.

Глобальний інтерес та його виклики реалізації національного інтересу (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
239 4540
Скачать документ

Реферат на тему:

Глобальний інтерес та його виклики реалізації національного інтересу

Головним викликом суспільного розвитку в умовах глобалізації стає
підміна національного інтересу глобальним інтересом, реалізовувати який
покликана кожна нація, оскільки вона об’єктивно включена в процес
глобалізації.

На сучасному етапі світового розвитку національний інтерес зазнає такої
радикальної трансформації, що вже не може бути ефективною формулою
функціонування національної держави. Відповідно до цього мета статті –
розкрити сутність глобального інтересу та ідентифікувати його виклики в
процесі реалізації національного інтересу. Це, з методологічної точки
зору, увиразнює потребу вирішити відповідні завдання, а саме: чітко
проаналізувати умови, які привели до трансформації національного
інтересу в глобальний, визначити зміст та структуру глобального інтересу
(національний та державний інтерес), вказати на його основні елементи, а
також проаналізувати особливості реалізації національного інтересу в
умовах глобалізації.

Окремі аспекти даної проблематики виступали предметом окремого аналізу в
працях таких учених, як: М.Комлєва, В.М.Князєв, І.Ф.Надольний,
І.Крістол, І.Кучураді, О.Ліснічук, М.Пірен, Д.Узнадзе, Дж.Фейблман та
ін. Незаважаючи на достатню увагу до цієї проблематики, сутність
глобального інтересу та його виклики національному інтересу недостатньо
розроблені, що і визначає потребу його детального аналізу в межах даної
статті.

Виходячи із цього в контексті вивчення даної проблеми ми не ставимо за
мету виробити єдине бачення сутності глобального інтересу, для нас
цікавою є певна амбівалентність при розгляді його змісту. У цьому плані
глобальний інтерес ми розглядаємо як необхідну умову та засіб світового
розвитку, а також здебільшого як виклик, що призводить до зникнення
національного інтересу, позбавляючи тим самим окрему національну державу
можливості реалізації власної стратегії суспільного розвитку. При цьому,
на нашу думку, недоцільним є розгляд глобального та національного
інтересів у певному тотожному зв’язку, тому що вони як такі можуть між
собою і не перетинатись. Це підтверджується й концепціями окремих
дослідників, які вказують на те, наскільки могутньою сама по собі є
національна держава, наскільки вона є здатною до реалізації власного
національного, а потім вже і глобального інтересу. Так, на думку
І.Крістола, “… маленька нація може відчувати, що її національний інтерес
починається і закінчується на її кордонах: саме тому її зовнішня
політика майже завжди має оборонний характер, тоді як велика нація з
широким колом інтересів на додаток до матеріальних турбот завжди має
ідеологічні інтереси” [1]. Саме тому в умовах глобалізації, яка декларує
високий рівень взаємозалежності між державами, окрема могутня держава,
маючи для цього відповідні пріоритети (економічний, політичний, а
головне – військовий), може вдаватись до нав’язування світові свого
національного інтересу, але в такому контексті він уже буде мати
глобальний характер.

Глобальний інтерес, у свою чергу, виявляє чітко увиразнену потребу
реалізації геополітичної стратегії заради розвитку та функціонування
світу у сучасних глобалізаційних умовах. Це вказує на те, що глобальний
інтерес має трансцендентний і транснаціональний характер, адже він
відображає зміст національного інтересу кожної окремої держави і
стосується світового устрою в цілому. Тобто це свідчить про те, що
глобальний інтерес незалежно від того, яка саме ідея закладена у його
змісті, має бути реалізованим та дотриманим як у межах кожної
національної держави, так і на глобальному рівні.

Виходячи із цього доцільно визначити, що являє собою зміст глобального
інтересу, тобто які складові елементи глобальних потреб розвитку
сучасного світу він має відображати. На нашу думку, основним складовим
елементом глобального інтересу є реалізація ідеї глобальної
справедливості.

