Державне регулювання агарної політики України

Власність у сільському господарстві та перспективи її розвитку, перехід
до ринкової економіки в аграрному секторі насамперед передбачає
докорінну перебудову відносин власності, що склалися в умовах
централізованого адміністративного управління економічною системою,
оскільки селянин, який історично покликаний бути годувальником народу,
після проведеного усуспільнення на селі перестав бути власником.
Реформування відносин власності, здійснення радикальної земельної
реформи, формування багатоукладності у продовольчій сфері, розвиток
принципово нового економічного механізму ефективного функціонування АПК,
піднесення рівня соціального розвитку — все це має забезпечити
формування високоефективного соціальне орієнтованого продовольчого
ринку. Виходячи із цього, ми пропонуемо поглиблення реформування
відносин власності, зокрема необхідності прискорення процесів
приватизації й охоплення ними як колективних, так і державних
сільськогосподарських підприємств, уведення в систему перетворень землі,
як головного засобу виробництва у сільському господарстві, реформування
відносин власності в єдності з виробничо-організаційними перетвореннями
та інше. Необхідно вдосконалити на державному рівні, питання
приватизації власності КСП та соціально-економічних перетворень у
сільському господарстві, опрацьовані організаційно-методичні підходи до
формування власності в розрізі структурних виробничих підрозділів
господарств, організаційно-методичні основи перетворення радгоспів у КСП
тощо.

Розвиток сільськогосподарської кооперації, роздержавлення земель
сільськогосподарського призначення, завершення паювання земель
колективних господарств і сертифікація земельних паїв дали можливість
селянам виходити з колективних господарств і створювати приватні
формування. Як показує зарубіжний і вітчизняний досвід, селянину самому
складно розв’язувати проблеми механізованого обробітку земельної ділянки
розміром близько 4 га, забезпечення господарства матеріально-технічними
ресурсами, а також зберігання, переробки та збуту виробленої продукції.
Ці питання вирішуються значно легше, з меншими затратами праці і коштів,
якщо селяни об’єднуються у виробничі та обслуговуючі кооперативи, але
брак відповідного досвіду у селян стримує процес організації таких
структур, і оскільки формування сільськогосподарських «кооперативів
можливе лише за наявності певних умов і послідовності, що відповідають
характеру цієї організаційної форми, у розвиток Закону України «Про
сільськогосподарську кооперацію» в 1998 році розроблено «Положення про
організацію сільськогосподарських кооперативів» (автори — П.Т.Саблук,
М.Й.Малік, В.Я.Месель-Веселяк та ін.). У зазначеному положенні викладено
методичні поради щодо порядку формування виробничих та обслуговуючих
сільськогосподарських кооперативів і їхніх об’єднань, подано зразки
установчих документів різних кооперативних формувань. Положення
розраховане на працівників державних районних адміністрацій, що
займаються управлінням сільськогосподарського виробництва, сільських Рад
та селян, які бажають об’єднати зусилля для вирішення виробничих і
сервісних питань. Створення кооперативів дає змогу використовувати
переваги великомасштабного агро бізнесу і здійснювати ефективний
контроль за власною ринковою діяльністю без відриву від своєї основної
функції — виробництва сільськогосподарської продукції.

Реструктуризація сільськогосподарських підприємств, проблеми
комплексності здійснення аграрної реформи. Серед них — реструктуризація
сільськогосподарських підприємств, переведення їх на сучасні засади
соціально-економічного розвитку. З метою подання з даної проблеми
сільськогосподарським органам допомоги в 1996 році видано «Рекомендації
з подальшого реформування колективних та інших недержавних
сільськогосподарських підприємств» (автори — В.В.Юрчишин, П.Т.Саблук,
М.Й.Малік, В.Я.Месель-Веселяк, М.М.Федоров та інші; за редакцією
П.Т.Саблука) , які широко використовувались у практиці при створенні
нових господарських структур. Розроблено структурну модель комплексного
здійснення аграрних перетворень у господарствах. У процесі реформування
аграрного сектору економіки об’єктивною стала необхідність надання
соціально-економічним і організаційно-правовим відносинам на селі
більшої динамічності, цілеспрямованості і комплексності. У зв’язку із
цим видано «Рекомендації щодо реструктуризації колективних та інших
недержавних сільськогосподарських підприємств та організації їх
подальшого розвитку» (колектив авторів, за редакцією П.Т.Саблука).
Зазначені рекомендації покликані сприяти активізації процесу
реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств і
забезпеченню її проведення у повній відповідності з чинним
законодавством і набутим досвідом.

Особливої уваги заслуговує виданий в 1997 році «Посібник по реформуванню
сільськогосподарських та переробних підприємств» (колектив авторів, за
редакцією П.Т.Саблука, В.Я.Месель-Веселяка), призначений для
використання спеціалістами сільського господарства і переробних
підприємств, науковими працівниками тощо. Видано також «Рекомендації
щодо створення приватного сільськогосподарського підприємства з
орендними відносинами та організації його розвитку», схвалені
Науково-технічною радою Мінагропрому України і в 1998 році надіслані на
місця заінтересованим сільськогосподарським органам (за редакцією
П.Т.Саблука, В.В.Юрчишина). Рекомендації визначають порядок,
організаційно-правові процедури та механізми створення приватного
господарського формування у процесі реструктуризації колективного або
іншого недержавного сільськогосподарського підприємства, а
організаційно-економічні засади його розвитку узагальнюють перший досвід
організації та функціонування формувань, у яких власність їхніх
засновників поєднується з орендою земельних і майнових паїв інших членів
колективних господарств. Нині в Україні нараховується понад 300 таких
формувань і чисельність їх поступово збільшується. Сучасні аграрні
відносини своєю суттю, цільовим призначенням і масштабністю належать до
найважливіших складових переведення сільського господарства на
принципово нові засади розвитку.

???????ці видано монографію «Основи податкових відносин в АПК» (автор
М.Я.Дем’яненко), в якій всебічно відображено податкові відносини за
наявності специфічних умов сільськогосподарського виробництва. Значним
внеском науковців у подальший розвиток податкової та фінансово-кредитної
політики було також видання монографії «Фінансовий і ціновий механізм в
АПК в умовах переходу до ринку» (колектив авторів, за редакцією
П.Т.Саблука і М.Я.Дем’яненка). Подальший розвиток цінового механізму
Опрацьовано близько 20 наукових розробок з проблем удосконалення
методології ціноутворення, підтримки цін і доходів сільськогосподарських
товаровиробників при розв’язанні проблеми еквівалентності обміну між
сферами АПК, а також методологічних основ формування і розвитку
інфраструктури ринку продовольства. Наукові розробки з проблеми
ціноутворення покладено в основу цінової політики держави. За участю
науковців розроблено цілу низку нормативно— правових документів, зокрема
Закон України «Про зупинення спаду сільськогосподарського виробництва та
продовольче забезпечення країни у 1997—1998 роках», укази Президента
України «Про заходи щодо державної підтримки сільськогосподарського
виробництва», «Про основні напрями розвитку агропромислового комплексу
України» і «Про заходи щодо підтримки цін і доходів
сільськогосподарських товаровиробників» та постанови Кабінету Міністрів
України «Про подолання кризового стану у тваринництві і птахівництві та
стабілізацію розвитку галузі» тощо (автори — О.М.Шпичак,
Г.М.Підлісецький та ін.). Розроблено наукові основи та механізми
формування ринкової інфраструктури, зокрема розвиток біржової торгівлі,
функціонування оптових ринків, торгових домів, аукціонів тощо. Перші
результати наукових досліджень показали, що лізинг в агропромисловому
комплексі перебував на початковій стадії свого розвитку, а законодавча,
нормативна та методична бази лізингової діяльності — на стадії
становлення. При цьому особливості правового регулювання лізингових
відносин характеризуються складністю і багатогранністю, бо навіть
найпростіший лізинг об’єднує в одному договорі правове регулювання
відносин купівлі-продажу майна і його оренди, а в найбільш складній його
формі — пайовому лізингу поєднуються договори продажу, кредиту, оренди,
застави, страхування, технічного обслуговування та інших цивільних
правових відносин. Складна правова природа лізингу зумовлена тим, що він
об’єктивно знаходиться на межі суміжних відносин, що часто
переплітаються: доручення, оренди, купівлі-продажу, товарного
кредитування та ін. За лізингом користувач розраховується з
лізингодавцем за принципом не оренди, а кредитної операції: при
випадковій загибелі об’єкта не з вини сторін він відшкодовує всю суму
лізингових платежів, передбачених договором. З даної проблеми в 1998
році підготовлено і видано «Рекомендації по лізинговому обслуговуванню
сільськогосподарських підприємств» (автори — А.Ф.Гриценко,
М.Я.Дем’я-ненко та ін.), які доведено до облагропромів та лізингових
компаній. Інформаційне забезпечення АПК Опрацьовано наукові підходи
щодо розповсюдження науково-технічної інформації і надання
науково-консультаційних та інформаційних послуг, формування
телекомунікаційної мережі інформаційного обміну в АПК. Видано
рекомендації «Інформатизація агропромислового комплексу: проблеми та
шляхи вирішення» (автори — М.Ф.Кропивко та ін.). Для формування
Державного інформаційного фонду наукових розробок з питань ведення
сільського господарства видано «Методику складання реферативних записів
до бази даних «Науково-дослідні роботи, рекомендовані до впровадження»
(автори — М.Ф.Кропивко, В.В.Дарлеменко, М.А.Пєхота та ін.), передано
програмне забезпечення для комплектування та ведення регіональних банків
науково-технічної і ринкової інформації тощо.

За результатами досліджень науково-технічної програми «Земельна реформа
в Україні» також підготовлено низку актуальних документів (Інститут
землеустрою). Використання земель резервного фонду має не лише
економічне, а й важливе соціальне значення. За рахунок земель цього
фонду можуть розширюватись селянські (фермерські) господарства, особисті
підсобні господарства населення. Але головним є те, що ці землі можуть
надаватись у користування громадянам, які змінили місце проживання,
мігрували з міст, працівникам соціальної сфери, а це надзвичайно важливо
за умов загострення економічної кризи, падіння життєвого рівня більшості
населення, особливо працівників бюджетної сфери у сільській місцевості.
«Рекомендаціями щодо порядку перерозподілу земель резервного фонду з
метою використання їх за цільовим призначенням» (автори —
Л.Я.Новаковський, Д.С.Добряк, А.М.Третяк, В.М.Кулик, А.Д.Юрченко,
М.І.Шквір та ін.), розробленими відповідно до Земельного кодексу України
(1992 р.) та Указом Президента України від 08.08.95 № 720 «Про порядок
паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським
підприємствам і організаціям», висвітлюється порядок розподілу земель
резервного фонду, даються вичерпні відповіді на такі основні питання:
порядок розподілу земель резервного фонду у випадках реструктуризації
недержавних сільськогосподарських підприємств, на території яких цей
фонд створено; порядок виділення з резервного фонду земельних ділянок
для громадян, зайнятих у соціальній сфері села, та осіб, які
переселяються в сільську місцевість для постійного проживання;
особливості виділення з резервного фонду земельних паїв Новоприйнятим
членам недержавних колективних сільськогосподарських підприємств;
організація виділення земельних ділянок у натурі із земель резервного
фонду. Зазначені рекомендації розраховані на працівників проектних
організацій, сільськогосподарських та земельних органів різного рівня,
спеціалістів аграрних підприємств, громадян, які бажають одержати
земельну ділянку, затверджені Держкомземом і розіслані на місця для
практичного застосування у процесі здійснення земельної реформи. У
зв’язку з необхідністю адаптації виробництва до ринкових умов виникли
проблеми оптимізації територіальної бази виробництва з’ урахуванням
екологічних вимог, суттєвої зміни в структурі власності, на землю,
зростанням кількості суб’єктів земельних відносин та суперечливістю
їхніх інтересів. Дослідження спрямовувались на пошук шляхів створення
оптимальних територіальних умов для ведення рентабельного товарного
сільськогосподарського виробництва, одержання конкурентоспроможної
сільськогосподарської продукції, внаслідок чого в минулому році видано
«Тимчасові методичні рекомендації щодо формування землеволодінь і
землекористувань недержавних сільськогосподарських підприємств у процесі
реструктуризації існуючих господарств» (автори — Л.Я.Новаковський,
Д.С.Добряк, Ю.М.Альбощий та ін.), що надіслані на місця для використання
у практичній роботі. У результаті проведених досліджень з даної проблеми
було визначено основні її складові та механізми розв’язання: правове
забезпечення реструктуризації існуючих сільськогосподарських
підприємств; основні засади формування землекористувань господарських
структур; вплив орендних відносин на формування нових господарських
структур; обмеження господарської діяльності підприємств, їхнє
стимулювання щодо збереження і охорони земельних ресурсів тощо.

Висновки

Проведені дослідження дають можливість узагальнити досвід трансформації
форм власності на землю, спрямувати перехід від планово регульованої до
ринкової економіки в сільському господарстві, створити умови для
рівноправного розвитку всіх форм господарювання. Особливістю землі є її
сталість у площі та місцеположення у просторі, чим і пояснюється
постійна актуальність збалансованості використання земельних ресурсів.
Такої збалансованості можна досягти на економічній і екологічній
основах, у зв’язку з чим науково-методичні засади оцінки земель
включають: бонітування ґрунтів за їхніми природними ознаками,
агроекологічне бонітування ґрунтів за їхньою придатністю для вирощування
сільськогосподарських культур, екологічну оцінку за екологічним
потенціалом ґрунтів і економічну, включаючи грошову оцінку земель, яка
використовується в різних народногосподарських галузях, що враховувалось
у попередньо розроблених методично-нормативних матеріалах по грошовій
оцінці земель різного використання. Водночас збагачення земельних
відносин продажем і купівлею земельних ділянок, що є у власності
населення, спричинило розробку методики експертної оцінки (визначення
ціни) земельних ділянок, у зв’язку з чим у 1998 році видано «Методику
оцінки земель в ринкових умовах» (автори — Д.С.Добряк, І.А.Розумний,
О.П.Канаш). Зазначені та інші дослідження дали можливість визначитися з
комплексністю та послідовністю, основними напрямами і підходами
подальшого реформування аграрного сектору економіки. Виходячи із
науково-технічних програм, названі науковці продовжують роботу із
дослідження і розв’язання складних проблем аграрної реформи, спрямованих
на подолання спаду сільськогосподарського виробництва та оздоровлення
його економіки.

Список використаних джерел

1. Агропромисловий комплекс України: стан та перспективи розвитку
(1990–2000) / За ред. П.Т. Саблука, М.Я. Дем’яненка, М.Ф. Кропивка. –
К.: ІАЕ УААН, 1999. – 335 с.

2. Ефективність сільськогосподарського виробництва в особистих
господарствах громадян (за матеріалами обстеження) / УААН. За ред.
Саблука П.Т., Месель-Веселяка В.Я., Лузана Ю.Я. – К., ІЕ УААН. – 378 с.

3. Рекомендації з оптимізації розмірів новоутворених приватних
господарств на основі оренди земельних паїв та вдосконалення орендних
земельних відносин (проект) / Наук.-метод. забезпеч. здійснено
В.Я.Месель-Веселяком, М.М.Федоровим / ІАЕ УААН, К., 2001. – 66 с.

4. Рекомендації щодо створення приватного сільськогосподарського
підприємства з орендними відносинами та організації його розвитку / За
ред. П.Т.Саблука та В.В.Юрчишина. – К.: ІАЕ, 1998. – 130 с.

5. Розвиток господарських формувань і організація виробництва в аграрній
сфері АПК / За ред. М.В.Зубця, П.Т.Саблука, В.Я.Месель-Веселяка. – К.:
ІАЕ УААН. – 1999. – 269 с.

6. Федоров М. Трансформація виробничих і земельних відносин на селі //
Бухгалтерія в сільському господарстві. – 2000. – № 5. – С. 41–43.

Похожие записи