Державне управління економічною безпекою регіонів в системі забезпечення
їх сталого соціально-економічного розвитку
Загрози соціально-економічній безпеці регіону класифіковані і зведені в
наступні групи: зовнішньополітичні загрози, загрози в реальному секторі,
в соціальній сфері, внутрішні загрози. При цьому виділені найбільш
важливі сфери, в яких загрози найбільш гострі: руйнування
інвестиційно-інноваційного комплексу, продовольчі і енергетичні загрози.
Поєднання інтересів центру і регіону має подвійний характер. З одного
боку, регіон виступає полігоном з локалізованими соціально-економічними,
екологічними, демографічними. Ці процеси можуть загрожувати економічній
безпеці країни, а їх прояв – носити територіально-дифференційований
характер. З іншого боку, регіон є суб’єктом регулювання в рамках
наявного кола повноважень. Тобто, виступає провідником власної
економічної політики, що впливає на економічний стан країни в цілому.
Слід позначити структуру формування соціально-економічної безпеки
регіонів. Перш за все це комплекс економічних, геополітичних,
екологічних, правових і інших умов, які покликані забезпечувати:
– передумови для виживання і збереження регіональних структур в умовах
кризи і майбутнього розвитку;
– захист життєво важливих інтересів країни і її територій відносно
ресурсного потенціалу;
– створення внутрішнього імунітету і зовнішньої захищеності від
дестабілізуючих дій;
– конкурентоспроможність регіонів на внутрішніх і світових ринках і
стійкість фінансового положення країни;
– умови і образ життя, гідні цивілізованої людини і можливості стійкого
і нормального відтворення суспільних процесів.
Економічна безпека регіону – це сукупність умов і чинників, що
характеризують поточний стан економіки, стабільність, стійкість і
поступальність її розвитку. Одночасно це ступінь, з одного боку,
інтеграції регіональної економіки з економікою країни, а з іншої –
регіональній незалежності. На нашу думку, предметом діяльності влади в
області соціально-економічної безпеки регіону, зокрема, є :
– виявлення і моніторинг чинників, що впливають на стійкий розвиток
території в поточній ситуації і перспективі;
– формування економічної політики в руслі загальнодержавної стратегії
економічної реформи;
– недопущення дискримінації з боку національних органів по відношенню до
регіону;
– паритетна участь в національних проектах з розвитку регіонів,
розміщенні державних замовлень і тому подібне.
Сучасний стан економіки взагалі і регіональної економіки, зокрема, коли
практично всі регіони опинилися в кризисній ситуації, такий, що вимога
забезпечення соціально економічної безпеки має бути включена в число
основоположних принципів формування і реалізації регіональної політики.
Конкретні заходи по реалізації принципу соціально-економічної безпеки
визначаються довкруги найбільш гострих проблем регіонального розвитку.
Серед них виділяється по своїй масштабності і гостроті проблеми
економічної реінтеграції регіонів. Ослаблення інтеграційних зв’язків між
регіонами, сепаратистські тенденції як найважливіша причина послаблення
завдають серйозний негативний вплив на економічну безпеку країни.
Відбуваються небезпечні процеси економічної дезинтеграції: випереджаюче
скорочення міжрайонних зв’язків в порівнянні із спільними темпами
падіння виробництва, територіальне, а отже, і об’ємне звуження ринків
збуту, деспеціалізація господарства регіонів, про що, зокрема, свідчить
той факт, що взаємні неплатежі підприємств на 90% замикаються усередині
регіонів – все це висуває проблему економічної реінтеграції на одне з
перших місць серед проблем економічної, політичної і соціальної безпеки
країни.
Головним напрямом роботи по забезпеченню реінтеграції економіки
представляється формування на системній основі державно-правового і
господарсько-економічного механізмів стимулювання розвитку вільного
економічного простору і раціонального поєднання методів державного і
ринкового регулювання розвитку регіонів. Як правило, методи державного
регулювання повинні підтримати, з одного боку, процеси економічної
інтеграції регіонів в цілому, а з іншої – сприяти вирішенню завдань
комплексного соціального і економічного розвитку окремих регіонів,
запобігання в них кризисних ситуацій. У числі можливих завдань по
подоланню процесів економічної дезинтеграції необхідно виділити:
– організацію системи безперервного моніторингу рівнів
соціально-економічного розвитку регіонів і дієвості вживаних засобів –
регіональної політики, у тому числі, по відношенню до кризисних,
депресивних регіонів;
– забезпечення систематичної оцінки заходів державного регулювання
економічних і соціальних процесів з точки зору необхідності і
доцільності їх територіальної диференціації;
– визначення регіональних пріоритетів в розробці і реалізації цільових
програм;
?d?d??$??????????”?– стимулювання ділової активності і підприємництва,
особливо малого, в кризисних регіонах, надання державних гарантій під
залучення зарубіжного капіталу, у тому числі з країн СНД;
– підтримку розвитку регіональних фінансово-промислових груп,
міжрегіональних корпорацій, міжрегіональних асоціацій економічної
взаємодії і інших нових організаційних форм інтеграційної спрямованості;
– проведення цілеспрямованої політики розвитку інфраструктури ринку –
матеріально-технічної бази (магістральний транспорт, енергосистеми,
зв’язок і інформатика, складське господарство і ін.) і мережі ринкових
інституційних формувань (банків, міжбанківських об’єднань,
товарно-сировинних маркетингових компаній, інвестиційних фондів, бірж
праці і так далі).
