Курсова робота

на тему:

“Формування і державне регулювання цін в умовах ринкових трансформацій”.

ЗМІСТ

Зміст………………………………………………………….
……………………………………………..

Вступ………………………………………………………….
……………………………………………..

1. Ціна як інструмент ринкової
економіки…………………………………………………..

2. Зміст ринкового ціноутворення, його методи і необхідність державного
регулювання…………………………………………………….
……………………………………….

3. Нормативно-правове забезпечення формування і державного регулювання
цін……………………………………………………………
………………………………………………..

Висновки……………………………………………………….
…………………………………………..

Додатки………………………………………………………..
……………………………………………

Література……………………………………………………..
…………………………………………..

Ціна як інструмент ринкової економіки.

Ціна — це категорія товарного виробництва, яка обслуговує обмінні
процеси, що відбуваються в різних суспільно-економічних формаціях і
виступає важелем впливу на суспільне відтворення. Зокрема, ціна
обслуговує усі стадії суспільного відтворення (виробництво, розподіл,
обмін і споживання), бере участь у розв’язанні різнобічних
соціально-економічних проблем суспільства, виступає важливим фактором
впливу на розвиток економіки. Ціна як економічна категорія
використовується для реалізації фінансових відносин, стимулювання
розвитку науково-технічного прогресу, формування структури споживання і
товарообігу.

Як зазначає М.М.Артус “ціна є економічним барометром господарського
життя, а механізм цін являє собою серцевину ринкового регулювання”
[1;13]. Тому дослідження природи цін та її теоретичних основ є
необхідною умовою вдосконалення господарського механізму в ринкових
умовах. Основний зміст економічної категорії “ціна” витікає з підходів
до процесу ціноутворення. Світовій економічній думці відомі три найбільш
поширені підходи до процесу формування ціни (теорії ціноутворення).

Перша теорія ціноутворення – це теорія трудової вартості, представниками
якої є В.Петті, А.Сміт, К.Маркс. Сутність теорії трудової вартості
полягає в тому, що в основі ціни лежить вартість товару. З класичного
визначення, яке дав К.Маркс, ціна – це грошовий вираз одиниці вартості
товару, випливає необхідність з’ясування сутності вартості, яка лежить в
основі цін на товари та послуги. У процесі історичного розвитку
суспільства, а з ним і розвитку товарного обміну, виділився товар, в
якому всі інші товари виражають свою вартість. Таким товаром виступають
гроші (золото). Саме гроші стають мірою вартості товарів. Вартість
характеризується мінливістю, отже метод її виміру означає те, що в
грошовому виразі можна отримати приблизне вираження вартості товару.

Вартість – внутрішня основа цін товарів, вона відображає суспільні
відносини, втілені в товарі. Вартість відображає економічні відносини
між суб’єктами господарювання, технічний та організаційний рівень
виробництва рідкісність товару (послуги). Це відносини з приводу
творення (виготовлення) продукції для споживача. Величина вартості
виражається в пропорціях обмінюваних товарів (міновий обмін). Ці мінові
співвідношення товарів служать міновою вартістю. В процесі історичного
розвитку мінова вартість пройшла низку форм вартості, аж до вищої,
грошової, форми. Кількість грошей, відданих за певний товар, визначає
його ціну. Суспільні відносини, що складаються в процесі виробництва
товару та його обміну на ринку, характеризують якісну сторону вартості.
Кількісна сторона вартості виражається величиною втіленої в неї
абстрактної суспільно-необхідної праці. Тому ціна як грошова форма
вартості з кількісної сторони відображає витрати абстрактної
суспільно-необхідної праці та його виготовлення.

Однак вартість не може проявитися в певних абстрактних величинах,
наприклад, безпосередньо в робочому часі. Вона являє собою витрати
абстрактної суспільно-необхідної праці на виробництво не будь-якого
продукту, а продукту для обміну, тобто товару. Тому вартість може
проявлятися тільки в обміні, в міновому відношенні даного товару до
іншого, який є його міновою вартістю.

З теорії трудової вартості випливає важливий в теоретичному плані
висновок про те, що формування вартості ціни здійснюється в сфері
виробництва, а проявляється за посередництвом обміну.

Тому в основі підходу до формування ціни прихильники теорії трудової
вартості вбачають суспільно-необхідні витрати праці.

Концепція ціноутворення, побудована на засадах теорії трудової вартості,
дає можливість виявити глибинні аспекти економічного змісту категорії
“ціна”, з’ясувати її об’єктивну основу та характер перетворень і
модифікацій. Однак, зважаючи на високий рівень абстракції, дана теорія
не спроможна вирішувати конкретних проблем ціноутворення. Підтвердженням
цієї тези була абсурдна та ірраціональна система цін в СРСР та інших
соціалістичних країнах, яку десятиріччями намагалися будувати за
К.Марксом. [2; 105]

В кінці ХІХ ст. На противагу теорії трудової вартості з’явилась інша –
маржиналістична (гранична) теорія ціноутворення. Представником цієї
теорії були П.Самуельсон, Е.Бем-Баверк, К.Менгер, Ф.Візер. основна
відмінність теорії граничної корисності від теорії трудової вартості
полягає втому, що при визначенні ціни враховуються не витрати праці, а
оцінка граничної корисності самого товару. Тобто покупця цікавить не сам
товар, а те, в якій мірі він задовольняє його (споживача) потреби.
Вартість товару уособлюється з його цінністю та визначається ступенем
корисності для споживача. Тобто основою формування ціни товару
представники теорії граничної корисності вважають ступінь корисного
ефекту, який він, товар, приносить споживачу.

Згідно теорії граничної корисності ціна виступає самостійною
„позавартісною” величиною, для визначення якої суб’єктивна оцінка
покупця (споживача) є вагомішою, ніж об’єктивно існуючої витрати на
виробництво товару.

Теорія граничної корисності, вирішуючи вузькі місця теорії трудової
вартості, в реальному житті виявилася проблематичною. Адже практично
неможливо визначити корисність товару внаслідок його суб’єктивного
оцінювання споживачем, оскільки певна річ може в більшій мірі
задовольнити потреби одного споживача, ніж іншого, а відтак бути більш
кориснішою і мати вищу ціну [3; 8]

Як відмічає Ю.В.Бороздін, „на сучасному етапі розвитку суспільства не
можна безпосередньо виміряти, визначити і спів ставити ні абстрактну
величину корисності товару, ні витрати суспільно-необхідної праці для
визначення вартості товару” [4; 13]. Виходячи з вищезазначеного, теорія
трудової вартості і теорія граничної корисності не пристосовані до
практики ціноутворення. Вони існують лише як теоретична основа ціни.
Теорія трудової вартості та теорія граничної корисності – різновекторні
характеристики одного явища, тобто ринку. Теорія трудової вартості
відображає відносини між суб’єктами господарювання, які базуються на
витратах виробництва, а теорія граничної корисності – відображає
споживчий попит та його інтенсивність.

Родоначальником нового напряму в теорії цінності і ціни вважають
англійського економіста А.Маршалла та українського вченого
М.Туган-Барановського.

Основна ідея цієї теорії полягає у необхідності перенесення акценту в
дослідженнях економістів із проблеми визначення вартості на аналіз
закономірностей взаємодії категорій попиту і пропозиції. Автори
неокласичної теорії ціноутворення (теорії попиту та пропозиції) вважали
неправомірним надавати вирішального значення при визначенні ціни як
теорії трудової вартості, так і теорії граничної корисності. Вони
запропонували враховувати в процесі ціноутворення дію ринкових факторів:
попиту та пропозиції.

Попит і пропозиція є реальним відображенням стану ринкової економіки, де
протистоять інтереси покупців та продавців. Способом розв’язання цієї
суперечності є формування ринкових цін, що призводить до встановлення
рівноваги між попитом і пропозицією. При цьому зміну попиту представники
неокласичної теорії пов’язують з теорією граничної корисності, а
пропозиції – з вирішальним впливом витрат виробництва.

Еволюція основних теорій ціноутворення відображає погляди представників
різних підходів до визначення ціни. Так, К.Маркс, представник теорії
трудової вартості, визначає ціну як грошовий вираз вартості товару. При
цьому основним фактором формування ціни виступають суспільно-необхідні
витрати праці. Представникам теорії граничної корисності (Менгер К.,
Візер Ф. Та ін.) визначено ціну як суб’єктивну оцінку індивідуумом
споживчих властивостей товару. Згідно цієї теорії основним фактором
визначення ціни виступає корисність товару, оцінена споживачем. У
теорії цінностей і ціни А.Маршалла та М.Туган-Барановського визначення
ціни зводиться до встановлення ринкової рівноваги при взаємодії попиту
та пропозиції. Попит визначається граничною корисністю товару для
споживача, а пропозиція базується на витратах виробництва. Таким чином,
теорія цінності і ціни А.Маршалла поєднує в собі два цінотворчі фактори:
корисність товару та витрати виробництва.

Серед сучасних вчених, економістів, що займаються питанням
ціноутворення, панує, по-суті, єдина позиція щодо визначення ціни. Так,
М.М.Артус зазначає, що „ціна являє собою грошовий показник виміру
суспільного визнання витрат уречевленої праці на одиницю товару та
задоволення потреб споживача за посередництвом обміну” [1; 57],
А.І.Цацулін [5; 28] та І.П.Трацевський [6; 5] відмічають, що ціна в
умовах ринкової економіки формується під впливом різних ціноутворюючих
чинників шляхом зміни попиту та пропозиції. Автор наукового посібника
„Ціни та цінова політика” Ю.Г.Тормоса відмічає, що ціна – це результат
вільних торгів між продавцем і покупцем. [7]

Усі вищезгадані визначення суті „ціна” надають пріоритетного значення
при її формуванні таким ринковим факторам як попит товарів (послуг) на
ринку, який визначають споживачі (покупці) та пропозиція, яку висувають
продавці. Лише при узгодженні інтересів покупця та продавця досягається
(встановлюється) ціна ринкової рівноваги. Тобто, при формуванні ціни в
ринкових умовах господарювання вирішальний вплив здійснюють в однаковій
мірі як попит, так і пропозиція товарів, послуг, що поєднує інтереси як
покупця, так і продавця.

Розглядаючи основні теорії ціноутворення та погляди вчених-економістів
на суть ціни ми дійшли висновку, що ціна – економічна категорія, яка
обслуговує усі етапи суспільного відтворення (виробництво, розподіл,
обмін і споживання) та формується під впливом ринкових факторів: попиту
та пропозиції. Ціна виступає важелем господарського механізму, оскільки
відображає всебічний вплив на соціально-економічні процеси в
суспільстві. Саме ціна виступає економічним інструментом, завдяки якому
вартість товару одержує грошовий вираз та стає об’єктом розподілу. Ціна
виступає основою, на якій здійснюється весь наступний розподільчий
процес, адже саме в ній знаходять своє вираження різні елементи вартості
суспільного продукту.

Значення та місце ціни в регулюванні економічних процесів як на макро-,
так і на мікрорівні, проявляється через функції, які вона виконує.

Найтиповішим для ринкових цін економісти вважають виконання ними
вимірювальної (облікової), стимулюючої, розподільчої та регулюючої
(балансування попиту та пропозиції) функцій.

Економічний зміст вимірювальної (облікової) функції полягає у тому, що
за допомогою цін фіксується вартість (цінність), або суспільна оцінка
ресурсів, товарів та послуг. За допомогою цін у грошовому виразі
вимірюється обсяг виробництва та його динаміка, взаємозв’язок різних
галузей економіки та суб’єктів господарювання, платоспроможний попит
населення та інше. В умовах ринкової економіки вирішальна функція ціни
не може обмежитися визначенням витрат та цін, за якими виробник бажає
продати свої товари. Ринкова ціна може істотно відхилятися не тільки від
величини витрат виробництва, але й від рівня пропонованих виробником цін
під впливом таких чинників як: попит і пропозиція, конкуренція, рівень
державного регулювання. Тільки ціна визначена (встановлена) на ринку
відображає інтереси споживача та продавця.

Водночас ціна є особливим інформаційним носієм, який використовується
для аналізу, прогнозування та управління діяльністю суб’єктів
господарювання, окремих галузей економіки та регіонів. Ціна виступає
засобом вимірювання результатів економічної діяльності суспільства та
одним із найважливіших показників прийняття господарських рішень.

Вимірювальна функція ціни тісно пов’язана зі стимулюючою функцією.
Економічний зміст стимулюючої функції ціни полягає в стимулюванні
(дестимулюванні) процесу виробництва і споживання різних груп товарів,
послуг. Ціна здійснює стимулюючий (дестимулюючий) вплив на виробництво і
реалізацію товарів та послуг через величину прибутку, що залишається у
розпорядженні господарюючого суб’єкта та є основною метою його
діяльності. Сутність стимулюючої функції полягає в тому, що вона
узгоджує протиріччя між вимогами ринку та фактичними витратами на
виробництво та реалізацію виготовленої продукції. Саме ціна виступає
економічним важелем що забезпечує економічне стимулювання виробництва
продукції з найбільшою величиною прибутку за мінімальних витрат.

