.

Фінансовий менеджмент: економічна і фінансова оцінка інвестицій (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1710 4401
Скачать документ

Реферат на тему:

Фінансовий менеджмент: економічна і фінансова оцінка інвестицій

Принципи оцінки ефективності інвестицій. Методи оцінки ефективності та
ліквідності реальних інвестиційних проектів. Метод чистої теперішньої
вартості. Внутрішня норма рентабельності. Метод періоду повернення
інвестованих засобів. Метод балансової рентабельності. Індекс
прибутковості.

Інвестиційні ризики. Ризики втраченого зиску. Ризики зниження
доходності. Відсоткові ризики. Кредитні ризики.

1. Методи оцінки інвестиційної привабливості капіталовкладень

Прийняття інвестиційних рішень можна віднести до найважливіших в
економічній діяльності. Від цього залежить не тільки доля окремої фірми
(її конкурентоспроможність і можливість виживання в конкурентних
умовах), а й іноді і напрямок розвитку економіки країни. Саме тому в
економічній теорії так багато уваги приділяється прийняттю рішення про
здійснення інвестицій та оцінці їх доцільності й ефективності.

Як правило, вибір інвестиційного проекту проводиться в два етапи. На
першому етапі це інвестиційний аналіз, відповідно до якого приймається
рішення про доцільність або недоцільність інвестицій із погляду
інвестора. На другому етапі, проводиться фінансовий аналіз проекту, що
повинен змоделювати й оцінити поведінку проекту в процесі його
реалізації.

В економічній практиці широко застосовуються п’ять основних методів
оцінки інвестиційної привабливості капіталовкладень:

Метод чистої сьогоднішньої вартості (ЧСВ).

Внутрішня норма рентабельності (ВНР).

Метод періоду повернення вкладених інвестицій (ППВІ).

Балансова норма рентабельності (БНР).

Індекс прибутковості (ІП).

Для проведення аналізу переваг і недоліків використання кожного з них
зупинимося спочатку на аналізі впливу часу на вартість грошей. Це
пов’язано з тим, що при оцінці ефективності реалізації проекту необхідно
врахувати специфіку інвестицій: кошти вкладаються в один момент часу, а
виторг від реалізації проекту надходить у різні періоди.

Як правило, вартість грошей на початковому етапі інвестування й в інші
періоди істотно різниться. На жаль, невдала економічна політика в
Україні дозволила багатьом спеціалістам вивчити питання застосування
цієї теорії на практиці і дати цій практиці тільки теоретичне
обґрунтування Можна з упевненістю сказати, що вартість грошової одиниці
(гривні або долара) сьогодні вища, ніж завтра. Називають три основні
причини цього:

Утрачений прибуток. Гроші, які є у вигляді готівки крім простого
заощадження, могли б бути використані іншим способом, наприклад
покладені в банк на депозит із можливістю одержання певного прибутку.
Відмовившись від цієї можливості, ми втрачаємо прибуток.

Інфляція. Через інфляцію гроші втрачають свою купівельну спроможність.
Те, що два року тому можна було придбати за 100 доларів, ми не зможемо
придбати сьогодні.

Ризик. Маючи на руках грошову одиницю сьогодні, ми знаємо, що будемо
мати її і через рік. Віддаючи її комусь іншому, ми не можемо бути
впевнені, що ця сума повернеться назад у встановлений термін.

А. Метод чистої теперішньої вартості

Теоретична основа.

Загальну формулу ЧТВ для (н) років можна виразити так:

Якщо ЧТВ інвестиційного проекту більше 0, то такий проект може бути
запропонований для реалізації. У тому разі, коли цей розмір менше 0,
необхідно відмовитися від проекту.

Методика, використовувана для розрахунку ЧТВ, називається
дисконтуванням.

Практичне застосування. Про часте застосування цього методу, як і деяких
інших, у практиці зарубіжних компаній можна дізнатися з підрозділу 1.6.
Розглянемо простий приклад, як метод чистої сьогоднішньої вартості може
бути використаний під час вибору устаткування.

Приклад. Припустимо, що підприємству А запропонували придбати два
верстати – один вартістю 20 тис. дол., а другий – 25 тис. дол. Кожний із
цих верстатів дає можливість зменшити оперативні витрати підприємства на
наведені нижче суми. Вартість двох верстатів через п’ять років
користування дорівнюватиме 0. Який із верстатів слід вибрати
підприємству А, якщо для їх придбання воно може одержати кредит під 12%
річних?

Розв’язання. Розрахуємо ЧТВ використання цих верстатів:

Таким чином, наведені вище розрахунки показують, що вигідніше буде
придбати верстат 1. Придбання верстата 2 недоцільне.

У разі, коли окрім первинних (інвестиційних) витрат проект потребує
також витрат експлуатаційних (тобто необхідних для забезпечення
функціонування об’єкту інвестицій) формула чистої приведеної вартості
розраховується як:

ЧТВ = ?Тt=1 (Pt – Bit –Bet) / (1+r)t

де від загального обсягу грошових надходжень від економічного об’єкта
інвестицій після введення його в експлуатацію віднімаємо обсяг
інвестицій, потрібний для введення об’єкту в експлуатацію та обсяг
поточних витрат, і ця різницю приводимо до теперішніх умов.

Переваги методу. До переваг цього методу можна віднести:

можливість найточніше враховувати зростання вартості майна акціонерів;

можливість урахування впливу часу на грошові потоки, що надходять у
результаті реалізації проекту;

легкість використання методу спеціалістами

використання для розрахунку показника всього грошового потоку проекту;

можливість використання різних рівнів вартості капіталу (відсотків).

Б. Внутрішня норма рентабельності

Теоретична основа. Метод внутрішньої норми рентабельності є досить
простим і використовує здебільшого той самий математичний апарат, що й
метод чистої сьогоднішньої вартості, тобто метод дисконтування.
Внутрішня норма рентабельності – це така процентна ставка, при якій ЧСВ
дорівнює 0.

Є два методи пошуку ВНР – графічний метод і метод пробних розрахунків.
Графічний метод полягає в пошуку двох показників ЧСВ при різних
процентних ставках, при яких вони мали б позитивне або негативне
значення. Потім ці точки відображаються на графіку і між ними
проводиться пряма. Точка перетину цієї прямої осі ЧСВ і є величиною ВНР.

Метод пробних розрахунків складніший, оскільки потребує великої
кількості розрахунків, але більш точний. Цей метод ще відомий як “метод
пошуку лева в пустелі”. Його сутність стисло можна сформулювати так: для
того, щоб знайти лева, необхідно розділити ту частину пустелі, де
перебуває лев,, на дві рівні частини. Після того, як така операція буде
проведена кілька разів, можна з упевненістю визначити квадрат із левом.

Те ж саме відбувається і при розрахунку ВНР. Візьмемо дві величини
відсотків, при яких ВНР має позитивне (А) і негативне (Б) значення.
Знайдемо середнє арифметичне для цих величин, наприклад (У). Якщо ЧТВ
для (У) буде додатною величиною, то точка переходу ЧТВ із додатного у
від’ємне значення міститиметься у проміжку між (У) і (Б). Знайдемо
середнє арифметичне для (Б) і (У) і т. д., доки величина ВНР не стане
такою, що ЧСВ наближатиметься до нуля або дорівнюватиме 0.

З огляду на неоднозначність інтерпретації результатів розрахунків, метод
ВНР краще використовувати для оцінки ефективності окремих проектів, а не
для вибору проекту, у який вкладення коштів є доцільнішим.

Практичне застосування.

Приклад. Необхідно знайти ВНР ефективності придбання верстата 1 у
попередньому прикладі. Для цього потрібно розв’язати таке рівняння:

При в – 12% значення ВНР є додатним і дорівнює 479. Розрахуємо ЧТВ для в
= 14%.

При в – 12 % ЧТВ має додатне значення, при в – 14% ЧСВ має від’ємне
значення. Знайдемо середнє арифметичне, що дорівнює 13% і розрахуємо ЧСВ
для цієї величини:

ЧТВ досить наближена до нуля, тому можемо вважати, що ВНР дорівнює
приблизно 13%.

Переваги і недоліки. Переваги цього методу подібні до переваг методу
ЧСВ:

метод враховує чинник часу;

для розрахунку ВНР використовується весь грошовий потік проекту;

можливість визначити вартість капіталу, який може бути залучений до
фінансування проекту.

