Формування інноваційної моделі розвитку потенціалу молоді з урахуванням
соціокультурних функцій освіти

Традиційно матеріальне забезпечення студентів залежало від двох основних
факторів: розміру стипендії і допомоги з боку батьків або інших близьких
родичів. За останні роки до цих джерел додається і фактор додаткових
заробітків самих студентів. Звідси випливають серйозні висновки про роль
офіційних структур вищого навчального закладу, державної служби
зайнятості, Міністерства у справах сім’ї та молоді у вирішенні питань
вторинної зайнятості студентів. З огляду на економічні труднощі держави
очікувати швидкого збільшення розмірів стипендій чи істотної допомоги з
боку батьків не доводиться. Тому зусилля державних і молодіжних структур
мають бути спрямовані на розширення можливостей вторинної зайнятості для
більшості студентів.

Проблема великої завантаженості навчальними заняттями посідає найперше
місце. При цьому, якщо у разі з недостатньою матеріальною забезпеченістю
розбіжність у вагомості цього фактора між ВНЗ не дуже велике, то за
іншим фактором вони істотно відрізняються залежно від профілю
професійної підготовки студентів.

Дослідження, проведені нами, свідчать про необхідність реформування
процесу навчання у вищій школі, у тому числі, через скорочення кількості
обов’язкових навчальних занять з метою надання студентам більшого часу
для самостійної роботи з навчальною та науковою літературою, участі в
наукових дослідженнях, духовного збагачення.

На третє місце серед наявних проблем студенти поставили відсутність
необхідних умов для самостійної роботи. Це означає, що скорочення
обов’язкових аудиторних занять на користь самостійної роботи не принесе
миттєвого позитивного результату. Для вирішення цієї проблеми у вищому
навчальному закладі має бути відповідна навчально-методична база,
налагоджена регулярна допомога і консультації з боку викладачів.

Четверта частина опитаних студентів відчуває незадоволеність
матеріально-побутовими умовами життєдіяльності. Така ситуація жодним
чином не сприяє створенню і зміцненню здорового способу життя студентів.
Не випадково студенти, що брали участь в опитуванні, посилаються на
слабке здоров’я, а також істотні психологічні перевантаження, що їм
приходиться переносити в період навчання у вищому навчальному закладі.

Наявність психологічного дискомфорту, відсутність умов для регулярних
занять спортом у студентському середовищі підтверджують і результати
опитування щодо необхідності створення у ВНЗ служби
соціально-психологічної допомоги. Перше, що слід зазначити, це досить
яскраво виражена з боку студентів потреба в такого роду службі.

Найбільший відсоток від загальної кількості опитаних мало бажання
отримати такі різновиди допомоги, а саме:

· у вивченні своїх здібностей, особливостей характеру і
поведінки;

· консультації щодо зняття стресових станів і психологічних
перевантажень;

· консультацій у сфері особистого життя (дружба, любов,
створення родини, сімейні взаємини), а також набуття навичок
спілкування.

Окремим блоком представлена необхідність одержання допомоги в
розв’язанні конфліктних ситуацій з однокурсниками, товаришами по
гуртожитку, викладачами та адміністрацією ВНЗ. Викликає занепокоєння
досить висока частка конфліктів, що мають місце між студентами і
педагогічним складом, а також адміністрацією ВНЗ. Опитування показало,
що проблема емоційно-психологічного стану студентства є винятково
актуальною і повинна стати предметом спеціального наукового вивчення.
Треба розробити практичні методи її розв’язання в системі вищої школи.

До цього часу існують різні погляди на значення виховання студентської
молоді [1, c. 89; 2, c. 67]. Прихильники традиційного підходу вважають,
що виховання має орієнтуватися на цілеспрямоване формування особистості
студента відповідно до заданого суспільного ідеалу [3, c. 30; 4, c. 100
]. Інші обстоюють погляд на студента як сформовану особистість, що не
має потреби в зовнішньому виховному впливі [5, c. 59]. Поруч з тим для
сучасної психолого-педагогічної науки і практики все більш домінуючого
значення набуває розуміння виховання як засобу, спрямованого на
створення умов для саморозвитку і самовиховання особистості, максимально
повного освоєння нею матеріальних і духовних цінностей, культури
суспільного буття.

Нова гуманістична парадигма покликана утвердити наступні позиції:

· за своєю суттю особистість є унікальним, неповторним явищем,
що цілісно реалізує себе у соціумі;

· ключовою характеристикою особистості є прагнення до
саморозвитку і самореалізації. Звідси необхідність вивчати особистість
не стільки з погляду досягнутого нею, скільки виходячи з урахування її
творчого потенціалу і стратегії індивідуального життєвого шляху;

· як основний спосіб існування особистості має бути система
цілепокладання. До провідних умов реалізації поставлених цілей
відносяться потреби і мотиви особистості, що спонукують її до постійної
творчої діяльності;

· вивчення особистості необхідно проводити виходячи із
«соціальної ситуації її розвитку» (Л.Виготський), включаючи як зовнішні
фактори багатобічного соціального впливу, так і її внутрішній,
феноменологічний світ;

· ефективність зовнішнього виховного впливу на особистість буде
значно вищою в умовах не прямого, а опосередкованого впливу;

· відносини особистості із соціальним оточенням мають будуватися
на засадах партнерської взаємодії, в якому вона ді,є і сприймається як
активний суб’єкт діяльнісного саморозвитку.

Проведений нами аналіз структури цінностей студентів підтвердив їх
радикальну зміну, а саме:

· переорієнтацію студентства із суспільних на індивідуальні
цінності;

· зростання самоцінності особистості;

· падіння престижу таких цінностей, як патріотизм, колективізм,
праця, що є свідченням глибокої перебудови певних деформацій духовного
світу сучасної молоді.

Особливості ціннісної свідомості молоді значною мірою визначаються
місцем, яке вона посідає у суспільстві, віковою специфікою і характером
впливу соціального оточення, різноманітними історичними,
соціально-демографічними національними факторами, а також виховним
впливом з боку найважливіших соціальних інститутів суспільства, що в
кінцевому підсумку обумовлює реальну соціальну ситуацію розвитку для
кожної конкретної особистості.

Мотивація професійного вибору студентів характеризується високим
престижем вищої освіти, орієнтацією на самостійний вибір своєї
майбутньої професійної діяльності, істотними розбіжностями особистісної
значущості професійних соціальних і ситуативних мотивів залежно від
профілю вищого навчального закладу.

?

Аналіз структури мікросередовища взаємодії студентської молоді виявив її
домінуючі підструктури, до числа яких увійшли:

· академічна група вузу;

· викладачі;

· батьківська родина;

· компанія друзів.

Безперечним є й те, що студенти головно орієнтовані на батьківське
середовище як найважливіший для них соціум. Досить близько до нього за
значенням наближається компанія друзів, яку також можна віднести до
числа пріоритетного для студентства неформального мікросередовища.
Єдність у цьому середовищі досягається головним чином за допомогою
психологічного комфорту, що підтримується його членами. При цьому
відсутньою залишається продуктивна (діяльнісна) основа, яка згуртовує
членів групи і забезпечує їм реальні умови для самореалізації. Провідним
мотивом, що обумовлює вибір студентами дружньої компанії, виступає
можливість бути зрозумілими і прийнятими, бути такими, які вони є. До
числа значущих мотивів віднесені: загальні погляди на життя; спільна
цікавість до певної справи; схожа соціальна приналежність; можливість
разом провести час, розважитися. Назріла необхідність проведення
різнобічних досліджень того неформального середовища спілкування, з яким
взаємодіє студентська молодь, з метою виявлення її спрямованості,
ціннісних орієнтацій, змістовного характеру діяльності, організаційної
стійкості.

Постає проблема пошуку шляхів виходу з даної, не дуже сприятливої,
ситуації особистісного розвитку студентської молоді в умовах основного
мікросередовища. До числа можливих варіантів ми зараховуємо, насамперед
переорієнтацію з аудиторної навчальної діяльності на самостійну роботу
студентів/учнів і розвиток студентського/учнівського самоврядування.
Нами спільно із студентським активом вузів створено Всеукраїнську
студентську раду, яка стала джерелом розвитку студентського
самоврядування. Положення про Раду є в додатках монографії.

Виховання молоді є полікультурною проблемою. На Заході стійко склалися
як самостійні наукові напрями: філософія виховання, соціологія
виховання, психологія виховання, педагогіка виховання. Над цією
проблемою, зокрема у Росії, США, ФРН працюють великі наукові центри, що
функціонують у провідних університетах або у міністерствах освіти.
Зокрема, у США у 2000р. закон «Національні цілі освіти», відповідно до
якого в число 8-и пріоритетних напрямів увійшли цілі, «орієнтовані на
вдосконалення системи виховання з урахуванням змін у суспільстві і
складностей соціалізації, що випливають з них, покоління, що підростає».
Вирішуючи проблеми щодо інтеграції в міжнародний освітній простір,
перспективним стає процес вдосконалення виховної роботи закладів
освіти.

Особливу роль у справі виховання молоді відіграють телебачення і радіо.
Радіочастотний ресурс країни – це загальнонаціональне надбання й він має
використовуватися для задоволення найважливіших суспільних потреб,
зокрема для виховання молодого покоління.

Наріжним каменем духовності нації є її мова. Ми маємо зробити все
залежне від нас, щоб українську мову вивчали не з примусу, а з любові та
поваги до неї. Міністерством освіти і науки вже розроблено проект закону
України “Про розвиток і застосування мов в Україні”, яким встановлено
загальні принципи мовної політики, правові та організаційні засади
розвитку і застосування державної мови, насамперед у східних і південних
областях, Автономній Республіці Крим.

До пріоритетів діяльності системи освіти слід віднести також навчання
учнів рідної та національної мов. Велику роль у цьому відіграють не
тільки вчителі-мовники, а також їхні колеги з різних предметів. Вони
покликані навчати мові через географію, історію, математику тощо. Мова і
мовлення вчителя мають бути взірцем для учнів, а звідси необхідність
спільної роботи над культурою мови у педагогічному середовищі, від
дитячого садка до університету.

Висновки

Як висновок зазначимо, що формування інноваційної моделі розвитку
трудового потенціалу з урахуванням духовних і соціокультурних функцій
освіти є визначальним фактором інноваційної системи освіти, особливості
якої полягають у зосередженні на якісних, а не на кількісних показниках
робочої сили, забезпеченні відповідності між попитом на працею та її
пропозицією, підвищенням гнучкості ринку праці, його відкритістю до
запровадження нових технологій тощо.

Для вдосконалення виховної роботи в закладах освіти важливими визнаємо
наступні кроки:

1. Розроблення теоретичної моделі особистості в контексті її
найважливіших соціально значущих якостей і властивостей.

2. Забезпечення соціологічного і соціально-психологічного моніторингу
особистісного стану і соціальних орієнтації молоді, що навчається.

3. Відродження роботи з лідерами з числа обдарованої молоді (виявлення,
добір та організація діяльності шкіл лідерів).

4. Моніторинг формального та неформального мікросередовища спілкування
студентської молоді (академічна група, компанія друзів і т.д.) і
забезпечення її психолого-педагогічного супроводу (робота
соціально-психологічних і соціально-педагогічних служб). Наявність банку
даних про тенденції, які характерні для мікросередовища спілкування
студентів.

5. Корекцію і розвиток таких особистісних якостей як: моральність;
громадянськість; колективізм; праця.

6. Розроблення комплексної бази даних про найбільш продуктивні напрями і
технології виховної роботи.

7. Розроблення правового поля діяльності всіх структур і виховних служб
закладів освіти, активний розвиток студентського самоврядування,
законодавче закріплення його прав.

8. Інформаційне забезпечення закладів освіти базою даних з виховної
роботи.

9. Організацію і проведення конференцій, семінарів, «круглих столів»,
виїзних засідань з метою обміну досвідом виховної роботи.

10. Створення науково-методичного центру з проблем виховання молоді.

11. Створення координаційної ради з проблем виховання молоді, що
навчається.

Література

1. Карамушка Л.М. Психологічні основи управління закладами середньої
освіти: дис. … д-ра психол. наук. / Л.М.Карамушка. – К., 2000. – 487 с.

2. Маслов В.І. Наукові основи та функції процесу управління
загальноосвітніми навчальними закладами: навч. посіб. / В.І.Маслов. –
Тернопіль: Астон, 2007. –С. 67.

3. Ніколаєнко С.М. Управління якістю вищої освіти: теорія, аналіз і
тенденції розвитку: монографія. / С.М.Ніколаєнко. – К.: Київ. нац.
торг.-екон. ун-т, 2007. – С.29-35.

4. Педагогічне оцінювання і тестування. Правила, стандарти,
відповідальність: наук. видання / Я.Я.Болюбаш, І.Є.Булах, М.Р.Мруга,
І.В.Філончук. – К.: Майстер-клас, 2007. – 272с.

5. Подмазин С.И. Личностно-ориентированное образование:
социально-философское исследование. / С.И.Подмазин. – Запорожье:
Просвіта‚ 2000. – 250 с.

Похожие записи