Концептуальні принципи управління ризиками в державному управлінні

В основі діяльності органів державної влади лежить система управлінських
законів, закономірностей і принципів управління. Принципи державного
управління, будучи  однією з основ управлінської науки, є її важливою
категорією. Підпорядковуючись певним законам, принципи відображають
сутність і реальність процесів державного управління.

Принципи державного управління – це закономірності, відносини,
взаємозв’язки, керівні засади, на яких ґрунтуються його організація та
здійснення і які можуть бути сформульовані в певні правила.[ 3, с. 37]

Основою створення і функціонування органу державної влади як організації
виступають принципи, які ґрунтуються на законах менеджменту. При цьому
орган державної влади є підсистемою системи державного управління, яка
також підпорядкована відповідним законам.

Уявлення учених щодо законів управління неоднозначні. З однієї сторони
закони управління розглядаються як закони суспільного розвитку, які
діють як у взаємодії керуючої та керованої систем,  так і в кожній з них
окремо. З іншої сторони закони управління є зв’язком цілей управління із
засобами їх досягнення. Основними елементами будь-якої соціальної
системи є люди, їх соціальна діяльність, зв’язки та відносини (соціальні
контакти,соціальні дії та взаємодії), які в процесі їх соціалізації
детерміновані: певним соціальним статусом, соціальними функціями,
соціальними нормами та цінностями, прийнятими у тій чи іншій системі,
відносинами соціальної залежності і влади, індивідуальними якостями
(інтересами, потребами, мотивами, цінностями, орієнтаціями тощо). [ 7,
с. 21- 22] В той же час, орган державної влади, як система, функціонує
задля досягнення певної мети. Тому, на нашу думку, ці підходи лише
доповнюють один одного.

Управління ризиками – це специфічний вид діяльності, і його відносини і
залежності формуються під впливом власних законів. Тому доцільно
розглядати ці закони комплексно, в тісному взаємозв’язку із законами
менеджменту та державного управління (рис. 1).

Назва закону Прояв вимог закону Урахування вимог закону при управлінні
ризиками

Закон композиції та пропорційності Всі цілі організації повинні бути
спрямовані на підтримку основної мети більш загального характеру Цілі
управління ризиками повинні виходити з основної мети діяльності
організації

Закони синергії Сума цілого не дорівнює арифметичній сумі кожного з його
складових елементів Задача керівника  постає в тому, щоб за допомогою
управління ризиками знайти найбільш оптимальний набір елементів системи
(організації) в окремо визначений період часу

Закон інформованості-впорядкованості В організаційному порядку не може
бути більшого порядку, ніж в упорядкованій інформації Цей закон вимагає
створення, розитку та забезпечення умов нормального функціонування
ефективної системи збору, обробки, збереження і передачі інформації,
необхідної для прийняття адекватних і обгрунтованих управлінських рішень

Закон онтогенези Визначає сукупність перетворень системи впродовж її
життєвого циклу На кожній з фаз життєвого циклу (становлення, розквіт,
занепад) будь-якої організаційної системи (у тому числі і органу
державної влади) на її діяльність впливають різні ризики, а відповідно,
і механізми управління управління ризиками будуть різнитися

Закон єдності аналізу і синтезу Нерозривність і взаємодія аналізу й
синтезу забезпечує прагнення системи  до оптимальної самореалізації
Завдання аналізу в управлінні ризиками – це визначення тенденцій, які
характеризують стан і динаміку об’єкту та його елементів.  Завдання
синтезу – проектування, побудова з урахуванням ризиків оптимальної
структури системи, за якої найкращим чином будуть реалізовані задані нею
функції.

Закон самозбереження Будь-яка система прагне зберегти саму себе як
цілісне утворення й більш економно витрачати свій ресурс Головною метою
управління ризиками є здатність розпізнання небезпеки і оперативне
реагування на неї з найбільшою ймовірністю уникнути її або зменшити
негативний вплив.

