Курсова робота

Діяльність служб соціального захисту населення із забезпечення
зайнятості молоді ЗМІСТ TOC \o «1-3» \h \z

HYPERLINK \l «_Toc29963705» Вступ PAGEREF _Toc29963705 \h 3

HYPERLINK \l «_Toc29963706» 1. Організація соціального захисту
населення PAGEREF _Toc29963706 \h 5

HYPERLINK \l «_Toc29963707» 1.1. Організаційно-правові засади
здійснення соціального захисту населення PAGEREF _Toc29963707 \h 5

HYPERLINK \l «_Toc29963708» 1.2. Система органів соціального захисту
населення PAGEREF _Toc29963708 \h 6

HYPERLINK \l «_Toc29963709» 2. Державна політика у справах молоді
PAGEREF _Toc29963709 \h 11

HYPERLINK \l «_Toc29963710» 2.1. Засади і принципи державної
молодіжної політики PAGEREF _Toc29963710 \h 11

HYPERLINK \l «_Toc29963711» 2.2. Організаційно-правове забезпечення
реалізації молодіжної політики PAGEREF _Toc29963711 \h 13

HYPERLINK \l «_Toc29963712» 2.3. Сучасний стан проведення державної
молодіжної політики в Україні PAGEREF _Toc29963712 \h 16

HYPERLINK \l «_Toc29963713» Висновки PAGEREF _Toc29963713 \h 26

HYPERLINK \l «_Toc29963714» Список літератури PAGEREF _Toc29963714
\h 27

Вступ

Соціальний захист населення — законодавче закріплена система державних
гарантій та реалізації прав усіх політичних, соціально-демографічних
груп громадян, окремих осіб щодо соціального забезпечення їх нормального
прожиткового рівня та життєдіяльності. Ці гарантії здійснюються через
соціально-економічні, правові та політичні чинники, які сприяють
реалізації права громадян на працю, допомогу на час безробіття, у разі
часткової чи повної втрати працездатності. Основними економічними
заходами держави є: індексація доходів, заробітної плати, пенсій,
стипендій під час інфляції і зростання індексу цін на товари і послуги;
надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки
малозабезпеченим громадянам і сім’ям, одиноким матерям у разі втрати
годувальника; матеріальне забезпечення при досягненні пенсійного віку;
підтримка населення під час стихійного лиха, екологічного надзвичайного
стану. Для цього державою створюються різні спеціальні фонди соціального
захисту населення.

Тема «Діяльність служб соціального захисту населення із забезпечення
зайнятості молоді» дуже актуальна в наш час. Молодь – це наше майбутнє.
Ми повинні забезпечити наше майбутнє покоління нормальними умовами для
життя: освітою і роботою. З наукової точки зору ця тема важлива тим, що
при її вивченні розглядаються проблеми соціального захисту молоді,
недоліки законодавства, їх причини та визначаються способи вирішення цих
проблем. Практичне значення полягає у необхідності знання проблем, які
постають перед молоддю і зробити все можливе, щоб допомогти розв’язати
їх.

При виконанні даної курсової роботи були використані законодавчі акти та
наукова література: книга Головатого М.Ф., Молодіжна політика в Україні:
проблеми оновленню, в якій дуже широко висвітлений сучасний стан
молодіжної політики в Україні, також книги “Довідкові матеріали про
становище молоді та хід реалізації державної молодіжної політики в
Україні.” та “Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв’язання” в яких
зазначені проблеми молоді, які держава повинна розв’язати. В роботі
використовувалися періодичні видання.

Об’єктом дослідження даної курсової роботи є соціальний комплекс
України.

Предметом дослідження являється діяльності служб соціального захисту
населення із забезпечення зайнятості молоді України.

Мета даної робити заключається:

в дослідженні проблем молоді, які виникли на сучасному етапі становлення
незалежності нашої держави;

вивчення законодавчої бази, якою керуються служби соціального захисту
населення в питаннях молодіжної політики;

визначити їх недоліки;

запропонувати шляхи їх удосконалення та визначити перспективи розвитку.

Дана курсова робота складається з трьох розділів, в яких розглянуті
організація діяльності служб соціального захисту населення України,
діяльність служб соціального захисту населення в сфері молодіжної
політики, та законодавчі акти, якими керуються ці служби в своїй
діяльності. Також розглянуті проблеми та перспективи розвитку молодіжної
політики в України.

1. Організація соціального захисту населення

1.1. Організаційно-правові засади здійснення соціального захисту
населення

Соціальна політика сучасної держави — комплекс соціально-економічних
заходів держави, підприємств, організацій, спрямованих на послаблення
нерівності у розподілі доходів та майна, на захист населення від
безробіття, підвищення цін, знецінення трудових заощаджень та ін.

Соціальне забезпечення та захист громадян України є одним з важливих
напрямків діяльності держави. Держава несе обов’язки по матеріальному
підтриманню своїх громадян, створює умови для повного здійснення
громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії
та трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного
навчання, підготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Використання примусової праці забороняється. Громадянам гарантуються
захист від незаконного звільнення, право на своєчасне одержання
винагороди.

Громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на
їх забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати
працездатності, втрати годувальника, безробіття, з незалежних від них
обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених
законодавством. Це право гарантується страхуванням за рахунок страхових
внесків громадян, підприємств, установ, організацій, а також бюджетних
та інших джерел соціального забезпечення, створення мережі державних,
комунальних, приватних закладів для соціальних виплат та допомоги. Закон
України від 6 грудня 1992 р. «Про пенсійне забезпечення» гарантує всім
непрацездатним громадянам України право на соціальну захищеність шляхом
встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а
також регулярного перегляду їх розмірів у зв’язку із збільшенням розміру
мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки
країни.

Для здійснення управління фінансами пенсійного забезпечення створено
Пенсійний фонд України, який є центральним органом виконавчої влади,
підвідомчим Кабінету Міністрів України. Він діє згідно з Положенням «Про
Пенсійний фонд України», затвердженим постановою Кабінету Міністрів
України від 1 червня 1994 р. Основним завданням Пенсійного фонду та його
органів на місцях є забезпечення фінансування витрат на виплату пенсій
відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення» та «Про статус
і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи», пенсій військовослужбовцям і працівникам органів внутрішніх
справ строкової служби, допомоги на дітей, а також інших витрат,
фінансування яких відповідно до чинного законодавства покладено на
Пенсійний фонд. Виконанню завдань по соціальному захисту населення
України сприяють закони України від 25 червня 1997 р. «Про збір на
обов’язкове державне пенсійне страхування», від 26 червня 1997 р. «Про
збір на обов’язкове соціальне страхування». Держава забезпечує
соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних
Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.

1.2. Система органів соціального захисту населення

Головними напрямами проведення соціальної політики є: захист рівня життя
за допомогою різних форм компенсації від підвищення цін і проведення
індексації; надання допомоги найбіднішим сім’ям; надання допомоги у разі
безробіття здійснення політики соціального страхування, встановлення
мінімальної заробітної плати для працюючих; розвиток освіти, охорони
здоров’я, навколишнього середовища переважно за рахунок держави;
проведення активної політики, спрямованої на набуття громадянами
кваліфікації, гарантування процесу трудової діяльності відповідно до
чинного законодавства (дотримання тривалості робочого дня, надання
оплачуваних відпусток, створення профспілок тощо) та ін.

Відповідно до Конституції України Указом Президента України з метою
посилення соціальної спрямованості реформ та проведення активної
соціальної політики щодо координування і комплексного здійснення
соціальних перетворень у сфері трудових відносин, зайнятості,
соціального захисту і пенсійного забезпечення населення створено
Міністерство праці та соціальної політики України (далі — Мінпраці
України). Згідно з Положенням про нього, затвердженим Указом Президента
України від 1 грудня 1997 р., Мінпраці України у процесі виконання
покладених на нього завдань взаємодіє з іншими центральними та місцевими
органами виконавчої влади, органами АРК, органами місцевого
самоврядування, а також з відповідними органами інших держав. Рішення
Мінпраці України з питань праці, зайнятості і соціального захисту
населення, видані у межах його повноважень, є обов’язковими до виконання
центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого
самоврядування, а також підприємствами, установами і організаціями всіх
форм власності, фізичними особами — підприємцями та громадянами.

Мінпраці України реалізує єдину державну політику щодо соціального
забезпечення населення та соціальної захищеності інвалідів і громадян
похилого віку; несе відповідальність за розвиток цієї справи; займається
організацією роботи по призначенню та виплаті пенсій відповідно до
чинного законодавства та ін.

Відповідно до Закону України від 16 грудня 1993 р. «Про основні засади
соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку»
громадяни похилого віку користуються всіма соціально-економічними і
особистими правами і свободами, закріпленими Конституцією України,
іншими законодавчими актами. Дискримінація громадян похилого віку в
галузі праці, охорони здоров’я, соціального забезпечення, користування
житлом та в інших сферах забороняється, а посадові особи, які порушують
ці гарантії, притягаються до відповідальності згідно з чинним
законодавством.

Ветеранами праці визнаються особи, які сумлінно працювали в народному
господарстві, державних установах, організаціях та об’єднаннях громадян,
мають трудовий стаж (35 років — жінки і 40 років — чоловіки) і вийшли на
пенсію. Право на пенсію за віком надане кожному громадянину, який досяг
пенсійного віку (55 років — для жінок і 60

років — для чоловіків) і має необхідний трудовий стаж.

Порядок і умови пенсійного забезпечення встановлюються Законом України
«Про пенсійне забезпечення». Громадянам похилого віку, які не мають
права на трудову пенсію, призначається соціальна пенсія. Вік для
призначення соціальної пенсії, розмір і порядок виплати встановлюються
законодавством України про пенсійне забезпечення.

Згідно з чинним законодавством до системи органів захисту населення
входять відомчі органи соціального забезпечення (МВС, Служби безпеки,
Міноборони України). Цим питанням займаються також управління (відділи)
соціального забезпечення обласних, Київської та Севастопольської
міських, районних державних адміністрацій та органів місцевого
самоврядування. Заява про призначення пенсії працюючим подається за
місцем роботи, а непрацюючим — до районного (міського) відділу
соціального забезпечення за місцем проживання заявника. Пенсії
призначаються районним (міським) відділом соціального забезпечення.

Важливу роль у справі соціального забезпечення відіграє комісія для
призначення пенсій при місцевих державних адміністраціях, виконкомах
районної (міської) ради. Пенсійні справи до засідання комісії готує
відділ соціального забезпечення.

У віданні органів соціального забезпечення перебувають медико-соціальні
експертні комісії, на які покладається визначення постійної або тривалої
втрати працездатності і встановлення групи інвалідності, її причин, часу
настання, визначення для інвалідів умов праці безпосередньо на
підприємствах, в установах і організаціях, перевірка правильності
використання інвалідів на роботі відповідно до висновку
медико-соціальної експертної комісії.

