Реферат на тему:
Державне управління освітою в умовах інформаційного суспільства
Державне управління в умовах інформаційного суспільства та державне
управління освітою в інформаційному суспільстві є ключовими поняттями
при переході від індустріального суспільства до інформаційного. Зміст
поняття “інформаційне суспільство” та його вплив на розвиток людства в
наш час є досить суттєвими, тому і постають питання щодо забезпечення
державного управління освітою в сучасних умовах, питання державної
політики у цій сфері та особливостей здійснення державного управління
освітою в умовах інформаційного суспільства.
Доцільність окремого дослідження державного управління освітою, умов
формування та реалізації освітньої політики в інформаційному суспільстві
є заповненням суттєвої прогалини у дослідженні проблем формування та
реалізації державної політики в галузі освіти в сучасних умовах. Поняття
“інформаційне суспільство” все ширше використовується в науці та містить
у собі широкий спектр застосування.
Про актуальність обраної теми дослідження свідчать також наявні
об’єктивно-суб’єктивні, внутрішні й зовнішні тенденції державного
управління освітою в умовах інформаційного суспільства та необхідність
забезпечення для громадян України доступності до освіти за допомогою
новітніх ІК-технологій.
Тому все це зумовлює необхідність проведення дослідження щодо державного
управління освітою в умовах інформаційного суспільства та реалізації
державної політики у сфері освіти України.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Протягом останніх років в
Україні реалізуються міжнародні програми, проекти щодо реформування,
трансформації, формування пріоритетних напрямів розвитку освіти. Вийшли
в світ наукові праці зарубіжних та вітчизняних авторів, в яких розпочата
робота з вивчення механізмів, засобів втілення на практиці державної
освітньої політики. Над розробкою цієї теми працюють Б.Вульфсон [1],
А.Гук [2], О.Дем’янчук [3], Г.Сафаргалієв [5] та ін.
Зокрема, Б.Вульфсон проаналізував тенденції розвитку освітнього ринку в
сучасних умовах, А.Гук розглянув основні тенденції світового ринку
інформаційних технологій крізь призму правового регулювання, О.Дем’янчук
розглянув проблему вищої освіти в умовах глобалізації.
Невирішені раніше частини загальної проблеми. Постала необхідність
дослідження аспектів інформаційного суспільства та державного управління
освітою в сучасних умовах, зокрема, формування освітньої політики на
загальнодержавному рівні щодо реалізації державної освітньої політики, а
також особливостей її реалізації в Україні.
Мета і завдання дослідження. Проаналізувати концептуальні засади
державного управління освітою в інформаційному суспільстві та
обґрунтувати модель управління.
Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання: перше,
проаналізувати фактори виникнення поняття “інформаційне суспільство”,
його вплив на суспільний розвиток, процеси глобалізації та управління в
сучасних умовах; друге, визначити особливості державного управління
освітою в умовах інформаційного суспільства та обґрунтувати модель
управління.
Виклад основного матеріалу. Сьогодні людство опинилося на межі
глобальних змін: на рівні особистості, людських спільнот, організацій,
суспільств та міжнародного співтовариства в цілому. Цей процес
проявляється в усіх сферах людського буття, людських відносинах, у
відносинах у системі людина – природа. Людство опинилося сьогодні в
глобальній кризі, розгляду оптимального виходу із якої присвячуються
багато наукових досліджень, розробок, проектів, одним з яких є й теорія
інформаційного суспільства.
Термін “інформаційне суспільство” посів чільне місце в лексиконі
зарубіжних державних діячів різного рівня. Саме з ним пов’язують
майбутнє своїх країн багато керівників. Найбільш чітко це проявилося в
діяльності адміністрації президента США (національна інформаційна
інфраструктура), Ради Європи (інформаційне суспільство), Канади,
Великобританії (інформаційна магістраль) [2, с. 17]. Не відстають у
розробці відповідних програм і концепцій розвитку інформаційних і
телекомунікаційних технологій інші держави Європейського Співтовариства,
азіатські країни.
Управління в умовах інформаційного суспільства відрізняється від
суспільства, у якому домінують традиційна промисловість і сфера послуг,
тим, що управління інформацією, знаннями, інформаційними послугами і
всіма галузями, пов’язаними з управлінням, змінюється швидкими темпами,
таке управління стає домінуючим в економічному та соціально-політичному
розвитку.
Узагальнюючи це, можна наступним чином представити базові риси цього
типу організації управління:
– визначальним фактором громадського життя в цілому є теоретичне знання.
