Контрольна робота

З предмету: “Державне регулювання” 1. Державне регулювання фінансового
ринку

В Українській економічній літературі постійно вживаються такі терміни як
«фінансовий ринок», «ринок капіталів», «ринок цінних паперів», «фондовий
ринок». В той самий час, офіційного визначення цих термінів в Україні на
даний момент не існує.

Єдиним більш-менш розробленим терміном, якому було дано офіційне
визначення є «ринок цінних паперів».

Фінансовий ринок – це сфера специфічних економічних відносин, у процесі
яких формується попит та пропозиція на фінансові ресурси та за допомогою
фінансових посередників здійснюється акт їх купівлі-продажу.

Головною функцією фінансового ринку є забезпечення процесу розподілу
фінансових ресурсів в економіці. Він створює умови для вільного
міжгалузевого обігу капіталів, дозволяє перетворювати нагромадження в
робочі інвестиції. Виступаючи оптимальним розподільчим механізмом,
фінансовий ринок сприяє зниженню витрат, що виникають в процесі руху
капіталу.

Основні функції щодо регулювання фондового ринку в країні належать
державі, адже цей ринок є настільки масштабним та ризиковим для
фінансової безпеки країни, пред’являє настільки високі ви-моги до
інфраструктури та ресурсів на його будівництво, що тільки зусилля
держави «згори» можуть надати йому цивілізованої та безпечної форми. По
суті, має бути масштабна програма створення ринку цінних паперів у
країні, адекватна державним програмам приватизації та структурних змін у
галузях господарства.

Функції регулювання і контролю за ринком цінних паперів здійснюється
державою шляхом формування спеціальних структур, потреба в яких
зумовлюється специфікою способів регулювання, пов’язаних з контролем за
розкриттям обширних масивів інформації; видачею великої кількості
ліцензій та спеціальних дозволів; організацією реєстрації випусків
цінних паперів і професійних учасників фондового ринку, необхідністю
постійної адаптації законодавства та підза-конних норм в індустрії
цінних паперів, яка швидко розвивається і змінюється; необхідністю для
широких верств інвесторів створення ну, який здатен захистити їх
інтереси, а також цілим рядом інших обставин.

Світовий досвід не дає однозначної організації системи регулювання і
контролю на ринку цінних паперів. Різноманітність підходів у цій сфері
визначається, головним чином, ступенем розвитку ринку цінних паперів;
особливостями законодавства, яке в різних країнах відрізняється за
рівнем жорсткості; соціальною та правовою культурою суспільства; рівнем
організації професійних об’єднань учасників фондового ринку, здатних
взяти на себе значну частину роботи з регулювання діяльності на ньому
тощо.

Відповідно до вказаних факторів розрізняються і форми, прийоми та методи
діяльності з регулювання і контролю за виконанням законодавства та
правил цивілізованої поведінки на фондовому ринку, а також
відповідальності за їх порушення.

Світова практика свідчить, що в розвинутих країнах з ринковою економікою
ринок цінних паперів пройшов значний еволюційний шлях — від хаотичності
і роздрібленості до цілісності, централізації та досить жорсткого
державного регулювання. Ці характеристики стали невід’ємними для усієї
фінансової системи ринкових економічних відносин як у межах однієї
країни, так і в міжнародних фінансово-економічних відносинах.

Головними характеристиками та принципами функціонування такого ринку є:

Цілісність ринку у межах окремої країни, яка забезпечується

наявністю єдиної національної (головної, якщо в країні історично
збереглося декілька фондових бірж) фондової біржі як єдиного місця
котирування цінних паперів, єдиного Центрального депозитарію цінних
паперів і єдиного Клірингового банку (розрахункової палати), як правило,
це Національний банк. Цілісність ринку означає визначення єдиних курсів
на усі цінні папери, які допущені до обігу й котирування по всій
території даної країни, тобто, якщо для контролю від держави є
Національний банк, то для контролю тих же грошей у вигляді цінних
паперів є той же Національний банк через фондову біржу.

