.

Державна служба в Україні (Рефeрат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2963 16489
Скачать документ

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

Державна служба в Україні1. Поняття і види державної служби.

Державна служба, як юридичний інститут, розглядається в такій галузі
права, як адміністративне право. Розвитку законодавства про державну
службу в даний час надається особливе значення. Це обумовлено,
насамперед, тими змінами, що відбулися і відбуваються в нашому
суспільстві і державі. У грудні 1993 року була прийнята нова Конституція
– основний закон країни. Кардинально змінилася структура, функції
органів державної влади, як в центральних органах, так і в регіонах.
Проведені реформи привели до зміни ролі і самого державного апарата і
державних службовців. Постала необхідність підвищення ефективності
функцій державного апарата, забезпечення професіоналізму державних
службовців, вивчення нових аспектів і проблем державної служби в цілому.
Задача законодавців, учених, фахівців ускладнена тим, що в радянський
період спеціального законодавства про державну службу не було, а правове
положення працівників державного апарата не відрізнялося від правового
положення службовців інших державних і суспільних установ, підприємств і
організацій. Статус усіх службовців визначався одноманітно і в трудовому
законодавстві. Однак, зміна ситуації призвела до виділення служби в
органах державної влади і управління – як особливого роду державної
діяльності.

Державна служба в Україні, як зазначено в статті 1 Закону
України “Про державну службу”, – “це професійна діяльність осіб, які
займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного
виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за
рахунок державних коштів.

Ці особи є державними службовцями і мають відповідні
службові повноваження”.

Актуальність даної теми обумовлена тим, що саме державний механізм є
основною ланкою у структурі влади. Цей механізм приводиться в дію
людьми, а його функції залежать від кадрового складу. Отже питання
комплектування організованої діяльності державного механізму здобувають
одне з першорядних значень.

Служба в державних органах, державних і громадських
організаціях є одним із видів соціальної діяльності людей. Служба
державі нерозривно зв’язана з самою державою, її роллю в житті
суспільства. Це одна з сторін діяльності держави по організації і
правовому регулюванні особового складу державних органів, інших
державних організацій. Державна служба – це насамперед служіння державі,
тобто виконання за її дорученням за плату від неї визначеної діяльності
по реалізації задач і функцій держави в державних органах і установах,
яке грунтується на принципах гуманізму і соціальної справедливості,
демократизму і законності в інтересах народу України. Таке визначення
державної служби дозволяє відмежувати державно-управлінську діяльність
від діяльності фахівців у народному господарстві, у соціально-культурній
сфері, а також відмежувати державну службу й інші види служби.

1.1. Принципи державної служби.

Державна служба будується відповідно до визначених принципів тобто за
основними началами, що визначають її характер. Стаття 3 Закону “Про
державну службу” визначає наступні принципи : верховенство Конституції і
Законів над іншими нормативними правовими актами, посадовими
інструкціями (принцип законності), пріоритет прав і волі людини і
громадянина й обов’язок державного службовця дотримувати і захищати їх
(служіння народу України), єдність системи державної влади, принцип
поділу влади на виконавчу, законодавчу і судову, обов’язковість
державних рішень для органів і керівників (демократизм і соціальна
справедливість), рівний доступ до служби (тобто незалежно від
національності, соціальної приналежності, переконань і так далі),
принцип єдності основних вимог до державної служби: професіоналізм,
компетентність, чесність, відданість справі, гласність у її здійсненні;
персональна відповідальність за виконання службових обовязків і
дисципліни, дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і
регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і
організацій, обєднань громадян.

Державна служба зобов’язана своїм виникненням державі. З її виникненням
і розвитком стала розвиватися і служба, маючи своїм призначенням
реалізацію задач і функцій держави в різноманітних областях
життєдіяльності суспільства, будучи необхідним елементом управління.
Організуюча діяльність держави охоплює різноманітні сфери діяльності
суспільства, тому державна служба регулюється нормами не тільки
адміністративного права, але і нормами інших галузей права. Наприклад,
на державних службовців поширюється дія законодавства про працю. У такий
спосіб державна служба регулюється частково нормами трудового права.
Спрямованість діяльності службовців на обслуговування населення
породжують не тільки адміністративні, але і цивільні правовідносини.
Крім установлюваних спеціальних соціальних гарантій для державних
службовців, у зв’язку зі специфічністю їхньої діяльності, на них
поширюються і соціальні гарантії передбачені для всього населення. Тому
на державну службу поширюються і норми соціального права. У такий спосіб
державна служба є комплексним правовим інститутом і регулюється не
тільки нормами адміністративного права, але і нормами ряду інших галузей
(трудового, фінансового, соціального й ін.).

