Реферат на тему:

Державне регулювання інвестиційної діяльності

Держане регулювання інвестиційної діяльності – є важливим завданням в
аспекті реформування національної економіки.

Трактування вченими-економістами поняття “регулювання інвестиційної
діяльності” є неоднозначним. Якщо йдеться про інвестиційну діяльність,
то більшість авторів обмежуються лише державним регулюванням. За їх
поглядами регулювання інвестиційної діяльності охоплює такі сфери, як
державне управління бюджетними та позабюджетними коштами, які спрямовані
на виробничий розвиток та капітальне будівництво. Дане бачення
регулювання інвестиційної діяльності є однією з умов реалізації
державної політики, що полягає у прийнятті законів та ряду інших
нормативних актів, які регулюють інвестиційну діяльність в Україні [2,
с. 97].

Формами державного регулювання інвестиційної діяльності є: визначення
пріоритетних сфер та об’єктів інвестування, податкове регулювання
інвестиційної діяльності, регулювання інвестиційної діяльності через
надання фінансової допомоги інвесторам, проведення відповідної кредитної
та амортизаційної політики, регулювання участі інвесторів у
приватизації, регулювання форм і умов фінансового інвестування,
експертиза інвестиційних проектів у процесі державних інвестиційних
програм, забезпечення захисту інвестицій, регламентування умов вивозу
капіталу для здійснення інвестицій за кордоном. Таким чином, під
об’єктом регулювання інвестиційної діяльності розглядається економічна
складова інвестиційного клімату [8, с. 46].

Існує також група авторів, які розглядають регулювання інвестиційної
діяльності як процес, який передбачає оцінку та аналіз ряду показників
ефективності інвестування.

Регулюванням інвестиційної діяльності можна назвати процес взаємодії
функцій, об’єктів, управлінських рішень, а також методів регулювання,
який спрямований на поліпшення результатів інвестування та на
інвестиційний процес.

На рис. 1 зображено схему руху інформаційних потоків, які виникають під
час регулювання інвестиційної діяльності [8, с. 46].

 

 

 

 

 

Рис. 1. Модель функціонування інвестиційного механізму

До законодавчих актів, за допомогою яких здійснюється регулювання
інвестиційної діяльності слід віднести такі Закони України, як “Про
інвестиційну діяльність” (1991 р.), “Про режим іноземного інвестування”
(1996 р.), “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”
(1996 р.), “Про зовнішньоекономічну діяльність” (1991 р.), “Про загальні
засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних
зон” (1992 р.), “Про господарські товариства” (1991 р.) тощо. Крім того,
діють низка указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів
України, які формують політику державного регулювання інвестиційної
діяльності в нашій країні [1, с. 83].

Після перегляду та аналізу інвестиційного законодавства України, можна
зробити висновок, що на сьогоднішній день в Україні не визначено
результатів інвестування як об’єкта регулювання і не забезпечено
методичної основи для конструктивного регулювання інвестиційної
діяльності за результатами.

Основи законодавства поширюються на велике коло інвестицій, охоплюючи
всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти
підприємницької та іншої діяльності, у результаті якої утворюється
прибуток або соціальний ефект.

Взагалі державне регулювання у сфері інвестування здійснюється з
урахуванням низки економічних чинників, які вміщують елементи формування
джерел інвестицій, формування умов здійснення інвестування та
стимулювання залучення інвестиційних ресурсів в економіку країни.

На даний час економічна ситуація в Україні характеризується окремими
позитивними тенденціями в динаміці основних соціально-економічних
показників, у тому числі й щодо залучення прямих іноземних інвестицій.

У 2004 році прямих іноземних інвестицій в Україну було вкладено в
розмірі 8353,9 млн. дол. США, в тому числі з Російської Федерації
надійшло 457,5 млн. дол. США (5,48% від загального обсягу), з інших
країн світу – 1209,7 млн. дол. США (14,48%) [3, с. 283].

Стійка тенденція до збільшення інвестицій засвідчує інтерес до України
іноземних інвесторів, тому найважливішим завданням держави на даному
етапі є забезпечення сприятливих умов залучення і впровадженням в
економіку країни інвестиційних ресурсів через удосконалення правової
бази, створення ефективних механізмів стимулювання інвесторів та
усунення адміністративних перешкод у їхній діяльності завдяки поліпшенню
інвестиційного клімату.

Необхідно відмітити, що умови і результати інвестиційної діяльності,
інвестиційний процес регулюються безперервно. Перевага об’єкта
регулювання інвестиційної діяльності залежить від рівня економічного
розвитку країни, від характеру економічних проблем, від важливості їх
розв’язку. У міру їх розв’язання, а також під впливом зміни кон’юнктури
пріоритетність об’єктів регулювання теж змінюється.

Перехід України до нової форми економічних відносин, що ґрунтується на
ринкових методах, зумовлює необхідність вирішення нових завдань,
пов’язаних з економічним розвитком регіонів та економіки країни. Пряма
підтримка державного рівня та інтенсивності інвестиційних процесів в
економіці є, на наш погляд, вирішальною умовою структурної перебудови.
Саме вона приносить конкретні результати у вигляді досягнення й
підтримки стабільних темпів економічного зростання країни.

Література:

1.     Вишивана Б.М. Управління інвестиційною діяльністю // Фінанси
України. – 2004. –№ 10. – с. 82 – 88.

2.     Кузьмін О.Є., Князь С.В. Регулювання інвестиційної діяльності в
Україні // Фінанси України. – 2002. –№ 3. – с. 97 – 107.

3.     Статистичний щорічник України за 2004 рік / За редакцією
О.Г.Осауленка. – К.: Видавництво “Консультант”, 2005. – 592 с.

4.     Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність: Навчальний посібник. –
Київ: “Центр навчальної літератури”, 2004. – 376 с.

5.     Федоренко В.Г., Гойко А.Ф. Інвестознавство: підручник / За наук.
ред. В.Г.Федоренка. – К.: МАУП, 2000. – 408 с.: іл. – Бібліогр.: с. 399
– 402.

6.     А.С. Музиченко. Державне регулювання інвестиційної діяльності //
Формування ринкових відносин. – 2004. – № 9. – с. 46 – 53.

7.     Основи інвестиційно-інноваційної діяльності: Навч. посіб. / За
науковою редакцією В.Г.Федоренко. – К.: Алерта, 2004. – 431 с. –
Бібліогр.: с. 422 – 431.

8.     Музиченко А.С. Інвестиційна діяльність в Україні. Навчальний
посібник. – К.: Кондор, 2005. – 406 с.

Функції

регулювання інвестиційної діяльності

Об’єкти

регулювання інвестиційної

діяльності

Управлінські рішення

щодо регулювання інвестиційної діяльності

Методи

регулювання інвестиційної діяльності

Похожие записи

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

План.

1.Інвестиційна політика України за умов переходу до ринку.

2.Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності.

3.Прогнозування інвестиційної діяльності.

Інвестиційна політика України за умов переходу до ринку.

Політику держави щодо механізмів здійснення інвестиційної діяльності, а
також пріоритетних напрямів інвестицій називають інвестиційною
політикою; це найважливіша складова економічної політики держави.

Особливість інвестиційної політики держави в Україні визначається
ситуацією, яка склалася в інвестиційному комплексі та в інвестиційній
діяльності. Їй властиві:

надзвичайно низькі темпи оновлення виробничого апарату, 50—60%-не
зношення;

зниження інвестиційної активності суб’єктів;

деформована структура економіки у бік гіпертрофії оборонної і видобувної
промисловості, її витратний характер;

хронічний дефіцит оборотних засобів підприємств за умов інфляції, через
що виникає необхідність використання кредитних ресурсів;

напруженість державного і місцевого бюджетів, внаслідок чого
скорочуються можливості бюджетного фінансування інвестицій.

Інвестиційна політика України включає:

1. Збільшення частки інвестицій у технічне переозброєння і
реконструкцію.

2. Переорієнтація інвестицій у пріоритетні галузі народного
господарства з метою реалізації структурної перебудови економіки.
Пріоритетними галузями, в які першочергово спрямовуватимуться
централізовані інвестиції, є:

технічне переозброєння і модернізація підприємств галузей АПК (харчової,
м’ясно-молочної, рибної, мукомельної, комбікормової промисловості),
лісової і деревообробної, легкої, медичної;

структурна перебудова у машинобудівному і оборонному комплексі, їх
конверсія у напрямі зростання виробництва товарів народного споживання,
складно-побутової техніки, запасних частин для автомобілів, мотоциклів,
механізмів для сільського господарства і садово-городнього інструменту;

розвиток паливно-енергетичного комплексу України;

підтримка охорони навколишнього природного середовища, спорудження
природоохоронних об’єктів.

Пріоритети, звичайно, уточнюватимуться у міру змін, що відбуватимуться в
економіці України, але вони матимуть соціальну орієнтацію.

3. Залучення іноземних інвестицій і кредитів. Для цього передбачається
дозволити комерційним банкам проводити усі зовнішньоекономічні операції,
створити пільгові умови для інвестиційних компаній та фондів.

Інвестиційна політика держави здійснюється через механізм державного
регулювання.

Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності.

Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні
визначається Законом України «Про інвестиційну діяльність».

Державне регулювання інвестиційної політики визначається:

показниками економічного і соціального розвитку України;

регіональними програмами розвитку народного господарства;

державним і місцевими бюджетами, передбаченими в них обсягами державного
фінансування інвестиційної діяльності.

Державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління
державними інвестиціями, а також регулювання умов такої діяльності і
контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками.

Управління державними інвестиціями здійснюється загальнодержавними та
місцевими органами державної влади.

Управління державними інвестиціями включає планування, визначення умов і
виконання конкретних дій щодо інвестування бюджетних і позабюджетних
коштів. Основою для прийняття рішення про інвестування загальнодержавних
бюджетних коштів є:

прогнози економічного і соціального розвитку України;

схеми розвитку і розміщення продуктивних сил;

цільові науково-технічні і комплексні програми;

техніко-економічні обгрунтування доцільності таких інвестицій.

Стратегія пріоритетів визначається на підставі відповідних цільових
комплексних, галузевих (міжгалузевих) і територіальних програм. Це
робиться у зв’язку з тим, що за умов скорочення бюджетних інвестицій
держава не спроможна забезпечити розвиток усіх пріоритетних напрямів.

Для пріоритетних об’єктів інвестування у соціальній сфері передбачається
дві форми інвестування — у вигляді: а) бюджетних асигнувань; б)
державного кредиту.

Усі розрахунки по інвестиціях і розподіл асигнувань за напрямами і
міністерствами, відомствами здійснюють при формуванні державного плану
соціально-економічного розвитку України.

Система регулювання умов інвестиційної діяльності не є стабільною і
коригується залежно від економічної політики держави у кожний конкретний
період, ступеня інвестиційної активності суб’єктів господарювання тощо.
Для активізації або стримування інвестиційного попиту держава може
використовувати традиційні, відпрацьовані світовою практикою
методи:фіскальну політику,стимулювання інвестицій,втручання в ринок
цінних паперів.

Прогнозування інвестиційної діяльності.

За умов перехідного періоду і становлення механізму державного
регулювання в індикативному плані розробляють держзамовлення на введення
в дію виробничих потужностей,що фінансуються за рахунок держбюджету або
увійшли до складу пріоритетних.

Показники введення в дію виробничих потужностей основних фондів і
об»єктів характеризують кінцеві результатиінвестиційної діяльності.

Основна література:

А.Ф.Мельник “Державне регулювання економіки”К: 1994р ст 170-178.

Т.Г Морозова А.В. Пикулькин «Государственное регулированиеэкономики и
социальный

комплекс» М: 1997 .

Похожие записи