Державне регулювання гармонізації національних стандартів якості товару
у відповідності міжнародних і європейських норм

Україна успадкувала від колишнього СРСР розгалужену систему
стандартизації, яка відповідала вимогам адміністративно-планової
системи. Її характерні ознаки:

— тотальне регламентування усіх аспектів життя; вимоги всіх документів
зі стандартизації були обов’язковими, а самі документи були нормативними
актами і входили до системи радянського законодавства [6, с. 50];

— проведення стандартизації на чотирьох рівнях (загальносоюзному,
регіональному, галузевому, на рівні підприємств чи установ).

Це мало свої переваги, що полягали у забезпеченні якості товарів та
 покращенні рівня життя населення. Але, незважаючи на це, вони були не
пристосовані до принципів ринкової економіки. Враховуючи вимоги ринкової
економіки державне регулювання, щодо гармонізації національних
стандартів у відповідності міжнародних і європейських стандартів якості
товарів носить правовий і нормативний характер. Принципові засади цього
регулювання полягають в наступному:

— залишити обов’язковими лише ті вимоги, що забезпечують захист життя,
здоров’я та майна людини, захист тварин і рослин, охорону довкілля,
безпеку продукції, процесів чи послуг; що запобігають уведенню в оману
стосовно призначення та безпеки продукції; що усувають загрози для
національної безпеки [7, с. 13];

— дозволити суб’єктам господарювання застосовувати усі інші вимоги
добровільно, але, виходячи з продукцією та послугами на ринок,
декларувати відповідність певним вимогам згідно з міжнародних і
європейських стандартів [8];

— не розробляти та не затверджувати нормативні документи на рівні
галузей, оскільки у ринковій економіці не існує адміністративного
підпорядкування підприємств певних галузей народного господарства
відповідним галузевим міністерствам і відомствам.

Теоретико-методологічні засади державного регулювання та  гармонізації
якісних параметрів товару до міжнародних і європейських стандартів
потребують обґрунтування понятійного апарату, створення системи
документообороту та виокремлення нормативних документів, за певними
ознаками:

— родове поняття «нормативний документ» (НД) ґрунтується на
національному термінологічному стандарті [9], розробленому на базі
міжнародного словника [10], та на термінології українського
законодавства [11, ст. 5];

-«нормативно-правовий акт» у міжнародному словнику [12] є англійський
термін regulation (фр. riglement, нім. Vorschhft, укр. регламент [13, п.
5.6]), який визначається як «прийнятий органом влади нормативний
документ, що передбачає обов’язковість правових положень». В
Європейському Союзі обов’язкові для виконання нормативні документи мають
назви регламент, директива, рішення. їх приймає Європейський парламент
спільно з Радою ЄС, Рада та Комісія ЄС. Регламент призначено для
загального застосування. Він є обов’язковим у всіх своїх частинах, його
належить безпосередньо застосовувати а усіх державах-членах ЄС.
Директива обов’язкова для кожної держави-члена, якій її адресовано,
відносно очікуваного результату, але зберігає за національною владою
свободу вибору форм та методів дій. Рішення є обов’язковим у всіх своїх
частинах для тих, кому його адресовано [13, ст. 189].

Основним нормативним документом у державному регулюванні є стандарт.
Порівняння діючих національних і міжнародних стандартів як в Україні,
так і в інших країнах дозволить краще пристосувати до даних стандартів
виробництво і реалізацію продукції, та надання послуг. Порівняння
стандартів полягає у створенні їх переліку з метою встановлення
нормативів, аналогів та орієнтирів, якими повинна відповідати якість
продукції. У даному випадку вітчизняним підприємствам треба
орієнтуватися не лише на міжнародний стандарт ISO 9001:2001, ISO
14000:2001, але й на такі європейські стандарти, як стандарти ЄЕК ООН,
IEC, EN.