Виконавчі комітети (сільської, селищної, міської ради) мають такі
повноваження в галузі соціального обслуговування населення: здійснюють
управління належними раді або переданими їй закладами освіти, охорони
здоров’я і соціального забезпечення, культури, фізичної культури і
спорту, організують їх матеріально-фінансове забезпечення; призначають
на посаду і звільняють з посади їх керівників або встановлюють інший
порядок їх призначення та звільнення відповідно до законодавства;
створюють за рахунок коштів ради або на часткових засадах нові заклади
соціально-культурного призначення для досягнення рівня соціального
обслуговування не нижче від встановлених нормативів; надають громадянам
встановлені пільги щодо утримання дітей у школах-інтернатах, інтернатах
при школах (групах) з подовженим днем; організують роботу щодо
запобігання бездоглядності неповнолітніх; організують медичну допомогу
населенню, надають встановлені пільги і допомогу, пов’язані з охороною
материнства і дитинства, поліпшенням умов життя багатодітних сімей;
сприяють у необхідних випадках громадянам у призначені їм пенсій;
призначають у межах виділених коштів допомогу особам, які не мають права
на одержання пенсій, а також доплату до пенсії і допомоги; видають
одноразову допомогу громадянам, що постраждали від стихійного лиха;
вживають заходів до поліпшення житлових і матеріально-побутових умов
інвалідів, сімей, які втратили годувальника, громадян похилого віку, що
потребують обслуговування вдома, до влаштування в будинки інвалідів і
громадян, які мають погребу в цьому, дітей, що залишилися без піклування
батьків, тощо.

Діяльність органів управління у сфері соціального захисту населення
тісно пов’язана з широким колом суб’єктів суспільства. Допомогу органам
соціального забезпечення надають професійні спілки. Представники
профспілкових органів входять до складу медико-соціальних експертних
комісій. Комісії з пенсійних питань на підприємствах або в установах
разом з адміністрацією підприємства або установи готують необхідні для
призначення державних пенсій документи, вивчають причини інвалідності і
травматизму та розробляють заходи щодо їх усунення. В містах і районах
створюються ради пенсіонерів, які надають допомогу органам соціального
забезпечення, обстежують побутові і житлові умови пенсіонерів та інших
громадян, яким потрібен соціальний захист. Для працевлаштування
інвалідів (глухих, сліпих), підвищення їх культурного і
загальноосвітнього рівня створені спілки глухих і сліпих.

2. Державна політика у справах молоді

2.1. Засади і принципи державної молодіжної політики

Головними завданнями державної молодіжної політики є:

— вивчення становища молоді, створення необхідних умов для
зміцнення правових та матеріальних гарантій щодо здійснення прав і
свобод молодих громадян, діяльності молодіжних організацій для
повноцінного соціального становлення та розвитку молоді;

— допомога молодим людям у реалізації й самореалізації їх творчих
можливостей та ініціатив, широке залучення юнаків і дівчат до активної
участі у національно-культурному відродженні українського
народу, формуванні його свідомості, розвитку традицій та
національно-етнічних особливостей;

— залучення молоді до активної участі в економічному розвитку України;

— надання державою кожній молодій людині соціальних послуг по
навчанню, вихованню, духовному і фізичному розвитку, професійній
підготовці;

— координація зусиль всіх організацій та соціальних інститутів, що
працюють з молоддю.

Головними принципами державної молодіжної політики є:

повага до поглядів молоді та її переконань;

надання права і залучення молоді до безпосередньої участі у формуванні
й реалізації політики та програм, що стосуються суспільства
взагалі і молоді зокрема;

— правовий та соціальний захист молодих громадян, перш за все осіб,
які не досягли 18 років, з метою створення необхідних стартових
можливостей для їх повноцінного соціального становлення та розвитку;

— сприяння ініціативі та активності молоді в усіх сферах
життєдіяльності суспільства.

Молодіжна політика в Україні є пріоритетним напрямком діяльності
держави. Її засади і принципи сформульовані в Декларації «Про засади
державної молодіжної політики в Україні» від 15 грудня 1992 р., яка
стала основою для подальшого розвитку державної молодіжної політики,
базою практичної діяльності органів державної влади та місцевого
самоврядування.

Державна молодіжна політика ставить за мету створення
соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та
гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального,
фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у
власних інтересах, так і в інтересах України.

Головними завданнями державної молодіжної політики є: вивчення становища
молоді, створення необхідних умов для зміцнення правових і матеріальних
гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих громадян, діяльності
молодіжних організацій, з метою повноцінного соціального становлення та
розвитку молоді; допомога молодим людям у реалізації і самореалізації їх
творчих можливостей та ініціатив; широке залучення юнаків і дівчат до
активної участі у національно-культурному відродженні українського
народу, формуванні його свідомості, розвитку традицій і
національно-етнічних особливостей та ін.

Державна молодіжна політика поширюється на громадян України віком від 15
до 28 років незалежно від походження, соціального і майнового стану,
расової і національної належності, статі, освіти, ставлення до релігії,
роду і характеру занять і здійснюється через органи державної виконавчої
влади, установи, соціальні інститути та об’єднання молодих громадян.

Державна молодіжна політика в Україні щодо освіти, соціально-політичної,
економічної сфер, розвитку духовного, культурного, фізичного потенціалу
молоді та функціонування молодіжних організацій визначається
законодавством України.

Державна молодіжна політика формується та реалізується шляхом: прийняття
законодавчих актів, інших рішень у цій сфері; проведення у Верховній
Раді щорічних слухань про становище молоді та підготовки доповіді з
цього питання Верховній Раді, Президенту України; діяльності в органах
державної влади структурних підрозділів, що займаються проблемами
молоді; створення соціальних служб для молоді та підготовки соціальних
працівників; розроблення та реалізації цільових комплексних молодіжних
програм тощо.

