Державне управління у сфері забезпечення функціонування сімейних форм
виховання дітей, що залишились без піклування батьків.

 

Створення умов для реалізації права кожної дитини на виховання в сім’ї,
виховання та утримання дітей за принципом родинності є головними
засадами державної політики щодо соціального захисту дітей-сиріт та
дітей, позбавлених батьківського піклування. Окремого переліку державних
установ та організацій, які спрямовують свої дії на розвиток форм
сімейного виховання не визначено. Але, оскільки розвиток форм виховання
дітей, які з різних причин залишились без піклування батьків є
невід’ємною складовою політики соціального захисту дітей цієї категорії,
що в свою чергу є окремою галуззю загальнодержавної політики у сфері
дитинства, то, всі державні структури, які забезпечують соціальний
захист дітей цієї категорії та здійснюють політику у сфері дитинства
прямо чи опосередковано створюють умови для існування сімейних форм
виховання або безпосередньо забезпечують їх функціонування.

Законами України „ Про охорону дитинства” [2] , „Про забезпечення
організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей,
позбавлених батьківського піклування”[3], «Про органи і служби справах
дітей та спеціальні установи для дітей», [4], Постановами «Про
затвердження порядку провадження та здійснення нагляду за дотриманням
прав усиновлених дітей», [6], «Про затвердження порядку провадження
органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав
дитини», [7], Положенням про прийомну сім’ю [8], Положенням про дитячий
будинок сімейного типу [9], та іншими підзаконними нормативно-правовими
актами визначаються повноваження органів державної влади та органів
місцевого самоврядування у сфері дитинства, соціального захисту
дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та у сфері
створення та розвитку прийомних сімей та дитячих будинків сімейного
типу.

Так, відповідно до ст.5 Закону України „ Про охорону дитинства ”,
визначає державну політику у сфері дитинства Верховна Рада України, як
єдиний законодавчий орган країни. Приймаючи закони, парламент створює
правову базу для функціонування форм сімейного виховання, визначає
обсяги їх фінансової підтримки. Крім того, Верховна Рада призначає та
звільняє з посади Уповноваженого Верховної Ради  з прав людини, сфера 
діяльності якого охоплює все населення країни, у тому числі і дітей. При
Уповноваженому Верховної Ради з прав людини існує посада представника 
Уповноваженого з прав людини, що займається також питаннями дітей.
Нажаль, посада Уповноваженого  з прав дитини в системі державних органів
відсутня.

Повноваження Президента України у цій сфері визначені Конституцією
України, відповідно до якої він є гарантом додержання Конституції, прав
і свобод людини і громадянина. Крім того, Президент підписує закони,
прийняті Верховною Радою. Забезпечує проведення державної політики щодо
охорони дитинства, розробку і здійснення цільових загальнодержавних
програм соціального захисту та поліпшення становища дітей, координацію
діяльності центральних та місцевих органів влади у цій сфері Кабінет
Міністрів України. У складі Програми діяльності уряду містяться заходи,
які стосуються соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених
батьківського піклування та розвитку родинних форм їх утримання. Щорічно
Кабінет Міністрів звітує Верховній Раді України про стан демографічної
ситуації в Україні, становище дітей та тенденції до його змін у ході
впроваджених соціально-економічних перетворень. У складі пропозицій до
державного бюджету, який Кабінет Міністрів готує та подає до Верховної
Ради, міститься стаття, яка стосується фінансування форм сімейного
виховання дітей, що залишились без піклування батьків.

Центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію
державної політики з питань сім’ї є Міністерство у справах сім’ї молоді
та спорту, діяльність якого регламентована Положенням про Міністерство
України у справах сім’ї, молоді  та спорту, затвердженого Указом
Президента України від 18 серпня 2005 року № 1176/ 2005. [5].

У складі Міністерства функціонує спеціально уповноважений центральний,
орган виконавчої влади — Державний департамент з усиновлення та захисту
прав дитини, який  у відповідності до Закону України „Про  забезпечення
організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей,
позбавлених батьківського піклування” [3] та Положення про Державний
департамент з усиновлення та захисту прав дитини [10]:

1.Приймає участь у межах своєї компетенції у формуванні  та реалізації
державної політики з питань дітей і сім’ї;

2.Здійснює  координацію  та методологічне забезпечення діяльності
центральних та місцевих органів виконавчої влади та місцевого
самоврядування стосовно соціального захисту дітей-сиріт та дітей,
позбавлених батьківського піклування;

3.Координує діяльність органів і служб у справах дітей, пов’язану з
усиновленням дітей, опікою, піклуванням, їх влаштуванням у дитячі
будинки сімейного типу та прийомні сім’ї;

4. Забезпечує додержання законодавства щодо встановлення опіки та
піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського
піклування, усиновлення, застосування інших, передбачених
законодавством, форм влаштування дітей та ін.          

Соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського
піклування, які виховуються у прийомних сім’ях, дитячих будинках
сімейного типу, перебувають під опікою здійснюється за різними
напрямками, тому до нього залучені і інші центральні органи виконавчої
влади. Координацію діяльності яких, у цій сфері, як вже зазначалось,
здійснює Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини .

 Так, у відповідності до ст. 34 Закону України „Про забезпечення
організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, 
позбавлених батьківського піклування [3]” Міністерство охорони здоров’я
забезпечує  медичне обслуговування дітей-сиріт та дітей, позбавлених
батьківського піклування, обов’язкові їх медичні огляди двічі на рік,
взяття на диспансерний облік, у разі потреби та ін. З метою привернення
уваги громадськості до проблем дітей-сиріт та дітей, позбавлених
батьківського піклування, центральний орган виконавчої влади з питань
телебачення та радіомовлення  сприяє поширенню реклами щодо соціального
захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування,
пропагує усиновлення і виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених
батьківського піклування, громадянами України, запровадження шефства над
ними з боку трудових колективів, громадських організацій, благодійних
фондів тощо ( стаття 37 цього ж Закону) .

Систематичне ведення державної статистичної (неперсоніфікованої)
звітності про дітей даної категорії та її постійне оприлюднення через
відповідні державні друковані засоби масової інформації стаття 35
вищевказаного документу покладає на Державний комітет статистики
України. Місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних
рад згідно із законодавством бронюють робочі місця для працевлаштування
дітей даної категорії, а також осіб з їх числа, забезпечують їх
першочергове працевлаштування на наявні вакантні робочі місця.

Законодавча влада, вищі та центральні органи виконавчої влади створюють
правову базу, умови та механізм  функціонування форм сімейного
виховання, визначають основні напрямки державної політики у цій сфері.
Обласні ради затверджують, а місцеві державні адміністрації  розробляють
та здійснюють регіональні програми розвитку сімейних форм виховання та
соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського
піклування.

Але основна діяльність по створенню та забезпеченню функціонування цих
інституцій відбувається на місцевому рівні. Цю діяльність здійснюють
органи опіки та піклування, до яких належать державні адміністрації
районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі органи міських чи
районних у містах, сільських, селищних рад; служби у справах дітей;
центри соціальних служб для молоді; заклади охорони здоров’я; заклади
освіти; управління праці та соціального захисту населення; місцеві
відділи міліції , тощо .

До повноважень органів опіки та піклування у цій сфері, у відповідності
до ст.11 Закону України „Про забезпечення організаційно-правових умов
соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського
піклування” [3], належать:

1. Встановлення статусу дитини-сироти чи дитини, позбавленої
батьківського піклування, яке надає їй право на повне державне
забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг.

У відповідності до вищевказаного нормативно-правового акту, дитина
–сирота, це дитина, в якої померли або загинули батьки;

Діти, позбавлені батьківського піклування — діти, які залишились без
піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав,
відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав , визнанням
батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими,
відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під
вартою  на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ,
пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей
про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм
виконувати свої батьківські обов’язки , а також підкинуті діти, діти,
батьки яких невідомі, діти від яких відмовились батьки та безпритульні
діти.

Документами, які свідчать про належність дитини до тієї чи іншої
категорії можуть бути свідоцтво про смерть батьків, рішення суду про
відібрання дитини у батьків чи позбавлення батьків батьківських прав,
рішення суду про визнання батьків (чи одного з батьків) безвісно
відсутніми чи померлими. Встановлення фактів відсутності батьківського
піклування реєструється у книзі первинного обліку дітей-сиріт та дітей,
позбавлених батьківського піклування. На період, поки буде вирішуватись
питання встановлення статусу дитини та питання її подальшого
влаштування, вона може бути поміщена до притулку для неповнолітніх.
Термін перебування дитини в притулку не може перевищувати 90 днів. Діти
віком до трьох років, на час, поки буде вирішуватись питання про її
влаштування поміщаються до обласної (районної) дитячої лікарні.

                2. Надання опіки та піклування над дітьми-сиротами та
дітьми, позбавленими батьківського піклування, та  застосування інших
форм влаштування дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського
піклування.

                3. Перевірка умов влаштування, утримання, виховання,
навчання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування  та
інші функції, передбачені законодавством.

Органи опіки та піклування приймають рішення у формі розпорядження
голови районної державної адміністрації або рішення виконавчого комітету
ради відповідного рівня.

Постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року № 866
затверджено положення про Комісію з питань захисту прав дитини, яка є
консультативно-дорадчим органом, що утворюється головою районної,
районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого
органу міської, районної у місті ради. Основним завданням комісії є
сприяння забезпеченню реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я,
освіту, соціальний захист, сімейне виховання та всебічний розвиток.
Комісію очолює голова районної, районної у мм. Києві та Севастополі
держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради.
Голова комісії може мати заступника. Комісія у межах своєї компетенції
приймає рішення, організовує їх виконання. Рішення комісії містить
рекомендаційний характер.

Рішення органу опіки та піклування є обов’язковим для виконання, якщо
протягом 10 днів від часу його прийняття зацікавлена особа не звернулась
за захистом своїх прав та інтересів до суду. Виняток становлять рішення
органів опіки та піклування про відібрання дитини у батьків, у разі
безпосередньої загрози для їх життя або здоров’я [11,с.7].  

Забезпечують роботу органів опіки та піклування стосовно  встановлення
статусу дітей, влаштування їх до тих чи інших форм та з інших питань,
які стосуються соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених
батьківського піклування, служби у справах дітей, які збирають необхідні
документи, готують проекти рішень з відповідних питань, організовують
проведення засідань Комісій з питань захисту прав дитини та ін. Ці
підрозділи здійснюють основну діяльність в процесі створення та
функціонування форм сімейного виховання, вони виступають у ролі
координатора інших задіяних структур у цьому процесі. Безпосередньо до
повноважень служб у цій сфері, відповідно до ст.12 Закону України „ Про
забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт
та дітей, позбавлених батьківського піклування” належить:

1. Ведення справ стосовно дітей — сиріт та дітей, позбавлених
батьківського піклування.

2. Участь у здійсненні заходів захисту прав дітей-сиріт.

3. Оформлення документів на усиновлення і застосування інших форм
влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

4.Оформлення клопотання щодо переведення дітей-сиріт та дітей,
позбавлених батьківського піклування, на інші форми влаштування.

5.Здійснення контролю за умовами влаштування і утримання дітей даної
категорії .

6.Здійснення моніторингу діяльності стосовно дітей-сиріт, дітей,
позбавлених батьківського піклування.

7.Забезпечення створення і ведення банку даних дітей-сиріт та дітей,
позбавлених батьківського піклування. Поряд із відомостями про
дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, щодо місця
їхнього перебування або потреби термінового влаштування, банк даних
містить інформацію про осіб, які бажають взяти на виховання у сім’ю
дітей, позбавлених батьківського піклування : потенційних усиновителів,
опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів (ст.13
цього ж Закону).

Для здійснення функцій щодо опіки та піклування над дітьми-сиротами та
дітьми, позбавленими батьківського піклування, у складі служби у справах
дітей утворений окремий підрозділ, штатна чисельність такого підрозділу
встановлюється залежно від кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених
батьківського піклування, але не менше 2 осіб [3].

В забезпеченні функціонування сімейних форм виховання на місцевому рівні
не менш важливу роль відіграють центри соціальних служб для сім`ї дітей,
та молоді, які у відповідності до покладених  на них повноважень :

1. Здійснюють навчання потенційних прийомних батьків та батьків
вихователів, опікунів, піклувальників;

2. Періодично ( не рідше ніж раз на два роки) організовують навчання для
прийомних батьків, батьків вихователів, опікунів, піклувальників з метою
підвищення їх виховного потенціалу;

3. Забезпечують соціальне супроводження дитячих будинків сімейного типу
та прийомних сімей, що передбачає надання комплексу правових,
психологічних, соціально-педагогічних, соціально-економічних,
соціально-медичних та інформаційних послуг, спрямованих на створення 
належних умов для їх діяльності.

Функції контролю за умовами проживання вихованців дитячих будинків
сімейного типу та прийомних сімей покладено на органи опіки та
піклування. Механізм здійснення контролю передбачає підготовку службою у
справах дітей  щорічного звіту про стан виховання, утримання та розвиток
дитини в дитячому будинку сімейного типу або в прийомній сім’ї. Звіт
готується на підставі інформації, що надається соціальним працівником,
який здійснює соціальний супровід, вихователем дитячого садка, або
класним керівником школи, де навчається дитина, дільничним
лікарем-педіатром, дільничним інспектором місцевого відділу міліції.
Прийомні батьки та батьки-вихователі обов’язково ознайомлюються зі
складеним звітом, що затверджується начальником служби у справах дітей .

В процесі функціонування форм сімейного виховання, виникає необхідність
вирішення проблем у різних сферах суспільного життя, тому до
забезпечення їх діяльності залучені і інші органи, відповідно до їх
компетенції. Так, управління праці та соціального захисту населення
районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій,
структурні підрозділи з питань праці і соціального захисту населення
виконавчих органів міських, районних, районних у містах рад за місцем
проживання здійснюють призначення соціальної допомоги прийомних дітей,
дітей, які виховуються в дитячих будинках сімейного типу та перебувають
під опікою, усиновлені, а також грошового забезпечення
батькам-вихователям та прийомним батькам.