Прагнення до справедливості є одним із споконвічних прагнень людства у
процесі історичного розвитку. Це прагнення стає особливо актуальним в
умовах глобалізації, адже людство реально прагне до того, аби його права
та можливості знайшли належну реалізацію за різних умов та факторів
світового розвитку. Виходячи із цього жоден світовий уряд не може
перешкоджати реалізації прав людини, а відповідно до цього ідеї
глобальної справедливості. Саме тому чим більш реалізовано буде ідею
глобальної справедливості у світі, тим більше можливостей з’явиться у
сучасної людини протистояти викликам глобальної несправедливості. На
думку І.Кучураді, “… глобальна несправедливість проявляється тоді, коли
основні або інші права окремих осіб, окремих груп осіб або ж більшості
населення країни порушуються або спеціально нехтуються в інтересах інших
груп чи країн” [2, с. 19]. Саме це, на думку вченого, є найбільш
характерною рисою міждержавних та міжнародних відносин у світі. Це
свідчить про те, що ідея глобальної справедливості як складовий елемент
глобального інтересу має зводитись до відстоювання прав та потреб
громадян світу в процесі людської життєдіяльності на паритетних засадах.
Таким чином, глобальна справедливість являє собою такий стан речей, за
якого формуються такі умови розвитку сучасного світу, які не
перешкоджають реалізації прав людей, груп чи навіть і держав як на
національному, так і на міжнародному рівні. Саме тому глобальна
справедливість – це здатність для кожного громадянина в сучасних
глобалізаційних умовах мати можливість реалізувати свої права та
потреби. Фактично, йдеться про рівність умов історичного розвитку, в
яких сьогодні перебуває сучасний світ, що забезпечує рівні можливості на
реалізацію потреб окремими народами чи державами. Для сучасного світу
ідея глобальної справедливості, насамперед, стосується того, як люди, що
належать до єдиного глобального простору, водночас мають різні
можливості для реалізації своїх потреб, одні з них мають більші
можливості, інші – менші, що, у свою чергу, визначається рівнем
суспільного розвитку національної спільноти, до якої вони фізично
належать.

Отже, ідея глобальної справедливості являє собою “мета-принцип” –
вимогу, норму, яка визначає структуру суспільних відносин та політичних
дій і виводиться в кожний історичний період з урахуванням існуючих умов
[3, с. 26]. Це свідчить про те, що ідея глобальної справедливості, яка
сьогодні становить зміст глобального інтересу, висуває стандартизовані
вимоги до умов розвитку світу, які для однієї держави можуть бути
прийнятними, а для іншої – ні. Точніше кажучи, те, що для однієї держави
буде мати ознаку глобальної справедливості, для іншої може виявитись
глобально несправедливим. Відповідно до цього доцільно виділити основні
складові елементи ідеї глобальної несправедливості, перед викликами якої
сьогодні постає сучасний світ, сюди ми відносимо:

– нерівні умови життя людей у межах різних національних держав;

– різні умови забезпечення охорони здоров’я людини;

– різні права на здобуття освіти;

– різні умови реалізації праці та соціального захисту;

– різні можливості для реалізації духовно-творчого потенціалу людини.

Таким чином, глобальна несправедливість є результатом нерівномірного
розподілу матеріальних і духовних ресурсів у межах світового простору та
нерівномірних умов для належної реалізації прав і захисту людського
потенціалу. Однією із причин цього є неефективна глобальна соціальна
політика, яка не забезпечує створення спеціальних інституцій для
сприяння та реалізації людського потенціалу в умовах світового розвитку.
Проте у цьому плані не слід заперечувати вже існуючий досвід
функціонування таких транснаціональних інституцій, які фактично і беруть
на себе значну частину функцій з реалізації соціальних, економічних та
загальнолюдських умов розвитку, гарантуючи, таким чином, рівні умови для
життєдіяльності окремих суб’єктів світового простору.