— Централізація ринку цінних паперів, що означає державний контроль та
безпосереднє регулювання цілісної системи обігу цінних паперів і
забезпечується спеціально створеними державними органами.

— Прозорість ринку цінних паперів, що означає широке розповсюдження
ринкової інформації, однаковість ціни на конкретні цінні папери по всій
території країни, доступність та рівноправність замовлень будь-якого
клієнта на купівлю-продаж цінних паперів та включає можливості
компенсації цих замовлень фінансовим посередником за свій рахунок.

— Введення системи електронного обігу цінних паперів — їх
дематеріалізованого обігу у формі комп’ютерних записів на рахунках через
систему «національна фондова біржа — центральний депозитарій —
кліринговий банк».

— Відповідність, як наслідок, національної системи обігу цінних паперів
загальноприйнятим стандартам безпеки інтересів і прав інвесторів, що
забезпечує високі гарантії для залучення місцевих та іноземних
інвестицій в акціонерні капітали і розвиток національної економіки.

Впровадження таких принципів у більшості країн світу здійснюється
відповідно до рекомендацій «Групи Тридцяти» — міжнародної організації
незалежних експертів, яка розробляє стандарти фінансових ринків. Модель
організації ринку цінних паперів за рекомендаціями «Групи Тридцяти»
передбачає необхідність:

— широкого використання стандартних кодів (код IS1N) для торгів і
доставки цінних паперів;

— запровадження вимог суворого лістингу — допуску цінних паперів до
котирування;

— розповсюдження інформації щодо компаній, акції яких котируються на
фондовій біржі, та вимога до цих компаній надавати таку інформацію;

— встановлення й опублікування курсів на цінні папери з дотриманням
принципу рівності інвесторів;

— запобігання виникненню неорганізованих паралельних ринків на шкоду
ліквідності централізованого ринку, який є єдиним ринком, що створює
можливості для попиту і пропозиції;

— надійності біржового ринку: забезпечення відсутності затримок і
безпеки поставок цінних паперів та грошової оплати за них через систему,
яка діє в стандартний період угоди.

Можна виділити основні моделі регулювання державою ринку цінних паперів.
Перша модель — регулювання фондового ринку зосереджується переважно в
державних органах, і лише невелика частина повноважень щодо нагляду,
контролю, встановлення обов’язкових правил поведінки передається
державою самоврядним організаціям професійних учасників ринку. Такий
підхід, наприклад, застосовується у Франції.

Друга модель — максимально можливий обсяг повноважень передається
самоврядним організаціям, значне місце в контролі займають не жорсткі
нормативні приписи, а переговорний процес, індивідуальні узгодження з
професійними учасниками ринку, і при цьому держава зберігає за собою
основні контрольні функції, можливості в будь-який момент втрутитись у
процес саморегулювання. Яскравий приклад такої моделі — ринок цінних
паперів Великобританії.

У реальній практиці розвинутих зарубіжних країн ступінь централізації та
жорсткість державного регулювання ринку цінних паперів коливається між
цими двома крайніми моделями.

З числа більш ніж 30 країн з розвинутими ринками цінних паперів понад 50
відсотків мають самостійні відомства (комісії з цінних паперів — модель
США), приблизно у 15 відсотках країн за фондовий ринок відповідає
Міністерство фінансів. У деяких країнах з банківською моделлю ринку
цінних паперів (наприклад, Німеччина, Австрія, Бельгія) основну
відповідальність за останній несе Центральний банк та орган банківського
нагляду (він відокремлений від Центрального банку). Унікальною в цьому
відношенні є Швейцарія, де немає єдиного державного органу, що
централізував би регулювання фондового ринку (ці функції розподілені по
регіонах).

Порівняльний аналіз механізму функціонування ринку цінних паперів у
зарубіжних країнах свідчить, що:

по-перше, структура державних органів, що регулюють фондовий ринок,
залежить від моделі ринку, прийнятої в тій чи іншій країні (банківський,
небанківський), ступеня централізації управління в країні та автономії
регіонів (у країнах з федеративним устроєм части

на повноважень держави на ринку цінних паперів передана територіям,
наприклад, у США — штатам, у Німеччині — землям);

по-друге, загальною тенденцією є створення самостійних відомств -комісій
цінних паперів.

Український ринок цінних паперів, незважаючи на його незначні обсяги,
має винятково складну та суперечливу структуру державних органів, що
здійснюють його регулювання. Ця складність пояснюється такими причинами:

а) змішана (банківська і небанківська) модель ринку цінних паперів і як
наслідок — Національний банк і небанківські державні органи в ролі
регулюючих інстанцій;

б) масштабна приватизація, за якої значна частина державних підприємств
перетворюється в акціонерні товариства, створюються інвестиційні фонди,
здійснюється у великих масштабах первинне розміщення акцій
приватизованих підприємств, що, у свою чергу, викликає активне втручання
в регулювання ринку цінних паперів Фонду державного майна України.

На сьогодні в Україні функції державного регулювання фондового ринку,
відповідно до чинного законодавства, розподілені між різними
міністерствами та відомствами. Контрольні та регулятивні функції
стосовно професійних учасників фондового ринку щодо їх діяльності з
приватизаційними паперами здійснює Фонд державного майна України. Ним
також регулюються питання видачі дозволів та ліцензій на здійснення
фінансовими посередниками представницької, комерційної та посередницької
діяльності з приватизаційними паперами.

Контрольні й регулятивні функції здійснює також Національний банк
України.

Антимонопольний комітет України відповідно до Закону України від 18
лютого 1992 р. «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції» та ряду нормативних актів здійснює контроль за придбанням
крупних пакетів акцій підприємств, що займають монопольне становище на
ринку, а також пакетів акцій інших підприємств, сумарна вартість
придбання яких перевищує 100 тис. доларів США (контроль за економічною
концентрацією). Крім того, Антимонопольний комітет України контролює
питання дотримання антимонопольного законодавства у процесі здійснення
спільного інвестування інвестиційними фондами та інвестиційними
компаніями, а також іншими учасниками ринку.

Певні регулятивні функції здійснюють також Міністерство юстиції.
Міністерство економіки. Державна податкова інспекція та Державний митний
комітет.

З метою комплексного правового врегулювання відносин, що виникають на
ринку цінних паперів, забезпечення захисту інтересів громадян України та
держави, запобігання зловживанням та пору-шенням у цій сфері Указом
Президента України від 12 червня 1995 p. №446/95 створено Державну
комісію з цінних паперів та фондово-го ринку.

Згідно з цим Указом комісію було створено як центральний орган державної
виконавчої влади, який забезпечує реалізацію єдиної дер-жавної політики
щодо цінних паперів і функціонування фондового ринку в Україні та
координацію діяльності міністерств, інших центральних органів державної
виконавчої влади у цій сфері.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку ініціювала
прийняття Указу Президента України від 18 листопада 1995 p. №1080/95
«Про внесення зміни до Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні
компанії», згідно з яким державний контроль за діяльністю інвестиційних
фондів і взаємних фондів інвестиційних компаній забезпечують
Міністерство фінансів України, а в межах пов-новажень, визначених
законодавством України,- Державна комісія з цінних паперів та фондового
ринку.

Крім того, відповідно до Закону України «Про цінні папери і фон-дову
біржу» ця комісія здійснює контроль за випуском та збігом цінних
паперів, призначає державних представників на фондовій біржі, а також
веде реєстрацію емісій всіх видів цінних паперів та видає до-зволи на
діяльність по їх випуску й обігу, а також від імені держави випускає
державні цінні папери.

Додаткові повноваження щодо контролю за дотриманням законо-давства на
ринку цінних паперів, запобігання та припинення його по-рушень,
накладення санкцій були надані комісії Законом України від 30 жовтня
1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні».

Головними завданнями Державної комісії з цінних паперів та фон-дового
ринку згідно з цим законом є:

— формування та забезпечення реалізації єдиної державної політи-ки щодо
розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх по-хідних в
Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних па-перів до
міжнародних стандартів;

— координація діяльності державних органів з питань функціону-вання в
Україні ринку цінних паперів та їх похідних;

— здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом
цінних паперів та їх похідних на території України, дотримання
законодавства у цій сфері:

-захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання і
припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування
санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень;

— сприяння розвитку ринку цінних паперів;

-узагальнення практики застосування законодавства України з питань
випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо
його вдосконалення.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку відповідно до
покладених на неї завдань:

-встановлює вимоги до випуску (емісії) й обігу паперів та їх похідних,
інформації про випуск цінних паперів, у тому числі — іноземних
емітентів, які здійснюють випуск цінних паперів на території України, та
порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск
цінних паперів;

— встановлює стандарти випуску (емісії) цінних паперів, інформації про
випуск цінних паперів, що пропонуються для відкритого продажу, в тому
числі іноземних емітентів, які здійснюють випуск цінних паперів на
території України, та порядок реєстрації випуску цінних паперів та
інформації про випуск цінних паперів, що пропонуються для відкритого
продажу;

— видає дозволи на обіг цінних паперів українських емітентів за межами
території України;

-здійснює реєстрацію випусків цінних паперів та інформації про випуск
цінних паперів, у тому числі цінних паперів іноземних емітентів;

— встановлює вимоги щодо допуску цінних паперів іноземних емітентів та
обігу їх на території України;

— реєструє правила організаційно оформлених ринків цінних паперів;

— встановлює вимоги та умови відкритого продажу (розміщення) цінних
паперів на території України;

— встановлює порядок та видає дозволи на здійснення діяльності з випуску
та обігу цінних паперів, на депозитарну, реєстраційну,
розрахунково-клірингову діяльність з цінними паперами та інші
передбачені законодавством спеціальні дозволи (ліцензії) на здійснення
окремих видів підприємницької діяльності на ринку цінних паперів, а
також анулює ці дозволи (ліцензії) у разі порушення вимог законодавства
щодо цінних паперів;

— визначає за погодженням з Міністерством фінансів України, а щодо
діяльності банків на ринку цінних паперів — також з Національним банком
України, особливості ведення обліку операцій з цінними паперами та
складання звітності з них та їх похідних;

— встановлює порядок і здійснює державну реєстрацію фондових бірж і
торговельно-інформаційних систем, призначає державних представників на
фондових біржах, у депозитаріях та торговельно-інформаційних системах;

— встановлює порядок і реєструє саморегулівні організації, що
створюються особами, які здійснюють підприємницьку діяльність на ринку
цінних паперів (далі — саморегулівні організації);

— встановлює вимоги та стандарти обов’язкового розкриття інформації
емітентами та особами, які здійснюють підприємницьку діяльність на ринку
цінних паперів, забезпечує створення інформаційної бази даних про ринок
цінних паперів відповідно до чинного законодавства;

-бере участь у підготовці відповідних проектів міжнародних договорів
України, здійснює співробітництво з державними органами і неурядовими
організаціями іноземних держав, міжнародними організаціями з питань, що
віднесені до їх компетенції;

— координує роботу щодо підготовки фахівців з питань фондового ринку,
видає дозволи та здійснює контроль за навчальними закладами з підготовки
фахівців, встановлює кваліфікаційні вимоги до осіб, які здійснюють
професійну діяльність з цінними паперами та проводить сертифікацію
фахівців;

— організовує проведення наукових досліджень з питань функціонування
фондового ринку в Україні;

— інформує громадськість про свою діяльність та стан розвитку ринку
цінних паперів;

— роз’яснює порядок застосування чинного законодавства щодо цінних
паперів.

ДКЦПФР також надано значних повноважень щодо застосування санкцій до
учасників ринку цінних паперів за порушення чинного законодавства
України.

Так, відповідно до ст. II Закону України «Про державне регулювання ринку
цінних паперів в Україні» Державна комісія з цінних паперів та фондового
ринку накладає на юридичні особи штрафи:

-за випуск в обіг та розміщення цінних паперів, не зареєстрованих
відповідно до чинного законодавства,- у розмірі до 10 000
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або в розмірі 150 відсотків
прибутку (надходжень), одержаних у результаті цих дій;

-за діяльність на ринку цінних паперів без спеціального дозволу
(ліцензії), одержання якого передбачено чинним законодавством,-у розмірі
до 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

-за неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірної
інформації — у розмірі до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян;

-за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень;
рішень про усунення порушень щодо цінних паперів — у розмірі до 500
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

ДКЦПФР може також накладати адміністративні стягнення на посадових осіб
учасників ринку цінних паперів.

Частину своїх повноважень щодо регулювання та контролю ринку цінних
паперів ДКЦПФР може делегувати саморегулівним організаціям учасників
ринку цінних паперів, створення яких передбачено ст. 17 Закону України
«Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні». Так, вона
може передати саморегулівним організаціям функції:

— розробки та впровадження правил, стандартів і вимог щодо здійснення
операцій на фондовому ринку;

— сертифікації фахівців фондового ринку;

— надання дозволів (ліцензій) особам, які здійснюють підприємницьку
діяльність на фондовому ринку;

-збору, узагальнення та аналітичної обробки статистичної інформації про
підприємницьку діяльність на фондовому ринку.

2. Фондові біржі

Фондова біржа є особливим посередником на ринку цінних паперів,
виступаючи центром торгівлі ними. Вона виконує три основні функції —
посередницьку, індикативну та регулятивну. Суть посередницької функції
полягає в тому, що фондова біржа створює достатні й всебічні умови для
торгівлі цінними паперами емітентам, інвесторам та фінансовим
посередникам. Торгові угоди на біржі вкладають брокери. Вони діють від
імені своїх клієнтів-інвесторів, емітентів чи фінансових посередників,
купуючи чи продаючи цінні папери. При цьому права власності на куплені
цінні папери чи отримані від їх реалізації гроші належать клієнтам.
Дохід брокера формується за рахунок комісійних від укладених угод. Крім
того, в торгівлі на біржі беруть участь дилери. Вони купують через
брокерів цінні папери з метою їх наступного перепродажу, їх дохід
формується за рахунок різниці в цінах купівлі й продажу цінних паперів.

Індикативна функція фондової біржі полягає в оцінці вартості й
привабливості цінних паперів. Саме на біржі проводиться котирування
цінних паперів, яке дає інформацію інвесторам про вартісну і якісну
оцінку цінних паперів та динаміку їх розвитку. Це створює передумови для
надійного і достовірного механізму торгівлі, хоча і не виключає
можливостей цілеспрямованих махінацій з метою спекуляції цінними
паперами. Водночас це є важливим чинником стимулювання ефективної
діяльності емітентів. Будь-які промахи відразу ведуть до зниження
вартості емітованих ними цінних паперів, а відтак і попиту на них, що
веде до зменшення притоку фінансових ресурсів. Тому для емітента так
важливо забезпечувати стабільний фінансовий стан та високі фінансові
результати.

Регулятивна функція фондової біржі виражається в організації торгівлі
цінними паперами. Вона встановлює вимоги до емітентів які виставляють
свої цінні папери на біржові торги, правила укладення і виконання угод,
механізм контролю за діяльністю суб’єктів біржової торгівлі. Біржі 
здійснюють контроль за фінансовим станом емітентів. Вони мають право на
отримання та перевірку інформації про їх діяльність. Відповідно біржі
можуть знімати з котировки окремих емітентів, які або не виконують вимог
біржової торгівлі, або мають незадовільні фінансові показники. Мета
контрольної діяльності біржі — забезпечення достовірності котирування
цінних паперів та надійності біржової торгівлі.

Фондові біржі відіграють надзвичайно важливу роль як в економічній та
фінансовій системі окремих країн, так і на рівні міжнародної економіки
та міжнародних фінансів. Через них проходять колосальні фінансові
ресурси, доступ до яких досить не простий. Тільки найбільш потужні,
надійні й стабільні емітенти, які мають високі фінансові результати,
можуть їх отримати. Стабільність у світі багато в чому залежить від
урівноваженості попиту і пропозиції на фондових біржах, що є основою
регулювання біржової діяльності. На відміну від банків, які самостійно
визначають напрями вкладення своїх ресурсів, фондова біржа не може
адміністративне регулювати грошові потоки. Однак, хоча інвестори
самостійно визначають, куди вкладати гроші, керуються вони при цьому,
насамперед, біржовим котируванням цінних паперів.

Сприяючи раціональному руху, розподілу і перерозподілу фінансових
ресурсів між окремими емітентами різних галузей, регіонів та країн,
фондові біржі, як і комерційні банки, є рушійною силою економічного
розвитку. Разом з тим, якщо банки розглядаються як мозковий центр і
кровоносна система економіки, то фондові біржі виконують насамперед роль
нервової системи. Вони дають змогу вчасно відслідковувати процеси, які
характеризують стан економіки та фінансової системи, і приймати
відповідні рішення. Тому провідні фондові біржі (Нью-Йорк, Токіо,
Лондон, Париж, Франкфурт, Копенгаген) стали світовими фінансовими
центрами, ситуація на яких значною мірою визначає фінансову політику
всіх країн світу.

Ринок цінних паперів структурується за двома ознаками: стадіями та
місцем торгівлі. За стадіями торгівлі виділяється первинний та вторинний
ринок. Первинний ринок являє собою випуск цінних паперів в обіг, який
здійснюється на основі оголошення про емісію. Торгівля ведеться між
емітентами з одного боку та інвесторами і фінансовими посередниками — з
іншого. Вторинний ринок характеризується операціями перепродажу цінних
паперів, які здійснюються між окремими інвесторами, інвесторами і
фінансовими посередниками та між фінансовими посередниками.

За місцем торгівлі ринок цінних паперів поділяється на біржовий та
позабіржовий. Біржовий включає угоди, що вкладаються на фондовій біржі,
й охоплює насамперед вторинний ринок, хоча в окремих випадках і первинне
розміщення цінних паперів може здійснюватись через фондову біржу.
Позабіржові відображає угоди, які укладаються і здійснюються поза
біржею. Вінстосується насамперед первинного ринку, однак позабіржові
операції можуть здійснюватись і на вторинному ринку.

Широкий вибір інструментів ринку цінних паперів, умов їх випуску,
погашення та виплати доходу, різні схеми торгівлі та взаємозв’язків між
суб’єктами ринку цінних паперів забезпечують максимальну мобілізацію
фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і швидкий перерозподіл та
ефективне використання. Це визначає значну роль і провідне місце цієї
ланки фінансового ринку у фінансовій системі та її вплив на
соціально-економічний розвиток.

3. Особливості акцій українськи акціонерних товариств

Акція – цінний папір без визначеного часу обігу, що засвідчує участь
його власника у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує
членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним,
дає власнику право на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а
також на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного
товариства.

Емісія акцій здійснюється у трьох випадках:

1) під час акціонування, тобто створення акціонерного товариства з метою
формування акціонерного капіталу;

2) коли вже діюча компанія перетворюється на акціонерне товариство;

3) при додатковій мобілізації капіталу для збільшення наявного
статутного капіталу.

Акції можуть бути іменними, на пред’явника; простими та привілейованими.

Корпорація може здійснювати випуск лише тих видів акцій, які затверджені
її статутом.

Іменні – це акції, власники яких мають бути зареєстрованими в реєстрі
корпорації. Про власників таких акцій у книзі реєстрації акціонерів
робиться відповідний запис із вказівкою часу та кількості куплених
акцій.

Акції на пред’явника корпорацією не реєструються. Для керівництва
корпорації більш зручними є іменні акції, бо вони дозволяють
контролювати процес руху акціонерного капіталу і концентрацію акцій в
руках окремих акціонерів. Акціонери надають перевагу акціям на
пред’явника, тому що вони вільно продаються та обертаються на вторинному
ринку.

Прості – це акції. власник яких має право голосу на загальних зборах
акціонерів і право на отримання дивідендів. Кожна акція наділяє її
власника одним голосом на загальних зборах акціонерів. Вона не дає
гарантії на отримання дивідендів, які залежать від господарської
діяльності корпорацій.

Прості акції можуть випускатися серіями А і Б. Як правило, серія А
передбачена для засновників корпорації, тобто для осіб, що підписали її
статут, а серія Б – для інших інвесторів.

Власники акцій серії А мають більше прав, а також можливість отримання
більшої частки дивідендів (плата за ризик).

Привілейовані акції є іменними і дають власнику переважне право на
одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна
товариства в разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не
мають право брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше
не передбачено його статутом.

Привілейовані акції можуть випускатись  з фіксованими (у % до їх
номінальної вартості), щорічно виплачуваними дивідендами. Виплату
дивідендів здійснюють у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від
величини одержаного товариством прибутку.

Якщо прибуток відповідного року є недостатнім, виплату дивідендів за
привілейованими акціями здійснюють з резервного фонду. Якщо розмір
дивідендів сплачуваних акціонерам за простими акціями, перевищує розмір
дивідендів за привілейованими акціями, власникам останніх може
надаватися доплата до розміру дивідендів, сплачених іншим акціонерам.

Корпорація може випускати декілька серій привілейованих акцій. При цьому
різні серії мають різну кількість привілеїв. Опис привілеїв за кожною
серією акцій розміщується на її сертифікаті. Привілейовані акції
випускаються на суму 10 % оплаченого статутного фонду і можуть бути
таких видів:

· кумулятивні, за якими сплачуються не лише поточні, але і несплачені
раніше відсотки;

· з корегованою ставкою, відсотки за якими можуть збільшуватись або
зменшуватись;

· некумулятивні, що не дають права на відсотки за будь-який період, якщо
рада директорів не оголосила їх виплату;

· конвертовані, які можуть бути обміняними на прості;

· з пайовою участю, за якими сплачуються додаткові дивіденди, якщо за
простими акціями вони є більшими.

За кількістю голосів, що акції надають їхнім власникам на загальних
зборах акціонерів, розрізняють, так звані, одноголосні, багатоголосні та
безголосні акції.

Певна кількість акцій, що зосереджена в одних руках і забезпечує
більшість голосів, має назву контрольного пакету акцій.

Власник акції формально не вважається власником підприємства. Він не має
права вилучати свою частку з виробництва, оскільки ця частка не має
самостійного значення.

Якщо акціонер з тих чи інших причин захоче позбутися належних йому
акцій, він може повернути їх самому товариству, або продати їх на ринку
цінних паперів.

Акція містить такі реквізити:

1) фірмове найменування товариства та його адресу;

2) назву цінного паперу – “АКЦІЯ”;

3) порядковий номер;

4) дату випуску;

5) вид акції;

6) номінальну вартість;

7) ім’я власника (для іменної акції);

8) розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску
акції, а також кількість акцій, що випускаються;

9) термін виплати дивідендів;

10)  підпис Голови правління акціонерного товариства або іншої
уповноваженої на це особи;

11) печатку акціонерного товариства.

До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів, що містить
такі основні дані:

1) порядковий номер купона на виплату дивідендів;

2) порядковий номер акції за якою виплачують дивіденди;

3) найменування акціонерного товариства;

4) рік виплати дивідендів.

Дохід від простих акцій цілком залежить від чистого доходу підприємства.

Похожие записи