Розподільча функція ціни проявляється також у процесі мобілізації
частини вартості ВВП у формі податків та обов’язкових платежів до
бюджету для задоволення загальнодержавних потреб. Розподільча функція
ціни здійснює вплив на формування споживчого попиту та
ресурсозабезпеченої пропозиції на ринку збуту.

Регулююча функція ціни або функція балансування попиту і пропозиції
виражаються в тому, що за допомогою цін здійснюється зв’язок між
виробництвом і споживанням споживчим попитом населення та пропозицією
виробників. Ціна інформує про стан відповідності обсягу виробництва
продукції суспільним потребам, служить гнучким важелем узгодження між
попитом та пропозицією на ринку. Економічний зміст даної функції полягає
у досягненні рівноваги між фактичним обсягом виробництва певних товарів
та суспільними потребами в них. Регулююча функція ціни випливає з
ринкових умов і зумовлює коливання ціни навколо її вартості (цінності).

Аналізуючи функції цін слід відмітити їх взаємодію та водночас
суперечливий характер. Так, регулююча функція ціни може трансформуватися
у стимулюючу, заохочуючи (сприяючи) збільшенню обсягів виробництва
товарів, що користуються підвищеним попитом. Поряд з тим, при
використанні стимулюючої та розподільчої функцій ціни, що пов’язані з
процесом відхилення ціни від вартості, обмежується виконання цінами
вимірювальної (облікової) функції і навпаки.

Тому процес ринкового ціноутворення вимагає належного знання механізму
дієвості кожної з функцій ціни, передбачення наслідків різних варіантів
їх впливу і надходження цієї форми, міри кожної функції, їх узгодження,
яке дозволить забезпечити успішне вирішення господарських завдань.

Зміст ринкового ціноутворення, його методи та необхідність державного
регулювання.

Перехід від адміністративно-планової до ринкової економіки України
вимагає якісної зміни підходів до процесу формування ціни, адже
директивна економіка залежала, насамперед, від дій єдиного центру, який
і визначав суспільні потреби, кількість необхідних для задоволення цих
потреб ресурсів та на основі проведених розрахунків складав план
розвитку всього народного господарства. Державне регулювання економічних
процесів було всеохоплюючим, політика цін передбачала повний контроль за
ціноутворенням всіх галузей народного господарства. Сувора регламентація
та розрахунок середньо галузевих цін товаровиробників призводила до
того, що діяльність окремих підприємств та ланок народного господарства
мала збитковий характер. Такі підприємства функціонували за рахунок
дотаційних виплат з державного бюджету. Головне завдання Комітету цін
полягало у задоволенні державних інтересів. Встановлення цін
здійснювалося за єдиною загально визначеною методологією, за чітко
визначеними нормами витрачання всіх видів ресурсів, тобто мало місце
прейскурантне господарство. Витратне ціноутворення гальмувало,
унеможливлювало раціональність, доцільність економічного механізму
країни.

Ринкова економіка – це економіка, в якій процес виробництва здійснюється
суб’єктами різних форм власності і яка зорієнтована не на клан, а,
насамперед, на задоволення потреб споживача. Внаслідок цього принципово
змінюються і підходи до процесу ціноутворення (встановлення цін на
товари і послуги).

При ринковому ціноутворенні реальний процес формування цін відбувається
не на виробництві, а у сфері реалізації продукції, тобто на ринку під
дією попиту і пропозиції, товарно-грошових відносин. Ціна товару та його
користь проходять перевірку на ринку і остаточно формуються на ньому.

Отже, окрім традиційних чинників зміни цін, що діяли в адміністративній
економіці (собівартість, прибуток, якість) в ринкових умовах з’являється
цілий ряд додаткових факторів, зокрема: попит та пропозиція, наявність
конкурентного середовища, фактор державного регулювання.

У загальному вигляді чинники, які випливають на рівень ринкової ціни,
можна представити у вигляді схеми (рис.1).

Рис. 1. Фактор впливу на рівень ціни.

При ринковому ціноутворенні безпосередній вплив на формування ціни
справляють:

Попит, який представляє інтереси споживачів у задоволенні їх потреб. При
цьому чинниками, що істотно впливають на попит населення, є:

а) кількість споживачів;

б) споживацькі очікування;

в) платоспроможність споживачів;

г) ціна на аналогічні товари інших продавців на ринку;

2) Пропозиція товарів, послуг на ринку, що представляє інтереси
продавців. Чинниками впливу на пропозицію товарів та послуг на ринку є:

а) кількість продавців;

б) вартість ресурсів;

в) організація виробничого процесу;

г) прогноз розвитку економіки.

3) Важливим фактором впливу на формування ціни в ринкових умовах
господарювання виступає державне регулювання процесом ціноутворення.

До основних регуляторів, які в процесі ринкового ціноутворення
представляють інтереси держави належать:

а) антимонопольні органи;

б) фіскальні органи;

в) контролюючі органи.

Усі вищезазначені фактори впливу на формування ринкової ціни
представляють інтереси суб’єктів економічних відносин, кожен з яких
прагне максимального їх задоволення. Так, споживачі зацікавлені у
мінімізації споживчих витрат при задоволенні своїх потреб; продавці – у
максималізації прибутку; держава – у зростанні податкових надходжень,
включених в ціну, з метою забезпечення добробуту населення та
суспільства в цілому.

Таким чином, процес формування ціни в умовах ринкової економіки
передбачає узгодження інтересів як споживача, виходячи із корисності
товару чи послуги, так і виробника, враховуючи витрати виробництва та
реалізацію продукції.

Із вищезазначеного випливає висновок, що процес ринкового ціноутворення
здійснюється в два етапи:

І. Формування ціни виробником. При цьому виробником враховуються не лише
витрати, пов’язані з виробництвом та реалізацією товару чи послуги, а й
відповідна цінова стратегія, а саме: проникнення товару на ринок,
„зняття вершків”, орієнтація на ціни конкурентів та інше.

ІІ. Оцінка товару покупцем і визначення узгодженої ринкової ціни. В
процесі узгодження ціни покупець оцінює товар з позиції його корисності
при певному рівні доходів, а продавець – через призму можливого
відшкодування витрат і отримання прибутку.

Процес ринкового ціноутворення здійснюється шляхом використання різних
методів. Методи ціноутворення – це способи визначення ціни на конкретний
вид товару.