Це ще раз підтверджує те, що в умовах глобалізації найбільш увиразненою
стає ідея глобальної несправедливості, оскільки сьогодні більше як
ніколи люди знають як розвивається сучасний світ, а тому й не бажають
миритись із проблемами глобальної несправедливості, коли “у певній
країні частина людей живе на віллах або в квартирах із кондиціонованим
повітрям, тоді як інша частина – в печерах або ж і глиняних будиночках”
[4]. Це свідчить про те, що в сучасному світі навіть у межах розвинених
держав і тих, що перебувають на етапі розвитку, розрив між багатими та
бідними все більше зростає. Це, у першу чергу, пояснюється тим, що одні
держави мають більш динамічну стратегію розвитку, а інші – менш
динамічну, що призводить до відповідного дисбалансу між ними.
Підтвердженням цього у 2000 р. стала заява К.Аннан, що “майже половина
населення планети все більше вимушена існувати менше ніж на 2 долари на
день і близько 1,2 мільярди людей мають 1 долар на день” [5]. Унаслідок
цього ми можемо констатувати новий зміст глобального інтересу – долання
глобальної нерівності у розвитку сучасного світу. Важлива роль у цьому
належить наданню допомоги небагатим країнам, яка проявляється, на думку
К.Томашевської, у формі забезпечення “прогресу демократизації”.
Свідченням цього, зокрема, є різні трансформаційні перетворення, які
подекуди ініціюються з боку транснаціональних структур чи окремих
національних держав і мають на меті зміну вектора розвитку національної
політики [6].

Таким чином, людство сьогодні добре розуміє потенціал своїх людських
можливостей і те, наскільки він з позицій світового розвитку є належно
реалізованим у межах окремої національної держави. Саме тому стратегія
людського потенціалу має бути зорієнтована на забезпечення суспільного
розвитку, аби таким чином здолати глобальну нерівність у розвитку
держав. Якщо за аксіому взяти збалансовану політику взаємодопомоги між
державами, відповідно до якої багаті країни допомагають бідним, то в
реальності це приведе до виникнення великої межі, адже доведеться
реалізовувати, у першу чергу, глобальні інтереси, а не національні. Це
свідчить про те, що у міру можливості реалізації глобальних інтересів
посилюються суперечності між різними державами.

Виходячи із цього глобальний інтерес є необхідною складовою реалізації
глобальної стратегії суспільного розвитку. Так, зокрема, ще у 50-ті рр.
ХХ ст. в Уставі Організації Об’єднаних Націй фактично було виписано
зміст глобального інтересу, коли “народи Об’єднаних Націй вирішили
досягнути соціального прогресу та покращення життєвих стандартів в
умовах більшої свободи, і з цією метою… використовувати міжнародні
механізми для забезпечення економічного та соціального прогресу всіх
народів, вирішили об’єднати свої зусилля для досягнення цих цілей” [7].

Таким чином, глобальний інтерес характеризує інтереси всіх суб’єктів
світового розвитку, проте його зміст у межах кожної національної
спільноти трактується по-різному, оскільки залежить від відповідної
глобалізаційної стратегії держави, рівня її геополітичної відкритості,
яку вона обирає як альтернативу для свого позиціонування. Проте
технологія реалізації глобальних інтересів має бути тотожною, а для
цього у населення планети мають бути спільні умови та фактори
суспільного розвитку. Це, у свою чергу, свідчить про те, що глобальні
інтереси визначаються національними інтересами держав, а з іншого боку –
саме глобальні інтереси приводять до ідентифікації змісту національних
інтересів, оскільки за таких умов ризики їх реальної втрати є
очевидними.

У контексті визначення сутності глобального інтересу на особливу увагу
заслуговує концепція установки грузинського вченого Д.Узнадзе, яка
розкриває зміст чотирьох фундаментальних станів ментальності, які
характерні для кожного громадянина незалежно від того, на території якої
б національної спільноти він не проживав. Дослідник намагається
визначити основні соціально-психологічні стани, які формують комплекс
поведінки громадянина. До таких комплексів відносять критерії
домінантності однієї нації над іншою, які вчений називає манією форми,
манією подолання, манією релаксації та манією управління [8].