Закон економії часу Одержання результату за мінімальної кількості часу.
Витрачання часу на управління ризиками таким чином, щоб попереджувати
негативні події у часі

Рисунок 1. Вплив законів управління на управління ризиками.

Принцип, на відміну від ідеї закону, у площині практичної діяльності,
має виконувати функцію спрямування поведінки, функцію формування
поведінкового стандарту, ідеалу, взірця. [ 2, с. 38]

Будучи похідними від загальних законів, принципи управління ризиками
відображають відносини, згідно з якими має створюватися, функціонувати і
розвиватися система управління. Досягнення цілей управління ризиками
неможливе без дії механізму державного управління – «засобу досягнення
цільових орієнтирів, що передбачає  здійснення заходів, які реалізуються
на основі базових принципів через функціональну діяльність та методи
управління». [ 6, с. 12]

Зважаючи на це, для формування механізму управління ризиками в
діяльності органів державної влади важливо визначити основні принципи
управління ризиками. «Як правило, принципи утворюють певну систему. Тому
для людини, що приймає рішення, важливо залежно від ситуації
дотримуватися відповідного набору принципів, у першу чергу тих з них, що
обв’язкові для даної ситуації, і використовувати інші лише в разі
потреби». [5,  с. 11]

Досліджуючи ризики в діяльності працівників державної податкової служби
 О. Долгий виокремлює такі принципи професійних ризиків  [4]:

—          організаційно-правові принципи, як система передумов для
ефективного і безпечного здійснення професійної діяльності;

—          управлінський принцип, що визначає взаємозв’язок між окремими
стадіями та етапами процесу мінімізації ризиків;

—          спеціально-тактичний принцип (навчання науковим основам
професійної діяльності);

—          методично-педагогічний принцип, як основоположні ідеї, що
визначають напрями пошуку правильних управлінських рішень і слугують при
цьому методологічною та інформаційною базою;

—          індивідуально-професійний принцип, як система заходів
забезпечення мінімізації професійних ризиків та придбання необхідних
професійних навичок та досвіду;

—          психологічний принцип, який передбачає психологічну
готовність, морально-поведінкові установки, що сприятимуть забезпеченню
мінімізації професійних ризиків;

—          духовний принцип — культура поведінки працівника податкової
служби з платниками податків у всіх можливих сферах його життєдіяльності
(на службі, в побуті, в сім’ї, із сторонніми особами тощо).

У [1] Г. Атаманчук вирізняє три групи принципів державного управління:
загаль-носистемні, структурні та спеціалізовані. До загальносистемних
принципів автор відносить: принцип об’єктивності управління;
демократизму; правової впорядкованості; законності; розподілу влади;
публічності; поєднання централізації і децентралізації. Серед
структурних принципів виділяють: структурно-цільові;
структурно-функціональні; структурно-процесуальні та
структурно-організаційні принципи. Спеціалізовані принципи державного
управління відображають «своєрідні, іноді унікальні закономірності,
відносини та взаємозв’язки организації тих чи інших управлінських
елементів».

Грунтуючись на цій класифікації, принципи управління ризиками варто
віднести до спеціалізованих принципів державного управління. Вважаємо за
доцільне принципи управління ризиками поділити на системні, що
обумовлені загальносистемними чинниками і процесами, і специфічні, які
визначаються специфікою та основними цілями управління ризиками зокрема
(рис. 2).

Рисунок 2. Класифікація  принципів управління ризиками в органах
державної влади

До основних системних принципів, які визначають загальні вимоги до
управління ризиками в діяльності органів державної влади, належать:

»

$

$

,ку. Однак така ситуація пов’язана з обмеженням можливості держави
здійснювати виконання своїх функцій. Тому, метою ризик-менеджменту не
може бути повне уникнення ризику, а врахування його до прийнятного
рівня;

принцип ефективності управління ризиками відображає досягнення
максимального результату в управлінні ризиками за мінімальних витрат,
тобто витрати на управління ризиком мають бути меншими від можливих
витрат, що могли б бути понесені при реалізації ризику за умови
відсутності ризик-менеджменту. За цим принципом вигідніше здійснити
витрати на управління ризиками, ніж понести витрати внаслідок настання
несприятливої події;

принцип зворотного зв?язку, за яким поточний результат управління
ризиками повинен порівнюватися з поставленою на початку метою. Сигнал
про неспівпадання повинен оперативно подаватися на «вхід» системи і
викликати коригування навіть вже прийнятих рішень, за що повинен нести
відповідальність уповноважений виконавець [8, с. 179]. Порушення
зворотного зв?язку веде до збоїв у роботі системи управління ризиками і
викривленню результатів, що негативно впливає на діяльність всієї
організації в цілому;

принцип комплексності (системності) – різні ризики не повинні
управлятися окремо. Принцип комплексності – означає, що в ході
ідентифікації ризиків вони повинні створювати замкнену систему, що має
ієрархічний вигляд. Вони можуть управлятися різними методами, але з
урахуванням один одного та з оцінкою сукупної одночасної дії усіх
ризиків. Необхідним є забезпечення того, щоб зменшення одного виду
ризику не призводило до зростання іншого. Цей принцип передбачає оцінку
(чи вимірювання) усіх ризиків у сукупності та наслідків їх реалізації
для організації.

принцип толерантності – управління ризиками повинно бути побудовано
таким чином, щоб відхилення в діяльності системи (органу державної
влади) в певних межах параметрів елементів, підсистем, зовнішнього
середовища або поведінки інших систем не приводили систему до
катастрофи. На нашу думку, для практичного застосування цього принципу
на початку формування механізму управління ризиками доцільне визначення
якомога найбільшої кількості факторів, що впливають на діяльність органу
державної влади. В подальшому варто досліджувати більш детально вже
визначені фактори виникнення ризику за різних обставин.

До специфічних принципів управління ризиками, на нашу думку, належать:

принцип причинності. Зазначений принцип виходить з того, що в ході
управління ризиками за результатами ретроспективного аналізу варто
враховувати минулий досвід, виходячи з припущення,  що майбутні ситуації
не можуть суттєво відрізнятися від минулих. Причинний аналіз в
управлінні ризиками застосовується як для кількісного, так і для
якісного аналізу взаємозв?язку явищ, подій, станів системи і ін.;

принцип незалежності. Цей принцип відіграє важливу роль у забезпеченні
ефективності управління ризиками. Він передбачає виключення конфлiкту
iнтересiв шляхом вiдокремлення функцiй ризик-менеджменту вiд інших
пiдроздiлiв. Незалежність структурної одиниці, відповідальної за
управління ризиком, що підпорядкована лише керівникові, обумовлюється
нормативно-правовим закріпленням її функцій, прав, обов’язків і
відповідальності, а також здатністю самостійно отримувати інформацію з
незалежних джерел про ризик-середовище. У разі недотримання цього
принципу існує можливість викривлення інформації про рівень ризику під
впливом інших підрозділів, які переслідуватимуть мету виконання власних
завдань або ж задоволення інших своїх інтересів;

принцип інтеграції лежить в основі організації процесу управління
ризиками і тісно пов’язаний з культурою управління ризиками. Цей принцип
і полягає в тому, що у виявленні, оцінці та наданні пропозицій мають
брати усі підрозділи організації в межах функціональних повноважень
кожного з них. Зазначений принцип передбачає виховання і підтримання
відповідальності за управління ризиками усіх працівників органу
державної влади;

принцип безперервності передбачає моніторинг рівня існуючих ризиків та
виявлення нових джерел ризику, а також контроль за результатами
здійснення заходів з управління ризиками, які мають здійснюватися
постійно;

принцип достатності і достовірності інформації. В умовах небувалого
зростання обсягів інформації, величезне значення набуває забезпечення 
управлінців достовірною інформацією для своєчасного прийняття рішень з
управління ризиками, що передбачає використання сучасних
інформаційно-управлінських систем та інформаційних технологій;

 принцип адаптивності. Процес управління ризиками повиненн бути
адаптованим до змін як зовнішнього, так і внутрішнього середовищ органу
державної влади. Такий принцип передбачає адекватність і швидкість
реагування на виникнення несприятливої події, для чого є необхідним
формування наборів стратегій/дій, які слід здійснювати за різних
обставин;

принцип послідовності передбачає, що управління ризиком здійснюється за
визначеною методикою у певній послідовності;

принцип наукової обгрунтованості полягає в тому, що методи, форми й
засоби управління мають бути науково обґрунтовані та перевірені на
практиці. Практично цей принцип вимагає використання сучасних досягнень
науки, техніки; залучення експертів різних галузей знань або різних
напрямів у межах однієї галузі знань.

Теоретичне значення вищевизначених принципів полягає у моживості за їх
допомогою визначити вимоги до організації заходів з мінімізації вливів
ризиків на діяльність органів державної влади та застосування
відповідних методів. Реалізація зазначених принципів на практиці
дозволяє систематизувати фактори ризиків, визначати шляхи їх мінімізації
та здійснювати з цією метою теоретичне обгрунтування ефективніших
заходів з управління ризиками в органах державного управління.

Висновки. Таким чином, можна констатувати, що будучи похідними від
законів і закономірностей в теорії, на практиці принципи є
першоджерелом, яке формує певні зв’язки та відношення, і, відповідно,
закономірності. Система принципів управління ризиками в органах
державної влади складається з двох рівнів: системні принципи, що
обумовлені загальносистемними чинниками і процесами, і специфічні, які
визначаються специфікою та основними цілями управління ризиками зокрема.
До системних принципів відносяться: принцип цілепокладання,  принцип
ефективності, принцип зворотного зв?язку, принцип комплексності, принцип
толерантності. Специфічні принципи такі: принцип причинності, принцип
незалежності, принцип інтеграції, принцип безперервності, принцип
достатності і достовірності інформації, принцип адаптивності, принцип
послідовності, принцип наукової обгрунтованості.

 

Список використаних джерел.

1.        Атаманчук Г. М. Теория государственного управления / Г. М.
Атаманчук — М. : Юрид. лит., 1997. —191 с.

2.        Виноградова Н. Еволюція науково-теоретичних підходів до
визначення понять «закон», «закономірність» та «принцип» у теорії
державного управління / Наталія Виноградова // Актуал. пробл. держ. упр.
: зб. наук. пр. – Д. : ДРІДУ НАДУ, 2008. – Вип. 1 (31). – С. 36 – 44.

3.        Державне управління: Навч. посіб. / А.Ф. Мельник, О.Ю.
Оболенський, А.Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко; За ред. А.Ф. Мельник. — К. :
Знання-Прес, 2003. — 343 с.

4.        Долгий О. А. Механізми державного управління податковою
службою України в умовах ризиків : дис. на здобуття наукового ступеня
д-ра наук з держ. управління : спец. 25.00.02 «механізми державного
управління» /  О. А. Долгий ; Державна податкова адміністрація України;
Національний ун-т держ. податкової служби України. — Ірпінь, 2006. —
441арк.

5.        Луговий В., Бакуменко В., Князєв В. Закономірності, принципи
та фактори вибору в науковому пізнанні процесів державотворення //
Державне управління в Україні: реалії та перспективи:  Зб. наук. пр. /
За заг. ред. В. Лугового, В. Князєва. – К. : Вид-во НАДУ, 2005. – 432 с.

6.        Одінцова Г.С., Мельтюхова Н.М. Теорія і історія державного
управління: Опорний конспект лекцій і методичні вказівки до проведення
практичних занять. – Х. : УАДУ (ХФ), 2001. – 136 с.

Похожие записи