За роки незалежної України поряд зі зміною підходів до процесу
ціноутворення змінювалися методи формування цін. Так, після
лібералізації ціноутворення на початку 1992 року та виникнення високої
інфляції, українські підприємства відмовилися від моделі планового
ціноутворення, яка панувала до того часу і не була повністю затратною.
Ця модель передбачала врахування як затрат, так і якості товару або
економічного ефекту від його використання споживачем. Спочатку на зміну
їй у 1992 році прийшла модель чисто затратного ціноутворення, яка стала
у 1993-1995 роках основою цінової політики вітчизняних підприємств. В
основу інфляційної моделі ціноутворення закладено інфляційні очікування,
тобто припущення менеджерів, наскільки потрібно підвищити діючі на даний
момент ціни, щоб компенсувати інфляційне зростання витрат та зберегти
прибутковість.

Зниження інфляції в 1996 році призвело до істотної зміни ситуації.
Виявилося, що за роки спаду та інфляції українські підприємства
розгубили більшу частину своїх конкурентних переваг, які були пов’язані
із зниженням рівня витрат проти іноземних виробників. Стало очевидним,
що за умов масового вторгнення на ринок іноземних конкурентів колишня
(інфляційна) модель ціноутворення не підходить. І знову треба було
вчитися рахувати витрати, щоб обґрунтувати ціну та будувати прийнятну
комерційну стратегію. А потім визначати ціни на підставі реальних
витрат, досягти зниження цих витрат і переходити до комерційного
ціноутворення на основі обміну економічної цінності товару та її
порівняння з можливими витратами на виробництво на збут.

Це означає, що для української економіки кінця 90-х років оволодіння
грамотним витратним методом ціноутворення із сучасними методами
управління витратами треба розглядати як логічний і, більше того, —
неминучий етап на шляху оволодіння досконалішими методами ціноутворення.

Сучасні методи ринкового ціноутворення, що обираються підприємством,
базується на двох альтернативних підходах до встановлення ціни –
витратному та ціннісному. Витратні і ціннісні підходи до ціноутворення
притаманні будь-якій економіці ринкового типу. І якщо витратні методи
використовуються при формуванні цін і тарифів на товари та послуги, що
підпадають під державне регулювання (фіксовані і регульовані), то
ціннісні методи більш притаманні вільному ціноутворенню.

Витратний підхід до ціноутворення зорієнтований на економічні інтереси
продавця (виробника). Формуючи відпускну ціну виробник ставить за мету
відшкодувати витрати, отримати прибуток і забезпечити сплату до бюджету
непрямих податків (акцизний збір і податок на додану вартість).
Витратне ціноутворення на сьогоднішній день в Україні є переважаючим.

Ціннісний підхід передбачає, що ціну визначає покупець, виходячи з
цінності товару, тобто здатності задовольнити його потреби і смаки.
Останнім фактором ціноутворення виступають не витрати виробника, а
сприйняття товару покупцем.

Рис.2. Зміст витратного і ціннісного підходів до ціноутворення [3; 28]

Положення про порядок формування і застосування вільних (ринкових) цін і
тарифів на продукцію, товари та послуги, введених постановою кабінету
Міністрів України „Про систему цін в народному господарстві і на
споживчому ринку України” від 27 грудня 1991 року, передбачено, що
виробникам продукції, незалежно від форми власності, у відпускній ціні
повинні бути враховані такі елементи:

повна собівартість;

прибуток;

акцизний збір;

податок на додану вартість.

З урахуванням вищевказаного визначено моделі витратного і ціннісного
підходів до ціноутворення, які представлені на Рис.3. Процес
ціноутворення при витратному і ціннісному підходах може здійснюватися
різними методами, які представлені на Рис.4.

Рис.3. Моделі витратного і ціннісного підходів до ціноутворення в
Україні.

Рис.4. Методи ринкового ціноутворення.

Метод „витрати + прибуток”. Визначення ціни цім методом передбачає
розрахунок повної собівартості продукції, до я кої додається прибуток і
непрямі податки.

= + +

Рис. 5. Схема розрахунку відпускної ціни методом „витрати + прибутки”.

Прибуток закладається в ціну виходячи із нормативу рентабельності (в
процентах до повної собівартості). Величина рентабельності визначається
товаровиробником самостійно або регулюється державою шляхом
встановлення граничного рівня рентабельності (регульовані відпускні
ціни). Даний метод вирізняється простотою розрахунків, він зорієнтований
на виробництво і не враховує ринкові фактори ціноутворення (попит та
пропозицію). В реальному секторі використовують:

підприємства-монополісти;

підприємства, що випускають нову, оригінальну продукцію;

підприємства, що використовують разові замовлення на продукцію.

Ціна сформована виробником витратним методом, проходить випробування на
ринку з позиції покупця і ринкової кон’юнктури. Виробник повинен
прогнозувати фінансовий результат – прибуток чи збиток.

Метод граничних витрат є отримання цільового прибутку, передбачає, що
суб’єкт господарювання прагне встановити таку ціну, яка би дозволила
реалізувати стратегію „проникнення на ринок”, або встановлення низьких
цін. При цьому методі витрати на виробництво і реалізацію продукції
розраховують не шляхом калькулювання на одиницю продукції, а на всю
партію товару і поділяють їх на постійні і змінні.

Постійні витрати – це такі, які прямо не залежать від обсягу випущеної
продукції (адміністративні витрати, загальногосподарські).

Змінні витрати – змінюються пропорційно до обсягів виробництва
(матеріальні витрати, витрати на оплату праці виробничих виробників) і
їх можна визначити на конкретному виді продукції. Змінні витрати
виступають основою визначення ціни. Для того, щоб забезпечити
відшкодування постійних витрат і отримання прибутку в ціну включають
маржинальний дохід і непрямі податки.

= + +

Рис.6. Схема розрахунку відпускної ціни методом граничних витрат.

Маржинальний дохід – це сума постійних витрат і прибутку, що припадають
на весь обсяг продукції. При формуванні ціни визначають маржинальний
дохід на одиницю продукції шляхом ділення його загальної суми на обсяг
виробництва. Відпускну ціну розраховують за формулою:

де ВЦ – відпускна ціна;

Вз – змінні витрати на одиницю продукції;

Вп – загальна сума постійних витрат;

П – прибуток на весь випуск продукції;

НП – непрямі податки.

Такий метод ціноутворення дозволяє відслідковувати зміну ціни залежно
від обсягу виробництва. При зростанні обсягу виробництва сума
маржинального доходу на одиницю продукції зменшується і це забезпечує
отримання запланованого прибутку при зниженні ціни.

Метод встановлення ціни з урахуванням беззбитковості передбачає ті самі
умови, що і попередній метод, але відмінність у тому, що і попередній
метод

Є але відмінність у тому, що прибуток дорівнює нулю. Відпускна ціна з
врахуванням непрямих податків за методом встановлення ціни з врахуванням
беззбитковості зображено на Рис. 7.

= = + +

Рис.7. Схема розрахунку відпускної ціни методом встановлення ціни з
урахуванням беззбитковості.

Відпускна ціна визначається формулою:

Метод надбавок використовують при формуванні цін у сфері обігу (гуртова
і роздрібна торгівля). Кожна представницька ланка , через яку проходить
товар на шляху просування від виробника до споживача, додає до ціни
придбання свою торгівельну надбавку, призначену для покриття витрат
обігу посередника і забезпечення прибуткової діяльності. Формування ціни
в сфері обігу представлена на Рис.8.

= + +

Рис. 8. Система розрахунку відпускної ціни методом надбавок.

Агрегатний метод використовують у випадках визначення ціни конструктивно
складного вибору, що складаються з самостійних виробів, що мають свою
ціну. Ціна такого товару включає ціни окремих елементів , вузлів чи
деталей (пульти управління).

Параметричний метод передбачає співставлення показників якості
аналогічних чи взаємозамінних товарів, оцінку різниці в цих показниках і
її вплив на рівень ціни. Найбільше поширеним методом ціноутворення із
ряду параметричних виступає баловий метод, який застосовують у випадках,
коли неможливо кількісно оцінити параметри виробів легкій і харчовій
промисловості (запах парфумів, смакові якості продуктів харчування), у
цьому випадку фахівці, опираючись на експертні оцінки, визначають
цінність товару для споживача і надають йому певну кількість балів. На
підставі співвідношення між цінами та баловими оцінками аналогічних
товарів встановлюється вартісна оцінка одного бала. Множенням на суму
балів визначають орієнтовану ціну нової продукції.

Тендерний метод застосовують в умовах конкретного середовища, коли
виробники ведуть між собою боротьбу за право отримання контракту
виготовлення певного виду продукції чи виконання певних робіт.
Найчастіше метод тендерного ціноутворення використовують у випадках,
коли тендер оголошується урядом. Суб’єктом господарювання, що бажає
брати участь у торгах, подає до тендерного комітету заявку, в якій
визначена пропозиція щодо ціни. Щоб виграти тендер ціну треба встановити
нижчу, ніж у конкурентів. Проте ця ціна не може бути меншою за суму
власних витрат, крім випадків, коли використовують цінову стратегію
проникнення на ринок.

Кожне розвинуте суспільство з ринковою економікою базується на
регулюванні економіки засобами змішаного типу розумного поєднання
ринкових відносин і державного управління. Тому в умовах ринкової
економіки України найбільш прийнятною вважається необхідність
доповнення ринкового саморегулювання цілеспрямованим регулюючим впливом
держави на процес ринкового ціноутворення.

В умовах ринкових відносин ціни справляють регулюючий вплив на економіку
головним чином через механізм їх вільного формування на ринку. Але
держава, певною мірою, може втручатися в процес ціноутворення з метою
обмеження руйнівних властивостей ринкових цін або для розв’язання
окремих економічно-соціальних проблем. Ступінь такого втручання залежить
від рівня стабільності грошової одиниці, розвитку конкуренції та
монополізації виробництва, характеру зовнішньоекономічної та соціальної
політики держави.

Державне регулювання цін – це діяльність держави, спрямована на
встановлення і підтримку певного рівня цін. Запроваджуючи державне
регулювання цін, держава робить спробу за допомогою законодавчих
адміністративних і фінансово-кредитних заходів впливати на ціни таким
чином, щоб сприяти стабільному розвиткові економічної системи держави.
Регулювання цін представляє собою не одноразовий акт по впливу на рівень
цін, їх динаміку і співвідношення, а комплекс заходів по активізації
всіх ціноутворюючих факторів з метою нейтралізації циклічних коливань
процесу відтворення.

Основна мета державного регулювання цін полягає у:

а) досягненні оптимального співвідношення між попитом і пропозицією на
товарному ринку економічних факторів;

б) згладженні циклічних коливань у процесі суспільного відтворення;

в) здійсненні антикризового і антиінфляційного регулюючого впливу
держави на розвиток економіки;

г) створенні сприятливих умов для здорової конкуренції і розвитку
підприємництва.

Державний вплив на ціни здійснюється не лише через систему
ціноутворення, а й шляхом регулювання ставок оподаткування, відсоткових
ставок на кредити, розмірів орендної плати, зменшення окремих витрат
підприємства.

Особливе значення в державному регулюванні ціноутворенням має
антимонопольне регулювання, яке передбачає вживання різних заходів у
разі порушення підприємством державної дисципліни цін, а саме:

дискримінація щодо інших підприємців;

відмова надавати знижки окремим клієнтам;

встановлення будь-яких примусових умов при укладанні договорів на
постачання товарів, сировини, що неприйнятні для споживачів.

За таких умов лише антимонопольні комітети можуть ухвалювати відповідні
рішення та припиняти діючу практику [8; 32].

Державне регулювання цін здійснюється у сучасних умовах господарювання
України переважно на економічні фактори та на найважливіші товари і
послуги. Це реалізується шляхом встановлення регульованих цін на
продукцію природних монополій, якими є водопостачання і каналізація,
міський пасажирський транспорт, електропостачання тощо. Ринкове
саморегулювання здебільшого сконцентроване на товари та послуги.

Заходи державного регулюючого впливу на ринкове ціноутворення можуть
бути прямими, які здійснюють державні органи шляхом застосування
правових норм і законів, що регулюють процес формування цін, та
опосередкованими, які за допомогою економічних важелів дозволяють
державним органам здійснювати цілеспрямований вплив на формування
ринкових цін.

Державне регулювання економіки в цілому, зокрема, ціноутворення являє
собою суб’єктивну форму регулювання. Тому ефективність його обумовлена
тим, якою мірою держава враховує об’єктивні економічні закони, передусім
закони ринку, згідно з якими функціонує ринковий механізм ціноутворення
в процесі виконання своїх регулюючих функцій.

Нормативно-правове забезпечення формування в державного регулювання
цін.

Нормативно-правове забезпечення формування та державного регулювання цін
відображене в законодавчо-нормативних актах з питань ціноутворення в
Україні. Зокрема, Закон України „Про ціни і ціноутворення” від
03.12.1990р. (зі змінами і доповненнями) [9] зазначає, що Україна,
згідно з Декларацією про державний суверенітет України та Законом „Про
економічну самостійність України”, самостійно здійснює політику цін.
Даним Законом визначено основні принципи встановлення і застосування цін
і тарифів та організацію контролю за їх дотриманням на території країни.

