Контрольна робота

1. Види цінних паперів, їх характеристика та призначення.

2. Методи залучення іноземних інвестицій

1. Види цінних паперів, їх характеристика та призначення.

Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або
відносини позики, визначають відносини між особою, яка їх випустила, та
їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді
дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших
прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Цінні папери
об’єктивно необхідні, тому що вони, а) оперативно задовольняють потреби
здійснення платежів; б) прискорюють і полегшують розрахунки між
суб’єктами виробничо-комерційної діяльності; в) дають змогу вирішувати
проблеми надійності гарантій у вигляді застав на укладені угоди тощо.

Як кредитні знаряддя обігу цінні папери виконують дві функції: а) засобу
обігу; б) засобу платежу. Вони не мають самостійної, внутрішньої
вартості.

На внутрішньому ринку цінні папери виконують такі функції:

а) слугують насамперед інструментом інвестування й кредитування різних
сфер і галузей економіки, допомагають й (залучати до господарського
обороту тимчасово вільний фінансовий капітал і кошти населення;

б) забезпечують перелив інвестиційних і кредитних ресурсів у
найприбутковіші сфери виробництва

в) слугують інструментом фінансування перешкоджають надлишковій
емісії грошей і стримують розвиток інфляції;

г) надають підприємцям багатоваріантний вибір джерел фінансування й
кредитування;

д) відіграють роль гнучкого механізму зміни суб’єктів власності,
створення змішаного капіталу;

е) регулюють сумарний купівельний попит, стримують спекулятивну
активність тієї частини населення, що має вільні фінансові ресурси,
забезпечують власникам цінних паперів додаткове джерело доходів.

В Україні випускаються в обіг і обертаються такі види цінних паперів:
акції, облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик, облігації
підприємств, казначейські зобов’язання республіки, ощадні сертифікати й
векселі. Юридична особа, яка від свого імені випускає цінні папери і
зобов’язується виконувати обов’язки, що випливають з умов їх ви пуску
(дивіденд, відсоток), називається емітентом. Емітент усі зобов’язання
повинен виконувати в строки і в порядку, за законодавством України.

Курс цінних паперів, це ціна, за якою вони продаються Ціна прямо
пропорційна принесеному цінними паперами прибутку й обернено пропорційна
нормі позичкового відсотка.

Провідні позиції серед різних видів цінних паперів у ринковій економіці
займають акції.

Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову
(майнову) участь у статутному фонді акціонерного товариства, членство в
ньому та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на
одержання частини прибутку у вигляді дивідента, а також на участь у
розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акція має такі
обов’язкові реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та
його місцезнаходження, найменування «акція», її порядковий номер, дату
випуску, вид акції та її номінальна вартість, ім’я власника для іменної
акції, розмір статутного фонду акціонерного товариства, а також
кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів, підпис
голови правління й печатка. Акції можуть бути іменними, на пред’явника,
привілейованими та простими. Громадяни мають право бути власниками, як
правило, іменних акцій, їх обіг фіксується у книзі реєстрації в
акціонерному товаристві, до якої вносяться відомості про придбання
акцій, їх кількість у руках кожного акціонера. Щодо акцій на
пред’явника, то тут реєструється лише загальна кількість. Пред’явницькі
акції, в свою чергу, поділяються на два види: а) звичайні; 6)
привілейовані.

Звичайні акції дають право на дивіденди, що коливаються залежно від
результатів господарсько-фінансової діяльності акціонерного товариства і
величини отриманого прибутку. Власник звичайної акції ризикує не
отримати дивідендів взагалі, бо отримує їх останнім і лише з тій частини
прибутку, що залишається після розподілу за привілейованими акціями.
Водночас він має право заслуховувати на зборах акціонерів адміністрацію,
затверджувати її звіти, брати участь у виборах керівних органів
акціонерного товариства. Кожна звичайна акція — це один голос на зборах
акціонерів. Тому її власник стає не лише власником паю, а співвласником
підприємства, який може брати участь в правлінні ним.

Привілейовані акції можуть випускатися розміром до 10 % статутного
капіталу. Вони дають переважне право їх власникам на одержання
дивідендів, а також на пріоритетну участь розподілі майна на випадок
ліквідації акціонерного товариства;

Власники привілейованих акцій участі в управлінні не беруть, щорічно
виплачуваний їм дивіденд є фіксованим відсотком до номінальної вартості
акції.