Крім перелічених структур в процесі створення сімейних форм виховання
необхідно назвати і судові органи, які розглядають справи про
усиновлення, скасування усиновлення, визнання усиновлення недійсним,
позбавлення батьківських прав, відібрання дитини, вирішення спірних
питань щодо встановлення опіки, піклування і т.д. [12,с.60].

Отже, соціальний захист дітей, які з тих чи інших причин залишились без
піклування батьків здійснюється всіма гілками влади в Україні:
законодавчою, виконавчою та судовою. У сфері забезпечення функціонування
системи опіки над дітьми протягом останніх років відбулися позитивні
зміни, метою яких є побудова чіткої вертикалі органів виконавчої влади у
цій сфері. У складі Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту
утворено Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини, на
який покладено функції координації та методологічного забезпечення
діяльності центральних, місцевих органів виконавчої влади та місцевого
самоврядування стосовно соціального захисту дітей цієї категорії. На
місцевому рівні функції з усиновлення, опіки, піклування, інших форм
виховання передано від відділів освіти до служб у справах дітей.
Повноваження щодо виявлення, влаштування дітей, їх соціального захисту
покладено на органи опіки та піклування (державні адміністрації районів,
районів міст Києва і Севастополя, виконавчі органи міських чи районних у
містах, сільських, селищних рад), безпосередньо цю діяльність здійснюють
служби у справах дітей.

Однак, незважаючи на, досить великий спектр державних структур до
повноважень, яких входить здійснення соціального захисту дітей-сиріт та
дітей, позбавлених батьківського піклування, до цього часу залишається
низка неврегульованих питань, зокрема і не достатньо чітко визначений
  розподіл повноважень органів виконавчої влади та місцевого
самоврядування до сфери діяльності яких, входить забезпечення
функціонування сімейних форм та здійснення  контролю за умовами
виховання  у них дітей. Не в повній мірі визначені питання щодо захисту
житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського
піклування. Існуючі нормативні акти не регулюють питання надання житла
чи хоча б постановки на квартирний облік дітей, вказаної категорії. Не
визначено вік дитини, чи інші умови за наявності яких, діти-сироти чи
діти, позбавлені батьківського піклування можуть перебувати на
квартирному обліку, не вказано, який орган та за які кошти повинен
надавати житло зазначеним дітям.

З метою вдосконалення здійснення соціального захисту дітей-сиріт та
дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечення ефективності
функціонування форм сімейного виховання необхідно вдосконалити механізм
відповідальності органів місцевої влади та місцевого самоврядування  за
долю осиротілих дітей.

Для забезпечення додержання законодавства у сфері дитинства до системи
органів державної влади, враховуючи  міжнародну практику, доцільно
внести посаду Уповноваженого з прав дитини. До обов’язків якого буде
входити  і забезпечення прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених
батьківського піклування.

 

Джерела

1. Конституція України .- Харків: Весна, 2007.- 48 с.

2. Закон України „ Про охорону дитинства” № 2402-ІІІ  від  26.04. 2002
р.

3.Закон України „Про забезпечення організаційно-правових умов
соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського
піклування” № 2342- IV від 13.01.2005 р.

4. Закон України „ Про органи і служби у справах дітей та спеціальні
установи у справах дітей ” № 20 / 95 – ВР від 21.01.1995 р., в редакції
від 20.03.2007 р.

5. Указ Президента України від 18 серпня 2005 року № 1176/ 2005. „ Про
затвердження Положення про Міністерство України у справах сім’ї, молоді
та спорту,, .

6. Постанова Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 р. № 905 «Про
затвердження порядку провадження та здійснення нагляду за дотриманням
прав усиновлених дітей»,

7. Постанова Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. № 866 «Про
затвердження порядку провадження органами опіки та піклування
діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини»,

8. Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 № 564 „Про
затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу”.

9. Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 № 565 „Про
затвердження Положення про прийомну сім’ю”.

10. Постанова Кабінету Міністрів України від 25.03.2006 року № 367 ”Про
затвердження Положення про Державний департамент з усиновлення та
захисту прав дитини”.

11. Рудаєва Л. Функції органів опіки та піклування за новим Сімейним
Кодексом України// Юридичний вісник України. — 2003 .- № 3.- С.9-10.

12. Діти державної опіки: проблеми, розвиток, підтримка:
Навчально-методичний посібник: У 2-х кн. / Бевз Г.М., Боришевський М.Й.,
Тарусова Л.І. та ін.– К.: Міленіум, 2005.-286 с.

Похожие записи