Реферат на тему:

Інновації, інноваційний процес та інноваційна діяльність

В економічній літературі термін «інновація» інтерпретується як
перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, який
втілюється в нових продуктах і технологіях. Інноваційний продукт
характеризується вищим технологічним рівнем, новими споживчими якостями
товару або послуги порівняно з попереднім продуктом.

У літературних джерелах є чимало визначень інновацій. Наприклад, за
змістом чи внутрішньою структурою розрізняють інновації технічні,
економічні, організаційні, управлінські та ін. Виокремлюють такі ознаки,
як масштаб інновацій (глобальні та локальні); параметри життєвого циклу;
закономірності процесу впровадження.

Вчені по-різному трактують це поняття залежно від предмета та об’єкта
свого дослідження. Наприклад, Б. Твісс визначає інновацію як процес, у
якому винахід або ідея набувають економічного змісту. Ф. Ніксон вважає,
що інновація — це сукупність технічних, виробничих і комерційних
заходів, що спричинюють появу на ринку нових товарів, поліпшених
промислових процесів та устаткування.

Відповідно до міжнародних стандартів, інновація визначається як кінцевий
результат інноваційної діяльності, який дістав втілення у вигляді нового
або удосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового або
удосконаленого технологічного процесу, що знайшов використання у
практичній діяльності.

Щодо змісту цього поняття у фахівців існують два підходи: широкий і
вузький. Класичним широким підходом вважають викладене австрійським
економістом І. Шумпетером ще у 1913 р. у праці «Теорія економічного
розвитку» розуміння цього процесу як такого, що складається з п’яти
основних варіантів:

• введення нового товару (товару, з яким не знайомий споживач, або
товару нового виду);

• впровадження нового методу виробництва продукції (методу, який раніше
не використовувався у цій галузі промисловості);

• відкриття нового ринку, на якому цю галузь промисловості цієї країни
не було представлено;

• завоювання нового джерела сировини та напівфабрикатів;

• впровадження нової організаційної структури в будь-якій галузі.

Схожої точки зору дотримується й Ла Гєрре, який визначає інновацію як
будь-яку зміну у внутрішній структурі господарського організму.

Однак більшість економістів стоять на позиціях вузького підходу. Вони
обмежують галузь інновації науково-технічними технологічними питаннями.
При цьому, згідно з однією точкою зору, інновація — це процес
застосування нових технологій, виробів, згідно з іншою, — результат у
вигляді нових методів, продукції, технологічних процесів. Так, угорський
економіст Б. Санто визначив інновацію як суспільно-технологічний та
економічний процес, який завдяки практичному використанню ідей та
винаходів сприяє створенню кращих за своїми характеристиками виробів і
технологій. Приблизно так

трактується це поняття і в більшості сучасних словників та довідників,
наприклад: «Інновація — це процес, у ході якого винахід чи відкриття
доводиться до стадії практичного застосування і починає давати
економічний ефект, новий поштовх науково-технічних знань, що
забезпечують ринковий успіх» або: «Інновація — це процес, спрямований на
створення, виробництво, розвиток та якісне удосконалення нових видів
виробів, технологій, організаційних форм». П. Лемерль характеризує
інновацію як «новий продукт або послугу, спосіб їх виробництва,
нововведення в організаційній, фінансовій, науково-дослідній та інших
сферах, будь-яке удосконалення, що забезпечує економію витрат або
створює умови для такої економії». На близькій позиції щодо визначення
цього поняття стоять автори словника ринкової економіки. На їхню думку,
інновації характеризуються насамперед ефективністю вкладених коштів,
розвитком винахідництва та раціоналізаторства.

Термін «інновація» почав застосовуватись у вітчизняній літературі
пізніше, ніж за кордоном. Його зміст розкривають, зокрема, словники. У
виданнях до 1990 р. терміна «інновація» ще немає. Водночас за кордоном
це поняття виникло на початку XX ст. і дістало подальший розвиток та
аналіз у 30-ті роки. Найінтенсивніше проблема інновацій та їх оцінки
почала розвиватися у 60-ті роки XX ст. у зв’язку з різким зростанням
масштабу та складності виконуваних НДР та ДКР, особливо в авіакосмічніи,
атомній та радіоелектронній промисловості, з розвитком біотехнологій.

При централізованому управлінні економікою для позначення відповідних
процесів часто застосовувались поняття «впровадження досягнень науки та
техніки», «управління науково-технічним прогресом» тощо.

Найприйнятнішим для прикладного використання є вужчий підхід до
визначення інновацій, який враховує науково-технічний та економічний
аспекти. Це пояснюється визначальною роллю науково-технічних проблем у
вирішенні соціально-економічних, господарських завдань як на
підприємствах, так і в народному господарстві в цілому. Найважливішим
фактором на сучасному етапі є швидке та масштабне отримання економічних
результатів при виконанні інноваційних проектів. Крім того, зазначене
коло проблем глибше досліджено порівняно з організаційними та
соціальними аспектами інновацій.

Творці інновації керуються такими критеріями, як життєвий цикл та
економічна ефективність виробу. їх стратегія спрямована на отримання
переваг перед конкурентами шляхом створення нововведення, яке стане
унікальним у певній галузі.

Тож невід’ємною властивістю інновації є науково-технічна новизна та
практичне застосування у виробництві. Можливість комерційної реалізації
задуму виступає як потенційна властивість, для досягнення якої потрібні
певні зусилля.

В умовах ринкової економіки основною складовою інноваційної діяльності,
як вже зазначено, є нововведення, новизна та інвестиції.

Проміжок часу, починаючи від появи ідеї до закінчення періоду
використання нововведення, має назву життєвого циклу інновації. Життєвий
цикл інновації у послідовності проведення робіт становить інноваційний
процес. На практиці часто розглядається поняття «життєвий цикл виробу».
У вітчизняній літературі він, як правило, містить такі етапи:

1. Передвиробничий (етап НДР та ДКР).

2. Виробництво.

3. Експлуатація.

Окремі автори вирізняють інші стадії:

1. Планування (складання плану реалізації інновації).

2. Визначення та досягнення умов, необхідних для успішної реалізації
різноманітних фаз інвестиційного циклу, постановка завдань перед
співробітниками, постачальниками, структурними підрозділами та
організація їхньої роботи.

3. Виконання (здійснення досліджень та розробок, реалізація
нововведень).

4. Керівництво (контроль і аналіз, коригування планів і дій, оцінка
ефективності нововведень).

У міжнародному стандарті з управління якістю ISO-9004 викладається
докладніша розбивка життєвого циклу продукції на окремі етапи:

• маркетинг, пошуки та дослідження ринку;

• проектування та розробка технічних вимог, розробка продукції;

• матеріально-технічне постачання;

• підготовка та розробка виробничих процесів;

• виробництво;

• контроль, проведення випробувань та досліджень;

• пакування, зберігання;

• реалізація та розподіл продукції;

• монтаж та експлуатація;

• технічна допомога, обслуговування, сервіс;

• утилізація після використання.

На ринку нововведень продукт є результатом наукової роботи. Розрізняють
науково-дослідні та дослідно-конструкторські (експериментальні) роботи.
Ринок нововведень створюють розробки науково-дослідних,
проектно-конструкторських інститутів, бюро та лабораторій, промислових
підприємств вищих, навчальних закладів, окремих винахідників та
раціоналізаторів.

Існує багато варіантів класифікації інноваційних процесів, розроблених
вітчизняними та зарубіжними авторами. При цьому як найважливіші ознаки
найчастіше розглядаються ступінь новизни, сфера застосування, характер
використання, призначення та ін. Крім того, фахівці навіть за однією
ознакою вирізняють різноманітні типи інновацій. Так, за сферою
застосування розрізняють економічні, організаційні, технологічні,
товарні і суспільні інновації, технічні та соціальні.

Залежно від глибини змін деякі автори поділяють інновації на радикальні
(базові), поліпшуючі, модифікаційні (окремі).

З урахуванням сфер діяльності інновації можуть бути технологічними,
виробничими, економічними, торговельними, соціальними, організаційними
тощо.

