Реферат на тему
Державні важелі регулювання інвестиційної діяльності
Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою
реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики. Воно
визначається показниками економічного і соціального розвитку України,
республіканськими і регіональними програмами розвитку народного
господарства, республіканськими й місцевими бюджетами, передбачуваними в
них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності.
Державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління
державними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної
діяльності й контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками
інвестиційної діяльності.
Управління державними інвестиціями здійснюється республіканськими й
місцевими органами державної влади й управління та включає планування,
визначення умов та виконання конкретних дій по інвестуванню бюджетних та
позабюджетних коштів.
Державне регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом
прямого (адміністративно – правового) та непрямого втручання в
інвестиційну діяльність [1].
За макроекономічне сприяння інвестиційній діяльності відповідають органи
державної влади країни. У розпорядженні держави є важелі як прямої дії у
вигляді централізованих державних капітальних вкладень в об’єкти
загальнодержавного значення, розвиток державного сектора економіки, так
і непрямі засоби регулювання інвестиційного середовища за рахунок
бюджетної та грошово-кредитної політики.
Бюджетні важелі – це встановлена державою система податків, що практично
визначають систему перерозподілу доходів підприємств і громадян країни,
яку держава вважає оптимальною для формування прибуткової частини
бюджету та збереження у підприємств і підприємців ринкових стимулів до
роботи та отримання прибутків. З бюджетом можуть порівнятися фінанси
наймогутніших корпорацій.
Грошово-кредитна політика держави впливає на інвестиційні умови,
регулюючи грошовий обіг і роботу банківської системи, яка, по суті,
репродукує збільшення коштів в економічній системі.
Встановлюючи вигідні умови (у вигляді ціни чи дивідендів) для своїх
цінних паперів, держава стимулює їх купівлю юридичними та фізичними
особами і цим зменшує кількість вільних грошей, які можуть бути
використані для кредитування інвестицій через банківську систему [4].
AE
?
gdv6Q
у, його орієнтація на інвестування реального сектора економіки;
перетворення заощаджень населення в інвестиції; збільшення сукупного
попиту; збільшення обсягу державних інвестицій і раціональне їхнє
розміщення [2].
У числі першочергових задач знаходиться зміцнення банківської системи,
її орієнтація на інвестування реального сектора економіки. Щоб усунути
перекачування грошей від реального виробництва товарів і послуг у
фінансовий сектор, необхідно кардинально реструктурувати банківську
систему, посилити правові основи діяльності банків.
З метою розвитку довгостроковою інвестиційного кредитування необхідно
внести ряд невідкладних коректив у банківську політику, що з
забезпечують зрушення в структурі банківських пасивів у бік формування
довгострокових депозитів, перетворення банків у діючий механізм
активізації інвестиційного процесу.
Великі можливості активізації інвестиційного процесу пов’язані з
розвитком фінансових ринків. В індустріально розвинутих країнах він
відіграє досить вагому роль у технологічним відставанням виробництва,
зростаючою зношеністю основних фондів.
Потреби здійснення інвестиційних проектів в економіці України вимагають
нарощування обсягів довгострокового кредитування. Саме довгострокові
банківські кредити є необхідною передумовою структурної перебудови
виробництва, його розширення та оновлення виробничих фондів.
З метою заохочення інвестування коштів в реальну економіку необхідно
забезпечити пріоритетність виділення кредитних ресурсів на пільгових
умовах рефінансування для банків, які кредитують високоефективні
інвестиційні проекти, в першу чергу інноваційного спрямування [3].
Величезні інвестиційні резерви містить у собі земля – орієнтовна
реалізації інвестиційних проектів розвитку пріоритетних виробництв, а
також впровадження економічних регуляторів активізації внутрішньої
інвестиційної активності.
В даний час менше 30% особистих заощаджень населення використовуються як
інвестиційні ресурси. Це негативно позначається на інвестиційному
процесі, подоланні інвестиційної кризи, а також на формування ринкових
відносин, характерних для країн з розвинутою ринковою економікою.
Література:
1. «Про інвестиційну діяльність» Закон України від 18.09.91 р.
2. Абрамович Г.В. Напрямки активізації державної політики щодо залучення
іноземних інвестицій в економіку України // Інвестиції: практика та
досвід. – № 1. – 2007. – С. 16-18
3. Вініченко І.І. Логічний підхід в управлінні інвестиційною діяльністю
АПК // Інвестиції: практика та досвід. – № 5. – 2007. – С. 9-12
4. Шимшир’ян Г.В., Євдоченко І.М., Бєлов О.В. Управління інвестиційною.
Діяльністю // Економіка та держава. – № 4. – 2006. – С. 32-33.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