( 1.2. ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОСАДИ І ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ.

Для виконання визначених, потребуючих спеціальної кваліфікації функцій,
суспільство виділяє відносно стійку категорію працівників, зайнятих цією
справою не в якості суспільного, а професійного управління.

Державна служба здійснюється на державних посадах. Тому посада
необхідний елемент державної служби. Посада – первинний осередок
апарата, передбачений для одного працівника, утворена в розпорядницькому
порядку. Правовими актами відповідного органа визначається її назва,
місце в службовій ієрархії (тобто визначення тих, кому підлегла, хто їй
підлеглий), порядок заміщення. Вона включається в штатний розклад і
єдину номенклатуру посад. У такий спосіб посада є формалізованою
соціальною позицією, вона має основне значення в правовому статусі
державного службовця. Посада характеризує організаційний статус, тобто
коло повноважень (прав і обов’язків), основні форми їхнього здійснення,
відповідальність за їхнє виконання. Отже, державна посада це частина
організаційної структури державного органа, відособлена і закріплена в
офіційних документах (штатний розпис, схема посадових окладів і ін.) з
відповідною частиною компенсації державного органа, наданої особі –
державному службовцю з метою її практичного здійснення. Як встановлює
ст. 2 Закону України “Про державну службу”, посада – це визначена
структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного
органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами
коло службових повноважень.

. Специфіка діяльності службовця в державних органах полягає в тому, що
він не створює безпосередньо матеріальних цінностей, але забезпечує
умови для матеріального виробництва. У нього особливий предмет праці, –
це інформація, що і є засобом впливу, що він збирає, обробляє, зберігає
та створює. Він впливає на людей, обслуговує їх, робить це за визначену
винагороду й обіймає посаду (має власний статус). У зв’язку з цим можна
виділити і риси самої державної служби, як правового інституту.

Посадовими особами відповідно до цього Закону вважаються керівники та
заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні
службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено
здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій”
у органах державної влади, в інших державних органах, утворених
відповідно до Конституції, із встановленим колом обов’язків по виконанню
і забезпеченню повноважень даного державного органа і відповідальністю
за виконання цих обов’язків.

Інтерес представляє класифікація державних посад у зазначених законах .
Так, Закон класифікує посади на : конституційні (головні, вищі
(Президент, прем’єр-міністр…) і адміністративні (вищі), посади
головних, провідних спеціалістів. Одні посади встановлені для
безпосереднього виконання повноважень державних органів і встановлюються
конституцією (конституційні), інші встановлюються в державних органах
для забезпечення виконання їхніх повноважень (адміністративні).

Особливості праці державного службовця, а саме те, що він не робить
матеріальних цінностей безпосередньо, але допомагає державі
реалізовувати власні функції і задачі ставить за обов’язок державі
забезпечувати службовця матеріально. Тому покладені на нього обов’язки
державний службовець виконує на оплатній основі. У такий спосіб рисами
державної служби, які відрізняють її від роботи в будь-яких інших сферах
матеріального виробництва чи громадських організаціях є: здійснення її
на професійній основі за винагороду від держави (тобто оплатно),
спеціально підготовленими для цього працівниками – державними
службовцями, урегульованість нормами цілого комплексу галузей права.
Державна служба є однією зі сторін організаційної діяльності держави і
зміст її складає практична реалізація функцій і задач держави.

1.3. Види державних службовців.

Основними критеріями класифікації посад державних службовців, згідно ст.
25 Закону “Про державну службу”, є організаційно-правовий рівень органу,
який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній
посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.Встановлюються
такі категорії посад службовців:

перша категорія – посади голів державних комітетів, що не є членами
Уряду України, голів інших центральних органів державної виконавчої
влади при Кабінеті Міністрів України, Постійного Представника Президента
України в Республіці Крим, представників Президента України в областях,
містах Києві та Севастополі, перших заступників міністрів, перших
заступників голів державних комітетів, що входять до складу Уряду,
керівників Адміністрації Президента України, Секретаріату Верховної Ради
України та інші прирівняні до них посади;

друга категорія – посади заступників керівника Адміністрації Президента
України, заступників керівника Секретаріату Верховної Ради України,
заступників керівника апарату Кабінету Міністрів України, керівників
структурних підрозділів Секретаріату Верховної Ради України,
секретаріатів постійних комісій Верховної Ради України, Адміністрації
Президента України, апарату Кабінету Міністрів України, радників та
помічників Президента України, Голови Верховної Ради України,
Прем’єр-міністра України, заступників міністрів, заступників голів
державних комітетів, які входять до складу Уряду, перших заступників,
заступників голів комітетів та інших центральних органів державної
виконавчої влади при Кабінеті Міністрів України, першого заступника
Постійного Представника Президента України в Республіці Крим, перших
заступників глав обласних, Київської та Севастопольської міських
державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади; третя
категорія – посади заступників керівників структурних підрозділів,
завідуючих секторами, головних спеціалістів, експертів, консультантів
Адміністрації Президента України, Секретаріату Верховної Ради України і
апарату Кабінету Міністрів України, заступників Постійного Представника
Президента України в Республіці Крим, заступників глав обласних,
Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій,
представників Президента України в районах, районах міст Києва та
Севастополя, начальників управлінь, самостійних відділів у складі
міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади та
інші прирівняні до них посади;

четверта категорія – посади спеціалістів Адміністрації Президента
України, Секретаріату Верховної Ради України і апарату Кабінету
Міністрів України, заступників начальників управлінь, самостійних
відділів (підвідділів) міністерств та інших центральних органів
державної виконавчої влади, керівників управлінь, відділів, служб
обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій
та інші прирівняні до них посади;

п’ята категорія – посади спеціалістів міністерств, інших центральних
органів державної виконавчої влади, заступників представників Президента
України в районах, районах міст Києва та Севастополя, заступників
керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та
Севастопольської міських державних адміністрацій, спеціалістів апарату
цих адміністрацій та інші прирівняні до них посади;

шоста категорія – посади керівників управлінь, відділів, служб районних,
районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій,
спеціалісти управлінь, відділів, служб обласних, Київської та
Севастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до
них посади;

сьома категорія – посади спеціалістів районних, районних у містах Києві
та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь і відділів та інші
прирівняні до них посади.

Віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій
статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад
державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за
погодженням з відповідним державним органом.

2.ВИМОГИ, ЩО ПРЕДЯВЛЯЮТЬСЯ ДО ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

ТА УМОВИ ПОСТУПЛЕННЯ НА ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ.

Право на державну службу мають громадяни України незалежно від
походження, соціального і майнового стану, расової і національної
приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця
проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та
пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою
процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.

Громадяни України, які вперше зараховуються на державну
службу, приймають Присягу такого змісту:

“Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю,
що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції
та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх
авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з
гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати
свої обов’язки”.

Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається за місцем
роботи. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці.”

Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному
органі та його апараті особи, які визнані у встановленому порядку
недієздатними; мають судимість; у випадку прийняття на службу будуть
безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими
родичами чи свояками; в інших випадках, встановлених законами України.

Державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові
обов’язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників,
дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків,
які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на
репутацію державного службовця.

2.1. Обов’язки і права державних службовців.

Згідно ст. 10 Закону “Про державну службу” основними обов’язками
державних службовців є: додержання Конституції України та інших актів
законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання
завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення
порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання
покладених на них службових обов’язків, своєчасне і точне виконання
рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок
своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про
громадян, що стала їм відома під час виконання обов’язків державної
служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не
підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і
підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових
обов’язків, ініціатива і творчість в роботі.

Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі
одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний
службовець зобов’язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це
посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його
виконанні – повідомити вищу за посадою особу.

Державні службовці мають право: користуватися правами і
свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами
України; брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх
повноважень рішень; одержувати від державних органів, підприємств,
установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування
необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції; на повагу
особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку
керівників, співробітників і громадян; вимагати затвердження керівником
чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця; на
оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому
присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи; безперешкодно
ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходження ним державної
служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення; на просування
по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання
своїх службових обов’язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш
високої категорії; вимагати службового розслідування з метою зняття
безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри; на здорові,
безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці; на
соціальний і правовий захист відповідно до його статусу; захищати свої
законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому
порядку. Конкретні обов’язки та права державних службовців визначаються
на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у
посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками
відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції.

2.2. ПОРЯДОК ПРОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ .

ЗАМІЩЕННЯ ПОСАДИ, ОБМЕЖЕННЯ І ЗАОХОЧЕННЯ.