Законом України „Про ціни і ціноутворення” визначено політику
ціноутворення, яка є складовою частиною загальної економічної і
соціальної політики України і спрямована на забезпечення:

рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності та
економічної самостійності підприємств, організацій і
адміністративно-територіальних регіонів країни;

збалансованого ринку засобів виробництва, товарів та послуг;

протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів і послуг;

об’єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську
продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;

розширення сфери застосування вільних цін;

підвищення якості продукції;

соціальних гарантій для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян,
включаючи систему компенсаційних виплат у зв’язку із зростанням цін і
тарифів;

створення необхідних економічних гарантій для виробників;

орієнтація цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

Даним Законом визначено повноваження Кабінету Міністрів України як
органу виконавчої влади в галузі ціноутворення. Зокрема, Кабінет
Міністрів України:

забезпечує здійснення в країні державної політики цін;

визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та
регульовані ціни і тарифи, які затверджуються відповідними органами
державного управління;

визначає повноваження органів державного управління в галузі
встановлення і застосування цін (тарифів), а також по контролю за цінами
(тарифами).

Другий розділ Закону України „Про ціни і ціноутворення” регламентує
встановлення та застосування цін і тарифів. Зокрема, визначено види цін
і тарифів в Україні. Так, в народному господарстві застосовуються вільні
ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні
ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг за
винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення:

державних фіксованих цін (тарифів),

граничних відхилень цін (тарифів) або граничних відхилень від державних
фіксованих цін і тарифів.

Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на
ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і
динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне
значення, а також на продукцію, товари та послуги, виробництво яких
зосереджено на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку.

При здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо або через
зовнішньоторговельного посередника і розрахунках із зарубіжними
партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що
формуються відповідно до цін і умов світового ринку. Координація роботи
щодо здійснення політики цін, проведення економічного аналізу рівня цін,
вжиття заходів щодо коригування цін і тарифів здійснюється відповідними
державними органами управління України та їх структурними підрозділами,
зокрема, Державною комісією з контролю за цінами, Державною податковою
адміністрацією, відділами цін при облдержадміністраціях та інші. Ці
органи здійснюють контроль за цінами у взаємодії із профспілками,
спілками споживачів та іншими громадськими організаціями.

Втручання держави у процеси ціноутворення передбачає, насамперед,
спостереження за рівнем цін. Цим займаються контрольні стратегічні
управління. А також соціальні партнери (науково-дослідні організації).
Органи статистики забезпечують нагляд за динамікою цін і тарифів в
Україні, розробляють індекси їх зміни, обчислюють вплив зміни цін і
тарифів на рівень життя населення. Господарські суб’єкти зобов’язані у
встановленому порядку подавати необхідну інформацію для здійснення
контролю за правильністю встановлення і застосування цін.

Органи державної влади уповноважені здійснювати контроль за додержанням
державної дисципліни цін. Державний контроль за цінами здійснюється при
встановленні і застосуванні державних цін і тарифів. При цьому в сфері
дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування та
додержання вимог антимонопольного законодавства [10; 13].

Ще одним законодавчим актом, що регламентує питання ціноутворення , є
Закон України „Про природні монополії” від 20.04.2000р. [11]. Даний
Закон визначає правові, економічні та організаційні засади державного
регулювання діяльності суб’єктів природних монополій в Україні. Природна
монополія – це стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на
даному ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції
внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв’язку з істотними
зменшеннями витрат виробництва), а товари (послуги), що виробляються
суб’єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні
іншими товарами (послугами), у зв’язку з чим попит на цьому товарному
ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги) ніж попит на
інші товари (послуги).

Метою цього Закону є забезпечення ефективності функціонування ринків, що
перебувають у стані природної монополії, на основі збалансування
інтересів суспільства. Суб’єктів природних монополій та споживачів
товарів.

Законодавство України „Про природні монополії” складається з цього
закону, а також Повітряного Кодексу України, Кодексу торгівельного
мореплавства України, Законів України „Про обмеження монополізму та
недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”,
„Про антимонопольні комітети України”, „Про транспорт”, „Про
трубопровідний транспорт”, „Про зв’язок”, „Про залізничний транспорт”,
„Про електроенергетику”, інших Законів України, що встановлюють
особливості здійснення підприємницької діяльності в сфері природних
монополій.

До сфер діяльності суб’єктів природних монополій відносять:

транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;

транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його
розподіл;

транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;

передачі та розподілу електричної енергії;

користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами
та іншими об’єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного
транспорту загального користування;

управління повітряним рухом;

зв’язку загального користування;

централізованого постачання теплової енергії;

спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів.

Предметом регулювання діяльності суб’єктів природних монополій є:

ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб’єктами
природних монополій;

доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб’єктами
природних монополій;

інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадок, передбачених
законодавством.

до нормативно-правових актів з формування та державного регулювання цін
відносяться Положення про порядок формування і застосування вільних
(ринкових) цін і тарифів на продукцію, товари та послуги від
27.12.1991р. та Положення про державне регулювання цін (тарифів) на
продукцію виробничо-технічного призначення, товарів народного
споживання, роботи та послуги монопольних утворень 22.02.1995р. Дані
Положення передбачають порядок формування і застосування вільних
(ринкових) цін і тарифів на товари і послуги та визначають порядок
державного регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного
споживання, роботи і послуги природних монополій та господарюючих
суб”єктів-монополістів.

Положенням про порядок формування і застосування вільних (ринкових) цін
і тарифів зазначено, що вільні ціни визначаються виходячи з кон’юнктури
ринку (попиту і пропозиції, що склалися), якості і споживчих
властивостей продукції (послуг) і товарів на умовах франко-станція
(порт, пристань) відправлене, а при поставках в межах одного міста –
франко-склад підприємства-постачальника.

У вільних цінах враховується собівартість виробництва і прибуток без
обмеження рівня рентабельності.

По товарах народного споживання, на які введені акцизи, у вільні
відпускні ціни включаються також суми акцизів за встановленими
ставками. Структурно-логічну схему формування відпускної (ринкової ціни
(див. Рис.9).

Реалізація продукції, товарів то послуг здійснюється виробниками за
сформованими цінами, збільшеними на суму ПДВ по встановленій ставці.

Рис.9. Структурно-логічна схема формування відпускної ціни.

Вільні роздрібні ціни на товари народного споживання формуються
підприємствами та організаціями, які здійснюють продаж цих товарів
населенню, виходячи з вартості закупки товарів і торгівельних надбавок.

Рівень торгівельних надбавок визначається продавцями, виходячи з
кон’юнктури ринку (попиту та пропозиції), з урахуваннями оптової
надбавки до вартості закупки. В торгівельну надбавку включається ПДВ.
Структурно-логічну схему формування роздрібної ціни дивіться на рис.10.

Собівартість Прибуток Акцизний ПДВ Націнка Торгова

збір посеред- націнка

ника

Рис.10. Структурно-логічна схема формування роздрібної ціни.

Елементи формування відпускної та роздрібної ціни, як при вільному
(ринковому) ціноутворенні, так і при державному регулюванні цін є
однаковими. Однак, параметри державного регулювання цін змінюються в
залежності від стану економіки: розширюються в кризових ситуаціях і
звужуються по мірі виходу з кризи. До видів державного регулювання цін
відносять:

Адміністративне регулювання;

Економічне регулювання.

Адміністративне регулювання цін включає:

Адміністративне встановлення ціни на певному рівні, в основі якого
лежить власність держави або монопольного утворення на товари, що
продаються;

„заморожування” цін, тобто їх фіксація на певному рівні;

встановлення граничних рівнів цін або діапазону цін;

встановлення граничних рівнів рентабельності;

регламентація рівнів торговельних надбавок (знижок);

декларування зміни цін.

Економічне регулювання цін передбачає вплив держави на процес формування
ціни шляхом використання таких важелів як податки, оплата праці,
кредитування, амортизаційна політика, дозування виробництва окремих
товарів.

Державне регулювання ціноутворення передбачає, в першу чергу, рішення
питання про те, які конкретно органи виконавчої влади будуть наділені
повноваженнями встановлювати чи регулювати ціни і тарифи по певному
переліку товарів і послуг. Постановою Кабінету Міністрів України від 25
грудня 1996р. №1548 „Про встановлення повноважень органів виконавчої
влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів) з
послідуючими змінами, визначено перелік товарів і послуг, і конкретних
органів центральної і місцевої влади, які наділені правами щодо
встановлення чи регулювання цін. Так, тарифи на електроенергію і
природний газ, що відпускається населенню, затверджується національною
комісією з питань регулювання електроенергетики України; тарифи на
перевезення пасажирів багажу і вантажів залізничним транспортом
встановлюється Міністерством транспорту України за погодженням з
міністерством економіки. Встановлення тарифів на послуги
теплопостачання, водопостачання та водовідведення – це компетенція Ради
Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і
Севастопольської міських державних адміністрацій.

Державне регулювання цін і тарифів на продукцію і послуги монопольних
утворень, вибір методів та встановлення термінів регулювання на
загальнодержавному ринку здійснює Міністерство економіки, на
регіональних — виконавчими органами Автономної Республіки Крим,
областей, міст Києва та Севастополя.

Регулювання цін на продукцію монопольних утворень здійснюється шляхом
встановлення:

фіксованих цін;

граничних рівнів цін;

граничних нормативів рентабельності;

граничних рівнів торговельних надбавок;

запровадження обов’язкового декларування цін.

Перелік товарів, робіт, послуг, ціни (тарифи) на які підпадають під
держави регулювання в України наведено в додатку А.

Положення „Про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної
діяльності” від 18.11.1994р. встановлює порядок запровадження
індикативних цін, визначення рівнів та умови застосування. Положенням
визначено, що індикативні ціни – це ціни на товари, які відповідають
цінам, що склалися чи складаються на відповідний товар на ринку
експортну чи імпортну на момент здійснення експортно-імпортної операції
з урахуванням умов поставки та умов здійснення розрахунків.

Індикативні ціни можуть запроваджувались на товари:

щодо експорту яких застосовано антидемпінгові заходи або розпочато
антидемпінгові розслідування чи процедури в Україні або за її межами;

щодо яких застосовується спеціальні імпортні процедури відповідно до
ст.. 19 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність”;

щодо експорту яких встановлено режим квотування, ліцензування;

щодо експорту яких встановлено спеціальні режими;

експорт яких здійснюється у порядку, передбаченого ст..20 Закону України
„Про зовнішньоекономічну діяльність”;

в інших випадках на виконання міжнародних зобов’язань України.

Відповідальність господарюючих суб’єктів за порушення державної
дисципліни цін здійснюється на підставі Інструкції про порядок
застосування економічних та фінансових санкцій органи державного
контролю за цінами від 7.07.1998р. та застосовується у випадках, коли
порушується встановлений порядок формування цін або антимонопольне
законодавство, які спричиняють отримання необґрунтованої виручки або
обмеження конкуренції.

На сучасному етапі розвитку української економіки ринкове господарство
не може повністю ефективно здійснювати процес ціноутворення.
Об’єктивною необхідністю виступає втручання державної політики
ціноутворення, яка покликана підвищити ефективність механізму вільного
ціноутворення і з допомогою якої можливе спрямування економічного
розвитку у потрібному напрямку. Отже, паралельно виникає необхідність у
контролі за виконанням державної політики ціноутворення в Україні.

Додаток №1 Перелік товарів, робіт, послуг, ціни (тарифи), на які
підлягають державному регулюванню в Україні (станом на 01.01.2005р.)

№ Номенклатура товарів, послуг

1 Тарифи на електроенергію, що відпускається на побутові потреби
населення

2 Тарифи на електричну енергію, що відпускається постачальними
кампаніями Міненерго України

3 Роздрібні ціни на газ природний, що використовується для потреб
населення

4 Тарифи на транспортування магістральними газопроводами газу
природного, нафти, нафтопродуктів, аміаку та етиленових речовин, що
постачаються споживачам України

5 Тарифи на зберігання природного газу

6 Тарифи на транспортування газу природного розподільчими мережами та
поставку газу природного

7 Тарифи на розповсюдження періодичних видань

8 Граничний рівень рентабельності поліграфічних послуг для вітчизняних
періодичних друкованих видань

9 Тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом

10 Тарифи на перевезення пасажирів і багажу залізничним транспортом
(крім приміських перевезень)

11 Тарифи на комплекс робіт, пов’язаних з обробленням вантажів у
морських і річкових портах, також збори і плату за послуги, що
надаються суднам у морських і річкових портах України

12 Аеронавігаційні збори та аеропортові збори за обслуговування
повітряних суден в аеропортах України

13 Тарифи на основі послуги зв’язку в межах України та на міжнародні
послуги зв’язку

14 Ціни на дорогоцінні метали у виробах і брухті та дорогоцінне каміння,
що скуповується у населення

15 Закупівель ціни на дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння у
відходах і брухті, що скуповується у підприємств

16 Граничний розмір плати за проживання в студентських гуртожитках

17 Плата за проживання в гуртожитках системи МВС

18 Ціни на протезно-ортопедичні вироби і технічні засоби профілактики
інвалідності та реабілітації