Соціально-психологічні стани

Манія форми

Манія подолання

Манія релаксації

Манія управління

Уявлення про дійсність постають

у формі актів

формоутворення

подолання

зняття напруження

управління

Основні соціально-політичні категорії

обов’язок

право (рівність)

свобода

згода

Форми здійснення взаємовідносин

розподіл

(самонакопичення)

отримання

обмін

віддача

Просторові модуси ефекту

становлення

стискання

плинність

розширення

Принципи, які визначають соціальну спільність

примат спільності

спільність на основі ідентичності

безумовна спільність

спільність на основі відмінностей

Ставлення до чужого

нетерплячість

ігнорування

толерантність

вимога

Основні світоглядні принципи

актуальність початку

актуальність початку та кінця у їх взаємозв’язку

актуальність кінця

безкінечність

Логічний зв’язок між явищами розглядається в аспекті

причинності

причинно-цільовому

цільовому

альтернативності

Найбільш чітко визначені типи націй

німці, японці, китайці, іранці, араби, євреї

росіяни

американці, англійці, французи, індійці, голландці

грузини

ірландці

Окремі форми домінантності (манії) спираються на те, що в основі
людської установки немає жодної складової, яку б можна було прибрати,
адаптувати чи замінити. Це свідчить про те, що установка як основа
формування інтересу є мінливою і залежить від психочасових вимірів. На
думку дослідника, навіть довготривалі установки (наприклад ті, що
стосуються стратегічної життєдіяльності нації в цілому) мають здатність
змінюватись залежно від прагнень більшості громадян, а також залежно від
викликів умов глобального розвитку, які реально змінюють долю нації.
Саме тому нація, враховуючи при цьому релігійні, соціально-політичні,
культурні (мова, мистецтво, література, наука) системи, які забезпечують
їй відповідний рівень ідентифікації, має бути здатною на “акт творчості”
у формуванні свого глобального інтересу розвитку. Передусім йдеться про
національну спадщину, те, яким чином вона впливає на формування
глобального інтересу і яким чином цей інтерес відображає формати
розвитку окремої нації. Виходячи із цього Д.Узнадзе запропонував формулу
циклічної логіки, яка розкриває закономірності зміни інтересів, якими
керується нація протягом певної доби історичного розвитку і які з
необхідністю визначаються об’єктивними умовами та факторами такого
розвитку [8]. Більше того, спільність складових елементів такого
інтересу є засобом інтеграції зусиль між націями щодо реалізації їх
спільних потреб. Унаслідок цього такі інтереси, якими керуються окремі
нації на певному етапі історичного розвитку, перетворюються на форму
глобального інтересу.

У контексті визначення сутності глобального інтересу доцільно чітко
розмежовувати поняття глобального та геополітичного інтересу. На нашу
думку, геополітичний інтерес може розглядатись як складовий елемент
глобального інтересу, але лише з точки зору окремої держави. Глобальні
інтереси в цьому плані – це такі інтереси, які характеризують розвиток
світу в цілому, тоді як геополітичні інтереси представляють інтереси
окремої держави щодо реалізації принципів її зовнішньої політики. Так,
на думку Дж.Фейблмана, геополітичні інтереси – це інтереси, які
“забезпечують економічну та політичну вигоду для держави, зокрема її
безпеку шляхом освоєння та поставлення у залежність від себе інших
держав та суспільних інститутів доступними методами…, тобто це
прагнення досягнути абсолютних переваг перед іншими країнами у всіх
напрямах, особливо у сфері високих технологій, та шляхом економічного й
політичного тиску та прямої агресії з метою забезпечення абсолютної
керованості певною ситуацією” [9, с. 262].