До недоліків методу можна віднести такі його характеристики:

знайти значення ВНР набагато складніше, ніж ЧСВ (часто для цього
необхідний комп’ютер);

при об’єднанні для здійснення двох або більше проектів показник ВНР
нового сумарного проекту повинен обчислюватися наново – його не можна
отримати шляхом додавання ВНР проектів складових;

при використанні цього методу можна одержати кілька показників ВНР або
жодного;

метод не завжди спрямований на підвищення вартості майна акціонерів
(наприклад, можливі випадки, коли проект із кращим показником ЧСВ матиме
гірші показники ВНР порівняно з альтернативними проектами);

досить складно розрахувати ВНР для всього терміну реалізації проекту;

при розрахунку ВНР враховується, що гроші, отримані від проекту,
реінвестуються назад у проект під ставку ВНР. Це не так, тому потрібно
бути дуже обережним з інтерпретацією цього показника, особливо в тому
разі, коли він значно більший ніж обрана для проекту ставка
дисконтування;

цей метод неможливо застосовувати в разі потреби розрахувати ВНР для
проекту, що використовує капітал різноманітної вартості (змінні
проценти).

В. Метод періоду повернення вкладених інвестицій

Теоретична основа. За допомогою методу ППВІ визначається термін,
протягом якого інвестор може одержати назад внесені ним гроші. Цей метод
був дуже поширеним у 70-ті роки в більшості країн світу, але і зараз він
досить активно застосовується на практиці, особливо тоді, коли треба
швидко проаналізувати ефективність невеликих за масштабом проектів.
Метод ППВІ звичайно використовують для порівняння альтернатив вкладення
коштів. Крім того, його можна використовувати у тому разі, коли обсяги
інвестицій незначні і не має сенсу проводити складні розрахунки та
дослідження для пошуку ЧТВ.

Цікаво, що метод ППВІ є єдиним методом оцінювання ефективності
інвестицій, при якому можна не враховувати вартість залученого робочого
капіталу. Це пов’язано з тим, що в будь який час, коли припиняється
здійснення інвестицій (або вони скуповуються), можна відразу повернути
залучений робочий капітал. Водночас цей метод неможливо застосувати під
час розрахунку дисконтованого ПВВІ.

Практичне застосування.

Приклад. Візьмемо наведений вище приклад з проблемою вибору одного з
двох верстатів. Як ми пам’ятаємо, їх грошовий потік був виражений у
такий спосіб:

Для першого верстата ПВВІ становить приблизно 3,6 року, а для другого –
4. Як бачимо, у цьому разі 1-й варіант є оптимальнішим.

Переваги і недоліки. До переваг цього методу можна віднести такі:

він дуже простий у застосуванні. Якщо розрахунок ВНР може проводити
тільки підготовлений спеціаліст, то ПВВІ легко розраховується і не дуже
кваліфікованим персоналом. Крім того, результати таких розрахунків
будуть зрозумілими для більшості співробітників підприємства;

метод дає можливість оцінити доцільність проекту з погляду його
ліквідності, тобто визначити, як швидко можуть повернутися вкладені в
нього кошти. Це також дає змогу оптимізувати структуру капіталу,
особливо тоді, коли підприємство відчуває брак коштів для подальших
капіталовкладень;

завдяки методу можна автоматично відібрати менш ризиковані проекти (з
погляду їх реалізації). Очевидно, що чим довше реалізується проект, тим
він ризикованіший. Вибираючи проект з найкоротшим терміном існування, ми
зменшуємо свій ризик;

як відомо, досить складно розрахувати надходження коштів протягом,
наприклад, десятирічного терміну. Метод ПВВІ дає можливість провести
розрахунки тільки для того періоду, протягом якого доцільно
реалізовувати проект.

До недоліків методу ППВІ можна віднести таке:

він не враховує чинник часу (вихід із ситуації – можливість використання
методу дисконтованого періоду повернення вкладених інвестицій)

Bi = ?Tkt=1 (Pt -Bet)/(1+r)t

основна мета цього методу – не максимізація вартості майна акціонерів, а
поліпшення ліквідності;

метод ППВІ не враховує надходжень після закінчення терміну реалізації
проекту;

дані аналізу досить складно інтерпретувати при ухваленні рішення
інвестувати чи не інвестувати проект, а також вирішуючи, під який
відсоток можна залучити капітал для реалізації проекту. Тому доцільно
використовувати його в сукупності з іншими методами (насамперед ЧСВ);

у тому разі, коли вкладення коштів провадиться не тільки на початковому
етапі реалізації проекту, а й у середині проекту, досить важливо
визначити, який термін вважати періодом повернення інвестицій і який
момент буде початковим для його розрахунку.

Г. Балансова норма рентабельності

Теоретична основа. Цей метод є єдиним, у якому замість поняття грошового
потоку використовуються балансові значення прибутку. Крім того, це
найбільш неоднозначний метод. Існує кілька формул для його розрахунку, а
сам метод має чотири різні назви:

accounting rate of return (балансова норма рентабельності);

average accounting return (середня балансова рентабельність);

return on capital employed (рентабельність використаного капіталу);

return on investments (рентабельність інвестицій).

Розрахунок цієї величини здійснюють такими способами –

середній розмір прибутку, отриманий за період реалізації проекту,
ділиться на середній розмір використаного капіталу;

середній розмір прибутку, отриманий за період реалізації проекту,
ділиться на початкову величину залученого капіталу

Практичне застосування.

Приклад. Розглянемо знову приклад із вибором необхідного устаткування.
Грошовий потік обох проектів був виражений так:

Вважатимемо, що кожний із цих верстатів буде повністю амортизований
протягом п’яти років (тобто їхня ліквідаційна вартість через п’ять років
дорівнюватиме нулю).

Тоді прибуток, отриманий при використанні кожного з верстатів, буде
таким:

Після проведення розрахунків одержимо такі балансові норми
рентабельності:

Як бачимо, і в цьому разі придбання верстата 1 більш доцільне.

Переваги і недоліки. До переваг цього методу можна віднести:

розрахунок проводиться досить просто, а розмір коефіцієнта дається у
відсотках, що легше сприймається співробітниками підприємства;

доцільність реалізації проекту визначається на основі підрахунку
прибутку проекту, що є зрозумілішим для керівництва підприємства;

аналіз якості роботи керівництва досить часто проводиться за
коефіцієнтами прибутковості використання капіталу, а не за величиною
вартості майна акціонерів.

Перелік недоліків цього методу значно ширший:

відсутня єдина процедура розрахунку коефіцієнта (як обсягу прибутку, так
і величини капіталу, які застосовуватимуться у розрахунках);

коефіцієнт розраховується у процентах і не враховує масштабу проекту;

для розрахунку коефіцієнта використовується прибуток, а не грошовий
потік, що є неправильною основою для прийняття рішення про доцільність
інвестування;

метод не враховує чинника часу;

метод спрямований на підвищення балансового прибутку компанії, а не на
підвищення вартості майна акціонерів;

метод не дає точної бази для прийняття рішення про доцільність
реалізації проекту.

Він фактично може застосовуватися тільки при порівнянні кількох проектів
для вибору кращого з них. Використання середнього рівня прибутковості
капіталу підприємства для ухвалення рішення про інвестування може
призвести до серйозної помилки, особливо в умовах інфляції й у разі
реалізації ризикованого проекту. Показник балансової норми
рентабельності не може застосовуватися для порівняння з коефіцієнтом
дисконтування, який використовується для розрахунків іншого рівня.

Д. Індекс прибутковості

Теоретична основа. Ще одним методом, що використовує дисконтування, є
індекс прибутковості. Він розраховується так:

Індекс прибутковості використовується в тому разі, коли в умовах
обмежених фінансових ресурсів необхідно вибрати найоптимальніший проект
із погляду збільшення вартості майн акціонерів.

Практичне застосування.

Приклад. У підприємства є можливість реалізувати той інвестиційні
проекти. Вони мають такі грошові потоки:

Обсяг фінансових ресурсів підприємства становить 20 000. Які проекти має
вибрати підприємство?

Рішення.

При ставці дисконтування в 12%:

для проекту 1 ЧТВ становить 50 500, а СВ – 70 500;

для проекту 2 ЧТВ становить 35 300, а СВ – 45 300;

для проекту З ЧТВ становить 33 400, а СВ – 43 400.

У результаті проведення розрахунків одержуємо такі індекси
прибутковості:

для проекту 1 ІП = 70 500/20 000 = 3,53;

для проекту 2 ІП = 45 300/10 000 = 4,53;

для проекту З ІП = 43 400/10 000 = 4,34.

З огляду на те, що підприємство обмежене у вільних коштах, воно може
вибрати або проект 1, або проекти 2 і З разом. Для підприємства
доцільніше вибрати 2-й і 3-й варіанти, що мають вищий ІП. Це може бути
підтверджено подальшим розрахунком ЧСВ обох проектів, яка дорівнюватиме
35 300 + 33 400 = 68 700, що більше, ніж ЧТВ проекту 1.

Переваги і недоліки. До переваг цього методу можна віднести:

можливість у більшості випадків точно враховувати зростання вартості
майна акціонерів;

можливість враховувати чинник часу;

легкість застосування фахівцями;

використання для розрахунків показників усього грошового потоку проекту;

можливість правильно вибрати об’єкти інвестування у разі обмеженості
фінансових ресурсів підприємства;

можливість використовувати при розрахунку ІП різні рівні вартості
капіталу (відсотків).

До недоліків можна віднести:

досить складно одержати дані для всього періоду реалізації проекту;

у разі вибору одного із взаємовиключаючих проектів може бути
неправильний результат (тоді краще застосувати метод ЧСВ);

розробляти методологію і здійснювати аналіз проектів може тільки
підготовлений персонал;

його можна використовувати тільки тоді, коли інвестиційний проект можна
реалізувати частинами, тобто його можна розділити. Наприклад, 10 000 у
цьому році, а 20 000 у наступному (цей метод дістав назву “допущення
можливості розподілу” – divisibility assumption).

Є. Коефіцієнт співвідношення доходів і витрат розраховується як дріб, де
в чисельнику має бути сума приведених вартостей доходів від інвестицій
за всі роки, а у знаменнику – сума приведених витрат:

? = (?Pt / (1+r)t) / ((?Bit + Bet) / (1+r)t

Цей показник має перевищувати одиницю.

Ж. Коефіцієнт прибутковості проекту розраховується як співвідношення
чистої приведеної вартості доходів за період життя проекту та обсягу
капіталовкладень:

? = (?Pt – Bet / (1+r)t) / ((?Bit ) / (1+r)t

Приймаються тільки ті проекти, для яких коефіцієнт прибутковості
найменше перевищує одиницю.

Розглянемо на прикладі з використанням умовних даних методику розрахунку
показників ефективності інвестицій. Вихідні дані:

Показник Інвестиційний проект

А Б

Обсяг інвестицій, тис.грн. 11000 12000

Період експлуатації, роки 3 4

Дисконтна ставка, % 12 15

Прибуток за роками експлуатації, тис.грн.:

1 рік 3000 2000

2 рік 4000 3000

3 рік 6000 4000

4 рік – 4000

Річна сума амортизації, тис.грн. 1000 1500

Виконаємо порівняльний аналіз і доберемо кращий варіант:

Показник Формула Період за роками Проект А Проект Б

Методика розрахунку Результат Методика розрахунку Результат

Грошовий потік П + А І 300+1000 4000 2000+1500 3500

ІІ 4000+1000 5000 3000+1500 4500

ІІІ 6000+1000 7000 4000+1500 5500

ІУ – – 4000+1500 5500

Разом

16000

19000

Теперішня вартість грошового потоку в результаті дисконтування ГП/(1+і)п
І 4000/(1+0,12) 3571 3500/(1+0,15) 3043

ІІ 5000/(1+0,12)2 3986 4500/(1+0,15)2 3403

ІІІ 7000/(1+0,12)3 4982 5500/(1+0,15)3 3616

ІУ – – 5500/(1+0,15)4 3145

Разом

12539

13207

Чистий приведений дохід ГПт – ІК

12539 – 11000 1539 13207 – 12000 1207

Індекс доходності ГПт / ІК

12539 / 11000 1,14 13207 / 12000 1,1

Період окупності ІК / ГПс

11000 / 12539:3 2,6 12000 / 13207:4 3,6

Внутрішня норма доходності ГПт = ІК

або

?і=1п ГПм/ (1+х)п –ІК = 0

4000/1+х +

+5000/(1+х)2+

+ 7000/(1+х)3-

– 11000 = 0 1,192 3500/1+у +

+ 4500/(1+у)2+

+5500/(1+у)3+

+5500/(1+у)4 –

– 12000 = 0 1,175

На основі проведених розрахунків робимо висновки:

Загальна сума грошових потоків за проектом Б значно вища, хоча слід
зважати на те, що термін повернення капіталу по другому проекту більший
на один рік;

У результаті проведення дисконтування, теперішня вартість грошового
потоку є набагато нижчою, ніж майбутня. За перший рік по проекту Б
реальна вартість грошового потоку зменшилась на 13, 1%
(100-3045/3500*100), а за четвертий – на 42.2% (100-3145/55500*100).

Чистий приведений дохід для варіанта А – 1539 тис.грн., а для проекту Б
– 1207 тис.грн.

За індексом доходності перший проект превалює над другим.

Період окупності першого проекту на рік менший, ніж по другому.

Внутрішня норма доходності (мінімальний коефіцієнт прибутковості)
показує, що у першому варіанті різниця між дисконтом і нормою становить
7.2% (19.2 – 12), у другому – 2.5%, тобто другий проект ближчий до межі
збитковості.

2. Сутність та види інвестиційних ризиків

Як зазначає Б. М. Щукін, “інвестиції завжди орієнтовані на майбутнє і
тому пов’язані зі значною невизначеністю економічної ситуації та
поведінки людей. Від цього походить високий рівень ймовірності
невиконання інвестиційних планів з об’єктивних чи суб’єктивних причин.”

Інвестиційний ризик уявляє собою можливість нездійснення запланованих
цілей інвестування (таких, як прибуток або соціальний ефект) і отримання
грошових збитків. Цей ризик необхідно оцінювати, обчислювати, описувати
та планувати, розробляючи інвестиційний проект.

Розрізняють загальноекономічний ризик, що походить від несприятливих
умов в усіх сферах економіки, та індивідуальний ризик, пов’язаний з
умовами даного проекту.

Залежно від чинників виділяють такі види інвестиційного ризику :

політичний ризик;

загальноекономічний ризик;

правовий ризик;

технічний ризик;

ризик учасників проекту;

фінансовий ризик;

маркетинговий ризик;

екологічний ризик.

Політичний, правовий та загальноекономічний ризики можуть бути викликані
зовнішніми умовами реалізації інвестицій. Інші види ризиків
спричинюються можливими помилками планування та організації конкретних
проектів.

Технічний ризик зумовлюється великою кількістю хиб та помилок широкого
спектру сторін інвестування, як-от пов’язаними з якістю проектування,
технічною базою, обраною технологією, управлінням проектом,
перевищенням кошторису.

Фінансовий ризик випливає з нездійснення очікуваних подій з фінансового
боку проекту. Це можуть бути незаплановані зменшення або зникнення
джерел та обсягів фінансування, незадовільний фінансовий стан
партнерів, зриви надходжень коштів від реалізації вироблених товарів чи
послуг, неплатоспроможність покупців продукції та власні підвищені
витрати.

Маркетинговий ризик виникає з прорахунків під час оцінки ринкових умов
дії проекту, наприклад ринків збуту чи постачання сировини і матеріалів,
організації реклами чи збутової мережі, обсягу ринку, часу виходу на
ринок, цінової політики, внаслідок низької якості продукції.

Екологічний ризик пов’язаний з питаннями впливу на довкілля, можливої
аварійності, стосунків з місцевою владою та населенням.

Нарешті, ризик учасників проекту може бути пов’язаний з усіма
неочікуваними подіями в управлінні та фінансовому стані
підприємств-партнерів.

О. А. Устенко пропонує дещо інакшу класифікацію інвестиційних ризиків.
Він поділяє їх на три групи, залежно від сфери вкладення капіталу :

інвестиційні ризики від вкладення коштів у виробничу та невиробничу
сфери економіки;

інвестиційні ризики від діяльності фірми на фінансовому ринку;

кредитні ризики.