За причинами виникнення інновації поділяють на реактивні та стратегічні.
Реактивні — це інновації, які забезпечують виживання фірми в умовах
конкуренції. Вони з’являються як реакція на нові перетворення з боку
конкурентів, щоб завдяки їм фірма могла продовжувати існування на ринку.
Стратегічні інновації — це нововведення, впровадження яких має
випереджувальний характер з метою отримання конкурентних переваг у
перспективі.

За характером потреб, які задовольняються, інновації можуть бути
зорієнтовані на існуючі потреби або на формування нових.

Аналіз літературних джерел дав змогу виявити найважливіші, на думку
автора, класифікаційні ознаки інновацій та запропонувати свій варіант
класифікації, наведений на рис. 53.

Автор вважає, що при класифікації промислових інновацій за ступенем
новизни можуть бути використані положення, де вирізняють дві широкі
форми інновації продукції: зовсім нові види продукції, а також
удосконалення характеристик продукції, яка вже існує — незначні
інновації. Однак трактування, запропоноване на рис. 53, ширше порівняно
з наявними.

Участь суб’єктів на ринку нововведень проявляється через:

• проведення власних НДР та ДКР;

• замовлень на проведення НДР та ДКР в інших організаціях;

• проведення спільно з іншими організаціями НДР та ДКР;

• придбання патенту, ліцензії, ноу-хау на право виробництва виробів;

• купівлі готового виробу, програмного забезпечення тощо;

• створення спільних підприємств з випуску нової продукції із залученням
іноземних технологій, ноу-хау та ін.;

• придбання результатів інтелектуальної діяльності тощо.

Важливим фактором є обсяг інвестицій, що має вирішальне значення на
ринку капіталу в інноваційному процесі. На практиці фінансове
забезпечення інновацій може здійснюватись за рахунок кількох джерел:
бюджетних асигнувань, банківського, приватного, оборотного капіталу
фірми тощо. При цьому в інноваційній сфері вирішальну роль відіграють
довгострокові та середньострокові інвестиції, оскільки інноваційний
процес є досить тривалим.

Розглянувши складові інноваційної сфери, можна сформулювати основні
поняття, пов’язані з нею. Вважатимемо, що інноваційна сфера являє собою
систему взаємодії виробників інноваційної продукції, інвесторів та
споживачів. Інноваційна діяльність — це комплекс практичних дій,
спрямованих на використання науково-технічних результатів для отримання
нових або поліпшення існуючих виробів, технологій, методів управління та
ін.

Інноваційний процес є ширшим поняттям. Його можна визначити як
сукупність етапів, стадій, дій, пов’язаних з ініціюванням, розробкою та
виготовленням продукції, технологій, що матимуть нові властивості, які
більш ефективно задовольнятимуть існуючі потреби і такі, що з’являються
або можуть з’явитися. Американський економіст Д. Брайт зазначав, що це —
єдиний процес, який поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво та
управління.

Поняття «інноваційний процес» еволюціонувало протягом півстоліття. У
50-60-ті роки переважали моделі інноваційного процесу, в яких основним
фактором їх розвитку вважались наукові дослідження, а ринок — вторинним
елементом. Це так звані моделі «технологічного поштовху» та «рушійної
сили ринку». При цьому у другій моделі збуту продукції приділялося
більше уваги. З розвитком нових технологій було розроблено модель, яка
збалансовувала відносини наукових досліджень і ринку, — так звана
поєднальна модель. В її рамках передбачалося, що технічні інновації
повинні супроводжуватись інноваціями в галузі маркетингу, менеджменту,
виробництва. Останніми десятиріччями переважаючою стала «інтегрована
модель» з мінімально можливим часом виконання науково-дослідних робіт,
організації виробництва продукції та просування її на ринок.

Україна перебуває на стадії трансформаційного розвитку ринкової
економіки, що позначається на ставленні до інноваційних процесів.
Вітчизняні автори часто орієнтуються на простішу модель «технологічного
поштовху». Це значною мірою викликано об’єктивно існуючою ситуацією та
визнанням того факту, що застосування сучасної «інтегрованої» моделі
потребує розвиненої ринкової інфраструктури, достатніх фінансових
ресурсів, стабільної фінансової системи, наявності вже сформованих
ринків нововведень тощо.

Важливо наголосити на значенні інноваційної діяльності для розвитку
економіки. Ще у 1977 р. спеціальна комісія сенату США зауважувала, що
найближчим часом і у віддаленому майбутньому наука і технологія
заслуговуватимуть на більшу увагу, ніж будь-який інший елемент
національної політики або складова національних програм. У сучасному
світі показники інноваційної діяльності стають вирішальними у визначенні
економічного рівня держави. У відповідному аналізі зазначають, зокрема,
обсяги виробництва та експорту нау-комісткої продукції, обсяги і частку
витрат на НДДКР у ВВП, кількість науково-технічних працівників і питомі
витрати у розрахунку на одного такого працівника та ін.

Конкуренція на міжнародному і внутрішньому ринках загострюється, що й
визначає необхідність підвищення уваги керівників корпорацій і фірм до
інноваційної діяльності, оскільки тільки її результати дають змогу
створити продукцію, яка б задовольняла щораз вищі, мінливі вимоги ринку
та забезпечувала високий рівень прибутків корпораціям. Більше того,
необхідність підвищення ефективності використання фінансових ресурсів та
прагнення отримувати високі прибутки спонукає провідних виробників
цілеспрямовано створювати нові потреби у покупців, а також принципово
нові вироби й технології. Все це потребує прискорення інноваційних
процесів, їх поєднання у багатьох випадках з виробничими процесами.

Провідні, промислово розвинені країни розробляють і здійснюють
інноваційні програми у пріоритетних наукових і технологічних напрямках
(біотехнології, мікроелектроніки, комп’ютерних технологій, генної
інженерії тощо), тобто у напрямках, які здатні забезпечити високі норми
прибутку. На цій основі змінюється структура виробництва, безперервно
збільшується обсяг і питома вага наукомісткої продукції. Трудомісткі,
технологічно застарілі, «невигідні» й такі, що забруднюють довкілля,
виробництва ліквідуються або переводяться у країни, що розвиваються. Все
це перетворює інноваційний процес на головний фактор економічного
зростання найбільш розвинених країн. Б. Санто наводить цікаві дані: 25 %
приросту виробництва у розвинених країнах викликано прямими
матеріальними інвестиціями капіталу, приблизно 35 % — підвищенням
кваліфікації робочої сили і більш як 40 % економічного зростання цих
країн є результатом використання наукових знахідок, винаходів,
застосування технологічних інновацій.

Розробка сучасних технологій і продукції дає змогу підприємствам
збільшувати прибуток, тим самим поліпшуючи економічне становище і
конкурентоспроможність як самих підприємств, так і країн,

де вони розташовані. У цьому зв’язку прискорення інноваційних процесів є
важливою складовою державної політики в усіх розвинених країнах.
Науково-технологічний, технічний рівень нині значною мірою визначає
міжнародне становище країни, її місце на світовому ринку, стабільність
національної економіки в цілому. Інтенсивне науково-технологічне
суперництво останнім часом спостерігається не тільки між країнами з
різними соціальними та ідеологічними системами, а й між країнами з
розвиненою економікою — США, Японією, країнами ЄС тощо. Всі вони
здійснювали і здійснюють продуману інноваційну політику, що дає значні
економічні результати. Так, рівень технологічного розвитку Японії з 60-х
років підвищився (порівняно з технологічним рівнем США) з 22 % до більш
як 60 %. Значно збільшились масштаби підготовки кадрів науково-технічних
працівників, кількість працівників, зайнятих у сфері НДЕКР. Швидко
зросла кількість виданих патентів. Позитивне сальдо у торгівлі
наукомісткою продукцією в Японії досягло 27 млрд. дол., у США — 12 млрд.
дол.