Закон передбачає і такий процесуальний аспект державної
служби, як її проходження, що включає порядок поступлення, перебування і
звільнення зі служби. Також уведена стаття про просування по державній
службі. Вона гарантує просування, за умови успішного виконання посадових
обов’язків, з урахуванням результатів стажування, проходження,
підвищення кваліфікації чи перекваліфікації, рекомендації атестаційної
комісії. Слід також зазначити наявність статті, що встановлює підстави
та порядок відставки державного службовця. Закон встановлює порядок
відставки осіб, що заміщають конституційні й адміністративні посади,
називаючи тимчасову відставку, за заявою особи, яка займає вищу чи
головну державну посаду, у зв’язку зі скасуванням державної посади. У
такий спосіб законодавство надає державним службовцям додаткові гарантії
від неправомірного звільнення.
Прийняття на державну службу на посади третьої – сьомої категорій,
передбачених статтею 25 цього Закону, здійснюється на конкурсній основі,
крім випадків, коли інше встановлено законами України. Порядок
проведення конкурсу для вступу на державну службу регулюється
Положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Дані про
вакансії посад державних службовців підлягають публікації та поширенню
через засоби масової інформації не пізніш як за один місяць до
проведення конкурсу. Забороняється вимагати від кандидатів на державну
службу відомості та документи, подання яких не передбачено
законодавством України.

Президент України, Голова Верховної Ради України, члени Уряду України,
глави місцевих державних адміністрацій мають право самостійно добирати
та приймати осіб на посади своїх помічників, керівників прес-служб,
радників і секретарів згідно з штатним розписом і категорією, що
відповідає посаді (патронатна служба). Порядок перебування на державній
службі таких осіб установлюється відповідними органами.

2.3. Обмеження, пов’язані з проходженням державної служби.

Державний службовець або інша особа, уповноважена на
виконання функцій держави, згідно ст. 5 Закону України “Про боротьбу з
корупцією” не має права: “а) сприяти, використовуючи своє службове
становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької
діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій,
кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ,
послуг, пільг або інших переваг;

б) займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через
посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах
державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на
умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а
також медичної практики);

в) входити самостійно (крім випадків, коли державний службовець здійснює
функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та
представляє інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або
ревізійній комісії господарського товариства), через представника або
підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів
підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо,
організацій, спілок, обєднань, кооперативів, що здійснюють
підприємницьку діяльність;

г) відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої
передбачено правовими актами, умисно затримувати її, надавати
недостовірну чи неповну інформацію.

Державний службовець, який є посадовою особою, не має також
права:

а) сприяти, використовуючи своє посадове становище, фізичним та
юридичним особам у здійсненні ними зовнішньоекономічної,
кредитно-банківської та іншої діяльності з метою незаконного одержання
за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;

б) неправомірно втручатися, використовуючи своє посадове становище, у
діяльність інших державних органів чи посадових осіб з метою перешкодити
виконанню ними своїх повноважень;

в) бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, діяльність
якого він контролює;

г) надавати незаконні переваги фізичним або юридичним особам під час
підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень.”

Державні службовці не можуть брати участь у страйках та
вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного
органу.

Інші обмеження, пов’язані з проходженням державної служби окремими
категоріями державних службовців, встановлюються виключно законодавчими
актами України (ст. 16 Закону України “Про державну службу”).

2.4. Заохочення за сумлінну працю.

За сумлінну безперервну працю в державних органах, зразкове
виконання трудових обов’язків державним службовцям видається грошова
винагорода в розмірі та порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів
України.

За особливі трудові заслуги державні службовці
представляються до державних нагород та присвоєння почесних звань.

Державним службовцям надається щорічна відпустка тривалістю
30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої
відпустки, з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового
окладу.

Державним службовцям, які мають стаж роботи в державних
органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка
тривалістю до 15 календарних днів. Порядок і умови надання додаткових
оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Державні службовці забезпечуються житлом у встановленому
порядку із державного фонду.

Державні службовці, які займають посади першої – четвертої
категорій, мають право на першочергове встановлення квартирних
телефонів.

На індивідуальне і кооперативне житлове будівництво або для
придбання квартир чи індивідуальних жилих будинків державним службовцям,
які потребують відповідно до чинного законодавства поліпшення житлових
умов, надається земельна ділянка та безвідсотковий кредит на строк до 20
років. Умови надання кредиту визначаються Кабінетом Міністрів України.

Державні службовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними,
користуються у встановленому порядку безплатним медичним обслуговуванням
у державних закладах охорони здоров’я. Цими ж закладами вони
обслуговуються після виходу на пенсію.

2.5. Підстави припинення державних службових правовідносин.

Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про
працю України (звільнення за власним бажанням, по переводу, у зв’язку з
переїздом на нове місце проживання), стаття 30 Закону “Про державну
службу” передбачає наступні підстави для припинення державної служби:

1) порушення умов реалізації права на державну службу (відсутність
відповідної освіти або професійної підготовки, непроходження конкурсного
відбору і т.п.);

2) недотримання пов’язаних із проходженням державної служби вимог
(вчинення корупційних дій або інших дій, що перешкоджають нормальному
функціонуванню державного органа);

3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження
державної служби (чоловіки – 60, а жінки – 55 років);

4) відставки державних службовців, які займають посади першої або
другої категорії, за станом здоровя, у випадках принципової незгоди з
рішенням держоргану чи посадової особи, примушування до виконання
рішення, яке суперечить чинному законодавству, або може завдати шкоди
громадянам чи підприємствам; етичних перешкод для перебування на службі;

5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню
державного службовця на державній службі (наявність близьких родинних
звязків; притягнення до кримінальної відповідальності; судимість;
визнання в результаті захворювання недієздатним);

6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги;

7) неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей
щодо його доходів.

Зміна керівників або складу державних органів не може бути
підставою для припинення державним службовцем державної служби на
займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників, крім державних
службовців патронатної служби.

За державними службовцями, які займали посади першої категорії не менше
трьох років і звільнені у зв’язку із зміною складу органу, де вони
працювали, або закінченням терміну повноважень цього органу,
зберігається середньомісячний заробіток на період працевлаштування, але
не більше одного року.

Відставка державного службовця.

Відставкою, згідно ст. 31 Закону, є припинення державної
служби службовцем, який займає посаду першої або другої категорії, за
його письмовою заявою.

Підставами для відставки є: принципова незгода з рішенням державного
органу чи посадової особи, а також етичні перешкоди для перебування на
державній службі; примушування державного службовця до виконання рішення
державного органу чи посадової особи, яке суперечить чинному
законодавству, що може заподіяти значної матеріальної або моральної
шкоди державі, підприємствам, установам, організаціям або об’єднанням
громадян, громадянину; стан здоров’я, що перешкоджає виконанню службових
повноважень (за наявності медичного висновку). Відставка приймається або
в ній дається мотивована відмова державним органом або посадовою особою,
які призначили державного службовця на цю посаду. Рішення про прийняття
відставки або відмову в ній приймається у місячний термін. У разі
відмови у відставці державний службовець повинен продовжувати виконання
службових обов’язків і має право на звільнення в порядку, передбаченому
Кодексом законів про працю України.

У разі відставки державного службовця, який не досяг пенсійного віку,
але має достатній для призначення пенсії стаж (для чоловіків – 25, для
жінок – 20 років) і відпрацював на посадах першої чи другої категорії не
менш як п’ять років, йому виплачується щомісячно 85 відсотків його
посадового окладу з урахуванням надбавок за ранг та за вислугу років до
досягнення пенсійного віку.

При досягненні пенсійного віку державним службовцем, який перебуває у
відставці, йому призначається пенсія як державному службовцю.

У разі призначення пенсії за віком, працевлаштування, засудження за
скоєння злочину виплати, передбачені частиною четвертою цієї статті,
припиняються.

3. Юридична відповідальність державних службовців.

Особи, винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть
цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із
чинним законодавством. Вчинення особою, уповноваженою на виконання
функцій держави, будь-якого із зазначених у законі корупційних діянь,
якщо воно не містить складу злочину, тягне за собою адміністративну
відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п’яти до п’ятдесяти
неоподаткованих мінімумів доходів громадян і звільнення з посади або
інше усунення від виконання функцій держави. Таким особам забороняється
займати посади в державних органах та їх апараті протягом трьох років з
дня їх звільнення.

Також передбачена відповідальність за порушення спеціальних обмежень,
встановлених для осіб, уповноважених на виконання функцій держави.

Так, порушення особою, уповноваженою на виконання функцій держави,
будь-якого із зазначених у статті 5 Закону України “Про боротьбу з
корупцією” обмежень, якщо воно не містить складу злочину, тягне за собою
адміністративне стягнення у вигляді штрафу від п’ятнадцяти до двадцяти
п’яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Повторне протягом
року порушення будь-якого із зазначених обмежень тягне за собою
адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від двадцяти п’яти до
п’ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян і звільнення з
посади чи інше усунення від виконання функцій держави.

Порушення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, вимог
щодо декларування доходів (неподання або подання неповних чи неправдивих
відомостей про доходи та забов`язання фінансового характеру) тягне за
собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від п’ятнадцяти
до двадцяти п’яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян і
звільнення з посади чи інше усунення від виконання функцій держави, а
також є підставою для відмови у призначенні на посаду та для позбавлення
права балотуватись у депутати або на виборні посади в державні органи.

Неподання або невчасне подання державним службовцем або іншою особою,
уповноваженою на виконання функцій держави, відомостей про відкриття
валютного рахунку в іноземному банку тягне за собою адміністративну
відповідальність у вигляді штрафу від п’ятнадцяти до двадцяти п’яти
неоподаткованих мінімумів громадян і звільнення з посади чи інше
усунення від виконання функцій держави.

PAGE 1

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020