Економічні загрози посилюються нераціональним використанням ресурсів.
Недосконалість правових і економічних питань, що стосуються розмежування
сфер ведення і повноважень між федеральними і регіональними рівнями
управління відносно власності на природні ресурси і їх джерела (родовища
і ін.), дають можливість безконтрольного їх використання. Держава несе
втрати від продажу стратегічної сировини (метали, ліс тощо) по
демпінгових цінах в результаті загострення конкуренції серед вітчизняних
експортерів, різкого зниження цін на світовому ринку, осідання валюти в
зарубіжних банках.
Поряд із спільним падінням життєвого рівня більшості населення,
намітилася стійка і несприятлива тенденція посилення диференціації в
рівнях доходів населення по регіонах.
Значно загострилася демографічна ситуація. Природний спад населення
(перевищення смертності над народжуваністю) охопив абсолютну більшість
регіонів.
Складні проблеми пов’язані з міграцією населення. Особливо гострий і
соціально вибуховий характер має вимушена міграція. Все великої гостроти
набувають питання зайнятості населення, насамперед, за рахунок
накопичуваного на підприємствах латентного безробіття, що виявляється в
таких формах, як неповна зайнятість, вимушені неоплачувані відпуски і
ін.
Позитивні зрушення у вирішенні питань регіональної соціальної політики
можливі тільки в умовах стабілізації і розвитку економіки. Поряд з цим
певну роль в забезпеченні соціальної політики регіонів може надати облік
регіональних чинників на основі встановлення
територіально-диференцьованих заходів державного регулювання при
підготовці органами державної влади проектів законодавчих і нормативних
актів соціально-економічного характеру. Особливе занепокоєння викликає
такий сильнодіючий чинник зниження рівня безпеки, як вогнища соціальної
напруженості. До них відносяться: вогнища міжетнічної напруженості;
регіони з небезпечною концентрацією населення, що знаходиться нижче
рівня бідності, райони вимушеної міграції населення з країн ближнього
зарубіжжя; регіони і міста – потенційні центри надмірно високого
безробіття. Дію на соціально-економічну безпеку завдають також
екологічні регіональні кризи. Воно виражається в зниженні економічного
потенціалу регіонів, схильних до радіаційного забруднення (наприклад, в
результаті аварії на Чорнобильській АЕС); погіршенні економічних і
соціальних умов в крупних індустріальних районах (Донбас, Кривбас і
т.д.) і окремих центрах, що веде до зростання соціальної напруженості.
Для забезпечення узгодженості рішень по окремих регіонах із спільною
стратегією регіонального розвитку і концепцією соціально-економічної
безпеки необхідно:
1. Проведення ранжування регіонів по ступеню негативного впливу
ситуацій, що склалися в регіонах, на національну безпеку; визначення
кризисних регіонів, ситуація в яких повинна знаходитися під контролем
Ради національної безпеки і оборони.
2. Визначення пріоритетних заходів, що проводяться з метою зміни
ситуацій в кризисних регіонах і в умовах обмежених ресурсів.
3. Безперервний контроль за ходом виконання і оцінка фактичної
ефективності заходів, прийнятих до реалізації. Проведення такого
контролю дозволить приймати своєчасні заходи в разі наростання до
критичного рівня соціально-економічної напруженості в регіонах.
Висновки. Подальший соціально-економічний розвиток регіонів потребує
здійснення державного управління їх економічною безпекою, що визначає
актуальність розробки інструментарію управління зазначеним об’єктом.
Література
1. Ефремов К.И. Вопросы оценки экономической безопасности региона
/ К.И. Ефремов, Е.И. Георгадзе // Вопросы статистики. – №2. – 2002. –
С.57-59.
2. Пономаренко В.С. Экономическая безопасность региона: анализ,
оценка, прогнозирование / Пономаренко В.С., Клебанова Т.С., Чернова Н.Л.
– Харьков: ИД «ИНЖЭК», 2004. – 144с.
3. Ткаченко В.Г. Экономическая безопасность Украины в условиях
рыночных трансформационных процессов / под ред. В.Г. Ткаченко, В.И.
Богачева. – Ровеньки-Луганск: «Наука», 2007. – 330с.
4. Концепція економічної безпеки України / Ін-т економічного
прогнозування, кер. проекту Геєць В.М. – К.: Логос, 1999. – 56 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