Перша з вищезгаданих груп ризиків уявляє собою сукупність всіх тих
ризиків, які діють на фірму під час проведення нею господарської
діяльності, за винятком тієї її частини, яка пов’язана з діяльністю на
фінансовому ринку.

Інвестиційні ризики, пов’язані з діяльністю на фінансовому ринку, у
свою чергу поділяють на три групи :

ризики втраченого зиску;

ризики зниження доходності;

відсоткові ризики.

Група ризиків втраченої можливості “…має своїм джерелом імовірність
наставання непрямих (побічних) фінансових втрат, які виявляються в
недоотриманні прибутку в результаті нездійснення фірмою якогось заходу,
який би дозволив їй одержати цей прибуток (наприклад, відсутність
страховки на судно, що перевозило вантажі даної фірми і згодом
затонуло). Окремим випадком цього ризику є ризик внаслідок падіння
загальноринкових цін, який найчастіше пов’язаний з падінням цін на всі
цінні папери, що обертаються на ринку, одночасно (наприклад, у
результаті зниження загальної інвестиційної активності)”

Найчастіше ризики втраченої можливості є несистемними. Їх можна
запобігти завдяки проведенню спеціальних заходів.

Іншою групою інвестиційних ризиків є ризики зниження доходності.
Існування цих ризиків є наслідком імовірності зниження розміру відсотків
і дивідендів по портфельних інвестиціях, а також по внесках і кредитах.

Портфельними інвестиціями називають вкладення коштів у цінні папери
довгострокового характеру, які, за звичай, не передбачають швидкого
одержання доходу. Найчастіше це інвестиції великих промислових програм.

Ризики зниження доходності мають два різновиди :

відсоткові ризики;

кредитні ризики.

Відсоткові ризики – це ризики активних операцій, які проводять фірми (в
більшості випадків банки). Можливі такі джерела їхнього виникнення :

будь-які зміни в облікових ставках Національного банку;

зміни маржі комерційних банків з кредитів, що надаються, і депозитних
рахунків;

зміна в розмірах обов’язкових для резервування фондів комерційних
банків у Національному банку. Наприклад, збільшення розміру резервного
фонду в Національному банку означатиме для комерційних банків
недовикористання частини їхніх пасивів, отже існує висока ступінь
імовірності підвищення ними відсоткових ставок по кредитах, що
надаються, з одночасним зниженням відсотку по депозитних рахунках своїх
клієнтів;

зміни в системі оподаткування всіх суб’єктів господарювання і фінансових
інститутів, зокрема;

будь-які зміни в портфелі інвестицій, який має фірма, а також зміни в
доходності самих інвестицій;

імовірність змін у структурі пасивів (співвідношення власних і позичених
коштів, термінових і ощадних депозитів, депозитів до запитання тощо);

за зростання банківського відсотку може розпочатися масове “скидання”
акцій, внаслідок чого їхня вартість зменшується;

в разі вкладання коштів інвестором у середньострокові та довгострокові
цінні папери (особливо в ту їхню частину, що має фіксований відсоток) за
поточного підвищення середньоринкового відсотку порівняно з фіксованим
рівнем. Це означає, що інвестор міг би збільшити доходи, але не може
вивільнити свої кошти через зазначені умови;

якщо емітент випустив в обіг цінні папери з фіксованим відсотком, то
існує ймовірність настання для нього відсоткового ризику при поточному
зниженні середньоринкового відсотку у порівнянні з визначеним їм
фіксованим рівнем. Кредитні ризики тісно пов’язані з відсотковими,
причини їхнього виникнення здебільшого однакові. Головна відмінність між
цими двома групами ризиків зниження доходності полягає в тому, що
відсоткові ризики розглядаються з позицій кредитора, а кредитні – з
позицій позичальника. При цьому виділяють декілька суто кредитних
ризиків:

біржові ризики, сутність яких полягає в наявності ймовірності виникнення
втрат у результаті укладення фірмою біржових угод (наприклад, ризик
неплатежу комісійної винагороди, ризик неплатежу взагалі тощо);

селективні ризики (ризики вибору), які полягають у невірному виборі
видів вкладення капіталу, видів цінних паперів при формуванні
інвестиційного портфеля, виборі позичальника тощо;

ризики ліквідності, які пов’язані з можливістю втрат при реалізації
цінних паперів або інших товарів внаслідок зміни їхньої якості,
споживчої вартості тощо;

ризики банкрутства, які виникають у результаті невірного вибору способів
вкладення капіталу і закінчуються повною втратою підприємцем власного
капіталу і спроможності розрахуватися по взятих на себе зобов’язаннях.

Управління інвестиційними ризиками є одним з найважливіших
функціональних завдань інвестиційного менеджменту. На практиці цю сферу
управління здебільшого виокремлюють у специфічний напрям діяльності –
ризик-менеджмент. Система управління ризиками включає такі блоки
завдань:

ідентифікація ризиків: виявлення та інвентаризація всіх ризиків, які
загрожують підприємству;

оцінка ризиків: відображення наслідків впливу ризиків та ймовірності їх
настання в кількісному виразі;

нейтралізація ризиків: вжиття відповідних заходів щодо зменшення
ймовірності настання ризиків і зменшення наслідків їх впливу.

Організація ефективного ризик-менеджменту забезпечується в результаті
розробки дієвої політики управління ризиками, яка містить систему цілей
та завдань управління ризиками; методи й засоби досягнення цих цілей.
Політика управління ризиками знаходить своє відображення у стратегії і
тактиці виявлення й нейтралізації ризиків.

Базовими величинами, які розраховуються під час оцінки ризиків, є
величина збитків, яких може зазнати підприємство та ймовірність настання
цих збитків. Для визначення цих величин використовують складні алгоритми
розрахунків. Результати оцінки ризиків є основою вибору відповідних
заходів щодо їх нейтралізації.

До основних інструментів нейтралізації ризиків слід віднести:

формування резервів;

диверсифікацію ризиків;

хеджування;

страхування ризиків за допомогою страхових компаній.

Найпоширенішим інструментом нейтралізації наслідків настання ризиків є
використання для цих цілей резервного капіталу.

Зменшення рівня ризиків можна також досягти застосовуючи метод
диверсифікації – розподілі ризиків шляхом розширення об’єктів
капіталовкладень, асортименту товарів, фінансових інструментів тощо.

При розробці політики диверсифікації слід мати на увазі принцип
обмеженого обсягу окремих категорій активів та необхідність їх
диверсифікації. Так, банківські депозити повинні бути розміщені не в
одному банку, а в кількох. У нерухоме майно рекомендується інвестувати
також обмежену суму коштів. Якщо кошти вкладаються у прибуткові цінні
папери, слід дотримуватися принципу диверсифікації їх видів та
емітентів.

У практиці менеджменту для позначення різних методів нейтралізації
ризиків зміни цін на окремі елементи активів (страхування валютного
ризику, ризику падіння курсу цінних паперів чи зміни цін на готову
продукцію) вживається термін хеджування – здійснення зустрічних операцій
купівлі-продажу активів (фінансових інструментів). До основних
фінансових інструментів хеджування фінансового ризику належать:

форвардні і ф’ючерсні контракти – інструменти хеджування ризиків, який
засвідчує зобов’язання особи купити (продати) цінні папери, товари або
кошти у визначений час або на певних умовах у майбутньому з фіксацією
ціни такого продажу;

опціони – стандартний контракт, що дає його власнику право (але не
зобов’язання) продати або купити цінні папери, товари або валюту за
визначеною ціною протягом певного періоду;

операції типу “своп” – обмінна операція, за якої контракт на придбання
(продаж) активів супроводжується контрактом на зворотній їх продаж
(придбання) на певну дату у майбутньому.

У ряді випадків нейтралізувати ризики за рахунок внутрішніх механізмів
фінансової стабілізації неможливо. В цьому разі з метою уникнення
збитків від настання ризиків фінансовим службам доцільно звернутися до
послуг страхових компаній. На ринку страхових послуг пропонуються такі
види страхування фінансових ризиків:

кредитів (товарних, експортних тощо);

інноваційних ризиків;

депозитних ризиків;

відповідальності;

на випадок недосягнення планового рівня рентабельності.

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020