2.2. Організаційно-правове забезпечення реалізації молодіжної політики

Правові засади політики у справах сім’ї та молоді сформульовані в ст. 51
Конституції України, згідно з якою сім’я, дитинство, материнство і
батьківство охороняються державою. Держава постійно дбає про матеріальну
підтримку молоді, про що свідчить низка законів України та інших
нормативно-правових актів.

Так, Закон України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку
молоді України» визначає загальні засади створення та реалізації
організаційних, соціально-економічних, політико-правових умов
соціального становлення та розвитку молодих громадян України в інтересах
особистості, суспільства та держави.

Держава забезпечує право молоді на створення молодіжних громадських
організацій — об’єднань молодих громадян. Обов’язковою статутною вимогою
таких організацій є припинення членства в них при досягненні певного
віку. До молодіжних громадських організацій належать також об’єднання
громадян та фонди, основними статутними цілями яких є розв’язування
молодіжних проблем і сприяння соціальному становленню та розвиткові
молоді. Органи громадських молодіжних організацій мають право вносити
пропозиції з питань соціального становлення та розвитку молоді до
органів місцевого самоврядування.

Проведення державної політики з питань сім’ї, соціального становлення та
розвитку молоді здійснюється Державним комітетом молодіжної політики,
спорту і туризму України разом з іншими міністерствами та центральними
органами виконавчої влади, місцевими адміністраціями, у складі яких
діють структурні підрозділи по роботі з молоддю, органами місцевого
самоврядування, а також шляхом взаємодії з молодіжними громадськими
організаціями та їх всеукраїнськими об’єднаннями.

Державний комітет разом з іншими органами виконавчої влади розробляє, а
Кабінет Міністрів затверджує спеціальні норми та нормативи щодо
соціального становлення та розвитку молоді, урахування яких є
обов’язковим для всіх органів державної виконавчої влади, органів
місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій
незалежно від форм власності.

Наказом Міністра України у справах сім’ї та молоді (Міністерство України
у справах сім’ї та молоді існувало до 13 березня 1999 р.) від 19 березня
1997 р. затверджено Тимчасове примірне положення про «Управління у
справах сім’ї та молоді обласної, Київської та Севастопольської міської,
районної державної адміністрації».

Управління у справах сім’ї та молоді реалізують державну політику
стосовно сім’ї, жінок, молоді та дітей, охорони материнства і дитинства,
створення сприятливих умов для фізичного, інтелектуального і духовного
розвитку зазначених категорій громадян, забезпечення, рівних прав і
можливостей, а також організують виконання актів законодавства України,
здійснюють контроль за їх реалізацією у межах своєї компетенції.

Соціальні служби для молоді надають молодим людям інформаційну, правову,
психолого-педагогічну, медичну та інші форми соціальної допомоги,
реалізують необхідні заходи з метою запобігання негативним явищам у
молодіжному середовищі (правопорушенням, алкоголізму, наркоманії,
токсикоманії, проституції тощо) та їх подолання, здійснюють соціальну
опіку над окремими категоріями молоді, зокрема інвалідами,
дітьми-сиротами.

Держава гарантує працездатній молоді рівне з іншими громадянами право на
працю. Особливості праці неповнолітніх встановлюються законодавством
України. Реалізації права на працю сприяє навчання, в тому числі
трудове, учнів середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів,
яке здійснюється в спеціально обладнаних приміщеннях, навчально-трудових
центрах або безпосередньо на виробництві. Виконана при цьому учнями
робота оплачується у встановленому законодавством порядку.

Місцеві ради можуть встановлювати пільгову плату за реєстрацію
підприємств, створених молодими громадянами та молодіжними громадськими
організаціями, реалізують програми підготовки та перепідготовки молоді,
яка займається підприємництвом, у тому числі за кордоном, з
використанням для цих цілей коштів молодіжних фондів.

Держава забезпечує молодим громадянам рівне з іншими громадянами право
на освіту, охорону здоров’я, заняття фізичною культурою і спортом та ін.

Будь-які прямі або непрямі обмеження прав і свобод молоді залежно від
віку, крім передбачених законодавством, є протиправними і тягнуть за
собою відповідальність, встановлену законами України. Використання
молодими громадянами прав і свобод не повинно завдавати шкоди інтересам
суспільства, правам інших громадян.

Під особливим захистом держави перебувають неповнолітні.
Відповідальність неповнолітніх за вчинені ними правопорушення настає
лише з визначеного законодавством віку. Примусові заходи до
неповнолітніх за вчинення ними злочину або в інших передбачених
законодавством випадках застосовуються тільки за вироком або рішенням
суду.

Державні органи і посадові особи, педагогічні та соціальні працівники не
можуть застосовувати щодо неповнолітніх заходи впливу, які ґрунтуються
на публічному поширенні відомостей про вчинені неповнолітніми діяння, що
містять ознаки злочину або правопорушення, за винятком випадків, коли
названі заходи є видом кримінального покарання або адміністративного
впливу (стягнення), що застосовані за рішенням суду.

2.3. Сучасний стан проведення державної молодіжної політики в Україні

Важливим об’єктом соціальної політики є молодь. У контексті загальних
проблем саме ця сфера завжди виокремлювалася своєю специфічністю й
гостротою. Контингент населення віком від 15 до 28 років унаслідок
різних причин зменшувався. Тут відігравали певну роль негативні
тенденції смертності дітей та підлітків, зниження загальної чисельності
новонароджених у 70-х рр., виїзд молоді за межі країни. Така ситуація
тривала до початку 90-х рр., Тенденції останнього десятиліття XX ст.,
навпаки, виявилися досить сприятливими. Через скорочення смертності
наймолодшого населення та відносно невеликі обсяги зовнішньої міграції
чисельність молоді зросла.

