.

Фінансові ресурси як основне джерело забезпечення інвестиційної діяльності (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
256 1391
Скачать документ

Реферат на тему:

Фінансові ресурси як основне джерело забезпечення інвестиційної
діяльності

У забезпеченні фінансовими ресурсами інвестиційної діяльності держава
та органи місцевого самоврядування виконують як функцію управління
економікою, так і функцію державного регулювання. До функції управління
належать встановлення бюджетних призначень з державного і місцевих
бюджетів і спрямування грошових коштів від приватизації державного і
комунального майна; використання їх на створення нових, реконструкцію і
технічне переозброєння діючих основних фондів під контролем
представницьких органів держави та органів місцевого самоврядування.

Сам процес вкладення капіталу називається інвестуванням, тобто
довгостроковим фінансуванням конкретного проекту з будівництва,
реконструкції, модернізації і технічного удосконалення.

За формою власності інвестиції поділяються на державні і приватні.

Залежно від того де вкладається капітал – усередині країни або за
кордоном – інвестиції поділяються на внутрішні та зовнішні.

У свою чергу, внутрішні інвестиції поділяються на фінансові і реальні.

Реальні інвестиції – це вкладення капіталу в різні сфери і галузі
народного господарства (суспільного виробництва) з метою відновлення
існуючих і створення нових «капітальних» (матеріальних) благ, і як
наслідок – отримання набагато більшого прибутку. Такі реальні інвестиції
називають також виробничими; однак у практиці господарювання за ними
закріпилася інша назва – капітальні вкладення.

Капітальне будівництво – це процес створення нових, а також розширення,
реконструкції, технічного переоснащення діючих підприємств, об’єктів
виробничого призначення, пускових комплексів (з урахуванням проектних
робіт, проведення торгів (тендерів) у будівництві, консервації,
розконсервації об’єктів, утримання дирекцій підприємств, які будуються,
а також технічного устаткування, що не входить до кошторису об’єктів)
[1].

Інвестиції представлені фінансовими ресурсами (безпосередньо грошима),
матеріальними цінностями, що належать конкретним суб’єктам, цінними
паперами.

Фінансові ресурси акумулюються з трьох основних джерел: власних коштів
(амортизаційні відрахування, нерозподілений прибуток підприємств),
довгострокового банківського кредитування і бюджетних призначень.

Економічна класифікація видатків бюджету поділяє видатки на поточні і
капітальні, які є інвестиціями, що забезпечують інвестиційну діяльність
щодо створення матеріально-технічної бази держави і необоротних активів
інших суб’єктів.

Формування інвестицій за рахунок коштів Державного бюджету і місцевих
бюджетів регулюється нормами фінансового права. При цьому виникають
фінансові правовідносини між суб’єктами на двох рівнях.

Перший рівень – між державою і головними розпорядниками бюджетних коштів
при встановленні конкретного обсягу коштів на капітальні видатки – в
Законі України «Про Державний бюджет на рік». Аналогічні фінансові
(бюджетні) правовідносини виникають і по місцевих бюджетах між місцевими
радами і головними розпорядниками бюджетних коштів.

Другий рівень фінансових правовідносин – між суб’єктами – Державним
казначейством України і розпорядниками бюджетних коштів, які одержують
бюджетні асигнування на капітальні видатки в інвестиції. Це складання
кошторисів капітальних видатків, подання і контроль проектно-кошторисної
документації і титульних списків, взяття зобов’язань у затверджених сум
бюджетних призначень на рік, тобто практичне використання інвестицій в
інвестиційну діяльність.

gd?c?

б’єкти. Саме зосередження фінансових ресурсів на пускових об’єктах є
змістом фінансових правовідносин, визначених економічною ефективністю, 
що  буде  досягатися   на введеному в експлуатацію будівельному об’єкті.
Це випуск продукції, її реалізація, одержання доходів, прибутку, а отже,
і платежів до бюджету.

Забезпечення фінансовими ресурсами інвестиційної діяльності різко
відрізняється від витрачання грошових коштів на поточні видатки.

Поточні видатки з державного та місцевих бюджетів, що використовуються
установами, організаціями і підприємствами на виконання покладених на
них функцій, не зумовлюють приросту необоротних активів.

Капітальні інвестиції, крім того, що в бюджетах встановлюються
конкретними сумами за фондом розвитку, обов’язково при введенні в
експлуатацію об’єктів у результаті інвестиційної діяльності збільшують
балансову вартість необоротних активів як матеріально-технічної бази
суб’єкта.

Особливе місце серед важелів державної підтримки розвитку інноваційної
діяльності займає застосування політики прискореної амортизації. У
світовій практиці існує дві основні моделі прискореної амортизації:
зниження терміну перенесення вартості і устаткування; встановлення
підвищених норм амортизаційних відрахувань у перші роки експлуатації
устаткування і зниження в наступні роки [2].

Амортизаційні відрахування мають конкретне цільове призначення –
відновлення основних засобів, що вибули внаслідок фізичного зносу,
погіршення якості, морального старіння. Теоретично амортизаційні
відрахування можуть забезпечити лише просте відтворення. Застосування
прискореної амортизації обмежує жорсткий порядок її цільового
використання.

Інтерес до прискореної амортизації послабляє і практика переоцінювання
основних фондів. Виконані у попередні роки переоцінювання основних
фондів деформували співвідношення між їх балансовою і ринковою вартістю.
Активна частина основних фондів (машини, устаткування тощо) була оцінена
з істотним завищенням порівняно з їх поточною ринковою вартістю, а
пасивна (будівлі, споруди тощо) – з істотним заниженням. Водночас
прискорена амортизація має важливе значення для динамічних, прибуткових
інноваційних підприємств. Методи прискореної амортизації самі по собі не
стимулюють або мало стимулюють фірми до інвестицій, однак вони можуть
заохочувати вже діючі підприємства і таким чином прискорювати розвиток
економіки.

Амортизаційна політика держави повинна передбачити застосування таких
методів амортизаційних списань і норм, що дають можливість у короткий
термін відшкодувати раніше здійснені інвестиції.

Певне місце в інвестиційній діяльності займають суб’єкти – підрядні
будівельні організації, які за рахунок коштів інвестора-замовника
виконують будівельно-монтажні роботи, тобто створюють матеріальні
активи. Їхні відносини регулюються нормами цивільного і господарського
права; підставою для виконання зобов’язань сторін є договір на виконання
підрядних робіт замовника з підрядною будівельною організацією [3].

Довгострокове банківське кредитування є також значним джерелом
інвестицій, тобто фінансові ресурси довгострокового кредиту представлені
інвестиціями.

Висновки. Отже, до функції державного регулювання інвестиційної
діяльності включається встановлення правил поведінки всіх суб’єктів,
задіяних у ній, незалежно від форм власності. Визначено, що джерелом
фінансування інвестицій є капітал (гроші), що належить державі,
державним підприємствам і суб’єктам інших форм власності. При цьому
інвестиції слід розуміти як довгострокові вкладення капіталу (грошей) у
підприємницьку діяльність, включаючи інвестиційну для отримання
прибутку.

Література:

Економіка підприємства: Підручник / За ред. д-ра екон. наук, проф. С.Ф.
Покропивного. – К.: КНЕУ, 2003. – 608 с.

Лабенко О.М. Внутрішні фінансові ресурси інвестиційної діяльності
підприємств // Науковий вісник Національного аграрного університету. –
2006. – № 97. – С. 217-220

Хотомлянський О.Л. Теоретичні основи управління фінансовими ресурсами
підприємств // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – № 2. – С.
145-151.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020