Реферат на тему:
Аналіз динаміки соціально-економічних процесів в сільських населених
пунктах південних регіонів України
Актуальність. Будь-яка схема регіоналізації країни не спроможна
врахувати всю складність просторової диференціації
історико-географічних, природно-ресурсних, соціально-демографічних,
економічних та інших умов, особливостей розміщення та територіальних
поєднань різних видів господарської діяльності, всієї множини
соціально-економічних зв’язків. І, тим не менш, для потреб планування та
управління, для розроблення ефективної державної регіональної політики,
яка б забезпечила збалансований, сталий і екологічно безпечний розвиток
регіонів і країни в цілому, потрібна обґрунтована схема регіоналізації
України. Природні регіони фіксують просторові відмінності у природному
середовищі для життєдіяльності людей. Соціально-демографічні регіони
показують території, в межах яких спостерігається достатньо однорідна
демографічна ситуація, і які мають однаковий рівень соціального
розвитку. Економічні регіони виділяють за характерною структурою та
спеціалізацією господарства [1, с.59]. Межі регіонів, особливо
природно-географічних, історико-географічних, можуть не збігатися з
адміністративним поділом. Але суспільно географічна регіоналізація
країни повинна певною мірою враховувати існуючий
адміністративно-територіальний устрій [1, с.61].
Адміністративно-територіальний устрій – це законодавчо закріплена
система поділу держави на територіальні утворення, відповідно до яких
здійснюється організація та функціонування органів державної влади та
місцевого самоврядування. Особливістю адміністративно-територіального
устрою України є політичні регіональні відмінності у принципах його
створення, що пов’язане з тим, що ці окремі регіони були протягом
недавньої історії включені до адміністративних систем різних країн.
Вочевидь, що реформування адміністративно-територіального устрою повинне
базуватися на певних принципах, які сприяють поліпшенню стандартів
життя, наближають надання певних послуг населенню, сприяють розвитку
місцевого самоврядування [6, с. 4].
Згідно з проектом Закону України “Про територіальний устрій”,
реформування територіального устрою має здійснюватися “знизу догори”,
тобто перетворення відбуватимуться на рівні громад та районів. При цьому
слід зазначити, що, акцентуючи увагу на проведені реформ, неабияка увага
повинна бути приділена аналізу наявної ситуації в тих територіальних
утвореннях, які у своїй більшості розташовані в сільській місцевості.
Аналіз стану дослідження проблеми. Дослідження соціально-економічного
стану окремих територій знайшли відображення в працях О.Г. Топчієва,
Д.М. Стеченка, Г.Л. Монастирського, М.М. Миколайчука та інших. Кожен з
цих авторів звертав увагу на використання різних методик під час
проведення наукових досліджень та обирав об’єктом дослідження різні
поселенські утворення – райони, міста, села тощо.
Метою цієї статті є проведення порівняльного аналізу
соціально-економічного стану сільських населених пунктів південних
регіонів України на базі існуючої статистичної інформації. Враховуючи
той факт, що ця інформація не є сконцентрованою в одному збірнику,
аналіз та узагальнення цих даних дасть можливість простежити стан та
динаміку розвитку сільських населених пунктів південних регіонів
України та визначити рівень життя населення за певними ознаками.
gdEQ?
йонування була розроблена Радою з вивчення продуктивних сил України, і,
згідно з нею, в Україні виділяють 8 економічних районів. Південні
регіони (Одеська, Миколаївська, Херсонська області, АР Крим та м.
Севастополь) входять до Причорноморського економічного району. У зв’язку
з відсутністю в автора статистичного збірника по АР Крим, об’єктами
дослідження виступали Одеська, Миколаївська та Херсонська області.
Під час обстеження було проаналізовано демографічну ситуацію, зайнятість
населення, стан сільського господарства, умови життя мешканців та стан
соціальної сфери. Зрозуміло, що географічні, політичні та економічні
відмінності аналізованих південних регіонів спричинили різні умови
розвитку відповідних секторів у кожному з них. Як відзначає О.Г.
Топчієв: “Такі міста як Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Львів
вочевидь є не просто обласними містами, а справжніми центрами регіонів.
Вони притягують до себе різноманітні потоки населення, товарів і послуг,
і самі надають різноманітні послуги населенню не лише своїх областей,
але й сусідніх. … І на даний час впадає в очі очевидна нерівність
Харкова і Сум, Одеси і Херсона, які мають разом з тим один і той же
статус центрів областей” [1, c.58].
За даними обстеження, у 2005 році в Одеській області нараховувалося 1136
сільських населених пунктів, в Миколаївській області – 889 , а в
Херсонській – 658. Управління цими територіями здійснює відповідно 438,
287 та 255 сільських рад. В той же час, створена за роки незалежності
України система територіальної організації влади продемонструвала
неспроможність в умовах ринкової економіки результативно та ефективно
впливати на процеси соціально-економічного і культурного розвитку
територій, забезпечити якісний рівень надання громадських послуг
населенню, про що свідчать наведені нижче дані.
Демографічна ситуація. Кількість населення, яке мешкає у сільській
місцевості становить в Одеській області 814,5 тис. осіб (33,9% від
загальної чисельності), в Миколаївській – 401,3 тис. осіб (32,9%), в
Херсонській – 445,0 тис. осіб (39,5%). За віковим складом у процентному
співвідношенні молодь від 18 до 34 років становить в селах Одещини 24,8
%, Миколаївщини – 24,4%, Херсонщини 25,3 %; люди віком від 35 до 54
років відповідно 24,4%, 26,0%, 25,4%, а пенсіонери за віком – 28,4%,
27,3%, 27,4% відповідно. В цілому за останні роки спостерігається
зменшення загальної чисельності населення, при цьому смертність майже у
двічі перевищує народжуваність у всіх регіонах. Дані по міграції
свідчать, що переважають процеси внутрішньо-обласної міграції серед
категорії працездатного населення. В той же час позитивне сальдо
міграції (співвідношення кількості прибулих до кількості тих, що
виїхали) спостерігається лише по Одеській області (див. таблицю 1).
Зайнятість населення. Серед сільського населення Одеської області
працюючі становили 50,4% від числа населення у працездатному віці, в
Миколаївській області 43,3%, в Херсонській – 40,1%. Із загальної
кількості працюючих більшість (55–60%) зайняті у сільському господарстві
, в соціальній сфері – 15-20%. При цьому за межами свого населеного
пункту (в містах та селищах міського типу) працює від 18 до 20%
працездатного населення. Одним із факторів, що впливає на зайнятість
населення та можливість працевлаштування, є наявність у сільській
місцевості різноманітних суб’єктів господарської діяльності.
Переважають, як правило, підприємства сільського господарства, потім
йдуть заклади відпочинку (санаторії, будинки відпочинку), що обумовлено
приморським розташуванням регіонів, підприємства промисловості,
переважно обробної, транспортні та будівельні організації. При цьому не
мають ніяких суб’єктів господарювання на Одещині більше третини, а в
Миколаївській та Херсонській областях – більш ніж половина населених
пунктів. Звертає увагу збільшення чисельності осіб, зайнятих тільки в
особистому підсобному господарстві, так, на Одещині в період з 2001 по
2005 рік їх кількість зросла на 17,7%, в Миколаївській області – на
43,4%, в Херсонській – на 20,4%, але чисельність підсобних господарств в
цілому по регіонах має тенденцію до скорочення від 1,3 до 5,6%.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