gdo,K

ма, вказує на те, що вплив інтересів західного світу, його ціннісної
системи зокрема, оцінюється амібвалентно або ж і негативно у тому разі,
якщо це призводить до розмивання національної ідентичності та руйнації
традиційної системи життєдіяльності суспільства. Важливим фактором
сприйняття або і несприйняття інтересів західного світу є національний
інформаційний простір, який увиразнено доводить пріоритет тієї чи іншої
позиції, унаслідок чого у громадськості формуються побоювання щодо
сприйняття інтересів західного світу. Головне, на чому зараз має бути
зосереджена увага, – це уникнення тотального копіювання західних
стандартів суспільного розвитку, недопустимість “нав’язливих форм
прогресу”, оскільки це перешкоджає реалізації національних інтересів.
Важливим механізмом реалізації національної системи інтересів в умовах
глобалізації має виступати державна політика, яка б забезпечувала баланс
між західними та антизахідними інтересами шляхом стримування певних
політичних “перекосів” у той чи інший бік. Проте така політика не
повинна мати форму прозахідної чи антизахідної пропаганди, оскільки це
може призвести до дисбалансу в реалізації не лише зовнішньої політики
держави, але і внутрішньої. Слід також відзначити, що певні
ізоляціоністські тенденції, які сьогодні спостерігаються в розвитку
окремих держав, не завжди відповідають умовам глобалізаційного розвитку,
а тому можуть стати реальною перешкодою на шляху модернізації систем
державного управління.

Основними рівнями глобального інтересу є національний та державний
інтерес. При цьому доцільно вказати на певну методологічну суперечність
у розумінні специфіки функціонування національного інтересу, оскільки, з
одного боку, він визначається глобальною системою цінностей, з другого ж
– остання є чітко легітимованою структурою інтересів, притаманних для
розвитку національних систем державного управління. Глобальний інтерес,
таким чином, є своєрідним конгломератом, який уособлює систему
інтересів, притаманну для світу в цілому. Точніше кажучи, хоча
глобальний інтерес і складається з інтересів національних, проте він є
чітким індикатором спільних потреб між суб’єктами глобального простору,
які належать до різних національних держав.

Слід відзначити, що у міру того як змінюється світова конфігурація,
зумовлена сучасними глобалізаційними процесами, змінюється і система
національних інтересів. Тому особливо важливим ракурсом розгляду даної
проблематики є визначення змісту та специфіки національних інтересів в
умовах глобалізації, необхідно віднайти ефективні способи їх оформлення
та консолідації, визначення збігу й незбігу різних концепцій
національного та державного інтересів, а відповідно до цього визначити
рівень ефективності системи державного управління та відповідних засобів
зовнішньої політики щодо реалізації системи національних інтересів.

Національний інтерес є важливим складовим елементом менталітету нації,
який визначається його характерологічними рисами, стилем
життєдіяльності, історичним досвідом, стереотипами, рівнем національної
ідентичності. На думку М.Комлєвої, “національні інтереси являють собою
сформовану в масовій свідомості потребу в певній геополітичній дії для
забезпечення виживання та розвитку нації як цілісної структури” [11, с.
67]. Це безпосередньо вказує на те, що для кожної національної держави в
умовах глобалізації першочерговим завданням має бути концентрація зусиль
для реалізації національних інтересів. Проте світова практика сьогодні
засвідчує іншу тенденцію, відповідно до якої 59% внутрішніх проблем
пов’язуються з тим, що держава постає перед глобалізаційними викликами,
а тому їй здебільшого доводиться реалізовувати глобальний інтерес,
нехтуючи при цьому власними національними інтересами. Це вказує на те,
що національні інтереси не можуть бути своєрідною штучною конструкцією,
яка абсолютно відірвана від світових глобалізаційних тенденцій розвитку.

Важливою проблемою при визначенні змісту національних інтересів є їх
гіпотетичне констатування, оскільки вони не розробляються, а лише
сприймаються як певна форма даності, а тому вони є ефемерними, тобто
“застиглими” сутностями, які розкривають специфіку функціонування нації
протягом довготривалого стратегічного періоду. У цьому контексті постає
питання про те, якими ознаками характеризується нація і наскільки ці
ознаки знаходять своє адекватне оформлення в системі національних
інтересів. Відомий теоретик національних проблем Е.Сміт класифікував
близько десяти таких ознак, які дозволяють найбільш чітко визначити
зміст національних інтересів та ідентифікувати їх відносність в умовах
глобалізації [12]. До них учений відносить: культурні відмінності, які
принципово відрізняють одну націю від іншої; єдність або компактність
території (неперервність території), відносно великі розміри території
та чисельність населення, наявність зовнішніх відносин з іншими групами,
виражене почуття групової належності, участь в управлінні за наявності
громадських прав, вертикальна економічна інтеграція. Проте в умовах
глобалізації більшість із таких ознак нації розмиваються, а тому
особливого значення набуває проблема їх збереження на користь розвитку
національної держави.

На особливу увагу заслуговує концепція О.Ліснічука, відповідно до якої
національні інтереси розглядаються не як “ідеологічна система, під яку
можна підвести будь-яку справу чи витівку… це також не ікона, в
святість якої треба вірити й молитись всує. Це схоже на колективне
авторське полотно, коли кожен із окремих авторів залежно від своїх
уявлень і здібностей вимальовує свою ланку. Або ж наприклад, у
архітектурному сенсі – будівлю, коли у кожного є можливість докласти
свій талант будівничого: вмурувати цеглину, звести стіну або щось
оздобити” [13, с. 35]. Тобто національні інтереси є продуктом діяльності
колективної душі, в межах окремої держави вони відображають потреби
кожного її члена і, більше того, формуються кожним із них. Так само
глобальний інтерес є результатом соціально-духовного та
рефлексивно-патетичного осягнення змісту сучасної геополітичної ситуації
в умовах глобалізації.

У свою чергу, державний інтерес в умовах глобалізації можна визначити як
потребу держави та її структур здійснювати відповідну геополітичну
стратегію з метою забезпечення власного розвитку в межах світової
системи.

Складовими елементами національного інтересу українців виступають:

– універсалізм світосприйняття, який певною мірою забезпечує широку
відкритість нації до світу в цілому;

– консерватизм, який простежується в чіткому підпорядкуванні традицій та
стереотипів у суспільному житті;

– емоційність та душевність, які переносяться у сферу жорсткої
раціональності в системі суспільного життя;

– декларативна нейтральність та позаблоковість, які в умовах
глобалізації відіграють негативну роль, оскільки сповідують певну форму
відчуженості України від участі у світових структурах.

В умовах впливу глобалізації в особливому ракурсі постає проблема
розуміння істинного та хибного національного інтересу. Істинний
національний інтерес, з нашої точки зору, характеризує реальний інтерес
розвитку нації в умовах глобалізації, виявлення та відповідне оформлення
такої форми інтересу залежить від рівня розвитку громадянського
суспільства, яке забезпечує функціонування структур державної влади, а
також визначає форми контролю над процесом реалізації національного
інтересу з боку інститутів громадянського суспільства. Тут також важлива
роль належить і політичним партіям, які у світі все частіше опікуються
пошуком відповідної стратегії захисту національних інтересів,
збереженням власної ідентичності в умовах глобалізації. Точніше ці
партії у стратегії своєї діяльності реалізують антиглобалістичну
ідеологію, спрямовану на захист національних інтересів, які в особливій
формі “оголюються” саме в умовах глобалізації. Неможливість їх повної та
адекватної реалізації, що є результатом певних глобалізаційних викликів,
позбавляє державу можливості захисту національної ідентичності, а також
бути конкурентним суб’єктом у світовому просторі.

Отже, національний інтерес сьогодні має визначати рівень захищеності
інтересів держави в умовах глобалізації та наявність відповідних
стратегій їх захисту. Це також пояснюється тим, що в умовах глобалізації
держава перетворюється на головного геополітичного суб’єкта реалізації
національного та державного інтересів.

