Державне управління ризиками в аграрному секторі

Керівники господарюючих структур схиляються по одних позиціях до
стратегічного типу ухвалення управлінських рішень, по інших позиціях ?
дотримуються механічного типу. Всі з них розглядають ряд альтернатив при
ухваленні рішень і вибирають кращу. Але в той же час жоден з них не
вдається до балансування сукупності ризикованих варіантів і не вступає в
суперечність з діючими положеннями і нормами. Більшість орієнтується на
творчий підхід до рішення управлінських проблем. Неоднозначне і
відношення до ризику: половина керівників допускає мінімальний ризик,
друга половина допускає ризик, пропорційно масштабу рішення [3, c.5].

Відповідно до етапів в ухваленні управляючих рішень розрізняють апріорні
рішення (у вигляді набору детермінованих векторів і у вигляді
вирішальних розподілів) ? приймаються до спостереження реалізації
випадкових виробничих умов (ситуацій); апостеріорні (вирішальні правила)
? у вигляді функцій від випадкової величини ? після оцінки ситуації, що
реалізувалася. Управлінські рішення у вигляді вирішальних розподілів
задають змішану тактику поведінки в обстановці, коли ухвалюються
однотипні рішення з деякого набору фіксованих варіантів.

Отже, виявлення наявності невизначеності і ризику в економіці і
трактування їх суті недостатньо для зменшення негативного впливу
ризикових ситуацій на звичний хід фінансово-господарської діяльності.
Сприяти рішенню поставленої проблеми може процес управління.

Термін «управління ризиками» має декілька визначень. Одні економісти
визначають його як процес збереження виручки і активів підприємства з
метою мінімізації фінансових втрат. Інші називають його організованим
методом, що має справу з чистими ризиками для окремого індивідуума,
підприємства, організації з метою їх виявлення. Це визначення несе в
собі ідею, що управління ризиками ? це частина сумісних зусиль для
контролю і мінімізації дій ризиків на активи, робочу силу і підприємство
в цілому.

У працях вітчизняних учених управлінням ризиком названий процес
виявлення рівня невизначеності, відхилення в прогнозованому результаті,
ухвалення рішення, здійснення системи господарювання, заснованої на
вільному підприємництві, що дозволяє запобігати, зменшувати несприятливу
дію на процес відтворення випадкових чинників і забезпечувати при цьому
високий рівень доходу.

Зараз в Україні надається недосить уваги управлінню ризиками, тоді як за
кордоном цієї функції управління відводиться почесне місце в загальній
структурі управління підприємством і економікою країни в цілому.

Процес управління ризиками починається з цілеполягання ? результату
вибору кращої мети з урахуванням ресурсів і інформаційних обмежень
поточної соціально-економічної, ринкової ситуації. Потім слідує вибір
методів і інструментів управління при певній меті з урахуванням реально
існуючих обмежень на використання інформаційних, технологічних,
організаційних, фінансових інструментів, доступних для суб’єкта в
конкретній ситуації. Після чого необхідно намітити кроки управлінського
процесу в рамках підтримки балансу між ресурсами, цілями, методами і
інструментами [2, c.95].

Процес управління ризиком, включає наступні кроки (рис. 1):

1.    Визначення мети.

2.      Ідентифікація ризиків.

3.      Оцінка ризиків.

4.      Розгляд альтернатив і вибір рішення управління ризиками.

5.      Реалізація рішення.

6.      Оцінка і аналіз.

 

Перший крок в процесі управління ризиками повинен точно визначати, що
чекає господарююча структура від програми. Це може бути отримання
максимального прибутку або ж серія індивідуальних, ізольованих проблем.
Проте, необхідно уникати формалізації цілей. Деякі керівники визначають
мету програми витратами. Природно, витрати — важливий компонент, але
може трапитися так, що неадекватна програма стане набагато дорожчим
зважаючи на великі витрати на зниження втрат.