Якщо на початок 1991 р. молодь в Україні становила 9,9 млн. чоловік, або
19,2% загальної кількості, то в 1999 — вже 10,2 млн. чоловік, що
становить 20,4% загальної чисельності населення.

Обнадійливим є й показник зростання чисельності сільської молоді, що
можна розглядати як ознаку демографічного відродження села. Але водночас
молодь у цілому переживає своєрідний процес старіння: в міських
поселеннях — і, відповідно, в країні загалом — зростає в її складі
питома вага юнаків і дівчат найстаршої вікової групи — 25-28-річних.

Збільшення кількості молоді серед усього населення, як очікується,
триватиме до середини першого десятиліття наступного століття, після
чого відновляться тенденції до її зменшення.

За основними показниками захворюваності здоров’я підлітків і молоді в
Україні погіршується. Поширеність хвороб на 10 тис. підліткового
населення в 1998 р. збільшилася проти 1991 на 56,7%, притому ріст
відбувся за всіма основними класами.

Протягом останніх років серед населення України спостерігалося поширення
ВІЛ-інфекції. На початок 1999 р. зареєстровано 24 483 ВІЛ-інфіковані
громадяни України, що в 4,6 раза більше, ніж у 1996 р. Збільшилася
кількість ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД і серед підлітків.

Складною залишається проблема асоціальної поведінки молоді. Необхідно
зазначити, що з початку 60-х рр. реєструвалося невпинне зростання
злочинності. Така ситуація тривала й на початку 90-х рр. — у період
становлення української державності. Так, рівень злочинності
неповнолітніх упродовж 1986-1996 рр. зростав у середньому на 8,5%
щорічно. Кількість неповнолітніх, засуджених за окремі види злочинів, з
1992 по 1996 рр. збільшилася з 11,6 до 19,0 тис. осіб, або на 63,8%.

Організаційні й практичні заходи з боку державних органів, громадських
об’єднань дещо уповільнили цей процес, а за останні три роки рівень
злочинності навіть знизився.

Основним засобом проведення державної молодіжної політики,
започаткованої в Україні на початку 90-х років, є підрозділи у справах
молоді виконавчої гілки державної влади. Структури галузі державної
діяльності, що займаються справами молоді створені в усіх регіонах
України. У країні діють органи, що забезпечують здійснення державної
молодіжної політики: Державний комітет молодіжної політики, спорту і
туризму України, відповідний орган в АР Крим, управління обласних,
Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, 683
відповідні відділи районних держадміністрацій і міськвиконкомів.

За час існування нової моделі молодіжної роботи в суспільстві —
державної молодіжної політики, напрацьовано певний досвід її
функціонування. Щодо висвітлення діяльності центральних органів
державної влади, то вона певною мірою знайшла відображення в науковій
літературі. А стосовно розкриття основних напрямів, суті та змісту
діяльності, форм та методів роботи структур молодіжної галузі на
регіональному рівні, то тут існує відставання.

Прикладом цілеспрямованої та послідовної роботи зі створення
організаційно-управлінської структури молодіжної галузі, молодіжної
інфраструктури може слугувати діяльність такого підрозділу в Донецькій
облдержадміністрації.

За активної підтримки керівництва обласної державної адміністрації,
управлінням сформовано систему державних органів у справах молоді на
рівні міст і районів: у 1997 р. в області функціонувало 26 міських та 41
районний підрозділ у справах молоді, 33 міських та районних центрів
соціальних служб для молоді. Мають місце спроби створення молодіжних
підрозділів в органах влади на рівні селищ (сіл). Зокрема, у
Констянтинівському районі у 8 найбільших селищних Радах уведені штатні
одиниці з роботи з молоддю.

Питання удосконалення організаційної структури молодіжної галузі вимагає
копіткої роботи не лише на верхніх та середніх щаблях управлінської
ієрархії, але й низової ланки. У Полтавській області, наприклад, активно
розвивається вертикальна, аж до сільських рад, організаційна структура,
підвідомча Управлінню у справах сім’ї і молоді. У декількох районах до
штатного розкладу сільрад уведені посади працівників, що за своїми
обов’язками є відповідальними за стан роботи з молоддю і зобов’язані її
організовувати й проводити.

Аналогічний досвід є в Рівненській області, зокрема в Сарненському
районі. Тут посади спеціалістів по роботі з молоддю в структурі
виконавчих органів сільських і селищних рад було введено в 1993 р. Такі
посади займають педагоги або люди, які мають досвід роботи з молоддю (до
цього вони працювали в колгоспах на посадах інструкторів з фізичної
культури і спорту, на виборних посадах громадських організацій). Саме
цей досвід дає їм можливість координувати роботу працівників закладів
культури, освіти у проведенні молодіжної політики на місцях.

Зрозуміло, що всі структурні побудови і найкращі наміри не дадуть
жаданого ефекту якщо до справи не будуть залучені енергійні та
підготовлені кадри. За досвідом роботи з їх підготовки є можливість
звернутися до Донецької облдержадміністрації, яка виявляє постійну увагу
й турботу про їх навчання. В області стало традицією проведення
тематичних виїзних семінарів на базі місцевих структур. Для учасників
семінарів готуються тематичні збірники методичних рекомендацій.