19 Ціни і тарифи на продукцію полювання, мисливські трофеї, добуті
іноземними громадянами, послуги, надані іноземним громадянам

20 Ціна на ліцензії для відстрілу диких копитних мисливських тварин та
ведмедя

21 Ціни на паливно-енергетичні ресурси (вугілля, вугільні брикети,
паливо пічне побутове, газ освітлювальний, торф паливний кусковий,
дрова, торф’яні брикети, газ скраплений), що відпускається населенню для
побутових потреб

22 Тарифи на теплову енергію (послуги теплопостачання) для всіх груп
споживачів, що відпускається енергопостачальницькими організаціями і
підприємствами незалежно від форм власності

23 Тарифи на послуги водопостачання та водовідведення, що надаються всім
споживачам підприємствами, що перебувають у комунальній власності, та
населенню – підприємствами, незалежно від форм власності

24 Тарифи та послуги на вивезення твердих побутових відходів і рідких
нечистот, що надаються всім споживачам

25 Граничні розміри плати за проживання в гуртожитках робітників і
службовців

26 Граничні рівні рентабельності та торговельні надбавки дитячого
харчування

27 Розмір плати за послуги, які надаються медичними витверезниками при
органах внутрішніх справ громадянам у нетверезому стані

28 Тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профілактичні та
санітарно-профілактичні державні і комунальні заклади охорони здоров’я

29 Граничні рівні торговельних надбавок (націнок) суб’єктам
підприємницької діяльності на вітчизняні та імпортні лікарські засоби і
вироби медичного призначення (за переліком, що визначається МОЗ за
погодженням з Мінекономіки)

30 Граничні рівні оптових та роздрібних цін на яловичину, свинину та
м’ясо птиці

31 Граничні рівні рентабельності виробництва яловичини, свинини та м’яса
птиці

32 Граничні торговельні надбавки до оптової ціни виробника (митної
вартості) на борошно, хліб і хлібобулочні вироби, макаронні вироби,
крупи, цукор, яловичину, свинину і м’ясо птиці, ковбаси варені, молоко,
сир, масло тваринне та олію

33 Тарифи на перевезення пасажирів і багажу залізничним транспортом у
приміському сполученні

34 Тарифи на перевезення пасажирів ф багажу автомобільним транспортом у
міжміському, внутрішньо обласному і приміському сполученні (який працює
у звичайному режимі руху)

35 Тарифи на перевезення пасажирів і вартість проїзних квитків у
міському пасажирському транспорті – метрополітені, автобусі, трамваї,
тролейбусі (який працює у звичайному режимі руху)

36 Тарифи на перевезення вантажів залізничними під’їзд ними коліями,
вантажно-розвантажувальні роботи на інші послуги, що надаються
підприємствами промислового залізничного транспорту

37 Заставні ціни на скляну тару

38 Тарифи на оплату послуг, пов’язаних з виплатою і доставкою пенсій
населенню

39 Тарифи на перевезення пасажирів і вартість проїзних квитків на
поромах та катерах у м. Севастополі

ЛІТЕРАТУРА

Артус М.М. Формування механізму ціноутворення в умовах ринкової
економіки. – Тернопіль. „Економічна думка”. – 2002., — С. 13.

загальна економічна теорія (політична економія). Підручник у 2-х
частинах. – Тернопіль. Лідер., — 2005., С. 8

Парижак Н.В. Ціни: фінансовий аспект. – Тернопіль. Лідер., — 2005., — С.
8.

Бороздин Ю.В. Ценообразование и потребительная стоимость продукции. М.:
„Экономика”, — 1975. – С.13.

Цацулин А.И. Цены и ценообразование в системе маркетинга: Учебное
пособие. – М.: Филинь. – 1998.

Працевский И.П. Ценообразование: Учебное пособие. Минск, ООО «Новое
знание – 2000. – С.5.

Тормос Ю.Г. Ціни та цінова політика. Навчальний посібник. Київ, — 2001.

Литвиненко Я.В. Сучасна політика ціноутворення. Київ. – 2001. – С.32.

Закон України „Про ціни і ціноутворення” від 03.12.1990р. (із змінами і
доповненнями), //Закони України, Т1 – К., 1996.

Закон України „про ціни та ціноутворення”. Розділ ІІІ. „Контроль за
цінами”, — К. 1996. – С.13.

Закон України „Про природні монополії” від 20.04. 2000р.

PAGE

Регулятори

Антимонопольні органи

Фіскальні органи

Контролюючі органи (нормативи цін)

Інтереси держави

ціна

Кількість споживачів

Споживацькі очікування

Платоспроможність споживачів

Ціна на аналогічні товари

Кількість продавців

Вартість ресурсів

Організація виробничого процесу

Прогнози розвитку економіки

Попит

пропозиція

Керівний персонал

Інтереси покупців

Інтереси продавців

Підходи до ціноутворення

Витратний метод

Ціннісний метод

Мета ціноутворення

Встановити ціну, яка відшкодовує витрати виробника і забезпечує йому
отримання прибутку.

Встановити ціну, прийнятну для покупця

Цінність товару в оцінці покупця

Вихідна умова ціноутворення

Витрати на виробництво і збут продукції

витратний

Повна собівартість

прибуток

ціннісний

Ціна відпускна

Податок на додану вартість

Акцизний збір

Повна собівартість

прибуток

Акцизний збір

Податок на додану вартість

Ціна відпускна

прибуток

Методи ринкового ціноутворення

Витратний підхід

Ціннісний підхід

Метод „витрати + прибуток”.

Метод оптималізації граничних витрат.

Метод встановлення беззбиткової ціни.

Метод надбавок.

Агрегатний метод

Метод встановлення цінності товару.

встановлення ціни на основі поточних ринкових цін.

Параметричний метод.

Відпускна ціна

Повна собівартість

Прибуток

Непрямі податки

Відпускна ціна

Прямі змінні витрати

Маржиналь-ний дохід

Непрямі додатки

Відпускна ціна

Прямі змінні витрати

Постійні витрати

Непрямі податки

Роздрібна ціна

Відпускна ціна

Торгівельна надбавка гурту

Торгівельна надбавка роздробу

Відпускна ціна продукції з акцизним збором і ПДВ включно

Відпускна ціна продукції з акцизним збором включно

Ціна виробника продукції (оптова ціна)

Собівартість

прибуток

Акцизний збір

ПДВ

Ціна реалізації товару споживачеві

(роздрібна ціна)

ціна придбання товару

відпускна ціна виробника

ціна виробника продукції

Похожие записи