Основна мета програми управління ризиком ? збереження ефективності
діяльності. Це має на увазі запобігання катастрофічним втратам,
перешкоджаючим основній діяльності, а також запобігання банкрутству.
Допоміжні цілі можуть бути зосереджені на ефективному використанні
ресурсів, зниженні витрат, збереженні ділових контактів.

 

Рис. 1. Схема процесу управління ризиками

 

Другий крок ? ідентифікація ризиків. Очевидно, перш ніж, щось робити
щодо ризиків, їх необхідно визначити. Сприяти цьому можуть такі прийоми,
як:

—    розгляд списків страхових полісів, що поступають із страхових
компаній і з преси. Звичайно такі списки включають типові ризики і
страховки, в яких дана структура могла б мати потребу;

—    анкетний опит ? їх недолік полягає у тому, що, включаючи типові
переліки ризиків, вони не охоплюють ті області ризику, які можуть бути
унікальні в даній економічній системі;

—    інші методи якісної оцінки ризику.

Оцінити ризики допоможуть різні методи, що дозволяють укрупнено або
більш детально визначити розмір ризику і можливих втрат. Дослідження
методів аналізу і оцінки ризику виходить за рамки справжньої роботи,
оскільки цій проблемі присвячений ряд робіт зарубіжних і вітчизняних
учених-економістів.

Оцінивши величину і ступінь впливу ризиків на свою діяльність,
господарюючі суб’єкти дістають можливість і необхідність розробки різних
способів їх зниження. Управління повинне бути інтегроване в
загально-організаційний процес, мати свою стратегію, тактику, оперативну
реалізацію. Важливо не тільки здійснювати управління ризиками, але і
періодично переглядати заходи і засоби такого управління. При цьому
необхідно пам’ятати, що об’єктивна невизначеність економічних процесів
призводить до того, що використана в процесі ухвалення господарських
рішень інформація не точно і не повністю описує реальну ситуацію.

< >

F

H

?????r?жливим принципом їх виживання в умовах становлення ринкових
відносин є достовірне інформаційне забезпечення ухвалення управлінських
рішень. Достовірність інформації може бути різною, і від неї залежатиме
ступінь ризикованої ухвалених рішень.

Управління ризиками стає актуальним після виявлення ризик-проблеми. При
цьому повинні використовуватися результати аналізу і моделювання ризику.
По відношенню до ризику як вірогідній невдачі можливі наступні
управляючі дії:

— визнання,

— попередження,

— зниження (контроль),

— поглинання.

Визнання можливе у разі, коли сума передбачуваного збитку незначна, і
нею можна нехтувати. По-друге, різновидом визнання збитку є
диверсифікація ризиків, тобто дроблення одного виду ризику на декілька з
меншими обсягами збитку кожного.

Попередження ? це виключення ризику в результаті цілеспрямованих дій
суб’єкта ризику. Попередження припускає можливість уберігтися від
випадковостей за допомогою конкретного набору превентивних заходів:
підвищення якості планування, організації і управління виробництвом;
використання гнучких технологій і створення системи резервних фондів,
поліпшення державного регулювання підприємництва шляхом створення
відповідних умов економічного і правового середовища; здійснення
інноваційного маркетингу і диверсифікації виробництва. Даний метод
неприйнятний до ризиків, пов’язаних із стихійною дією природних сил.

Зниження (контроль) ризику ? це зменшення вірогідності реалізації
джерела ризику в результаті дії суб’єктів ризику. Контроль на практиці
означає обмеження подальшого зростання розміру збитку, що вже мав місце,
за допомогою збору і обробки достовірної інформації. Отримання надійної
і достатньої в даних умовах інформації виконує головну роль, оскільки
воно дозволяє ухвалити конкретне рішення по діях в умовах ризику.

Поглинання ризику ? це ухвалення його без додаткових заходів
попередження, зниження або страхування.

Управління ризиками можливе як у напрямі збільшення можливого виграшу,
так і у напрямі зниження можливого програшу. Існує безліч способів
зниження ризиків, що знайшли своє віддзеркалення в економічній
літературі: розподіл ризику між учасниками проекту, страхування ризику,
резервування засобів на покриття непередбачених витрат, диверсифікація
виробництва, лімітація витрат, отримання додаткової інформації,
здійснення кваліфікованого прогнозу, самострахування, маркетингові
зусилля, закладка ризиків, які містять витрати в собівартість продукції
та інші [1]. Їх застосування виправдано, як в комплексі, так і одинично,
оскільки вони всі переслідують ідентичні цілі ? зниження негативної дії
ризикових випадків на хід виробничо-фінансової діяльності. Нагадаємо, що
під ризиковим випадком нами розуміється фактично подія, що відбулася, і
яка призвела за собою відхилення від ухвалених рішень або запланованих
цілей.

Завершувати програму покликані оцінка і аналіз, що є істотними через дві
причини. Процес управління ризиком не відбувається у вакуумі. З
перебігом діяльності одні ризики виникають, інші зникають. Методи, які
раніше використовувалися в господарській структурі, можуть бути небажані
в поточний період часу. Крім того, в програмі могли бути помилки. Оцінка
і аналіз дозволять знайти їх раніше, ніж вони спричинять додаткові
витрати.

Суб’єкти управління тим або іншим чином впливають на об’єкт управління.
Обов’язковою є вимога того, щоб управління ризику було складовою
частиною загальної системи процесу управління. При цьому необхідно
враховувати наступні моменти, що є фундаментальними для будь-яких
вирішень:

—    чинники ризику можна зменшити при використанні матеріальних,
фінансових, трудових, капітальних і інших ресурсів;

—    наявні ресурси обмежені;

— існує невизначеність, неоднозначність, багатофакторність,
невідтворність, швидкоплинність.

 

ІV Висновки

Підводячи підсумок, можна зробити висновок, що будь-яка
організаційно-управлінська система функціонує і розвивається в умовах
внутрішніх і зовнішніх суперечностей. Аналіз цих суперечностей є
найважливішою передумовою вибору і ухвалення ефективних управлінських
рішень, заснованих на керованих суперечностях.

Слід підкреслити, що універсального способу управління немає. Існують
різні методи, прийоми, способи управління, кожний з яких має як
переваги, так і недоліки. Найбільш обґрунтоване їх системне, комплексне
використання. Крім того, сучасний менеджмент відкритий для проникнення в
нього нових прийомів, процедур, інструментів, ідей відповідно до
поставлених цілей і задач.

Сучасний стан управління ризиком на аграрних підприємствах потребує
значного удосконалення. З метою налагодження дієвої системи управління
ризиками аграрного підприємства потребує необхідно залучати до процесу
управління спеціалістів і керівників господарства, що дозволяє
використати знання і досвід найбільш кваліфікованої частини персоналу
підприємства, уникнути негативних наслідків ризику або значно пом’якшити
їх завдяки тому, що в подальшому заходи з управління ризиком будуть
реалізовуватися цією ж групою працівників, які знайомі з проблемою.

 

Література

1. Березанська Н.І. Економічний ризик у суспільстві / Н.І. Березанська
// Фінанси України. – 2003. – № 8. – С. 74–78.

2.  Каменський А.Б. Економічний ризик та методи його вимірювання /
Каменський А.Б. – К.: Козаки, 2002. – 120 с.

3. Ничипорук О.Ю. Вплив управлінських рішень на рівень ризику
підприємства / О.Ю. Ничипорук // Економіка проблеми теорії та практики.
Збірник наукових праць. Випуск 139. – Дніпропетровськ ДНУ, 2002. – С.
3?8.

4. Рэдхэд Кейт, Хьюс Стюаpт. Упpавление финансовыми pисками / [Пеp.с
англ.А.В.Доpошенко]. ? М.: ИHФРА-М, 2000 ? с.287.

5. Юрчишин В.В. До аналізу причин і наслідків занепаду сільського
господарства / В.В. Юрчишин // Економіка України. – 2001. ? № 2. – С.
54?63.

6. Шпичак О.М. Сільське господарство України на початку та в кінці ХХ
століття / О.М. Шпичак. – К.: ІАЕ, 2000. – 74 с.

 

Похожие записи