Капітальні вкладення – це вкладення капіталу в різні сфери і галузі народного господарства з метою оновлення існуючих та створення нових благ і внаслідок цього одержання значно більшого прибутку. Такі інвестиції ще дістали назву виробничих вкладень
З огляду на функціональну спрямованість розрізняють валові і чисті капіталовкладення.
Валові капітальні вкладення – це загальна сума одноразових витрат капіталу на просте і розширене відтворення виробничих основних фондів та об’єктів соціальної інфраструктури.
Чисті капітальні вкладення – витрати на розширене їх відтворення. Величину чистих капіталовкладень розраховують таким чином: від загального обсягу капіталовкладень треба відняти розмір амортизаційних відрахувань, що використовуються, як відомо, на просте відтворення основних фондів та іншого майна підприємства.
Капітальні вкладення являють собою використання суспільством валового національного продукту на відтворення основних фондів. За формою вони виступають як сукупність затрат на створення нових, а також технічне переозброєння, реконструкцію і розширення діючих основних фондів виробничого і відтворювального призначення.
Капітальні вкладення мають важливе народногосподарське значення, обумовлене роллю, що виконують знову створені або модернізовані засоби праці в процесі виробництва матеріальних благ. Як важливий фактор розширеного суспільного відтворення досягнень науково-технічного прогресу, що створює матеріальні умови для зростання й удосконалювання суспільного виробництва і підвищення матеріального добробуту народу.
Капітальні вкладення розрізняються по формах власності, галузевій і територіальній ознаці, призначенню споруджених об’єктів, формам відтворення основних фондів, складу затрат, засобові будівництва, джерелам фінансування. Ефективність капітальних вкладень значною мірою залежить від їхньої структури. Розрізняють галузеву, територіальну, відтворювальну і технологічну структури капітальних вкладень, що визначають їхній співвідношення в різноманітних галузях, регіонах, формах відтворення основних фондів і окремих затрат.
Сучасна інвестиційна політика спрямована на забезпечення соціальної спрямованості і високої народногосподарської ефективності капітальних вкладень, а також на використання їх переважно на технічне переозброєння і реконструкцію діючих підприємств.
Важливе значення капітальних вкладень і необхідність більш повного використання товарно-грошових відношень в умовах переходу до ринку об’єктивно потребують державного регулювання (прямого і непрямого) фінансово-кредитних відношень між суб’єктами інвестиційної діяльності. Ці відношення складаються на основі соціально орієнтованої ринкової економіки, що побудована на функціонуванні різноманітних форм власності.
Сукупність основних правил і рекомендацій, що визначають склад джерел коштів для капітальних вкладень, порядок їхньої мобілізації банками і надання суб’єктам інвестиційної діяльності, а також контролю за цільовим і ефективним використанням цих коштів утворить ядро системи фінансування і кредитування капітальних вкладень. Особливості відтворення основних фондів, будівельного виробництва і його продукції обумовлюють відносну самостійність і специфічні риси цієї системи.
Розрізняють два основних методи забезпечення капітальних вкладень коштами: безповоротний, або фінансування, і поворотний, або кредитування. Безповоротне надання коштів не обумовлено їхнім поверненням у заздалегідь установлені строки. У якому порядку використовуються бюджетні асигнування, власні і притягнуті кошти інвесторів і, як правило, кошти спеціальних позабюджетних фондів.
Основними принципами фінансування являються прямого і планово-цільового характеру, його безперервність, надання коштів у міру виконання плану (контракту), грошовий контроль у процесі фінансування і безповоротність надання коштів. Прямий характер фінансування означає, що кошти на капітальні вкладення даються підприємства й організаціям безпосередньо. Планово-цільовий характер фінансування полягає в тому, що кошти видаються тільки на ті будівництва, що забезпечені затвердженою проектно-кошторисною документацією і прийнято відповідне рішення про їхнє спорудження. Важливим принципом фінансування капітальних вкладень є надання коштів підрядним і іншим організаціям відповідно до виконання плану (контракту).
Так, проектні роботи оплачуються після закінчення всіх робіт або їхнього етапу, а також іншого показника обсягу цих робіт, а при надходженні “розсипом” – у міру його надходження на будівництво. Необхідність безупинного фінансування обумовлена безперервністю самого будівництва. Невід’ємною рисою фінансування є контроль грошовою одиницею за цільовим і ефективним використанням коштів на капітальні вкладення з боку банків і органів господарського управління. Особливе значення він має при фінансуванні капітальних вкладень за рахунок бюджетних і інших централізованих коштів.
При фінансуванні їх за рахунок власних коштів інвесторів останні самі зацікавлені в ефективності капітальних вкладень, тому банки можуть не контролювати такі вкладення. Тільки на прохання інвесторів на договірних засадах за окрему плату вони можуть здійснювати такий контроль, наприклад, перевіряти якість проектно-кошторисної документації або проводити контрольні обміри оплачених будівельно-монтажних і інших робіт.
Поворотне надання коштів, або кредитування, відбувається на умовах повернення наданих коштів у конкретні строки і визначені розміри. Банки надають довгостроковий кредит на капітальні вкладення в основному на тих же принципах, на яких провадиться фінансування. Крім того, кредитування являється поворотним, терміновим, платним і забезпеченим. Довгострокове кредитування більш повно, чим безповоротне фінансування, відповідає умовам переходу до ринку. Необхідність погашення кредиту і сплати відсотків за користування їм більше зацікавлює позичальників у раціональному техніко-економічному обґрунтуванні напрямки і розміру кредиту, сприяє посиленню режиму економії в процесі його використання, а також являється засобом контролю за окупністю капітальних вкладень.
Капітальні вкладення виступають як одна з форм інвестицій в економіку країни. Безперервність і достатність їх є обов’язковими для нормального функціонування економіки кожної країни. В даний час інвестиційна діяльність у країні здійснюється в умовах загальної кризи її економіки, нестабільності соціально-економічного становища в країні.
Гіперінфляція, лібералізація цін, дефіцит бюджету, важкий фінансовий стан підприємств і організацій, платіжна криза, безупинне зростання вартості будівництва, дорогий банківський кредит, а також інші кризові явища викликали різке зниження обсягів капітальних вкладень, капітального будівництва і введення виробничих потужностей і об’єктів будівництва, що обумовило спад виробництва необхідної продукції. Одним з заходів для виводу економіки з кризи повинна бути активізація інвестиційної діяльності, для чого необхідно добрати способу для додаткових капітальних вкладень, направити їх на виконання пріоритетних державних програм, забезпечити їх цільове й ефективне використання.
На обсяг капітальних вкладень істотно впливає очікувана норма чистого прибутку. Як відомо, в умовах ринкової економіки прибуток є основним мотивом інвестування. Зі збільшення очікуваної норми чистого прибутку збільшується обсяг капітальних вкладень (рис. 1).
На обсяг капітальних вкладень істотно впливає й ставка позичкового процента, оскільки у процесі інвестування використовується як власний, так і позиковий капітал. Якщо очікувана норма чистого прибутку перевищує ставку позичкового процента, то за інших рівних умов інвестування буде ефективним. Зі збільшенням ставки позичкового процента зменшується обсяг капітальних вкладень, і навпаки (рис. 2).
Очікуваний темп інфляції також істотно впливає на обсяг капіталовкладень. Чим вищий очікуваний темп інфляції, тим швидше знецінюється очікуваний прибуток після процесу інвестування. Цей фактор має вирішальне значення в разі довгострокового інвестування (рис. 3.).
Комплекс підприємств і установ, продукція чи послуги яких сприяють реалізації інвестиційної діяльності, становить інвестиційний комплекс країни. До нього належать:
- підприємства будівельної індустрії, промисловості будівельних матеріалів, машинобудування;
- проектні організації та установи;
- фінансові посередники – інвестиційні банки, компанії, фонди;
- органи державного управління, що регулюють діяльність суб’єктів інвестиційної діяльності;
- інфраструктура фондового ринку.
Увесь національний дохід країни поділяється на фонд споживання та фонд нагромадження. Останній є узагальненим обсягом капітальних вкладень усіх підприємств за рік. Його частка може становити 20 – 30% національного доходу. На частку державних коштів за останні роки в Україні припадає лише п’ята частина капітальних вкладень, і можливе подальше її зниження.
За формами відтворення прямі інвестиції (капітальні вкладення) поділяються на такі види:
- у нове будівництво – створення нових підприємств (виробництв) на нових місцях за новими проектами;
- на розширення виробництва – уведення в дію нових основних фондів, подібних до діючих, для екстенсивного збільшення обсягів виробництва на діючих об’єктах;
- на реконструкцію – обладнання діючих виробництв новою технологією та технікою за новими комплексними проектами;
- на технічне переустаткування – для підвищення технічного рівня виробництва за рахунок заміни старого обладнання на нове, продуктивніше.
За складом і характером витрат у прямих інвестиціях (капітальних вкладеннях) можна вирізнити їх технологічну структуру:
- будівельні роботи;
- монтажні роботи;
- машини та обладнання;
- проектні роботи.
Період типової реалізації інвестицій поділяється на три частини:
- підготовку (проектні роботи, організація фінансування, погодження, планування та матеріально-технічне забезпечення початку робіт);
- реалізацію – створення нового матеріального об’єкта;
- експлуатацію нового виробництва, отримання прибутку, забезпечення окупності інвестицій, подальшу роботу об’єкта.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter