Пошукова робота:

Інвестиційний проект

Проект є організаційною формою реалізації процесу інвестування. У цьому
понятті зосереджені як стратегічне планування інвестиційної діяльності,
так і практична реалізація щоденного оперативного керування нею.

Для того щоб повніше охопити багатофункціональність поняття «проект»,
визначимо інвестиційний проект у двох аспектах: як документ і як
конкретні дії інвестора щодо реалізації своїх інвестиційних намірів.

Інвестиційний проект — це спеціальним способом підготовлена
документація, що містить максимально повний опис і обґрунтування всіх
особливостей майбутнього інвестування. У такому розумінні проект є
документованим інвестиційним планом.

Інвестиційний проект — це комплекс заходів, що здійснюються інвестором з
метою реалізації свого плану нарощування капіталу. Дії інвестора мають
бути оптимальними для досягнення поставлених цілей при обмежених
часових, фінансових і матеріальних ресурсах.

Така подвійність визначення дає змогу надалі точніше і повніше
представити питання розробки й експертизи інвестиційного проекту. На
відміну від поняття «інвестиційний проект» терміном «бізнес-план»
позначають спеціальний документ, що містить тільки економічний план
реалізації проекту та його обґрунтування. Бізнес-план є складовою
інвестиційного проекту.

Слід зазначити, що інвестиційний проект як план дій інвестора в обраному
напрямку істотно впливає на якість (тобто ефективність) інвестування.
Можна стверджувати, що за наявності плану інвестор (чи його менеджер по
проекту) досягне вищих результатів, аніж за відсутності плану (проекту)
інвестування. Проект вносить системність та організованість у процес
інвестування.

Розробка інвестиційних проектів здійснюється з урахуванням кількох
важливих моментів, що становлять методичну основу проекту. До них слід
зарахувати:

• комплексність представлення процесу інвестування (маркетингові,
організаційні, фінансові, виробничі, трудові, часові параметри, які
становлять єдину систему);

• урахування зв’язку проекту із зовнішніми умовами (стан економіки
країни, регіональні, галузеві особливості проекту, сумісність

продукції проекту з поточним станом ринку, узгодженість з місцевою
інженерною інфраструктурою, місцеві умови і співробітництво з органами
влади, екологічна сумісність, соціальна безконфліктність проекту,
відповідність ситуації на місцевому ринку праці);

• інтегрована оцінка ефективності проекту на основі співвідношення
результатів (зиску) і інвестиційних витрат проекту, соціального ефекту,
наслідків для економіки країни в цілому (останнє стосується великих
проектів);

• урахування майбутньої невизначеності проекту і потенційних ризиків
(адже проект на етапі прийняття рішення є лише прогнозом);

• урахування альтернативних варіантів використання капіталу інвестора та
відповідної зміни вартості грошових потоків у часі, застосування
методики приведення грошових потоків до єдиних умов обліку;

• прагнення представити прогнозну модель проекту з максимальною
деталізацією і конкретизацією (у часі й у розрізі кожного етапу
реалізації проекту);

• урахування соціальних умов і наслідків реалізації проекту як для
власного персоналу, так і для зовнішнього соціального середовища;

• урахування важливості управлінських аспектів проекту для майбутньої
успішності проекту.

Проекти класифікуються за багатьма ознаками. Основними серед них можна
вважати:

• період реалізації проекту (коротко-, середньо-, довгострокові
проекти);

• відношення до вже діючого підприємства чи виробництва (проект, що
впроваджується в уже діюче підприємство, і проект, що реалізується на
«рівному місці», тобто підприємствоформуючий проект);

• відношення до діючих основних фондів (проект розширення виробництва,
проект модернізації устаткування, проект технічного переоснащення,
проект повної реконструкції);

• масштаб проекту (тактичні й стратегічні проекти, тобто такі, що
пов’язані зі значною зміною активів чи сфери, обсягу діяльності, форми
власності);

• форма реальних активів (проекти інвестицій в основні чи в оборотні
фонди).

Період часу, протягом якого готуються й реалізуються інвестиційні наміри
інвестора, становить життєвий цикл проекту. Він розбивається на кілька
типових етапів інвестування:

• формування інвестиційних намірів;

• розробка концепції інвестування (конкретизація завдань, вибір продукту
проекту, визначення джерел фінансування, вибір учасників проекту,
попереднє опрацювання маркетингового і фінансового плану);

• розробка проекту як документованого плану (деталізованого
інвестиційного обґрунтування і плану дій на всю глибину життєвого циклу
проекту (рис. 5.1);

• передінвестиційний аналіз проекту (вивчення потенційних можливостей
проекту, оцінка реальності фінансових планів, зовнішньої й внутрішньої
узгодженості проекту, його комерційної реалістичності та доцільності);

• створення чи придбання інвестиційного об’єкта «під ключ» і підготовка
до початку його експлуатації;

• експлуатація інвестиційного об’єкта і повернення через накопичення
поточного прибутку інвестованих у проект коштів. Цей етап має назву
періоду окупності проекту;

• отримання чистого прибутку за проектом (понад вкладені в проект
кошти);

• ліквідація інвестиційного проекту (демонтаж основних фондів, продаж
оборотних коштів та інших активів, вирішення організаційних і юридичних
питань припинення фінансово-господарської діяльності з використанням
активів проекту).

Наведені етапи можуть бути ще більш деталізовані, але в будь-якому разі
їх можна об’єднати в три етапи: передінвестиційний (розробка проекту як
документованого плану інвестування), інвестиційний (формування активів
проекту «під ключ») і експлуатаційний (запуск і фінансово-господарська
експлуатація активів і регулярне отримання поточного прибутку, поступове
повернення вкладених коштів).

Учасниками процесу інвестування є всі юридичні та фізичні особи,
пов’язані матеріальними і фінансовими відносинами з інвестором щодо
виробництва й реалізації продукції (чи послуг) проекту. Вони є
основними, крім інвестора, зацікавленими сторонами в існуванні проекту
як документованого плану і як конкретних збалансованих дій інвестора
щодо його реалізації.

Інвестиційний проект потрібний інвестору, його партнерам, його
кредиторам, які сформували позичену частину інвестованого капіталу. За
відсутності проекту зникає предмет переговорів і ухвалення рішення між
інвестором, його партнерами й майбутніми кредиторами. А на етапі
реалізації інвестування без наявності документованого проекту неможлива
ефективна координація зусиль учасників проекту. Координуюча роль
проекту, звичайно, поступово замінюється реальними укладеними договорами
між учасниками, але як довгостроковий план проект не втрачає свого
значення щодо повного здійснення намірів інвестора.

Інвестиційний проект як документований план інвестування складається з
таких документів.

1. Економічний опис— бізнес-план і матеріали для його обґрунтування.

2. Технічна документація.

3. Технологічна документація.

4. Контрактне супроводження, тобто набір уже укладених або підготовлених
контрактів (договорів) чи більш м’яких форм закріплення майбутніх
взаємовідносин між можливими і реальними учасниками проекту.

5. Експертне супроводження як набір експертних висновків, оцінок або
інших форм представлення висновків фахівців (фізичних або юридичних
осіб), компетентних в оцінці процесів та явищ, з якими буде пов’язана
реалізація проекту.

6. Інші документи, їх копії або аналітичні матеріали, що характеризують:
учасників проекту, ситуацію на ринку, установчі документи підприємств,
копії звітів підприємств про фінансово-господарську діяльність,
прогнози, свідоцтва про права власності, нормативно-законодавчі акти
державного та місцевого рівня, які впливають на проект.

Проект як план інвестування відіграє важливу роль на етапі прийняття
рішення щодо початку реалізації проекту. Рівень конкретності та
продуманості проекту залежить від бажання й можливостей інвестора,
особливостей сфери інвестування і чинних у країні деяких правил і умов.

Проект є також найбільш наочним засобом інформування щодо намірів
інвестора всіх зацікавлених осіб: партнерів, банків, майбутніх
споживачів, преси, громадськості, трудового колективу, органів влади,
акціонерів.

Економічний аспект проекту у формі бізнес-плану має прийняту структуру
розділів, хоча вона може змінюватися залежно від галузевих і
регіональних особливостей проекту й бажань інвестора та його партнерів.
Як правило, бізнес-план інвестиційного проекту складається з 10-50 і
більше сторінок описів, коментарів, розрахунків, обґрунтувань. Можливий
склад розділів інвестиційного бізнес-плану наведено нижче.

Взаємозв’язок між ними ілюструє рис. 5.2.

1. Основні положення проекту: резюме

Цей розділ є концентрованим викладом основної ідеї проекту: продукція,
інвестиції, технологія виробництва, фінансові потоки, маркетингова
стратегія, можливі учасники, очікувані результати. Мета першого розділу
— за п’ять хвилин зацікавити й переконати в перевагах проекту, заохотити
до подальшого ознайомлення з проектом.

Інші розділи інвестиційного проекту ґрунтовно і послідовно розкривають
зміст проекту за головними аспектами, планують дії щодо реалізації
проекту.

2. Маркетинговий план проекту

Завдання маркетингового плану проекту — прогнозування попиту на
продукцію і можливих цін на ринку, план забезпечення збуту. Цілком
імовірні помилки в прогнозах поводження ринку після виходу на нього
продукції проекту і відповідна розбіжність у прогнозах місткості ринку
щодо продукції проекту.

Прогнози попиту вимагають постійних коригувань навіть уже в ході
реалізації проекту. Прогнозування змін у технології, доходах споживачів,
цінах на сировину й матеріали досить невизначене за результатами,
особливо на тривалу перспективу. Тому маркетинговий план повинен мати
достатній запас міцності в оцінці майбутнього попиту, щоб непередбачені
коливання ринкової кон’юнктури не позначилися негативно на прибутковості
проекту.

Те саме стосується й ринкової стратегії, стосовно якої завчасно слід
розробити заходи щодо нейтралізації значних змін у ситуації на ринку:

1. Опис ринкових якостей продукції проекту: • опис продукції проекту;

• порівняння з Іншими продуктами, представленими на ринку;

• конкурентоспроможність продукту проекту;

• можливості посилення конкурентних якостей продукту проекту.

2. Дослідження майбутнього ринку продукції проекту:

• оцінка рівня конкуренції й типу ринку;

• учасники ринку;

• аналіз ситуації на ринку;

• динаміка цін на ринку за останні два роки;

• ціноутворюючі фактори;

• адміністративні елементи на ринку.

3. Аналіз попиту на продукцію проекту:

• споживачі продукції;

• потреба в продукції;

• оцінка платоспроможності підприємств-споживачів (чи населення);

• експорт продукції;

• умови для експорту (тарифи й правила);

• прогноз попиту на глибину проекту.

4. Аналіз пропозиції:

• обсяг виробництва;

• виробники продукції;

• імпортери продукції;

• обсяг імпорту;

• співвідношення імпорту та внутрішнього виробництва;

• тарифи й правила для імпорту продукції;

• прогнози пропозиції на глибину проекту.

5. Обґрунтування стратегії й методів реалізації продукції:

• канали реалізації;

• методи і прийоми реалізації;

• рекомендована цінова політика;

• організація реклами;

• ринкова стратегія.

Під час опрацювання маркетингового розділу досліджуються:

1) повнота і комплексність маркетингових заходів щодо проекту;

2) розробленість і привабливість продукції проекту. Репутація
підприємства і продукції;

3) правильність вибору цінової політики;

4) план просування товару на ринок;

5) ефективність зв’язку продавця і покупця. Організація роботи із
споживачами (особливо постійними) продукції проекту;

6) організація збуту продукції;

7) опис ринку продукції проекту і його можлива реакція на продукцію
проекту;

8) використані методи прогнозування попиту. Можлива конкуренція з боку
товарів-замінників;

9) організація впливу на ринок для адаптації продукції проекту; 10)
оцінка ключових факторів успіху продукції проекту (якість,

організація продажу, можливість розробки нових продуктів, репутація
підприємства, реклама, витрати виробництва, ціна, фінансова стійкість
підприємства).

3. Матеріально-технічне забезпечення проекту

Так само як і ринкова стратегія проекту, мають бути відпрацьовані
питання забезпечення проекту необхідними матеріальними ресурсами.
Потрібно проаналізувати не тільки поточного стан, а й спрогнозувати
зміну сировинних (для проекту) ринків на всю його глибину.

Під календарні плани виробництва готуються аналогічні за деталізацією
календарні плани матеріально-технічного забезпечення виробництва кожного
виду продукції, представленого в планах виробництва. Вони оформлюються у
формі шахових таблиць-матриць, де ліва частина містить номенклатурні
позиції сировини і матеріалів, необхідних для виробництва щодня (чи на
зміну). З урахуванням щоденної потреби в сировині, матеріалах,
комплектуючих виробах і прийнятих норм мінімально необхідних запасів
складаються плани закупівлі й завезення сировини, матеріалів і
комплектуючих виробів на місяць. При цьому визначається найоптимальніший
розмір партії постачань з урахуванням місткості транспортних засобів
доставки та вартості транспортування.

З урахуванням наявних площ складських приміщень визначається оптимальна
величина запасів по кожній номенклатурній позиції сировини, матеріалів і
комплектуючих. Оптимальність полягатиме в такому виборі обсягів
матеріальних запасів, за якого забезпечуватиметься мінімум сумарних
витрат (вартість транспортування і зберігання) на одиницю матеріальних
ресурсів, що постачаються. Варто враховувати, що створення кожного
додаткового місця зберігання потребує капітальних вкладень, а
транспортування буде тим дешевшим, чим більший розмір партії.

Місячний план матеріально-технічного забезпечення виробництва
складається для кожної товарної позиції сировини, комплектуючих виробів
із зазначенням кількості, що поставляється в цьому місяці, і дати (числа
місяця) доставки партії на підприємство. Відповідно до таких місячних
планів будується робота служби матеріально-технічного постачання:
укладення договорів із постачальниками, організація транспортування і
приймання вантажів, вхідний контроль якості, організація розміщення і
зберігання матеріально-технічних ресурсів, що надходять.

Як і при прогнозуванні збуту, для ресурсного забезпечення проекту
важливим є обґрунтоване прогнозування цін на необхідні матеріальні
ресурси для проекту. Помилки в оцінці вартості ресурсного забезпечення
проекту збільшуються на кінцевому етапі реалізації, який найбільш
віддалений від поточного періоду, коли розроблюється і обґрунтовується
проект, як наслідок, об’єктивно якість прогнозу погіршується.

При аналізі чутливості проектів щодо окремих факторів ризику типовим є
те, що на першому місці за впливом на загальну прибутковість проекту
стоїть прогноз очікуваної ціни реалізації продукції проекту, а на
другому — прогноз цін на основні матеріальні ресурси. Еластичність зміни
прибутковості проекту у разі зміни цих факторів на 1 % виявляється для
проекту найбільшою серед інших факторів (вартість обладнання, вартість
проектування, залишкова вартість проекту, вартість підготовки персоналу,
кількісні обсяги реалізації продукції тощо). Помилки у прогнозуванні цін
збуту та цін на матеріальні ресурси мають найгірші наслідки для
інвестування.

Співвідношення цін ресурсного забезпечення і цін збуту продукції проекту
формує резерв прибутковості продукції, що розраховується як різниця між
витратами на виробництво одиниці продукції та ціною її реалізації. Те
саме стосується співвідношення тенденцій зміни цін продажу та цін
ресурсів. Бажано, щоб за прогнозом ціни продажу продукції проекту
зростали більшими темпами, ніж ціни на ресурси. Це дає додатковий запас
фінансової міцності проекту.

Робота із забезпечення проекту ресурсами за рівнем значущості для
проекту поступається тільки роботі із забезпечення реалізації продукції.

4. Фінансовий план проекту

Аналіз фінансової спроможності проекту передбачає планування грошових
припливів і відпливів по проекту з метою визначення його сумарної вигоди
в найліквіднішій, грошовій формі.

Фінансові потоки проекту становлять результативні підсумки керування
ресурсами проекту: фінансовими, матеріальними, трудовими. Вони агрегують
і відбивають у вартісній формі результативність усіх аспектів проекту.
Фінансовий план проекту складається останнім, після розробки інших
розділів бізнес-плану, адже він на них ґрунтується. Після фінансового
плану розраховуються тільки показники ефективності проекту, які можна
вважати продовженням фінансового плану, тому що інформацією для
розрахунку ефективності є сконцентровані у фінансовому плані прогнозні
грошові потоки.

Фінансовий план проекту містить такі складові:

• прогноз доходів і витрат;

• прогноз грошових потоків протягом терміну реалізації проекту;

• прогноз активів і пасивів проекту (бухгалтерського балансу);

• розрахунок потреби в інвестиційних витратах для реалізації проекту;

• джерела засобів для фінансування проекту, порядок фінансування та
обсяги позик, що потрібні для реалізації проекту;

• графіки погашення боргів;

• прогноз фінансового стану базового підприємства.

• обсяги та напрями використання прибутку.

Стосовно «виробничих» проектів особлива увага при аналізі має
приділятися рівню спрацьованості організації виробничого процесу і
технічного обладнання.

5. Управління проектом

Представлення запланованої системи керування проектом — можливості для
цього з’ясовуються через визначення можливостей виробничого менеджменту,
на який орієнтований проект, і тих людей, які проект ініціювали,
представляють і матимуть право власності на його результати:

• загальний опис питань організації керування проектом;

• процес моніторингу й прийняття рішень, розподіл відповідальності,
структура підрозділів проекту і їх взаємна підпорядкованість у процесі
керування;

• досвід і кваліфікація майбутніх менеджерів проекту;

• зацікавленість і мотивація менеджерів для роботи в даному проекті;

• організація оплати праці, стимулювання й мотивація для персоналу
проекту й виконавців на всіх рівнях;

• належна кваліфікація менеджерів і персоналу для роботи в проекті;

• розробка етапів або робіт, потрібних для здійснення проекту;

• визначення відповідальних менеджерів за кожний етап або за роботу
загалом;

• календарні плани та бюджети;

• критерії можливого припинення проекту.

6. Організаційний план проекту містить комплекс питань, пов’язаних з
обґрунтуванням реалістичності інвестування з боку адміністративних і
юридичних аспектів, узгодженості із зовнішнім середовищем
(загальнодержавним, галузевим і регіональним рівнем економіки й умовам
для підприємництва).

У цьому розділі наводиться характеристика масштабу і головних ознак
проекту:

• склад проекту;

• масштаб, стратегічність проекту;

• відповідність стратегії підприємства;

• період реалізації: характеристика часових параметрів організації
проекту, розбивка по періодах і оцінка їх особливостей (підготовчий,
період створення інвестиційного об’єкта, період окупності, період
отримання чистого прибутку по проекту);

• тип проекту за формою його майбутніх активів, форма відтворення
основних фондів;

• галузева орієнтація проекту;

• регіон реалізації (аналіз транспортної й інженерної інфраструктури
місця, обраного для реалізації проекту, географічні й регіональні умови
для проекту);

• підприємство, на базі якого реалізовуватиметься проект;

• джерела коштів для проекту.

Оцінюється інвестиційна привабливість галузі й регіону, стан та
перспективи підприємства, на базі якого планується проект.

До адміністративних умов реалізації проекту належить надійність
партнерів і учасників проекту. Варто оцінити їх слабкі та сильні сто-

рони стосовно матеріальних, фінансових і людських ресурсів,
організаційну будову, ділові якості дирекцій та персоналу.

Юридичні умови реалізації проекту включають чинну законодавчу базу
країни, установчі документи базового підприємства, підготовлені проекти
договорів з учасниками інвестування.

7. Виробничий план проекту становить внутрішнє середовище проекту й
організаційно майже не пов’язаний із зовнішніми умовами. Успішність
організації виробничого процесу, надійність технічної бази проекту
цілком залежить від роботи менеджерів проекту й персоналу.

Виробничий план проекту складається з метою забезпечення добре
організованого, взаємопов’язаного (за часом, матеріальними ресурсами,
наявною технічною базою і персоналом) виробничого процесу на кожному
робочому місці й загалом по проекту. Особливе значення цей аспект
проекту має в разі організації багатономенклатурного виробництва зі
складною внутрішньовиробничою (подетальною чи поопераційною) системою
внутрішньоцехових переміщень продукції.

Виробничий план зазвичай складається з кількох складових,
синхронізованих між собою в єдину постійно діючу виробничу систему
проекту:

• виробничий апарат;

• календарні плани випуску продукції;

• забезпечення належної якості продукції;

• організація зберігання та транспортування матеріальних ресурсів і
готової продукції;

• плани технічного обслуговування устаткування.

Плани виробництва мають забезпечуватися ресурсами через плани
матеріально-технічного постачання. Вони також потребують
де-талізованості щодо номенклатури необхідних сировини і матеріалів.
Детальність у часі таких планів може бути до одного дня і навіть зміни.

Стандартна форма подання календарних планів — спеціальна шахова
таблиця-матриця, у лівій частині якої (по рядках) перелічуються ті види
продукції (кінцевої і на проміжних етапах виробництва), що мають
випускатися протягом, наприклад, тижня, місяця. У правій частині (по
стовпцях) наводиться перелік одиниць часу (день, зміна), для яких
плануються обсяги виробництва. На перетині кожного рядка (вид продукції)
і стовпця (день чи зміна) записується запланована до виробництва
кількість продукції в натуральних одиницях. Такі календарні плани
готуються для кожного структурного

підрозділу із самостійною системою керування: цех, ділянка, бригада.

Частина проекту, що пов’язана з технічними засобами його реалізації,
називається інжинірингом проекту. До нього відносять набір дій з
планування й обслуговування виробничого апарату проекту:

• вибір місця розташування виробництва з урахуванням місцевої інженерної
й транспортної інфраструктури;

• вибір і обґрунтування технології;

• вибір, придбання й монтаж устаткування;

• вибір і підготовка приміщень для монтажу устаткування;

• технологічна схема розміщення устаткування у виробничих приміщеннях;

• технічне забезпечення системи приймання матеріальних ресурсів і
відправлення готової продукції;

• підготовка й освоєння виробничих процесів;

• забезпечення якості продукції технічними засобами;

• устаткування складського господарства;

• організація транспортних перевезень;

• підготовка технічних фахівців для обслуговування устаткування.

Типове подання технічних питань у бізнес-плані: перелік і опис
необхідного устаткування, опис його переваг, умови роботи й
продуктивність устаткування, запланований режим роботи, організація
технічного обслуговування і його вартість.

Особливе значення має етап вибору технології. Прийняте рішення має бути
обґрунтоване порівнянням з альтернативними варіантами. Порівняння
технологій здійснюється за багатьма критеріями. Зважаючи на те, що
зазвичай кращі технології зосереджені у виробників із розвинених країн,
до цієї роботи на стадії аналізу і вибору доцільно залучати іноземних
фахівців з фірм технічного консалтингу. Це дорого, але результати будуть
надійнішими.

Привабливість іноземних технологій має бути скоригована на вплив
місцевих умов: умови налагодження устаткування, вартість регулярних
технічних оглядів, запчастин, спецпідготовки обслуговуючого персоналу і
т. ін. При оцінці технології важлива прив’язка до конкретних умов
проекту:

• сировина, що використовується, можливість використання місцевих видів
сировини й матеріалів, присутність у регіоні необхідних для даної
технології сировини й матеріалів, доступність матеріалів за якістю і
ціною;

• практична відпрацьованють І перевіренють технології у місцевих умовах,
наявний позитивний досвід використання обраної технології;

• стійкість до морального зносу;

• безпека праці (потенційна можливість травматизму персоналу) при даній
технології, її екологічна безпека, відповідність нормам екологічного
навантаження на навколишнє середовище;

• можливість нарощування потужності (блокова побудова устаткування і
технології) приєднанням нових блоків замість повної заміни устаткування
більш потужним;

• сумісність з існуючим устаткуванням проекту;

• наявність у виробника документованих авторських прав на дану
технологію (ліцензій, патентів);

• супроводження (хоча б протягом року) виробником технічної експлуатації
устаткування;

• сумісність з місцевими умовами: підключення до інженерних мереж,
клімат, виробничий режим;

• відносна простота в освоєнні технології, можливість швидкого освоєння
особливостей технології як з боку її виробничої експлуатації, так і з
боку її технічного супроводження (профілактика і ремонти);

• належна кваліфікація обслуговуючого персоналу, можливості навчання
персоналу, відповідність рівню кваліфікації місцевих трудових ресурсів,
що будуть зайняті в проекті;

• оптимальне співвідношення автоматизованих процесів і ручної праці;

• оптимальне співвідношення капітальних (вартість устаткування) і
поточних (вартість щоденних витрат на обслуговування технології) витрат
при обраній технології.

При переході від технології до устаткування важливими є юридичні аспекти
оформлення контракту на закупівлю, транспортування й монтаж устаткування
та умови оплати. Ці економічні та юридичні параметри отримання
устаткування можуть істотно скорегувати чисто технічні переваги. Слід
ураховувати вартість експлуатації устаткування та його надійність.

Проблеми з устаткуванням можуть значно підвищити поточні витрати,
погіршити якість продукції, як наслідок, проект стає збитковим, хоча на
ринку матимемо приклади прибутковості виробництва аналогічної продукції.

Технічна база проекту щодо продуктивності має бути узгоджена з
маркетинговими прогнозами збуту через виробничий план. Він передбачає
розробку деталізованих за номенклатурою продукції календарних графіків
виробництва і завантаження устаткування. Не варто купувати устаткування
більш потужне за обсягами виробництва, ніж це потрібно за прогнозами
обсягів продажу. Водночас треба подумати і про можливі резерви
потужності, якщо виникне потреба у збільшенні обсягів виробництва. Адже
заміна одного устаткування потужнішим може бути дуже невигідна. Варто
віддавати перевагу устаткуванню, яке можна нарощувати блоками, не
замінюючи вже існуючого, а приєднуючи нові блоки до тих, що працюють.

Стосовно конкретного виду устаткування, що вибирається для проекту, слід
виокремити такі параметри:

• термін служби;

• продуктивність і питома продуктивність (на одиницю вартості
устаткування);

• технічна надійність в експлуатації (час роботи без відмови, середня
вартість ремонту, частота і вартість профілактичного обслуговування);

• умови гарантійного і можливість післягарантійного обслуговування;

• ремонтопристосованість техніки й можливості забезпечення запчастинами;

• виробнича площа, що потрібна для розміщення обладнання, компактність
техніки;

• необхідні умови для установки (клімат, температура в цеху, наявність
фундаментів, пожежонебезпечність приміщення чи інженерних мереж,
звукоізоляція, вологоізоляція, пилоізоляція тощо).

Процес визначення оптимальної партії для транспортування супроводжує
розробку місячного плану відвантаження готової продукції (вигіднішими є
великі партії відвантаження і менші обсяги зберігання на своїх складах).
Плани постачань споживачам формуються для кожної позиції номенклатури
готової продукції на кожен місяць.

Система контролю якості продукції вбудовується безпосередньо у
виробничий процес на кінцевих технологічних етапах перед здачею готової
продукції на склад. До неї входять технічні засоби контролю, спеціальні
робочі місця для контролю якості та засоби мотивації (розподіл
відповідальності й механізм стимулювання) якісної роботи для всього
персоналу і для кожного робочого місця.

На основі календарних планів виробництва розробляються плани
використання персоналу з деталізацією: для кожного працівника і кожного
робочого дня планується обсяг робіт. З урахуванням календарного фонду
робочого часу, виробничого персоналу і фактично необхідного на планову
виробничу програму місяця визначається продуктивність праці й змінність
роботи персоналу (з урахуванням змінності роботи устаткування).

Для підтримки технічних засобів проекту в постійному робочому стані
відповідно до технічних рекомендацій з експлуатації устаткування
організовується система технічного обслуговування і
планово-попереджувальних ремонтів устаткування. З цією метою
розроблюються відповідні плани ТО і ППР у помісячному режимі, що мають
бути враховані при плануванні терміну роботи устаткування і змінності
роботи для забезпечення календарних планів виробництва.

