Державне регулювання розвитку культури та мистецтва (реферат)

Реферат на тему:

Державне регулювання

розвитку культури та мистецтва

ПЛАН

Вступ

1. Суть та завдання державної політики в сфері культури та мистецтва

2. Система показників розвитку культури та мистецтва

3. Методи державного регулювання розвитку культури та мистецтва

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Культура як самостійна галузь соціально-культурного будівництва включає
до себе широке коло державних і громадських органів, підприємств,
установ, організацій, закладів культури. До цієї галузі належать:
театральне, музичне, хореографічне, образотворче, декоративно-прикладне,
естрадне і циркове мистецтво; концертні організації, музеї, бібліотеки,
будинки культури та ін.; кінематографія; телебачення і радіомовлення;
видавнича справа, поліграфія і торгівля книгами.

Управління культурою полягає в: організації створення, розповсюдження і
популяризації творів літератури та мистецтва; забезпеченні поширення
інформації і пропаганди досягнень культури; збереженні і використанні
культурних цінностей; охороні творів мистецтва і пам’ятників культури,
підвищенні культурного рівня населення України; керівництві
підприємствами, організаціями, установами і закладами культури.

1. Суть та завдання державної політики

в сфері кульутри та мистецтва

Основи законодавства України про культуру визначають правові,
економічні, соціальні, організаційні засади розвитку культури в України,
регулюють суспільні відносини у сфері створення, поширення, збереження
та використання культурних цінностей і спрямовані на: реалізацію
суверенних прав України у сфері культури; відродження і розвиток
культури української нації та культур національних меншин, які
проживають на території України; забезпечення свободи творчості,
вільного розвитку культурно-мистецьких процесів, професійної та
самодіяльної художньої творчості; реалізацію прав громадян на доступ до
культурних цінностей; соціальний захист працівників культури; створення
матеріальних і фінансових умов розвитку культури.

Пріоритетні напрямки розвитку культури визначаються цільовими
загальнодержавними програмами, які затверджуються Верховною Радою
України (ст. 85 Конституції України). Держава створює умови для розвитку
культури української нації та культур національних меншин; збереження,
відтворення та охорони культурно-історичного середовища; естетичного
виховання дітей та юнацтва; проведення фундаментальних досліджень в
галузі теорії та історії культури України; розширення культурної
інфраструктури села; матеріального та фінансового забезпечення закладів,
підприємств, установ, організацій культури.

Політику держави у сфері культури, правові, економічні та соціальні
гарантії її реалізації, систему соціального захисту працівників культури
визначає Верховна Рада України.

Органи виконавчої влади забезпечують реалізацію політики у сфері
культури; здійснюють за участю громадських об’єднань розроблення
державних програм розвитку культури та їх фінансування; створюють умови
для відродження і розвитку культури української нації, культур
національних меншин, які проживають на території України, та ін.

Управлінська діяльність у сфері культури здійснюється системою органів
виконавчої влади, кожен з яких реалізує свою компетенцію на окремих
ділянках культурного будівництва: безпосередньо культура, телебачення і
радіомовлення, кінематографія, друкарська справа та ін.

Систему державних органів управління культурою складають: Міністерство
культури і мистецтв України, міністерство культури АРК, управління
культури обласних, Київської та Севастопольської міських державних
адміністрацій, відділи культури районної державної адміністрації,
підвідомчі їм театри, концертні організації, художні колективи, цирки,
бібліотеки, музеї, клуби та інші театрально-видовищні підприємства і
заклади культури, спеціальні навчальні заклади культури і мистецтва,
музичні та художні школи.

2. Система показників розвитку культури та мистецтва

Головними показниками розвитку культури та мистецтва є кількість
закладів культури та мистецтва на кількість населення.

Наймасовішим закладом культури в Україні є бібліотеки, кількість яких у
2005 р. становила більше ніж 21,5 тис. з книжковим фондом 355,7 млн.
примірників книжок і журналів. У сільській місцевості діяло понад 16
тис. бібліотек з книжковим фондом 160,9 млн. примірників.

Однак кількість бібліотек не дає повної картини про рівень бібліотечного
обслуговування населення, який залежить перш за все від ступеня розвитку
мережі бібліотечних установ і їх територіальної доступності, від
наявності книжкових фондів та їх співвідношення з чисельністю населення.
Слід зазначити, що книжки та журнали українською мовою становлять 37%
фонду масових та універсальних бібліотек, російською — 62%.

Таблиця 1

ДИНАМІКА РОЗВИТКУ МАСОВИХ ТА УНІВЕРСАЛЬНИХ БІБЛІОТЕК В УКРАЇНІ

у 1985—2005 pp.

Роки

Всього У тому числі

Кількість

бібліотек

в них книжок і журналів, млн. прим. у міських поселеннях у сільських
поселеннях

кількість бібліотек

в них книжок і журнал», млн. прим. Кількість

бібліотек

в них книжок і журналів, млн. прим.

1985

25978

418,4

7007

228,1

18971

191,3

1990

25644

418,9

6983

230,8

18661

188,1

2000

23817

370,4

5802

201,5

18014

168,4

2005

21504

372,1

5373

194,8

16131

160,9

Забезпечення населення бібліотеками у міській і сільській місцевостях не
однакове. Рівень забезпечення міського населення бібліотечними
установами є нижчим, ніж сільського, що пояснюється особливостями
розселення. Одночасно кожна міська бібліотека обслуговує більшу
чисельність населення (читачів). Рівень задоволення попиту читачів
значною мірою залежить від концентрації у бібліотеках книжок та
співвідношення суспільно-політичної, технічної, сільськогосподарської,
художньої, дитячої та інших видів літератури. Більш різноманітну
літературу мають, як правило, бібліотеки із значним книжковим фондом
(понад 10 тис. примірників). Активність населення у користуванні
послугами бібліотек характеризується часткою читачів у загальній
чисельності населення та числом книговидачі у розрахунку на одного
жителя.

Своєрідними центрами культурного відпочинку населення є клубні установи,
яких на кінець 2004 р. налічувалось понад 21 тис., у тому числі у
сільській місцевості — понад 18 тис. Клубні установи розміщені згідно з
адміністративним поділом території, а також за виробничим принципом —
при заводах, фабриках, навчальних закладах, санаторіях. Однак клубні
установи відсутні майже у кожному другому селі. Зрозуміло, діяльність
клубних установ залежить не стільки від їх наявної місткості, скільки
від кількості та якості заходів, які там проводяться.

Кінообслуговування в Україні представлено 10,8 тис. кіноустановок з
платним показом, а кількість відвідувань кіносеансів за рік перевищує 7
млн., тобто в середньому 0,1 на одного жителя (табл. 2). У міських
поселеннях працюють постійні кінотеатри. Найвищий показник
кіновідвідувань у містах, великих містах, курортних центрах. Проте і в
цих поселеннях в останні роки намітилася тенденція до різкого скорочення
середнього рівня відвідування кінотеатрів.

Таблиця 2

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ КІНООБСЛУГОВУВАННЯ В УКРАЇНІ

у 1985—2005 pp.

Показники Всього У т. ч. у сільській

місцевості

1985 1990 1996 2002 1985 1990 1996 2005

Кількість кіноустановок з платним показом, тис. од. 28,3

27,2

13,3

10,1

23,2

22,2

11,8

9,4

Кількість відвідувань кіносеансів за рік, млн. 802

552

287

200

У середньому на одного жителя 16

0,3

0,1

0,4

0,15

Якщо мережа закладів культури (клуби, бібліотеки, кіноустановки) в
Україні зменшується, то театрів — зростає. У 2002 р. в країні
функціонувало 130 професійних театрів (проти 89 у 1985 p.), у тому числі
опери та балету — 7, драми та музичної комедії — 85, дитячих та юного
глядача — 38. Проте кількість відвідувань театрів також має тенденцію до
зменшення. Лише за 90-ті роки цей показник зменшився втричі і становив у
2003 р. 5,6 млн. відвідувань на рік.

Із загальної кількості музеїв — 118 краєзнавчих, 119 історії та
археології, 59 мистецтвознавства, 42 літературних.

Велику роль у культурному житті населення відіграє музейна справа. В
Україні налічується близько 360 музеїв (включаючи філіали), у тому
числі: історичні, меморіальні, краєзнавчі, природничо-наукові,
мистецтвознавчі, галузеві та ін. Найбільше професійних театрів
функціонує у Києві, Львові, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку, Миколаєві
та в Автономній Республіці Крим, а державних музеїв — у Києві, Львові,
Одесі, Полтаві, Запоріжжі, Харкові, Чернігові, Донецьку. Серед областей
за цим показником виділяються: Луганська, Дніпропетровська,
Івано-Франківська та Автономна Республіка Крим.

Таблиця 3

ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ РОЗВИТКУ ЗАКЛАДІВ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ

у 1985—2005 pp.

Показники

1985

1990

1995

1999

2003

Кількість професійних театрів (включаючи театри-студії) 89

125

136

132

134

У тому числі опери та балету 6

драми та музичної комедії

дитячих та юного глядача

Кількість відвідувань театрів за рік, млн.

20,7

17,6

8,3

6,9

5,6

Кількість концертних організацій

Кількість відвідувань концертних організацій за рік, млн. 20,9

15,0

7,3

4,8

4,2

Кількість музеїв (включаючи філіали)

174

214

314

324

358

Кількість відвідувань музеїв за рік, млн.

32,5

31,8

17,4

1,4

14,9

Масовою пропагандою культурних досягнень займаються і засоби інформації
— телебачення, радіомовлення, газети, журнали, книжково-журнальні
видавництва. У 2003 р. в Україні видавалось понад 2,7 тис. газет
(республіканських, обласних, міських, районних та ін.). При цьому
разовий тираж газет становив 34 млн. примірників, у тому числі
українською мовою — 14 млн. Якщо кількість газет, їх разовий тираж зріс,
то книжок — знизився і становив 6,5 тис. друкованих одиниць тиражем 51
млн. примірників 1985 р. він становив 155 млн.).

Усі культурно-освітні установи функціонально пов’язані з виробництвом
музичних інструментів та інших предметів культурного призначення,
поліграфічною промисловістю, кіностудіями, студіями звукозапису,
фотокінолабораторіями, книжковою торгівлю, торгівлею художніми виробами
і товарами тощо. А тому ефективною має бути система територіальних
комплексів культурного обслуговування населення, об’єднаних єдністю зони
обслуговування і спільністю наявних ресурсів.

3. Методи державного регулювання розвитку

культури та мистецтва

Необхідність виділення коштів з державного та місцевих бюджетів на
фінансування соціально-культурних заходів є закономірним і виправданим з
позицій розвитку держави. Саме цей напрям кошторисно-бюджетного
фінансування є найбільшим порівняно з усіма іншими бюджетними витратами.

До соціально-культурних видатків держави належать видатки на: соціальний
захист населення і соціальне забезпечення, освіту, науку, культуру і
засоби масової інформації, охорону здоров’я, фізичну культуру та спорт,
заходи у сфері молодіжної політики. Фінансування зазначених видатків
відіграє велику соціальну та політичну роль, формуючи в суспільстві
відчуття “благополуччя й задоволення” або “розчарування” тими процесами,
що відбуваються у країні. Разом з тим в умовах існування бюджетного
дефіциту соціально-культурна сфера є найвразливішою, тому що велика
кількість цих видатків фінансується за “залишковим принципом”, тобто в
останню чергу або ж за дуже скороченими нормативами та нормами.

Соціальна інфраструктура, яка включає органи підтримки і розвитку
культури, мистецтва, освіти, науки, охорони здоров’я і фізичної
культури, пенсійні і різні соціальні виплати, політику робочої сили,
нині розглядається як обов’язкова умова повноцінного функціонування
суспільно-економічної системи і, відповідно, потребує до себе значної
уваги.

Складність правового регулювання фінансування витрат на культуру і
мистецтво полягає у не лише в об’єктивних причинах, пов’язаних із
загальним становищем у країні, а й у специфіці самої галузі культури. З
одного боку, культура не може існувати без свободи творчості і тому одне
з найважливіших завдань правового забезпечення культурної сфери – це
гарантування та забезпечення творчих свобод: свободи художньої
творчості, свободи слова, свободи друку тощо. З іншого боку, в умовах
класичного ринкового господарювання значна частина організацій
культурно-мистецької сфери є економічно неприбутковими, але суспільне
необхідними. З цього випливає, що суспільство (держава) , яке
зацікавлене в існуванні та розвиткові культури, повинно створити такий
правовий простір, у якому культура зможе існувати, залишаючись
економічно неприбутковою, навіть за умов ринкової економіки. Відповідно
до функціональної класифікації видатків до них належать витрати на
утримання засобів масової інформації, у тому числі телебачення і
радіомовлення, пресу, книговидання тощо, а також дослідження і розробки
у сфері духовного та фізичного розвитку.

Згідно з функціональною структурою видатків на культуру та мистецтво їх
включено до розділу “Духовний та фізичний розвиток” (код 0800) та
підрозділу “Культура та мистецтво” (код 0821). Ці видатки включають
фінансування театрів; художніх колективів, концертних і циркових
організацій; кінематографії; творчих спілок; бібліотек; музеїв та
виставок; заповідників; клубних закладів; інших заходів і закладів у
галузі культури та мистецтва.

При фінансуванні культури головними розпорядниками бюджетних коштів є
Міністр культури України, міністри та керівники державних комітетів та
відомств України, а також Автономної Республіки Крим, у підпорядкуванні
яких перебувають підприємства, організації, заклади культури.
Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є керівники відповідних
закладів, підприємств та організацій. Фінансування за Державним бюджетом
України здійснюється Міністерством фінансів України шляхом надання
головним розпорядникам бюджетних призначень у межах встановлених
поточним актом про бюджет асигнувань. З бюджету Автономної Республіки
Крим, обласних, міських (крім міст районного підпорядкування) та
районних бюджетів фінансування здійснюється відповідно Міністерством
фінансів Автономної Республіки Крим, місцевими фінансовими відділами
шляхом перерахування коштів з рахунків відповідних бюджетів на
реєстраційні рахунки головних розпорядників бюджетних коштів, що
відкриті у відповідних територіальних органах Державного казначейства
України. Після отримання коштів із бюджету на свої рахунки головні
розпорядники у встановленому порядку перераховують кошти на реєстраційні
рахунки підвідомчих підприємств, організацій та закладів культури.

З бюджетів міст районного підпорядкування, сільських та селищних
бюджетів фінансування здійснюється відповідними місцевими державними
адміністраціями та виконавчими комітетами органів місцевого
самоврядування. Отже, у бюджетному фінансуванні витрат на культуру та
мистецтво беруть участь усі ланки бюджетної системи України.

Кожне окреме підприємство, організація або заклад культури отримує
асигнування лише з одного бюджету. Розподіл установ культури та
мистецтва на ті, що фінансуються з державного бюджету, і ті, що
отримують асигнування з місцевих бюджетів, здійснюється залежно від їх
значимості та підпорядкування.

Так, за рахунок коштів державного бюджету фінансуються такі заклади та
заходи:

а) державні культурно-освітні програми (національні та державні
бібліотеки, музеї і виставки національного значення, заповідники
національного значення, міжнародні культурні зв’язки, державні
культурно-освітні заходи);

б) державні театрально-видовищні програми (національні театри,
національні філармонії, національні та державні музичні колективи і
ансамблі та інші заклади і заходи мистецтва згідно з переліком,
затвердженим Кабінетом Міністрів України);

в) державна підтримка громадських організацій культури і мистецтва, що
мають статус національних;

г) державні програми розвитку кінематографії;

ґ) державна архівна справа.

За ознакою підпорядкування з державного бюджету фінансуються також усі
підприємства, організації та заклади культури, що безпосередньо
підпорядковані Міністерству культури та іншим міністерствам, державним
комітетам та відомствам.

Інші бюджетні культурно-мистецькі заклади фінансуються головним чином із
відповідних місцевих бюджетів. Зокрема, до видатків, що здійснюються з
районних бюджетів та бюджетів міст республіканського значення Автономної
Республіки Крим і міст обласного значення, належать державні
культурно-освітні (бібліотеки, музеї та виставки) та
театрально-видовищні програми (філармонії, музичні колективи і ансамблі,
театри, палаци і будинки культури республіканського Автономної
Республіки Крим і обласного значення, школи естетичного виховання дітей,
інші заклади та заходи у галузі мистецтва).

Висновок

До соціально-культурних видатків держави належать видатки на: соціальний
захист населення і соціальне забезпечення, освіту, науку, культуру і
засоби масової інформації, охорону здоров’я, фізичну культуру та спорт,
заходи у сфері молодіжної політики. Згідно з функціональною структурою
видатків на культуру та мистецтво їх включено до розділу “Духовний та
фізичний розвиток” (код 0800) та підрозділу “Культура та мистецтво” (код
0821). Ці видатки включають фінансування театрів; художніх колективів,
концертних і циркових організацій; кінематографії; творчих спілок;
бібліотек; музеїв та виставок; заповідників; клубних закладів; інших
заходів і закладів у галузі культури та мистецтва.

Список використаної літератури

Державне управління: теорія і практика / За ред. проф. В.Б. Авер’янова.
– К., 1998.

Мельник А.Ф. Державне регулювання економіки. – К., 1994.

Михасюк І.Р., Мельник А.Ф., Крупка А. Державне регулювання економіки. –
Львів, 1999.

Михасюк І.Р., Залога С.М., Сажинець С.И. Основи та важелі державного
регулювання економіки. – Львів, 1998.

Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія
України з основами теорії: Посібник. — К.: Знання, 1998. — 416с.

Розміщення продуктивних сил України: Підручник / За ред. Є.П. Качана. —
К.: Вища школа, 2001. — 375 с.

Скуратівський В., Палій О., Лібанова Е. Соціальна політика. — К.: Вид-во
УАДУ, 1997. — 360 с.

Статистичний щорічник України за 2003 рік. — К.: Українська
енциклопедія, 2005. — 618с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter