Формування та розвиток інформаційних систем в державному управлінні

 

Для аналізу взаємодії інформаційних систем на різних рівнях державного
управління пропонується класифікаційна схема взаємозв’язку інформаційних
систем різних видів і рівнів ієрархії. В Україні діє трьохрівнева
система інформаційних систем по територіальній ознаці. На кожному рівні
діють функціональні, галузеві і інформаційні системи організацій.

На нижчому, місцевому рівні знаходяться інформаційні системи органів
державної влади та місцевого самоврядування, установ і організацій, які
призначені для збору і обробки інформації, що надходить із зовнішнього
середовища і застосовуються з метою здійснення власних завдань та
функцій в межах своїх повноважень.

На регіональному рівні функціонують регіональні інформаційні системи,
які забезпечують інформацією обласні органи виконавчої влади, органи
місцевого самоврядування, установи і організації обласного рівня. Ці
системи призначені для підтримки ефективного управління життєдіяльністю
регіонів. На державному рівні функціонують інформаційні системи, які
призначені для розв‘язання найважливіших проблем країни. До їх складу
належать: автоматизована система державної статистики, автоматизована
система економічних розрахунків, автоматизована система фінансових
розрахунків та інші.

Первинною ланкою багаторівневої інформаційної системи в державному
управлінні є інформаційна система органу виконавчої влади базового рівня
(місцевого самоврядування). Принципова схема такої інформаційної системи
показана на рисунку 1.

У схемі застосовані позначення:

— ЗІ – зовнішня інформація;

— ВІ – вихідна інформація;

— Р – ресурси (матеріальні, енергетичні, інформаційні);

— РД – результати діяльності – управлінські рішення, звіти до органів
вищого рівня, відповіді на листи громадян і т. ін.

 

Рис. 1. Принципова схема інформаційної системи органу виконавчої влади

 Для створення, ефективного функціонування і розвитку інформаційних
систем необхідні єдині теоретичні положення і методичні підходи, які
забезпечують взаємодію різноманітних економічних об’єктів та їх
нормальну діяльність. Академіком В. М. Глушковим були сформульовані
науково-методичні положення та рекомендації з проектування
автоматизованих систем управління, які тепер склались як принципи
побудови інформаційних систем. В літературних джерелах [2,3,5]
пропонуються принципи побудови ІС, принципи автоматизації управління і
вимоги до формування організаційних структур органу державної влади.
Крім цього існують принципи спеціальні, які відносяться до державного
управління [1, с. 181-182]. Нами в роботі [4] запропонована система
принципів, яка складається з трьох груп: побудови, функціонування і
розвитку. З метою вдосконалення системи пропонується схема, в якій
згруповані принципи, їх характеристика і додаються нові, що відображають
ієрархічність і безперервність роботи інформаційних систем в органах
державного управління (рис. 2).

 Принципи побудови Принципи функціонування Принципи розвитку

1.        системності;

2.        інтегрованості;

3.        принцип першого керівника;

4.        принцип декомпозиції;

5.        принцип сумісності;

6.        принцип стандартизації та уніфікації;

7.        принцип автоматизації інформаційних потоків і документообігу;

8.        принцип автоматизації проектування.

9.        принцип ієрархічності 1.        узгодженості підсистем

2.        надійності;

3.        ефективності;

4.        інтерактивності;

5.        доступності;

6.        робастності;

7.        єдності;

8.        законності.

9.        безперервності

  1.        еволюційності;

2.        адаптивності;

3.        нових задач;

4.        типізації;

5.        етапності;

6.         удосконалення структури управління;

7.        пріоритетності;

8.        збалансованості;

9.        історизму.

 Рис. 2. Принципи інформаційних систем

 

Принципи побудови інформаційних систем в державному управлінні:

— системності — полягає в тому, що створення ІС повинно будуватися на
комплексному вивченні об‘єкту, на єдиному методологічному підході, який
дає змогу розглядати досліджуваний об’єкт як одне ціле; виявляти на цій
підставі різноманітні типи зв’язків між структурними елементами, що
забезпечують цілісність системи;

— інтегрованості – забезпечує сумісність складових системи щодо
управління даними і засобами спілкування з користувачами в процесі
прийняття рішень;

— принцип першого керівника — передбачає безпосередню участь вищого
керівництва організації-замовника в розробці інформаційної системи, у
виробленні і узгодженні критеріїв і загальної концепції системи,
закріплення відповідальності під час створення системи за замовником,
тобто майбутнім користувачем, який відповідає за введення у дію та
функціонування інформаційної системи;

— принцип декомпозиції — використовується при вивченні особливостей,
властивостей елементів і системи в цілому. Він ґрунтується на розбитті
системи на частини, виокремленні деяких комплексів робіт, створенні умов
для ефективнішого аналізу системи та її проектування;

D

F

?

F

?

?O?

?O?

???O?

yyyy]„O^„

ип сумісності — полягає в забезпеченні здатності взаємодії інформаційних
систем різних видів, рівнів у процесі їх спільного функціонування;

— принцип стандартизації та уніфікації — полягає в необхідності
застосування типових уніфікованих і стандартизованих елементів
функціонування інформаційної системи;

— принцип автоматизації інформаційних потоків і документообігу —
передбачає комплексне використання технічних засобів на всіх стадіях
проходження інформації від моменту її реєстрації до одержання
результатних показників і формування управлінських рішень;

— принцип автоматизації проектування — має на меті підвищити
ефективність самого процесу проектування і створення інформаційної
системи на всіх рівнях управління, при цьому забезпечується скорочення
часових, трудових і вартісних витрат за рахунок введення індустріальних
методів;

— принцип ієрархічності передбачає побудову складних інформаційних
систем з врахуванням багаторівневої структури системи державного
управління, яка передбачає наявність вищого рівня органів державної
влади, обласного, районного, рівня міст і селищ.

Принципи функціонування інформаційних систем в державному управлінні:

— узгодженості підсистем – принцип зв‘язаний з побудовою загальної
моделі управління об‘єктом, яка встановлює взаємозв‘язок і ступень
важливості між різними задачами управління в рамках цілей, критеріїв і
обмежень;

— надійності – полягає в здатності системи виконувати потрібні функції
протягом заданого періоду часу;

— ефективності – зв‘язаний з досягненням максимального ефекту при
мінімізації витрат на інформаційну систему;

— інтерактивності – система відгукується на різного роду дії, якими
людина має намір вплинути на обчислювальний процес;

— доступності – полягає у здатності забезпечувати видачу відповідей на
запити користувача в потрібній формі і в потрібний час;

— робастності – означає ступінь здатності системи відновлюватися в разі
виникнення помилкових ситуацій як зовнішнього, так і внутрішнього
походження;

— єдності програмно-цільового, галузевого, міжгалузевого і регіонального
управління;

— законності, який означає необхідність чіткого дотримання вимог
Конституції та Законів України;

— принцип безперервності передбачає ритмічність і малу змінність режимів
функціонування інформаційної системи при стабільному зовнішньому і
внутрішньому середовищі.

Принципи розвитку інформаційних систем в державному управлінні:

— еволюційності – система відкрита і здатна до розвитку і удосконалення;

— адаптивності – можливість пристосовуватися до змін в умовах
розв‘язання задач;

— нових задач – інформаційна система використовується не тільки для
розв‘язання традиційних задач, а і перебудовується у відповідності з
необхідністю вирішувати нові задачі;

— типізації – необхідність уніфікації таких складових як технічне і
програмне забезпечення, алгоритми функціональних складових задач і
підсистем;

— етапності – можливість поступового послідовного розвитку системи;

— удосконалення структури управління – приведення структури управління у
відповідність до вимог інформаційної системи;

— пріоритетності – сприяє вибору найголовніших цілей і завдань
соціально-економічного розвитку відповідно до наявного ресурсного
потенціалу, виробничих можливостей, потреб населення;

— збалансованості – розв‘язування управлінських задач з урахуванням
пропорцій між нарощуванням виробничого потенціалу та станом охорони
навколишнього середовища, створенням нових потужностей і кон’юнктурою
ринку, інноваціями і ціновими параметрами;

— історизму – дає можливість оцінити ступінь завершеності певних етапів
соціально-економічного розвитку об‘єкту в часовому вимірі.

 

ВИСНОВКИ

На основі аналізу поняття інформації, ролі і призначення інформаційних
ресурсів, взаємодії інформаційних систем на різних рівнях державного
управління, існуючих теоретичних положень, методичних підходів та
практичних рекомендацій з проектування, функціонування й удосконалення
автоматизованих систем, загальних тенденцій їх розвитку, розроблено
систему принципів, яка складається з трьох груп: побудови,
функціонування і розвитку інформаційних систем у державному управлінні.
Зазначені принципи забезпечують теоретичними положеннями і методичними
підходами процеси створення, функціонування і розвитку інформаційних
систем на всіх стадіях їх життєвого циклу.

 

Література

 

1. Бутко М.П. Регіональні особливості економічних трансформацій в
перехідній економіці / Микола Петрович Бутко. – К.: Знання України,
2005. – 476 с.

2. Глушков В.М. Кибернетика. Вопросы теории и практики / Виктор
Михайлович Глушков. – М.: Наука, 1986. – 477 с.

3. Глушков В.М. Кибернетика, вычислительная техника, информатика:
Избранные труды: в 3 т. / [редкол.: В.С.Михалевич (отв. ред.) и др.]. –
К: Наук. Думка, 1990 – .– Т.1.: Математические вопросы кибернетики. –
1990. – 264 с.

4. Дітковська М.Ю. Формування інформаційного забезпечення в системі
державного управління: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.
наук з державного управління: спец. 25.00.02 „Механізми державного
управління” / М.Ю. Дітковська. – К.,  2008. – 20 с.

5. Пономарева К.В. Информационное обеспечение АСУ / К.В. Пономарева,
Л.Г. Кузьмин. — М: Высшая школа, 1991. – 222 c.

Похожие записи