Європейська модель суспільного розвитку: сутність та особливості
реалізації
В сучасних умовах геополітичного розвитку європейські суспільства
вибудовують стандарти своєї життєдіяльності за жорсткими та подекуди
цинічними правилами раціональності, нав’язуючи тим самим світові свої
“емоції, прагнення, орієнтації на розширення міжлюдських контактів на
всіх рівнях та в усіх галузях суспільного життя, це, у свою чергу, є
необхідним компонентом європейської культури, а для міждержавних
відносин своєрідним гарніром” [2, с. 39].
Таким чином, постає питання якою є роль впливу європейської інтеграції
на державне управління, оскільки саме завдяки ньому і відбувається
поширення європейської моделі суспільного розвитку. При розгляді цього
питання, доцільно виходити з того, що отримають окремі національні
держави, обравши європейську інтеграцію за альтернативу суспільного
розвитку. На думку болгарського дослідника Н.Злоказова, важлива роль
належить об’єднанню високорозвинених та динамічних країн Західної Європи
та країн-кандидатів, що поступово прилаштовуються до нових реалій,
“сплав старої та нової Європи може надати значного імпульсу у розвитку
європейської економіки та європеїзації моделі суспільного розвитку” [3,
с. 62]. Таким чином, це свідчить про переваги, які отримають окремі
держави, обравши європейську інноваційну модель за основу свого
розвитку, оскільки тут перед ними з’являються можливості для позитивної
соціальної динаміки, зокрема зростуть темпи приросту ВВП, стабільність у
системі забезпечення енергоносіями, що, у свою чергу, також забезпечить
можливість безпечного інвестування у дохідні енергетичні проекти. Це,
тим самим, забезпечить політичну вагу держави в сучасних геополітичних
процесах і сприятиме перетворенню окремої країни з окраїни Європи на
основного магістрального суб’єкта континентального (геополітичного)
значення. Виходячи із цього, європейська модель суспільного розвитку є
найбільш ефективною формулою організації суспільного життя для країн з
відстаючою економікою та недостатнім рівнем демократичного розвитку,
оскільки тут є можливість, вирівняти свою модель суспільного розвитку
відповідно до європейської. Проте, реально ЄС висуває інший підхід до
реалізації своєї політики, стосовно інших країн світу, оскільки в першу
чергу, турбується про те, аби вони відповідали європейським критеріям
розвитку і лише тоді, вони матимуть можливість приєднатись до
європейського співтовариства на інституційній основі. Такими критеріями
є: рівень економічного розвитку, ступінь адаптації політичних інститутів
до норм ЄС, підвищення адміністративного потенціалу держави та її
механізмів у боротьбі з корупцією. Саме дотримання таких критеріїв,
безумовно, приведе до підвищення ефективності функціонування системи
управління в межах окремої національної держави.
Характер євроінтеграційної політики для кожної національної держави має
бути демократично-відкритим. При цьому, важлива роль має належати
діалогу суспільства і влади на предмет запровадження європейської
інноваційної моделі соціальної держави. Мова передусім, йде про те, що
буде мати конкретно громадянин держави та і сама держава, якщо обере
курс на євроінтеграцію, наскільки він забезпечить їй економічний та
політичний розвиток і водночас сприятиме збереженню її власної
національної ідентичності. Вочевидь, це ставить питання не лише про
відносини національних держав з ЄС, але і про ставлення громадян окремих
держав до нього. Це, пов’язується з тим, що в сучасних умовах вступ до
ЄС ініціюється владою окремих держав, а не її громадянами, основним
ризиком при цьому є те, що “правлячі кола, керуючись здебільшого
виключно політичними мотивами, не приділяють особливої уваги аналізу
економічних ризиків та переваг і намагаються демонструвати готовність до
вступу будь-якою ціною” [3, с. 68]. Хоча і в межах окремих держав світу,
сьогодні створюються спеціальні міністерства, які уповноважені
здійснювати євроінтеграційну політику, проте нерідко вона виявляється
малоефективною, оскільки не враховується ментальний фактор адаптації
системи державного управління до критеріїв європейського розвитку.
Досить часто така політика має централізований характер і не враховує
специфіку розвитку окремої національної держави та і наслідки за умови
її включення до ЄС. При цьому, важливою проблемою для кожної держави в
контексті реалізації євроінтеграційної політики є збереження балансу між
стратегією національного розвитку, його стабільністю та реформуванням
суспільних сфер, яке необхідно провести, аби мати можливість включитись
до ЄС.
Виходячи із сучасних тенденцій суспільного розвитку, роль європейської
моделі в умовах глобалізації зростає в контексті формування противаги
для США. Світ сьогодні реально зацікавлений у тому, щоб з’явилась
супердержава в особі Європи, яка б протистояла реалізації насильницької
політики американізації не лише в Європі, але й у межах світу в цілому.
У цьому плані Дж.О’Салліван, виступаючи проти жорсткого тиску на Європу
з боку Америки, пропонує впроваджувати політику “прагматичного
мультилатеризму”, яка має забезпечити лідерство Європи у світі. З цією
метою, на думку вченого, доцільно зберігати монопольну роль НАТО, аби
забезпечити європейську безпеку, сприяти формуванню гнучкої “Європи
націй”, об’єднаних вільною торгівлею, щоб таким чином, без амбіцій стати
єдиною державою-нацією у противагу Америці. Така технологія реалізації
євроінтеграційної політики отримала назву “макіавелістської стратегії”
європейських опонентів США [4].
?d?d??$??????????K?ької думки, слід розробити ефективні шляхи
еволюційної європеїзації України (виключаючи при цьому революційні
методики), адже Україна має всі шанси сьогодні стати “Новою Європою”,
точніше її органічною складовою – “Великою Європою”.
Проте, “самоорієнтація“ України на Європу сьогодні є досить
односторонньою, що скоріше свідчить, про те, що вона опосередковано
визнає себе за органічного суб’єкта європейської спільноти. На нашу
думку, про реальність даного процесу можна говорити тоді, коли держава
повною мірою засвоїть не лише європейські культурні цінності, а й
стандарти суспільної життєдіяльності. Саме тоді Україна стане
європейською, інакше можна стикнутися з культурним протистоянням між
державами, яке особливо увиразнюється в умовах глобалізації, коли
об’єктивно неможливо оминути відповідні процеси.
На сучасному етапі розвитку Української держави важливо чітко визначити,
основні критерії, які ментально відрізняють нашу державу від іншої і
відповідно до цього, намагатись їх узгоджувати. Не можна допускати
штучності в побудові певного цивілізаційного стандарту, адже така
штучність буде афірмативно символізувати прихід такого етапу у розвитку
України, який суперечитиме її історичній логіці. Відповідно до цього,
особливо важливо в межах даного аналізу визначити основні ментальні
ознаки, які відрізняють Україну від Європи. Якщо для першої важливим є
прихильність до традицій, то для Європи характерним є системний
модернізм і підтягування окремих держав до певних модернізаційних
стандартів. Суттєвою відмінністю між державами в межах європейської
спільноти, на нашу думку, також є герменевтична проблематика.
При цьому, слід також відзначити, що в результаті використання в Україні
окремих стандартів європейської моделі розвитку створилась ситуація
одночасного утвердження двох культур: традиційної, яка оголошується
архаїчною, та нової, яка визнається прогресивно-модернізованою. Важлива
проблема, при цьому полягає лише в тому, як ці два типи культур узгодити
між собою, тим самим створити нову модель культури. Однак, слід
пам’ятати, що створення нової культури закономірно передбачає певне
заперечення попередньої, що фактично сьогодні можна простежити.
Одним із первинних шляхів реалізації європейської моделі розвитку
України є застосувати її в межах життєдіяльності окремого регіону
держави. Тобто, це свідчить про те, що європеїзація держави може
розпочатися з окремого її регіону і потім поширитися на державу в
цілому. До прикладу, західна Україна, яка завжди підтримувала ідеєю
європейської моделі розвитку, поступово може переконати у своїх поглядах
Центр, Південь та Схід. При цьому, в методологічному плані слід чітко
розмежовувати поняття європеїзації держави та намагання наслідувати
окремі європейські принципи, адже в противному разу може виникнути
ситуація, коли зі створенням нової європейської України створиться
“анти-Україна”, яка символізуватиме абсолютно неприйнятні для держави в
ментальному відношення імперативи розвитку. В результаті цього, можуть
сформуватись дві абсолютно суперечливі між собою моделі цивілізаційного
розвитку, а цього, безумовно, допускати не можна.
Слід відзначити також, що особливо важливу роль у процесах європеїзації
та європейської інтеграції України відіграють різні групи громадськості,
політична еліта, окремі прошарки інтелігенції, які виступають сполучною
ланкою між народом та цивілізаційним світом (оскільки саме на них
покладається функція доведення до суспільства доцільності європейської
моделі розвитку, саме вони є ключовими комунікаторами реалізації
європейської моделі розвитку). Важливою засторогою, про яку, слід
обов’язково пам’ятати, є також прагнення до європеїзації культури, яке
закономірно призводить до уподібнення національної культури до культури
Європи. Саме тому не можна допускати, щоб процес європеїзації набув
характеру бюрократичної модернізації, оскільки це негативно позначиться
на збереженні власної національної культури.
Висновки з даного дослідження. Таким чином, на основі здійсненого нами
аналізу європейської моделі суспільного розвитку нам вдалося отримати
відповідні висновки, які, у свою чергу, увиразнили потребу створення
образу європейської України, який би чітко підкреслював її відмінність
та тотожність у стратегії створення власного національного стандарту
розвитку. Відповідно до цього, нами розкрито сутність та проаналізовано
специфіку європейської моделі цивілізаційного розвитку, вказано на
принципову відмінність між європейською моделлю розвитку світу та
сучасною глобалізаційною стратегію. На основі цього окреслено основні
проблеми та шляхи європеїзації України на сучасному етапі її розвитку.
Наведене вище ставить питання про розроблення концептуальних засад
Кодексу взаємовідносин європейських держав в умовах запровадження
європейської моделі суспільного розвитку, що дало б змогу чітко
класифікувати стандарти вимог, якими керуються європейські держави у
ставленні одна до одної, а також форми відносин між державами, види та
типи взаємодії європейських держав у різних сферах суспільного життя.
Саме це закладає перспективні напрями подальшого дослідження даної
проблематики в межах державно-управлінської науки.
Список літератури
1. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций и преобразование
мирового порядка. Новая постиндустриальная волна на Западе. – М., 1999.
– 672 с.
2. Шейнис В.Национальные интересы и внешняя политика России //
МЄиМО. – 2003. – № 4. – С. 32-41.
3. Злоказова Н. Расширение ЕС: за и против с позиции его членов
// Мировая экономика и междунар. отношения. – 2004. – № 1. – С. 62-69.
4. Проблемы интеграции и масштабов // Глобализация и национальные
финансовые системы / Под ред. Дж.А.Хансона, П.Хонохана, Дж.Маджнони:
Пер. с англ. – М.: Весь мир, 2005. – 568 с.
5. In Search of an East Asian Development Model / Ed. By
P.L.Berger and H.-H.M.Hsiao. New Brunswick, 2004. – P. 4. – 456 р.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