Безумовно, вплив глобалізації змінює традиційно усталену систему
національних інтересів, проте жодною мірою не можна ставити питання про
скасування національних інтересів як таких, адже головне завдання –
правильно їх ідентифікувати. Основу формування національних інтересів в
умовах глобалізації закономірно становлять геополітичні стереотипи, які
підміняють національний інтерес загальнолюдськими цінностями. Це
свідчить про те, що національна держава має відмежуватись від власного
національного простору у своєму розвитку і еволюційно включитись у
глобальний простір. Дане питання є актуальним не лише для перехідних
суспільств, адже неодноразово на адресу західноєвропейської політики
лунали звинувачення у відсутності чітко сформульованих національних
інтересів, які начебто були надмірно зорієнтовані на інтереси різних
транснаціональних структур (типу ООН), підмінялись глобальними
інтересами, а це реально перешкоджає реалізації ефективної внутрішньої
політики держави. Поясненням цього слугує і той факт, що “національний
інтерес в умовах глобалізації підміняється гуманітарними інтересами або
й інтересами “міжнародного співтовариства”. Проте сподівання на
реалізацію такого інтересу в умовах глобалізації є марними, оскільки не
існує жодної національної держави, яка б була здатною принести у жертву
свої інтереси заради інтересів інших держав, якщо при цьому вона не
переслідує інших стратегічних цілей.

Тому важливим питанням, яке розкриває логіку такого розуміння проблеми,
є чітка ідентифікація національних інтересів, а на основі цього і
створення ієрархії інтересів, які найбільшою мірою відповідають сучасним
глобалізаційним умовам розвитку. На основі розв’язання цих питань
вдасться чітко побачити стратегію, яка дозволить найбільш адекватно
реалізовувати власні національні інтереси та відстоювати національні
інтереси іншої країни [14, с. 34-35].

Слід відзначити, що національний інтерес залежно від певного історичного
періоду набуває відповідних конкретних форм. Так, зокрема, у період
розгортання сучасних глобалізаційних процесів він, у першу чергу,
спрямований на виключне збереження національної ідентичності, вироблення
чіткої стратегії протистояння розширенню з боку інших транснаціональних
суб’єктів. Тобто тут переважно йдеться про збереження власного
геополітичного простору, який би протистояв застосуванню будь-якого
варіанта глобальної експансії задля збереження та підвищення ваги
геополітичного статусу України. Проте сьогодні, на жаль, більшість
геополітичних параметрів, які визначають стратегію розвитку України в
умовах глобалізації, є результатом реалізації глобальних інтересів, які
не завжди відповідають національним інтересам держави.

При цьому слід вказати на основну причину, яка передувала цьому, а саме
– розпад СРСР, який призвів до територіального перерозподілу
геополітичного простору України, унаслідок цього оформились нові кордони
держави, з’явилась проблема фізичного та ментального розподілу простору
держави. У результаті цього всі адміністративні кордони стали
міждержавними, що тим самим створило підстави для територіальних
претензій до України з боку її географічних сусідів. Ці обставини,
безумовно, не могли не вплинути на зміну типу національних інтересів,
які визначають специфіку функціонування держави в умовах глобалізації.

Особливо актуальною також стає українсько-російська проблема, яка
протягом певного часу стає основним предметом обговорення в ЗМІ і
визначає стратегію реалізації глобального (російського) інтересу. Все
частіше вченими, політиками та функціонерами обговорюється тема
“несправедливості” російсько-українських та українсько-польських
кордонів, нав’язаних силоміць Україні, які, безумовно не збігаються з її
етнічними кордонами. Здебільшого йдеться про адміністративний
перерозподіл, який не завжди відповідає етнічному, а це, у свою чергу,
складає певні труднощі для держави, а саме – у контексті реалізації її
національного інтересу.

Територіальній цілісності України в сучасних глобалізаційних умовах
також перешкоджає сепаратизм Східного регіону, який обґрунтовується
бажанням зберегти “колоніальну політику” впливу Росії, а також бажанням
реалізовувати російські інтереси. Це насамперед пов’язується з потребою
різних політичних сил нав’язати і відстояти “мовне питання” на користь
Росії, а не України. А це, безумовно, є одним із глобалізаційних
викликів національній безпеці України, коли національний інтерес як
такий не є предметом творення державної політики, особливо в сучасних
умовах глобалізації, яка сама по собі вже становить значні ризики для
функціонування держави.