Іншим важливим напрямом у роботі молодіжних структур виконавчої гілки
державної влади є сприяння профорієнтації, професійній підготовці та
працевлаштуванню юнаків і дівчат. У Черкаській області в школах для
забезпечення профорієнтації молоді, відповідно до молодіжної програми,
уведено спеціальний факультативний курс «Орієнтир». Управлінням у
справах сім’ї та молоді розроблено тематику курсу, що передбачає
ознайомлення випускників шкіл не тільки з регіональним ринком праці, а
також із системою законодавства про працю молоді, видами юридичної
відповідальності за правопорушення; учнів ознайомлюють із тими
проблемами, які можуть їх спіткати після закінчення загальноосвітних
шкіл. Для проведення цього навчального курсу в школи запрошуються
спеціалісти соціальних служб для молоді, служб зайнятості, міліції,
наркологи тощо.

У м. Києві головне навантаження в роботі щодо практичного забезпечення
зайнятості молоді, зокрема, припадає на Київський молодіжний центр праці
(КМЦП), який уклав угоду про співпрацю з міським центром зайнятості
населення і КМЦП безпосередньо займається створенням нових постійних та
тимчасових робочих місць для молоді, сезонним працевлаштуванням юнаків
та дівчат, організовує студентські будівельні та сільськогосподарські
загони, трудові об’єднання старшокласників.

Повсюдно в Україні вивчається та поширюється досвід організації дозвілля
молоді за участю владних структур та громадських організацій. Так, на
Полтавщині заходи щодо організації дозвілля молоді носять чітко
окреслене виховне забарвлення та пізнавальне навантаження, мають на меті
відродження обрядової спадщини, пісенного та хореографічного фольклору,
розвитку сучасного професійного та самодіяльного мистецтва.

Цікаву організаційну форму набула мережа позашкільних навчально-виховних
закладів у м. Черкаси, де працює переважна частка всіх закладів такого
типу. Для координації їх роботи рішенням міськвиконкому в 1993 р. був
створений багатопрофільний молодіжний центр «Забава», якому були
передані приміщення для культурно-масової і спортивної роботи.
Педагогами молодіжного центру ведеться робота соціального характеру:
соціальна опіка дітей та підлітків, схильних до правопорушень; соціальна
допомога дітям-інвалідам, дітям з малозабезпечених і багатодітних сімей,
дітям-сиротам тощо.

Одним із напрямів у роботі молодіжних підрозділів виконавчої гілки
державної влади є робота з військово-патріотичного виховання молоді. На
Полтавщині, наприклад, із цією метою проводяться місячники
оборонно-патріотичної роботи, присвячені Дню Перемоги, день призовника,
військово-спортивні заходи, присвячені Дню незалежності України тощо.
Постійно оновлюються експозиції музеїв бойової слави військових частин
для регулярного ознайомлення допризовної молоді. На базі військового
училища зв’язку проводяться обласні огляди юнармійських загонів.

Наступним напрямом у роботі молодіжних структур виконавчої гілки
державної влади є діяльність з підтримки творчої та обдарованої молоді.
Адже від того, наскільки повно розкривається творчий потенціал молоді,
залежить добробут та умови життя прийдешніх поколінь. Особливо вагомою є
віддача від вкладу в суспільні здобутки талановитої її частини.

На Полтавщині стало звичним проведення на різних рівнях конкурсів
«Кращий молодий учитель (класний керівник, майстер) року», конкурси на
кращого за спеціальністю. Для переможців встановлені заохочувальні
премії. Вирішуються організаційні та фінансові питання, пов’язані з
участю дітей та молоді в обласних, республіканських, міжнародних
конкурсах, олімпіадах, фестивалях тощо. Особливо популярними серед
молоді стали змагання з брейнрингу «Ерудит», конкурс музичних виконавців
«Юний віртуоз Полтавщини».

Цілеспрямована робота з підтримки творчої та обдарованої молоді
проводиться і в Донецькій області.

Певний досвід роботи з розвитку молодіжної культури та підтримки творчої
та обдарованої молоді набуто і в Запорізькій області, де щорічно
розпорядженням облдержадміністрації засновуються обласні премії для
обдарованої молоді і вручаються молодим людям, що виявили свої здібності
у 8 номінаціях (література, образотворче мистецтво, журналістика, театр
тощо). Позитивні результати в роботі з обдарованою молоддю мають,
зокрема, обласні відділення творчих спілок.

Важливим напрямом діяльності молодіжних структур виконавчої гілки
державної влади є також допомога та надання підтримки окремим категоріям
молоді. Ряд заходів, спрямованих на допомогу соціальне малозахищеним
групам молоді, здійснюється в м. Запоріжжя. Облдержадмістрація Одещини
надає матеріальну допомогу молодим сім’ям, що опинилися в скрутному
становищі. Спільно з Міжнародним Центром здоров’я сім’ї розроблена й
реалізується програма «Одеська медична альтернатива» з медичного
обслуговування студентських сімей. У межах програми надаються
консультації, діагностична й медична допомога.

Полтавська облдержадміністрація реально сприяє громадським організаціям
у підтримці інвалідів. На це в 1996 р. отримано три тисячі доларів США
від фонду Сороса. Проведене навчання інструкторів інвалідів-колясочників
з тенісу, постійно проводяться фізкультурно-оздоровчі та благодійні
заходи, фестивалі «Повір у себе», «Натхнення» тощо.

У Сарненському районі на Рівненщині приділяється значна увага
дітям-сиротам. Спеціалісти у справах молоді вишукують позабюджетні кошти
для надання допомоги сім’ям, де проживають такі діти.