Слід також відмітити велику питому вагу держави у фінансуванні НДЕКР.
Так, на кінець 90-х років питома вага державних витрат на проведення
фундаментальних НДР та ДКТ становила: у Франції — 90 %, у Великобританії
і США — 80 %, у Японії — 50 %. У загальній сумі витрат державні витрати
на НДЕКР у Великобританії і Франції становили більш як 50 %, у ФРН —
понад 40 %, у Японії — 25-30 %. При цьому НДЕКР в економічно розвинених
країнах зосереджені переважно у провідних фірмах. Так, у США і Франції
на частку 100 найбільших промислових компаній припадає 80 % витрат на
НДЕКР, у Великобританії — до 70 %, в Японії — більше 50 %. Причому ця
частка є значно вищою, ніж за іншими економічними показниками. У США
частка 100 найбільших компаній у вартості активів — приблизно 50%, у
вартості промислової продукції, що випускається, — приблизно 1/3.

Викликає інтерес і структура фінансування окремих стадій НДЕКР. Так, за
даними офіційної статистики, співвідношення фінансування
фундаментальних, прикладних та експериментальних робіт у США такі: 12,6
%, 23,7 % та 63,7 %.

У США та Японії кількість науково-технічних працівників, зайнятих у
сфері НДЕКР, у розрахунку на 10000 працюючих наприкінці 90-х років XX
ст. сягала 76 чол., у Німеччині — 59, у Франції — 50, у Великобританії —
36, в Італії — 37 чол.

Важливим моментом у здійсненні інноваційних процесів є забезпечення
захисту права автора на винахід, наукову ідею чи розробку. Механізм
захисту інтелектуальної власності передбачає систему економічних,
соціальних, правових методів і засобів підтримки інновацій.

У сучасному світі застосовуються такі способи захисту інтелектуальної
власності: патент, авторське право, товарний знак, копірайт,
різноманітні ліцензії.

У зарубіжних країнах поява патенту є сигналом для всіх зацікавлених осіб
про те, що створено нову технологію або підготовлено випуск нової
продукції. На практиці патент мобілізує суспільні ресурси, стимулює
розвиток науково-технічного прогресу, підвищує ефективність виробництва.

До інтелектуального продукту належить також і ноу-хау — сукупність
технічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної
документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації
того чи іншого виду виробництва, але незапатентованих. У перекладі з
англійської ноу-хау означає «знати, як», тобто «знати, як це зробити».
Зміст поняття ноу-хау надзвичайно широкий, воно може охоплювати будь-яку
інформацію, необхідну для ефективної організації виробництва та збуту
певної продукції. До ноу-хау можна зараховувати і технічні рішення, що
виконуються на рівні винаходів, які з різноманітних причин було
запатентовано. Таким чином, характерним для цього поняття є новизна
технічних знань та досвіду, їх корисність для вирішення конкретних
виробничих та комерційних завдань. Оскільки ноу-хау не підкріплено
патентами, важливе значення в процесі його реалізації має дотримання
конфіденційності інформації, документації, креслень тощо.

Список використаної літератури

Федоренко В. Г. і К°. Інвестування. Зайнятість. Освіта. — К.: Науковий
Світ, 2002.

Федоренко В. Г. і К°. Шляхи підвищення ефективності інвестицій в
Україні.: — К.: Науковий Світ, 2003.

Федоренко В. Г. Інвестиційний менеджмент. —К.: МАУП, 1999.

Федоренко В. Г. Інвестиції і капітальне будівництво в ринкових умовах. —
К.: Міжнар. фінанс. агенція, 1998.

Федоренко В. Г. Перспективи розвитку капітального будівництва за
ринкових умов // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1997. — № 2.

Федоренко В. Г. Створення промислово-фінансових груп і проблеми
управління корпоративними правами // Про приватизацію: Держ. інформ.
бюл. — 1999. — № 2.

Федоренко В. Г., Бондаренко Е. В. Будівництво та інвестиції в Україні. —
К: Знання, 1998.

Федоренко С. В. Проблеми залучення іноземних інвестицій і розвиток
економіки України // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1999. — № 2.

Федотова М. А. Доходи предпринимателя. — М.: Финансьі и статистика,
1993.—96 с.

Чернявский А. Д. Организация управления в условиях рыночных отношений.
—К.:МЗУУП, 1994.

Чернявский А. Д. Современные тенденции развития организационных форм
управлення в Украине // Персонал. — 1997. —№4. — С. 3-7.

Похожие записи