Особлива роль у межах даного аналізу також належить з’ясуванню специфіки
формування національних інтересів перехідних суспільств в умовах
глобалізації. Це пов’язується з тим, що, як правило, в межах перехідних
суспільств структури громадянського суспільства перебувають на
ембріональному рівні розвитку, система національних інтересів лише
оформлюється, а тому не має консолідованої форми. За таких умов досить
часто національні інтереси декларуються “ідеологічною елітою”, яка бере
на себе зобов’язання самоідентифікувати національний інтерес, підміняючи
його тим самим вузькокорпоративним, незважаючи при цьому на інтереси
інших прошарків суспільства.

Досить часто державна політика в умовах глобалізації не відповідає
реальним національним інтересам, тобто часто така політика ініціюється
зверху (до цього залучаються різні транснаціональні структури), а для її
ефективності використовуються відповідні інформаційні стратегії, які
мають на меті доведення до громадськості відповідного глобального
інтересу. За таких умов державна політика набуває маніпулятивних форм
презентації і жодною мірою не може бути визнана ефективною.

Таким чином, окрема національна держава, а точніше така, що має статус
світової, може вдаватись до формування змісту глобального інтересу, який
відстоює її національні інтереси, у результаті цього йдеться про
превалювання системи національних інтересів однієї держави над
інтересами іншої. З огляду на це глобальний інтерес може подекуди
виявлятись антинаціональним. Більше того, національний інтерес являє
собою один із критеріїв, який визначає специфіку функціонування держави
та рівень її національної безпеки. Також слід відзначити, що система
національних інтересів скоріше за все в умовах глобалізації нагадує
транснаціонально-аморфну модель позиціонування потреб, характерних для
більшості націй.

Отже, здійснений нами аналіз проблеми дав змогу довести, що заміна
національного інтересу глобалізаційним є одним із глобалізаційних
викликів суспільного розвитку, що призводить до відповідної
реструктуризації принципів, які визначають зміст та особливості
функціонування сучасного світоустрою. Для національної держави в умовах
глобалізації питання глобального та національного інтересу тісно
пов’язується із питаннями національної та глобальної безпеки, що і є
пріоритетним напрямом подальшого дослідження даної проблеми.

Список використаних джерел

1. Globalization and Identity: Dialectics of Flows and Closures //
Development and Change. The Hague. – 1998. – Vol. 29. – No 4. – Р.
277-325.

2. Кучуради И. Справедливость – социальная и глобальная // Вопр. филос.
– 2003. – № 9. – С. 16-29.

3. Егоров В.С. Философия открытого мира. – М., 2001. – 367 с.

4. Тоффлер О. Шок будущего: Пер. с англ. – М., 2001. – 389 c.

5. Права человека и Десятилетие культурного развития. – М., 2004. – 664
с.

6. Предпосылки развития философии нового века //
http://cad.ntukpi.kiev.ua/~demch/naph/naphr-html

7. Устав Об’єднаних націй. – К., 2002. – 77 с.

8. Человек: соотношение национального и общечеловеческого: Сб.
материалов междунар. симп. (г. Зугдиди, Грузия, 19-20 мая 2004 г.). /
Под ред. В.В.Парцвания. – СПб.: Санкт-Петерб. филос. о-во, 2004. – Вып.
2 // http://anthropology.ru/ru/texts/kvarats_va/mannt_14.html

9. Фейблман Дж. Типы культуры // Самосознание мировой культуры. – СПб.,
1999. – С. 261-263.

10. Лапки В., Пантин В. Образ Запада в сознании постсоветского человека
// МЭиМО. – 2001. – № 7. – С. 68-83.

11. Комлева Н. Геополитическое сжатие // МЭиМО. – 2003. – № 2. – С.
66-75.

12. Сміт Е. Національна ідентичність. – К., 1994. – 380 с.

13. Ліснічук О. Національні інтереси України: пошук концепції // Нова
безпека. – 2001. – № 1. – С. 33-39.

14. Шейнис В. Национальные интересы и внешняя политика России // МЭиМО.
– 2003. – № 4. – С. 34-35.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020