Реферат на тему:

Державне регулювання споживання товарів і послуг

План

Сутність і зміст споживання

Система вивчення попиту населення на товари і послуги та засоби його
задоволення

Регулювання споживання товарів і послуг

1. СУТНІСТЬ І ЗМІСТ СПОЖИВАННЯ

Студенти повинні знати, що вітчизняна економічна думка розрізняє
споживання товарів і послуг як особисте (індивідуальне), що
саморегулюється, і загальне споживання, що задовольняє суспільні потреби
людей в управлінні, науці, захисті, суспільному користуванні будовами,
спорудами, приладами, засобами техніки. Цей вид споживання прогнозується
і регулюється державою через покриття матеріальних витрат закладів і
установ, які обслуговують населення.

Для прогнозування споживання та його регулювання використовуються такі
показники:

1. Фонд споживання — вартість усіх фактично спожитих чи придбаних
населенням і закладами невиробничої сфери споживчих благ у
матеріально-речовій формі.

2. Склад фонду споживання (у відсотках).

3. Особисте споживання населення.

4. Матеріальні витрати у закладах та установах, які обслуговують
населення.

5. Ресурси для споживання і невиробничого будівництва в національному
доході.

6. Споживання продуктів і товарів у натуральному виразі в розрахунку на
душу населення, на сто сімей.

Студенти повинні знати, що особисте споживання слід розуміти як:

природне біологічне явище, коли йдеться про харчування;

фізичне, коли йдеться про споживання світла, теплоти, житла, одягу,
взуття;

духовне, коли йдеться про користування духовними благами;

економічне явище, коли реалізується основна мета виробництва, обміну і
розподілу продукту, бо продукт урешті-решт виробляється для споживання;

соціальне явище, коли йдеться про зіставлення сьогоднішнього пенсіонера
та бізнесмена.

Таким чином, особисте споживання — це споживання благ і послуг, які
перебувають у приватній власності сімей чи індивідів. Воно
саморегулюється під впливом збільшення і розвитку виробництва, зростання
доходів, зміни цін на товари і послуги.

Матеріальну основу особистого споживання утворюють засоби особистого
споживання, тобто предмети споживання і послуги з продукту поточного
виробництва (харчі, теплота, електроенергія тощо) і знос засобів
споживання тривалого вжитку (житло, меблі, транспортні засоби, книги
тощо), створених у попередні виробничі періоди. Як відомо, більша
частина засобів споживання надходить у споживання через ринок, тому їх
обсяг визначається купівельною спроможністю громадян, грошовими
доходами, які вони одержують через систему розподілу (винагороди за
працю, пенсії, стипендії тощо). Інша частина засобів особистого
споживання (переважно послуги) споживається через систему спільного
задоволення потреб (безплатно). Ще інша частина засобів споживання
створюється в особистих підсобних і домашніх господарствах громадян.

На структуру споживання впливають економічний розвиток країни; праця
(розумова, фізична), вік і стать людини, кліматичні умови; соціальні
умови (наприклад, місто, село), національні особливості, вихованість,
зв’язки тощо. Оптимальна структура споживання — це висококалорійний
раціон харчування, це добре спланований гардероб (одяг, взуття), це
розумно організовані робота і побут, і весь життєвий процес.

Структура споживання має такі основні ознаки:

співвідношення між окремими видами витрат населення на придбання благ і
послуг;

співвідношення ресурсів поточного споживання і нагромадження споживчого
майна;

співвідношення ресурсів поточного споживання і невиробничих капітальних
вкладень;

співвідношення у нагромадженні майна сімейного і індивідуального
користування і сумісного споживання;

співвідношення шляхів та каналів надходження у споживання тих чи інших
благ (торгівля, колгоспи, самозаготівля, підсобні господарства тощо).

У перехідний період до ринкової економіки особисте споживання може мати
такі форми, як індивідуально-сімейна, колективна та колективно-сімейна.
У свою чергу, особисте споживання може бути платним і безплатним.

Загальне споживання — це споживання засобів, що перебувають у державній
чи колективній власності, яке може бути платним чи безплатним. Вони
можуть прогнозуватись, плануватись, регулюватись.

Споживання в цілому повинно мати чітко виважені організаційні, юридичні,
власницькі та податкові межі, ґрунтуватись на рівновазі між попитом та
пропозицією, між власне споживанням і нагромадженням.

З цього приводу Верховна Рада приймає Закон про державний бюджет, де
передбачаються розміри сумісного споживання через:

фінансування заходів, пов’язаних із здійсненням державного регулювання
цін (дотація на газ, торф, будівельні матеріали для індивідуальних
забудовників та житлово-будівельних кооперативів, здешевлення вартості
будівництва житла молодіжно-житловими комплексами, житлово-комунальне
господарство, відшкодування різниці в цінах на обслуговування ліфтів у
будинках житлово-будівельних кооперативів, збитки житлово-комунального
господарства Академії наук України, авіалінії);

фінансування соціально-культурних закладів і установ, у тому числі
освіти, культури, охорони здоров’я, фізичної культури та молодіжних
заходів;

фінансування відомчих закладів соціально-культурної сфери;

фінансування науки;

фінансування житлово-комунального господарства;

реставрацію пам’яток архітектури.

2. СИСТЕМА ВИВЧЕННЯ ПОПИТУ НАСЕЛЕННЯ НА ТОВАРИ І ПОСЛУГИ ТА ЗАСОБИ ЙОГО
ЗАДОВОЛЕННЯ

Слід пам’ятати, що людські потреби, попит на товари і послуги залежать
від рівня культури населення та особистих якостей кожної людини.
Зростають культурні засади суспільства, збільшуються і потреби його
членів, змінюється їх якість.

Потреби людей практично безмежні, а ресурси по задоволенню цих потреб
вичерпні. Людина вибирає товари для споживання, якщо вони дають їй
насолоду в межах своїх фінансових можливостей, купівельної спроможності.
Остання формує попит.

Люди задовольняють свої потреби в товарах і послугах з допомогою обміну
їх за гроші, засобами угоди на ринку цих товарів чи послуг. Ринок це і є
сукупність існуючих і потенціальних покупців товарів. Ринок формується
на якийсь певний товар, послуги чи об’єкт, що має цінову характеристику.

Робота з ринком заради обміну і задоволення людських потреб у товарах і
послугах називається маркетинговою діяльністю. У процесі її
застосовується аналіз, планування, організаторські здібності, контроль
для того щоб досягалась мета: збільшувався прибуток; зростав збут
товарів; розширювався ринок. Центральним завданням у цій діяльності є
створення умов для розвитку попиту, розв’язання проблем, коли він
змінюється, впливати на рівень, час і характер попиту.

Управління маркетингом — це управління попитом. Кожна фірма відпрацьовує
уяву про бажаний рівень попиту на свої товари. В кожний окремо взятий
момент часу рівень реального попиту може бути нижчим за бажаний,
відповідати йому, перевищувати його і зусилля фірми спрямовують на
створення споживчого задоволення як основи, що забезпечує виконання мети
фірми — одержання прибутків. І саме цьому повинен відповідати стан
попиту і завдання маркетингу.

Відправним у прогнозуванні споживання товарів і послуг є вивчення потреб
(попиту) населення на ці товари та послуги.

В Україні силами Міністерства торгівлі, деяких промислових міністерств,
Міністерства економіки вивчаються: обсяг потреб (попиту) населення на
товари та послуги; його структура; внутрішньогрупові пропорції в
споживанні окремих груп товарів; реалізований попит; нереалізований
попит; попит, який формується; споживчі оцінки задоволення кількістю і
якістю товарів.

Попит прогнозується такими методами, як нормативний, структурного і
математичного моделювання, корпоративні методи експертної оцінки.

Нормативний метод заснований на використанні фізіологічних норм
споживання окремих продуктів харчування і раціональних норм споживання
непродовольчих товарів.

Метод структурного моделювання спирається на використання функціональної
структури попиту тієї економічної групи сімей, середньодушові доходи
якої наближаються до середньодушового доходу всього населення,
встановленого на прогнозний період.

Метод математичного моделювання передбачає використання методу
екстраполяції, прогнозування попиту за коефіцієнтом його власності. Для
екстраполяції користуються середнім коефіцієнтом темпу росту Кр,
розрахованим по абсолютних даних ряду динаміки за формулою:

,

де n — число показників динамічного ряду;

Yn — кінцевий показник ряду;

Yi — початковий показник ряду.

Попит населення на товар чи групу товарів (Пt) на і-й рік дорівнює:

.

Коефіцієнт еластичності попиту характеризує співвідношення між відносною
зміною попиту і відносною зміною формуючого фактора — доходу, ціни,
обсягу товарообігу в базовий період:

,

де ?y — зміни в попиті на душу населення в базовий період;

y — середньодушовий розмір попиту на початок базового періоду;

?x — зміни доходів на душу населення в базовий період;

x — середньодушовий розмір доходу на початок базового періоду.

Наприклад. У базовий період продаж швейних виробів на душу населення
зріс з 280 до 300 грн. Доходи населення зросли з 7000 до 7220 грн.
Коефіцієнт еластичності попиту дорівнює:

У даному випадку коефіцієнт еластичності попиту вказує, на скільки
відсотків зміниться попит при зміні доходу на 1 відсоток. Спираючись на
значення отриманого коефіцієнта, можна стверджувати, що в майбутньому
році при зростанні реальних доходів на душу населення на 3,2 % продаж
швейних виробів збільшиться на 7,3 % (3,2 ( 2,27). Позитивні коефіцієнти
еластичності свідчать про те, що потреби в товарах зростають і
задовольняються не повністю.

Корпоративні методи спираються на зіставлення структур попиту, які
утворюються в досліджуваній сукупності в аналоговому об’єкті. За аналог
береться об’єкт із більш розвинутою структурою попиту, наприклад, вищого
за рівнем середньодушового доходу — економічна група, сім’я. Виходячи з
такого зіставлення визначають перспективи розвитку попиту досліджуваної
сукупності населення, а також перспективні напрями в зміні загальної
структури попиту.

Метод експертних оцінок заснований на поєднанні глибоких наукових знань
з інтуїтивним відчуттям, творчої фантазії та уяви спеціалістів, які
мають значний професійний, науковий і практичний досвід. Цей метод
використовується в довгострокових прогнозах.

Прогнозування попиту ведеться за товарними групами, товарним
асортиментом чи за окремими товарами. Товарні групи формуються за
виробничими, торговельними та економічними ознаками, краще — за
споживацькими цілями споживачів. Останні мають бути пріоритетними. При
прогнозуванні попиту на окремі товари (за марками, моделями, артикулами)
виходять з номенклатури й асортименту, який надходить і реалізується
через торгівлю, або ті, які споживалися населенням.

Прогнози складають на п’ять років за укрупненою номенклатурою товарів по
споживчих комплексах. Наприклад, чоловічий чи жіночий одяг — верхній,
для осіннього-зимового сезону, для спорту, білизна тощо. Для
прогнозування використовувались нормативи, розраховані на п’ять років,
які були зорієнтовані на так зване раціональне споживання населення.

При прогнозуванні орієнтувались на «тип споживача», що давало змогу
визначити структуру й обсяг попиту різних прошарків населення. При цьому
враховувались і фізіологічні норми споживання продуктів та
непродовольчих товарів. Такі норми розрізняються за віком, статтю,
зайнятістю. За такими фізіологічними нормами складались, наприклад,
набори гардероба за статево-віковими групами населення.

3. РЕГУЛЮВАННЯ СПОЖИВАННЯ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ

При розгляді цього питання студенти повинні знати, що показники обсягу
споживання благ і послуг характеризують середні рівні споживання
населенням найважливіших продовольчих товарів (м’ясо, молоко, яйця,
риба, хлібопродукти, картопля, овочі, фрукти) та платних послуг. Середні
рівні споживання продовольчих товарів можна розрахувати за допомогою
балансових розрахунків валових ресурсів м’яса, молока, яєць, картоплі,
зерна, овочів, що проводяться при обчисленні розвитку сільського
господарства. Обсяг споживання платних послуг прогнозується відповідно
до прогнозу доходів та структури витрат населення на підставі прогнозних
споживчих бюджетів і балансу грошових доходів і витрат населення.

Слід пам’ятати, що для прогнозування рівня життя населення та його
державного регулювання використовують показники соціальних гарантій
населенню — такі, як прожитковий мінімум (мінімальний споживчий бюджет);
величина вартості прожиткового мінімуму; вартісна величина споживчого
кошика на продукти харчування; межа малозабезпеченості; мінімальна
заробітна плата та мінімальна пенсія; стипендія; допомога тощо.

Споживчий бюджет — це балансовий розрахунок, який характеризує обсяг і
структуру споживання населенням або його окремими суспільними верствами
матеріальних благ та споживчих послуг.

Споживчий бюджет складається з індивідуального бюджету, що формується
індивідуальними доходами, та грошової оцінки послуг, які надходять
населенню з суспільних фондів споживання. Розрахунки споживчого бюджету
проводять у цінах відповідних років.

Прогноз бюджету здійснюється побудовою моделі динаміки і структури
споживання, орієнтованої на досягнення раціонального споживання
населенням матеріальних благ і послуг.

Прогноз споживчого бюджету застосовується для оцінки досягнутого рівня
життя населення; пошуку найбільш ефективних шляхів поліпшення добробуту
народу; обґрунтування рівня доходів сімей, оплати праці, доходів,
соціальних виплат та пільг.

Індивідуальний споживчий бюджет — обсяг споживчих благ і послуг за
рахунок індивідуальних доходів, представлених у табл. 1.

Таблиця 1

Доходи Споживання

1. Зарплата

2. Гроші з КСП

3. Пенсії, стипендії

4. Допомога

5. Надходження з фінансової системи

6. Натуральні доходи від КСП

7. Від приватних господарств 1. Продтоварів

2. Непродовольчих товарів

3. Оплата послуг

4. Платежі

5. Заощадження

Разом Разом

Товарне споживання бюджету обчислюється згідно з даними про купівлю
товарів у роздрібній та комісійній торгівлі, на місцевих та сільських
ринках, про надходження продуктів з підсобних підприємств та
господарств, КСП, від рибальства, мисливства тощо. Товарне споживання
непродовольчих товарів обчислюється також з даних про купівлю товарів у
торговельній мережі, на сільських ринках, у ремісників, через
самозаготівлю. Сумуванням усієї купівлі встановлюють загальний обсяг
товарної частини бюджету. Паралельно визначається речова структура
бюджету.

Витрати на оплату послуг обчислюються за балансом доходів і витрат. Так
само визначають різні платежі і заощадження. Дохідна частина
індивідуального споживчого бюджету формується згідно з розрахунками
реальних доходів населення.

Мінімальний споживчий бюджет — це балансовий розрахунок, що визначає
такий обсяг доходів, який дозволяє задовольнити потреби в їжі, одягу,
предметах господарського вжитку, культурних запитах на рівні мінімальних
фізіологічних норм, достатніх для життєдіяльності здорової дорослої
людини, розвитку дітей, збереження здоров’я людей похилого віку.

Мінімальний споживчий бюджет розраховується за такими методами:

статистичний, за яким існуюча структура споживання приймається як
мінімальна і використовується для формування мінімального споживчого
бюджету. Метод доповнюється бюджетними обмеженнями, які дозволяють краще
обґрунтувати обсяг і структуру споживчих витрат;

структурний — означає використання існуючого співвідношення між видами
витрат населення на придбання матеріальних благ і споживчих послуг,
зокрема між продовольством та іншими товарами для прогнозування
структури бюджету на подальший час;

нормативний — спирається на використання науково обґрунтованих
нормативів споживання окремими громадянами чи їхніми сім’ями
матеріальних благ і послуг. Цей метод дозволяє встановити межу бідності,
коли відтворення погіршується, за цією межею мінімальний споживчий
бюджет уже не збігається навіть з прожитковим мінімумом.

При визначенні мінімального споживчого бюджету використовують розрахунки
мінімальних споживчих кошиків (продовольчих та непродовольчих). Набори
кошиків визначають за нормативами, які розраховують наукові заклади за
статево-віковими групами населення, на душу населення в середньому по
державі. Споживчі кошики розроблені для 13 статево-вікових груп
населення.

У більш сприятливих ситуаціях мінімальний споживчий бюджет може
використовуватись для розрахунків зарплати, пенсій, стипендій,
матеріальної допомоги. Його можна застосовувати для оцінки:

зусиль держави щодо соціального захисту населення;

доходів малозабезпечених громадян;

добробуту всього населення;

ефективності соціальних програм, що розробляють державні структури;

соціальної ситуації, що складається.

Оптимальний споживчий бюджет відбиває обсяг і структуру споживання
матеріальних благ і послуг, які забезпечують повне і виважене
задоволення потреб людей при досягнутому рівні розвитку продуктивних
сил. Структура такого бюджету виглядає так: харчі — 27 %; непродовольчі
товари — 41 %; послуги — 19 %; інші витрати — 13 %. Даний бюджет є
критерієм оцінки фактичного рівня і структури споживання, розрахунку
рівня задоволення потреб населення в благах і послугах.

Література

Витренко Н. М. Социальная инфраструктура Украины: Оценка уровня и
перспектив развития. — К.: Наук. думка, 1993.

Гайдуцький П. І., Подолєва О. Е. Фінансування соціальної політики. — К.:
УАДУ, 1995.

Государственное регулирование экономики и социальный комплекс / Под.
ред. проф. Т. Г. Морозовой. — М.: Финстат-информ, 1997.

Гриненко А., Кожан Т. Соціальний захист і боротьба з бідністю за умов
переходу до ринку // Україна: Аспекти праці. — 1997. — № 5.

Громадське харчування на сьогодні // Баланс. — 1998. — № 34.

Данилишен Б. Сучасні тенденції регулювання процесів природокористування
в Україні // Економіка України. — 1996. — № 11.

Державна програма охорони навколишнього природного середовища і
раціонального використання природних ресурсів України (концептуальний
варіант). — К., 1995.

Економіка міст / За заг. ред. В. Макуха. — К.: Основи, 1997.

Економіка охорони здоров’я. — К.: Здравреформ, 1995.

Економіка України / За ред. доц. Б. Ф. Заблоцького. — Львів: ЛБК НБУ,
1997.

Похожие записи