Критерії ефективності механізму державного регулювання агропродовольчого
сектору економіки

Одним із найважливішим елементів теорії державного регулювання економіки
є визначення критерію (від грецьк. criterion – мірило для оцінки) його
доцільності, оптимальності та ефективності. Звернемо увагу на ту
обставину, що економічна ефективність є критерієм результативності
заходів, які здійснюються у будь-якій сфері народногогосподарського
життя. Цей критерій пов’язаний із збільшенням  виробництва споживчих
вартостей, які проявляються як корисний ефект лише на стадії споживання.
В умовах ринкової економіки це здійснюється через задоволення потреб
споживачів у процесі обміну. Отже, економічна ефективність діяльності
товаровиробників може бути оцінена тільки після реалізації продукції.

О. Могильний, досліджуючи проблеми державного регулювання аграрної
сфери, пропонує також критерієм його ефективності визнати оптимальність
функціонування органів державного регулювання галузі з точки зору
максимального використання ними стимулів ринкового механізму [2, с.67].
Не відкидаючи цю точку зору, видається, що проблема обчислення
оптимальності функціонування органів державного управління є досить
складною і взагалі не розробленою в сучасній економічній літературі.

 Серед економістів існують різні думки, щодо відповіді на питання: один
чи декілька критеріїв необхідно вибрати для визначення ефективності
державного регулювання сільськогосподарського виробництва.

Так на думку Л. Дмитриченко, необхідно вести мову про систему критеріїв
в якій критерій доцільності відображає наскільки необхідне
макроекономічне регулювання; критерій оптимальності – встановлює межі
державного втручання в аграрну економіку; а критерій ефективності
відображає реальний ефект від державного впливу на соціально-економічні
процеси, у відповідному сенсі необхідно вести мову лише про
„підсумковий” критерій – критерій ефективності державного регулювання, в
якому відображаються і знаходять підтвердження як необхідність так і
оптимальні межі державного регулювання [3, с.87].

В економічній науці ґрунтовно відпрацьована категорія економічної
ефективності та відповідні критерії її оцінки. В сучасному менеджменті
це також обґрунтовано по відношенню до управління організацією
(підприємством) в умовах ринкової конкуренції. Дані підходи можуть бути
частково використані при визначенні поняття ефективності державного
регулювання. Однак повної відповідності бути не може, оскільки це
пов’язано з особливістю державного регулювання як діяльності, що
здійснюється за допомогою державної влади і державними органами. Тому
зміст визначення поняття „ефективність державного регулювання” можна
визначити через модель – співвідношення „вхід–вихід”, що характеризує
діяльність політичної системи в цілому та підсистеми управління, як її
частини. На „вході” системи: вимоги суспільства (керований об’єкт), які
обумовлюють прийняття відповідних рішень і керуючого суб’єкта –
легітимність (довіра суспільства) і ресурси, якими володіє держава для
реалізації можливих рішень. На „виході” – реальна зміна об’єкта як
наслідок здійснення рішень і досягнення цілей суб’єкта управління.
Поняття „критерій ефективності” державного регулювання визначає ознаку
чи сукупність ознак, на основі яких оцінюється ефективність системи
державного регулювання. В основі критерію ефективності – покладені
принципи державного регулювання, оскільки вони передбачають об’єктивно
обумовлені нормативні вимоги, які вироблені практикою державного
регулювання та засобами регулювання зв’язку між цілями і результатами
 регулювання    (рис. 1). [4, с.13].

 

 

Рис. 1. Система критеріїв державного регулювання сільського господарства
України

 

Здійснюючи оцінку ефективності державного регулювання аграрного сектору
економіки необхідно, з одного боку, розглядати державу як „…виразника
національних інтересів, регулятора соціально-економічних процесів і
органу, що впливає на умови функціонування суб’єктів ринку; а з іншого
боку – як крупного власника і суб’єкта ринку. В обох випадках критерії
оцінки державного регулювання будуть різними.”  [5, с.29].

Однак при визначенні критерію ефективності регулювання держави як
виразника загальнонаціональних інтересів досить складно виділити
універсальний узагальнюючий критерій, адже труднощі в його формулюванні
полягають в тому, що значна частина факторів (наприклад, екологічні,
соціальні, технологічні тощо) на підставі яких визначається критерій
знаходиться поза межами аграрного сектора економіки.

Тому складність формування критеріальної бази оцінки ефективності
державного регулювання аграрного сектору полягає в наступному:

?         практично будь–яке державне управлінське рішення прямо чи
опосередковано стосується розвитку сільського господарства. Причому
вплив цей може бути як: позитивним чи негативним; очікуваним чи
фактичним; попереднім чи підсумковим; прямим чи опосередкованим;

?         результати впливу аграрної політики не завжди вдається
виділити в чистому вигляді, вони можуть бути наслідком спільної дії і
взаємодії (синергічний ефект) різних напрямів політики, тому при оцінці
ефективності необхідно враховувати їх взаємодію та комплексний вплив на
об’єкти державного регулювання [6, с.116];

?         складна система об’єктів державного регулювання аграрного
сектору економіки (їх умовно можна класифікувати за галузями,
сільськогосподарськими товаровиробниками, виробничою сферою, торгівлею,
соціальною та екологічною сферою, інформаційно-консультаційною
діяльністю тощо);

?         різновекторність інтересів суб’єктів ринкових відносин
(товаровиробники, споживачі, держава; експортери та імпортери);

?         відображення всіх складові суб’єктно–об’єктних відносин:
економічну ефективність сільськогосподарських товаровиробників;
економічну ефективність аграрного сектора економіки у системі
макроекономічних показників; соціально-економічну збалансованість і
справедливість міжгалузевих зв’язків; показники відтворення і постійного
удосконалення людського капіталу на селі; оптимальність функціонування
державного регулювання як цілісного організаційно-економічного
механізму, спрямованого на забезпечення ефективно діючої моделі
ринкового саморегулювання [2, с.69].

В залежності від критеріїв ефективності агропродовольчий ринок можна
вимірювати за відповідною системою показників [7, с.420]. З точки зору
забезпечення соціально-економічних потреб населення до системи
показників вимірювання ефективності державного регулювання галузі
доцільно включити.

?    Коефіцієнт продовольчого забезпечення населення по видах
сільськогосподарської продукції (Кпз):

 

,                                                                       
   (1)

де Сф – фактичне споживання певного виду харчового продукту на душу
населення в рік, кг;

Сн – споживання певного виду харчового продукту на душу населення в рік
за нормою, кг.

?    Питому вагу витрат на харчування у доходах населення (d):

,                                                                      
(2)

де d – питома вага витрат на харчування у доходах домогосподарств, %;

— витрати на харчування в розрахунку на одне домогосподарство, грн.;

 — сукупні доходи в розрахунку на одне домогосподарство, грн.

?    Коефіцієнт зайнятості сільського населення (Кзн):

 

                                                                        
                      (3)

 

де Кп – середньорічна кількість працівників, що проживають у сільській
місцевості, зайнятих у різних сферах матеріальної діяльності, осіб;

Кнп – чисельність сільського населення у працездатному віці, осіб.

?    Рівень соціальної підтримки сільського населення (Рс):

,                                                                       
  (4)

де Бс – бюджетні кошти, спрямовані на соціальну підтримку села, гр.од.; 

Кн – чисельність сільського населення, осіб.

?    Рівень працевлаштування сільського населення (Рп):

,                                                                       
     (5)

 

де Ккп – кількість кваліфікованих працівників, що проживають в сільській
місцевості, осіб;

В – кількість вакантних робочих місць.

Використання показників вимірювання ефективності державного регулювання
агропродовольчого ринку є актуальним даний час з точки зору дотримання
вимог закону України “Про пріоритетність соціального розвитку села та
агропромислового комплексу в народному господарстві”. Наприклад,
показник рівня працевлаштування сільського населення (Рп) важливий у
тому відношенні, що у довгостроковому періоді сільськогосподарські
підприємства, мінімізуючи виробничі витрати в умовах зміни масштабів
виробництва, повинні прийняти рішення відносно використання таких
ресурсів як праця і капітал, які у цьому випадку виступають як змінні
фактори. Вирішення проблем пріоритетності факторів виробництва в умовах
ринку не завжди здійснюється на користь праці, отже держава, оберігаючи
сільський уклад життя, повинна втручатися у регулювання ринку праці.
Досвід інших країн світу показує, що визначальним чинником у даному
відношенні є фактор зайнятості.

Система державного регулювання економіки складається з різноманітних
підсистем та поділяється на ієрархічні рівні в залежності від
адміністративно-територіального поділу країни. При цьому кожний рівень
ієрархії управління являє собою відносно відособлену підсистему в якій
наявні свої локальні цілі та відповідно свої локальні критерії
ефективності. Таким чином, в ієрархічній структурі загальносистемна ціль
розподіляється на систему локальних цілей за відповідними рівнями,
утворюючи «дерево цілей» та відповідно «дерево критеріїв ефективності».
На кожному рівні управління наявні власні специфічні ресурси на вході,
та відповідно, власні притаманні тільки даному рівню отримані результати
[8, с.9].

t

????????????????????o?Вважається, що одним із головних критеріїв
ефективності державного регулювання аграрного сектору є оптимальне
досягнення поставлених цілей аграрної політики держави.