На завершення необхідно зазначити, що виробничий план проекту в
масштабних багатономенклатурних процесах припускає досягнення високої
узгодженості щодо обсягів виробництва, можливостей
матеріально-технічного забезпечення, терміну роботи устаткування і фонду
робочого часу персоналу. План має бути також оптимальним щодо поточної
вартості його обслуговування: мінімізація запасів, максимальне
використання устаткування, зростання продуктивності праці,
багатозмінність роботи.

Важливими узагальнюючими показниками організації виробництва є
коефіцієнти завантаження устаткування, використання виробничих
потужностей, продуктивності праці та фондовіддачі.

8. Соціальні аспекти проекту

Цей розділ забезпечує узгодженість проекту з інтересами груп населення,
які відчуватимуть вплив проекту: працюючи на підприємстві, на якому
реалізується проект, споживаючи його продукцію, проживаючи на одній
території. Соціальне прийнятною варто вважати таку стратегію проекту, що
як мінімум не суперечить інтересам зазначених груп населення і як
максимум сприяє додатковому якісному задоволенню соціально-культурних
потреб населення регіону і країни в цілому (при відповідному масштабі
проекту).

Завдання розробників проекту в соціальному плані можна сформулювати як
визначення найважливіших потреб населення в зоні впливу

проекту й оцінка можливостей задоволення частини їх у разі успішної
реалізації проекту. Під рівнем життя розумітимемо доходи населення,
рівень і структуру споживання матеріальних благ, побутових і культурних
послуг. Якість життя можна оцінити через умови праці (і охорону праці),
отримання освіти, житлові умови, стан екології, можливості для
відпочинку і виховання дітей.

Найкращою організацією соціального впливу проекту слід вважати наявність
у проекті спеціальних витрат щодо розв’язання проблем забезпечення
регіональних соціально-культурних потреб. За таких умов проект не лише
не погіршує соціального середовища свого розміщення, а й сприяє його
поліпшенню: благоустрій території, поліпшення інженерної й транспортної
інфраструктури, додаткові робочі місця, зростання доходів населення, що
проживає в зоні проекту, істотна соціальна значущість самої продукції
проекту, поліпшення екології регіону завдяки заходам, проведеним у межах
проекту. З урахуванням важливості соціальних факторів у житті людей
можна вважати аксіомою, що додаткові витрати проекту на формування
дружнього соціального середовища більш ефективні, ніж додаткові витрати
на залагодження зовнішніх конфліктів проекту з населенням, що виникли
внаслідок неврахування соціального впливу проекту на навколишнє
середовище. Теза про те, що легше (дешевше) запобігти негативному
впливу, аніж потім зменшувати його наслідки, справджується й щодо
соціальних проявів проекту.

У процесі соціального планування проекту досліджується кілька аспектів.

1. Наявність у регіоні трудових ресурсів належної кваліфікації і якості
для задоволення потреб проекту.

2. Культурні, демографічні, національні, соціальні, професійні й
економічні (за доходами) характеристики способу життя населення в зоні
впливу проекту.

3. Відповідність проекту місцевому культурному і професійному рівню
населення, його здатність сприяти позитивним зрушенням у рівні життя і
професійному статусі людей.

4. Позитивний (природний чи спеціально сформований) інтерес до проекту
місцевого населення, місцевих органів влади, громадських організацій і
дирекцій підприємств, що вже працюють у регіоні.

5. Існуючий рівень профспілкового руху в галузі та його очікувані
організаційні форми на підприємстві при реалізації проек-

ту, можливий вплив виробничого колективу на процес керування проектом.
Іноді активне протистояння дирекції проекту і виробничого колективу
унеможливлює реалізацію проекту і створює проблеми як для інвестора, так
і для робітничого колективу, що втрачає місця роботи в разі збитковості
проекту.

6. Екологічний образ проекту в очах місцевого населення, його реальний
екологічний вплив і суспільна думка з цього приводу. Особливо актуальним
є поняття внутрішнього соціального середовища проекту: персонал, його
професійна структура, співвідношення виробничого й інженерно-технічного
персоналу, кількість нових робочих місць, рівень оплати праці,
запланована система стимулювання, мотивації праці, організація взаємодії
дирекції й персоналу, рівень їхнього співробітництва чи можливого
протистояння, ділові якості менеджерів проекту і базового підприємства
тощо.

Окремим блоком аналізу є технічні аспекти участі персоналу у проекті:
заплановані умови праці, режим роботи, коефіцієнт змінності, система
дотримання правил техніки безпеки, можливий травматизм, питання
майбутнього розподілу поточного прибутку за проектом й орієнтовний
відсоток коштів на соціально-культурні заходи.

Аналіз впливу проекту на загальний рівень життя населення може
будуватися за такими показниками: демографічні процеси в регіоні, зміна
рівня зайнятості, житлові умови, стан установ охорони здоров’я,
соціальна структура населення (за рівнем освіти, майновим станом,
галузевим розподілом), кримінальні прояви (злочинність, алкоголізм,
наркоманія).

9. Управління ризиком

У цьому розділі досліджується рівень ризику інвестування, його оцінка та
заходи щодо його зниження:

• фактори ризику, які мають випадковий характер, але можуть суттєво
вплинути на результати проекту;

• кількісна оцінка рівня ризику на основі варіантних розрахунків
прогнозної дохідності проекту;

• аналіз чутливості результатів інвестування залежно від окремих
факторів, що враховані при визначенні ефективності проекту;

• виявлення та оцінка найнебезпечніших факторів ризику для проекту;

• план нейтралізації факторів ризику;

• оцінка ефективності інвестицій в умовах ризику.

10. Ефективність інвестування

Доцільність проекту розраховується на основі інформації, що міститься в
інших розділах проекту, передусім фінансового плану. Використовуються
дані щодо трьох фінансових потоків: інвестиційні витрати, доходи
проекту, поточні витрати. Послідовність розрахунків може бути такою:

• розрахунок середньорічної дохідності інвестованого капіталу;

• вибір критеріїв для оцінки проекту;

• розрахунок недисконтованих показників;

• обґрунтування норми дисконтування для приведення грошових потоків до
єдиного еквівалента;

• розрахунок чистої приведеної вартості проекту;

• розрахунок внутрішньої норми рентабельності проекту;

• термін окупності інвестицій;

• співвідношення доходів і витрат по проекту;

• порівняння ситуацій «у разі реалізації проекту» і «без проекту» для
інвестора і для підприємства, де реалізується проект.

Повнота та рівень розробленості бізнес-плану не лише сприяють
інформаційному забезпеченню процесу прийняття рішення стосовно
інвестування, а й свідчать про кваліфікацію та обізнаність у своєму
бізнесі розробника проекту, рівень його ділових якостей. Розробка
інвестиційного проекту є методом аналізу та прогнозування роботи
підприємства. Це той випадок, коли важливі і результат, і процес роботи
над бізнес-планом.

Бізнес-план проекту має бути простим і зрозумілим за формою, глибоким і
деталізованим за змістом і складом, містити лише перевірену інформацію,
конкретні твердження, необхідні показники і розрахунки, бути стислим і
добре оформленим документом.

Незалежно від того, хто і як розроблював бізнес-план для інвестора, слід
виокремити етап аналізу бізнес-плану як складової процесу управління
інвестуванням.

Аналіз інвестиційних проектів — це комплекс методичних і практичних
прийомів розробки, обґрунтування і оцінки доцільності peaлізації
проекту. Лише невелика частина інвестицій не дає очікуваного результату
з незалежних від інвестора причин. Велика частина проектів, що виявилися
збитковими, могли бути не допущені до реалізації якби попередньо був
проведений якісний аналіз з урахуванням зовнішніх умов і внутрішніх
якостей кожного проекту.

Аналіз інвестиційних проектів здійснюється на основі комплексного
вивчення всіх аспектів майбутнього інвестування: економічне середовище,
правильно поставлена мета і завдання проекту, маркетинговий, виробничий,
фінансовий, організаційний план інвестора, технічна база проекту, його
соціальна значущість, екологічна безпека, фінансова достатність і
спроможність проекту, організація керування проектом, аналіз
інвестиційного ризику, чутливість проекту до зміни окремих найсуттєвіших
факторів, достатність показників ефективності, оцінка можливостей
учасників проекту, ділових якостей його менеджерів. Це перелік питань,
що мають бути опрацьовані у процесі підготовки інвестиційного проекту,
розглянуті в ході його аналізу, враховані в разі прийняття рішення щодо
інвестування, мають відслідковуватися під час його реалізації аж до
завершення чи припинення проекту.

1. Попередній аналіз концепції інвестування.

2. Ідентифікація проекту (регіон, галузь, роль проекту з урахуванням
місцевих умов, масштаб проекту, базове підприємство).

3. Інституціональний аналіз (зовнішні умови, юридичні й адміністративні
аспекти проекту).

4. Аналіз технічної бази проекту (передбачуваний виробничий апарат,
технологія, організація виробництва і зберігання продукції).

5. Комерційний аналіз проекту (співвідношення проекту і ринків його
продукції, реалістичність прогнозів збуту, достатність ресурсів,
можливість керувати ресурсами та витратами).

6. Фінансовий аналіз (можливість мати поточний прибуток, збалансованість
грошових потоків, достатність коштів, здатність розрахуватися з
кредиторами проекту, можливість повернути вкладений капітал).

7. Соціальний аналіз (вплив проекту на соціальне середовище та
екологію).

8. Економічний аналіз (цінність проекту для суспільства і країни, оцінка
впливу проекту на соціально-економічну ситуацію в країні й регіоні).

9. Аналіз запропонованої інвестором системи керування проектом і
можливостей досягнення поставлених у проекті цілей.

10. Формування комплексної (з урахуванням оцінок різних сфер впливу
проекту) оцінки інвестиційного проекту і рекомендацій інвестору з
приводу ухвалення рішення щодо реалізації його інвестиційного наміру,
представленого в проекті. Аналіз інвестиційних проектів є складовою
процесу керування інвестиціями. Він дає інформаційну базу (у вигляді
проекту як спеціально оформленого інвестиційного плану чи результатів
проведеної експертизи проекту) для ухвалення рішення щодо включення
проекту в інвестиційний портфель, щодо початку його реалізації.

Проектна документація плану інвестування є інформаційною базою для
дослідження проекту, ухвалення рішення і наступної його реалізації.
Вивчення, аналіз і оцінка проекту — це суть експертизи проекту, тобто
спеціальної процедури перевірки і оцінки можливості виконання та
достатності очікуваної ефективності проекту з метою прийняття рішення
інвестором стосовно реалізації чи участі в реалізації проекту.

Наведемо послідовність дій під час експертизи проекту.

1. Перевірка повноти наявної документації, що становить проект, у тому
числі повноцінності (відповідно до типового складу) змісту кожного
документа.

2. Оцінка загального рівня розробленості проекту (комплексність,
детальність, глибина, використані методики, кількісні та якісні о
бґрунтування).

3. Якість інформації, яка використовується в проекті: зовнішня
інформація (макроекономічне середовище, стан ринку продукції проекту,
стан фінансового ринку, ціни, техніко-економічні параметри устаткування,
соціальне оточення проекту, вимоги до екології, стосунки з місцевою
владою, наявність трудових ресурсів для проекту), якість застосованих у
проекті методик, зокрема методів прогнозування.

4. Оцінка організаційних умов проекту: можливості для організації
виробництва товарів чи послуг, організаційний план виробництва,
матеріально-технічного постачання, складські умови, можливості
зберігання товарно-матеріальних цінностей, обслуговування технічної бази
проекту, охорона, юридичні аспекти проекту, вибір базового підприємства
для проекту, оцінка впливу розподілу прав власності на активи проекту на
хід його реалізації.

5. Оцінка плану керування реалізацією проекту (з виокремленням стадії
створення інвестиційного об’єкта і стадії його поточної експлуатації).

6. Перевірка комерційної можливості виконання проекту (реалістичність
маркетингового плану, збалансованість фінансових аспектів проекту,
достатність наявних ресурсів, потенційна достатність прибутку, наявність
резервів часу та коштів у разі виникнення ускладнень у ході реалізації
проекту).

7. Оцінка спроможності учасників (юридичних і фізичних осіб) проекту —
їхня реальна зацікавленість у проекті, поточний стан і перспективи
їхньої конкурентоспроможності протягом періоду життя проекту.

8. Аналіз інвестиційного ризику щодо проекту: рівень реального ризику,
якість відображення ризику в планах реалізації та документації проекту,
достатність передбачених у проекті заходів для зниження впливу слабких
сторін проекту.

9. Аналіз очікуваної ефективності проекту: прогнозоване макро-економічне
середовище, критерії оцінки ефективності, методика розрахунку
показників, внутрішня узгодженість розділів проекту між собою,
урахування загальної інфляції та цінових змін на ринку, урахування зміни
вартості грошей у часі, вибір кількісних орієнтирів щодо порівняльної
середньоринкової прибутковості на прогнозний період.

Варто розглянути також функціональний (менш прив’язаний до розділів
бізнес-плану проекту) підхід до структури експертного аналізу проекту. У
цьому разі експертиза будується за такою схемою:

• повнота і розробленість проекту (наявність типових рекомендованих форм
подання проекту як документа);

• повнота опису всіх економічних аспектів проекту;

• достовірність вхідної інформації;

• ступінь обґрунтованості усіх тверджень, що містяться в проекті;

• відповідність показників проекту необхідному рівню інвестиційної
привабливості проекту (критерії прибутковості, ризику,

капіталомісткості, періоду реалізації проекту, періоду окупності);

• внутрішня узгодженість проекту (відповідність різних розділів і
показників проекту між собою за показниками, змістом, концепцією);

• зовнішня узгодженість проекту (відповідність проекту та його
показників загальноекономічній ситуації в країні, правовому полю,
політичній ситуації й місцевим умовам).

Комерційний аналіз проекту передбачає дослідження двох аспектів:
потенційні можливості продати продукцію (чи послуги) у запланованих
обсягах і цінах і організація забезпечення проекту всіма необхідними
ресурсами, передусім матеріальними (сировина, матеріали, комплектуючі
вироби, паливо, енергія).

Маркетинговий план проекту має забезпечити намічені обсяги продажу, а
отже, є ключовим комплексом заходів для забезпечення доходів проекту.
Реалізація продукції і послуг звичайно є основним джерелом припливу
коштів. Інші аспекти проекту порівняно з продажем, місцем продукції на
ринку, ставленням до проекту споживачів є забезпечуючими,
підпорядкованими.

Особливе значення при аналізі мають: оцінка ділових якостей і
потенційних можливостей менеджерів проекту, оцінка реалістичності
маркетингового плану, перевірка детальності розробки фінансового плану,
«чесне» і максимально повне розкриття існуючого ризику щодо проекту,
достатність рівнів розрахункових показників ефективності проекту.

Проект повинен мати необхідний рівень прибутковості й достатній «запас
міцності» прогнозованої прибутковості для протистояння можливим
несприятливим умовам його реалізації: внаслідок допущених прихованих
помилок під час розробки проекту (вони завжди є), майбутніх помилок в
управлінні проектом і можливих змін у зовнішніх умовах для інвестування.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про інвестиційну діяльність». ВВР України. — 1991.
—№47.

2. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу». ВВР України. —
1991. — № 38.

3. БланкИ. А. Инвестиционный менеджмент. — К.; 1995.

4. Волков И. М., Грачева М. В. Проектный анализ: Учеб. для вузов. — М.:
Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998.

5. Грачева М. В. Анализ проектных рисков: Учеб. пособие для вузов. — М.:
ЗАО «Финстатинформ», 1999.

6. Гридчина М. В. Финансовый менеджмент: курс лекций. — К.: МАУП, 1999.

7. Калина А. В., Корнеев В. В., Кощеев А. А. Рынок ценных бумаг (теория
и практика): Учеб. пособие. —К.: МАУП, 1999.

8. Крушвиц Л. Инвестиционные расчеты. — СПб: Питер, 2001; Финансы и
статистика, 1997.

9. Омельченко А. В. Інвестиційне право: Навч. посіб. — К.: Аті-ка, 1999.

10. Пересада А. А. Інвестиційний процес в Україні. — К.: Лібра, 1998.

11. Савчук В. П., Прилипко С. И., Величко Е. Г. Анализ и разработка
инвестиционных проектов: Учеб. пособие. — К.: Абсо-лют-В, Эльга, 1999.

12. Федоренко В. Г., Гойко А. Ф. Інвестознавство. — К.: МАУП, 2000.

13. Шарп У., Александер Г., БейлиД. Инвестиции / Пер. с англ. — М.:
ИНФРА-М, 1997.

14. Щукін Б. М. Інвестиційна діяльність. — К.: МАУП, 1998.

15. Щукін Б. М. Аналіз інвестиційних проектів. — К.: МАУП, 2002.

Похожие записи