією діяльністю [9].

Разом з тим практика реалізації цього закону (і деяких інших, пов’язаних
з ним) свідчить, наскільки важко буває виробити і сформулювати
однозначні принципи і норми, застосовні до діяльності великого числа
неоднозначних і різнохарактерних організацій. Необхідно враховувати і
те, що такий закон працюватиме лише в тому випадку, якщо існує і
функціонує спеціальний контрольний орган, наділений широкими
повноваженнями і що має в своєму розпорядженні достатні засоби.

Є і інші підходи до впорядкування лобізму. Так, в Австрії, Франції,
Голландії створені структури із спеціальним статусом —
«соціально-економічні ради», які, маючи чітко юридичний статус,
виконують роль своєрідного «лобістського парламенту». Вона може
виступати і як консультативно-дорадчий орган, а може володіти і правом
вирішального голосу в законотворчому процесі [2, 4]. Водночас
невирішеними залишилися питання: які лобістські групи можуть і мають
бути представлені в даному органі і мати в нім право голосу; яким чином
враховувати зміну чисельності лобістських груп, що існують в країні.

У Германії ж немає жодного федерального закону про лобізм, ні
спеціального інституту, що концентрував в собі основні напрями
лобістській діяльності, головні потоки лобістської інформації [5]. Там
використовуються інші способи і засоби, а саме широка мережу союзів,
груп, об’єднань, що представляють перед лицем держави ті або інші
інтереси, розвиток соціальної відповідальності організацій цивільного
суспільства. У цьому і полягає специфіка «німецького шляху» по
впорядкуванню лобізму. Подібний підхід дозволяє державним органам
залучати до роботи над законопроектами численних позавідомчих експертів,
створювати на тимчасовій або постійній основі різні дорадчі структури,
що не володіють чітким правовим статусом.

Висновки. В умовах нерозвиненості політико-правової системи і
недосконалості законодавчої влади лобізм стає основною формою
представництва інтересів, але при цьому знаходиться поза увагою
державних органів, преси, громадськості і закону. На жаль, механізм
взаємодії суспільства і влади в процесі ухвалення політичних рішень
сьогодні непублічний, корумпований і хаотичний; канали впливу на органи
державної влади монополізовані сильними групами тиску, а цілого ряду
суспільних рухів і організацій не мають можливості донести свої інтереси
до владноможців. Правове регулювання лобізму дозволяє істотно понизити
рівень криміналізації процесу взаємодії представників різних груп
інтересів з представниками влади, забезпечити гласність і відвертість
ухвалення найважливіших державних рішень.

Разом з тим важливо враховувати і наявний світовий досвід, але,
природно, не механічно, а творчо. У державно-правовому механізмі України
має бути створена дієва система захисту корінних інтересів населення,
особливо його соціально вразливих прошарків населення. Це вимагає, з
одного боку, формування в парламентській практиці повноцінного інституту
лобізму, що дозволяє забезпечити в схвалюваних законах своєрідну
рівновагу сил, баланс протилежних інтересів в українському суспільстві,
яке швидко розвивається, тобто відображення в нормах закону
компромісного рішення. З іншого боку, доцільно заснувати при парламенті
спеціальну службу (схожу з Дослідницькою службою Конгресу США), яка в
протилежність лобістському підходу представляла б законодавцеві вільний
від яких-небудь оцінок матеріал, необхідний для адекватного відображення
в законі різноманітних соціальних інтересів.

Необхідне ухвалення закону, який визначить сутність,  суб’єкти та
об’єкти лобістської діяльності, на користь кого і за яку винагороду вона
здійснюється і яким буде  встановлений  порядок взаємодії лобістів з
клієнтами і органами влади, обмеження на заняття лобістською діяльністю,
методи лобістської діяльності, право і порядок реєстрації лобістів тощо.

Суспільна свідомість в Україні, маючи глибоке коріння в громадській і
соціалістичній психології, з трудом поки сприймає лобізм, а слово
«лобіст» частіше використовується як лайливе, з аморально-кримінальним
відтінком. Тобто зараз в основному в лобізмі бачать лише одну сторону —
негативну, вкладають в цей термін лише «тіньовий» сенс. Звичайно, різні
оцінки лобізму, суперечність його сприйняття виходитимуть, у тому числі
і з того, що ми ще просто не звикли до цього нового явища і, відповідно,
поняттю, що його позначає. Поки важко сказати, наскільки широко буде
поширено це явище в Україні, але одне можна стверджувати абсолютно ясно:
якщо вже ми вирішили формувати громадянське суспільство, то від лобізму
не піти, бо він виступає своєрідним супутником демократії та при
створені відповідних умов, у міру реального втілення норм і принципів
народовладдя в соціальну практику, лобізм поступово перетворюватиметься
на необхідний соціально політичний інститут.

 

Список літератури

1. Канада. Закон о регистрации лоббистов, Бизнес и политика. 1995. № 1

2. Киселев К.В.  Лоббизм  и  образование
http://umj.ru/index.php/pub/inside/208/.

3.  Лоббизм и его регулирование: советы британского эксперта, Кумс К.,
Бизнес и политика. 1994. № 1

4.   Лоббизм по-французски, Прохода Н., Деловой мир. 1994.,2 июня.

5.   Лоббистская деятельность в ФРГ, Белов В., Вяткин К. Бизнес и
политика. М., 1995. № 4.

6. Любимов А.П. Формирование  лоббистских  правоотношений  в российском 
обществе:  конституционно-правовое  исследование.  Автореферат 
диссертации  на  соискание ученой степени д.ю.н. – М.: МГЮА, 2002. – 43
с

7.  Морозов С.П. Лоббирование как явление в политическом процессе, 2002.
– http://www.dialogvn.ru/uk/2002/n03/s02-3-01.htm.

8. Сырунина Т. Лоббирование и представительство интересов в
законодательных : [и исполнительных органах власти] [Электронный ресурс]
// LOBBYING.RU : журн. о лоббизме и GR : [сайт]. – М., 2007. .

9. Современные тенденции в технологиях лоббизма, Евгений Минченко,
директор Международного института политической экспертизы, 
http://parlcom-evolution.ru/main.php?id=Art1

10.  Соединенные Штаты Америки: новый закон о лоббистской деятельности,
Зяблюк Н. Бизнес и политика. 1996. № 3.

Похожие записи