Фактори, що визначають інвестиційну привабливість держави

Інвестиційний клімат характеризується сукупністю факторів. Нами
пропонується власна класифікація факторів, які можна розділити на дві
великі групи:

1. Фактори, що підлягають формалізації, тобто їх можна виразити за
допомогою економіко-математичних та статистичних показників.

2. Фактори, що не підлягають формалізації, але відіграють не менш
важливу роль, ніж перші. Цю другу групу факторів треба аналізувати і
виявляти тенденції їх динаміки.

До факторів першої групи відносяться:

— середня галузева рентабельність;

— строк окупності вкладень;

— ціна праці (заробітна плата), енергії, води, тепла;

— місткість ринку збуту і його структура (місткість ринку можна
розрахувати шляхом множення середнього доходу на душу населення на
чисельність економічно активного населення).

Важливу роль відіграють і такі фактори як: рівень податкових і
процентних ставок по інвестиційних кредитах, величина експортних й
імпортних мит, які визначають можливість вивозу прибутку (або продукції)
і імпорту устаткування, технологій, коштів (конвертованих у національну
валюту), які потрібні для оплати будівельно-монтажних робіт, будівельних
матеріалів і конструкцій, а також транспортних витрат [1, c. 8; 4, c.
51]. Ці фактори дозволяють визначити передбачуваний чистий прибуток. Їх
можна узагальнити шляхом розробки інтегрального показника інвестиційної
привабливості країни — реципієнта, регіону, конкретного проекту. Але
даний показник охоплює тільки першу групу факторів, тому його
використання повинне проводитися не ізольовано, а в поєднанні з аналізом
другої групи факторів.

До факторів другої групи варто віднести кілька підгруп:

1. Фактори ризику, пов’язані з політичною, економічною й фінансовою
нестабільністю. Політична нестабільність виражається в зміні влади та її
економічної політики. Економічні ризики пов’язані з нестабільністю
економічного зростання, можливістю загального економічного спаду [3, c.
98]. Фінансові ризики пов’язані з різким посиленням інфляції, що набуває
галопуючий характер, можливістю різкої девальвації національної валюти,
істотним підвищенням дисконтної ставки по інвестиційних кредитах,
падінням ринкового курсу акцій провідних компаній і загального індексу
фондового ринку.

2. Фактори ризику пов’язані з корупцією чиновників, їхньою здатністю
створювати адміністративні бар’єри на шляху інвестицій, які доводитися
переборювати за допомогою хабарів; необов’язковістю місцевих бізнесменів
і широко розповсюдженою практикою обману іноземних партнерів.

3. Фактори ризику пов’язані з тим, що система правових норм (законних і
підзаконних актів), тобто «загальні правила гри» [2, c. 259] не охоплює
всі сторони фінансово-комерційної діяльності суб’єктів ринку, а самі
норми прописані недостатньо чітко, що знов-таки створює умови для
«самодіяльності» чиновників і поширення корупції.

4. Приплив інвестицій, як правило, здійснюється у формі покупки акцій
діючих або створюваних акціонерних компаній. Безпосереднім стимулом
припливу є можливість одержувати інвестиційний доход, а також
перспективи його росту.

Існує два типи інвестиційного доходу: по-перше, дивіденди (цей тип
очевидний) і, по-друге, можливість спекулятивної гри на різниці цін
покупки й продажу акцій. Якщо в період між цими двома актами
капіталізація компанії (тобто ринкова ціна всієї суми емітованих акцій)
росте, то й створюється можливість такої гри. Отже рівень і динаміка
капіталізації провідних компаній є одним з найважливіших факторів, що
визначають інвестиційний клімат. При цьому розрахувати інвестиційний
доход украй складно, а доход другого типу неможливо.

5. Мажоритарних акціонерів — інвестори зацікавлені в тому, щоб вкладати
гроші в акції компаній з високою якістю (корпоративного) управління.

?

@ † 3/4 *

?????????=?її фінансово-комерційної діяльності. Цьому сприяють
міжнародні стандарти бухгалтерського обліку, створення у складі
наглядацьких рад фінансово-аудиторських комітетів (як правило, із
запрошенням зовнішніх аудиторів), які детально контролюють звітність, не
допускають присвоєння коштів акціонерів й «відмивання брудних» грошей.

Висока якість корпоративного управління припускає чітке визначення прав
і обов’язків менеджерів для того, щоб виключити їхнє опортуністичне
поводження, тобто прагнення одержати особисту вигоду на шкоду інтересам
акціонерів-інвесторів. Варто додати, що первинне публічне розміщення
акцій (IPO) висуває додаткові вимоги до якості корпоративного управління
[5, c. 56]. Зокрема акції, які котируються на фондовій біржі, повинні
протягом декількох років перебувати у вільному обороті (вільно
торгуватися).

6. Винятково важливе значення для характеристики інвестиційного клімату
має наявність (або відсутність) у країні-реципієнті механізму
enforgement (енфоржмента або інфорсмента), що примушує агентів ринку
дотримуватись законів і беззастережно виконувати укладені контракти.
Вказаний механізм в Україні не діє, він фактично тільки формується, що
вкрай негативно впливає на інвестиційний клімат.

Найважливішим елементом зазначеного механізму є судова система, оскільки
саме в судах дозволяється вирішувати господарські конфлікти. Зрозуміло,
що судова система може ефективно функціонувати тільки за умови
незалежності й непідкупності суддів.

Важливим елементом механізму enforgement є комерційні банки. У процесі
надання інвестиційних, тобто матеріально незабезпечених кредитів банки
або прямо контролюють діяльність компаній-позичальників, якщо такі
компанії мають поточний рахунок у даному банку, або аналізують ризики,
пов’язані з наданням кредиту, зокрема вивчають кредитні історії компаній
позичальників, випадки «відмивання брудних» грошей, корупції і
злодійства серед керівництва компанії.

Не менш важливу роль відіграють фондові біржі. Компанія, яка бажає, щоб
її акції котирувалися на даному торговельному майданчику, проходить
ретельну перевірку з боку біржового комітету з метою з’ясування
насамперед джерел її первісного капіталу. І якщо виникає підозра, що цей
капітал є результатом наркоторгівлі, проституції, незаконного ігорного
бізнесу, то така компанія (навіть дуже велика) може тільки хотіти, щоб
її акції котирувалися на даній фондовій біржі.

Величезну роль у створенні стійкого інвестиційного клімату в
демократичних країнах відіграють суспільна думка й ЗМІ. Несумлінні
компанії, які порушують контракти або обманюють покупців, підлягають
суспільному бойкоту, що ставить їх на грань банкрутства.

Висновки

На-нашу думку, інтегральний показник інвестиційної привабливості може
успішно використовуватися українськими фірмами (компаніями), проектними
організаціями, органами виконавчої влади. Однак він навряд чи буде
застосовуватися іноземними інвесторами, які, приймаючи інвестиційне
рішення, орієнтуються не на показники, розроблені українськими
економістами, а на міжнародні рейтинги й на інформацію від тих
іноземців, які мають або мали бізнес-зв’язки в Україні.

Література

1. Білоконь Ю.М. Сучасні методи управління розвитком території на
державному рівні // Будівництво України. – 2002. – № 3. – С. 7-11.

2. Горбачева Ю.И. Государственное управление отраслевыми и региональными
аспектами формирования инвестиционного климата в Украине // Коммунальное
хозяйство городов: Науч.-техн. сб. Вып.70. — К.: Техніка, 2006. — С.
258-263.

3. Жаліло Л.А. Економічна стратегія держави: Теорія, методологія,
практика. – К.: НІС, 2003. – 368 с.

4. Мартиненко В. Формування державного механізму управління
інвестиційним процесом в Україні: проблеми невизначеності та методи їх
зняття // Економіка України. – 2004. – № 8. – С. 50-56.

5. Музиченко А.С. Державне регулювання інвестиційної діяльності. – К.:
Науковий світ, 2001. – 345 с.

Похожие записи