На перший погляд привілейовані акції дають їх власник значний виграш
порівняно з власником звичайних акцій. Він не лише отримує фіксований
доход навіть тоді, коли коштів н вистачає для оплати дивідендів усім
іншим акціонерам, а й н випадок банкрутства його збитки мінімальні.
Привілейовані акції вигідні також тому, що їх можна в будь-який час
обміняти на встановлену кількість звичайних акцій того ж емітента
можливим виграшем від приросту їх курсової вартості. Намагання
акціонерних товариств підтримувати дивіденди на високому рівні
пояснюється тим, що від цього залежить курс акцій і визначається рейтинг
корпорації.

Б) Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових
коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість
цього цінного паперу в передбачення строк, з виплатою фіксованого
щорічного відсотка.

Законом України «Про цінні папери» визначено такі вимоги до емітентів
облігацій: по-перше, акціонерні товариства можуть випускати облігації на
суму не більшу від 25% розміру статутного фонду і тільки після повної
оплати всіх раніше випущених акцій; по-друге, емітент, випускаючи в обіг
облігації, мусить бути не збитковим протягом останніх трьох завершених
фінансово-господарських років або з часу утворення, якщо даний строк
менший трьох років; по-третє, емітент не повинен мати прострочену
заборгованість кредиторам і за внесками до бюджету; по-четверте, емітент
зобов’язаний цілком сплатити статутний фонд на той час, коли він приймає
рішення про емісію облігацій.

Вказана інформація, звичайно, надасться відповідним фінансовим органам,
які перевіряють і реєструють її, дають дозвіл навипуск облігацій.
Водночас інвестори перед купівлею облігацій все-таки самостійно мають
з’ясувати реальний фінансово-економічний стан даного емітента.

В Україні як боргове зобов’язання облігації випускаються двох видів:

а) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;

б) облігації підприємств.

Крім того, облігації можуть бути іменними і на пред’явника, відсотковими
й безвідсотковими (цільовими), можуть вільно обертатися або з обмеженим
колом обігу. Вільне обертання облігацій зумовлює їхню номінальну й
ринкову вартість, або ціну. Номінальною називається вартість облігації,
зазначена в ній. Ціна, за якою облігації купуються і продаються на
ринку, називається курсом, облігацій. Цей курс залежить від номінальної
вартості, річного доходу, який вона приносить, рівня позичкового
відсотка, кількості років, що залишилася до погашення облігації, та
співвідношення між пропонуванням облігацій та попитом на них.

Г) Іншим видом цінних паперів є ощадний сертифікат банку — письмове
свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право
вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту й
відсотків по ньому. Ощадні сертифікати видаються або як строкові — під
певний договірний відсоток на визначений строк, або до запитання. Вони
бувають також іменні (такі сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж
іншим особам є недійсним) та на пред’явника. Акціонерам також можуть
видаватися сертифікати на сумарну номінальну вартість акцій. Доход
виплачується за пред’явленням сертифіката для оплати в банк, який його
випустив. Якщо ж власник сертифіката вимагає повернення депозитних
коштів раніше обумовленого в ньому строку, то йому сплачується понижений
відсоток, рівень якого визначається договірними умовами при внесенні
депозиту.

Для прискорення розрахунків між товаровласниками і посередницькими
організаціями випущено новий платіжний засіб —розрахунковий депозитний
сертифікат на пред’явника. На відміну від старої системи платежів, у
якій платіжні доручення від покупця до посередника «йдуть» місяцями, а
потім стільки ж від посередника — до продавця, за допомогою депозитних
сертифікатів на пред’явника розрахунки здійснюються через міжбанківську
систему електронних розрахунків. Це і е сучасний рівень міжнародних
стандартів і дає найвищий ефект.

Д) Як різновид цінних паперів виступає також вексель — цінний папір,
який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити
після настання строку визначену суму грошей власнику векселя. Емітент
зобов’язаний не менше одного разу на рік інформувати громадськість про
своє господарсько-фінансове становище і результати діяльності, про
додатково випущені цінні папери.

2. Методи залучення іноземних інвестицій

Держава має різні важелі для того, щоб сприяти залученню іноземного
капіталу.

До системи податкових і митних пільг входять «податкові канікули»,
зниження ставок оподаткування в разі реінвестування отриманого прибутку
чи інвестування у певні регіони та галузі, захист від подвійного
оподаткування, а також звільнення від митних зборів на імпорт новітніх
машин та обладнання, технологій, ноу-хау, експорту продукції власного
виробництва для покриття валютних витрат або зменшення цих зборів.
Спеціальні економічні зони передбачають ще розвиненішу систему
податкових та митних пільг, спрощення адміністративних процедур. Ця
система пільг передбачає зміцнення позицій національної валюти, її
конвертованість; можливість для підприємств, створених з участю
іноземних інвесторів, без труднощів конвертувати отримані доходи;
користування банківською системою країни; надання державних кредитів для
інвестиційних проектів у пріоритеті сфери. Інформаційне забезпечення та
центри допомоги іноземним бізнесменам мають інформувати інвесторів про
різні проекти та умови і здійснення за кордоном, систему оподаткування,
адміністративно-правові процедури господарської діяльності тощо.

Підприємці США вважають, то інвестиції у країни з високим рівнем
політичних, географічних, валютних, фінансових. Інвестиційних та
інфляційних ризиків повинні мати мінімальну норму прибутку — щонайменше
25 %. В Україні ця норма, за нашими розрахунками, майже вдвічі нижча, до
того ж, має великий термін окупності капіталу. Згідно з оцінками
західних досліджувачів, норма прибутку на капітал, вкладений, наприклад,
у будівництво заводу, у Західній Європі становить 38,6 %, строк
окупності — 6 років, а в Україні ці показники дорівнюють відповідно 21 %
і 11 років.

Крім того, існують й Інші негативні моменти: насамперед це бюрократичні
перешкоди та легітимна невизначеність у процесі приватизації;
відсутність реальної приватизації та закону про приватизацію землі; обіг
на внутрішньому ринку грошових одиниць західних країн; відсутність
правового забезпечення кредитування, страхування, валютного обігу;
обмеженість каналів репатріації прибутку (здебільшого через вивезення
продукції видобувних та сировинних галузей, що мас попит на світових
ринках).

В Україні розроблено законодавство про іноземні інвестиції, до якого
входять понад 100 різних правових і нормативних документів (законів,
постанов, указів, положень, Інструкцій та ін.). До них належить також
прийнятий у квітні 1996 р. Закон України «Про режим іноземного
інвестування». У ньому г позитивні моменти, пов’язані з особливостями
режиму іноземного інвестування, чітким визначенням видів іноземних
інвестицій і форм їх здійснення, а також системи державних гарантій
захисту іноземного капіталу. Для іноземних інвесторів на території
України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої
діяльності. Зазначається, що для інвестиційних проектів із залученими
Іноземними інвестиціями, які реалізуються відповідно до державних
програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери та
територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої
господарської діяльності.

Проте варто ще раз зазначити, що законодавча база мас принаймні два
основних недоліки: по-перше, нестабільність та ненадійність; по-друге,
відсутність комплексності та наявність суперечностей у законодавчих
актах. Нестабільність зумовлює неможливість спрогнозувати
виробничо-господарську та фінансову діяльність об’єктів інвестування.
Забезпечення стабільності нормативної бази для іноземного інвестора
важливіше, ніж пільги.

Як свідчить досвід інших країн, до формування системи регулювання
міжнародної спільної підприємницької діяльності на національному рівні
застосовуються . два підходи: перший — прийняття єдиного акта, який
регулює допуск іноземного капіталу в економіку країни; другий —
регулювання різних аспектів іноземної інвестиційної та підприємницької
діяльності сукупністю правових актів.

Вибір одного з цих підходів зумовлюється позицією, яку та чи інша країна
займає на світовому ринку капіталів. Якщо країна є активним експортером
капіталу, то, як правило, використовується другий підхід до формування
законодавчої бази щодо участі іноземних інвесторів у національному
господарстві. Країни, які переважно імпортують капітал, прагнуть
прийняти єдиний законодавчий акт щодо міжнародної підприємницької
діяльності.

Нині Україна, безумовно, є державою, яка залучає іноземний капітал на
свою територію. Виходячи з тенденцій, що склалися, доходимо висновку:
вона залишиться такою ще тривалий час.

Законодавча база процесу іноземного інвестування повинна охоплювати всі
аспекти цієї багатогранної діяльності. На сучасному етапі в Україні
законодавче не визначені процеси іноземного кредитування, створення
кредитних співтовариств, концесій, надання прав власності на землю; не
розроблено також механізми державного страхування іноземних інвестицій,
створення страхових фондів. І хоча зараз здійснюються певні заходи щодо
створення автоматизованої інформаційної системи оперативного пошуку
іноземних Інвесторів, усе це перебуває в зародковому стані.

Виходом із цієї ситуації, на наш погляд, є обґрунтування раціональної
інвестиційної політики, в якій чільне місце посядуть система державного
регулювання й реформування структури власності на основі приватизації та
концепція технічного переоснащення промислового виробництва із
залученням коштів іноземних інвесторів. Така концепція забезпечить
підвищення інвестиційної активності, але за наявності певних економічних
передумов:

• залучення іноземних інвестицій з урахуванням мети та завдань
структурної трансформації промислового комплексу, цільових програм
міжгалузевого розвитку, конверсії;

• збільшення обсягів інвестиційних ресурсів, які формують виробничий
потенціал на новій науково-технічній базі;

• ефективного використання інвестицій;

• обґрунтування вибору пріоритетних секторів матеріального виробництва,
які визначають конкурентні позиції країни на світових ринках;

• створення динамічного експортного потенціалу, який може швидко
адаптуватися до кон’юнктури зовнішнього ринкового середовища;

• розвитку внутрішньої та зовнішньої продукції виробничо-технічного
призначення. Реальна наявність зазначених економічних передумов
підвищення Інвестиційної активності має стати достатньою основою
для обґрунтованого визначення мети залучення іноземних
інвестицій у різні сфери і вітчизняної економіки (насамперед в
індустрію).

Державна стратегія залучення іноземних інвестицій має спиратися на
класифікацію галузей промисловості залежно від наявності потенційних
джерел фінансування. Можна виокремити кілька таких груп галузей
(виробництв):

• галузі, розвиток яких забезпечується централізованими державними
капіталовкладеннями;

• виробничі об’єкти переважно приватного капіталу;

• галузі (виробництва), які на певному етапі потребують кредитних
субсидій;

• пріоритетні галузі для залучення та використання іноземних інвестицій;

• виробництва, участь іноземних інвесторів у фінансуванні яких має певні
обмеження;

• галузі (виробництва), які є закритими для іноземного
інвестування, що пов’язано з національною безпекою, збереженням
національного багатства.

Практика показала, що за минулий період, коли використовувалися
традиційні підходи до інвестування, іноземний капітал неістотно впливав
на ефективність функціонування промислового комплексу, його структурну
перебудову, упровадження прогресивних технологій і технічне оновлення
виробництва. Очевидно, необхідно знайти економічний механізм, який дав
би змогу збалансувати норму прибутку, рівень ризику, стимули та гарантії
для залучення іноземних інвестицій у процес приватизації й розвитку
експортного потенціалу, забезпечив би бажаний кінцевий результат
інвестування, тобто помітний внесок у розвиток економіки, підвищення
ефективності її функціонування, упровадження сучасних технологій і
методів управління.

З огляду на викладене важливо вибрати пріоритети в інвестиційному
процесі, які б забезпечили найвищий рівень його ефективності. Це
об’єктивно зумовлює необхідність здійснення таких заходів:

• звуження напрямів інвестування та впровадження проектів з урахуванням
існуючого інноваційного потенціалу;

• включення в інвестиційний процес як державних, так і приватних
ресурсів;

• залучення іноземних партнерів до впровадження інвестиційних проектів,
пов’язаних з використанням інноваційного та промислового потенціалу;

• створення нових організаційних форм інтеграції фінансового та
промислового капіталу;

• розробки та впровадження регіональних програм інвестування. При цьому
іноземні кредити під державні гарантії необхідно спрямовувати насамперед
у пріоритетні сфери на фінансування інвестиційних проектів, що
забезпечать розвиток експортного потенціалу, і галузі, де строки
окупності виробничих інвестицій порівняно малі.