Основною функцією стандартів є забезпечення певного рівня якості та
безпеки продукції для споживачів. В умовах насиченості світового ринку
продукцією стандарти є тим зразком і еталоном якості, до яких повинні
прагнути товаровиробники аби протистояти експансії більш досвідчених
конкурентів  на ринку. Значною мірою це стосується сільськогосподарської
продукції, оскільки виробництво і реалізація цієї продукції сприяє
процесу приєднання країни до ЄС. В країнах ЄС діє європейська економічна
комісія ООН (ЄЕК ООН) – одна з п’яти регіональних комісій Організації
Об’єднаних Націй. ЄЕК ООН служить державам, що входять в Організацію
Об’єднаних Націй, регіональним форумом, на якому розробляються
конвенції, норми і стандарти з метою гармонізації дій і ефективного
обміну пропозиціями і рекомендаціями між державами.

Для спрощення роботи по впровадженню стандартів, рекомендацій і
прикладів найкращої практики в країнах з перехідною економікою, до яких
належить і Україна, треба у первинних документах надати інформацію, що
міститься у звітах, довідниках, яка  в майбутньому буде придатна серед
представників місцевих ділових кіл і державних органів, що відповідають
за

розвиток сприятливого середовища для торгівлі, промисловості і
підприємств.

Якість – це ключ до міжнародних ринків. Торгові стандарти якості
виступають як загальні торгівельні зв’язки для покупців і продавців і як
посилання на контроль якості.

Товарна якість – це сукупність параметрів, що описують внутрішні і
зовнішні характеристики продукту, і дозволяють гарантувати прозорість
при торгівельних угодах. Поняття товарної якості існує поряд з такими
основними якостями, як безпека харчових продуктів або їх маркетинг і
реклама.

Оцінка товарної якості поділяється на: суб’єктивну (зовнішні
характеристики як смак, запах, текстура, колір, вигляд, вага, розмір і
ін.) та об’єктивну (аналітичні або фізичні параметри).

Система якості ЄЕК ООН на сьогоднішній день поширена в таких сферах
діяльності, як транспорт, енергетика, промисловість, навколишнє
середовище, населення, торгівля, сільське господарство, лісове
господарство та інвестування і має такі методи, як облік, економічний
аналіз та статистика.

Зміст стандартів ЄЕК/ООН має такі параметри, як визначення продукту,
мінімальні вимоги, вимоги по зрілості (готовності), класифікація
(екстра, клас I, клас II), правила калібрування (обробки), допуск
(якість, ґатунок, розмір), зовнішній вигляд (рівномірність, упаковка),
маркування, додатки (визначення, списки складових матеріалів (сортів,
зразків), процедури тестування і відбору зразків).

На сьогоднішній день ринок належить споживачу, якого хвилює проблема
якості і безпеки продукції, а також ринок має комплекс міжнародних
торгових мереж, повсякденне розповсюдження великих підприємств
роздрібної торгівлі, що створює жорсткі стандарти, які вимагають
порівняння за властивостями продукції. Найбільша кількість країн
виходить на міжнародний ринок, тому багатьом вітчизняним підприємствам,
які орієнтуються на зовнішній і міжнародний ринки та мають власну
систему якості й здійснюють управління і контроль виробничих процесів,
для кращого пристосування до міжнародних і європейських стандартів
якості продукції треба постійно їх порівнювати з вітчизняними
стандартами, а при необхідності – зі стандартами колишнього Радянського
Союзу з метою віднайти їхні переваги і встановити орієнтири для
оптимального випуску високоякісної продукції.

В подальшому порівняння стандартів якості продукції дозволить більш
плідно співпрацювати з усіма структурами, які їх розробляють, визначати
параметри і шкалу внутрішньої якості продуктів, розробляти стандарти на
екологічно чисту продукцію, кодування їх при використанні в електронній
торгівлі, налагоджувати зв’язки з метою гармонізації митних систем,
розробляти навчальні посібники для надання допомоги країнам і
підприємствам по впровадженню стандартів. Відомо, що якість готової
продукції (наданої послуги) великою мірою зумовлюється якістю
нормативної документації (НД), на основі якої вона забезпечується. Одним
із шляхів вирішення цієї проблеми є постійне вдосконалення масивів
нормативної документації, наприклад, шляхом застосування методів
оптимізації, раціоналізації, взаємоузгодженості та уніфікації. Це
уможливлює підвищення науково-технічного рівня документації, яка вже є і
яка розробляється, а також спрощення процедури і механізмів її
гармонізації відповідно до вимог Світової організації торгівлі і
Європейського Союзу [2, С.124-128].

Мета документу, що стосується оцінки якості – забезпечити зворотній
зв’язок з національною контрольною службою країни-експортера у випадку,
коли експортуючий продукт признаний невідповідаючим стандарту на етапі
контролю за імпортом. Відповідна інформація призначена тільки для
контрольної служби країни-експортера, якщо:

— вона стосується в основному дефектів або пошкоджень, які будуть
виявлені на етапі пакування та/або контролю за експортом;

— при ознайомленні з повідомленням мовних проблем виникати не буде;

— інформація надходить в країну-експортера у максимально стислі терміни.

При цьому у документі міститься формуляр повідомлення, заповнюючий
контрольною службою країни-імпортера. Використання кодів полегшить цю
задачу. Інформація може спрямовуватися по факсимільному або електронному
зв’язку. Повідомлення рекомендується направляти протягом 24 годин після
проведення контролю за імпортом у відповідну контрольну службу
країни-експортера.Автор пропонує методи упорядкування масиву нормативної
документації (на рис. 1).

 

Рис. 1. Методи вдосконалення нормативної документації при оцінці якості
товару

 

A

E

I

I

-ормам та цінностям тощо; б) вироблення системи правових цінностей.
Формування правових цінностей відбувається поступово, є результатом
численних випадків правового оцінювання і раціонально-емоційного
обґрунтування позитивної значущості тих або інших правових явищ. Правове
оцінювання органічно пов’язане з когнітивним і емоційним блоками
правової свідомості і відбувається у відповідних раціонально-емоційних
формах.

Правова оцінка – це завжди порівняння, в результаті якого суб’єкт обирає
те, що відповідає його потребам та інтересам, цінностям його свідомості.
Таким чином, оцінка полягає у визнанні або невизнанні значимості
чого-небудь для індивіда, групи, суспільства. Профільтровані через
особистий досвід і правову практику суб’єкта різні сторони і явища
правового життя, що ним пізнаються, викликають до себе певне ставлення
і, будучи значимими для особистості, набувають певного сенсу,
кваліфікуються як правові цінності. Ставлення до останніх виражається в
оціночних судженнях. У правовій сфері у вигляді цінностей виражаються ті
принципи, критерії, яким має відповідати позитивне право або яким воно
явно не відповідає. Оціночна діяльність виражає активне ставлення до
конкретної правової ситуації й до позитивного права в цілому.

Здійснення оціночної функції неможливе без наявності певних правових
знань. Особливістю правових знань є те, що вони є раціональним
компонентом правосвідомості, результатом розумової, інтелектуальної
діяльності суб’єкта, яка відбувається згідно з законами і формами
діалектичної і формальної логіки. У підґрунті правових знань суб’єктів
лежать правові поняття й категорії, які є головною внутрішньою
раціональною формою правосвідомості. Фундаментальними при цьому
виступають поняття й категорії юридичних прав та обов’язків, законності,
правопорядку, права і правовідносин, закону [4].

Оціночна функція правової свідомості характеризується не лише особливими
раціонально-емоційними формами здійснення. Вона передбачає існування
певної системи критеріїв, відповідно до якої здійснюється оцінювання
права на різних рівнях його існування. Слід зазначити, що оцінюванню
підлягає: а) позитивне право в цілому, окремі джерела права, правові
інститути та норми; б) практична реалізація права, його функціону-вання;
в) напрями і засоби подальшого розвитку права; г) конкретні суспільні
відносини і процеси з точки зору необхідності їх правового регулювання і
їх відповідності/ невідповідності чинним правовим нормам.

Оцінюватися можуть як явища у контексті конкретної юридичної ситуації,
так і безвідносно до останньої. Специфікою оціночної функції в
конкретній юридичній ситуації є те, що ціннісний підхід до правових явищ
виробляється з обов’язковим урахуванням положень чинного законодавства,
закладених в останньому критеріях оцінки. В другому випадку йдеться про
загальну оцінку окремих норм права, нормативних правових актів,
правового регулювання певної сфери відносин, функціонування системи
правосуддя тощо. Залежно від того, відповідають або суперечать вимоги і
можливості, що містяться в праві, інтересам і цілям суб’єкта, який
оцінює право, він позитивно або негативно сприймає право як таке чи
 відповідні його аспекти, частини, форми.

Фундаментальними критеріями правового оцінювання є ідея права та правові
смисли. Саме вони лежать в основі оцінювання позитивного права та
мотивації правової поведінки. В динамічному аспекті право існує на трьох
рівнях – право як ідея права, право як позитивний закон (реалізація ідеї
права), рішення і поведінка в конкретній ситуації (здійснення ідеї
права) [5]. Ідея права виступає логічно первинним елементом, дійсним
підґрунтям права і зводиться до принципів справедливості [6].

Правові смисли – це установки правосвідомості. Вони є транссуб’єктивними
та інтерсуб’єктивними. Перше вказує на те, що вони виходять із
свідомості одних людей і можуть бути сприйняті свідомістю інших; друге
виділяє таку особливість, як спільність понятійного змісту, яка є
предметом і основою взаємного розуміння між людьми [7].

Так, виділяються такі правові смисли: обов’язок поважати чужі права;
обов’язок обстоювати власне право; сумлінність, чесність, точність у
виконанні обов’язків; примат справедливості над співчуттям і любов’ю до
ближнього, як вираження визнання його автономії; ідея правомочності,
усвідомлення власного права; відраза до рабства і визнання свободи вищою
цінністю; позиція непідкупності (пріоритет громадянської чесності) [8].

Оціночна функція правової свідомості на стадії правозастосування
виявляється в тому, що відбувається оцінка фактів на основі норм права,
доказів у справі, формується внутрішнє переконання слідчого, судді, на
підставі відповідних оцінок формується рішення у справі тощо [9].

 

Рис. 2. Впорядкування масивів стандартів методом поетапного аналізу

 

Автором рекомендований принцип поетапного аналізу масивів нормативної
документації, зокрема стандартів на вироби машинобудівного призначення.
Згідно з цим принципом всю діяльність, пов’язану з упорядкуванням
стандартів, розбивають на п’ять етапів (рис. 2) і виконують такі роботи
(рис. 2).

На першому етапі проводять аналіз чинного масиву державних
(національних) стандартів, на другому – масиву галузевих стандартів.
Особливу увагу при цьому приділяють процедурі порівняння вимог
стандартів різних рівнів (державних, галузевих) з метою їх подальшого
узгодження. Після цього аналізують масив міжнародних стандартів і
визначають за принципом пріоритетності і достатності кількість
показників, які необхідно включити в нормативну документацію всіх рівнів
на визначений вид продукції, наприклад, на вироби машинобудівного
призначення, а на останньому етапі визначають структуру, склад та
номенклатуру масиву основоположних державних (національних) стандартів
для конкретного аспекту і виду продукції і на основі цих даних
проектують уніфіковану структуру і зміст кожного нормативного документа.
На думку авторів [10], це дає можливість суттєво вдосконалити систему
національних стандартів та підвищити й оптимізувати рівень галузевих
стандартів, що в свою чергу забезпечує підвищення якості і
конкурентоспроможності готової продукції.

Однією з основних ознак досконалості нормативної документації є її
раціональність для певної галузі виробництва. Завдання створення
раціональної номенклатури стандартів розглядається в низці наукових
публікацій, зокрема в роботах [11-13], однак потребує удосконалення і
подальшого розвитку. Так, при розробленні методології встановлення як
видів, так і категорій стандартів, наприклад на продукцію
машинобудівного призначення, доцільно виходити з таких основних
положень: розроблення стандартів повинно проводитись переважно на
класифікаційні групи продукції; розмежування об’єктів стандартизації
(тобто класифікаційних груп продукції) за рівнями управління
(національний, галузевий тощо) відповідно до номенклатури продукції;
встановлення переліку елементів для відповідної категорії стандарту,
необхідних для стандартизації продукції в заданому напрямі і на певному
етапі її життєвого циклу; встановлення номенклатур показників якості
(вимог, норм) до об’єкта стандартизації відповідно до призначення та
специфіки об’єкта стандартизації та елемента стандартизації. При цьому
за базовий ступінь класифікації продукції слід приймати сукупність
однорідної продукції, яка має від 20 до 80 % загальних (основних)
показників якості від всієї номенклатури показників якості продукції, що
входить в цю групу і яка визначається стандартом на номенклатуру
показників якості. Крім того, для визначення виду стандарту слід
використовувати такі елементи стандартизації, як марки, сортамент, типи
(модель, артикули), параметри, розміри, основні параметри, основні
розміри, конструкція, загальні технічні вимоги, правила приймання,
методи контролю, методи випробувань, методи аналізу, методи вимірювань,
методи відбору і підготовки проб, маркування, пакування, транспортування
тощо. Отже, вид стандарту повинен відповідати одному з елементів
стандартизації, наведених вище, або їх сукупності, а категорія повинна
визначатись залежно від рівня ступеню класифікації продукції, а також
від сукупності елементів регіональні нормативні документи як
національні.

Запропонований алгоритм упорядкування нормативної документації
передбачає створення єдиного класифікатора типових ознак продукції, що
стандартизуються. Для цього використовуються назви класифікаційних
угруповань існуючих класифікаторів, наприклад, клас – підклас – група –
підгрупа – вид. При цьому всі угруповання, крім виду, є утвореннями
якісного рівня. Тому класифікацію ознак проводять за ієрархічною ознакою
і на основі попередньо створеного класифікатора визначають вид стандарту
залежно від типових ознак, що стандартизуються в ньому. Така процедура
дає можливість чітко розділити, які типові ознаки і в які види
стандартів потрібно включати, щоб уникнути їх дублювання.

Список використаних джерел:

1. Хімічева Г.І. Формування системи нормативних вимог при побудові
інтегрованого стандарту // Вісник КНУТД – 2006. — № 5 – С.31-35.

2. Ступа В.І., Семенюк С.С. стандартизовані методи вдосконалення
нормативної документації // Вісник КНУТД – 2006. — № 5 – с.124-128.

3. Черкас М. Оціночна функція правової свідомості: зміст та особливості
// Юридична Україна. – 2009. — № 1. – С. 23-26.

4. Гінзбург М. Спроба класифікації українських нормативних документів //
Стандартизація. сертифікація. якість – 2005. — № 2. – С. 13-19.

5. Арпентьєв Б., Тріщ Р. Особливості систем управління якістю
механозбирального виробництва // Стандартизація. сертифікація. якість –
2005. — № 1. – С. 68-72.

6. Технічне регулювання в Україні: проблеми 2004 року // Стандартизація,
сертифікація, якість. — 2004. — № 2. — С. 7-8.

7. Закон України «Про стандартизацію» від 17.05.2001 № 2403-111.

8. Закон України «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2004 №
2406-111 (зі змінами згідно із Законом України від 21.10.2004,
№2116-ІV).

9. ДСТУ 1.1.20О1. Національна стандартизація. Стандартизація та суміжні
види діяльності. Терміни та визначення основних понять.

10. ISO/IЕС Guide 2:1996. Standardization and related activities –
General vocabulary. – 60 c.

Похожие записи