Заслуговує на поширення досвід Тернопільського управління в справах
сім’ї та молоді щодо співпраці з виправними колоніями для неповнолітніх.

Важливе місце в діяльності молодіжних структур виконавчої гілки
державної влади займає питання дослідження стану справ у Молодіжному
середовищі з метою прийняття адекватних рішень та ефективнішого ведення
роботи.

Результати вивчення практики діяльності «молодіжних» підрозділів
виконавчої гілки державної влади в регіонах України свідчать, що
незважаючи на складну економічну ситуацію, провадиться певна робота щодо
здійснення державної молодіжної політики, розширюється й
урізноманітнюється організаційно-управлінська та молодіжна
інфраструктура, що входить до складу молодіжної галузі державної
діяльності. Вивченню кращого досвіду щодо вирішення проблем молодого
покоління, ознайомленню з ним усіх, хто має відношення до молодіжної
сфери державної діяльності слід і надалі приділяти особливу увагу.

Однією з найболючіших проблем для молодих людей є безробіття та брак
свого житла. Статистичні дані свідчать, що 30% загальної кількості
безробітних припадає на молодих.

Для розв’язання проблеми працевлаштування молоді в країні розроблена
програма підтримки та розвитку молодіжного підприємництва, яка ввійшла
до Державної програми розвитку малого підприємництва в Україні на
1999-2000 рр. У 1998 р. було проведено Міжнародну науково-практичну
конференцію «Молодь та бізнес: взаємодія структур малого й середнього
бізнесу, державних інститутів та вищої школи».

Протягом останніх років функціонували молодіжні центри праці в Києві,
Івано-Франківській, Дніпропетровській, Рівненській, Вінницькій та
Львівській областях. Щороку надавалася допомога в працевлаштуванні
близько 250 тис. молодих людей.

Набув поширення рух учнівських і студентських трудових загонів, який
охопив 13 регіонів країни. Тільки в Луганській області в червні-серпні
1999 р. кількість зайнятих у них перевищила 32 тис. чоловік.

Для розв’язання нагальних проблем молоді в країні сформовано механізм
реалізації молодіжної політики, який включає цілу низку державних
структур і відомств.

Для здійснення системної роботи з молоддю вдосконалюється мережа
відповідних установ. Наприкінці 1999 р. діяло 502 центри соціальних
служб для молоді. При центрах створено 985 спеціалізованих формувань:
реабілітаційні та кризові центри, служби «Телефонів довіри»,
консультативні пункти, агентства та біржі праці, школи батьківської
підтримки, клубні об’єднання. В цій системі вже реалізовано 1675
програм, спрямованих на соціальне обслуговування, патронаж, профілактику
та реабілітацію молоді. Тільки за перше півріччя 1999 р. допомогу
отримало 1,6 млн. молодих людей.

Останнім часом дещо зросла політична активність молоді, що було
продемонстровано, зокрема, під час виборчої кампанії 1998 р., коли понад
60% (а не 25%, як це було в 1994 р.) молодих людей узяло участь у
виборах, і, особливо, під час президентських виборів 1999 р., коли
визначальним став саме внесок молоді. Нині в чотири рази збільшилася
кількість молодих народних депутатів України, 45 молодих громадян віком
до 28ооків обрано до складу Верховної Ради АР Крим, обласних, Київської
та Севастопольської міських рад, майже 5 тис. — до місцевих рад народних
депутатів, близько 800 осіб працюють на керівних посадах в органах
місцевої виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Молодіжний рух стає консолідованішим, організованішим, зростає молодіжна
ініціатива; визначальною його рисою стає демократичність. Як порівняти з
1995 р., кількість молодіжних формувань загальноукраїнського рівня
збільшилася майже втричі.

Поглиблюється процес співпраці державної влади з громадськими
молодіжними об’єднаннями. За безпосередньої участі молодіжних
організацій проведено низку важливих заходів: IV Світовий конгрес
українських молодіжних організацій, Форум християнської молоді України
та ін.

В Україні поширюється волонтерський рух. Добровільні помічники надають
допомогу інвалідам та сиротам; підтримують багатодітні сім’ї; працюють у
центрах реабілітації для дітей і молоді, що постраждали від насильства;
беруть участь у реалізації програми «Діти вулиці».

Особлива увага приділяється здібній і талановитій молоді, яка уособлює
інтелектуальний потенціал нації. Одним із пріоритетних напрямів роботи
держави стало створення системи пошуку й підтримки талановитої молоді та
обдарованих дітей. Для цього створено інформаційний банк даних
«Обдарованість». За підтримки держави регулярно провадяться
Всеукраїнський фестиваль сучасної української естрадної пісні Червона
рута», Міжнародний конкурс молодих українських літераторів “Транослов”,
Всеукраїнський молодіжний фестиваль «Перлини сезону», Міжнародний
фестиваль «Крізь терни до зірок», Всеукраїнський фестиваль ігрових
програм «Місто дитячих усмішок».

Висновки

Характерною особливістю соціальної сфери є те, що вона пов’язана не
тільки з матеріальними цінностями, а й значною мірою з духовними
потребами громадян. Законодавство у цій сфері покликано забезпечити
естетичне й моральне виховання людини, її навчання, охорону здоров’я,
задоволення соціальних потреб.

Процеси державотворення в Україні вимагають дальшого підвищення якості
державного керівництва соціальним будівництвом, формування на основі
найсучасніших досліджень стилю цього керівництва розвитку методів
управління з врахуванням специфіки цієї сфери суспільних відносин.

Державна молодіжна політика в Україні є пріоритетним і специфічним
напрямом діяльності держави і здійснюється: в інтересах молодої людини,
суспільства, держави; з урахуванням можливостей України, її
економічного, соціального, історичного, культурного розвитку і світового
досвіду державної підтримки молоді.

Державна молодіжна політика — це системна діяльність держави у
відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в
законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету
створення соціально-економічних, політичних, організаційних,
правових умов та гарантій для життєвого самовизначення,
інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації
її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах
України.

Українська держава поставила собі за мету створити такі системні умови,
які всебічно й широко сприяли б розв’язанню всіх проблем молодого
покоління.

Список літератури

Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28
червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. —

№ 30. — Ст. 141.

Закон України «Про освіту» від 23 березня 1996 р. // Відомості Верховної
Ради України. — 1996. — № 21. — Ст. 84.

Декларація «Про засади державної молодіжної політики в Україні» від 15
грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. —

№ 16. — Ст. 166.

Абетка української політики: Довідник. – К., 2001. – 328 с.

Гpомадянське суспільство і пpавова деpжава, пpоблеми становлення: Зб.
наук. пp./ МВС Укpаїни. Hац. акад. внутp. спpав Укpаїни; За pед. Є.М.
Моісеєва. — К.: ТОВ «Міжнаp. фін. агенція», 1997. — 78 с.

Головатий М.Ф. Молодіжна політика в Україні: проблеми

оновленню. — К.: Наук. думка, 1993. — 237 с.

Голосніченко І.П. Адміністpативне пpаво Укpаїни: (Осн. категоpії і
поняття).посібник. — Ірпінь, 1998. — 110 с.

Державне управління в Україні. Навч. посібник. / За заг. ред. В.Б.
Авер’янова. — К.: СОМИ, 1999. — 266 с.

Довідкові матеріали про становище молоді та хід реалізації державної
молодіжної політики в Україні. — К.: УкрНДІ проблем молоді, 1997. — 98
с.

Коваль Л.В. Адміністpативне пpаво: Куpс лекцій для студентів юpид. вузів
та фак./ Відп. pед. І.Д. Боpис.- 3-є вид. — К.: Вентуpі, 1998. —

207 с.

Литвин В.М. Україна на межі тисячоліть (1991 – 2000 рр.) – К., 2000. –
360 с.

Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв’язання: Зб. наук. публікацій
Українського науково-дослідного інституту проблем молоді за підсумками
виконання наук. програм і проектів у 1995 році. — К.: А.Л.Д., 1996. —
235 с.

Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв’язання: Зб. наук. публікацій
УкрНДІ проблем молоді за підсумками виконання наук. програм і проектів у
1996 році. — К.: Столиця, 1997. — 208 с.

Hижник H.Р., Машков О.А. Системний підхід в оpганізації деpжавного
упpавління: Hавч. посіб./ Укp. Акад. деpж. упp. пpи Пpезидентові
Укpаїни; За заг. pед. H.Р. Hижник. — К., 1998. — 159 с.

Про становище молоді в Україні (за підсумками 1997 року): Щорічна
доповідь Президенту України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів
України. — К.: Столиця, 1998. — 156 с.

Україна на перехідному етапі: Політика. Економіка. Культура / За ред. Т.
Степанкової. – К., 1997. – 280 с.

Україна у цифрах у 2001 році. – К., 2002. – 436 с.

Коваль Л.В. Адміністpативне пpаво: Куpс лекцій для студентів юpид.
вузів та фак./ Відп. pед. І.Д. Боpис.- 3-є вид. — К.: Вентуpі, 1998. —
С. 162.

Декларація «Про засади державної молодіжної політики в Україні» від 15
грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 16. —
Ст. 166.

Литвин В.М. Україна на межі тисячоліть (1991 – 2000 рр.) – К., 2000. –
С. 247.

Про становище молоді в Україні (за підсумками 1997 року): Щорічна
доповідь Президенту України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів
України. — К.: Столиця, 1998. — с. 122

Головатий М.Ф. Молодіжна політика в Україні: проблеми оновленню. — К.:
Наук. думка, 1993. —

с. 56-60

Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв’язання: Зб. наук. публікацій
УкрНДІ проблем молоді за підсумками виконання наук. програм і проектів у
1996 році. — К.: Столиця, 1997. — с. 39-40

Довідкові матеріали про становище молоді та хід реалізації державної
молодіжної політики в

Україні. — К.: УкрНДІ проблем молоді, 1997. — с. 65

Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв’язання: Зб. наук. публікацій
Українського науково-дослідного інституту проблем молоді за підсумками
виконання наук. програм і проектів у 1995 році. — К.: А.Л.Д., 1996. — с.
34-35

Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв’язання: Зб. наук. публікацій
УкрНДІ проблем молоді за підсумками виконання наук. програм і проектів у
1996 році. — К.: Столиця, 1997. — с. 40

Довідкові матеріали про становище молоді та хід реалізації державної
молодіжної політики в

Україні. — К.: УкрНДІ проблем молоді, 1997. — с. 75-79

Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв’язання: Зб. наук. публікацій
Українського науково-дослідного інституту проблем молоді за підсумками
виконання наук. програм і проектів у 1995 році. — К.: А.Л.Д., 1996. — с.
35-37

Молодь України: стан, проблеми, шляхи розв’язання: Зб. наук. публікацій
УкрНДІ проблем молоді за підсумками виконання наук. програм і проектів у
1996 році. — К.: Столиця, 1997. — с. 42

Довідкові матеріали про становище молоді та хід реалізації державної
молодіжної політики в

Україні. — К.: УкрНДІ проблем молоді, 1997. — с. 83-84

PAGE

PAGE 28

Похожие записи