Наведений тут науково обґрунтований і рекомендований для практичного
використання комплексний механізм залучення іноземних інвестицій
спрямований на створення сприятливого інвестиційного клімату та
підвищення інвестиційної активності. Стрижнем такого механізму є
економіко-організаційний блок, який базується на обґрунтованій
концептуальній основі та стратегії залучення іноземних інвестицій,
системі пільг в оподаткуванні, визначенні пріоритетних напрямів
використання іноземних інвестицій, розширенні можливостей участі
іноземних інвесторів у процесі приватизації та створенні спільних
підприємств.

Задача.

Вихідні дані:

№ варіанту Обсяг інвестованих коштів, тис. грн. Ставка проценту, % Сума
грошового потоку, тис. грн.

Проект

4 Проект В

А В А В Всього 1 рік 2 рік 3 рік 4 рік Всього 1 рік 2 рік 3 рік 4 рік

10 12000 13500 14 16 13500 9000 4500 — — 14200 5000 3000 3000 3200

Розрахувати теперішню вартість грошових потоків по кожному з проектів.
Визначити показники:

* Чистий приведений дохід;

* Індекс дохідності;

* Період окупності.

На основі розрахованих показників визначити найбільш ефективний проект.

Розв’язання:

1) Розраховуємо теперішню вартість грошових потоків по проектах:

= 9000*0,877 = 7893 грн.

= 4500*0,769 = 3460 грн.

= 5000*0,862 = 4310 грн.

= 3000*0,743 = 2229 грн.

= 3000*0,641 = 1923 грн.

= 3200*0,552 = 1766 грн.

Результати розрахунків теперішньої вартості грошових потоків зводимо в
таблицю:

Рік Інвестиційні проекти

Проект А Проект В

Майбутня вартість Дисконтний множник,

% Теперішня вартість Майбутня вартість Дисконтний множник,

% Теперішня вартість

1-й 9000 0,877 7893 5000 0,862 4310

2-й 4500 0,769 3460 3000 0,743 2229

3-й — — — 3000 0,641 1923

4-й — — — 3200 0,552 1766

Разом — — 11353 — — 10228

2) Розраховуємо чистий приведений дохід по проектах: Проект А: ЧПД =
11353 — 12000 = -647 грн.

Проект В: ЧПД = 10228 — 13500 = -3272 грн.

За чистим приведеним доходом обидва проекти є неприйнятними,
показники чистого приведеного доходу є від’ємними величинами.

3) Розраховуємо індекс доходності по проектах:

= 0,95

=0,75

За індексом доходності обидва проекти є неприйнятними, оскільки ІД(А) і
ІД (В)<1. 4) Розраховуємо період окупності по проектах: = 2,1 роки = 5,3 роки За періодом окупності проект А є також найефективнішим, оскільки ПО(А)<ПО(В). Отже, на основі проведених розрахунків теперішньої вартості грошових потоків та показників ефективності інвестиційних проектів можна зробити висновок, що проект А і проект В є неприйнятними, оскільки по даних проектах ЧПД - величини від'ємні і ІД<1, не зважаючи на те, що ПО по проекту А є мінімальним. Використана література: 1.Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991р. 2.Бланк И.А. Инвестиционньш менеджмент. - Киев: МТ «ИТЕМ» ЛТД Юнайтед Лондон Трейд Лимитед (Москва-Лондон), 1995. 3.Данілов О.Д., Івашина Г.М., Чумаченко О.Г. Інвестування: Навчальний посібник. - К, 2001. -364с. 4.Плоткін Я. Д. Інвестиційний менеджмент: Конспект лекцій для студентів факультету економіки та менеджменту - Львів: ДУЛП, 1996. - 53 с. 5.Тарасова С.В. Инвестиционньш менеджмент: конспект лекций. - М.: Издательство «Приор» Атлантик, 1998. - 64 с. 6.Федоренко В.Г., Гойко А.Ф. Інвестознавство: Підручник/ За наук. ред. В.Г. Федоренка. - К.: МАУП, 2000. - 408 с.

Похожие записи