Економічні і соціальні функції капіталу переходять до сфери управління
інформацією. Як наслідок суттю соціального та державного управління є
інститут як центр виробництва, переробки і нагромадження управлінських
знань. Промислова корпорація втрачає свою визначальну роль;
– рівень знань, а не власність має стати визначальним фактором
управлінської діяльності. Привілейований прошарок утворять інформовані
управлінці. Як наслідок вогнище соціальних конфліктів переміститься з
економічної сфери у сферу культури. Результатом стане розвиток нових і
занепад старих соціальних та політичних інститутів;
– інфраструктурою інформаційного суспільства є нова “інтелектуальна”, а
не “механічна” техніка. Соціальна та політична організація та
інформаційні технології утворять “симбіоз”. Суспільство вступає в
“технотронну еру”, коли соціальні та політичні процеси стають
програмованими [3, с. 57].
Таке інформаційне суспільство ще ніде не відбулося. На зміну корпораціям
прийде інститут як база нового суспільства, академічне знання
інтегрується в процес капіталістичного виробництва.
Аналізуючи світові тенденції державного управління в умовах
інформаційного суспільства, розглянемо досвід США як безсумнівного
лідера в галузі комп’ютеризації й інформатизації державного управління.
США відносять до числа країн, що побудували інформаційне суспільство на
підставі трьох критеріїв: 1) більше 50% трудового населення країни
зайнято виробництвом інформації і інформаційними послугами; 2) збудована
система глобальної комунікації для забезпечення доступу до інформаційних
ресурсів; 3) затверджений “культ” знань, тобто всіляко підтримується і
заохочується усвідомлена необхідність підвищення рівнів утворення,
кваліфікації та інформаційної культури [1].
Говорячи про перспективи, що відкриваються перед Україною з переходом до
державного управління в умовах інформаційного суспільства, виникає
багато проблем у пристосуванні, в адаптації політичної культури до
використання інформації в сучасних українських умовах.
Ми перебуваємо в епіцентрі комунікаційної революції, що радикально
змінює наш спосіб життя і роботи. Однак ні населення, ні соціальні
інститути, ні велика частина ділового та бізнес-світу до нових
технологій не підготовлені.
e
ому, щоб поставити засоби інформації та інформаційні служби в центр
програми реформ, скористатися потенційними благами конвергенції засобів
інформації в мультимедійному середовищі, що обіцяє: збільшення
продуктивності економіки, зростання числа робочих місць, поліпшення
якості знань і підвищення рівня плюралізму.
Виділимо ряд заходів для реалізації концепції переходу до управління
освітою в умовах інформаційного суспільства:
– проведення економічних і структурних реформ в освітньо-науковій галузі
з метою створення обстановки відкритості, ефективності, конкуренції і
використання нововведень, що доповнювалися б заходами для адаптації на
ринках праці, розвитку людських ресурсів і забезпечення соціальної
згоди;
– раціональне використання наукових досягнень, що сприяє більш точному
плануванню і використанню переваг нових інформаційних технологій;
– розробка та застосування інформаційних мереж, що забезпечують швидкий,
надійний, безпечний доступ на ринок освітньо-наукових конкуренцій і
відповідних нововведень до мережних технологій, їх обслуговування і
застосування;
– розвиток людських ресурсів, здатних відповідати сучасним
освітньо-управлінським вимогам, їх довічного навчання і задоволення
зростаючого попиту на фахівців в області ІТ;
– активне використання ІТ в управлінні освітою, надання в режимі on-line
послуг, необхідних для підвищення рівня державно-громадського
управління.
Для переходу науково-освітньої галузі України до управління в умовах
інформаційного суспільства потрібно 10-15 років. Перехід суттєво
відрізнятиметься від умов, характерних для розвинених країн, і, отже,
вимагатиме визначення шляху, властивого тільки Україні. Досвід показує,
що кожна країна рухається до інформаційного суспільства своїм шляхом,
зумовленим сформованими політичними, соціально-економічними і
культурними умовами.
Науково-освітні мережі. У світі існує ряд науково-освітніх мереж – НОМ
або NREN (від National Research and Education Network): Internet2,
JANET, UKERNA, SURFnet, DFN, GARR, RedlRIs, SWITCH ТА GEANT. Усі вони
були збудовані й використовуються для:
– підвищення ефективності національних систем науки й освіти;
– підвищення інтелектуального потенціалу країни.
НОМ – це інформаційно-комунікаційна інфраструктура забезпечення
відкритого доступу її користувачів до сучасних фундаментальних,
науково-практичних, прикладних, науково-популярних, освітніх,
управлінських інформаційних ресурсів.
Головним пріоритетом НОМ є сприяння розвитку навчального й наукового
процесу шляхом полегшення й підвищення ефективності доступу до
інформаційних ресурсів.
Головною ознакою НОМ є концепція відкритих систем, оскільки НОМ
формується в процесі інтеграції незалежних один від одного інформаційних
ресурсів, внаслідок чого всім користувачам та творцям забезпечується
гарантована незалежність.
Концепція відкритих систем вимагає від усіх НОМ безумовної орієнтації на
міжнародні стандарти для гарантії надійності, саморозвитку й
інформаційної безпеки.
Інформаційні ресурси формуються на основі затвердженої єдиної
кваліфікованої та редакційної політики з контролем її виконання на всіх
базових вузлах та стосовно всіх – замовлених чи зініційованих –
авторських матеріалів.
Віртуальне управління освітою. Глобалізація проявляється і в
управлінському процесі. Створені на основі IТ елементи міжнародного
управління фінансовими, мовними, інформаційними, технічними і
технологічними процесами відіграли важливу роль у формуванні й
реалізації концепції віртуального управління, регламентованого доступу
до управлінських мереж.
Структурно державне управління освітою в умовах інформаційного
суспільства може складатися з таких обов’язкових систем:
– державне управління організаційною структурою науково-освітньої галузі
(включаючи фінанси, кадри, адміністративні питання тощо);
– державне управління освітньо-науковим процесом (включаючи бази даних
ВНЗ, кафедр, факультетів, деканатів, курсів, студентів, успішності та
ін.);
– як підсистема освітньо-наукової системи: управління дистанційним
навчанням (гіпермедійні системи електронного навчання, управління
підсистемою електронного навчання, інтерактивна взаємодія
“учень-викладач” в асинхронному й синхронному режимах);
– державне управління відповідними освітніми послугами, включаючи
управління освітніми мережами.
Система управління має включати також особисті бази даних усіх учасників
управлінського процесу, які повинні зберігатися централізовано, що
гарантуватиме забезпечення належного рівня інформаційної безпеки для
всієї системи, а, крім того, забезпечуватиме принципи прозорості та
відкритості в державному управлінні.
У підсумку Україна може виступити як носій специфічної моделі державного
управління освітою в умовах інформаційного суспільства, розвитку
майбутньої цивілізації, багато в чому відмінної від західного еталону.
Історична наступність, національна ідентичність, відновлення моральної
свідомості, утворення єдиного духовного простору країни, засноване на
сучасних теоретичних розробках, – такі основні особливості обраного
шляху України до інформаційного суспільства.
Висновки. У новій теорії освітньої сфери відводиться особлива роль – як
тієї системи специфічних відносин, що повинна виробити та пристосувати
на певну державну територію стратегічні засади та тактичні засоби
глобального інформаційного суспільства. Вже сьогодні ми можемо
спостерігати позитивний вплив технічних засобів в освітній діяльності,
що пришвидшують передачу інформації, автоматизують управлінську роботу
та вивільняють час для вирішення важливих завдань у галузі освіти.
Саме це і зумовлює появу освітньої теорії інформаційного суспільства,
яку можна назвати інформаційна освіта, яка представляє собою ефективне й
оптимальне втілення новітніх інформаційних та комунікаційних засобів в
освітню сферу. На жаль, на сьогодні в Україні впровадженню цієї теорії
ще приділяється недостатньо потрібної уваги, але все попереду, тому що
зараз уже самі новітні технології доводять свою ефективність та
перспективи в освітній галузі.
Перспективи подальшого дослідження полягають у тому, що проблема
державного управління освітою в умовах інформаційного суспільства, а
особливо модель управління та засоби швидкої передачі інформації як
одиниці знань в даному напрямі недостатньо вивчені.
Список використаних джерел
1. Вульфсон Б.Л. Стратегия развития образования на Западе на повороте
ХХІ в. – М., 1999.
2. Гук А.И. Основные тенденции развития законодательства в
образовательной сфере // Право и образование. – М., 2002. – № 5. – С.
54-62.
3. Дем’янчук О. Глобалізація вищої освіти: огляд сучасних світових
проблем // Людина і політика. – 2002. – № 1. – С. 74-82.
4. Ковалевський В.О. Українське інформаційне суспільство у свідомості
державних службовців // Вісн. УАДУ. – 2002. – № 4. – С. 301-305.
5. Сафаргалиев Г.К. Вузовская наука: государственная политика и
законодательство / Г.К.Сафаргалиев, А.П.Бердашкевич. – Махачкала:
Юпитер, 2001.
6. Тоффлер О. Третя хвиля // США – економіка, політика, ідеологія. –
1982. – № 7-11.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