Проте, формулювання стратегічних цілей аграрної політики не дає точних і
однозначних економічних орієнтирів для розробки стратегії розвитку
аграрного сектору. Саме тому виникає необхідність конкретизувати цільові
установки через введення цілей нижчого рівня та відповідних вимірників
(показників). Таким чином за рівнем досягнення цілей реалізації аграрної
політики визначаються критерії так званої цільової ефективності – рівень
відповідності функціонування досліджуваної системи її цільовому
призначенню, а також рівень досягнення визначених цілей. Зазначимо, що
„…поняття цільової ефективності … коректне тільки в тому випадку,
якщо є можливість відділити цілі від функціонування системи (її затрат і
результатів)” [9, с.451].

В залежності від рівня регулювання аграрного сектору економіки можна
виділити: загальнодержавний – на якому визначається ефективність
державного регулювання для всього суспільства і сільського господарства
в цілому; регіональний – ефективність державного регулювання для окремих
регіонів; галузевий – пов’язаний з поліпшенням соціально-економічного
стану сільського господарства в цілому та його підгалузей; корпоративний
– ефективність державного регулювання для окремих товаровиробників, їх
об’єднань, груп і населення з різноманітними інтересами [6, с.115].

Оскільки для кожного із рівнів застосовуються різноманітні інструменти
регулювання відповідно до законодавчо передбачених повноважень то
виникає необхідність визначати власні критерії ефективності, які повинні
бути взаємопов’язані й формувати ієрархію погоджених дій, що не
суперечать основним цілям державної аграрної політики. Таким чином,
розробка системи критеріїв державного регулювання для всіх ієрархічних
рівнів аграрної економіки дозволить суспільству забезпечити високі темпи
економічного розвитку та досягнути відповідного критерію розвитку.

На ієрархічних рівнях управління можуть існувати і протиріччя, що
викликано різними економічними інтересами. Адже, «…кожний ієрархічний
рівень являє собою відносно економічно відособлену підсистему, в якій
об’єктивно з’являється власна мотивація поведінки, своя локальна мета
діяльності. Внаслідок чого спостерігається на всіх ієрархічних рівнях
подвійність цілей та подвійність критеріїв ефективності державного
регулювання. Аналіз подвійності цілей дозволяє визначити в економічних
системах управління головне протиріччя – протиріччя між
загальносистемними та локальними цілями. Якщо елементи системи механізму
регулювання розбалансовані (наприклад, ціни на деякі види
сільськогосподарської продукції сформувались нижче собівартості
виробництва), то дана система буде діяти всупереч загальносистемної мети
задля досягнення локальної цілі. Тому ринок не може автоматично усувати
ці протиріччя без втручання держави» [8, с.9].

Оскільки сільське господарство – складна соціально-економічна,
ієрархічно побудована та територіально розміщена система, то й
результативність його функціонування і регулювання має значну кількість
проявів. Тому при оцінці державного регулювання необхідно враховувати
всі види її ефективності: економічну – пов’язану з раціоналізацією
виробництва, поліпшення використання ресурсів, забезпечення розширеного
відтворення; соціальну – направлену на поліпшення умов, підвищення рівня
життя населення та розвиток сільських територій; екологічну – відображає
зусилля щодо збереження оточуючого середовища та зменшення негативного
його впливу на всі сторони життя суспільства [6, с.115].

До традиційних видів ефективності вважаємо за доцільне додати
інституційну – відносно нове поняття, за якими визначається розмір
економії трансакційних витрат формальними інститутами.

Зростання рівня трансакційних витрат спонукає до посилення державного
регулювання, яке у свою чергу, приводить до зростання трансакційних
витрат, що ґрунтуються на опортуністичній поведінці державних
службовців. В ситуації низьких трансакційних витрат держава забезпечує
загальне функціонування прав власності, дозволяючи індивідам приватним
чином вилучати чистий добробут суспільства. В ситуації високих
трансакційних витрат держава сама максимізує добробут напряму визначаючи
права власності індивідуумів.

Адекватна заміна державного регулювання чи державного втручання
механізмами приватної координації стає можливою у тому випадку, за умови
якщо розвиток ринкових відносин привів до формування приватних
некомерційних організацій (асоціації товаровиробників, союзи тощо), які
здатні замінити державні органи. Тільки в цьому випадку підвищиться
ефективність інституційної організації економіки, а значить, і
економічна ефективність в цілому. В іншому випадку неефективні інститути
будуть замінені ще більш неефективними.

Різноманітність видів ефективності свідчить не тільки про
багатогранність цієї економічної категорії, але і про незавершеність
пізнання проблеми, розкриття її сутності відповідно до нових виробничих
відносин, що складаються під впливом ринкової економіки. Тому окрім
перерахованих вище видів ефективності за останній час в економічний обіг
було введено ще один вид ефективності – еколого–економічна. Її критерій
– максимально можливе забезпечення суспільних потреб людей
продовольством, що виготовлене за оптимальних питомих витрат виробництва
і отримання екологічно чистих сільськогосподарських продуктів із
збереженням родючості ґрунтів і відтворення довкілля. Даний підхід
передбачає, що досягнення максимально можливого результату очевидно,
повинно співставлятися з низкою чинників і умов, особливо врахування
екологічних наслідків. Адже можна отримати значний виробничий результат,
однак при цьому нанести непоправну шкоду довкіллю і отримати забруднені
харчові продукти, вживання яких негативно відобразиться на здоров’ї
людей [10, с.571–572].

Проте, із вищезазначених основних видів ефективності визначальне місце
все ж таки належить економічній, оскільки від її рівня залежать власне
обсяги фінансових ресурсів для сільськогосподарського виробництва,
соціальної сфери й збереження довкілля [11, с.141].

Висновки. Одним з найважливіших елементів в теорії державного
регулювання є визначення критерію його ефективності. На відміну від
визначення категорії економічної ефективності, оцінка ефективності
державного регулювання має свої особливості, оскільки ця діяльність
здійснюється за допомогою державної влади і органів державного
управління. Виходячи з цього, критеріями ефективності державного
регулювання агропродовольчому ринку, слід визнати: рівень забезпечення
соціально-економічних потреб населення в залежності від встановлених
пріоритетів, які можуть змінюватися на кожному послідуючому етапі
розвитку економіки; співвідношення витрат виробничих ресурсів і
отриманих результатів; раціональність розподілу та ефективність
використання ресурсів національної економіки.

 Ефективність державного регулювання сільськогосподарського виробництва
можливо визначати розглядаючи державу, з одного боку, як виразника
національних інтересів й регулятора соціально-економічних процесів; а з
іншого боку – як крупного власника і суб’єкта господарювання.

 Треба зазначити, що критерії ефективності держави, як суб’єкта
господарювання, ґрунтуються на показниках економічної ефективності
підприємства чи досягнення соціального ефекту. Натомість критерії
ефективності регулювання держави як виразника загальнонаціональних
інтересів необхідно розглядати з двох позицій: в залежності від
ієрархічних рівнів управління (загальнодержавний, регіональний,
галузевий) – ступінь досягнення цілей державної аграрної політики; в
залежності від видів ефективності (економічна, соціальна, екологічна,
інституційна) – визначаються власні критерії, що свідчать про наслідки
впливу держави на аграрну економіку, соціальну сферу, захист довкілля та
формування інституційного середовища. Для корпоративного рівня –
прибуток та інші показники економічної ефективності підприємства.

 

Література:

1.   Макаренко А.П. Аграрна політика в умовах розвитку ринкових відносин
/ А.П. Макаренко //Економіка і держава. – 2006. – №4. – С. 39 – 41.

2.   Могильний О. Критерії ефективності державного регулювання аграрного
сектора економіки / О.Могильний //Економіка України. – 2003. – №2. – С.
65–69.

3.     Дмитриченко Л.И. Государственное регулирование экономики:
методология и теория / Дмитриченко Л.И. – Донецк: УкрНТЭК, 2001. – 330
с.

4.    Діброва А.Д. Державне регулювання сільськогосподарського
виробництва : автореф. дис. на здобуття вчен. ступеня докт. екон. наук:
спец. 08.00.03 – економіка та управління національнім господарством / А.
Д. Діброва. – Київ, 2008. – 40 с.

5.   Бабашкина А. М. Государственное регулирование национальной
экономики / Бабашкина А.М. – М.: Финансы и статистика,2003. – 480 с.

6.    Зинченко А.П. Аграрная политика: [учеб. пособие для студ. вузов,
обуч. по агр. спец.] / [Зинченко А.П., Назаренко В.И., Шайкин В.В. и
др.]; под ред. А.П.Зинченко. – М.: КолосС, 2004. – 304 с.

7.     Могильний О.М. Регулювання аграрної сфери / Могильний О.М. –
Ужгород: ІВА, 2005. – 400 с.

8.     Гатаулин А.М. О системном подходе к оценке экономической
эффективности в АПК / А.М. Гатаулин //Экономика сельскохозяйственных и
перерабатывающих предприятий. – 2006. – №8. – С. 8–11.

Похожие записи